Конспект лекцій з курсу "іс І технології в економіці" зміст тема 1 іс та їх роль в управлінні економічними об'єктами Тема 2 Економічна інформація та засоби її формалізованого опису



Сторінка1/7
Дата конвертації06.05.2017
Розмір1.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ

“ІС і технології в економіці”




ЗМІСТ


Тема 1 ІС та їх роль в управлінні економічними об'єктами

Тема 2 Економічна інформація та засоби її формалізованого опису

Тема 3 ІС управління економічними системами

Тема 4 Організаційно-методичні основи створення та функціонування ІС

Тема 5 Технологія індивідуального проектування ІС

Тема 6 Технологія створення інформаційного забезпечення

Тема 7 Технологія створення позамашинної інформаційної бази

Тема 8 Технологія впровадження, супроводження та модернізації ІС

Тема 9 Управління технологічними процесами проектування ІС

Тема 10 Технологія типового проектування ІС

Тема 11 Автоматизація проектування ІС


Тема 1. ІС та їх роль в управлінні економічними об'єктами
Роль і місце ІС в управлінні народним господарством. Визначення поняття “інформаційна система” та “інформаційна технологія”, їх співвідношення. Основні принципи створення ІС. Класифікація ІС. Структура комп'ютерних ІС. Характеристика складових частин. Поняття «автоматизована функція», «компонента», «задача обробки даних». Сучасні інформаційні технології. Технологічні процеси автоматизованої обробки економічної інформації. Використання баз даних. Експертні системи в економіці. Інтелектуальні ІС в економіці.
В вік інформації та комп'ютеризації інформаційні ресурси є такими самими ресурсами, як і трудові, матеріальні та енергетичні. Таким чином, ми можемо говорити про інформаційну економіку, що ґрунтується на інформації, та інформаційну сферу — керівників різних рівнів, вчених, спеціалістів і службовців. Управління економікою можна порівняти з управлінням живим організмом, де головну роль відіграє нервова система. В економіці роль нервової системи відіграють інформаційні потоки. Порушення в них призводять до перебоїв у роботі як конкретного підприємства, так і всього господарства, а без достовірної, повної та своєчасної інформації неможливо керувати будь-яким виробництвом.

Обчислювальна техніка (ОТ) все ширше використовується в управлінні виробничими процесами і всією економікою. Однак матеріальні витрати на зберігання, передавання та переробку інформації вже нині перевищують аналогічні витрати в світі на енергетику. Рівень цивілізації визначається за рівнем телефонізації та комп'ютеризації суспільства. Так, у США на одну тисячу чоловік припадає 900 телефонів і 140 комп'ютерів, а у нас — відповідно 90 і 2.

Комп'ютеризація суспільства — це не лише техніка, але й люди. Нова комп'ютерна ідеологія має пронизувати всі ланки підготовки спеціалістів і керівників. Некомпетентний у комп'ютерній справі керівник не може й сподіватися на прогрес у своїй роботі.

В Україні створено Національне агентство з питань інформатизації при Президентові України та затверджені закони України «Про Національну програму інформатизації» (74/98-ВР від 04.02.98) і «Про концепцію Національної програми інформатизації» (75/98-ВР від 04.02.98).

Інформаційна технологія (ІТ) — це цілеспрямовано організована сукупність інформаційних процесів з використанням ОТ, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування.

Економічні ІС (ІС) — це людино-машинні системи, які збирають, нагромаджують, зберігають, обробляють і видають за запитом чи замовленням інформацію у вигляді даних і знань, необхідних для керування економічним об'єктом.

Як співвідносяться ІТ і ІС? ІТ – є спосoбом перетворення інформації і реалізується в межах ІС. В ІС можуть використовуватися багато таких технологій, навіть і не на основі використання ОТ. Проте інформаційна технологія ширша від ІС. Вона може існувати поза нею. Наприклад, інформаційна технологія опрацювання текстів не є частиною ІС і реалізується поза такою системою. Типова система управління економічним об’єктом містить три рівні управління: стратегічний, тактичний та оперативний. Кожний з цих рівнів управління має свої завдання, при вирішенні яких виникає потреба в інформації, тобто формуються інформаційні запити до ІС. Інформаційні технології дозволяють опрацювати запити і, використовуючи наявну інформацію, сформулювати відповідь на ці запити. Таким чином, на кожному рівні управління з'являється інформація, що служить основою для прийняття відповідних рішень.

Мета створення ІС — в обмежено короткі терміни створити систему обробки даних, яка має задані споживчі якості. До них належать: функціональна повнота, своєчасність, функціональна надійність, адаптивна надійність, економічна ефективність.

Функціональна повнота — це властивість ІС, яка характеризує рівень автоматизації управлінських робіт. Коефіцієнт функціональної повноти

де Па — показники, одержані автоматично;



П0 — загальна кількість показників.

Своєчасність є властивістю ІС, що характеризує можливість одержання апаратом керівництва необхідної інформації. Коефіцієнт своєчасності



де Пз — кількість показників, одержаних із затримкою щодо планового терміну подання.

Функціональна надійність — це властивість ІС виконувати свої функції з обробки даних. Вона являє собою сукупність надійностей програмного, інформаційного та технічного забезпечення.

Адаптивна надійність — це властивість ІС виконувати свої функції, якщо вони змінюються в межах умов розвитку системи керування об'єкта впродовж заданого проміжку часу.

Економічна ефективність ІС виявляється в поліпшенні економічних результатів функціонування об'єкта внаслідок впровадження ІС.

Створення ІС передбачає частковий чи повний перегляд методів і засобів функціонування ІС економічного об'єкта і виконання таких завдань: створення математичних і фізичних моделей досліджуваної системи та її елементів; встановлення умов взаємодії людини та комплексу технічних засобів; детальна розробка окремих проектних рішень; аналіз проектних рішень, їх практична апробація та впровадження.

При створенні ІС слід керуватися принципами, визначеними РД 50-680-88 «АС Основні положення»: системності, розвитку (відкритості), сумісності, стандартизації (уніфікації) та ефективності.

Принцип системності: при декомпозиції мають бути встановлені такі зв'язки між структурними елементами системи, які забезпечують цілісність ІС та її взаємодію з іншими системами.

Принцип розвитку (відкритості): виходячи з перспектив розвитку об'єкта автоматизації ІС необхідно створювати з урахуванням можливості поповнення та оновлення функцій і складу ІС, не порушуючи її функціонування.

Принцип сумісності: при розробці систем мають бути реалізовані інформаційні інтерфейси, завдяки яким вона може взаємодіяти з іншими системами за встановленими правилами.

Принцип стандартизації (уніфікації): при створенні систем слід раціонально використовувати типові, уніфіковані й стандартизовані елементи, проектні рішення, пакети прикладних програм, комплекси, компоненти.

Принцип ефективності: досягнення раціонального співвідношення між затратами і цільовими ефектами, включаючи кінцеві результати, одержані завдяки автоматизації.

Однією з основних умов створення високоефективної ІС є орієнтація на користувача. При функціонуванні ІС, розв'язанні завдань управління діє велика кількість обмежень, які потрібно враховувати під час її розробки. Крім того, в процесі самого проектування виникає багато обмежень. Це призводить до того, що в пошуках найкращого шляху, за який часто беруть найбільш простий, швидкий i дешевий, розробники свідомо чи підсвідоме перекладають частину виникаючих проблем на користувача. Цей шлях може спричинити згубні наслідки. Користувачі, в свою чергу, прагнучи мінімізувати обсяги своєї роботи, не виконують інструкцій розробника й ігнорують систему, яка не полегшує, а ускладнює їх життя.

ІС відрізняються за типами об'єктів управління, характером та обсягом розв'язуваних задач. Тому їх можна класифікувати за такими ознаками.



1. За рівнем або сферою діяльності — державні, територіальні (регіональні), галузеві, ІС об'єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.

Державні ІС призначені для складання перспективних та поточних планів розвитку країни, обліку результатів і регулювання діяльності окремих галузей народного господарства, для розробки державного бюджету та контролю за його виконанням. До них відносяться автоматизована система державної статистики (АСДС), автоматизована система планових розрахунків (АСПР), державна інформаційна система фінансових розрахунків (АСФР) при Міністерстві фінансів України, система обробки інформації з цін (АСОІ цін), система управління національним банком (АСУ банк), система обробки науково-технічної інформації (АСО НТІ).

Територіальні (регіональні) ІС спрямовані на управління адміністративно-територіальним регіоном. До них належать ІС області, міста, району. Ці системи виконують роботи з обробки інформації, необхідної для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності й видачі оперативних даних місцевим і керівним державним та господарським органам.

Галузеві ІС призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. В них розв'язуються задачі інформаційного обслуговування апарату управління галузевих міністерств і їх підрозділів. Галузеві ІС відрізняються сферами застосування— промислова, непромислова, наукова.

ІС управління підприємствами (ІСУП) або виробничими об'єднаннями (ІСУ ВО)— це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв'язування задач управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.

ІС управління технологічними процесами (ІСУ ТП) керують станом технологічних процесів (робота верстата, домни, конвейєра). Перша й головна відмінність їх від розглянутих раніше полягає передусім у характері об'єкта управління: для ІСУ ТП це — різноманітні машини, прилади, обладнання, а для державних, територіальних та інших АСУ — колективи людей. Друга відмінність полягає у формі передачі інформації. Для ІСУ ТП основною формою передачі інформації є сигнал, а для інших систем — документи.



2. За рівнем автоматизації процесів управління — інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-управляючі, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні ІС.

Інформаційно-пошукові системи (ІПС) орієнтовані на розв'язування задач пошуку інформації. Змістова обробка інформації у таких системах відсутня.

В інформаційно-довідкових системах (ІДС) за результатами пошуку обчислюють значення арифметичних функцій.

Інформаційно-управляючі, або управлінські, системи (відомі у вітчизняній літературі під назвою «автоматизовані системи організаційного управління») являють собою організаційно-технічні системи, призначені для автоматизованого розв'язування широкого кола задач управління.

До ІС нового покоління належать системи підтримки прийняття рішень (СППР) та ІС, побудовані на штучному інтелекті (інтелектуальні ІС). СППР — це інтерактивна комп'ютерна система, призначена для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР як до перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці у сфері управління економікою постійно зростає. У багатьох країнах розробка і реалізація даної системи перетворилися на бізнес, що швидко розвивається.

Штучний інтелект — це штучні системи, створені людиною на базі ЕОМ, що імітують розв'язування людиною складних творчих задач. Створенню інтелектуальних ІС сприяла розробка в теорії штучного інтелекту логіко-лінгвістичних моделей. Ці моделі дають змогу формалізувати конкретні змістовні знання про об'єкти управління та процеси, що відбуваються в них, тобто ввести в ЕОМ логіко-лінгвістичні моделі поряд з математичними. Логіко-лінгвістичні моделі — це семантичні мережі, фрейми, продукуючі системи. Вони іноді об'єднуються терміном «програмно-апаратні засоби в системах штучного інтелекту».

Розрізняють три види інтелектуальних ІС:


  • інтелектуальні інформаційно-пошукові системи (системи типу «запитання — відповідь»), які у процесі діалогу забезпечують взаємодію кінцевих користувачів-непрограмістів з базами даних та знань професійними мовами користувачів, близьких до природних;

  • розрахунково-логічні системи, які дають можливість кінцевим користувачам, що не є програмістами та спеціалістами в галузі прикладної математики, розв'язувати в режимі діалогу з ЕОМ свої задачі з використанням складних методів і відповідних прикладних програм;

  • експертні системи, які дають змогу провадити ефективну комп'ютеризацію сфер, де знання можуть бути подані в експертній описовій формі, а використання математичних моделей ускладнене або неможливе.

3. За ступенем централізації обробки інформації— централізовані ІС, децентралізовані ІС, ІС колективного використання.

4. За ступенем інтеграції функцій — багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями управління (підприємство — об'єднання, об'єднання — галузь і т. ін.), багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями планування тощо.

5. За типом ІС розподіляються на фактографічні, документальні і документально-фактографічні.

Документальна ІС — це система, в якій об'єктом зберігання й обробки є власне документи.

Фактографічна ІС —система, де, об'єктом або сутністю є те, що являє для проблемної сфери багатобічний інтерес (співробітник, договір, виріб тощо). Відомості про ці сутності можуть знаходитись у множині різних вхідних і вихідних повідомлень.

Практично всі розглянуті різновиди ІС не залежно від сфери застосування їх включають один і той самий набір компонентів (рис. 1):



функціональні компоненти;

компоненти системи опрацювання даних;

організаційні компоненти.

Під функціональними компонентами мають на увазі систему функцій управління — повний набір (комплекс) взаємопов'язаних у часі й просторі робіт з управління, необхідних для досягнення поставлених перед підприємством цілей. Справді, будь-яка складна управлінська функція розчленовується на ряд більш дрібних задач і зрештою доводиться до безпосереднього виконавця. Процес управління підприємством зводиться або до лінійного (наприклад, адміністративного) управління підприємством чи його структурним підрозділом, або до функціонального (матеріально-технічне забезпечення, бухгалтерський облік, тощо) управління.

Тому декомпозиція ІС за функціональною ознакою (рис.1) містить у собі виділення її окремих частин, які мають назву функціональних підсистем (ПС) (функціональні модулі, бізнес-додатки), що реалізують систему функцій управління. Функціональною ознакою зумовлюється призначення підсистеми, тобто те, для якої сфери діяльності вона призначена і які основні цілі, завдання і функції вона виконує. Функціональні підсистеми істотно залежать від предметної області (сфери застосування) ІС. Функціональна декомпозиція ІС промислового підприємства залежно від складності підприємства містить від 10 до 50 функціональних підсистем. Специфічні особливості кожної функціональної підсистеми містяться в так званих «функціональних задачах» підсистеми (облік, планування, контроль та аналіз, регулювання).

Планування – це управлінська функція, що забезпечує формування планів роботи на період.

Облік, контроль і аналіз – функції, що забезпечують одержання даних, визначають відхилення від плану та виявляють причини.

Регулювання – це функція, що забезпечує порівняння планових та фактичних показників та формування коригуючих впливів.

Вибір та обгрунтування складу функціональних задач є одним з найважливіших елементів створенння ІС. Аналіз функціональних задач показує, що практична реалізація задачі може бути вирішена (реалізована) різними математичними методами, моделями й алгоритмами. Іноді цю підсистему називають підсистемою математичного забезпечення.

Серед багатьох варіантів реалізації є, як правило, найкращий, що зумовлений можливостями обчислювальної системи і систем опрацювання даних у цілому. У сучасних системах автоматизації проектування інформаційни систем цей компонент входить до складу так званих банків моделів і алгоритмів, з яких під час розробки ІС вибираються найефективніші для конкретного об'єкта управління.


Система опрацювання даних (СОД) призначена для інформаційного обслуговування фахівців різних органів управління підриємства, що приймають управлінські рішення.

Основна функція СОД — це реалізація таких типових операцій опрацювання даних:



  • збір, реєстрація і перенесення інформації на машинні носії; передача інформації в місця її збереження й опрацювання;

  • введення інформації в ЕОМ;

  • створення і ведення внутрішньомашинної інформаційної бази;

  • опрацювання інформації на ЕОМ (накопичення, сортуванні коригування, вибірка, арифметичне і логічне опрацювання) для вирішення функціональних задач системи (підсистеми) упраї ління об'єктом;

  • вивід інформації у вигляді машинограм, відеограм, сигналів для прямого управління технологічними процесами, інформації для зв'язку з іншими системами;

  • організація, управління (адміністрування) обчислювальним процесом (планування, облік, контроль, аналіз реалізації ходу обчислень у локальних і глобальних обчислювальних мережах).

Виділення типових операцій опрацювання даних дозволило створити спеціалізовані програмно-апаратні комплекси, що їх реалізують (периферійні пристрої, оргтехніку, стандартні набори програм, у тому числі пакети прикладних програм — ППП за допомогою яких реалізують функціональні задачі ІС).

СОД можуть працювати в трьох основних режимах: пакетному, інтерактивному та в реальному масштабі часу. Для пакетного режиму характерним є те, що результат опрацювання видається користувачам після виконання так званих пакетів завдань. Недоліком такого режиму є відокремлення користувача від процесу опрацювання інформації, що перешкоджає оперативності прийняття управлінських рішень.

За інтерактивного (діалогового) режиму роботи відбувається обмін повідомленнями між користувачем і системою. Користувач обмірковує результати запиту і під час прийняття рішени вводить інформацію у систему для подальшого опрацювання.

Режим реального часу використовується для управління швидкоплинними процесами.

Практично всі системи опрацювання даних інформаційних стем незалежно від сфери їх застосування включають один і то самий набір складових (компонентів), що називаються видами забезпечення Прийнято виділяти інформаційне, програмне, технічне, правове, лінгвістичне забезпечення.



Інформаційне забезпечення це сукупність методів і засобів розміщення й організації інформації, що включають у себе системи класифікації і кодування, уніфіковані системи документації, раціоналізації документообігу та форми документів, методи створення внутрішньомашинної інформаційної бази ІС. Від якості розробленого інформаційного забезпечення значною мірою залежить достовірність і якість прийняття управлінських рішень.

Програмне забезпечення сукупність програмних засобів для створення та експлуатації СОД засобами обчислювальне техніки. До складу програмного забезпечення входять базові (загальносистемні) та прикладні (спеціальні) програмні продукти. Базові програмні засоби служать для автоматизації взаємодії людини і комп'ютера, організації типових процедур опрацювання даних, контролю і діагностики функціонування технічних за собів СОД. Прикладне програмне забезпечення являє собою сукупність програмних продуктів, призначених для автоматизації вирішення функціональних задач ІС. Вони можуть бути розроблені як універсальні засоби (текстові редактори, електронні таблиці, системи управління базами даних) і як спеціалізовані, тобто такі, що реалізують функціональні підсистеми (бізнес-процеси) об'єктів різної природи (економічні, інженерні, технічні, тощо).

Технічне забезпечення являє собою комплекс технічних засобів, що застосовуються для функціонування СОД, і містить у собі пристрої, за допомогою яких виконуються типові операції опрацювання даних як поза ЕОМ (периферійні технічні засоби збору, реєстрації, первинного опрацювання інформації, оргтехніка різного призначення, засоби телекомунікації і зв'язку), так і на ЕОМ різних класів.

Правове забезпечення це сукупність правових норм, що регламентують створення і функціонування ІС. Правове забезпечення розробки ІС включає нормативні акти договірних взаємовідносин між замовником і розроблювачем ІС, правове регулювання відхилень. Правове забезпечення функціонування СОД включає: умови надання юридичної чинності документам, отриманим із застосуванням обчислювальної техніки; права, обов'язки і відповідальність персоналу, в тому числі за своєчасність і точність опрацювання інформації; правила користування інформацією і порядок вирішення суперечок щодо її достовірності.

Лінгвістичне забезпечення це сукупність мовних засобів, що використовуються на різних стадіях створення та експлуатації СОД для підвищення ефективності розробки й забезпечення спілкування людини і ЕОМ.

Під організаційними компонентами ІС мають на увазі сукупність методів і засобів, що дозволяють удосконалити організаційну структуру об'єктів і управлінські функції, які виконуються структурними підрозділами; визначити штатний розклад і чисельний склад кожного структурного підрозділу.

Виділення організаційних компонентів у самостійний напрям зумовлюється особливою значущістю людського чинника (персоналу) в успішному функціонуванні ІС. Перш ніж упроваджувати дорогу систему опрацювання даних, має бути проведена величезна робота з упорядкування та удосконалення організаційної структури об'єкта; в противному разі ефективність ІС буде низькою. Головна проблема при цьому полягає у виявленні ступеня відповідності існуючих функцій управління та організаційної структури, що реалізує ці функції і стратегію розвитку підприємства. Засобами досягнення цілі — удосконалення організаційних структур — є різні методи моделювання.

повернутись назад
Тема 2. Економічна інформація та засоби її формалізованого опису (факультатив)
Поняття “економічна інформація”. Економічна інформація як предмет і продукт автоматизованої обробки. Види та властивості економічної інформації. Структура й оцінка економічної інформації. Форми подання та відображення економічної інформації. Носії інформації. Інформаційні процедури. Методи дослідження економічної інформації. Шляхи вдосконалення системи економічної інформації в управлінні економічним об'єктом.
Термін «інформація» (з лат. information) означає пояснення, викладання, повідомлення. Під інформацією розуміють ті відомості, які зменшують ступінь невизначеності нашого знання про конкретний об'єкт. Кібернетика, для якої інформація є центральним поняттям, визначає його як співвідношення між відомостями (даними) та їх одержувачами.

У теорії ІС інформація тлумачиться як сукупність відомостей про будь-що, або будь-кого. За кібернетичного підходу інформацією є лише нові, корисні, вагомі для користувача відомості, і задача полягає в їх здобутті. При підході до інформації з позицій теорії автоматизованої обробки даних задачі надається інший відтінок: із «сирої» інформації здобути «готову» інформацію.

Економічна наука, господарська діяльність суспільства пов'язані з інформацією, яка називається економічною. Економічна інформація є інструментом управління і воднораз належить до його елементів, її потрібно розглядати як один із різновидів управлінської інформації, яка забезпечує розв'язування задач організаційно-економічного управління народним господарством. Отже, економічна інформація являє собою сукупність відомостей (даних), які відбивають стан або визначають напрям змін і розвитку народного господарства та його ланок. В управлінні виробництвом вирізняють інформаційні процеси, в яких інформація виконує роль предмета праці («сира інформація») і продукту праці («оброблена інформація»). Якщо підійти до поняття економічної інформації з кібернетичних позицій, то інформаційний процес управління можна кваліфікувати як перетворення первинних відомостей (вхідних даних) на економічну інформацію, необхідну для прийняття рішень, які спрямовані на забезпечення заданого стану народного господарства і оптимального його розвитку.

Економічній інформації притаманний ряд особливостей. Найважливішими з них є залежність від об'єкта управління; переважання алфавітно-цифрових знаків як форми подання даних із зображенням числових величин у дискретному вигляді; провідна значущість операцій автоматизованої обробки даних (арифметичних і логічних) при забезпеченні високої точності результатів обчислень; необхідність оформлення таких результатів у формі, зручній для сприйняття людиною, значне поширення документів як носіїв вхідних даних та результатів обробки даних; значні обсяги перероблюваної інформації в разі використання у процесах обробки поряд зі змінними і сталих (постійних) даних; необхідність одержання значної кількості підсумків у результаті обробки одних і тих самих даних за різними критеріями; необхідність стиснення розмірів при передаванні з нижчої ланки управління до вищої; необхідність нагромадження й тривалого зберігання.

Економічну інформацію розрізняють за належністю до сфери матеріального виробництва і невиробничої сфери, далі за галузями народного господарства і підгалузямиекономіки. З цих позицій виокремлюється інформація за міністерствами та відомствами, промисловими об'єднаннями і підприємствами, цехами, дільницями.

Економічна інформація класифікується за стадіями відтворення та елементами виробничого процесу, що розглядаються як об'єкт управління. Тому виокремлюється інформація, наприклад, постачання і розподілу, за матеріальними і трудовими ресурсами.

Економічну інформацію розрізняють за стадіями управління, розглядаючи різновиди прогнозованої, планової, облікової, нормативної інформації та інформації для аналізу господарської діяльності, оперативного управління. Прогнозована інформація пов'язана з функцією прогнозування, планова — з плануванням (перспективним, техніко-економічним, оперативно-виробничим), облікова — з бухгалтерським, фінансовим, господарським обліком, інформація аналізу господарської діяльності — з функцією економічного аналізу, оперативного управління і регулювання — з відповідними функціями.

Нормативна інформація використовується і виникає на стадіях технічної підготовки виробництва, а також в інших випадках, наприклад при формуванні цін, тарифікації. Нормативна інформація містить всілякі норми і нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян). Така інформація використовується переважно під час виконання функціональних управлінських робіт: прогнозування, планових, облікових.

Такі самі властивості має частина економічної інформації, яка належить усім функціональним різновидам. Прикладом є назви підприємств, міністерств, відомств, перелік працівників на підприємстві чи установі, перелік постачальників і покупців. Цю інформацію називають довідковою. Як правило, її формують разом з нормативною, створюючи особливі фонди нормативно-довідкової інформації (НДІ), призначених для розв'язування різноманітних управлінських задач.

Економічна інформація за критерієм відповідності відображуваним явищам поділяється на вірогідну та невірогідну.

З позицій стадій виникнення економічна інформація буває первинною та повторною. Первинна виникає під час дії джерел інформації, до яких належить діяльність народного господарства і його ланок. Тому первинна інформація за джерелами виникнення поділяється на виробничо-господарську та директивну, а також на колективну та індивідуальну залежно від характеру джерела інформації. Повторна інформація виникає в результаті обробки первинної та іншої повторної, або лише первинної, або лише повторної. Безпосереднього зв'язку з джерелами інформації тут не вимагається. Серед повторної розрізняють проміжну та результатну інформацію. Результатна інформація і є метою обробки даних. Проміжна інформація, роль якої значна, виникає під час досягнення цієї мети. Дуже часто на базі такої інформації робиться вибір варіанта завершення обробки даних у тому чи іншому напрямку.

За повнотою економічна інформація поділяється на достатню, надмірну і недостатню. Для розв'язування задач необхідна досить конкретна за змістом мінімальна інформація — достатня. Надмірна містить зайві дані, що зовсім не використовуються при розв'язуванні конкретних задач, або виконують контрольно-дублювальні функції. По змозі доцільно позбутися інформації, що не використовується, та всіляко обмежувати розміри дублюючої надмірної інформації.

Економічна інформація за стабільністю поділяється на постійну (сталу), умовно-постійну і змінну. Постійна інформація не змінює своїх значень (наприклад, звітні дані); умовно-постійна зберігає їх протягом тривалого періоду (наприклад, нормативи, норми), а змінна характеризується частою зміною своїх значень (наприклад, відомості про нарахування заробітної плати). При цьому важливо підкреслити, що період стабільності має конкретний характер для певних задач, управлінських робіт.

З позицій технології розв'язування економічних задач розрізняють інформацію вхідну, проміжну і вихідну. Інформація, яка підлягає обробці (предмети праці), в управлінському процесі називається вхідною, або вхідними даними: наприклад, первинна і повторна інформація та константи — постійні величини. До вхідної інформації може належати не лише змінна, а й умовно-постійна і постійна інформація. Вихідна інформація є підсумком обробки (продуктом праці) вхідних даних, але вона містить поряд з результатною інформацією деякі первинні дані. Специфічного значення набуває проміжна інформація, яка потрібна для розв'язування цих самих задач у наступних періодах.

Відомі й інші схеми класифікації економічної інформації.

Структурою економічної інформації (ЕІ) визначається її будова, виділення тих чи інших елементів. Ці елементи називають інформаційними одиницями. З простих інформаційних одиниць утворюються складні, складені, виникають ієрархічні рівні структурної побудови інформації.

Найбільшими інформаційними одиницями (одиницями найвищого рангу) є ті, які співвідносяться передусім з поняттям об'єкта управління. За такий об'єкт у сфері економіки беруть народне господарство та його ланки. Тому об'єктом управління вважають галузь народного господарства, галузь промисловості, промислове; об'єднання (підгалузь), підприємство, комерційну структуру.

З позицій підприємства (комерційної структури) уся сукупність інформації є одиницею вищого рангу (рівня). Такою самою одиницею вищого рівня є сукупність інформації будь-якого іншого об'єкта управління. Ця одиниця відома під назвою інформаційна база (ІБ) відповідного об'єкта і тлумачиться досить вільно. Крім об'єктів управління ними можуть бути будь-які інші, наприклад планування, облік і аналіз господарської діяльності як функціональні управлінські роботи. Тому доречно говорити і про їх ІБ.

Необхідно також розрізняти вживання понять «інформаційна база» і «база даних». Інформаційна база притаманна всім без винятку об'єктам незалежно від рівня управлінської техніки. А ось поняття бази даних (БД) пов'язується лише з організацією даних на принципах автоматизованого банку даних (АБД) і застосування ЕОМ. Інформаційна база в умовах використання ЕОМ може бути побудована як єдина база даних АБД або як сукупність кількох таких баз (що особливо часто буває на практиці). В спеціальній літературі відомі інші погляди на поняття ІБ та співвідношення його з поняттям БД.

З позицій структурних підрозділів об'єкта управління, використовуваних ресурсів вирізняють ІБ його підрозділів (виробничих, комерційних) за такими ознаками: предметами та засобами праці. Згідно зі стадіями (функціями) управління розрізняють інформаційні бази прогнозування, планування, обліку. Отже, ІБ об'єкта поділяється на ряд підсистем, що розглядаються як об'єкт управління, тобто самостійні системи.

З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють логічну та фізичну структуру даних. Під логічною розуміють структуру, яка враховує погляд користувача (управлінця) на дані, тобто таку, що будується на логіці управління, а не на його техніці. Як правило, вона багаторівнева, і виокремлювати інформаційні одиниці можна як з нижчого, так і з вищого рівня. Наприклад, для логічних структур даних у порядку агрегування (укрупнення) характерне таке виокремлення елементів даних: символ —> реквізит —> показник —> масив —> інформаційний потік —> інформаційна база.



Символ — це елемент даних, який не має змісту. Це елементарний сигнал інформації (літера, цифра, знак).

Реквізит (атрибут) — це інформаційна сукупність найнижчого рангу, яка не підлягає поділу на одиниці інформації. Доцільність виокремлення такої одиниці пояснюється тим, що потрібна однобічна характеристика конкретних об'єктів управління — або лише кількісна, або лише якісна. Тому реквізити бувають двох видів: реквізити-основи (реквізити-величини) та реквізити-ознаки. Реквізит-основа розкриває абсолютне або відносне значення реквізиту-ознаки. Реквізит-ознака відбиває якісні властивості сутності і характеризує обставини, за яких відбувався той чи інший господарський процес.

Розрізняють форму і значення реквізитів. Форма реквізиту виявляється в його назві (наприклад, професія, сума), а значення реквізиту «професія» — це назва конкретної професії, наприклад апаратник, ливарник, зварювальник тощо. Реквізити-основи і реквізити-ознаки мають різне призначення у процесі обробки інформації: над реквізитами-основами виконуються арифметичні операції, над реквізитами-ознаками — логічні. У спеціальній літературі вживають синоніми реквізиту, а саме: елемент, терм, атрибут, ознака.

Сутність економічної інформації розкривається через економічний показник, що являє собою інформаційну сукупність з мінімальним складом реквізитів-ознак і реквізитів-основ, достатніх для створення елементарного документа (документорядка). Показник є структурна одиниця, яка характеризує будь-який конкретний об'єкт управління з кількісного та якісного боку. Тому показник має назву, яка розкриває його форму, і значення, яке доповнює форму кількісно-якісними її характеристиками. Показник «Видобуток нафти 120 млн т» є носієм кількісної та якісної характеристики відповідної величини.

Набір взаємопов'язаних даних однієї форми (однієї назви) з усіма її значеннями являє собою масив даних. Прикладом масиву може бути сукупність даних про рух грошових коштів на підприємстві. Масив даних є основною інформаційною сукупністю, якою оперують у інформаційних процедурах. Сукупність масивів даних, що стосуються однієї й тієї самої ділянки управлінської роботи, називають інформаційним потоком.

За фізичного підходу до структури економічної інформації (тобто з позицій її подання на носіях) відповідні структурні одиниці виокремлюються залежно від носія інформації та способу її фіксації.

Наприклад, якщо за основну одиницю інформації взято паперовий документ, то можна виокремити одиниці інформації вищого та нижчого рівня. Одиницями вищого рівня є стос документів, документаційне господарство об'єкта управління. Одиницями нижчого рівня є зона документа, рядок, графа, позиція.

При створенні ІС обробки даних великого значення набувають машинні структури даних. Це пов'язано з розміщенням масивів даних у пам'яті ЕОМ. Внутрішньою структуризацією масивів даних, як правило, виділяють такі одиниці інформації (від нижчого до найвищого):

символ -> поле —> агрегат даних —> запис —> файл —> база даних.



Поле — поєднання символів, яке приводить до створення мінімального семантичного елемента масиву (дата, цех, дільниця).

Агрегат даних — сукупність елементів, яка має самостійний зміст (наприклад, АДРЕСА)

Запис — пойменована сукупність полів, які об'єднуються за змістовним зв'язком i є об'єктом та результатом кроку обробки (наприклад, запчастина 10102)

Файл — пойменована сукупність записів для об'єктів одного типу (наприклад, ЗАПЧАСТИНИ)

База даних — пойменована сукупність взаємозв'язаних файлів з мінімальною надмірністю, яка призначена для одночасного використання багатьма користувачами

Прикладом бази даних може бути гіпотетична база ЦЕХ, яка об'єднує файли РОБІТНИКИ, ВЕРСТАТИ, ВИРОБИ. Ці файли містять різноманітні відомості відповідно про робітників, обладнання цеху та виготовлювану в ньому продукцію, а між записами цих файлів існують зв'язки типу РОБІТНИК — ПРАЦЮЄ НА — ВЕРСТАТ; РОБІТНИК — ВИПУСКАЄ — ВИРІБ.

За характером взаємозв'язку елементів усі структури даних можна поділити на лінійні та ієрархічні, або нелінійні. Різняться вони тим, що в лінійних структурах усі елементи розміщені на одному рівні, у нелінійних — на кількох рівнях. До лінійних структур належать послідовні та рядкові структури. Елементи послідовної структури даних розміщуються в тому порядку, який необхідний під час їх обробки. Наприклад, файл нарядів зберігається в пам'яті ПК у порядку зростання номерів цехів. Послідовні структури можуть бути упорядковані і неупорядковані. Рядкові (стрічкові) структури даних є частинним випадком спискової структури, тому стрічковою структурою даних називається список, елементами якого є записи.

До нелінійних, структур даних належать складні списки, дерева, мережі, табличні та гібридні структури. Складні спискові структури даних — це списки, елементами яких можуть бути інші списки меншого розміру, так звані підсписки. Крім того, у мережах кожного підсписку можна визначити впорядкованість його елементів, тобто вони бувають упорядковані і неупорядковані.

У деревоподібних структурах елементи розміщуються на різних рівнях і сполучаються за допомогою адреси зв'язку. Якщо з їх допомогою можна звернутися лише до двох елементів, то такі деревоподібні структури називають бінарними. Небінарні дерева називають загальними. Сіткові структури даних являють собою розширення дерева за рахунок нових адрес зв'язку. Табличні структури даних призначені для зберігання інформації про ключові ознаки даної інформаційної сукупності. Гібридні структури даних містять фрагменти двох різних структур.

ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ



Інформація в комп'ютерних системах обробки даних є і предметом праці, і її продуктом, а тому від якості такої інформації суттєво залежить ефективність функціонування системи. Можливість і ефективність використання інформації для управління зумовлена такими її споживчими показниками якості, як репрезентативність, змістовність, повнота, доступність, актуальність, своєчасність, стійкість, точність, достовірність і цінність.

Репрезентативність інформації пов'язана з правильністю її добору й формування з метою адекватного відображення заданих властивостей об'єкта. Найважливішого значення тут надають правильності концепції, на базі якої сформульовано вхідне поняття; обгрунтованості добору істотних показників і зв'язків відображуваного явища; правильності методики вимірювання та алгоритму формування інформації.

Повнота інформації означає, що вона має мінімальний, але достатній для прийняття ефективного управлінського рішення набір показників. Як неповна, тобто недостатня для прийняття правильного рішення, так і надмірна інформація знижує ефективність управління.

Доступність інформації для сприйняття при прийнятті управлінського рішення в комп'ютерних системах забезпечується виконанням відповідних процедур її одержання і переробки.

Актуальність визначається ступенем актуальності інформації для управління в момент її використання і залежить від характеристик відображуваного об'єкта (від інтервалу зміни цих характеристик) і від інтервалу часу, який минув з моменту виникнення даної інформації.

Своєчасність інформації. Своєчасною є така інформація, яка може бути врахована при виробленні управлінського рішення без порушення встановленої процедури і регламенту, тобто інформація, яка надходить на той чи інший рівень управління не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, узгодженого з часом розв'язування задач управління.

Стійкість — це властивість управлінської інформації реагувати на зміни вхідних даних, зберігати необхідну точність. Стійкість інформації, як і її репрезентативність, зумовлені методикою правильністю її відбору і формування.

Точність інформації визначається ступенем наближення параметра до його істинного значення.

Достовірність (вірогідність) інформації — це властивість інформації відображати реально діючі об'єкти з необхідною точністю. Вимірюється достовірність інформації довірчою ймовірністю необхідної точності, тобто ймовірністю того, що відображувані інформацією значення параметра відрізняються від істинного значення цього параметра в межах необхідної точності.

Інформаційні процедури

З економічною інформацією виконують багато операцій, які за ознакою подібності і цільових функцій об'єднуються в інформаційні процедури (процеси). Усі процедури можна поділити на три стадії відтворення інформації: збір, переробка і використання. Стадія збору передбачає первинне сприйняття і прийом інформації. Первинний збір означає сприйняття (зняття) інформації, яка виникає в результаті діяльності джерел інформації. Прикладом таких джерел є переважно виробничо-господарська діяльність, а також діяльність директивних органів управління, індивідуальні дії людини. При первинному зборі ставиться мета виявити об'єктивно інформацію і відповідним чином її подати. Тому первинний збір інформації супроводжується поданням, хоч останнє слід розглядати як самостійну процедуру. Економічна інформація при первинному зборі передусім реєструється, але може подаватися й інакше.

Рис.1 Склад основних інформаційних процедур
Первинний збір даних супроводжується часто також вимірюванням відображуваних явищ (предметів, фактів), що приводить на практиці до одночасного виконання операцій сприйняття, вимірювання, подання даних. У комп'ютерних ІС головна увага приділяється первинному збору вхідних (первинних) виробничо-господарських даних. Прийом зареєстрованих даних, наприклад директивних, вторинних — це різновид збору інформації. На організацію збору даних впливають характер і поводження джерела інформації, вимоги негайного або з відомою часткою запізнення відображення діяльності, форма подання інформації (тип носія, вид засобів відображення), структура інформації. При зборі даних ставиться головна мета — дістати точне, своєчасне, достовірне і повне відображення явищ економічного життя, директивних та інших завдань.

Вирізняють три інформаційні процедури перетворення інформації: передавання, зберігання, обчислювальна обробка даних. Інформація, що передається, змінюється у просторі. Розрізняють кілька варіантів процедури передачі: фізичне переміщення носія, дистанційне передавання по телефонно-телеграфних каналах, мережах.

Процедура зберігання інформації реалізується кількома варіантами залежно від форми подання інформації, застосованого для зберігання інформації обладнання, терміну зберігання та інших критеріїв - зберігання у пристроях пам'яті ЕОМ та архівне довгострокове зберігання. Процедура зберігання інформації звичайно закінчується пошуком відповідних їй одиниць для подальшого використання. Пошук органічно пов'язаний зі зберіганням інформації, але він являє собою особливу інформаційну процедуру. У процесі зберігання інформація може втрачати свою цінність під впливом фактора часу або через зміну деяких умов. Іноді це призводить до вилучення одиниць інформації, їх знищення, але частіше одиницям інформації присвоюється нове сучасне значення. Така операція відома під назвою актуалізації даних. Це також самостійна інформаційна процедура. Завдяки актуалізації значення окремих одиниць інформації постійно підтримуються на заданому рівні.

Обробка інформації необхідна для заміни її одиниць за формою (структурою) і значенням і полягає вона в одержанні, передусім, результатної (вихідної) інформації. Досягається це за допомогою арифметичних і логічних (операції математичної логіки, порівняння, упорядкування, сортування) операцій. Ведеться обробка не лише інформації, а і її структурних утворень, а також інформаційних відношень. Процедура обчислювальної обробки інформації часто супроводжується й операцією пошуку, з якою пов'язана також процедура збереження даних. Обчислювальна обробка є провідною як за обсягом, так і за значущістю в комп'ютерних ІС.

Стадія використання інформації передбачає одержання «готового продукту» — результатної інформації — та її використання. Використання такої інформації (якщо не брати до уваги технологічних цілей) виходить за рамки звичайних ІС.

У світі ідей науки про знакові системи — семіотики, адекватність інформації, тобто відповідність змісту образу відображуваному об'єкту, може виявитися у трьох формах: синтаксичній, семантичній, прагматичній.

Синтаксична адекватність пов'язана зі сприйняттям формально-структурних характеристик відображення абстраговано від змістових та споживчих (корисних) параметрів об'єктів. На синтаксичному рівні враховується тип носія і спосіб подання інформації, швидкість її передачі та обробки, розміри кодів, надійність і точність перетворення цих кодів.

Семантична адекватність виражає відповідність образу, знака та об'єкта, тобто відношення інформації та джерела її виникнення. Виявляється семантична інформація за наявності єдності інформації (об'єкта) і користувача. Семантичний аспект передбачає врахування змісту інформації: на цьому рівні аналізуються ті відомості, які відображає інформація, розглядаються змістові зв'язки між кодами подання інформації.

Прагматична адекватність відбиває відповідність інформації цілям управління, які реалізуються на її основі. Прагматичні властивості інформації виявляються лише за наявності єдності інформації (об'єкта), користувача і мети управління. Прагматичний аспект оцінки інформації пов'язаний з її цінністю і корисністю для прийняття ефективного управлінського рішення.

Згідно з трьома формами адекватності виконується й вимірювання інформації. Термінологічне говорять про кількість інформації та розміри даних.



Синтаксична міра інформації. Розмір даних у повідомленнях вимірюється кількістю символів (розрядів) узятого для цього повідомлення алфавіту. Дуже часто інформація подається числовим кодом у тій чи іншій системі числення. Природно, що одна й та сама кількість рядків у різних системах числення може передавати різну кількість (число) станів відображуваного об'єкта. Справді, N=mn, де N— кількість різноманітних відображуваних станів; m — основа системи числення (різноманітність символів, які застосовуються в алфавіті); n — кількість розрядів (символів) у повідомленні. В різних системах числення один розряд має різну вагу і відповідно змінюється одиниця вимірювання даних.

Так, у двійковій системі числення одиницею вимірювання інформації є біт (двійковий розряд), у десятковій системі числення — дит (десятковий розряд). Більш детально визначити кількість інформації на синтаксичному рівні слід на основі поняття невизначеності стану системи (ентропії системи).



Семантична міра інформації. Для вимірювання змісту інформації (її кількості на семантичному рівні) найбільшого визнання здобула тезаурусна міра, запропонована Ю.І.Шнейдером. Автор пов'язує семантичні властивості інформації передусім зі здатністю користувача приймати відомості, що надходять. Використовується поняття «тезаурус користувача». Тезаурус можна тлумачити як сукупність відомостей, що їх має система, користувач. Залежно від співвідношення між значеннєвим змістом інформації S і тезаурусом користувача Sk змінюється кількість семантичної інформації Іс, яку сприймає користувач і яку він вносить далі до свого тезаурусу.

Прагматична міра інформації означає корисність, цінність для управління. Ця міра — також величина відносна, і зумовлюється вона особливостями використання даної інформації у тій чи іншій системі. Цінність інформації доцільно вимірювати у тих самих одиницях (або близьких до них), в яких вимірюється цільова функція управління системою. Тоді в ІС управління, наприклад виробництвом, цінність інформації визначається ефективністю здійснюваного на її основі економічного управління або приростом економічного ефекту функціонування системи управління, зумовленим прагматичними властивостями інформації:

Ikb(у) = Р(у/b) — Р(у),

де Ikb(у) — цінність інформаційного повідомлення b для системи управління y;



Р (y) — апріорний очікуваний економічний ефект функціонування системи управління у;

Р (у/b) — очікуваний ефект фукціонування системи за умови, що для управління буде використано інформацію, яка міститься в повідомленні b.

повернутись назад
Тема 3. ІС управління економічними системами
1. Загальна характеристика сучасного стану інформаційних систем управління підприємствами
Перехід України на ринкові форми розвитку сприяв тому, що останні декілька років були ознаменовані значним підвищенням інтересу до комп'ютерних систем, за допомогою яких можна забезпечити ефективне управління підприємством. Причому зростає попит саме на інтегровані системи управління — автоматизація окремої функції, як-от бухгалтерський облік або збут готової продукції, вважається вже пройденим етапом для багатьох підприємств.

І хоча ринок подібних інтегрованих систем формується поступово, досить часто можна зустріти в списку учасників тендера на вибір системи, наприклад, для середнього промислового підприємства (яких в Україні, як і в усьому світі, — переважна більшість), SAP/R3, Platinum, ПАРУС і 1C - підприємство одночасно. Для розроблювачів і розповсюджувачів інтегрованих систем у США і Західній Європі існування такого списку — нонсенс. На більшості підприємств добре знають основні програмні пакети саме в тому сегменті ринку, що максимально відповідає діяльності конкретного підприємства. Вибір здійснюється з двох—чотирьох систем одного або близьких класів. Інші — просто не розглядаються. Такий підхід значно спрощує саму процедуру вибору і знижує часові й грошові витрати підприємства, що, зрештою, сприяє прийняттю більш ефективного рішення. У наших же умовах дуже важко відповісти на запитання, хто саме виграє подібний тендер: скоріше за все — ніхто, бо за детального розгляду забажається взяти ціну системи «1C - підприємство» і функціональні можливості SAP/R3, що в принципі неможливо. Нинішній стан ринку комп'ютерних систем в Україні зумовлений передусім історичним розвитком українських систем, приводом західних розроблювачів і партнерів на ринок і активну експансію російських систем.

Більшість інформаційних систем почала з'являтися в нашій країні на рубежі 90-х років, коли з отриманням більшої свободи у веденні бізнесу підприємства і фірми почали замислюватися про комп'ютеризацію. З об'єктивних причин ринкової економіки першими змогли виділити необхідні фінансові кошти підприємства торгівлі і сфери послуг. Промисловість значно відставала через більш тривалий цикл оборотності капіталу і багато інших причин. Саме тому, практично всі системи почали розвиватися як облікові бухгалтерські системи. Багато з них продовжують залишатися суто обліковими, дозволяючи автоматизувати одну або декілька функцій підприємства, але не даючи цілісної картини для управління підприємством.

Тільки одиничні розробники (а їх усього більше сотні), передбачаючи розвиток подій, віддали перевагу еволюційному якісному зростанню перед простим збільшенням продажу «коробкових» рішень, вкладаючи кошти в розвиток систем і науково-дослідні роботи.

Західні системи зазнавали складностей іншого масштабу. Перші спроби прорватися на український ринок, що здавався «багатим і багатообіцяючим», були зроблені на початку 90-х років. Спочатку були створені невеличкі представництва, або підписані партнерські угоди з місцевими компаніями. Потім експансія набула більш масованого характеру, і на вітчизняні фірми і підприємства обрушилася вся міць типової західної рекламної кампанії. Незнайома, але дратівлива з одночасною обіцянкою повного добробуту, за умови вкладення 1—2 млн. доларів, кампанія мала певний успіх.

Проте перші спроби впровадження цих систем показали, що реклама рекламою, але й працювати також варто вміти. І добре було б одночасно із західним програмним продуктом мати навчений персонал, провести локалізацію і налаштування системи на «дуже динамічні» вимоги законодавства і бухгалтерського обліку. Тому перші два —чотири роки були витрачені західними постачальниками на набуття досвіду і приведення систем у відповідність із місцевими вимогами.

Не претендуючи на винесення якогось остаточного рішення про готовність тієї або іншої системи до всіх перипетій місцевого ринку, можна сказати, що перший етап адаптації частково або цілком пройдений практично всіма серйозними постачальниками, які вирішили спробувати щастя на просторах колишнього СРСР.

Одночасно відбувається процес зближення вітчизняних і західних систем, що успішно конкурують за право працювати на підприємствах.

У таблиці 1 поданий один із варіантів класифікації інформаційних систем управління підприємствами.
Таблиця 1 - Загальна класифікація інформаційних систем управління підприємствами

Локальні системи

Малі інтегровані системи

Середні інтегровані системи

Великі інтегровані системи

• 1C

• Concorde XAL

• JD Edwards

(Robertson & Blums)



• SAP/R3

(SAP AG)



• БЭСТ

• Exact

• Инотек

. NS-2000

• MFG-Pro (QAD/BMS)

• Baan (Baan)

• ИНФИН

• Инфософт


• Platinum

• SyteLine (СОКАП/ SYMIX)


• BPCS (ITS/SSA)


• Супер-Менеджер

•PRO/MIS

• Scala

• Турбо-

Бухгалтер



• SunSystems

• MIRACLE V

• Oracle Applications (Oracle)

• БОСС-Корпорація




• Інфо-

Бухгалтер






• Галактика/ПАРУС







• + більш як

100 систем









• Ресурс







• Еталон






Усі наведені в таблиці системи можна умовно поділити на два великих класи: а) фінансово-управлінські і б) виробничі системи.


Фінансово-управлінські системи включають підкласи локальних і частково малих інтегрованих систем. Такі системи призначені для ведення обліку по одному або декількох напрямах (бухгалтерія, збут, облік кадрів). Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, яке потребує управління фінансовими потоками й автоматизацію облікових функцій. Такі системи по багатьох критеріях є універсальними, хоча найчастіше розроблювачі пропонують вирішення більш вузьких проблем, наприклад, основні засоби, нарахування податків або управління персоналом з урахуванням специфіки регіонів. Універсальність призводить до того, що цикл впровадження таких систем невеличкий, іноді можна скористатися «коробковим» варіантом, достатньо для цього купити програму і самому закласти її в персональний комп'ютер.

Фінансово-управлінські системи (особливо системи російських розроблювачів) гнучкі в адаптації до потреб конкретного підприємства. Часто пропонуються «конструктори», за допомогою яких можна практично цілком перекроїти систему вхідної інформації, самостійно встановити зв'язок між таблицями баз даних або окремими модулями.

Хоча загальна конфігурація систем може бути досить складною, практично всі фінансово-управлінські системи спроможні працювати на персональних комп'ютерах у звичайних мережах передачі даних Novell Netware або Windows NT. Вони спираються на технологію виділеного серверу бази даних (file server), що характеризується високою завантаженістю мережевих каналів для передачі даних між сервером і робочими станціями. Тільки окремі із запропонованих систем такого класу були розроблені для промислових баз даних (Oracle, SYBASE, Progress, Informix, SQL Server). Використовувалися переважно більш прості засоби розробки Clipper, FoxPro, dBase, Paradox, що, як правило, дають збої на складних конфігураціях мережі і при збільшенні обсягів опрацьовуваних даних.

Виробничі системи включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи передусім призначені для управління і планування виробничого процесу. Облікові функції, хоч і глибоко опрацьовані, виконують допоміжну роль, та іноді неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, бо інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів. Виробничі системи значно більш складні у впровадженні (цей цикл може займати від шести—дев'яти місяців до півтора і більше років). Це зумовлено тим, що система задовольняє потреби усього виробничого підприємства, що потребує значних спільних зусиль працівників підприємства і постачальника програмного забезпечення. Виробничі системи часто орієнтовані на одну або декілька галузей і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), дрібносерійне і дослідне (авіація, важке машинобудування), безперервне (металургія, хімія, нафто- і газовидобуток).

Мають місце також різноманітні типи організації самого виробничого процесу. Наприклад, для дискретного виробництва можливі: а) циклічне повторне виробництво (repetitive manufacturing) — планування виконується на певний строк (квартал, місяць, тиждень); б) виробництво за замовленнями (make-to-order)— планування тільки при надходженні замовлення; в) розробка за замовленнями (engineering-to-order) — самостійна розробка кожного нового замовлення з таким виробництвом; г) виробництво на склад (manufacture-to-stock); д) змішане виробництво (mixed mode manufacturing) — для виробництва кінцевого продукту використовується кілька типів організації виробничого процесу.

Така спеціалізація відбивається як у наборі функцій системи, так і в існуванні бізнес-моделей даного типу виробництва. Наявність вмонтованих моделей для певних типів виробництва відрізняє виробничі системи одну від одної, у кожній із цих систем є глибоко розроблені напрями і функції.
Таблиця 2 - Впровадження, співвідношення витрат і вартісні оцінки

Показник

Локальні системи

Малі інтегровані системи

Середні інтегровані системи

Великі інтегровані системи

Впровадження

Просте, коробковий варіант

Поетапне або коробковий варіант

Поетапне Більш як 6— 9 місяців

Поетапне, Більш як 9— 12 місяців

Функціональна повнота

Системи обліку (за напрямками)

Комплексний облік управління фінансами

Комплексне управління: облік, управління виробництвом

Співвідношення витрат ліцензія/ впровадження/ установка/

1/0,5/2

1/1/1

1/2/1

1/1—5/ 1


Орієнтовна вартість

5 — 50 тисяч USD

50—300 тисяч USD

200—500 тисяч USD

500 тисяч, > 1 мільйона USD

Виробничі системи за багатьма параметрами значно більш жорсткі, ніж фінансово-управлінські. Виробниче підприємство повинне, насамперед, працювати як добре налагоджений годинник, де основними механізмами управління є планування й оптимальне управління виробничим процесом, а не врахування кількості рахунків-фактур за якийсь період. Ефект від упровадження виробничих систем стає суттєвим на верхніх рівнях управління підприємством, коли видно усю взаємозалежну картину роботи, що включає планування, закупівлі, виробництво, запаси, продаж, фінансові потоки та багато інших аспектів. При збільшенні складності й широти охоплення функцій підприємства системою зростають вимоги до технічної інфраструктури і комп'ютерної платформи. Всі, без винятку, виробничі системи розроблені за допомогою промислових баз даних. Здебільшого використовується технологія «клієнт—сервер», що припускає поділ опрацювання даних між виділеним сервером і робочою станцією. Технологія «клієнт—сервер» виправдовує себе під час опрацювання великих обсягів даних і запитів, оскільки дозволяє оптимізувати інтенсивність передачі даних комп'ютерною мережею.

Основу кожної виробничої системи становлять рекомендації щодо управління виробництвом. На даний момент існує декілька груп таких рекомендацій (стандартів). Вони являють собою опис насамперед загальних правил, за якими мають здійснюватися планування і контроль різноманітних стадій виробничого процесу: потреб у сировині, закупівель, завантаження потужностей, розподіли ресурсів тощо. Вихідним стандартом середини 60-х років був стандарт MRP (Material Requirements Planning), що включав тільки планування матеріалів для виробництва. Цей стандарт був розширений до MRP-II (Manufacturing Resource Planning). MRP-II дозволяв планувати усі виробничі ресурси підприємства (сировина, матеріали, устаткування тощо). Подальшим розвитком став стандарт ERP (Enterprise Resource Planning), що дозволив об'єднати всі ресурси підприємства, в такий спосіб збільшуючи керованість замовленнями, фінансами тощо. Зараз практично усі виробничі системи відповідають рекомендаціям стандарту ERP.

Сучасний стандарт CSRP (Customer Synchronized Resource Planning) регламентує також взаємодію з клієнтами: оформлення наряду-замовлення, технічне завдання, підтримка замовника на місцях тощо. Таким чином, якщо MRP, MRP-ІІ і ERP орієнтувалися на внутрішню організацію підприємства, то CSRP вийшов «за межі» підприємства і включив у себе повний цикл — від проектування майбутнього виробу з урахуванням вимог замовника до гарантійного і сервісного обслуговування після продажу.

На підставі викладеного вище можна дати такі висновки : 1) Для малих підприємств, торгових фірм і компаній, що надають послуги, за співвідношенням ціна/якість найбільше підійдуть фінансово-управлінські системи, оскільки основні розв'язувані ними задачі — це бухгалтерський облік, управління складами продукції, управління кадрами. Фінансово-управлінські системи також можуть бути використані на невеличких виробничих підприємствах, процес виробництва на яких не є складним.

2) Для малих і середніх виробничих підприємств, із невеликою кількістю юридичних осіб і взаємозв'язків найефективнішими будуть середні інтегровані системи або прості конфігурації інтегрованих систем. Для таких підприємств основним критерієм є власне управління виробництвом, хоча облікові задачі залишаються важливими.

3) Для великих холдингових структур, фінансово-промислових груп, що управляють компаніями, для яких першорядне значення має управління складними фінансовими потоками, трансферними цінами, консолідація інформації, у багатьох випадках найприйнятнішими будуть великі інтегровані системи. Ці системи, маючи можливості для рішення проблем управління виробництвом, можуть задовольняти увесь комплекс вимог великого холдингу. Для автоматизації гігантських підприємств у світовій практиці також часто використовуються великі, середні і навіть дрібні інтегровані системи в комплексі, коли на рівні управління всією структурою працює, наприклад, SAP/R3, а виробничі компанії користуються пакетами середнього класу. Створення електронних інтерфейсів спрощує взаємодію між системами і дозволяє уникнути подвійного ведення даних.

Відповідно до світової практики при необхідності більш тонкого аналізу декількох систем одного або близьких класів велике значення надається етапу вибору. Кожний проект у галузі автоматизації, який повинен розглядатися підприємством як стратегічна інвестиція засобів, має окупитися за рахунок удосконалення управлінських процесів, підвищення ефективності виробництва, скорочення витрат. У виборі правильного рішення повинно бути зацікавлене передусім керівництво підприємства. Такий проект треба ставити на один рівень із придбанням, наприклад, нової виробничої лінії або будівництвом цеху.

Насамперед підприємству необхідно визначити, а що ж, власне, очікується від нової системи: яку функціональну галузь і які типи виробництва вона повинна охоплювати, яку технічну платформу використовувати, які звіти готувати. Під час вибору тієї або іншої системи для підприємства необхідно брати до уваги, що автоматизація заради автоматизації не має сенсу. Основною метою повинна бути якість управління. Найкраща у світі комп'ютерна система не виконає ролі чарівної палички, що магічно вирішує всі накопичені проблеми.

Будь-яка із систем — тільки механізм для підвищення ефективності управління, прийняття правильних стратегічних і тактичних рішень на підставі своєчасної і достовірної інформації, що видається керівному персоналу за допомогою ІС.


ПРИКЛАДИ Інформаційних Систем
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка