Конспект лекцій з курсу «ділові комунікації»



Сторінка7/8
Дата конвертації31.12.2016
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

1.3 Виступ на діловій нараді.
Нарада - це форма організації ділового спілкування колективу (групи) з метою обміну інформацією та прийняття колективного рішення з актуальних проблем. Успіх наради в чому залежить від підготовки і організаторських здібностей керівника. Саме керівником приймається рішення про проведення наради, складається порядок денний, опрацьовуються винесені на неї питання, складається список учасників, заготовлюється проект рішення. Добре підготовлене і організоване нарада не повинно перевищувати 30-45 хвилин. Наради, що тривають 1,5-2 години і довше, малопродуктивні.

Причини низької ефективності проведення нарад:


  • недостатня їх підготовленість;

  • невиконання регламенту: відступ від теми (розмови ні про що, демагогічні виступи), невміння укластися в тимчасові рамки;

  • небажання вести дискусію, знаходити спільний інтерес, вирішувати спільні завдання.


Структура наради :


  1. Вступне слово ведучого.

  2. Виступи по порядку денному.

  3. Обговорення питань.

  4. Ухвалення рішення.

  5. Заключне слово ведучого.

У вступному слові характеризується сама проблема, винесена на обговорення, позначаються шляхи її вирішення, дається аналіз існуючого стану справ та шляхи його зміни, зачитується порядок денний, встановлюється регламент і правила роботи.


Якщо ви керуєте діловим нарадою, то ви зобов'язані:


  • почати її вчасно і завершити точно в призначений час;

  • узгодити правила роботи, уточнити порядок денний;

  • повідомити про регламент;

  • призначити відповідального за регламент і протокол;

  • подбати про те, щоб протокол (на паперовому або електронному носії, електронною поштою) або виписки з нього отримали всі учасники наради.

Саме від вас більшою мірою залежить створення атмосфери співробітництва та конструктивне вирішення усіх виробничих питань. Тому жорстко ведіть нараду по шляху до намічених цілей, попереджайте про «зняття» виступів не по суті питання, вимагайте конструктивності критики. Ваша функція - стежити за регламентом і не допускати затягування виступів. Навпаки, заохочуйте тих, хто проводить змістовний аналіз і вносить реальні пропозиції. Регулюйте хід обговорення за допомогою питань:


У вас все з цього питання?
Ви ще щось хочете додати?
Скільки хвилин вам буде потрібно для того, щоб завершити свою думку?
Хто ще хоче висловитися з даного питання?
Активізуйте увагу учасників наради, а підводячи підсумки наради, узагальніть все сказане, сформулюйте висновки, визначте завдання на майбутнє.
Виступ учасників наради
Виступи учасників, як і виступ ведучого, як правило, складаються з двох частин: у першій дається констатуюча інформація (це можуть бути підсумки виконаної роботи, результати процесів, оцінка її і т.д.), у другій малюється перспектива діяльності (плани на майбутнє, аспекти конкретних дій, заклики і т.д.). Загальними вимогами до промови виступаючих є вимоги точності, переконливості, стислості, ясності і доступності.

Важливо, щоб у ході наради з обговорюваного питання висловилося якомога більше учасників, тому що саме найбільш мовчазний і скромна людина, можливо, запропонує оптимальне рішення проблеми. Тому керівник стимулює активність співробітників.



Учасник наради повинен вміти:


  • згортати і розгортати інформацію: резюмувати, викладати у вигляді тез, підводити підсумки;

  • знаходити слова, які точно і однозначно передають думку;

  • орієнтуватися в ситуації спілкування і при необхідності перебудовувати фрази по ходу висловлювання;

  • переводити інформацію з мови цифр і умовних позначень на словесний рівень.



1.4. Виступ на зборах
Збори найчастіше проводиться тоді, коли треба організувати дію. Керівник в такому випадку вимовляє організаційні мови, тобто промови, мета яких - організувати спільну діяльність. Така мова поєднує в собі деякі риси агітаційної, тому що організувати виконання роботи можна тоді, коли виконавці будуть усвідомлювати необхідність особистої участі в діяльності, і що інформує, оскільки кожен член колективу повинен знати, що саме і як слід виконувати всім і конкретно йому. Організаційна мова несе інформацію про цілі, структуру, способи, засоби і кінцевому результаті діяльності, розподіл обов'язків і терміни виконання. Структура організаційної мови може бути наступною.
Структура організаційної промови


  1. Інформація про цілі, загальному змісті і очікуваних результатах організує діяльності.

  2. Мотивація колективу (чому слід здійснити цю діяльність?), Заклик до єдності у здійсненні діяльності.

  3. Пропозиція складу учасників.

  4. Інформація про етапи і структурі діяльності, конкретних заходах.

  5. Розподіл доручень та призначення відповідальних.

  6. Визначення термінів виконання доручень.

  7. Відповіді на питання виконавців.

  8. Подяка учасникам за готовність брати участь у діяльності.

Керівник, організатор діяльності, виголошуючи промову, вирішує такі завдання:




  • забезпечує повноту, достовірність, надійність переданої інформації;

  • пред'являє виконавцям чіткі вимоги;

  • мотивує колектив, пробуджує інтерес до роботи;

  • піклується про «зворотного зв'язку», тобто про те, щоб колектив висловлював власну думку щодо організації діяльності;

  • підтримує відчуття гідності у виконавців, віру в силу єдності команди;

  • зосереджує увагу виконавців на вирішенні задачі.

Щоб досягти успіху в проголошенні організаційної промови, ви повинні вміти:




  • відкрито демонструвати свої наміри, пов'язані з організацією колективу на роботу;

  • проявляти доброзичливість у спілкуванні;

  • розподіляти обов'язки, використовувати всі вміння і навички підлеглих, стимулювати їх саморозвиток;

  • проявляти компетентність в обговорюваному питанні;

  • переконливо викладати свої думки.


1.5. Виступ на мітингу
Мова на мітингу має мету відкрито заявити свою думку в підтримці або спростуванні якоїсь ідеї, схвалення або осуд рішення, події, а також згуртувати присутніх навколо ідеї. Мітингова мова відрізняється тим, що виступаючі представляють не стільки себе особисто, скільки ту суспільну чи політичну силу, представниками якої вони є. Ця відносно коротка мова (регламент її близько 8 хвилин) адресована не тільки всі присутнім (а їх часом кілька тисяч), а й пресі і все тим, які почерпнуть інформацію про мітинг та ідеях учасників із ЗМІ, і владним структурам. Основний зміст мітингової промови становить обгрунтування позиції: підтримка чи спростування ідеї. При цьому позиція і оцінки заявляються відкрито, категорично, а в стислому вигляді вони відображаються в гаслах і закликах, які привертають увагу учасників і запам'ятовуються.

Множинний адресат мітингової змушує нас піклуватися про доступність мови: в такої промови неприпустимі довгі пропозиції, терміни, важкі для сприйняття іншомовні слова. Крім того, мітингова мова проходить в несприятливих умовах: це вулиця з її шумами, часто погані погодні умови. У мітингової промови часто використовуються:




  • образні засоби;

  • повтори;

  • прислів'я та приказки;

  • фразеологізми;

  • протиставлення і порівняння;

  • риторичні запитання, звертання і вигуки.

Увага слухачів може розсіюватися, і, щоб забезпечити сприйняття змісту промови, слід повторити основну ідею кілька разів, посилити її за допомогою голосу. Мітингова мова вимовляється пафосно! Інтонація в мітингової промови - це головне, що сприймається, тому що слова та фрази слухачі можуть не розбереш через вуличних шумів.

Інтонація мітингової промови повинна бути явною, яскравою, різноманітною, контрастною. Позитивні емоції спрямовані на «своїх», негативні на «чужих». Півтонів і плавних переходів в мітингової промови немає.

Відомо, що стародавні греки могли безперервно слухати і виголошувати промови, тривалість яких становила до 6 годин. Але в наш інформаційний вік кожен настільки дорожить часом і об'ємом власної пам'яті та уваги, що вимовляти довгі промови - це значить не поважати права інших людей. Тому в публічному виступі важливо дотримуватися регламенту - час, що встановлюється на зборах, конференції тощо для виступу кожного учасника. Доповідь зазвичай займає до 20 хв., Повідомлення - до 10, мова на мітингу триває близько 8 хв., Вітальне слово - 5 хв. Перевищення регламенту дратує слухачів, в цьому випадку ведучий заходу часто перериває мовця. Згадайте, як набридає всім довга історія, розказана у вигляді тосту!

Щоб укластися у відведений час, слід розрахувати обсяг підготовлюваного тексту з розрахунку 1 аркуш формату А4, надрукований з одинарним інтервалом 14-м шрифтом - 2,5 хвилини звучання при нормальному темпі (100 - 120 слів на хвилину).

Тривалі виступи не можуть бути цілком охоплені увагою. Десь до 15-ій хвилині з моменту початку виступ увага розсіюється. Якщо вам хочеться, щоб вас слухали і чули, то варто подбати про те, щоб слухачі розслабилися саме в ті хвилини, які кратні 15: у ці хвилини їх увагу найбільш неуважно. Покажіть фрагмент відеозапису, розкажіть історію, використовуйте гумор. Після незначної паузи, заповненої приємним сприйняттям легкого матеріалу, слухачі будуть знову готові роздумувати про серйозне.

Іноді слухачі просять виступаючого раніше завершити мова, мотивуючи це об'єктивними причинами. У таких випадках краще піти їм назустріч або хоча б домовитися про менш тривалому скороченні виступу. Якщо ж цього не зробити, то роздратовані люди все одно не будуть добре сприймати сказане.

Щоб укластися у відведений для виступ час, деякі перебільшують темп мови. Цього робити не слід, так як слухачі не розуміють мову, промовленою скоромовкою.

Якщо ви ведете нараду, то його час треба розрахувати так, щоб усім присутнім була дана можливість висловитися. Це слід враховувати при обговоренні регламенту наради. Зазвичай на нараді не несуть до довгих промов, а об'ємну інформацію роздають учасникам наради для ознайомлення в друкованому вигляді заздалегідь. Якщо ви ведете дебати, то повинні пам'ятати, що ваше завдання - суворо стежити за дотриманням регламенту, не дозволяти ні секунди більше, ніж визначено, говорити жодному учаснику заходу.

Заощадити час і передати більше інформації ви зможете, якщо підкріпите свої слова наочними матеріалами. І тут неоціненну допомогу зроблять не тільки презентації, а й роздаткові матеріали. При плануванні виступу обов'язково враховуйте час, який потрібно буде витратити для відповідей на запитання.

Марк Туллій Цицерон у трактаті «Про оратора» писав, що дуже корисно говорити експромтом, але набагато корисніше ретельно готуватися до публічного виступу, адже тоді все в мові буде продумано і вигострить. Навряд чи з цим можна посперечатися. Хороша підготовка до мови - це один з гарантів успіху. Завдяки підготовці, мовець відчуває себе впевненіше, не боїться питань. Під час підготовки можна досконально продумати і структурувати зміст промови, перевірити правильність тексту, розробити прийоми захоплення уваги слухачів. Готуючись до виступу, оратор глибше пізнає предмет, зживається з ним, проводить ментальну (уявну) репетицію, адаптує зміст мови і словесне вираження думок до особливостей слухача.

Ви, безсумнівно, не будете заперечувати, що більш ретельно готуєтеся до виступу тоді, коли тема не цілком освоєна, або аудиторія малознайомими, або мало досвіду. Однак далеко не всі діють в ході підготовки раціонально. Найчастіше подготавливающий мова з першого ж етапу своєї діяльності починає накопичувати матеріал, набирати якомога більше літературних джерел. Він тоне в великій кількості інформації, відчуваючи при цьому лише втому і безсилля.

Як же зробити процес роботи над промовою раціональним? Щоб цей процес був раціональним, він повинен відповідати природі людського пізнання, тобто йти від створення задуму через постановку цілей до конкретних дій, отримання результату та аналізу його відповідності задумом.
Робота над публічним виступом .Етапи. Щаблі. Зміст ступенів.
Докомунікативний етап

1. Знайомство з темою

Вибір теми, осмислення, розбивка на мікротеми
2. Розробка концепції

Осмислення предмета мовлення, формування спільного бачення предмета, збір і систематизація матеріалу, з'єднання накопиченого людством досвіду з власним баченням і формування позиції


3. Складання портрета аудиторії

Аналіз аудиторії на підставі соціально-демографічних, соціально-психологічних, індивідуально-особистісних ознак


4. Розробка стратегії виступи

Визначення цілей виступу, вибір кола розглянутих питань, формулювання основних ідей (тез)


5. Розробка тактики виступу

Вибір способу доказів, знаходження доводів, продумування прийомів активізації слухачів


6. Мовленнєвий оформлення

Складання плану, робота над текстом, прикраса мови, перевірка і коректування тексту


7. Запам'ятовування і репетиція

Відпрацювання всіх прийомів впливу на слухачів


Комунікативний етап

1.Установленіе контакту зі слухачами

Складання першого враження про аудиторію, привітання, дружня увертюра
2. Проголошення промови

Використання всіх вербальних і невербальних засобів з метою спілкування, оцінка реального складу слухачів, коректування того, що складено на попередніх етапах з урахуванням ситуації і реального складу слухачів, їх реакції на події


3. Завершення контакту

Відповіді на питання, спонукання до подальшого осмислення предмета мовлення; прощання


Посткомунікативний етап

Аналіз ефективності виступу

Аналіз первинних відчуттів (рефлексія), самоаналіз, виявлення причин успіху і невдач, висновки на майбутнє
Лекція 8 Міжособова комунікація.
1.1 Соціальні типи в діловому спілкуванні.

1.2 Закономірності між особових стосунків.

1.3 Сучасні теорії між особових стосунків.
1.1 Соціальні типи в діловому спілкуванні
У процесі життя і розвитку в певному суспільному середовищі, організації чи підприємстві складаються і формуються певні соціальні типи людини, які можна поділити за характером дій на такі основні:

Перший. Виконавець. (Фактично діє механічно, що скажуть, те і зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуванні на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це може бути холерик або меланхолік).

Другий. Соціально активна особистість. (Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типі зустріти два різновиди. Перший — справжній активіст і суспільно активна особистість, другий — зовні показна, формальна, мітингово-поверхова, демагогічна. Другий різновид найнебезпечніший, тому що спочатку важко розгледіти його справжню суть, побачити, що усе в ньому — показне. В соціальному плані — це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше — меланхоліки і зовсім рідко — флегматики).

Третій. Винахідлива особистість. (Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точніше — постійно зосереджена, у пошуці. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше — холерики і в поодиноких випадках — меланхоліки).

Четвертий і п'ятий типи: людина творча і людина створююча близькі за способом діяльності до третього типу, хоча відрізняються тим, що не обов'язково самостійно щось відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Соціальний тип людської особистості, як правило, включає ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна виразити за допомогою таких характеристик: О вихованість — переконаність; О уміння володіти собою — такт; О ввічливість — доброзичливість, повага до інших; О гуманність, життя — вищі цінності, їх потрібно всіляко берегти і захищати; О почуття міри — кредо стародавніх греків; О достоїнство, гідність — відчуття спільності з іншими, з власним народом; О інтелігентність — активне утвердження ідеалів соціальної справедливості. (Важливо виховати в собі: «Відчуття болю за всі несправедливості на землі, причетність до всього, чим живе твій народ»).

Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою загальнополітичної культури людини, масштаб і рівень якої не вимірюються жодними величинами, але у житті є неоціненною величиною [66].

Не слід забувати, що у житті суспільства, крім певних закономірностей його розвитку, існує певний культурний рівень, який ніяким законам не підпорядковується. Культура — це вираз духовності людини, а «помилки серця, — як писав у «Щоденнику письменника» Ф.Достоевський, — річ надзвичайно важлива. Буває, що ними заражено дух всієї нації, яка несе в собі таку міру сліпоти, яка нездатна змінитися ні перед якими фактами». Біда, коли «помилки серця» починають превалювати в управлінні, ще гірше, коли вони проявляють себе в підприємництві.

Інколи здається, що розмови про етику спілкування, благородство, доброчесність — то все пусті слова, бо життя дає нам чимало прикладів іншого порядку. Американський письменник Джон Стейнбек зауважував: «Мені було дивно завжди бачити, що якості, якими ми захоплюємося у людині: доброта і благородство, душевна відкритість, чесність, доброзичливість до інших, здатність відчувати і переживати - це при системі американського життя є симптомами невдач. А ті риси, які ми осуджуємо: жадоба, спритність, егоїзм, себелюбство — усе це ознаки успіху. Людей захоплюють перші властивості, але вони люблять результати других» [66]. В цьому гіркому визнанні письменника — своя сумна правда, і все ж: «Неправдою поле перейдеш, але назад не вернешся». Не може довго триматися ні суспільство, ні будь-яка організація, коли, скажімо: О закони і накази одного змісту, а телефонні вказівки начальника — іншого; О судять відповідно до статей закону, а вирок виносять згідно з телефонним дзвінком начальства; О людину призначають не за її ділові та професійні якості, а знову ж таки виходячи з симпатії вищестоячої посадової особи, а ще гірше, якщо таку кандидатуру, як це трапляється нині, пропонують зарубіжним факсом (чи не звідси сьогоднішній гіркий народний вислів: «факсоваїшй міністр»?); О наче проводять «вільні» вибори, а насправді — суцільне обдурювання: чи через передвиборчі обіцянки кандидата, який їх не виконує, чи завдяки звичайному підкупу, за який сьогодні навіть не соромляться. Не випадково у країнах, чиєю економічною розвиненістю і досягненнями ми захоплюємося, максимально зосереджено увагу саме на вимогах до майбутнього керівника як провідної фігури в системі управління і підприємництва.

Вимоги японської системи можна викласти у вигляді двох паралельних колонок, перераховуючи в одній і другій дев'ять провідних якостей і властивостей. Звідси і оцінка ідеального керівника, як 9+9, що є вищим балом оцінки його можливостей. З одного боку колонки йде перерахування людських чеснот, з іншого — професійних якостей. Але провідними залишаються повага до людської гідності, непримиренність до образ й приниження іншої людини.

Ввічливість виховується з дня народження дитини, її вчать оберігати як власну гідність, так і гідність оточуючих. Навчають уникати ситуацій, які можуть когось принизити. Так, молодий рикша, який прудкіший від старого, може його обігнати лише тоді, коли змінить маршрут руху.

Японська ввічливість — прояв високої культури людських взаємин, прагнення за будь-яких обставин не торкатися самолюбства інших. Отже, наведемо вимоги до керівника -спеціаліста:

Зрозуміло, що ці правила більше стосуються рядових працівників, ніж керівництва, хоча окремі з них беруться на озброєння і керівниками [88].

Оскільки підприємництво є багатомірний процес, його можна класифікувати за такими функціями:




  • організація (встановлення) контактів для ведення спільної справи;

  • пізнання людьми один одного, розкриття можливостей партнерів;

  • формування та розвиток плідних вигідних зв'язків, як міжособових, так і між фірмами, підприємствами та підприємцями.

При цьому слід мати на увазі, що в процесі взаємин люди бажають:


8. Почуття власної значимості. 7. Благополуччя своїх дітей. 6. Сімейного благополуччя. 5. Впевненості в своєму майбутньому. 4 Матеріа.іьних можливостей. 3. Сну. 2. їжі. 1. Здоров'я, безпеки.
Саме тому різка критика і грубі догани ніколи не приносили користі, бо ранять почуття власної гідності. Ось чому потрібно прагнути зрозуміти партнера, збагнути, чому він вчинив так, а не інакше.

Отже, в системі управління, яке будується за принципом вертикалі, з урахуванням зазначених приіщипів та властивостей людей, які вступають у систему вертикальних взаємин, може бути ставлення одних до інших:


формальне — неформальне;
офіційне— неофіційне;
ділове — діляцьке;
нарешті, бюрократичне, яке завжди губило і губить справу.
Система будь-якого управління опирається на певні фактори, до яких належать: люди, фінанси, наявність сировини і час. Якщо перші три не завжди залежать від бажань керівника (бо те, що наявне зараз, не може бути швидко змінене волею менеджера), то четверта можливість — час, є важливим ресурсом, бо саме ним він може розумно або нерозумно розпоряджатися. Саме тому найскладніші і найважчі проблеми потрібно вирішувати в першу чергу і, по можливості,з початком роботи, в ранішні часи.
Щоб зрозуміти один одного, необхідно завжди знайти спільну мову, а для цього не треба багато говорити, не докучати повчаннями, бідкатися про свої нещастя. В присутності третього не говорять з партнером про те, що цього третього не цікавить. Не слід бути людиною настрою та часто змінювати тему розмови. Непорозуміння не повинно завершуватися сваркою, слід обірвати розмову, зазначивши, що повернетесь до неї, коли краще вивчите суть справи.

Якщо управління будується «по вертикалі», то підприємницька діяльність переважно здійснюється «за горизонтальним» принципом. Адже йдеться про спілкування заради встановлення взаємовигідних контактів, і інша сторона — такий же підприємець. Як правило, підприємницькі контакти установлюються на рівноправній основі, тут рівень людських взаємин грунтується на ділових, а при довгому веденні справи з одним і тим же партнером — на дружніх принципах і стосунках. Проте, якими б вони не були, варто звернути увагу на ті соціальні і психологічні закономірності, які викладені у наступному підрозділі.

При всій спільності багатьох принципів у веденні підприємницької діяльності є окремі особливості, які стосуються організації ділових контактів із співвітчизниками і закордонними партнерами.

Оскільки зовнішньоекономічні, ділові контакти розширюються і поглиблюються, виникають змішані підприємства, відбувається інвестування деяких галузей нашої промисловості закордонними інвесторами, слід бути особливо підготовленим для таких зв'язків і контактів. Уже те, з чим ми стикаємося сьогодні в цій сфері, переконує, що, з одного боку, наші підприємці мало обізнані з «правилами гри» на світовому ринку, а з другого,— вони являються наївними простаками, яких проводять «на м'якині».

Не слід забувати, що який би контракт чи угоду не підписував закордонний партнер, він зацікавлений у максимальному прибуткові для себе, інкрли мало цікавлячись, наскільки те чи інше корисне нам. Йдучи на погодження матеріально-ресурсного внеску з нашого боку, він пропонує із свого боку паперові гроші, за які отримує значні матеріальні вигоди у вигляді сировини, напівфабрикатів чи іншої первинно продукції, що постачається за безцінь. Там же, де потрібні конкретно щось зробити з боку партнера, угоди укладаються настільки спритно, що не відомо, коли ж інша сторона буде це здійснювати.

Із багатьох угод на значні суми — від сотень мільйонів до мільярда доларів, що підписані українською стороною та зарубіжними представниками, які довелося нам аналізувати, ніде не обумовлено чіткі і конкретні терміни виконання тих чи інших важливих пунктів угоди з боку іноземних партнерів.

Думається, що однією з причин цього (не кажучи про можливу продажність та підкуп окремих депутатів-підприєм-ців зарубіжними партнерами) є те, що наші підприємці закладають в угоду матеріальні цінності, яких вони не створювали, в які вкладена праця трудових колективів. Через наївність, такий новоспечений сучасний ділок так і не може збагнути, які цінності він закладає своєму зарубіжному партнерові, підписуючи переважно нерівноправні угоди.

Прикладів подібного беззаконня надто багато: від галасу навколо американського комбайна, розрекламованого як вершина сільськогосподарської техніки і який пропонують придбати, так би мовити, натурою, накидаючи зашморг на шию у вигляді запасних частин, які потрібно буде постійно купувати; закупівлі бензину, спирту, курячих ніжок, впровадження «фотомилиць», і до продажу за безцінь наших сучасних підприємств. Хоча відомо, що було б набагато справедливіше, якби закуплена новітня техніка і монтувалася на тих виробничих площах, які є в Україні і які у багатьох випадках не поступаються аналогічним зарубіжним [66].

Отже, по-перше, у ділових контактах із зарубіжними партнерами потрібні висока підготовка, знання і детальне вивчення дійсних економічних характеристик того чи іншого партнера, його справжнього ділового обличчя.

По-друге, спираючись на законодавство своєї країни, слід ретельно продумувати, чітко формулювати кожен пункт, положення угоди, особливу увагу звертаючи на конкретні терміни, чітко визначені строки виконання конкретного документа обома сторонами.

По-третє, особливо визначати ту взаємовигоду, яка може бути отримана в ході реалізації угоди, обговорюючи конкретно етап за етапом її здійснення за термінами.

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка