Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка9/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

7.Відповідальність за порушення законодавства про податки

Для забезпечення режиму законності у сфері оподаткуван­ня і стабільності надходжень доходів до бюджетів на подат­кові органи відповідно до Закону України «Про Державну по­даткову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року покладено здійснення контролю за додержанням законодавства про податки.

Несплата або неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності або громадянами податків, зборів та інших обов'яз­кових платежів незалежно від того, умисно чи з необережності, тягне за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій у визначених законодавством розмірах, сплату пені, яка нарахо­вується на суму несплаченого обов'язкового платежу, адміністративну або кримінальну відповідальність осіб, винних в ухи­ленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів відповідно до законів України.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні право­відносини, що виникли з приводу сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільо­вих позабюджетних фондів.

Суб'єктами податкових правопорушень є платники податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідні податки, збори та інші обов'язкові платежі ,що передбачені чинним законодавством.

Суми податків, не внесені у визначений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухи­лення від сплати податків .

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'яз­кових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільо­вих фондів коштів у значних розмірах, тягне кримінальну відповідальність (ст. 212 Кримінального кодексу України).

Ухилення від подання декларації про доходи або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї явно перекручених даних, яв­ляють собою адміністративні правопорушення (ст. 164-1 Кодек­су про адміністративні правопорушення — КУпАП).




  1. Поняття, функції і структура банківської системи України

Банківська система України складається з Національного Банку Украї­ни та інших банків.

Функції банківської системи:



  1. створення грошей і регулювання грошової маси, що забез­печується оперативною зміною банками маси грошей в обігу через збільшення або зменшення її відповідно до зміни попиту на гроші;

  2. трансформаційна, завдяки мобілізації тимчасово вільних коштів суб'єктів підприємництва і громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб'єктам;

  3. стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.

Банківська система України побудована за дворівневим принципом.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним Банком України (НБУ), який здійснює регулю­вання діяльності спеціалізованих банків через економічні нор­мативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Національний Банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн. грн.), який перебуває у загальнодержавній власності.

Національний Банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського ре­гулювання і нагляду, монетарного і валютного регулювання економіки.

Національний Банк України репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях.

Другий рівень банківської системи України складають ко­мерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціа­лізацією, сферою діяльності та власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

За формою власності банки в Україні є державни­ми, зокрема Ощадний банк України і Український експортно-імпортний банк, приватними й змішаними.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєст­рації банку не може бути меншим:


  1. для місцевих кооперативних банків - 1 млн. євро;

  2. для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. євро;

  3. для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро.


Лекція

на тему „Основи банківського права України”
План лекції

  1. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система.

  2. Правовідносини у сфері банківської діяльності та їх суб’єкти.

  3. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України.

  4. Правове регулювання грошового обігу і відносин з клієнтами.

  5. Правове регулювання валютних операцій банків.



  1. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система

Банківське право – самостійна галузь права, яку складає система норм і інститутів, що регулюють банківську діяльність, організацію і функціонування банківської системи держави.

Банківське право, як і кожна інша галузь права, має притаманний лише їй предмет і метод правового регулювання.

Предметом банківського права є банківська діяльність.

Банківська діяльність - це сукупність систематично здійснюваних з фінансовими активами операцій різних видів, об’єднаних єдиною метою – отримання прибутку.

Банківська діяльність необхідна для досягнення двох цілей:


  1. відокремлення спеціальної групи суб’єктів, які обслуговують грошовий обіг;

  2. забезпечення державного контролю за цією групою суб’єктів.

Метод банківського права – це сукупність способів і прийомів регулюючого впливу норм певної галузі права на суспільні відносини.

Метод банківського права включає:



  1. публічно-правовий метод;

  2. приватно-правовий метод .

Перший метод має місце у правовідносинах, з одного боку, між Національним Банком України, який наділений державою владними повноваженнями реєстрації банків, встановлення для них економічних нормативів, застосування санкцій, а з іншого - банками, іншими фінансово-кредитними установами, які зобов’язані неухильно дотримуватись вимог законодавства і Національного Банку України.

Другий метод базується на юридичній рівності сторін і застосовується в правовідносинах між банками і клієнтурою. Підставою для виникнення таких правовідносин є, як правило, договір.

Джерела банківського права:


  1. Конституція України (ст. ст. 85, 92, 93, 99, 100, 106);

  2. Женевська вексельна конвенція 1930року;

  3. Страсбурзька конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності 1990 року;

  4. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року;

  5. Закон України „Про Національний Банк України” від 20 травня 1999 року;

  6. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року;

  7. Укази Президента України;

  8. Постанови Кабінету Міністрів України;

  9. Постанови Правління Національного Банку України.

Система банківського права складається із загальної і особливої частин .

Загальна частина включає норми й інститути , які закріплюють загальні положення банківського права ( поняття банківського права, правове положення НБУ, банків).

Особлива частина включає норми й інститути, що регулюють певні системи банківської діяльності ( валютні операції банків, договір банківського кредитування).


  1. Правовідносини у сфері банківської діяльності та їх суб’єкти

Банківські правовідносини – це врегульовані нормами банківського права суспільні відносини, що складаються у процесі банківської діяльності, учасники яких мають суб’єктивні права і обов’язки, гарантовані державою.

Банківські правовідносини складаються з елементів, до яких належать:



  1. суб’єкти правовідносин – державні органи (НБУ), банки, клієнти банків (фізичні і юридичні особи), особливий суб’єкт – держава;

  2. об’єкти – те, відносно чого виникають правовідносини, тобто фінансові активи;

  3. зміст – суб’єктивні права та обов’язки учасників банківських правовідносин. Наприклад, при укладенні кредитного договору банк зобов’язаний надати клієнту певну суму грошей і має право отримати їх через певний проміжок часу з нарахуванням процентів, а клієнт зобов’язаний через певний час повернути кредит з процентами і має право вимагати від банку своєчасного надання йому грошових коштів;

  4. юридичні факти – дії або події, з якими закон пов’язує настання, зміну або припинення правовідносин.

Події – це юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб’єктів.

Дії – юридичні факти, які залежать від волі і свідомості суб’єктів (укладення договорів, подання документів тощо).

Особливістю банківських правовідносин є пряма або опосередкована участь держави в цих правовідносинах, оскільки через ці правовідносини держава здійснює грошово-кредитну політику.


  1. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного Банку України (верхній рівень) і банків різних видів та форм власності (нижній рівень).

Кожен елемент банківської системи України має визначені чинним законодавством України функції та повноваження. У цілому банківська система покликана забезпечити грошовий обіг країни.

Національний Банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральними органом держаного управління, юридичною особою, неприбутковою організацією. Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні є основною функцією НБУ.

Окрім того, НБУ виконує такі функції:



  1. визначає і проводить грошово-кредитну політику;

  2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її облік;

  3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

  4. встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів і майна;

  5. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками і фінансово-кредитними установами;

  6. координує і контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності й засобів захисту банківської інформації;

  7. представляє інтереси України в центральних банках інших держав;

  8. здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті;

  9. організує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

  10. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ;

  11. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;

  12. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

  13. організує інкасацію і перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

  14. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

Національний Банк України має право:

  1. здійснювати всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні;

  2. вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів і визначати питання , за якими мають бути прийняті рішення;

  3. брати участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банків та інших фінансово-кредитних установ з правом дорадчого голосу;

  4. отримувати висновки незалежних аудиторів;

  5. вживати заходи впливу.

Відповідно до ст. 71 Закону України „Про Національний Банк України” Національному Банку України забороняється:

  1. бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ;

  2. здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані з забезпеченням діяльності НБУ та його установ ;

  3. здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям НБУ;

  4. надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат держбюджету.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ і Правління НБУ.

Рада НБУ складається з 14 осіб, 7 з яких призначає Президент України, 7- Верховна Рада України. До складу НБУ входить голова НБУ за посадою. Строк повноважень членів Ради НБУ становить 7 років, крім голови НБУ, який входить до Ради НБУ на строк здійснення ним повноважень за посадою. Члени Ради НБУ здійснюють свої функції на громадських засадах.

Голова Ради НБУ та його заступник обираються Радою НБУ строком на 3 роки. Повноваження призначеного складу Ради НБУ достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або Верховною Радою України у зв’язку з тим, що виконання основних засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільність грошової одиниці України.

Керівним органом НБУ є також Правління. Очолює правління Голова НБУ . Його заступники входять до складу Правління за посадою. Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років. Він керує діяльністю НБУ, головує на засіданнях правління, одноосібно несе відповідальність за діяльність НБУ. Директори департаментів НБУ призначаються і звільняються з посади головою НБУ.

До системи НБУ входять:


  1. центральний апарат;

  2. філії (територіальні управління);

  3. розрахункові палати;

  4. банкнотно – монетний двір;

  5. фабрика банкнотного паперу;

  6. державна скарбниця України;

  7. центральне сховище;

  8. спеціалізовані підприємства;

  9. банківські навчальні заклади.

Працівники НБУ є державними службовцями.

НБУ підзвітний Президенту України і Верховній Раді України.

Підзвітність означає:


  1. призначення на посаду і звільнення з посади голови НБУ, членів Ради НБУ;

  2. доповідь Голови НБУ Верховній Раді України про діяльність НБУ;

  3. надання Президентові України і Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів країни. НБУ і Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку.

НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису.

НБУ має статутний капітал, який є державною власністю і становить 10 млн. гривень.
4. Правове регулювання грошового обігу і відносин з клієнтами

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ і договорами (угодами) між клієнтом і банком.

Для здійснення банківської діяльності банки відкривають і ведуть банківські рахунки для юридичних і фізичних осіб у гривнях та іноземній валюті за певними правилами з дотриманням установлених НБУ вимог.

Правове регламентування банківського рахунка здійснюється на основі великої кількості нормативно-правових актів, що належать до різних галузей законодавства України.

Інститут банківського рахунка включає в себе:


  1. сукупність правових норм, що регламентують зміст, мету банківського рахунка, пов'язані з ним права й обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;

  2. договір банківського рахунка як угоду про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банка;

  3. реальні правовідносини, що встановлюються між сторонами договору банківського рахунка, а також здійснювані за рахунком операції.

Коло осіб - потенційних клієнтів банку - необмежене. Та сама особа може відкрити в одному банку кілька рахунків, крім того, ця ж особа має право відкривати рахунки в інших банках.

Загальними рисами договору на відкриття банківського рахунка є: консесуальний характер, взаємність прав і обов'язків, відплатність. Здійснюючи операції за різними рахунками клієнтів, банк не контролює ці операції. Однак у комерційних банків щодо банківських рахунків існує публічно-правова відповідальність повідомляти податковим органам за місцем реєстрації клієнтів відомості про відкриті рахунки протягом трьох робочих днів після їхнього відкриття, а також повідомлення в НБУ про відкриття (закриття) рахунка для включення цих даних до зведеного реєстру власників рахунків.

Операції за банківським рахунком здійснюються в межах коштів клієнтів. З цього правила є виняток, що називається овердрафтом. Положення про овердрафт і умови для його застосування повинні бути зафіксовані в договорі про банківський рахунок. Банки списують кошти з рахунків клієнтів тільки за розпорядженням власників, за винятком випадків, коли беззаперечне списання коштів передбачене законами України, а також за рішенням суду і за виконавчими приписами нотаріусів.

Здійснюються розрахунки в готівковій і безготівковій формах відповідно до умов установленими нормативно-правовими актами Національного Банку України.

При здійсненні безготівкових розрахунків можуть використову­ватися наступні види платіжних документів: платіжне доручення, платіжна вимога, платіжне вимога-доручення, меморіальний ордер, розрахунковий чек, акредитив, вексель, платіжна картка.

У забезпеченні здійснення населенням платежів за своїми зобов'язаннями важливу роль у платіжній системі України виконує готівковий грошовий обіг.

Розрахунки готівкою підприємств між собою, з підприємцями і фізичними особами можуть здійснюватися як за рахунок коштів, що одержуються з кас банків, так і за рахунок готівкового виторгу. При цьому підприємства, що мають рахунки в банках і здійснюють операції в готівковій формі, можуть зберігати у своїй касі гроші в межах визначеного ліміту. Для здійснення розрахунків готівкою клієнти банків повинні мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. Крім того, відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг", підприємства цих сфер діяльності під час продажу товарів зобов'язані проводити розрахункові операції в готівковій чи безготівковій формах (з використання платіжних карток, чеків, і т.д.) на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій з роздруковуванням відповідних платіжних документів чи з використанням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Банки ж не рідше одного разу в два роки повинні перевіряти виконання клієнтами касової дисципліни.

За результатами перевірок до порушників застосовуються штрафні санкції, визначені Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", зокрема за:



  1. перевищення встановлених лімітів каси;

  2. неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

  3. перевищення встановлених термінів використання виданої під звіт готівки, а також за видачу наявних засобів під звіт без повного звіту про раніше видані кошти;

  4. витрату готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці при наявності податкового боргу;

  5. використання отриманої у банку готівки не за цільовим призначенням;

  6. за проведення розрахунків готівкою без надання платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівки.

При здійсненні своєї діяльності банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці, під якою розуміють інформацію, що стала відома банку в процесі обслуговування клієнтів і взаємин з ним під час надання їм послуг, розголошення якої може заподіяти моральної чи матеріальної шкоди клієнту.

Однак з метою запобігання легалізації грошей, отриманих злочин­ним шляхом, банки зобов'язані ідентифікувати всіх осіб, які здійснюють значні й сумнівні операції. При цьому з метою попередження злочинів інформація про ідентифікацію таких осіб повинна повідомлятися банками відповідним правоохоронним органом згідно із законодавством України, що регулює питання боротьби з організованою злочинністю.

Операції на рахунках у банках можуть бути тимчасово припинені на підставі рішення державних податкових, судових чи правоохоронних органів, якщо це передбачено законодавчими актами України. Крім того, на кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів, може бути накладений арешт.

Припинення договірних відносин банку з клієнтом містить у собі два етапи - розірвання договору і закриття рахунку. Рахунок закривається тільки після розірвання договору, а залишок грошей на рахунку видається клієнту або за його бажанням перераховується банком на інший рахунок.


5. Правове регулювання валютних операцій банків

З розвитком зовнішньоекономічної діяльності незалежної України однією з нагальних проблем, що виникли в нашій країні, є завдання формування нової валютної політики. Тому вже з 1992 р. Україна почала розробляти нове валютне законодавство.

Правові акти, що регламентують операції з валютою та іншими валютними цінностями, містять норми конституційного, адмініст­ративного, цивільного, фінансового права. Вони здебільшого мають імперативний характер, не допускають ніяких відступів від правил, що містяться в них, тобто засновані на владному методі регулювання відносин.

Основними джерелами права у валютному законодавстві України є Конституція України, Митний кодекс України, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інші закони. У сфері регулювання валютних відносин можуть застосовуватися і міжнародні угоди, учасником яких є Україна. Однак у вузькому розумінні валютне регулювання визначається правилами банківського обслуговування клієнтів з приводу валюти і валютних цінностей.

Поняття "валютні цінності" містить в собі наступні компоненти:


  1. валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що знаходяться в обороті і є законними платіжними засобами на території України;

  2. платіжні документи та інші цінні папери (акредитиви, облігації,

векселі, акції, банківські гарантії, інші фінансові й банківські документи);

  1. іноземна валюта - грошові знаки у вигляді банкнот,

казначейських білетів, монет, що знаходяться в обігу і є законними платіжними засобами у відповідній іноземній державі чи групі держав;

  1. платіжні документи (цінні папери) в іноземній валюті чи інших монетарних металах;

  2. монетарні метали - золото і метали іридієво-платинової групи в особливому вигляді (у злитках, прокаті, порошку, монетах) і стані (з наявністю державного клейма).

Валютне регулювання являє собою сукупність законодавчих норм і економічних заходів, що реалізуються державою та її органами з метою формування та удосконалення національної валютної системи країни з урахуванням принципів світової валютної системи, забезпечення валютної стабільності і формування ефективного механізму взаємин з іншими країнами.

Згідно з діючим законодавством України до валютних операцій відносяться:



  1. операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, здійснюваних резидентами у валюті України;

  2. операції, пов'язані з використання валютних цінностей у міжнародному обороті як засобу платежу, з передачею заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

  3. операції, пов'язані з ввозом, переказом і пересиланням на територію України, а також за її межі валютних цінностей.

Здійснення деяких валютних операцій вимагає індивідуальної ліцензії НБУ, а саме:

  1. ввіз, переказ і пересилання за межі України валютних цінностей (за винятком вивозу фізичними особами валюти на суму, визначену НБУ, вивозу іноземної валюти фізичними особами іноземної держави, що раніше була завезена ними на законних підставах);

  2. ввіз, переказ, пересилання в Україну валюти України;

  3. надання і одержання резидентами кредитів у національній валюті, якщо терміни й суми таких кредитів перевищують встановлену законодавством межу;

  4. використання іноземної валюти в Україні як засобу платежу і як засобу застави;

5)розміщення валютних цінностей на рахунках і в депозитах за межами України;

6)здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами, в тому числі як спадщина.

Усі учасники валютних операцій здобувають особливий правовий статус, особливість якого полягає в тому, що і самі учасники, і характер операцій підлягають спеціальному контролю з боку держави.

Метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства України при здійсненні валютних операцій.

Основними напрямками валютного контролю є:


  1. визначення відповідності проведення валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для їхнього проведення ліцензій (дозволів);

  2. перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов'язань з продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку України.

Контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, що проводяться через уповноважені банки, здійснюють ці ж банки.

Уповноважений банк - це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, а також такий, що здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Так, відповідно до Інструкції "Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях", затвердженої постановою правління НБУ від 24 березня 1999 р. при розрахунках за експортними операціями виручка резидентів підлягає зарахуванню на їхні рахунки в банках у терміни виплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення вантажної митної декларації, підписання акту про прийом виконаних робіт, наданих послуг.

Банк знімає операцію з контролю після зарахування виручки цієї операції (чи її частини - у випадку обов'язкового продажу) на банківський рахунок клієнта в Україні.

Згідно з Положенням "Про валютний контроль", затвердженим постановою НБУ від 8 лютого 2000 р., до резидентів і нерезидентів, винних у порушенні правил здійснення валютних операцій НБУ, органи державної податкової служби можуть застосувати фінансові санкції.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка