Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка8/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19

7. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Підприємництво в Україні здійснюється в різних організаційно-правових формах. Організаційно-правова форма визначає:



  1. характер взаємовідносин між засновниками підприємства;

  2. режим майнової відповідальності за зобов'язаннями підприємства;

  3. ступінь захисту інтересів кредиторів;

  4. порядок керівництва і розподіл одержаних прибутків;

  5. можливі джерела фінансування його діяльності.

Законодавством передбачена можливість здійснення підприємництва приватною особою без утворення підприємства. Поширеною є тенденція утворювати для здійснення бізнесової діяльності приватні й колективні підприємства.

Підприємство - основна організаційно-правова форма здійснення підприємницької діяльності в Україні - самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Без ліцензій не можуть здійснюватися:


  1. пошук (розвідка) корисних копалин;

  2. медична та ветеринарна практика ;

  3. виробництво вибухових речовин і матеріалів;

  4. посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном ;

  5. організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійна діяльність;

  6. виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, окремих видів пневматичної зброї і торгівля нею;

  7. розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і препаратів;

  8. надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами ;

  9. виготовлення і реалізація алкогольних напоїв і пива та інших 19 видів господарської діяльності.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання при­бутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має Статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій одна­кової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'я­заннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відпові­дальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визна­чених установчими документами розмірів і яке несе відпові­дальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додатко­ву солідарну відповідальність у визначеному установчими до­кументами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасни­ки якого відповідно до укладеного між ними договору здійсню­ють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями това­риства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товари­ства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язання­ми додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасни­ки), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише свої­ми вкладами (вкладники).

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розпов­сюджуватися шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть поширюватися шляхом підписки, купуватися та про­даватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають пере­важне право на придбання акцій, що продаються іншими акціо­нерами товариства.



Лекція

на тему „Основи фінансового права України”
План лекції

  1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання.

  2. Система й джерела фінансового права.

  3. Бюджет та бюджетна система.

  4. Система оподаткування та її значення.

  5. Поняття, функції та види податків.

  6. Платники податків і об’єкти оподаткування.

  7. Відповідальність за порушення законодавства про податки.

  8. Поняття, функції і структура банківської системи України.


1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання

Фінансове право — це сукупність правових норм, що регу­люють суспільні відносини, які виникають між державою і юридичними й фізичними особами з приводу формування, роз­поділу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод право­вого регулювання. Воно регулює певну сферу державного уп­равління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національ­ного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляєть­ся організаційна роль органів державної влади і місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відно­сини від інших відносин грошового характеру, зокрема в ци­вільному й адміністративному праві.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави й місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвитку держави. Відносини, що виникають у процесі фор­мування, розподілу й використання фондів коштів господарюючих суб'єктів і громадян, фінансовим правом не регулюються.

Фінансові відносини за своїм змістом і колом учасників відрізняються великою різноманітністю:


  1. бюджетні відносини;

  2. податкові відносини;

  3. страхові відносини;

  4. відносини з приводу державного кредиту;

  5. банківського кредитування і розрахунків;

  6. врегулювання грошового обігу;

  7. валютного контролю.

Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово-правовий метод регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язко­вого для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах, є дер­жава або органи місцевого самоврядування в особі уповноваже­них ними органів чи посадових осіб.
2. Система та джерела фінансового права

Для фінансового права характерною є наявність великої кількості фінансово-правових норм.

Фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.

Загальна частина включає в себе фінансово-правові норми, що визначають зміст, принципи, завдання, форми і методи фінансової діяльності держави, а також систему органів, які її здійснюють, організацію, форми і методи фінансового контро­лю, а також правове становище всіх суб'єктів-учасників фінан­сових правовідносин.

Особлива частина включає в себе правові норми, що склада­ють підгалузі й фінансово-правові інститути і регулюють од­норідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних до­ходів, податків, державного кредиту, державних видатків, держав­ного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Основними фінансово-правовими інститутами фінансового права є бюджетне право, податкове право, банківське право.

Джерела фінансового права — це нормативно-правові акти законодавчої, виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться правові норми, що регулюють фінансові відносини.

Джерела фінансового права можна розділити на кілька груп:


  1. Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону;

  2. Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави й порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави й механізм юридичної відповідальності. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України;

  3. Закони України галузевого характеру, що визначають правове регулювання у сфері фінансової діяльності держави, серед них Бюджетний кодекс України;

  4. підзаконні нормативно-правові акти;

4.1) укази, розпорядження Президента України;

4.2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

4.3) накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Державної податкової служби, Державного казначейства ;

4.4) постанови й розпорядження голів місцевих державних

адміністрацій;

4.5) органів місцевого самоврядування (рішення, розпо­рядження) – нормативні акти, що діють тільки на території Ав­тономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села;



  1. норми міжнародного права й міжнародні договори Ук­раїни, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що містять норми фінансового права.


3. Бюджет і бюджетна система

Бюджет - план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим і органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Як правова категорія бюджет — це основний фінансовий план держави чи органу місцевого самоврядування на бюджетний період, що містить розпис його доходів та видатків і затвердже­ний парламентом чи місцевою радою.

Бюджетна система України — це сукупність державного і місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відно­син, державного і адміністративно-територіальних устроїв і вре­гульована нормами права.



Бюджетна система України ґрунтується на принципах:

  1. єдності, що забезпечується єдиною правовою базою, єди­ною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку й звітності;

  2. збалансованості, зважаючи, що повноваження на здійснен­ня витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

  3. самостійності, оскільки держава коштами державного бюд­жету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого само­врядування;

  4. повноти, що передбачає включенню до складу бюджетів усіх надходжень та витрат бюджетів, що здійснюються відпові­дно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

  5. обґрунтованості, що полягає у формуванні бюджету на ре­алістичних макропоказниках економічного і соціального розвит­ку держави та розрахунках надходжень і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

  6. ефективності, беручи до уваги, що при складанні й вико­нанні бюджетів всі учасники бюджетного процесу мають прагну­ти досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального резуль­тату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

  7. цільового використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

  8. справедливості й неупередженості розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

  9. публічності й прозорості, оскільки Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Ра­дою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами з висвітленням у засобах масової інфор­мації;

  10. відповідальності учасників бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

3 метою забезпечення єдності бюджетної системи України Бюджетним кодексом передбачена бюджетна класифікація , що має кілька основних складових:

  1. класифікація доходів бюджету, що класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надход­ження, доходи від операцій з капіталом, трансферти;

  2. класифікація бюджету, які класифікується за: функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків), економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економі­чна класифікація видатків), ознакою головного розпорядника бюджетних кошти (відомча класифікація видатків ), за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);

  3. класифікація фінансування бюджету, яка визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками ;

  4. класифікація боргу, що систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність уповноважених органів державної влади і місцево­го самоврядування, пов'язана зі складанням, розглядом, затвер­дженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконан­ням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджет­ну систему України, становить один календарний рік, який по­чинається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того са­мого року (бюджетний рік).





  1. Система оподаткування та її значення

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів і платежів, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування, дій, що забезпечують повну і своєчасну їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Зміни і доповнення до законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року й набирають чинності з початком нового бюджетного року.

Оподаткування здійснюється за принципами:


  1. стимулювання науково-технічного прогресу, підприєм­ницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, тех­нологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного то­варовиробника на світовий ринок високотехнологічної про­дукції — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

  2. обов'язковості — впровадження правових норм щодо спла­ти податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

  3. рівнозначності й пропорційності — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обо­в'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

  4. рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінацій — забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос­подарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерези­дентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

  5. стабільності — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

  6. економічної обґрунтованості — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвит­ку національної економіки і фінансових можливостей з ура­хуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюд­жету з його доходами;

  7. рівномірності сплати — встановлення строків сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

  8. компетенції — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійсню­ються відповідно до законодавства про оподаткування виключ­но Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.



  1. Поняття, функції та види податків

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів і до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільово­го фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, в чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами Ук­раїни про оподаткування.

Податкам характерні такі риси:



  1. примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встанов­лення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;

  2. безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов'язань з боку держави;

  3. безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;

  4. нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку, розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

  5. безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;

  6. регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.

Функції податків:

  1. фіскальна (лат. fiscus — державна казна) — наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства;

  2. регулююча — як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання;

  3. контрольна — шляхом регламентування державою фінан­сово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отри­мання доходів громадянами, використання ними належного їм майна і дотримання фінансової дисципліни;

  4. розподільча — є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій і завдань держави та органів місцевого самоврядування;

  5. стимулююча — шляхом запровадження окремим платни­кам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окре­мих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.

Податки, збори й мито складають обов'язкові платежі, що визначають як обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:



  1. податок — це узаконена форма відчуження власності юри­дичних фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в роз­мірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язко­вості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

  2. збори — це платежі, що стягуються з платника державни­ми органами за надання права брати участь або використовува­ти як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти, наприклад, пра­во на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки ;

  3. мито стягується з юридичних і фізичних осіб за здійснен­ня спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення.

Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, всі податки класифікують на загальнодержавні й місцеві — залеж­но від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Ра­дою України і справляються на всій території України.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відпо­відно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ста­вок, встановлених законами України.

Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку – це юридична чи фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку, а відтак відбувається перекладання податків із суб’єкта на носія податку.
6.Платники податків та об’єкти оподаткування

Платниками податків є юридичні й фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється державними подат­ковими інспекціями та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні устано­ви відкривають рахунки платникам податків тільки за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.

Платники податків поділяються за ставленням до держави на резидентів які мають постійне місце проживання або місце­перебування в даній державі (183 дні в календарному році су­марно) і нерезидентів, які не мають постійного місця прожи­вання або місцеперебування на даній державній території.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'я­зані:


  1. вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінан­сово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у тер­міни, встановлені законами;

  2. подавати до державних податкових органів та інших дер­жавних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність відомості та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

  3. сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;

  4. допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержан­ня доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Платники податків мають такі права:

  1. подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, вста­новленому законами України;

  2. одержувати і ознайомлюватися з актами перевірок, про­ведених державними податковими органами;

  3. оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії посадових осіб.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеці­альне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Джерело сплати податку — це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок.

Ставка податку - це законодавчо закріплений розмір подат­кового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткуван­ня.

Податкові пільги — це часткове або повне звільнення певних категорій платників (юридичних або фізичних осіб) від сплати встановлених податків.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка