Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка6/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Виборчий процес і його етапи

Виборчий процес - це діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування органів державної влади та місцевого самоврядування.

Виборчий процес здійснюється на таких засадах:



  1. законності й заборони втручання будь-кого у цей процес;

  2. політичного плюралізму (багатопартійності);

  3. гласності й відкритості виборчого процесу;

  4. рівності прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

  5. рівності усіх кандидатів на виборні посади;

  6. свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації;

  7. неупередженості до партій (блоків) кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб і керівників підприємств, установ та організацій.

Суб’єкти виборчого процесу в Україні:

  1. громадяни України, які мають право голосу (виборці);

  2. виборчі комісії;

  3. кандидати на виборну посаду ;

  4. партії (блоки), які висунули кандидатів;

  5. органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

  6. офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів на виборні посади, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Види виборів народних депутатів України:

  1. чергові;

  2. позачергові;

  3. повторні;

  4. проміжні.

У виборчому процесі можуть брати участь офіційні спостерігачі від партій (блоків), кандидати в депутати від яких зареєстровані в багатомандатному окрузі, від кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах. Офіційні спостерігачі від іноземних держав і міжнародних організацій можуть вести спостереження за ходом виборчого процесу.

До документів, що засвідчують особу, на підставі яких видають виборчі бюлетені, відносяться:

1) паспорт громадянина України;

2) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

3) тимчасове посвідчення громадянина України;

4) дипломатичний паспорт;

5) службовий паспорт;

6) посвідчення особи моряка;

7) посвідчення члена екіпажу;

8) військовий квиток для військовослужбовців строкової служби.

Види виборів Президента України:


  1. чергові;

  2. позачергові;

  3. повторні.

Місцеві вибори – це вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, а також сільських, селищних, міських голів.

Види місцевих виборів:



  1. чергові;

  2. позачергові;

  3. повторні;

  4. замість депутатів і голів, які вибули;

  5. у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

За територіальною ознакою референдуми поділяються на:



  1. всеукраїнський;

  2. місцевий (референдум, що проводиться в межах Автономної Республіки Крим, референдум, що проводиться в інших адміністративно-територіальних одиницях).

За предметом референдумів розрізняють:

  1. обов’язкові;

  2. факультативні.


Лекція

на тему „Основи муніципального права України”
План лекції

  1. Поняття муніципального права України.

  2. Поняття і ознаки місцевого самоврядування.

  3. Система, органи і посадові особи місцевого самоврядування.

  4. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування.


1. Поняття муніципального права України

Муніципальне право — це система норм, що регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування та інші тісно пов'язані з ними суспільні відносини. Можна ствер­джувати, що муніципальне право стосується, насамперед, безпосередньої і представницької місцевої (локальної) влади, а отже, воно належить до групи публічних галузей права. Звідси, муніципальне право найбільш тісно пов'язане з конституційним, адміністративним, фінансовим та іншими галузями. Загалом, конституційне право є найбільш важливим підґрунтям для ство­рення і функціонування муніципального права.

Предметом муніципального права є суспільні відносини, пов’язані з організацією і функціонуванням місцевого самоврядування як самостійного та відносно відокремленого виду публічної локальної влади в системі народовладдя в межах певних адміністративно-територіальних одиниць.

Джерела муніципального права – це правові акти, спрямовані на врегулювання та охорону місцевого самоврядування. До них належать:



  1. Конституція України (приоритетне джерело);

  2. Закони України „Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року”, „Про столицю України – місто герой Київ” від 15 січня 1999 року;

  3. нормативно-правові акти суб’єктів системи місцевого самоврядування (акти місцевих референдумів, статути, регламенти відповідних рад);

  4. міжнародно-правові акти в галузі місцевого самоврядування, наприклад Європейська хартія місцевого самоврядування, прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року;

  5. нормативно-правові договори за участю суб’єктів системи місцевого самоврядування.

Систему муніципального права утворюють його норми, принципи й інститути.

На підставі муніципально-правових норм і принципів виникають муніципально-правові відносини, під якими розуміють відносини між двома і більше суб’єктами, які наділяються взаємними правами й обов’язками щодо здійснення муніципальної влади.


2. Поняття і ознаки місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право й реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Під територіальною громадою розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиниця­ми, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Під органами місцевого само­врядування розуміють структурно-організовані колективи службовців (або одного службовця), що наділяються владою в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а під посадовими особами місцевого самоврядування - осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету,

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принци­пами:



  1. народовладдя;

  2. законності;

  3. гласності;

  4. колегіаль­ності;

  5. поєднання місцевих і державних інтересів;

  6. вибор­ності;

  7. правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством;

  8. підзвітності й відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб;

  9. державної підтримку та гарантії місцевого самоврядування;

  10. судового захисту прав місцевого самоврядування.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року та іншими законами, які не повинні суперечити положенням згаданого законодавчого акта.
3. Система, органи й посадові особи місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування включає:



  1. територіальну громаду;

  2. сільську, селищну, міську Раду;

  3. сільського, селищного, міського голову;

  4. виконавчі органи сільської, селищної, міської Ради;

  5. районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

  6. органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської Ради відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року можуть утворюватися районні в місті Ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи й обирають голову Ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Місцевий референдум є формою прийняття територіальною громадою рішень із питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Загальні збори громадян за місцем проживання є зібранням усіх або частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Члени територіальної громади мають право ініціювати роз­гляд у Раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські Ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Обласні й районні Ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, район­них у містах (у разі їх створення) Рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані Радами виконавчі органи.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Територіальна громада має право проводити громадські слу­хання, тобто зустрічатися з депутатами відповідної Ради й по­садовими особами місцевого самоврядування, під час яких чле­ни територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушу­вати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування з метою більш ефектив­ного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, що підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України.


  1. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Органам місцевого самоврядування чинним законодавством можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Інститут передачі повноважень в юридичній науці нази­вається їх делегуванням. Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися тільки на підставі, в межах повноважень і в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм влас­них повноважень.

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самовря­дування згідно з Конституцією і законами України може бути застосоване тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану.



Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають достатньо диференційовані повноваження:

  1. у сфері соціально-економічного й культурного розвитку;

  2. у галузі бюджету, фінансів і цін;

  3. щодо управління комунальною власністю;

  4. у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку;

  5. у галузі будівництва;

  6. у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад поширюються:

  1. на сферу регулювання земельних відносин і охорони на­вколишнього природного середовища;

  2. на сферу соціального захисту населення;

  3. на сферу зовнішньоекономічної діяльності;

  4. на сферу галузі оборонної роботи;

  5. на вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

  6. на забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

  7. на відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України і присвоєння почесних звань України.

Сільський, селищний, міський голова:

  1. забезпечує здійснення у межах наданих законом повнова­жень органів виконавчої влади на відповідній території додер­жання Конституції і законів України, виконання актів Прези­дента України та відповідних органів виконавчої влади;

  2. організує роботу відповідної Ради та її виконавчого ко­мітету;

  3. підписує рішення Ради та її виконавчого комітету;

  4. вносить на розгляд Ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

  5. вносить на розгляд Ради пропозиції про кількісний і пер­сональний склад виконавчого комітету відповідної Ради .

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання:

  1. обрання голови Ради, заступника голови Ради, звільнення їх з посади;

  2. утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій;

  3. утворення президії (колегії) Ради, затвердження положен­ня про неї;

  4. затвердження за пропозицією голови Ради структури, чисельності виконавчого апарату Ради, витрат на утримання Ради та її виконавчого апарату;

  5. затвердження регламенту Ради.



Лекція

на тему „Основи адміністративного права України”
План лекції

  1. Поняття державного управління та співвідношення його з виконавчою владою.

  2. Поняття, предмет і метод Адміністративного права України.

  3. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення.

  4. Адміністративні правовідносини.

  5. Поняття адміністративної відповідальності.

  6. Адміністративні стягнення: поняття та види.

  7. Основи адміністративного процесу.

  8. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.


1. Поняття державного управління і співвідношення його з виконавчою владою

Термін „управління” англійською мовою – administration, тобто адміністрування, керування, управління, що яскраво показує зв’язок адміністративного права з управлінням. Адміністративне право – це управлінське право.

Основними ознаками управління є управлінська система, суб’єкт і об’єкт управління, керуючий вплив суб’єкта на об’єкт і зворотній зв’язок. Управлінська система – це єдність управлінських елементів, що взаємодіють як єдине ціле, породжуючи нові якості, не притаманні окремим її компонентам.

Кібернетисти ви­діляють три різновиди управління, а саме:



  1. біологічне, що реалізується у процесі управління в рослин­ному і тваринному світі живими організмами;

  2. технократичне, що характеризує управління різноманіт­ними машинами, механізмами, технічними засобами з допомо­гою математичних формул і символів;

  3. соціальне, тобто управління окремими людьми та їхніми об'єднаннями, що складають суспільство.

Соціальне управління може охарактеризувати як управління суспільством. Суспільством вважають найвищий тип соціальної самоорганізації людей. Воно може існувати тіль­ки тоді, коли функціонуватиме як складна цілісна система, а це означає, що без управлінського впливу функціонування суспільства неможливе.

Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави. У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів держави.

Державне управління (у вузь­кому розумінні) співвідноситься з виконавчо-розпорядчою вла­дою та її органами через призму загального й особливого, в якому виявляються загальні риси правотворчої і правореалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок єдиної державної влади.


  1. Поняття, предмет і метод Адміністративного права України

Як галузь українського права (законодавства) адміністратив­не право України являє собою систему адміністративних пра­вових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що регу­люють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфе­рі державного управління.

Предметом адміністративного правового регулювання є сус­пільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:



  1. виникають вони в результаті державної владно-управлінської діяльності;

  2. суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

  3. їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідо­мої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративного права — це засоби, способи й прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права, це — зобо­в'язання, заборони і адміністративно-правовий примус.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу слід виділити авторитарний (наказовий), субординаційний (одержання обов’язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління).




  1. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення

Система адміністративного права — це його внутрішня фор­ма, що характеризує його внутрішню по­будову.

Адмістративно-правові норми можна охарактеризувати як загально-обов'язкові, формально визначені правила поведінки лю­дини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і за­безпечуються державою з метою закріплення, регулювання і охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

До особливих ознак адміністративно-правових норм можна від­нести такі:


  1. вони закріплюють владні (керівні) й внутрішньоорганізаційні відносини;

  2. метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);

  3. гарантування державного переконання і примусу при їх реалізації;

  4. органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

Адміністративно-правовий інститут — це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, ви­дову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин.

Джерелами адміністративного права називають пра­вові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністра­тивно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти — письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установле­ному порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною си­лою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні.

Одним з кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 року (почав діяти з 1 червня 1985 року). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороня­ють матеріальні й процесуальні суспільні відносини у сфері ад­міністративних правопорушень і адміністративної відповідальності.

У загальній частині закріплюються поняття адміністра­тивного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктив­них ознак складу адміністративного проступку, поняття і види ад­міністративних стягнень і загальні правила їх накладання.

В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях.

У процесуальному праві закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Окремий розділ присвячений регулюванню порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.




  1. Адміністративні правовідносини

Адміністративні правовідносини - це частина суспільних відносин, що регулюються нормами адмі­ністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що веде до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Основні ознаки адміністративних правовідносин:



  1. вони виникають на основі адміністративно-правових норм;

  2. характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єк­тами адміністративного права;

  3. за змістом включають в себе адміністративні права влад­ного характеру і юридичні обов'язки;

  4. є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей;

  5. здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Адміністративні правовідносини включають такі елементи, як суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних і юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:


  1. Президент України;

  2. державні органи виконавчої влади;

  3. державні службовці;

  4. громадяни України, іноземці й особи без громадянства;

  5. система місцевого самоврядування;

  6. об'єднання громадян .

Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості:



  1. діяти відповідно до своїх повноважень;

  2. вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

  3. впливати на об'єкт управління;

  4. використовувати форми й методи контролю, заохочення та примусу.

Адміністративні правовідносини мають яскра­во виявлений імперативний характер.


  1. Поняття адміністративної відповідальності

Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитив­ному (перспективному)й ретроспективному (негативному) ви­дах. У перспективному розумінні адміністративна відповідаль­ність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта ад­міністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) і суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчине­не правопорушення і на суб'єкта, який його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні й похідні ознаки адміністративної від­повідальності. До основних ознак відносять те, що адміністра­тивна відповідальність:



  1. є засобом охорони встановленого правопорядку;

  2. нормативно визначена й полягає у застосуванні санкцій адміністративно-правових норм;

  3. супроводжується осудом з боку держави правопорушни­ка і правопорушення;

  4. пов'язана із застосуванням примусу та негативних для пра­вопорушника наслідків;

  5. реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

  1. підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприк­лад, житлового, трудового, земельного);

  2. адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень;

  3. право притягати до адміністративної відповідальності на­лежить державним органам та їх посадовим особам;

  4. існує особливий порядок притягнення до адміністратив­ної відповідальності .

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).

Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є об­ставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків до неповнолітніх віком від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:



  1. зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

  2. застереження;

  3. догана або сувора догана;

  4. передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 241 КУпАП).



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка