Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка4/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

8. Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи влади

Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Він очолює систему органів виконавчої влади і здійснює виконавчу владу, спрямовує, координує діяльність цих органів, усуває виявлені порушення.

Функції уряду:


  1. виконавча функція полягає в тому, що уряд через свою систему виконавчих органів безпосередньо виконує нормативні приписи та інші акти законодавчої влади;

  2. розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади уряд від свого імені видає постанови, дає відповідні розпорядження.

За Конституцією України до повноважень Кабінету Міністрів належать:

  1. забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України, законів та інших нормативних актів;

  2. вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

  3. забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах: праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

  4. розробка і здійснення загальнодержавної програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни;

  5. забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

  6. здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

  7. розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання цього закону та подача Верховній Раді звіту про його виконання;

  8. здійснення заходів щодо забезпечення оборонної здатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

  9. організація зовнішньої діяльності та митної справи;

  10. спрямування і координація роботи міністрів, інших органів виконавчої влади.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року до системи центральних органів виконавчої влади України входять:

  1. міністерства;

  2. державні комітети (державні служби);

  3. центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Керівництво міністерством здійснює міністр. Він керує діяльністю інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Діяльність державного комітету спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один з віце-прем’єрів чи міністрів.

До центральних органів влади України зі спеціальним статусом належать:


  1. Антимонопольний комітет України;

  2. Державна податкова адміністрація України;

  3. Державна митна служба України;

  4. Державний комітет України з питань регулювання політики та підприємництва;

  5. Національна комісія з регулювання електроенергетики України;

  6. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

  7. Державний департамент України з питань виконання покарань;

  8. Фонд державного майна України;

  9. Служба безпеки України;

  10. Управління державної охорони України;

  11. Головне управління державної служби України.

Наступною ланкою виконавчої вертикалі є місцеві органи виконавчої влади (ст.118 Конституції України). Відповідно до Конституції України та Закону України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві й Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості виконавчої влади у містах Києві й Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:



  1. виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

  2. законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

  3. виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в містах компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

  4. підготовку й виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

  5. звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

  6. взаємодію з органами місцевого самоврядування;

  7. реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.


9. Територіальний устрій України

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, систему відносин між центральними органами влади і територіальними складовими, місцевими органами влади і населенням. Територіальний устрій України обумовлений її державним устроєм.

Територія України включає в собі сушу, надра, води (внутрішні й територіальне моря), повітряний простір над нею. На всю цю територію поширюється верховенство державної влади, суверенітет України. Держава розпоряджається всією територією України, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України).

Україна – централізована держава, територія якої хоч і поділяється на адміністративно-територіальні одиниці з метою здійснення належного управління на місцях, але ці одиниці не мають ознак суверенітету.

Згідно із ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах:


  1. єдності й цілісності державної території;

  2. поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади;

  3. збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

За даними Секретаріату Верховної Ради України, станом на 1 січня 2003 року в Україні було 24 області, 490 районів, 448 міст (Київ і Севастополь – міста із спеціальним статусом, 167 міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, обласного значення; 279 міст районного значення), 122 райони в містах, 901 селище міського типу і 28801 сільських населених пунктів.

Конституційний статус Автономної Республіки Крим (АРК) визначено у ст. 134-139 Конституції України. До складу України АРК входить на правах територіальної автономії.

Територіальна автономія – це форма децентралізації державної влади в унітарній державі, що передбачає наявність власних органів влади і самостійної системи нормативного регулювання в межах, визначених Конституцією держави.

Статус територіальної автономії Криму обумовлює деякі особливості цієї складової частини України в порівнянні з іншими адміністративно-територіальними одиницями держави. Вони зводяться до наступного:


  1. Крим є державним утворенням – республікою;

  2. як регіональна діє система державних органів АРК на чолі з Верховною Радою і Радою Міністрів;

  3. Верховна Рада і Рада Міністрів та інші державні органи АРК видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, що складають регіональну систему правових актів АРК.


10. Поняття судової влади та основні засади правосуддя в Україні

Конституція України проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку як найвищу соціальну цінність (ст.3). Утвердження, забезпечення, захист і охорона прав людини, інтересів громадянського суспільства, національна безпека – це найважливіші функції і завдання державних органів влади і перш за все такої її гілки, як судова влада.

Під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визначеному законодавством, здійснюють правосуддя.

Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Судові рішення ухвалюються і оголошуються судами іменем України та є обов’язковими до виконання на всій території України. Разом з тим судова влада має властиві тільки їй ознаки:



  1. здійснення правосуддя виключно судами (діяльність органів законодавчої і виконавчої влади часом перетинаються. Наприклад, Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, проте має право законодавчої ініціативи);

  2. судді підкоряються виключно закону (посадові особи судової влади незалежні один від одного і будь-якого зовнішнього впливу);

  3. особливий статус посадових осіб ( правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні);

  4. особливі вимоги до кандидата на посаду професійного судді, покликані забезпечити справжню незалежність і неупередженість судді;

  5. особливий контроль діяльності судової влади (ніякі органи держави і їхні посадові особи не мають права втручатись у здіснення правосуддя);

  6. контроль має внутрішній характер (здійснюється у вигляді касаційного і наглядового розгляду справи судом вищого рівня).

Суддя не має права поєднувати свою професійну діяльність з будь-якою іншою крім науково-педагогічної, творчої діяльності. Суддя не може бути членом партії або профспілки. Не допускається створення і діяльність в органах влади будь-яких організаційних структур, політичних партій, професійних спілок.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Вони діють незалежно від законодавчої влади. Їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, виключно судова діяльність від імені держави, на підставі чинного законодавства України шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій, а також кримінальних справ із засудженням осіб , винних у вчиненні злочину (злочинів), або виправданням невинних, з гарантованим Конституцією України правом на захист.

Засади здійснення правосуддя в Україні:



  1. гарантований захист усім суб’єктам правовідносин їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом першої, апеляційною та касаційної інстанції;

  2. рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

  3. правова допомога при вирішенні справ у судах;

  4. гласність судового процесу;

  5. судочинство в Україні проводиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватись рідною мовою та послугами перекладача;

  6. обов’язковість судових рішень;

  7. право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення;

  8. колегіальний та одноособовий розгляд справ ( справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом , - також судом присяжних);

  9. незалежність судів і підкорення їх тільки закону;

  10. недоторканість суддів;

  11. незмінюваність суддів;

  12. суддівське самоврядування.

Завдання правосуддя:

  1. всебічне зміцнення законності й правопорядку;

  2. захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;

  3. охорона закріплених у Конституції України політичної та економічної систем від будь-яких посягань;

  4. захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань;

  5. виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання Конституції і законів України, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов’язку , поваги до честі й гідності інших громадян;

  6. запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

  7. виправлення та перевиховання осіб, які порушили закон.


11. Конституційний Суд України, його функції і завдання

Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням.

Правовий статус Конституційного Суду України визначається статтями 147-153 Конституції України і Законом України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. По шість суддів до складу Конституційного Суду призначають Президент України, Верховна Рада України і з’їзд суддів України. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення:



  1. досяг 40 річного віку;

  2. має вищу юридичну освіту;

  3. має стаж роботи за фахом не менше 10 років;

  4. проживає в Україні протягом 20 останніх років;

  5. володіє державною мовою.

Призначеною на посаду судді вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єр–міністр України і Міністра юстиції України, а вступає на посаду з дня складання ним присяги судді на засіданні Верховної Ради України не пізніше як через місяць після призначення суддею. Суддя Конституційного Суду призначається строком на дев’ять років без права бути призначеним повторно. Суддя Конституційного Суду має наукового консультанта і помічника, які є державними службовцями.

Основні принципи діяльності Конституційного Суду України:



  1. верховенство права;

  2. незалежність;

  3. колегіальність;

  4. рівноправність суддів;

  5. гласність;

  6. повний і всебічний розгляд справ;

  7. обґрунтованість прийнятих рішень.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду із складу суддів шляхом таємного голосування на один трирічний термін. Кандидат вважається обраним, якщо за нього проголосувала більш як половина суддів Конституційного Суду. Голова Конституційного Суду має двох заступників. Конституційний Суд знаходиться у місті Києві.

Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновок у справах щодо:



  1. конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

  2. відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

  3. додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

  4. офіційного тлумачення Конституції і законів України.

Формами звернення до Конституційного Суду є:

  1. конституційне подання;

  2. конституційне звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих) положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України і законів України про дачу висновку щодо додержання конституційної продукції розслідування і розгляду справи про усунення Президента України в порядку імпічменту.

Право на конституційне подання мають:



  1. Президент України;

  2. не менш ніж 45 народних депутатів;

  3. Верховний Суд України;

  4. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

  5. Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

  6. Верховна Рада України з приводу процедури імпічменту;

  7. інші органи державної влади та місцевого самоврядування.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України і Законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Право на конституційне звернення мають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Строки Конституційного провадження:


  1. у справах за конституційним поданням – не більше трьох місяців. У разі визнання Конституційного Суду України подання невідкладним, не довше одного місяця;

  2. у справах за конституційними зверненнями – не більше шести місяців.

Конституційний Суд України дає висновки у справах з питань:

  1. офіційного тлумачення Конституції України та законів України ;

  2. про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

  3. щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.


12. Система судів України

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справ. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні. Судочинство здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Систему судів загальної юрисдикції складають:



  1. місцеві суди;

  2. апеляційні суди, Апеляційний суд України;

  3. вищі спеціалізовані суди;

  4. Верховний Суд України.

Місцевими загальними судами є:

  1. районні;

  2. районні у містах;

  3. міські;

  4. міськрайонні;

  5. військові суди гарнізонів.

Апеляційні суди. У системі судів загальної юрисдикції і Україні діють загальні й спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційними загальними судами є:



  1. апеляційні суди областей;

  2. апеляційні суди міст Києва і Севастополя;

  3. апеляційний суд Автономної Республіки Крим;

  4. військові апеляційні суди регіонів і апеляційний суд Військово-Морських Сил України;

  5. апеляційний суд України.

Найважливішою функцією апеляційних судів є перегляд судових рішень і ухвал за скаргами сторін та інших осіб, які брали участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також за поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи.

Суд в апеляційному провадженні має право:



  1. постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;

  2. постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

  3. постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;

  4. змінити або ухвалити нове рішення по суті позивних вимог.

Вищі спеціалізовані суди є вищими судовими органами спеціалізованих судів, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, передбаченому законодавством України.

Верховний Суд України. Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 47 Закону України „Про судоустрій України”, найвищім судовим органом у системі загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженням з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих суддів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

У складі Верховного Суду України діють:



  1. судова палата у цивільних справах;

  2. судова палата у кримінальних справах;

  3. судова палата у господарських справах;

  4. судова палата в адміністративних справах.

Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду, його заступника, голів судових палат, секретаря Пленуму Верховного Суду України і суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких визначається Пленумом Верховного Суду України.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Апеляційного суду України. У засіданнях Пленуму беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Пленум скликається за необхідністю, але не менше одного разу на три місяці.

Державна судова адміністрація становить систему органів, що складається з Державної судової адміністрації України і територіальних управлінь державної судової адміністрації. Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до законодавства. Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів. Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі. Територіальні управління державної судової адміністрації підпорядковуються Державній судовій адміністрації України.

Вища рада юстиції (статус Вищої ради юстиції визначається Конституцією України і Законом України „Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року, із змінами від 21 травня 2002 року) є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумлінності та , в межах своєї компетенції, про їх дисциплінарну відповідальність. Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років.

Повноваження Вищої ради юстиції:


  1. вносить подання Президенту України про призначення суддів на посаду або звільнення їх з посади;

  2. розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумлінності;

  3. здійснює дисциплінарні провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

  4. розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Акти Вищої ради юстиції:

  1. подання про призначення суддів;

  2. подання про звільнення суддів з посади;

  3. рішення про порушення вимог щодо несумісності;

  4. рішення про дисциплінарну відповідальність;

  5. рішення по скарзі на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

  6. рішення про увільнення членів Вищої ради юстиції у випадках, передбачених законом.

Вища рада юстиції приймає такі процедурні акти:

  1. ухвалу про відкриття дисциплінарного провадження;

  2. увалу про відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність;

  3. рішення про відмову в поданні про призначення;

  4. рішення про відвід (самовідвід) члена Вищої ради юстиції;

  5. інші процедурні акти, необхідні для здійснення функцій Вищої ради юстиції.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка