Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка19/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

2. Основні завдання і функції прокуратури

Прокуратура є єдиною централізованою системою державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням і єдиним застосуванням законів шляхом своєчасного виявлення правопорушень, уживання заходів з їхнього усунення та притягнення винних до відповідальності.

Діяльність органів прокуратури має за мету зміцнення правопорядку та прагнення вирішення завдань захисту від неправомірних зазіхань на:


  1. закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну й економічну систему, права національних груп і територіальних утворень;

  2. гарантовані Конституцією, іншими законами України і міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права й свободи людини і громадянина;

  3. основи демократичного ладу державної влади, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального суспільного самоврядування.

На органи прокуратури відповідно до статті 121 Конституції України покладені наступні завдання:

  1. підтримка державного обвинувачення в суді;

  2. представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках;

  3. нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство;

  4. нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає в здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формами прокурорського представництва є:

  1. звернення до суду з позовами та заявами про захист прав і свобод будь-якої особи, певного кола осіб, юридичних осіб за умови порушення інтересів держави, а також про визнання незаконними правових актів, дій або рішень органів і посадових осіб;

  2. участь у розгляді судами справ;

  3. внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд у зв'язку з новими обставинами, що відкрились.

Вимоги прокурора, що відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, повинні виконуватися ними негайно або в передбачені законом, або визначені прокурором терміни.

З метою забезпечення їхньої незалежності працівники прокуратури не можуть бути членами будь-яких політичних партій або рухів.

Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.
3. Правоохоронні органи в Україні, їх завдання

До правоохоронних органів відносяться органи державної виконавчої влади, на які законом покладено здійснення однієї чи декількох наступних правоохоронних функцій:



  1. охорона державної безпеки, громадського порядку, майна фізичних і юридичних осіб;

  2. контроль за станом дотримання нормативних актів в окремих сферах громадського життя;

  3. виявлення фактів здійснення злочинів і адміністративних правопорушень і інформування про це державних органів, уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнання і попереднє слідство, а також виносити рішення про застосування заходів адміністративного стягнення;

  4. припинення злочинів і адміністративних правопорушень, затримання за наявності підстав осіб, які їх скоїли;

  5. розгляд матеріалів про адміністративні правопорушення, винесення рішень про застосування до осіб, винних в їх здійсненні, адміністративних стягнень і виконання рішень про накладення адміністративних стягнень.

Основними правоохоронними органами в Україні є Служба безпеки України, органи внутрішніх справ, у тому числі міліція, Державна виконавча служба.

Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Основними завданнями Служби безпеки України є:



  1. захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави, прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб;

  2. попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму та організованої злочинності в сфері управління та економіки, інших протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам Україну

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Органи внутрішніх справ є одним з основних елементів правоохоронних органів України. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави.

Систему органів внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України (МВС) - центральний орган державної виконавчої влади. Основними завданнями МВС України є:


  1. організація та координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних зазіхань, охорони суспільного порядку і гарантування суспільної безпеки;

  2. участь у розробці й реалізації державної політики по боротьбі зі злочинністю;

  3. забезпечення уникнення злочинів, їхнє припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які скоїли злочини, вживання заходів із усунення причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушень;

  4. гарантування безпеки працівників суду і правоохоронних органів, їхніх близьких родичів і осіб, які беруть участь у карному судочинстві;

  5. визначення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

  6. участь у виконанні карних розпоряджень і соціальної реабілітації засуджених;

  7. організація роботи, пов'язаної з гарантуванням забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;

  8. забезпечення законності в діяльності працівників військовослужбовців системи.

Система органів внутрішніх справ формується відповідно до основних напрямків їхньої діяльності і складається з наступних груп структурних підрозділів:

  1. галузевих служб (підрозділів), що реалізують основні функції зазначених органів: міліція, слідчий апарат, експертні служби, пожежна охорона, внутрішні війська;

  2. функціональних служб (підрозділів), що виконують функції забезпечення органів внутрішніх справ: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні служби, навчальні заклади;

  3. загального керівництва: чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністрів.

Формами діяльності органів системи МВС, пов'язаними з обліком їхнього функціонального призначення, є: профілактична, оперативно-пошукова, карно-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова діяльність.

Усі ланки системи органів внутрішніх справ функціонують у тісному взаємозв'язку як між собою, так і з іншими державними органами, організаціями і населенням країни, що є гарантією ефективності їхньої діяльності з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Міліція в Україні є державним збройним органом виконавчої влади, що захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства й держави від протиправних зазіхань. Міліція становить єдину систему органів, що входить до структури МВС.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р., укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Відповідно до чинного законодавства основними завданнями міліції є:


  1. гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів;

  2. запобігання правопорушенням і їхнє припинення;

  3. охорона і забезпечення громадського порядку;

  4. виявлення і розкриття злочинів, а також розшук осіб, які їх скоїли;

  5. забезпечення безпеки дорожнього руху;

  6. захист власності від злочинних зазіхань;

  7. участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

У межах діючого законодавства міліція має право обмежувати права й свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, з обов'язковим поясненням з цього приводу. Вона забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб не пізніше як через 24 години повідомляє про їхнє місцезнаходження близьким родичам, адміністрації, за місцем роботи чи навчання, вживає в разі потреби заходи для надання медичної та іншої допомоги.

Міліція має право застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію".

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ і в межах їхньої компетенції - Ради народних депутатів.

Нагляд за дотриманням законності в діяльності міліції здійснює Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокуратури.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до чинного законодавства Державна виконавча служба виконує:


  1. рішення, призначення та постанови судів з цивільних справ;

  2. рішення, призначення та постанови з кримінальних справ у частині майнових стягнень;

  3. вироки судів у частині позбавлення права займати визначені посади або займатися визначеною діяльністю;

  4. судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

  5. світові угоди, твердження судів;

  6. рішення, призначення, постанови господарських судів;

  7. виконавчі написи нотаріусів;

  8. рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

  9. не оплачені в термін платіжні вимоги, акцептовані платником;

  10. рішення третейських судів відповідно до законодавства України;

  11. рішення комісій з трудових суперечок;

  12. постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваже­ними законом розглядати справи про адміністративні правопорушення;

  13. рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;

  14. рішення державних органів, прийняті з питань володіння та користування культовими спорудами;

  15. рішення Антимонопольного комітету України;

  16. постанови державного виконавця про виконавчий збір і накладення штрафу;

  17. рішення інших державних і недержавних органів у випадках, передбачених законом.

До інших правоохоронних органів, відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. відносяться: митні органи, органи охорони державного кордону, Державної податкової служби, рибоохорони, Державної охорони лісів, працівників Антимонопольного комітету, а також інші охорони, які безпосередньо беруть участь у здійсненні правоохоронних функцій.
4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції

У ст. 59 Конституції України вказується, що забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правої допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні здійснює адвокатура.

Адвокатура є добровільним професійним суспільним об'єднанням, покликаним відповідно до Конституції України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Службі безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокатом може бути громадянин України, який отримав вищу юридичну освіту, має стаж роботи зі спеціальності юриста або помічника адвоката не менше двох років, здав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю і прийняв присягу адвоката України.

Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяльність, може відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори і т.д., що діють відповідно до закону і статуту адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на принципах добровільності, самоврядування, колегіальності і гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань проводиться в Міністерстві юстиції України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право адвокатської діяльності.

Адвокати здійснюють такі види діяльності:


  1. дають консультації з юридичних питань, усні й письмові довідки з роз'яснення законодавства;

  2. складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

  3. засвідчують копії документів зі справ, які ведуть ці адвокати;

  4. здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами і юридичними особами;

  5. надають юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям;

  6. здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

  7. виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-проце­суального законодавства в процесі дізнання і попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати інші види юридичної допомоги, передбачені Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. та іншими законами.

У своїй професійній діяльності адвокат має право:



  1. представляти і захищати інтереси громадян і юридичних осіб за дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких відноситься вирішення відповідних питань;

  2. збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських і кримінальних справах і в справах про адміністративні правопорушення;

  3. запитувати й одержувати документи або їхні копії від підприємств, установ і організацій, а від громадян — з їхньої згоди;

  4. знайомитися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

  5. одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань;

  6. застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

  7. бути присутнім під час розгляду його клопотань і скарг на засіданні колегіальних органів і давати відповідні пояснення щодо них.

Здійснюючи свої професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог законодавства, використовуючи всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб, не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, і відмовитися від прийнятої на себе функції захисту підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного.

Лекція

на тему „Вирішення господарських спорів в Україні”
План лекції

  1. Система господарських судів України.

  2. Досудове врегулювання господарських спорів.

  3. Порядок розгляду справ у господарських судах.

  4. Розгляд справ про визнання боржника банкрутом.



1. Система господарських судів України

Правосуддя в господарських відносинах здійснюється госпо­дарським судом. Організація і діяльність господарського суду визна­чаються Конституцією України, законами України "Про судоустрій", "Про господарські суди", Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними дого­ворами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Завданнями господарського суду є:



  1. захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин;

  2. сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Вони складають єдину систему спеціалізованих судів, до якої входять:

  1. місцеві господарські суди;

  2. апеляційні господарські суди;

  3. Вищий господарський суд України.

Місцеві господарські суди (суди першої інстанції), Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд областей, міста Києва і Севастополя:

1) вирішують господарські спори, що стосуються їх компетенції, розглядають справи про банкрутство;

2) переглядають прийняті ними рішення за новими обставинами, що відкрилися;

3) вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують статистику вирішення господарських спорів, вносять пропозиції до Вищого господарського суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів;

4) ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

5) здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. Апеляційний господарський суш переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах.

Вищий господарський суд України:

1) переглядає в касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів;

2) вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, що регулює відносини в господарській сфері;

3) веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

4) здійснює організаційне керівництво апеляційними госпо­дарськими судами;

5) забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу з матеріально-технічного забезпечення господарських судів;

6) забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів.


2. Досудове врегулювання господарських спорів

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарських спорів у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом (ГПК), а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку, можуть бути передані на розгляд до господарського суду за умови дотримання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних органів та інші види спорів, визначені чинним законодавством.

Підприємства і організації, які порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов'язані відновити їх, не очікуючи пред'явлення претензії. Підприємства і організації, чиї права і законні інтереси порушені, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав і інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії вказуються:



  1. повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється, дата пред'явлення і номер претензії;

  2. обставини, на підставі яких пред'явлена претензія, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні нормативні акти;

  3. вимоги заявника;

  4. сума претензії і її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці, платіжні реквізити заявника претензії;

  5. перелік наданих до претензії документів та інших доказів.

Підприємства і організації, які одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявнику повідомляється в письмовій формі.



3. Порядок розгляду справ у господарських судах

Підприємства, організації, установи, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підвідомчості господарських справ за захистом своїх порушених чи не визнавати прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивачами є підприємства і організації, які подали позов чи в інтересах яких подано позов про захист порушеного права. Відповідачами є підприємства, яким адресована позовна вимога.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, надавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, надавати усні й письмові пояснення господарському суду, наводити свої докази і мотиви з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду у встановленому Кодексом порядку.

Перелік справ, підвідомчих господарським судам, викладений у розділі III Господарського процесуального кодексу України (справи з господарських спорів та інші, пов'язані з підприємницькою або господарською діяльністю):

1) справи зі спорів, що виникають під час встановлення висновку, змін, розірвання та виконання господарських договорів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявою органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Позовна заява подається до суду тільки в письмовій формі і підписується керівником підприємства чи його заступником. Вона повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування сторін, їх поштові адреси, найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

3) документи, що підтверджують статус громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності;

4) ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, суми договору (у спорах, що виникають під час встановлення висновку, змін та розірвання господарських договорів);

5) зміст позовних вимог, якщо позов поданий до декількох відповідачів, зміст позовних вимог щодо кожного з них;

6) викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують позов;

7) відомості про застосування заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом;

8) відомості про застосування запобіжних заходів;

9) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути зазначені також інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Не пізніше дня подання позову позивач зобов'язаний направити кожному з відповідачів копію позовної заяви з прикладеними до неї документами, якщо такі документи у відповідачів відсутні.

До позовної заяви, яка підписана представником позивача, додається доручення або інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Усі документи подаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях.

Протягом п'яти днів з моменту надходження позовної заяви суддя виносить рішення про подальший рух поданих документів і оформляє його відповідною ухвалою. При необґрунтованій подачі позову в господарський суд або у випадку порушення процесуальної форми поданих матеріалів суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви або повертає її. Якщо ж позов поданий з дотриманням усіх вимог законодавства, суддя дає хід справі й направляє сторонам відповідні ухвали. В ухвалі про порушення ходу справи вказуються: факт прийняття позовної заяви, час і місце проведення засідання господарського суду, дії, які необхідно зробити сторонам для підготовки справи до розгляду на засіданні.

Відповідач зобов'язаний не пізніше трьох днів після одержання ухвали про порушення ходу справи направити до суду відповідь на позовну заяву і документи, що підтверджують заперечення проти позову, а позивачу, іншим відповідачам і прокурору, який бере участь у справі - копію відповіді.

Доказами в справі є будь-як фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються наступними засобами:



  1. письмовими і речовинними доказами, висновками судових експертів;

  2. поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За результатами розгляду спору суд може припинити хід справи, залишити позов без розгляду чи прийняти рішення.

У разі вирішення господарського спору (задоволення позову, відмови в позові цілком або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення викладається в письмовій формі і підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні.

Рішення господарського суду приймається ім'ям України.

Прийняте рішення оголошується суддею на судовому засіданні після завершення розгляду справи.

Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у випадку, якщо в судовому засіданні були оголошені тільки вступна і резолютивна частини рішення, воно набирає законної сили після завершення десятиденного строку від дня підписання рішення.

Сторона, не згодна з прийнятим судом першої інстанції рішенням, може оскаржити його в апеляційному суді.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається в двомісячний термін від дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:


  1. залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

  2. скасувати рішення цілком чи частково і прийняти нове рішення;

  3. скасувати рішення цілком чи частково і припинити хід справи або залишити позов без розгляду цілком чи частково;

  4. змінити рішення.

Сторони у справі також мають право оскаржити, а прокурор подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що вступило в законну силу. Касаційну скаргу мають право подати також особи, які не брали участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України.

Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набуття законної сили рішення місцевого господарського суду або постанови апеляційного господарського суду.

Сторони у справі й Генеральний прокурор України мають право оскаржити в касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України у Верховному Суді України.

Підставами для скасування постанов або ухвал Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інше неправильне застосування норм матеріального права.
4. Розгляд справ про визнання боржника банкрутом

Особливу категорію справ, що розглядаються господарським судом, складають справи про визнання боржника банкрутом.

Хід справ про банкрутство регулюється Законом "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом", Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Стаття 1 вказаного Закону під "банкрутством" розуміє визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування процедури ліквідації. Неплатоспроможність полягає у неспроможності суб'єкта підприєм­ницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі щодо заробітної плати, а також виконати зобов'язання зі сплати податків і зборів.

Кредитором у розумінні Закону є юридична чи фізична особа, яка має документально підтверджені у встановленому порядку вимоги з грошових зобов'язань до боржника, з виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органів державної податкової служби та інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю стягнення податків і зборів.

Боржником визнається суб'єкт підприємницької діяльності, не спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і вони не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Безперечними вимогами кредиторів вважаються вимоги, визнані боржником, інші вимоги, підтверджені виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону суддя в підготовчому засіданні виносить постанову, якою зобов'язує заявника опублікувати в офіційних друкованих органах у десятиденний термін за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до Закону щодо боржника застосовуються наступні судові процедури банкрутства:



  1. розпорядження майном боржника - система заходів для спостереження та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового положення;

  2. мирова угода - домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку і/або розстрочку платежів чи припинення

зобов'язання за згодою сторін (прощення боргів);

  1. санація (поновлення платоспроможності) боржника – система засобів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника;

  2. ліквідація банкрута — припинення діяльності суб'єкта підприєм­ницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Постійне збільшення кількості збиткових підприємств обумовило нагромадження в господарських судах справ про банкрутство. Особливість і складність процесуального режиму провадження у справах цієї категорії, соціальні проблеми й наслідки, пов'язані із застосуванням правового інституту банкрутства, не мають сьогодні аналогів за всю історію існування господарських судів.

Лекція

на тему „Розгляд цивільних, адміністративних і кримінальних

справ в Україні”
План лекції

  1. Цивільне судочинство в Україні.

  2. Поняття адміністративної відповідальності та її підстави.

  3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення.

  4. Кримінальне судочинство в Україні.



1. Цивільне судочинство в Україні

Цивільне судочинство визначає порядок розгляду справ із спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, адміністративно-правових відносин, і справ особливого провадження. Завданнями цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом усебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Цивільне судочинство здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, затвердженим 18 липня 1963 р. Згідно з цим Кодексом будь-яка зацікавлена особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу.

Суд приступає до розгляду цивільної справи в таких випадках:

1) за заявою особи, що звертається за захистом свого права;

2) за заявою прокурора;

3) за заявою органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організації, їх об'єднань, інших громадських організацій або окремих громадян у випадках, коли за законом вони можуть звертатися до суду за захистом прав і інтересів інших осіб;

4) за заявою органів Антимонопольного комітету України з питань, які за законодавчими актами стосуються їх компетенції. .

Судам підвідомчі такі цивільні справи:

1) справи зі спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до ведення інших органів;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, а саме: за скаргами на неправильності в списках виборців та списках громадян, що мають право брати участь у референдумі, за скаргами на рішення виборчих комісій, за заявами про дострокове припинення повноважень народного депутата України, за скаргами на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладанням адміністративних стягнень, за скаргами громадян на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності, за заявами прокурора про визнання правового акта незаконним, про стягнення з громадян податкової недоїмки;

3) справи особливого провадження: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про визнання громадянина безвісти зниклим або оголошення його померлим, про встановлення не­правильності запису в актах цивільного стану, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника.

Зі справ позовного провадження до суду подаються позовні заяви, зі справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ особливого провадження - скарги і заяви. При об'єднанні декількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі загальному суду, а інші - господарському суду, усі вимоги підлягають розгляду в суді загальної юрисдикції.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути громадяни, підприємства, установи, організації, їх об'єднання, громадські організації, які мають права юридичної особи.

Громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його мати з цієї справи представника. Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Позови подаються до суду за місцем проживання відповідача. Позови до підприємств, інших організацій, які мають права юридичної особи, подаються за місцем знаходження їх органа управління.

Про кожне судове засідання чи проведення окремої судової дії, зроблене поза засіданням, складається протокол.

Рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Причому, суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, що були досліджені в судовому засіданні. Доказами з цивільної справи є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Рішення складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини.

У вступній частині вказуються час і місце складання рішення, найменування суду, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який бере участь у справі, найменування сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Описова частина повинна містити в собі вказівки на вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі.

У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, докази, на яких засновані висновки суду, докази, з яких суд відхиляє ті чи інші з них, а також закони, якими керувався суд.

Резолютивна частина рішення повинна містити в собі висновок суду про задоволення позову або про відмову в позові цілком чи у його частині, вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.
2. Поняття адміністративної відповідальності та її підстави

Фактичною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є скоєне правопорушення, яке тягне за собою адміністративне стягнення.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається винна (умисна, або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Складом адміністративного правопорушення є передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких ті чи інші діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він містить у собі: об'єкт, суб'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони.

Об'єктом адміністративного правопорушення є сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, господарського, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень виступають громадяни або посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент здійснення правопорушення виповнилося 16 років.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу здійснення провини, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками від його здійснення.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету правопорушника.

Тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, що його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Під адміністративною відповідальністю розуміють застосу­вання уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного покарання до особи, яка вчинила правопорушення, яке за своїм характером не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Адміністративне покарання є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в межах дотримання законів та інших нормативно-правових актів, підтримки встановленого правопорядку, а також попередження нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вчинення правопорушень до порушників можуть застосовуватися наступні види адміністративних стягнень:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосерднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадя­нинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Крім того, законодавством України може бути передбачено адміністративне вигнання за межі держави іноземних громадян і особи без громадянства за провину, що грубо порушує суспільний порядок.

Слід зауважити, що оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. За одне і теж адміністративне правопорушення може бути накладене основне або основне і додаткове стягнення.

Особливі заходи впливу, що застосовуються до повнолітніх осіб. За вчинення адміністративних правопорушень до осіб віком від 16 до 18 років можуть бути застосовані наступні заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Наявність у системі адміністративних стягнень різних за характером і ступенем тяжкості санкцій дає можливість враховувати суспільну небезпеку правопорушення і особистість правопорушника.
3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють здійсненню адміністративних правопорушень та їх попередження.

Система органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначена Кодексом України про адміністративні правопорушення. До неї відносяться:


  1. адміністративні комісії при виконавчих органах районних, міських, селищних і сільських Рад;

  2. місцеві адміністративні суди;

  3. уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ, фінансових органів, органів державної контрольно-ревізійної служби України, органів Антимонопольного комітету та інші органи, уповноважені даним Кодексом.

Порушення справи про адміністративне правопорушення починається після вчинення адміністративного проступку, про що складається протокол, який є єдиною підставою для розгляду адміністративної справи.

У протоколі про адміністративне правопорушення вказуються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особистість порушника, місце, час вчинення і сутність адміністративного правопорушення, нормативний акт, що передбачає відповідальність за це правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, пояснення порушника, інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписує особа, яка його склала і особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також потерпілий і свідки, якщо вони є. У разі відмови правопорушника від підпису в протоколі в ньому робиться про це запис.

При складанні протоколу порушнику роз'ясняються його права та обов'язки, про що зазначається в протоколі. Протокол відсилається органу чи посадовій особі, які уповноважені розглядати справу про подібне правопорушення.

Якщо протокол неможливо скласти на місці вчинення правопорушення, працівник органу внутрішніх справ може доставити порушника в міліцію. У випадках, прямо передбачених чинним законодавством, з метою припинення правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, для встановлення особи, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ допускаються: адміністративна затримка особи, огляд та вилучення речей і документів.

Особа, яка притягається до адміністративної відпові­дальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, оскаржити постановку справі.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Справа про адміністративне порушення розглядається в присутності особи, що притягується до адміністративної відпові­дальності. Якщо ця особа відсутня, справа може бути розглянута тільки в тих випадках, коли є дані про своєчасне її повідомлення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення органом (посадовою особою), правочинним розглядати дану справу, у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу. Орган (посадова особа) при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову зі справи, яка повинна містити: найменування органу, який виніс постанову, відомості про особу, щодо якої розглядалася справа, викладення обставин, установлених при розгляді справи, посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальність за дане правопорушення, прийнятий за рішення справи. Щодо розглянутої справи може бути винесена одна з наступних постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу;

3) про закриття справи.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої вона була винесена. Постанову зі справи може бути оскаржено як особою, щодо якої її винесено, так і потерпілим. Скаргу на постанову зі справи про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів від дня винесення постанови.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснює орган (посадова особа), який виніс постанову.
4. Кримінальне судочинство в Україні

Кримінальне судочинство являє собою діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також з вирішення суддею питань, пов'язаних з виконанням вироку.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, а жодного невинного не було покарано.

Порядок здійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України, затвердженим 28 грудня 1960 р. Кримінально-процесуальний кодекс являє собою закріплену в законі модель діяльності органів попереднього слідства, дізнання, прокуратури і суду з реагування на будь-які заяви і повідомлення про злочини, встановлення об'єктивної істини, захисту прав, свобод і законних інтересів людини, відновлення справедливості, забезпечення правильного застосування закону і правильного вирішення початого процесуального провадження.

Кримінальний процес починається з моменту появи приводу для порушення кримінальної справи (офіційної заяви або повідомлення про злочин) і складається із шести основних і двох виняткових стадій.

Основними стадіями кримінального процесу є:



  1. порушення кримінальної справи;

  2. попереднє розслідування;

  3. видання обвинуваченого до суду;

  4. судовий розгляд;

  5. касаційне провадження;

  6. виконання вироку.

Винятковими стадіями кримінального процесу є стадії, в яких здійснюється перегляд справ, за якими вирок суду уже відбувся і набув законної сили (провадження в порядку нагляду, провадження за нововиявленими обставинами).

Кримінальний процес треба відрізняти від оперативно-розшукової діяльності.

Основним завданням оперативно-розшукової діяльності є збір інформації для з'ясування намірів окремих осіб, запобігання і припинення злочинів. Кримінальний процес акцентує свою увагу на розкритті злочинів і здійсненні правосуддя.

Притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється в строго передбаченій процесуальній формі. Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачуваний інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процесуальна форма - це відповідні змісту і принципам кримінального процесу, передбачені законом умови, послідовність і порядок діяльності учасників процесу, спосіб реалізації ними своїх прав, свобод та обов'язків, процедура здійснення окремих дій і прийняття рішень, а також засоби їх документування, покликані забезпечити виконання завдань кримінального процесу. Процесуальна форма створює детально врегульований, строго обов'язковий, стабільний і правовий режим, що захищається державою, провадження з кримінальних справ, покликаний забезпечити істину, свободу та справедливість.

Система процесуальних гарантій прав і свобод людини включає такі елементи:



  1. юридичне закріплення самих прав і свобод;

  2. неприпустимість звуження існуючих прав і свобод як за обсягом, так і за змістом;

  3. роз'яснення учасникам процесу їх прав і порядку їх реалізації;

  4. утримання від порушень цих прав з боку осіб, які ведуть процес;

  5. сприяння з боку слідчого, прокурора і суду в реалізації прав і свобод іншими учасниками процесу;

  6. відновлення порушених законних прав і свобод людини.

Обвинувачуваний - це особа, по відношенню до якої у встановленому законом порядку винесена постанова про залучення в якості обвинувачуваного. Відповідно до статті 11 "Загальної декларації прав людини", "кожна людина, яка звинувачується у здійсненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду". Це право обвинувачуваного називається презумпцією невинності.

Окремі моменти судового провадження чітко регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України, а саме:



  1. підстави й принципи кримінального провадження;

  2. підсудність - категорії кримінальних справ, що мають право розглядати певні види судів України;

  3. статус учасників процесу (обвинувачуваного, підозрюваного, захисника, потерпілого, слідчого, прокурора, судді та ін.), їхні права й обов'язки;

  4. предмет доказу, види і порядок надання доказів;

  5. форми і порядок заповнення протоколів, що складаються у процесі провадження у кримінальній справі;

  6. підстави і порядок порушення кримінальної справи;

  7. повноваження органів дізнання і порядок його провадження;

  8. підслідність кримінальних прав і порядок провадження попереднього слідства;

  9. порядок притягнення обвинувачуваного і порядок отримання його показань;

  10. порядок проведення та оформлення результатів допитів;

  11. порядок призначення і проведення експертизи;

  12. підстави і порядок закінчення попереднього слідства та оформлення його результатів;

  13. порядок здійснення прокурорського нагляду за органами дізнання і попереднього наслідку;

  14. порядок оскарження дій слідчого і прокурора;

  15. процедуру провадження справ у суді першої інстанції;

  16. процедуру провадження справ у касаційних і наглядових інстанціях;

  17. порядок виконання вироку, ухвали і постанови суду;

  18. вжиття примусових заходів медичного характеру тощо.

У такий спосіб чітка процесуальна регламентація кримінального судочинства сприяє реалізації ідеї правової держави в сфері правосуддя, виступає гарантією захисту прав і свобод людини.
Список літератури

1. Правознавство: Підручник/ За заг. ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 752с.

2. Правознавство: Навчальний посібник/ За заг. ред. П.Д. Пилипенка. – Львів: „Новий Світ”, 2003. – 592с.

3. Основи правознавства України: Навчальний посібник/ Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – Харків: „Одісей”, 2005. – 368с.

4. Основи правознавства : Навчальний посібник/ За ред. В.В. Комарова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2005.- 304с.

5. Правознавство. Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання/ За ред. В.Д.Понікарова .- Харків:Вид. ХНЕУ, 2004.- 172с.

6. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищіх закладів освіти/ За ред. В.М. Гайворонського та В.П.Жушмана. – Харків: Право, 2003. – 240с.

Навчальне видання


Конспект лекцій

з дисципліни „Правознавство” (для студентів усіх спеціальностей

всіх форм навчання Академії)

Автор: Анатолій Іванович Кубах

Відповідальний за випуск: канд. юрид. наук, доцент Т.А.Коляда

Редактор: М.З. Аляб’єв


План 2006, поз.573


Підп. до друку 27.10.06 Формат 60 х 84 1/16 Папір офісний.

Друк на ризографі Умовн.- друк. арк. 14,5 Обл.-вид.арк. 15

Замовл. № Тираж 300 прим.


61002, Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12
Сектор оперативної поліграфії при ІОЦ ХНАМГ

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка