Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка10/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

Лекція

на тему „Основи міжнародного права України”
План лекції

  1. Сутність, функції та особливості сучасного міжнародного права.

  2. Регулювання міжнародно-правових відносин.

  3. Міжнародне економічне право у взаємовідносинах країн - членів СНД.


1. Сутність, функції та особливості сучасного міжнародного права

Міжнародне право становить систему міжнародних норм, що мають певну юридичну чинність і відповідний механізм дії, структурно упорядкованих на базі єдиних цілей і принципів, покликаних чітко і якісно регулювати міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва. Під міждержавними розуміють відносини за участю держав, міжнародних організацій, націй, які борються за свою незалежність і т.п.

Міжнародне право має деякі особливості, що відрізняють його від галузей внутрішньодержавного права:

1) предметом міжнародного права є міждержавні відносини, однак у певних випадках воно стосується внутрішньодержавних суспільних відносин;

2) відсутність наддержавного органу влади й примусу;

3) рішення приймаються шляхом узгодження позицій суб'єктів, відсутній єдиний спеціальний законодавчий орган;

4) має місце формальна юридична рівність усіх держав незалежно від території, населення, наявності або відсутності збройних сил, їхньої чисельності і т.п.

Зовнішньою формою, тобто способом вираження міжнародного права, є звичаї, договори і правотворчі рішення міжнародних організацій. Ці офіційно-юридичні форми існування міжнародно-правових норм називають джерелами міжнародного права.

Основною функцією міжнародного права завжди вважалося встановлення елементарного порядку, необхідного для співіснування незалежних держав. Крім цього виділяють також і інші функції, зміцнення існуючої системи міжнародних відносин, правове регулювання міждержавних відносин, протидію появі та існуванню нових відносин, що суперечать цілям і принципам міжнародного права і ін.

Необхідною якістю міжнародного права є юридично обов'язкова сила, що регулює міждержавні відносини, властиві цьому праву, особливим методом. Така юридична чинність загальновизнаних норм міжнародного права породжується спільною волею держав. Причому створене внаслідок угоди сторін міжнародне право стоїть вище держав, які його створюють. Формально ці держави можуть не прийняти, змінити або скасувати кожну норму, але фактично реальні умови спонукають їх поважати історично обумовлену систему міжнародного права. Юридична обов'язковість пов'язана з практичною необхідністю міжнародного права, з розумінням керівництва кожної країни раціональності підпорядкування праву для забезпечення як державних, так і національних інтересів.


2. Регулювання міжнародно-правових відносин

Міжнародно-правове регулювання є різновидом соціального управління, що являє собою владний вплив держав на свої взаємини за допомогою міжнародного права.

Система міжнародних відносин функціонує на принципах саморегуляції та самоврядування, заснованих на об'єктивних соціально-економічних закономірностях. Головним джерелом діючої сили міжнародного правового регулювання є взаємодія держав як носіїв суверенітету та абсолютної внутрішньої влади. Основними засобами, що використовуються в управлінні системою міжнародних відносин, є політичні, економічні, юридичні, ідеологічні і, в ряді випадків релігійні заходи впливу. Однак найістотнішу роль у регулюванні міждержавних відносин відіграють юридичні способи, бо вони найбільш формалізовані й конкретні, а також відрізняються визначеністю змісту й обов'язковою силою.

Механізм міжнародно-правового регулювання являє собою сукупність міжнародно-правових засобів і способів, за допомогою яких здійснюється регулюючий вплив права на міжнародні відносини. Складається цей механізм із ряду елементів:



  1. міжнародно-правова норма, що здійснює первинне регулю­вання міжнародних відносин, чітко встановлюючи і регламентуючи характер міждержавних зв'язків, обставини їхнього виникнення і розвитку;

2)міжнародно-правові відносини, що за своїм змістом відріз­няються від міжнародних відносин і характеризуються на підставі норм міжнародного права зв'язком, що виникає між суб'єктами, який породжує наявність взаємних прав і обов'язків ;

3)міжнародно-правова свідомість - сукупність ідей та уявлень про необхідність існування міжнародного порядку, які розділяють суб'єкти міжнародних правовідносин як загалом, так і кожний окремо.

Міжнародний правопорядок - це реально існуюча система міжнародних відносин, що виникають, розвиваються і діють на підставі та відповідно до норм міжнародного права, яке покликане додати міжнародному співтовариству структурну стабільність на основі визначених цілей і принципів. Міжнародний правопорядок тісно пов'язаний з правовою безпекою, тобто фактичною впевненістю кожного учасника міжнародних відносин, незалежно від їхнього статусу, про те, що йому забезпечений захист його прав і законних інтересів.

Міжнародна законність становить механізм функціонування міжнародних відносин, що характеризується добровільним і сумлінним виконанням обов'язків з міжнародного права всіма учасниками міжнародно-правових відносин. Юридичним змістом законності є факт визнання юридичної чинності міжнародно-правових норм. Таким чином, існує тісний взаємозв'язок міжнародного правопорядку та міжнародної законності, оскільки міжнародний правопорядок може існувати тільки в умовах законності.

Для виявлення фактів міжнародних правопорушень у системі міжнародного права існує контроль - упорядкований процес аналізу інформації учасниками міжнародних відносин, метою якого є визначення відповідності суб'єктів приписання міжнародних норм. Причому залежно від способів і суб'єктів здійснення розрізняють національний і міжнародний контроль.

Залежно від ступеня міжнародної небезпеки правопорушення підрозділяються на:

1) міжнародні злочини - правопорушення, що становлять особливу небезпеку і тяжкі наслідки для міжнародного співтовариства в цілому або для прав і свобод кожної людини окремо (агресія, рабство, геноцид і т.п.);

2) міжнародні делікти - категорія міжнародних правопорушень, що є менш небезпечними, ніж міжнародні злочини, і, як правило, характеризуються обмеженим колом учасників порушених правовідносин (потерпілий - правопорушник).

Правопорушення є підставою для міжнародної правової відповідальності - заходів, застосовуваних до порушника норм міжнародного права, що полягають в покладанні на нього обов'язку негайно припинити протиправні дії, ліквідувати або компенсувати наслідки правопорушення і спонукають його не здійснювати протиправну поведінку надалі. Розрізняють первинну й вторинну відповідальності. Первинна відповідальність полягає в обов'язку припинити правопорушення і відновити порушене право, а вторинна є підставою для легітимного застосування санкцій або контрзаходів у разі невиконання законних вимог потерпілого або інших осіб.

Санкції - різновид примусу як відповідна реакція на правопорушення, що може застосовуватися тільки міжнародними організаціями в межах їхньої компетенції (розрив дипломатичних і економічних відносин, блокада торгових операцій і т.п.).

Контрзаходи являють собою відповідну реакцію на правопорушення з боку держави, чиї права й законні інтереси порушені. До контрзаходів відносяться реторсії і репресалії.

Реторсія —акція, застосовувана однією державою відповідно до іншої, з метою припинення недоброзичливих, несправедливих дискримінаційних дій останньої, які не є правопорушеннями (певні обмеження статусу іноземців - громадян цієї країни, відкликання посла і т.п.).

Репресалія - відповідні дії держави, права якої порушені, стосовно порушника, з метою припинення протиправних дій і виконання ним зобов'язань, що виникли внаслідок правопорушення (затримка рибальського судна за незаконний вилов риби, накладення арешту на майно або його конфіскація та ін.). Необхідною умовою легітимного застосування репресалій є їхня узгодженість із зробленим правопорушенням і його негативними наслідками.
3. Міжнародне економічне право у взаємовідносинах країн - членів СНД

Роз'єднання єдиної господарської системи СРСР кордонами незалежних держав призвело до поновлення зв'язків на новій міжнародно-правовій основі. Тому в 1993 р. був прийнятий Статут СНД, метою якого стало економічне співробітництво в інтересах всебічного збалансованого соціального розвитку держав-учасниць у рамках загального економічного простору в інтересах поглиблення інтеграції. Особливе значення в цьому Статуті має положення про те, що ці процеси повинні протікати на основі ринкових відносин.

У тому ж році був прийнятий Договір про створення Економічного союзу в рамках СНД. У Договорі підкреслювалося, що цей Союз керується загальновизнаними нормами міжнародного права. Зокрема в сфері економіки він допускає вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, узгоджену грошово-кредитну, бюджетну, податкову, зовнішньоекономічну, митну та валютну політику, гармоні­зацію господарського законодавства. Окремий розділ присвячений правовому регулюванню економічних відносин. В ньому передбачається пріоритет норм Договору про Економічний Союз у порівнянні з національним законодавством.

Вищими органами Економічного Союзу є вищі органи СНД, ради глав держав і глав урядів. У 1994 р. як постійно діючий орган ЕС був створений Міждержавний економічний комітет, який є координаційним і виконавчим органом і може приймати три види рішень:



  1. рішення розпорядницького характеру, юридично обов'язкові;

  2. рішення, обов'язковість яких повинна підтверджуватися рішеннями урядів;

  3. рекомендації.

У рамках ЕС діє Економічний суд СНД, заснований у 1992 р., до компетенції якого віднесено розв'язання тільки міждержавних економічних суперечок.

Таким чином, міжнародне економічне право у взаєминах між країнами СНД є дуже специфічним і діє в умовах суперечливих процесів їхньої інтеграції.

Основним видом актів, що регулюють міждержавні відносини країн-учасників СНД, є дво- і багатобічні договори. Як організація СНД приймає протокольні рішення. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані лише на узгодження точок зору і координацію дій держав.

Крім того, більшість актів СНД приймаються далеко не всіма державами-учасницями. Тому в останні роки в СНД намітилася тенденція до інтеграції обмеженого числа держав.



Лекція

на тему „Основи цивільного права України”
План лекції

  1. Поняття та система цивільного права України.

  2. Структура цивільного законодавства.

  3. Цивільні правовідносини.

  4. Суб’єкти цивільних правовідносин.

  5. Об’єкти цивільних правовідносин.

  6. Правочини.

  7. Право власності та інші речові права.

  8. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності.

  9. Зобов’язальне право.

  10. Недоговірні зобов’язання.

  11. Спадкове право.


1. Поняття і система цивільного права України

Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодек­су України, і згідно з цивільним законодавством регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій само­стійності їх учасників.

Майнові відносини — це правові відносини, яким притаманні такі ознаки: товарно-грошовий, вартісний характер відносин, са­мостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин, юридична рівність сторін.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта і їх можна поділити на дві групи:



  1. особисті немайнові права на нематеріальні блага, які пород­жують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелекту­альної діяльності (авторське право, право на винаходи, промис­лові зразки, торговельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо);

  2. особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не по­роджують у їх носія права на грошову винагороду чи інше мате­ріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров'я, на особисту та сімейну таємницю. Перелік цих особистих немайнових прав є невичерпним.

Методом цивільного права визначається, якими засобами воно впливає на визначені нами вище суспільні відносини:

  1. юридична рівність сторін;

  2. самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права, що визначається рівною правоздатністю всіх суб'єктів цивільних правовідносин;

  3. ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм, за яким суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначаючи порядок і доцільність своїх дій;

  4. відновлювально-компенсаційний характер захисних за­собів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

    1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особис­того життя людини;

    2. неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом;

    3. свобода договору;

    4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

    5. судовий захист цивільного права та інтересу;

    6. справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільне право як галузь приватного права — це су­купність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному ко­дексі України, інших законодавчих та нормативно-правових актах, які регулюють методом юридичної рівності, майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юри­дичних осіб, держави, територіальних громад), які мають само­стійний організаційно-майновий статус, діють вільно, на влас­ний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим за допущене по­рушення.
2. Структура цивільного законодавства

Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Один з найважливіших законів України — Цивільний кодекс України, який був затверджений Верховною Радою Украї­ни 16 січня 2003 р. і вступив у дію з 1 січня 2004 р.

Норми, що можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, які становлять предмет цивільного права, представлено окремою книгою під назвою «Загальні положення». Інститути особливої частини представлені в наступних шести книгах:



  1. книга перша «Загальні положення» складається з 5 розділів і 19 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізична особа, юридична особа, держава, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки й терміни позовну давність;

  2. книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи». Охоплює 3 глави: загальні положення про особисті немайнові права фізичних осіб, особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи;

  3. книга третя «Право власності та інші речові права». Ця книга має 2 розділи і 11 глав. У них передбачено основні положен­ня права власності, а також інші види речових прав, таких як право володіння чужим майном, сервітутні права й права ко­ристування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) або для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

  4. книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить 12 глав. У ній передбачено основні положення про інтелекту­альну власність та права інтелектуальної власності на окремі об'єкти інтелектуальної творчості. За цим кодексом лише правочин (договір) може регулювати відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем;

  5. книга п'ята «Зобов'язальне право» містить 36 глав, третя гла­ва має два підрозділи. Ця книга регулює майновий обіг, тобто договірні відносини, пов'язані з передачею майна у власність чи тимчасове користування, виконанням робіт чи наданням по­слуг тощо. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, тому їм присвячена окрема глава, що створює окремі інститути зобо­в'язального права ;

  6. книга шоста «Спадкове право» охоплює 7 глав, у яких ви­світлено питання про загальні положення про спадкування, спадкування за заповітом, спадкування за законом, спадковий договір, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину. Новелою ЦК України є суттє­ве збільшення кола осіб, що мають право на спадщину. Замість двох існуючих черг спадкоємців за законом, в новому ЦК їх пе­редбачено п'ять.



3. Цивільні правовідносини

Цивільні правовідносини становлять собою врегульовані правом суспільні відносини.

Цивільні правовідносини, крім загальних ознак, властивих будь-яким видам правовідносин, мають ряд особливостей. Перш за все це майнові або особисті немайнові відносини, що регулюються нормами цивільного права. Крім того, вони ґрунтуються на засадах рівності учасників цих відносин і відсутності елементів влади і підкорення. Ця обставина є найбільш істотною для цивільних правовідносин. Учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) і можуть здійснювати права на власний розсуд.

Цивільні правовідносини — це майнові або особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що ви­никає між автономними і рівноправними суб'єктами, наділени­ми суб'єктивними правами й обов'язками.




4. Суб’єкти цивільних правовідносин

Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Рес­публіка Крим і територіальні громади. В одних правовідно­синах можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-продажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення паса­жирів). Поняття «фізичні особи» включає три категорії суб'єктів — це громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадян­ства.

У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Ук­раїнська держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гаран­том по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивільних правовідносин.

У кожних цивільних правовідносинах діють дві сторони — управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і борж­ником. Кредитор має певні права, тоді як боржник висту­пає носієм певних обов'язків.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і не­сти цивільні обов'язки.

Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнанням громадянина померлим.

Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Іншими словами — це здатність громадянина самому розпоряджатися своїми правами і нести відповідальність за свої дії. Цивільна дієздатність настає тоді, коли особа досягла певного віку і має відповідне психічне здоров'я. За своїм обсягом дієздатність поділяється на: повну, часткову, неповну, обмежену, визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років.

Неповною є дієздатність у громадян віком від 14 до 18 років і має такий обсяг:


  1. право розпоряджатися своєю заробітною платою, стипен­дією або іншими доходами;

  2. самостійно здійснювати права на результати творчої, інте­лектуальної діяльності, що охороняються законом;

  3. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридич­ної особи;

  4. право вносити вклади до кредитних установ і розпоряд­жатися ними.

Часткова дієздатність надається малолітнім, які не досягли 14 років:

  1. право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди;

  2. здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадя­нам, які страждають на психічний розлад. Об­межено дієздатний громадянин може укладати угоди щодо розпорядження майном тільки за згодою піклувальника.

Визнання громадянина недієздатним може мати місце лише за рішенням суду, якщо громадянин внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значен­ня своїх дій і (або) керувати ними.

Право на заняття підприємництвом має фізична особа з повною дієздатністю.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відок­ремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і осо­бистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відпо­відачем в суді, господарському чи третейському суді. З цього ви­значення можна вивести правові ознаки юридичної особи:



  1. організаційна єдність. Юридична особа — це певним чином організований колектив трудящих, колективне утворення, тобто організоване об'єднання трудящих;

  2. наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною органі­зацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших органі­зацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи;

  3. у цивільному обороті юридичні особи виступають від свого власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я);

  4. вони здатні нести самостійну майнову відповідальність, оскільки в них є своє власне майно.

Юридична особа має такі самі цивільні права й обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна пра­воздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відпо­відно до установчих документів.
5. Об’єкти цивільних правовідносин

Об'єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага.

Річчю визнається предмет матеріального світу, який задо­вольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

До нерухомих речей належать земельні ділянки і все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, пе­реміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні й морські судна, судна внутріш­нього плавання, космічні об'єкти як такі, що підлягають державній реєстрації.

Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно пере­мішувати у просторі.

Майном як особливим об'єктом визнається окрема річ, су­купність речей, а також майнові права та обов'язки.

Гроші (валюта). Гривня— це законний платіжний засіб, обо­в'язковий до приймання за номінальною вартістю на всій тери­торії України. Іноземна валюта може використовуватися у ви­падках і в порядку, передбачених законом України.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповід­ними реквізитами, що засвідчує грошове або інше майнове пра­во, здійснення або передача якого можливе тільки в разі пред'явлення цінного папера.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка