Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України



Сторінка1/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.38 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19



А.І. Кубах

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни

Правознавство

Харків − ХНАМГ − 2006

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства

А.І. Кубах

Конспект

лекцій з дисципліни

Правознавство”

Харків – 2006

Конспект лекцій з дисципліни „Правознавство” (для студентів усіх спеціальностей академії). Автор А.І. Кубах – Харків: ХНАМГ, 2006. - 325 с.

Автор: канд. екон. наук, доцент, завідувач кафедри правового забезпечення господарської діяльності ХНАМГ А.І. Кубах

Рецензент: канд. юрид. наук, доцент кафедри правового забезпечення господарської діяльності Т.А. Коляда

Рекомендовано Вченою радою Харківської національної академії

міського господарства, протокол №1 від 29.09.2006 року



ЗМІСТ
1. Лекція на тему „Основи теорії держави і права”

2. Лекція на тему ”Основи Конституційного права України”

3. Лекція на тему ”Основи виборчого права України”

4. Лекція на тему ”Основи муніципального права України”

5. Лекція на тему ”Основи адміністративного права України”

6. Лекція на тему ”Основи господарського права України”

7. Лекція на тему ”Основи фінансового права України”

8. Лекція на тему ”Основи банківського права України”

9. Лекція на тему ”Основи міжнародного права України”

10. Лекція на тему ”Основи цивільного права України”

11. Лекція на тему ”Основи трудового права України”

12. Лекція на тему ”Основи соціального законодавства України”

13. Лекція на тему ”Основи житлового права України”

14. Лекція на тему ”Основи сімейного права України”

15. Лекція на тему ”Основи кримінального права України”

16. Лекція на тему ”Основи земельного права України”

17. Лекція на тему ”Основи аграрного права України”

18. Лекція на тему ”Основи екологічного права України”

19. Лекція на тему ”Судові й правоохоронні органи України”

20. Лекція на тему ”Вирішення господарських спорів в України”

21. Лекція на тему ”Розгляд цивільних, адміністративних і

кримінальних справ в Україні ”



Вступ

Успішний розвиток нашої держави неможливий без активної й свідомої участі у громадському, політичному житті більшості громадян, молоді, студентства. Але конструктивною, позитивною така участь може бути лише в тому разі, коли громадяни володіють певним обсягом знань з теорії існування та діяльності держави, її устрою, чинного законодавства.

Проблема правового виховання, ознайомлення з чинним законодавством набула великої актуальності. Однією з важливих ланок цього процесу є вивчення дисципліни „Правознавство”.

Мета і завдання дисципліни „Правознавство” – надати студентам основи знань з теорії держави і права, ознайомити їх з конституційним ладом нашої країни й чинним законодавством, допомогти знаходити рішення, що відповідають його вимогам.

Предметом дисципліни є вивчення основних точок зору сучасної юридичної думки про виникнення держави і права, поняття системи права та її внутрішньої організації, характеристики джерел права як зовнішньої форми його вираження, визначення місця та ролі права в урегулюванні різноманітних суспільних відносин.

У процесі навчання студенти отримують необхідні знання під час лекційних та семінарських занять. Для успішного засвоєння навчального матеріалу дисципліни необхідною складовою є самостійна робота студентів з літературою і нормативно-правовою базою.

Важливе завдання дисципліни – навчити студентів застосовувати юридичні знання для аналізу різноманітних ситуацій. Формування таких навичок сприятиме використання знань з різних галузей права – адміністративного, господарського, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального тощо. Здійснена спроба подати в конспекті все, що необхідно знати студенту для вивчення дисципліни „Правознавство”.

Конспект рекомендований студентам усіх спеціальностей та форм навчання.



Лекція

на тему „Основи теорії держави і права”
План лекції

  1. Основні закономірності виникнення держави і права.

  2. Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади.

  3. Поняття держави та її ознаки.

  4. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності (функції) держави.

  5. Поняття форми держави.

  6. Співвідношення і взаємодія держави і особи.

  7. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави.

  8. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави.

  9. Система соціальних норм і місце права в цій системі.

  10. Поняття права та його ознаки.

  11. Функції і принципи права.

  12. Поняття системи права як внутрішньої його організації.

  13. Характеристика джерел права як зовнішньої форми його вираження.

  14. Правові відносини.

  15. Правомірна поведінка.

  16. Правопорушення: поняття, причини і види.

  17. Склад правопорушення та його ознаки.

  18. Юридична відповідальність поняття і ознаки.

  19. Принципи, види, функції і мета юридичної відповідальності.

1. Основні закономірності виникнення держави і права

Три великі поділи праці:



  1. відокремлення скотарства від землеробства;

  2. відокремлення ремесла від землеробства;

  3. відокремлення торгівлі від виробництва.

Причини виникнення держави і права:

  1. три великі поділи праці;

  2. поява надлишкового продукту, приватної власності на засоби

  3. виробництва і, як наслідок , майнової нерівності;

  4. утворення суспільних економічних класів з протилежними інтересами, конфліктами між ними;

  5. неспроможність суспільної влади первісного суспільства управляти ним за наявності класових суперечностей.

Причини виникнення права:

  1. переростання первісних звичаїв, традицій в юридичні норми;

  2. правотворча діяльність компетентних державних органів чи посадових осіб;

  3. перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов’язковою для вирішення аналогічних справ (так званий прецедент).

Основні теорії походження держави:

  1. теологічна (божественна);

  2. патріархальна;

  3. договірна;

  4. насильницька;

  5. психологічна;

  6. расова;

  7. органічна;

  8. соціально-економічна (зокрема класова)


2. Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади

Природа – це те, що фізично оточує людське суспільство, це – географічне середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і, насамперед, рівнем розвитку виробництва.

Суспільство - соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.

Вплив людини на природу залежить рівня розвитку виробничих сил, характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої людини.

З появою держави і права в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні й правові. Це спричинило до виникнення політичної і правової систем.

Політика – це частина життєдіяльності людей, пов’язана з головними для життя і діяльності особи, держави й суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб’єктів.

Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи.

Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади належить і праву. Право, як і держава, - це надбудова над економічним базисом суспільства, що є складником правової системи суспільства.

Роль права у громадському суспільстві й здійсненні політичної влади залежить від взаємозв’язку держави і права. Право залежить від держави. Право має відносну самостійність і впливає на державу, отже , і держава залежить від права. У реалізації своїх функцій держава використовує правові та неправові форми й методи. Держава і право відіграють значну роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади.

3. Поняття держави та її ознаки

Держава, як зазначалось, є основним інститутом політичної системи суспільства. Вона концентрує в собі владні відносини, які стосуються інтересів і потреб всіх членів суспільства.

Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку всього суспільства та здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

Ознаки держави:

1) наявність системи суверенної політичної влади;

2) територія;

3) монополія на легальне застосування примусу;

4) наявність державної мови;

5) апарат держави;

6) наявність національної правової системи;

7) населення.
4. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності (функції) держави

Функції держави – це основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, проявляються її сутність і зміст, а також соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві.

Термін „функції держави” застосовується для позначення основних напрямків діяльності держави. Виконання державою своїх функцій має за мету гармонізувати життєдіяльність суспільства і держави. У функціях держави визначаються її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного розвитку. Функції мають об’єктивний характер, обумовлений потребами суспільства, вони встановлюються залежно від основних завдань держави на певному етапі розвитку. Зміст завдань держави зумовлюється різними внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Функції держави можна поділити на внутрішні й зовнішні.

Головні внутрішні функції держави:


  1. господарсько-організаційна (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об’єктами державної власності);

  2. господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва на основі визначення і захисту різних форм власності на засоби виробництва);

  3. культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка культури, обґрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);

  4. соціальна (охорона і відновлення здоров’я , соціальне забезпечення та ін.);

  5. створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій.

Головні зовнішні функції держави:

  1. участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;

  2. оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії;

  3. організація, підтримання і розвиток міжнародних договірних відносин на засадах загальновизнаних принципів міжнародного права.


5. Поняття форми держави

Форма держави об’єднує три компоненти: форму державного правління, форму державного устрою і державний режим.

Державне правління – це спосіб організації і здійснення вищої державної влади. Традиційно виділяють такі основні форми державного правління:


  1. монархія – це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і, звичайно, передається у спадок;

  2. республіка – форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається виборцями на певний строк.

Державний устрій – це поділ території держави на певні складові й розподіл влади між нею і цими складовими. Історично склалися дві форми державного устрою:

  1. унітарна держава – це держава, окремі складові якої не мають суверенітету, всіх ознак державності;

  2. федерація – це союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають певну самостійність.

Політичний (державний) режим – це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

У сучасних умовах державні режими класифікують так:

1) демократичний режим – це режим, що характеризується децентралізацією, розосередженням влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів, це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління та прийняття рішень відповідно до волі більшості;

2) авторитарний режим – це режим, що характеризується значним зосередження влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав та свобод громадян і їх об’єднань, строгою регламентацією їхньої активності, різким скорочення повноважень демократичних інституцій;

3) тоталітарний режим – це режим, що характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.
6. Співвідношення та взаємодія держави і особи

У теорії держави і права вивчається окрема людина, індивід, особистість, громадянин. При цьому розглядаються різноманітні відносини людини і держави. Індивід – це конкретна людина. Сукупність індивідів, об’єднаних природними зв’язками, утворює людське суспільство. Людина – це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці й може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Найхарактернішим зв’язком особи (людини) з державою є її громадянство як постійний політико-правовий зв’язок, що відображається в їхніх взаємних правах і обов’язках.

Особа виступає як суб’єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус: правові норми, правосуб’єктність, права, свободи й обов’язки, інтереси, громадянство, юридична відповідальність, правові принципи, правовідносини.

Держава і особа тісно взаємозв’язані. Держава визнає людину , її життя, недоторканість, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов’язок держави – забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов’язків. За допомогою права, передусім конституційного, держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в користуванні суб’єктивними правами і виконанні обов’язків.


7. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

У теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу:

1) теорія солідаризму;

2) держава загального благоденства;

3) теорія плюралістичної демократії;

4) теорія еліт;

5) теорія неоелітаризму, або елітарної демократії;

6) теорія конвергенції;

7) доктрини технократії;

8) ідеї анархізму;

9) теорії етатизму.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової і соціальної держави.

Соціальна держава – це держава, в якій:

1) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціальний захист у цілому;

2) громадянам гарантується особиста свобода;

3) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, які виникають чи можуть виникнути.

Соціальна держава:

1) зобов’язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань;

2) є регулятором суспільного життя;

3) здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу;

4) досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу;

5) стверджує і розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії;

6) здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Кінцевою метою соціальної держави є:

1) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині й громадянину всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб’єктами права їхніх обов’язків ;

2) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму , експлуатації людини людиною;

3) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

4) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб політичними методами;

5) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.
8. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави

Громадянське суспільство і правова держава існують відносно незалежно.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовими методами, вирішальну роль повинен відіграти об’єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства.

Громадянське суспільство - це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Ознаками громадянського суспільства є:


  1. приватна власність, вільна праця, підприємництво;

  2. існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об’єднань громадян на добровільній основі;

  3. багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

  4. наявність незалежної системи засобів масової інформації;

  5. вільний розвиток сім’ї як первинної основи співжиття людей;

  6. переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканості.

У громадянському суспільстві повинна існувати правова держава, себто така, в якій тільки юридичними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави й особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.

До основних ознак правової держави слід віднести такі:



  1. вона сприймається як об’єднаність, солідарність і корелятивність усіх людей;

  2. у ній панує право як загальна міра свободи, рівності й справедливості в суспільстві, що й визначає зміст чинних законів, інших нормативних та індивідуальних правових актів;

  3. вичерпне врегулювання правового статусу людини і громадянина та забезпечення його ефективної реалізації;

  4. розвинена система чинного законодавства;

  5. взаємна відповідальність особи і держави, її органів і посадових (службових) осіб;

  6. провідна роль суду у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій;

  7. ефективна діяльність інших правоохоронних органів у забезпеченні законності й правопорядку;

  8. високий рівень правосвідомості й правової культури громадян, професіоналізму працівників правоохоронних органів тощо.

Громадянське суспільство і правова держава можуть співвідноситись як необхідні одна одній та взаємодоповнюючі системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність. Формування в Україні громадянського суспільства і правової держави є нагальною проблемою.
9. Система соціальних норм і місце права в цій системі

Соціальні норми – це загальні правила поведінки людей у суспільстві, зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян), звичаї чи традиції.

Юридичні (правові) норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми – це правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми – це правила поведінки, що встановлюються і забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей.

Звичаї чи традиції – це правила поведінки, що історично склались і увійшли в звичку людей.

Право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком з державою.


10. Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюються з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Юридичне право – це свобода та обґрунтованість поведінки людей, що задекларована державою відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Юридичним об’єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені (санкціоновані), охороняються, захищаються державою, мають загальнообов’язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта права.

Юридичне суб’єктивне право – це певні можливості, міра свободи, що належить суб’єкту, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права можна віднести такі:

1) право – це система правових норм;

2) це правила поведінки загального характеру;

3) ці правила мають загальнообов’язковий характер;

4) вони тісно зв’язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

5) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

6) установлюються, санкціонуються, гарантуються (забезпечуються) державою та її органами;

7) у своїй сукупності регулюють та охороняють соціальні відносини між людьми;

8) правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Право як волевиявлення держави – це система загальнообов’язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв’язані й регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.
11. Функції і принципи права

Функції права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні й спеціальні юридичні. Розглянемо функції права, що належать до загальносоціальних:

1) гуманістична функція - захищає права і свободи людства, народу, людини;

2) організаторсько-управлінська – право суб’єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем;

3) інформаційна (комунікативна) – інформує людей про волю законодавця;

4) оцінно-орієнтувальна – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави;

5) ідеологічно-виховна – формує у людини певний світогляд;

6) гносеологічна (пізнавальна) – право само виступає як джерело знань.

До спеціальних юридичних функцій права відносять:

1) регулятивну - спрямована на врегулювання суспільних відносин;

2) охоронну - спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин.

Принципи права – це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка