Конспект лекцій з дисципліни «облікова політика підприємства» для студентів напряму



Сторінка2/6
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6
ТЕМА 2. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Етапи формування облікової політики.

2.2. Принципи та методи формування облікової політики.

2.3. Фактори, що впливають на формування облікової політики.


2.1. Етапи формування облікової політики

У загальному, формування оптимального варіанта облікової політики є складною проблемою. Розглянемо алгоритм встановлення облікової політики на підприємстві (рис. 2.1).

Враховуючи наведені вище вимоги, можна застосовувати поетапне формування облікової політики.

Перший етап передбачає визначення об’єктів бухгалтерського обліку, відносно яких має бути розроблена облікова політика. Враховуючи, що кожне підприємство проводить господарську діяльність з притаманною тільки йому специфічною сукупністю об’єктів бухгалтерського обліку, на цьому етапі вимагається встановлення предмета облікової політики.

На другому етапі здійснюють виявлення, аналіз, оцінювання та ранжування факторів, під впливом яких здійснюється вибір принципів, методів, прийомів ведення бухгалтерського обліку та формування показників бухгалтерської фінансової звітності. Залежно від складу об’єктів обліку на цьому етапі виявляються конкретні умови, явища і процеси, які безпосередньо впливають на розроблення облікової політики.

Рис. 2.1. Алгоритм процесу формування облікової політики
Метою третього етапу є ідентифікація можливих до застосування підприємством діючих принципів, методів та прийомів ведення бухгалтерського обліку. На цьому етапі передбачається здійснення відбору потенційно придатних до використання підприємством принципів, прийомів та методів бухгалтерського обліку за визначеними вище умовами.

На четвертому етапі здійснюють вибір принципів, методів та прийомів ведення бухгалтерського обліку та складання бухгалтерської фінансової звітності, що відповідають умовам діяльності підприємства та запитам користувачів звітної інформації.

На заключному п’ятому етапі вибрана облікова політика оформляється відповідно до формальних вимог до неї.

В такій послідовності кожен етап є виключно необхідним, оскільки забезпечує здійснення наступного.



2.2. Принципи та методи формування облікової політики

Розробляючи облікову політику, слід чітко визначити предмет та зміст облікової політики, її принципи, методи й об’єкти. Сутність кожної зі складових полягає у наступному.

Предмет облікової політики – це процес прийняття й розкриття облікової політики, тобто яким чином підприємству слід підійти до розроблення власної політики.

Зміст облікової політики залежить від конкретного підприємства та визначає логіку побудови облікової політики. Складові, за якими формується зміст облікової політики, наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Зміст облікової політики


Облікова політика


Теорія

Включає принципи обліку, законодавчі акти, наукові положення конструювання підсистем обліку. Основним змістом цього розділу є визначення теоретичних основ бухгалтерського обліку (предмет, методи, правила складання документів, регістрів, звітності), положення та нормативні акти з питань організації обліку

Організація

Визначає структуру бухгалтерії, розробку інструкцій, внутрішніх стандартів, спосіб ведення обліку, взаємодію бухгалтерії з управлінськими службами та інші аспекти діяльності облікового апарату

Методика

Включає принципи та правила отримання, опрацювання, фіксації, передавання інформації, оцінки, ведення рахунків, критеріїв розмежування основних засобів та МШП, нарахування амортизації обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, визначення обсягу реалізації продукції, встановлення резерву сумнівних та безнадійних боргів, обліку та розподілу накладних витрат і включення їх до собівартості; утворення статутного капіталу, визначення результатів діяльності, фондів спеціального призначення тощо

Технологія

Передбачає використання таких елементів:

- Плану рахунків бухгалтерського обліку;

- форми бухгалтерського обліку;

- документообігу;

- організації внутрішнього контролю;

- порядок складання регістрів обліку та форм звітності;

- проведення інвентаризації майна та зобов'язань

Принципи та методи, що формують облікову політику підприємства, встановлено нормами П(С)БО 1, де зазначено, що підприємство має висвітлювати облікову політику шляхом опису:

- принципів оцінювання статей звітності;

- методів обліку щодо окремих статей звітності.

Принципи – це основні, базові положення цієї політики, те, на основі чого будується політика. До принципів, що є основою побудови облікової політики, відносяться принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, зміст яких наведено в законодавчих та нормативно-правових документах, що регламентують побудову та ведення бухгалтерського обліку й фінансової звітності на підприємствах України. Дані принципи зазначені на рис. 2.2.


Рис. 2.2. Принципи облікової політики

Практична реалізація принципів здійснюється за допомогою методів бухгалтерського обліку.

Методи – це способи вирішення конкретних завдань, які постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку. Для облікової політики обрати метод означає вибрати облікову оцінку вартості активів, власного капіталу, зобов’язань, доходів та витрат, яку пропонують П(С)БО.

Облікова політика залежно від вибору методів оцінки активів і зобов'язань може вплинути на фінансовий результат діяльності підприємства за звітний період.



2.3. Фактори, що впливають на формування облікової політики

У процесі побудови облікової політики підприємства вагоме значення мають як зовнішні. так і внутрішні факторам впливу на облікову політику. Розглянемо детальніше дані фактори. Кажучи про зовнішній вплив, необхідно враховувати той факт, що облікова політика підприємства формується під безпосереднім впливом загальнонаціональної та регіональної політики обліку. Тому виділяючи фактори, варто зауважити, що окремі з них будуть мати вплив на облікову політику на різних її рівнях. А от внутрішні фактори залежать лише від особливостей діяльності конкретного суб’єкта господарювання (рис. 2.3).



Рис. 2.3. Фактори впливу на побудову облікової політики

Розглянуті фактори по-різному впливають на господарюючий суб’єкт, а саме на організацію його системи обліку. Серед розглянутих є фактори прямої і непрямої дії.

Фактори непрямої дії характеризують і визначають політичні свободи, соціально-економічні умови, міжнародні угоди та стосунки, рівень науково-технічного прогресу, ситуацію на ринку інвестицій, умови залучення позикових коштів, екологічну ситуацію та умови природокористування.

Фактори прямої дії формують економіко-правове середовище (стан господарського, податкового, митного, бухгалтерського законодавства); характеризують безпосереднє ділове оточення (споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, ділових партнерів, ділові об’єднання), а також стан економіки (рівень інфляції, стабільність фінансової системи, зростання цін на виробничі ресурси, попит на українську продукцію, платоспроможність підприємств і населення).


ТЕМА 3. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ
3.1. Передумови формування Наказу про облікову політику.

3.2. Структура Наказу про облікову політику та формування його основних положень.


3.1. Передумови формування Наказу про облікову політику

У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівникові й головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення облікової політики підприємства. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, має певні обов'язки, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання й подання в установлені терміни фінансової, податкової і статистичної звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

У свою чергу, керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Принцип послідовності безпосередньо стосується облікової політики підприємства. Обрана облікова політика застосовується підприємством із року в рік. У будь-якому разі вона має залишатися незмінною, принаймі протягом календарного року (з 1 січня до 31 грудня).

Звичайно, що всі положення облікової політики повинні розроблятися і прийматися у відповідності з вимогами діючого законодавства. Рекомендації щодо встановлення облікової політики підприємств викладено у Методрекомендаціях № 635, в яких, зокрема, зазначено, що прийнята облікова політика підприємства повинна бути оформлена розпорядчим документом, який розробляється виконавчим органом управління підприємством та погоджується з власником чи затверджується ним. Таким розпорядчим документом може бути наказ, розпорядження, положення тощо.

Обов'язкового щорічного прийняття такого документа не встановлюється, так як до облікової політики застосовується принцип послідовності, тобто незмінність її протягом діяльності підприємства. За необхідності розпорядчий документ доповнюється необхідними положенням чи до нього вносяться зміни, щоб підтримувати його актуальність.

Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у зв'язку зі змінами в законодавстві, розробленням та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства. Якщо такі зміни відбулися, то про це ґрунтовно повідомляється у пояснювальній записці до річної звітності.

Розроблення та прийняття облікової політики кожним підприємством сприяє поліпшенню бухгалтерського обліку і звітності, що в кінцевому підсумку забезпечить ефективність прийнятих рішень і діяльності підприємства.

Найпоширенішим документом, в якому висвітлюється облікова політика, є Наказ про облікову політику. Наказ про облікову політику – це документ, яким підприємство встановлює, або уточнює, свою облікову політику. Тому видавати його щороку не обов'язково, оскільки встановлювані в Наказі напрями повинні застосовуватися підприємством постійно (з року-в-рік). Тобто воно має керуватися принципом послідовності. Та все ж фахівці в області обліку й аудиту рекомендують видавати Наказ про облікову політику щорічно – на підтвердження незмінності встановленої облікової політики (хоча він лише вносить доповнення або зміни у вже виданий наказ). Він містить перелік усіх пунктів прийнятої на звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом наводити його нормативне обґрунтування (зазначати, на підставі якого нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову політику).

3.2. Структура Наказу про облікову політику та формування його основних положень

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді наказу про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документа. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві, та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

У розпорядчому документі про облікову політику наводяться принципи, методи і процедури, які використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, а також попередні оцінки, які використовуються підприємством з метою розподілу витрат між відповідними звітними періодами. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документа включати недоцільно.

По-перше, наказ про облікову політику затверджує організаційні аспекти бухгалтерського обліку, такі як:

– форма організації бухгалтерського обліку (ч. 4 ст. 8 Закону N 996). Вести облік на підприємстві можуть:


  • безпосередньо власник або керівник підприємства;

  • аудиторська або консалтингова фірма, а також приватний підприємець – фахівець із бухгалтерського обліку (на підставі цивільно-правового договору про надання послуг);

  • штатні працівники – бухгалтер або бухгалтерська служба, якою керує головний бухгалтер;

– форма ведення бухгалтерського обліку – це певна система регістрів обліку, порядку, способу реєстрації та опрацювання облікової інформації. Бувають такі форми: меморіально-ордерна (використовується бюджетними установами), журнально-ордерна, для СМП – проста і спрощена форми обліку. Способи опрацювання інформації – ручний або автоматизований (із застосуванням комп'ютерних програм);

– робочий План рахунків із зазначенням синтетичних та аналітичних рахунків обліку (як додаток до наказу);

– форми первинних документів для фіксації тих господарських операцій, для яких немає типових форм первинних документів, і форми облікових регістрів, що використовуються для накопичення облікової інформації (як додаток до наказу);

– графік документообігу й перелік осіб, які мають право підпису первинних документів щодо операцій із грошовими коштами, ТМЦ, необоротними активами та іншим майном підприємства (як додаток до наказу);

– перелік матеріально відповідальних осіб (як додаток до наказу);

– порядок і терміни проведення інвентаризації за кожним з активів підприємства із затвердженням складу постійно діючої інвентаризаційної комісії (до її складу повинні увійти голова комісії і мінімум три члени комісії – рекомендується включати до неї представників як бухгалтерської, так і технічних служби (як додаток до наказу));

– порядок ведення архіву підприємства;

– перелік форм, що використовуються для складання внутрішньої оперативної бухгалтерської звітності (як додаток до наказу);

– порядок організації обліку у філіях, представництвах та інших відокремлених підрозділах і подальшого опрацювання даних їх обліку для включення до фінансової звітності підприємства (якщо вони виділяються на окремий баланс, то для них повинні бути заведені окремі облікові регістри);

– інші організаційні моменти залежно від потреб підприємства.

По-друге, у наказі про облікову політику не потрібно наводити ті положення обліку, які не використовуються в діяльності підприємства. Наприклад, якщо підприємство не займається сільським господарством і не використовує у своїй діяльності біологічні активи, то відображати методи та процедури їх обліку в наказі про облікову політику не слід.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає:



  • методи оцінки вибуття запасів;

  • періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

  • порядок обліку й розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

  • методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості у разі, якщо вони обліковується за первісною вартістю;

  • вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

  • підходи до переоцінки необоротних активів;

  • застосування класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 892/4185 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 листопада 2011 року № 1591);

  • підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

  • метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби – спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);

  • перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

  • порядок виплат, які здійснюються за рахунок прибутку (для державних і комунальних підприємств);

  • порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

  • сегменти діяльності, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

  • перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

  • перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

  • порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

  • дату визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

  • базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

  • кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності;

  • періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;

  • критерії розмежування об’єктів операційної нерухомості та інвестиційної нерухомості;

  • підходи до класифікації пов’язаних сторін;

  • дату включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу;

  • дату первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу;

  • складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства;

  • періодичність та об’єкти проведення інвентаризації;

  • визначення одиниці аналітичного обліку запасів;

  • спосіб складання звіту про рух грошових коштів;

  • підходи до віднесення витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта основних засобів до первісної вартості або витрат звітного періоду.

Зразок наказу про облікову політику підприємства з окремими додатками до нього наведено у додатку А.

Наказ про облікову політику слід видавати тільки один раз – при створенні підприємства. Вносити до нього зміни потрібно тільки:

– якщо змінюються статутні вимоги;

– якщо змінюються вимоги органу, що затверджує П(С)БО (наприклад, уведення нових П(С)БО, які змінюють правила обліку активів чи зобов’язань);

– якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності (наприклад, якщо підприємство простоює і для виробничого обладнання обрано виробничий метод нарахування амортизації замість прямолінійного).

Сам текст наказу про облікову політику підприємства – це тільки вершина облікового айсберга. Набагато складніше завдання – грамотно, детально і скрупульозно підійти до складання додатків до нього, у яких розкриваються організаційні моменти бухгалтерського обліку, а також класифікація основних видів витрат і деталізація тих чи інших облікових процедур.


ТЕМА 4. ПОЛІТИКА ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
4.1.Встановлення порядку організації обліку.

4.2. Встановлення критеріїв суттєвості.

4.3. Встановлення технології обліку.
4.1. Встановлення порядку організації обліку

Розділ, який регулює порядок організації обліку, визначає такі моменти:



1. Суб'єкта, який здійснює облік. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підприємству надана можливість самостійно вибирати одну з чотирьох форм організації бухгалтерського обліку:

- введення у штат підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Це традиційна форма організації ведення бухгалтерського обліку, якою на сьогодні користується більшість підприємств;

- користування послугами фахівця з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець без створення юридичної особи – між підприємством і бухгалтером-підприємцем укладається договір на надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, який за своєю суттю є договором цивільно-правового характеру. Як правило, при укладанні такого договору передбачається повна матеріальна відповідальність бухгалтера-підприємця за дії, що призвели підприємство до матеріальних втрат;

- ведення на договірних основах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою - таку форму ведення бухгалтерського обліку доцільно використовувати на малих і середніх підприємствах. Відповідальність спеціалізованих фірм за неналежне виконання обов'язків встановлюють у договорі у вигляді матеріальної відповідальності й застосування санкцій за порушення договірних зобов'язань;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку і складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства – підприємство може не користуватися послугами бухгалтера, якщо його функції буде виконувати власник підприємства або призначений ним керівник. Цю форму організації бухгалтерського обліку застосовують на невеликих приватних підприємствах. Таку форму заборонено використовувати на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися (акціонерні товариства, банки, інвестиційні компанії та ін.).

2. Обов'язки і відповідальність бухгалтера або іншої особи, яка виконує ці функції. Головний бухгалтер виконує на підприємстві такі функції:

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені терміни фінансової звітності;

- організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

- бере участь в оформленні документів, що пов’язані з нестачею і відшкодуванням втрат від нестач, крадіжки і псування активів підприємства;

- забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях, інших відособлених підрозділах.

3. Делегування прав працівників на підписання бухгалтерських документів – вказуються посади працівників, які підписують певні бухгалтерські документи.

4. Структуру бухгалтерії. Організаційна побудова бухгалтерської служби – це форма поділу праці, що передбачає розподіл облікових робіт між виконавцями.

Централізований облік – при такому обліку у виробничих підрозділах реалізуються функції збору бухгалтерських даних, а формування звітних даних за ними й розроблення звітності здійснює головна (центральна) бухгалтерія підприємства.

Децентралізований облік – при цьому обліковий апарат зосереджений в окремих виробничих підрозділах підприємства, де здійснюється синтетичний і аналітичний облік, складаються окремі баланси і звітність цехів, філій, структурних підрозділів. Головна бухгалтерія в цьому випадку здійснює зведення балансів філій, складає зведений баланс і звіти підприємства, а також виконує контроль за постановкою обліку в окремих частинах підприємства.

5. Розроблення інструкцій, внутрішніх стандартів, спосіб ведення обліку, взаємодію бухгалтерії з управлінськими службами та інші аспекти діяльності облікового апарату.

4.2. Встановлення критеріїв суттєвості

Серед різноманітності елементів облікової політики найбільш значущим можна вважати поріг суттєвості, який установлюється підприємствами щодо окремих об'єктів обліку, оскільки саме суттєва інформація впливає на прийняття рішень зацікавлених користувачів фінансової звітності.

Сьогодні застосування суттєвості в бухгалтерському обліку конкретизовано в методичних рекомендаціях, доведених в Листі Міністерства фінансів України «Про суттєвість у бухгалтерському обліку і звітності» від 29.07.2003 р., № 04230 – 04108.

Зазначені методичні рекомендації тлумачать «суттєвість» як характеристики облікової інформації, які визначають її здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності, а також вводять термін «поріг суттєвості», під яким розуміють абсолютну чи відносну величину, що є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога. Цілком очевидно, суттєвість показує поріг або точку відліку, якою має володіти інформація для того, щоб бути корисною потенційним користувачам.

У Листі № 04230 – 04108 наведено критерії кількісних ознак суттєвості облікової інформації, які рекомендуються Мінфіном щодо окремих господарських операцій та об'єктів обліку, а також статей фінансової звітності.

Суб'єктами визначення суттєвості облікової інформації є органи, які уповноважені на регулювання питань бухгалтерського обліку й фінансової звітності, та власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства й установчих документів.

Об'єктами застосування суттєвості є:


  • діяльність підприємства в цілому;

  • окремі господарські операції та об'єкти обліку;

  • статті фінансової звітності.

Кількісний вираз суттєвості визначається за допомогою порога суттєвості. Поріг суттєвості підприємства визначається самостійно з урахуванням вимог національних П(С)БО та рекомендацій Листа № 04230 – 04108. Узагальнені рекомендації щодо порогу суттєвості наведено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1



Рекомендації щодо визначення порога суттєвості для окремих об’єктів обліку

з/п

Об’єкт визначення суттєвості

Поріг суттє-вості

Базовий показник для визначення порога суттєвості

1

Окремі об’єкти обліку активів, зобов’язань і власного капіталу

До 5 %

Підсумок відповідно всіх активів, усіх зобов’язань і капіталу

2

Окремі види доходів і витрат

До 2 %

Чистий прибуток (збиток) підприємства

3

Переоцінка або зменшення корисності об’єктів обліку

До 1 %

Чистий прибуток (збиток) підприємства

До 10 %

Відхилення залишкової вартості об’єктів обліку від їх справедливої вартості

4

Окремі види доходів і витрат або відображення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку неприбуткових організацій

До 0,5 %

Сума надходжень на провадження статутної діяльності

5

Термін оренди для визнання оренди фінансовою

До 75 %

Термін корисного використання об’єкта оренди

6

Визначення звітного сегмента

До 10 %

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) або фінансових результатів сегмента чи активів усіх сегментів підприємства

7

Визначення подібних активів

Не більше 10 %

Різниця між справедливою вартістю об’єктів обміну

8

Інші господарські операції та об’єкти обліку

У межах 1-10 %

Обсяг діяльності підприємства, характер впливу об’єкта обліку на рішення користувачів та якісних чинників, які можуть впливати на визначення порога суттєвості

9

Визначення суттєвості для окремих статей

Частка відповідної статті в базовому показнику

За базовий показник рекомендується використовувати:

для статей балансу – суму власного капіталу та підсумок відповідного класу активів або зобов'язань;

для статей звіту про фінансові результати – суму прибутку (збитку) від операційної діяльності або суму доходу чи витрат за звітний період;

для статей звіту про рух грошових коштів – чистий рух грошових коштів (надходження або видаток) відповідно від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період


Наведена таблиця дає можливість керівникові підприємства при формуванні облікової політики звернути увагу на всі головні аспекти суттєвості об’єктів.

Як випливає з п. 7 Листа № 04230 – 04108 щодо несуттєвих статей фінансової звітності облікова політика не застосовується. Такі статті об'єднуються у фінансовій звітності з іншими статтями, подібними за характером або функціями. Це правило є дуже важливим, оскільки дозволяє зберегти необхідний баланс між витратами на підготовку інформації і тими вигодами, які вона надає.

Кожна суттєва стаття обов'язково повинна наводитись у фінансовій звітності, причому окремо. При цьому суттєвість відповідної статті фінансової звітності визначається її величиною та характером, що розглядається в комплексі (у поєднанні того та іншого). Статті, які мають суттєву величину, але відрізняються за характером чи функціями, також подаються окремо.

Для кожної із форм фінансової звітності обирається окрема база визначення кількісних критеріїв і якісних ознак суттєвості статей фінансової звітності й діапазон кількісних критеріїв, зокрема:


  • для статей балансу – базою може бути обрано суму підсумку балансу, у такому разі кількісний критерій суттєвості може бути визначений у діапазоні до 5 відсотків бази, або підсумок класу активів, власного капіталу, класу зобов’язань у діапазоні до 15 відсотків обраної бази;

  • для статей звіту про фінансові результати – базою може бути обрано суму чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) із визначенням кількісного критерію суттєвості у діапазоні до 5 відсотків бази або фінансового результату від операційної діяльності у діапазоні до 25 відсотків;

  • для статей звіту про рух грошових коштів – базою може бути обрано суму чистого руху грошових коштів від операційної діяльності із визначенням кількісного критерію суттєвості у діапазоні до 5 відсотків такої бази;

  • для статей звіту про зміни у власному капіталі – базою доцільно обрати розмір власного капіталу підприємства із визначенням кількісного критерію суттєвості у діапазоні до 5 відсотків.

Стаття, яка може бути визнана не суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності.

При некоректному відображенні в обліковій політиці рівня суттєвості за певним об’єктом підприємство може звернутися до П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах». Згідно з п. 9 П(С)БО 6 облікова політика змінюється, якщо зміни забезпечать достовірне відображення облікових об’єктів і операцій у фінансовій звітності підприємства.



4.3. Встановлення технології обліку

Технологію облікового процесу складають методика й техніка (спостереження, вимірювання та реєстрації, нагромадження й зберігання) збирання інформації за допомогою найрізноманітніших групувань у регістрах обліку в умовах ручної бухгалтерської праці, а при автоматизованому обліку ─ на спеціальних носіях.

Однією з передумов запровадження наукової організації праці в бухгалтерії є характер технології облікового процесу, оскільки облік можна представити у вигляді кількох безперервних стадій, що охоплюють поточне спостереження, вимірювання, реєстрацію, систематизацію господарських операцій, складання й аналіз звітної інформації.

Технологія передбачає використання таких елементів:



1. Документообіг і технологія опрацювання облікової інформації.

Документообіг – це впорядкований процес руху документів і виконання різноманітних облікових процедур з моменту їх отримання (створення) до моменту передавання в архів. В обліковій політиці доцільно розглянути рух основних документів, які складаються на підприємстві. Для цього необхідно скласти графік документообігу – це документ, що містить перелік робіт зі складання, перевірки й опрацювання документів, які виконуються підрозділами і конкретними виконавцями з зазначенням термінів виконання й термінів знаходження документів на робочому місці й взаємозв'язку відповідних робіт.

Графік документообігу на підприємстві

Затверджено наказом № від „ 20 р.



Документ

Створення

Перевірка

Опрацювання

Передавання до архіву

Кількість примірників

Особи, відповідальні за виписку

Хто виконує

Хто виконує

Особи, відповідальні за виписку

Особи, які подають документ

Особи, відповідальні за оформлення

Порядок подання

Терміни виконання

Терміни виконання

Терміни виконання

Основні принципи побудови графіків документообігу такі:

1. Документ слід складати в момент виконання господарської операції; після оформлення він проходить лише ті інстанції, де здійснюється контроль за даною господарською операцією або за достовірністю показників документа. З графіка має бути виключений час проходження документа по інстанціях, де його тільки формально візують без перевірки зафіксованої операції. Наявність таких інстанцій у графіку призводить до зайвих витрат часу на проходження документа і затримки його прийняття до обліку. Якщо документ виявився не в порядку, слід негайно його повернути, або відхилити, але не затримувати. Оперативні документи повинні, обминаючи головного бухгалтера, направлятися безпосередньо виконавцям.

2. Час проходження документа від місця складання до бухгалтерії


повинен бути мінімальним, а надходження документів до бухгалтерії ─ рівномірним, тому що лише за цих умов бухгалтерія зможе оперативно здійснювати свої контрольні функції. Для цього необхідно обмежити коло осіб, які беруть участь у складанні того чи іншого документа.

3. У графіку повинен бути чітко зазначений час складання документа і його проходження через кожну інстанцію; термін передавання документа від одного виконавця до іншого мають бути узгоджені. Визначаючи терміни виконання окремих операцій (оформлення, опрацювання документа тощо), слід враховувати трудомісткість кожної з них.



2. Порядок проведення інвентаризації майна та зобов'язань.

Інвентаризація – спосіб перевірки фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом перерахунку, зважування, обмірюваня з подальшим порівнянням отриманих даних про кількість активів з даними бухгалтерського обліку. За наявності розбіжностей (надлишків або нестач) встановлюють їх причини і винних осіб з відображенням в обліку отриманих результатів у тому місяці, в якому проводили інвентаризацію. В обліковій політиці доцільно встановити комісію, відповідальну за проведення інвентаризації, термін проведення інвентаризації кожного виду активів, пасивів тощо, період проведення інвентаризації.



3. Системи і форми управлінського (внутрішньогосподарського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, включаючи форми самостійно створених підприємством облікових документів, необхідних для накопичення та опрацювання управлінської інформації.

4. Система рахунків для обліку господарських операцій, яка може деталізуватися, залежно від потреб отриманої інформації. Така інформація вказується в обліковій політиці в тому випадку, якщо підприємство з метою деталізації інформації відкрило додаткові субрахунки, які не передбачені планом рахунків, затвердженим Міністерством фінансів.

Перелік рахунків (робочий план) повинен розроблятися з обов’язковим використанням типового Плану рахунків і передбачати власні потреби підприємства у фінансовій інформації про характер контролю і управління відповідними процесами. Він має містити синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності та повноти обліку і звітності. Особливу увагу слід приділити застосуванню рахунків другого порядку – субрахунків, що не мають встановлених конкретних номерів і призначення згідно з Планом рахунків, а встановлюються підприємством.

Слід відокремити та розкрити інформаційну сутність позабалансових рахунків, які необхідно застосовувати підприємству для відображення наявності й руху майна, що йому не належить, але знаходиться в тимчасовому його користуванні або розпорядженні.

5. Форми бухгалтерського обліку як певної системи регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад, встановлених Законом, та з урахуванням особливостей діяльності й технології опрацювання облікових даних – журнально-ордерна, спрощена без регістрів, меморіально-ордерна та ін.

6. Ведення обліку філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами. В обліковій політиці доцільно вказати, які саме функції зі створення, опрацювання документів, їх занесення в облікові реєстри виконує філія, а які – централізована бухгалтерія підприємства.

До документів, якими оформляють облікову політику, належать не лише накази і розпорядження керівника підприємства, але й різноманітні внутрішні правила, інструкції, положення, регламенти і процедури, рішення власників (загальних зборів акціонерів) тощо. Вибір конкретного типу документа залежить від внутрішнього розпорядку підприємства й характеру питання облікової політики.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка