Конспект лекцій з дисципліни «облікова політика підприємства» для студентів напряму



Сторінка1/6
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.14 Mb.
  1   2   3   4   5   6




МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ПУЛЮЯ

Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА»

для студентів напряму

6.030509 «Облік і аудит»

Тернопіль-2016
Конспект лекцій з дисципліни “Облікова політика підприємства” для студентів напряму 6.030509 “Облік і аудит” / Укладач: Кіляр О.Р. – Тернопіль, ТНТУ імені І.Пулюя, 2016. – 69с.

Укладач: Кіляр Олександра Романівна,

кандидат економічних наук,

доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту
Рецензент: Павликівська Ольга Іванівна

кандидат економічних наук,

доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту

Навчально-методичні матеріали розглянуті і затверджені на засіданні кафедри бухгалтерського обліку та аудиту

Протокол № 6 від «02» лютого 2016 р.

Схвалено і рекомендовано методичною радою факультету економіки та підприємницької діяльності.



Протокол № 4 від «29» лютого 2016 р.
ЗМІСТ

Тема 1. Сутність облікової політики підприємства …………………...….

5

1.1. Сутність, призначення облікової політики та її рівні …………………...

5

1.2. Складові облікової політики ………………………………………………

10

1.3. Облікова політика як система управління обліком ……………………...

11

Тема 2. Механізм реалізації облікової політики підприємства ………...

14

2.1. Етапи формування облікової політики …………………………………..

14

2.2. Принципи та методи формування облікової політики …………………..

15

2.3. Фактори, що впливають на формування облікової політики …………...

17

Тема 3. Документальне оформлення облікової політики ………………..

19

3.1. Передумови формування Наказу про облікову політику ………………

19

3.2. Структура Наказу про облікову політику та формування його основних положень …………………………………………………………….

20

Тема 4. Політика щодо організації бухгалтерського обліку……………..

23

4.1.Встановлення порядку організації обліку ………………………………...

23

4.2. Встановлення критеріїв суттєвості ……………………………………….

24

4.3. Встановлення технології обліку …………………………………………..

27

Тема 5. Розроблення облікової політики стосовно активів ……………..

29

5.1. Принципи встановлення методології обліку ……………………………..

29

5.2. Встановлення облікової політики для необоротних активів ……………

30

5.3. Встановлення облікової політики для оборотних активів ………………

33

Тема 6. Розроблення облікової політики стосовно доходів, витрат та зобов’язань ……………………………………………………………………..

35

6.1. Встановлення облікової політики щодо доходів ………………………...

35

6.2. Встановлення облікової політики щодо витрат ………………………….

35

6.3. Встановлення облікової політики щодо зобов’язань ……………………

36

6.4. Встановлення облікової політики щодо податкових розрахунків ……...

37

6.5. Встановлення облікової політики щодо інших операцій …………….….

38

Тема 7. Облікова політика та фінансова звітність підприємства ………

42

7.1. Взаємозв’язок облікової політики з формами фінансової звітності ……

42

7.2. Розкриття облікової політики у Примітках до фінансової звітності …..

42

Тема 8. Зміни в обліковій політиці та порядок їх відображення в обліку і звітності ……………………………………………………………….

45

8.1. Порядок зміни облікової політики ……………………………………….

45

8.2. Відображення змін облікової політики у звітності ……………………...

46

8.3. Відповідальність за зміну облікової політики ……………………….….

47

Список літератури …………..………………….……………………..............

48

Предметний покажчик…….. ………………………………………………...

50

Додатки ……………………………………………………………………..…..

56


ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Сутність, призначення облікової політики та її рівні.

1.2. Складові облікової політики.

1.3. Облікова політика як система управління обліком.
1.1. Сутність, призначення облікової політики та її рівні

Розвиток вітчизняних підприємств на сучасному етапі багато в чому залежить від ефективної організації та планування їх фінансово-господарської діяльності. Цей процес, у свою чергу, потребує побудови реалізації управлінського процесу, важливим інструментом якого є облікова політика підприємства.

Виникнення даного поняття у вітчизняній практиці пов’язане зі змінами в системі економічних відносин, що зумовили необхідність реформування бухгалтерського обліку в Україні, його пристосування до нових умов господарювання та процесами трансформації бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів.

Досліджуючи розвиток облікової політики, відправною точкою більшість науковців називає початок третього десятиліття ХХ століття. Саме в цей час економічна криза в США дала поштовх для прийняття рішень щодо узгодження інформаційної бази процесів планування та прогнозування на мікро- та макрорівнях. Основою побудови інформаційної системи став бухгалтерський облік. Підтвердженням цьому є твердження французького вченого Є.П.Леоте, який писав: «Колесо економіки рухається не тільки при допомозі праці й капіталу, але й завдяки «обліковому порядку». З огляду на це, виникла гостра необхідність у розробленні єдиних правил побудови обліку, завдяки яким стало б можливим співставлення показників діяльності як окремих підприємств, так і галузей економіки. Набором таких правил, вимог та процедур і стала облікова політика.

Саме ж поняття «облікова політика» офіційно було впроваджено в міжнародну термінологію бухгалтерського обліку в листопаді 1974 року, у зв’язку з прийняттям, а з 01.01.1975 р. – введенням у дію Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку №1 «Розкриття облікової політики».

В подальшому у розвинених країнах Європи були впроваджені ідеї облікової політики. В Україні та інших пострадянських країнах термін «облікова політика» в його сучасному розумінні набув поширення з проведенням реформ національних систем обліку.

Причинами появи облікової політики в ринкових умовах є:

=> альтернативні варіанти щодо організації й ведення бухгалтерського обліку, передбачені законодавчими документами;

=> розширення видів діяльності та організаційно-правових форм суб'єктів господарювання;

=> зміна ролі бухгалтера в господарському житті підприємства від простого реєстратора господарських операцій до активного його учасника.

У вітчизняній економічній літературі наводять різні визначення поняття «облікова політика». При цьому серед науковців немає єдиного погляду щодо трактування поняття «облікова політика». Для з’ясування сутності досліджуваного поняття розглянемо підходи до його трактування у різних літературних джерелах (табл. 1).

Таблиця 1.1



Підходи до трактування поняття “облікова політика” в різних літературних джерелах

Автор

Визначення поняття «облікова політика»

Бухгалтерський словник

Облікова політика система способів та прийомів організації та ведення обліку на конкретному підприємстві, закріплена відповідним нормативним актом на невизначений термін

Економічна енциклопедія

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності

Білуха М.Т.

Облікова політика – це вибір суб’єктом господарювання методичних прийомів відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій на конкретний період із числа легалізованих державними органами управління (переважно на рік)

Бутинець Ф.Ф.

Облікова політика – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, а й вибір методики обліку, яка дає змогу використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя. В широкому розумінні її можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку)

Кужельний М. В.

Облікова політика – сукупність конкретних методів і способів організації та форм ведення бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил та особливостей його роботи

Ловінська Л. Г.

Облікова політика суб’єкта господарювання – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб’єктом господарювання для ведення поточного обліку, складання та подання фінансової звітності, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, іншими нормативними документами, затвердженими Міністерством фінансів

Соколов Я.В.

Облікова політика – засіб, що дозволяє адміністрації підприємства (фірми) легально маніпулювати фінансовими результатами

Більшість науковців облікову політику визначають як сукупність способів ведення бухгалтерського обліку. На законодавчому рівні питання формування облікової політики підприємства регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV), Методичними рекомендаціями щодо облікової політики підприємства затвердженими Наказом Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 р. № 635 (далі – Методрекомендації № 635), та міжнародним законодавством, зокрема МСФЗ (IAS) 8 «Облікова політика, зміни в облікових оцінках та помилки».

Методичні рекомендації № 635 можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі – підприємства) незалежно від організаційно-правових форм господарювання і форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності).

Підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником або уповноваженим ним органом відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї.

Облікова політика може враховувати організаційно-правову форму підприємства, галузеві особливості економічної діяльності, обсяги виробництва тощо. Облікова політика є елементом системи організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

Обрана підприємством облікова політика застосовується всіма філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами незалежно від їх місцезнаходження.

Положенням облікової політики присвячено також ряд нормативних документів, які детальніше розглянемо далі.

У згаданому Законі № 996-XIV облікова політика визначається як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

У МСФЗ (IAS) 8, облікова політика – це конкретні приклади, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів.

Облікова політика повинна розроблятися кожним підприємством, зареєстрованим у встановленому законодавством порядку. За визначенням, облікова політика має забезпечити отримання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень. При цьому підприємство самостійно визначає свою облікову політику та обирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством.



Згідно з Методрекомендаціями № 635 облікова політика підприємства має визначити застосування:

  • методи оцінки вибуття запасів;

  • періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

  • порядок обліку й розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

  • методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості у разі, якщо вони обліковуються за первісною вартістю;

  • вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

  • підходи до переоцінки необоротних активів;

  • застосування класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 892/4185 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 листопада 2011 року № 1591);

  • підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

  • метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби – спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);

  • перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

  • порядок виплат, які здійснюються за рахунок прибутку (для державних і комунальних підприємств);

  • порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

  • сегменти діяльності, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

  • перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

  • перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

  • порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

  • дату визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

  • базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

  • кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності;

  • періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;

  • критерії розмежування об’єктів операційної нерухомості та інвестиційної нерухомості;

  • підходи до класифікації пов’язаних сторін;

  • дату включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу;

  • дату первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу;

  • складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства;

  • періодичність та об’єкти проведення інвентаризації;

  • визначення одиниці аналітичного обліку запасів;

  • спосіб складання звіту про рух грошових коштів;

  • підходи до віднесення витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта основних засобів до первісної вартості або витрат звітного періоду.

На основі принципу послідовності облікова політика підприємства має передбачати постійне (із року в рік) застосування прийнятої, стабільної облікової політики. Облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються на підприємстві статутні вимоги, якщо змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать достовірніше відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку й фінансовій звітності.

Оскільки облікова політика є складовою системи бухгалтерського обліку, яку можна розглядати на рівні як окремого підприємства, так і на рівні держави, можемо говорити також про багаторівневість облікової політики (рис. 1).



Рис. 1.1. Рівні облікової політики

Встановлення нормативних меж, в яких здійснюється ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, їх закріплення у законодавчих документах, є проявом політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

Існування міждержавного рівня облікової політики зумовлено сучасними процесами глобалізації, наслідком яких є утворення об'єднань країн. Облікова політика на державному та міждержавному рівнях має обов'язковий характер: тут формуються загальні засади бухгалтерського обліку, його законодавча база, визначаються межі, в яких власники кожного конкретного підприємства формують власну політику – облікову.

Галузеве регулювання реалізується через систему конкретного спрямування державного регулювання на потреби галузей.

На рівні суб’єктів господарювання основні інструменти створення облікової інформації для управління є такими: розроблення облікової політики господарства; визначення меж застосування видів обліку. Вони мають забезпечувати повне, достовірне і безперервне відображення господарських фактів, що відбулися в господарстві, опрацювання даних певними способами і прийомами відповідно до потреб управління та вимог вищих рівнів регулювання.

На цьому рівні управлінське спрямування облікової інформації забезпечується найбільш системно. Система управління економічною інформацією виробничо-господарської діяльності підприємства базується на методиці, тісно пов'язаній із функціональними процесами на підприємстві. Водночас створення на підприємстві системи управлінської інформації практично неможливо без правильної класифікації процесів і технологій відповідно до систематики управлінського обліку, що дозволить виробити правильну методологію обліку витрат, визначення результатів діяльності, визначення системи управлінської звітності.

1.2. Складові облікової політики

Процес формування облікової політики передбачає сукупність дій щодо:


  • встановлення переліку об'єктів облікової політики залежно від ряду факторів;

  • вибору за кожним об'єктом елементів облікової політики.

Під об'єктом облікової політики розуміють будь-яку норму або позицію підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку, щодо якої існують альтернативні варіанти. Об’єктами облікової політики є: активи, джерела їх формування, господарські події та фінансові результати, які можна детально класифікувати й достовірно визначити особливості їх обліку і включення підсумкових даних до звітності.

Елемент облікової політики – це можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих із урахуванням особливостей діяльності підприємства.

Склад елементів облікової політики розробляється залежно від об'єктів, унаслідок чого цей склад має індивідуальний характер для кожного підприємства.

Із запропонованих нормативними документами з бухгалтерського обліку варіантів елементів облікової політики суб'єктом господарювання має провадитися вибір відповідних методів оцінювання та обліку статей звітності, які відображають специфіку його діяльності. Можливість вибору, у свою чергу, передбачає наявність варіантів, з яких, власне, і можна зробити такий вибір. Проте не кожен перелік є набором варіантів елементів облікової політики.

Варто також звернути увагу на те, що допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку варіанти елементів облікової політики не передбачають однакового алгоритму їх вибору. Умовно з них можна виділити дві групи.

Перша група. Об'єднує елементи з двох (чи кількох) альтернативних варіантів, з яких підприємство може обирати лише один варіант.

Сюди може бути віднесено такі елементи облікової політики:

— періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку (щомісячно, щокварталу, раз на рік чи при вибутті об'єкта);

— порядок обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу (шляхом прямого розрахунку або за середнім відсотком) транспортно-заготівельних витрат;

— періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів (за звітний місяць або на дату операції);

— періодичність відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов'язань (у проміжній або тільки в річній фінансовій звітності);

— підхід до обліку фінансових витрат (шляхом визнання витратами звітного періоду, в якому такі витрати було нараховано, або капіталізації).

Друга група. Включає елементи облікової політики, які не передбачають умови обов'язкового вибору тільки одного варіанта з допустимих (хоча може бути вибрано й один).

До цієї групи можна віднести такі елементи:



  • вибір методу амортизації необоротних активів;

  • вибір методу оцінки запасів при їх вибутті;

  • вибір методу створення резерву сумнівних боргів і т. ін.

У цьому випадку за власним рішенням підприємства може бути застосовано всі передбачені нормативними документами варіанти одночасно щодо різних груп активів.

Зважаючи на вищевикладене, зазначимо, що в процесі розроблення облікової політики ключовими повинні бути такі моменти: в основі облікової політики повинні лежати принципи бухгалтерського обліку, однак визначена законодавчо самостійність підприємств у цьому процесі дає змогу останнім використовувати різноманітність підходів щодо реалізації цих принципів; облікова політика повинна бути відкритою для користувачів інформації (з дотриманням вимог конфіденційності щодо окремої інформації); облікова політика повинна будуватися з дотриманням вимог міжнародного законодавства.



1.3. Облікова політика як система управління обліком

Нові орієнтири в соціальному житті й економічній теорії, що його обслуговує, по-новому пояснюють потреби інформаційного забезпечення управління, потребують детального дослідження. Перед обліком як їх складовою постали нові завдання.

З точки зору управління, система обліку в цілому виконує завдання впорядкування вхідної та вихідної інформації. Складність структури системи визначається більшою мірою не її змістом, а підходом, на базі якого вона формується. Тому бухгалтерський облік, як система, може бути поданий, побудований і формалізований по-різному, адже завдання обліку щоразу визначається певним аспектом.

Реформа в галузі обліку найбільшою мірою стосується регулювання: способів та механізмів впорядкування; забезпечення функціонування та розвитку явищ і процесів у межах заданих параметрів; цілеспрямованих дій різних суб'єктів господарської діяльності, що забезпечують розвиток економіки, використання економічних законів, узгодження інтересів і вирішення економічних суперечностей.

Аспекти проблеми формування облікової інформації для управління насамперед визначаються дослідниками в рамках системи законодавчого регулювання бухгалтерського обліку і залежать від рівня, на якому їх застосовують.

На макрорівні формування облікової інформації для управління здійснюється за такими напрямками:

  • визначення загальнонаціональної облікової політики;

- організація розроблення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

- удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

- методологічне забезпечення впровадження сучасної технології збору й опрацювання обліково-економічної інформації;

  • розроблення рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Регіональне регулювання реалізується через систему конкретного прямування державного регулювання на потреби галузей. Спираючись на певний досвід реформ, можна визнати, що стан інформаційного забезпечення заходів щодо використання ринкового механізму для потреб управління галуззю є незадовільним.

На мікрорівні основні інструменти створення облікової інформації для управління є такими:

  • розроблення облікової політики господарства;

  • визначення меж застосування видів обліку.

Вони мають забезпечувати повне, достовірне й безперервне відображення господарських фактів, що відбулися в господарстві, опрацювання даних певними способами і прийомами відповідно до потреб управління та вимог вищих рівнів регулювання.

На цьому рівні управлінське спрямування облікової інформації забезпечується найбільш системно. Система управління економічною інформацією виробничо-господарської діяльності підприємства базується на методиці, тісно пов'язаній із функціональними процесами на підприємстві. Водночас створення на підприємстві системи управлінської інформації практично неможливо без правильної класифікації процесів і технологій відповідно до систематики управлінського обліку, що дозволить виробити правильну методологію обліку витрат, визначення результатів діяльності, визначення системи управлінської звітності.

Таким чином, на мікрорівні проблема має аспекти не тільки бухгалтерського, але й управлінського обліку.

Таким чином, система організації й збору облікових даних, спрямована на рішення конкретної управлінської задачі, може бути реалізована у трьох етапах, на кожному з який вирішуються специфічні задачі.

Етапи формування облікової інформації для управління на рівні підприємства:

Перший етап. Формування управлінського рішення, облікової задачі або аналіз і опис існуючого рішення. На цьому етапі необхідно визначити: управлінську задачу і її вирішення (управлінське); дані, що потрібні для її вирішення, систему збору і правила документообігу. Результати, яких планується досягти, і визначення відповідальних за досягнення зазначених результатів – відображення їх у відповідній системі управлінської звітності.

Другий етап. Узгодження прийнятих рішень з існуючими управлінськими рішеннями, обліковою політикою й бухгалтерською практикою та діючими на підприємстві обліковими технологіями. Узгодження даних систем обліку, яка наявна інформація може бути використана при формуванні управлінського обліку, як вимоги управлінського обліку можуть призвести до зміни в існуючих облікових даних.

Третій етап. Упровадження облікових технологій, максимально адаптованих до потреб управління. Розроблення Положення про організацію обліку та складових облікової політики. На цьому етапі здійснюється реалізація прийнятих рішень.

Структура повідомлень, які формують бухгалтери, їх сенс та практична цінність повинні завжди орієнтуватися на певних користувачів. Без знання потреб системи управління в інформації та запитів конкретних менеджерів на необхідний для них обсяг і структуру даних важко уявити процес управління. Облікова політика здійснюється таким чином, щоб на основі певної методики збору й опрацювання даних забезпечити потреби менеджменту в достатній, оперативній, релевантній інформації для прийняття рішень.

Користувачі облікової політики – фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Такі потреби, зокрема, мають:

- інвестори: особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, притаманним інвестиціям і доходам від цих інвестицій. Їм потрібна інформація, яка допомагає визначити, як необхідно діяти – купувати, утримувати або продавати;

- акціонери: зацікавлені в інформації, що дозволяє їм оцінити спроможність підприємства сплачувати дивіденди;

- працівники: зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців, а також в інформації, яка дозволяє їм оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість;

- позикодавці: зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки з суми позик сплачені своєчасно;

- постачальники та інші торгові кредитори: зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Ймовірно, що торгові кредитори будуть цікавитися підприємством протягом нетривалого часу порівняно з позикодавцями, якщо тільки вони не залежать від існування підприємства як головного клієнта;

- клієнти: виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства, особливо у випадках, коли вони мають довготермінові угоди з підприємством або залежать від нього;

- уряд та урядові установи: урядові установи зацікавлені у розміщенні ресурсів, а, значить, і у діяльності підприємства; інформація їм також потрібна для того, щоб регулювати діяльність підприємств, визначати податкову політику і як основа статистичних даних про національний дохід та інших даних;

- громадськість: підприємства впливають на членів суспільства різним чином. Наприклад, підприємства можуть здійснювати суттєвий внесок у місцеву економіку різними шляхами, в тому числі шляхом забезпечення зайнятості й здійснення патронажу серед місцевих постачальників; фінансові звіти підприємств можуть допомогти громадськості через надання інформації щодо останніх тенденцій і досягнень у добробуті підприємства та обсягів його діяльності.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка