Конспект лекцій з дисципліни «митне право»



Сторінка1/4
Дата конвертації31.12.2016
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ «МИТНЕ ПРАВО»

Харків – ХНАМГ – 2007

Конспект лекцій з дисципліни «Митне право» (для студентів денної і заочної форми навчання за напрямом 1004 – «Транспортні технології»: 6.100400 ТС – «Транспортні системи», 6.100400 ОР – «Організація і регулювання дорожнього руху» 6.100400 ОП – «Організація перевезень і управління на транспорті» 6.100400 ЛОГ – «Логістика») / Авт. В.І. Петраш. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 59 c.

Автор В.І. Петраш


Рецензент О.В. Харитонов

Рекомендовано кафедрою правового забезпечення господарської діяльності,

протокол № 1 від 24 вересня 2007 р.





ВСТУП
Митне право є однією із тих дисциплін, що покликані забезпечити фундаментальну фахову та правову підготовку бакалаврів із економіки та менеджменту.

Мета та завдання цієї дисципліни сформувати у свідомості студентів знання об’єктивних закономірностей поведінки суб’єктів в митних правовід- носинах, дати їм усі ті універсальні прийоми для прийняття обґрунтованих рішень за суто індивідуальним вибором в критичних умовах і обмежених засобах та за наявності альтернативних можливостей.

Ці поради спрямовані як для студентів денного, так і заочного відділення, хоча на заочній формі навчання домінує саме самостійна робота студентів, аудиторні заняття мають мізерний відрізок часу.

Але ці методичні рекомендації мають широке розгалуження за відповідними різними формами роботи студентів, а отже в цілому вони будуть слугувати усім студентам, хто виявить велике бажання більше дізнатись про правові аспекти діяльності митних органів України.

План семінарських занять, тематика рефератів та контрольних робіт, перелік навчальної та додаткової літератури – це ті основні види робіт, що спрямовані на досягнення єдиної мети – засвоєння та використання на практиці теоретичних начал економічних важелів розвитку України і, зокрема, одного із них, проведення митної політики та успішної реалізації зовнішньоекономічної діяльності саме через наявність правового механізму у митній сфері.


Лекція
Тема: Митне право – історія виникнення, етапи становлення.

Митна Справа в Україні.


План

  1. Предмет, методи та основні принципи митного права.

  2. Система митного права та її зв’язок з іншими галузями права.

  3. Історія виникнення та розвитку митної справа.


Література

  1. Н.Н. Каленський, П.В. Пашко. Основы таможенного дела в Украине. – К.: Знання, 2003.

  2. Р.Б. Шишка, В.В. Сергієнко. Митне право України. – Х.: Еспада, 2004.


Поняття митного права
Категорія митне право виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни. Ми виходимо з того, що об’єктивний поділ права на публічне та приватне призвело до появи двох супергалузей права (приватне та публічне), в рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільними предметом та методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмету правового регулювання.

В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що відноситься до предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмету митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у визначену специфічну спільність – митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.

Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних.

Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент як суб’єктивний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують ці переміщення. До них відносяться митні органи, особи, що переміщають товари, – їхні власники, покупці, власники, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввозу і (чи) вивозу товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об’єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.

Комплексний характер митних правовідносин об’єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права – комбінаційне застосування правових способів впливу на суб’єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.

Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів – у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф».



Митне право – це комплексна галузь законодавства, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.

Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, чим це встановив закон. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів.


Поняття митної справи
Із становленням України як незалежної держави, розкріпаченням економічної активності населення та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід’ємним елементом якої є митна система. Відповідно до розділу VI Декларації про державний суверенітет України наша країна самостійно створює банківську (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет. Отже, самостійний розвиток України визначально пов’язувався із її суверенітетом у зовнішньоекономічній діяльності, де особливого значення набуває митна справа, основу якої становить митне законодавство.

Врегулювання митної справи стало одним з перших та пріоритетних завдань України. 25 червня 1991 р. прийнято Закон «Про митну справу в Українській РСР»1, де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країнами. Україна як суверенна країна самостійно створює митну систему та здійснює митну справу. Остання є складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності.

Митна справа започаткована як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності. Вона є необхідним елементом переміщення осіб, транспортних засобів предметів та особливо товарів через кордон. Митна справа виступає як засіб встановлення порядку та організації переміщення через митну територію України товарів і предметів, обкладення їх митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів по реалізації митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується визнаних у міжнародній практиці системи класифікації та кодифікації товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, стандартів митної інформації та інших загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів. У подальшому з розвитком митного законодавства і особливо з прийняттям нового МК України більшість норм згаданого закону в ньому інкорпоровано та уточнено.

Відповідно до ст. З МК України2, що прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2002 р., митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, заснованою на додержанні визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації інших міжнародних норм і стандартів. Отже, митна справа є поліструктурним явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

До митної справи також належить митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлення та припинення контрабанди й інших порушень митного законодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво із митними органами інших країн. При виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи пов'язані із іншими міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньоекономічними право- відносинами тощо.

Отже, митна справа є специфічною діяльністю держави та створених нею митних органів у взаємодії з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Митна справа здійснюється в межах митної політики, має багатоцільовий характер, слугує задоволенню інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб і самої держави. Відповідно до ст.3 Конституції України визначені пріоритети здійснення державної політики. Митна політика повинна слугувати інтересам людини. Лише в такому ракурсі має оцінюватися діяльність усіх ланок державного механізму здійснення митної політики.

Структура митної справи може бути репрезентована таким чином і в такій послідовності: митна політика; переміщення через митну територію товарів і транспортних засобів та інших предметів; митні режими; митне регулювання; встановлення та справляння митних платежів; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; надання митних пільг і ведення митної статистики та товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД); боротьба із контрабандою та іншими порушеннями митного законодавства; дізнанню і у митних органах; притягнення винних осіб до відповідальності за скоєні ними порушення; провадження у даних справах; інформаційна, консультативна та роз'яснювальна діяльність; прийняття, відміна чи відкликання попередніх рішень; звернення переміщених з порушеннями митного законодавства предметів та товарів у власність держави та розпорядження вилученими; товарами та транспортними засобами; оскарження та розгляд рішень, дій чи бездіяльності митних органів та їх посадових осіб; регулювання порядку проходження служби в митних органах та внутрішніх взаємовідносин; співробітництво із митними органами інших країн та міжнародними організаціями в галузі митної справи та митного регулювання.

Митна справа в той же час не є незмінною і знаходиться у постійному розвитку. Митна справа завжди спрямована на досягнення гуманітарних, політичних, економічних, фіскальних, правоохоронних і регулятивних завдань держави.
Історія виникнення та розвитку митного права
Підручник. Основи митної справи в Україні (під ред. М. Каленського, Київ, 2003 р.).

Митниця була і залишається одним із найбільш суттєвих факторів державності і незалежності країни, яскравим свідченням владного та фінансового суверенітету.

Митник Матвей – один із перших учнів та послідовників Ісуса Христа, він збирав податки для імператорського Риму. Матвей був чесною людиною, розумною людиною, він тепло і уважно ставився до платників податків. Знайомство Матвея з Ісусом Христом відмова від свого багатства і далі був разом із сином Божим. Виконанням своїх обов'язків в якості Митника Матвей виховав у собі звички все перевіряти, запам'ятовувати і ретельно записувати.

Особливим етапом із становлення митної справи був період розвитку державності Київської Русі, бо саме в цей час відбувається найвищий розвиток торгівлі не лише в середині держави, але й поза її межами, зокрема це стосується зв’язків із зарубіжними державами, таких як Візантія, Греція. Для руських купців з боку цих держав були створені усі умови аби товари Київської Русі могли без перешкод потрапляти на внутрішній ринок Причорномор’я.

Тобто для Русі була дозволена безмитна торгівля. «Пусть входять в город, торгуют сколько им нужно, не платят никаких зборов» – так говорилося у цьому договорі. Київська Русь вже тоді мала власну митну службу, стягувала за домовленістю із суміжними країнами сплачувала митні податки.

В 1288 р. був виданий Астрогомський митний статут, де велась мова про купців таких держав як: Баварія, Польща, Австрія та Київська Русь. Отже, вже тоді руські митники керувалися у своїй роботі Європейськими митними статутами. Будівництво застав-фортець біля Києва, Вишгорода, де уповноважені князем збирачі стягували мито для перевезення товарів та прогін худоби.

З кінця XVII до початку XX ст. Україна перебувала у складі Росії і носила назву «Малоросія».

В період двірцевих переворотів (с 1725 до 1762 р.) економічна політика і її складова митна політика – мали непослідовний характер. Вищі органи часто змінювались, а тому такою була і митна політика.

Катерина І в 1724 р. видала указ «О покровительском таможенном тарифе». Іноземні купці сплачували мито за свої товари, а російські вивозили товар без перешкод. Щоб не зменшити потоку митних прибутків були підписані Російсько-Англійські договори 1726 р., та Російсько-Прусський 1728 р., які носили характер взаємного сприяння.

Митна політика регулювалась митними тарифами. Митний тариф 1724 р. було повністю скасовано в 1731 р. Вже с цим тарифом з товарів власного виробництва стягувались мита 20% від вартості товару. Уряди Олександра І і Миколи І проводили сприятливу митну політику. Вони орієнтувались на збагачення казни за рахунок прибутків від митниць.

Із феодального в Росії формується капіталістичний лад і вже за 50 років 1810-1860 р.р. зовнішньо торговий оборот збільшився в 3,5 рази. Митний тариф 1822 р. мав заборонний характер – дозволялось 301 найменування товару, а заборонявся 21. Він частково припинив завезення імпортних товарів в Росію забезпечивши активний торговий баланс. Почала розвиватись бавовняна промисловість. Однак цей тариф не сприяв торгівлі зменшив попит на російську сировину, зросли ціни на товари, з'являлась контрабанда.

Митний тариф 1850 р. поступово пом'якшив заборону й помірно зберіг обмеження на імпорт.

Друга половина XIX століття характеризувалась як сприятлива для вільної торгівлі і підприємництва, зменшувалось мито на с/г продукти і ціни на них. Промислова буржуазія боролась за свої інтереси, усуваючи митні бар'єри на іноземних ринках, забезпечувала перевагу експорту над імпортом. В 1864 р. було створено департамент митних зборів при міністерстві фінансів для керівництва митними закладами. Підвищилась дійовість митного контролю в боротьбі з контрабандою, збільшились внески митниць в державну казну.

В 1660 на території сучасного центру м. Харкова була створена так звана «таможенная изба» і проіснувала до 1753 р. Перші митники називались «целовальники» ;вони були присяжними людьми. Харківська митниця – одна із 10 внутрішніх митниць Росії була заснована в 1870 році. Вона проіснувала аж до 1929р. і була ліквідована більшовиками.

На початку XX ст., коли Центральна Рада УНР прийняла IV універсал, де було вказано про незалежність і суверенність України, а також про те що УНР бере вже в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі прибутки від неї будуть надходить на користь народу.

В 1918 р. гетьманом Павло Скоропадським був організований Корпус прикордонний охорони, який виконував не лише функції охорони державного кордону, але й окремі митні функції.

Існували митниці і за часів СРСР, але вони були безправними, в Україні не було ніяких структур, які б займалися митною справою. Все вирішувалось у Центрі – в Москві.

Організацію митної служби в Україні довелось починати з нуля. Це відбулось після проголошення незалежності нашої держави в 1991 р. Було прийнято 25 червня 1991 р. Верховною Радою Закон України «Про митну справу в Україні», а 12 грудня 1991 було введено в дію Митний кодекс України. Цією постановою було передбачено і створення Державного митного комітету України, як центральному органу України. На базі митних постів наказом Держтамкомом було створено територіальні митниці (08.04.1992 р.).


Лекція
Тема: Митно-правові документи та митно-правові норми
План

  1. Джерела митного права. Загальна характеристика.

  2. Митні органи в Україні та організаційно-правові засади їх діяльності.

  3. Правовий статус Державної митної Служби України.


Література

  1. Н.Н. Каленський, П. В. Пашко. Основы таможенного дела в Украине. – К.: Знання, 2003.

  2. Р.Б. Шишка, В.В. Сергієнко. Митне право України. – Х.: Еспада, 2004.

  3. Митний кодекс України. – К., 2001.

  4. «Положення про Державну митну Службу України», затверджене Указом Президента України від 08.02.97 р. № 126/97.


Джерела митного права
Джерелами митного права є різноманітні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв'язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та ін.

Другий рівень конституційних норм – спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності України. Відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п.8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:


  • процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

  • уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;

  • митне оформлення контейнерів;

  • правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:



  1. публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад, міжнародні торгові терміни – «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

  2. документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

  1. звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

  2. судово-арбітражна практика.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р.

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України», від 4.11.1999 р. «Про ставки акцизною збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей». «Про гуманітарну допомогу» та інші.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодав- ством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Органи державного регулювання митної справи.

Структура митних органів
Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади і управління України.


  • основні напрямки митної політики;

  • структура системи органів державного регулювання митної справи;

  • розміри мита та умови стягування (обкладання мита);

  • спеціальні митні зони і митні режими в Україні;

  • перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України заборонено.

Усе це визначається Верховною Радою України.



  • забезпечення здійснення митної політики України, згідно законодавства України;

  • встановлення розмірів митних зборів та оплати митних процедур;

  • координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи;

  • проведення переговорів та укладення міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України.

Подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій відносно системи митних органів України Здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Державна митна служба України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Тому забороняється регулювання митної справи нормативними актами, що не передбачені законодавством України і діями державних і недержавних органів. ДМСУ у своїй діяльності керується Конституцією України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України. ДМСУ в межах своїх повноважень контролює, організовує виконання актів законодавства України з митної справи. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що перебувають в її компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення цього законодавства і подає їх на розгляд КМУ.

До складу ДМСУ належать:


  • центральний апарат ДЖУ;

  • спеціалізовані заклади і митниці;

Центральний апарат ДМСУ:



  • голова ДМСУ;

  • перший замісник голови ДМСУ;

  • замісник голови ДМСУ;

Управління ДМСУ:



  • особистої безпеки і контролю;

  • організації митного контролю;

  • з організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;

  • митно-тарифні;

  • митних платежів;

  • статистики;

  • фінансово-економічне;

  • бухгалтерського обліку та звітності;

  • кадрами;

  • правове.

Самостійні відділи:



  • сектори режимно-секретної та мобілізаційної роботи;

  • профсоюзний спілковий комітет центрального апарату служби;

  • чергова частина.

Спеціалізовані заклади:



  • рада профспілки працівників митних органів України;

  • господарсько-експлуатаційне митне управління;

  • постачальницьке митне управління;

  • автотранспортне митне господарство;

  • центральна митна лабораторія;

  • інформаційне аналітичне управління;

  • київський центр підвищеної кваліфікації;

  • хмельницький центр підвищеної кваліфікації;

  • академія митної справи;

  • санаторій «Жемчужина».

Згідно постанови КМУ від 08.07.1994р. № 465 були утворені такі територіальні митні управління:



  • Дніпровське;

  • Західне;

  • Карпатське;

  • Кримське;

  • Південне;

  • Південно-східне;

  • Східне;

  • Центральне.

29 листопада 1996 р. президент України видав Указ (згідно ст. 106 Конституції України) про утворення на базі Державного митного комітету – Державної митної служби України.

24 серпня 2000р. було затверджено положення про Державну митну службу України, де було вказано, що Голову Державної митної служби України очолює особа призначена Президентом України, встановлює і звільняє з посади.

Згідно Закону ДМСУ від 20.12.1996 № 564 « Про утворення регіональних митниць і митниць державної служби України». Було утворено 10 регіональних митниць:



  1. Київська (м. Київ) ;

  2. Західна (м. Львів);

  3. Карпатська (м. Ужгород);

  4. Подільська (м. Хмельницький);

  5. Чорноморська (м. Одеса);

  6. Кримська (м. Сімферополь);

  7. Донбаська (м. Донецьк);

  8. Східна (м. Харків);

  9. Полтавська (м. Полтава);

10) Дніпропетровська (м. Дніпропетровськ).
А також митниці що безпосередньо підпорядковані ДМСУ:

  1. Київська Спеціалізована;

  2. Бориспільська;

  3. Севастопольська;

  4. Центрально Спеціалізована.


Лекція
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка