Конспект лекцій з дисципліни «Кримінально-виконавче право»



Скачати 258.84 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір258.84 Kb.
Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ


Конспект лекцій

з дисципліни «Кримінально-виконавче право»

за напрямом (спеціальністю) 6.030401 «Правознавство»
Укладач:_к.ю.н. Кумановський М.В.____

(науковий ступінь, вчене звання, П.І.Б. викладача)


Конспект лекцій розглянутий та схвалений

на засіданні кафедри кримінального права

і процесу
Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри___________________

Тема 1.1. Принципи та джерела кримінально-виконавчого права



1.Поняття та система принципів кримінально-виконавчого права.

2.Відображення в кримінально-виконавчому праві загально-правових принципів.

3.Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.

4.Поняття та види джерел кримінально-виконавчого права.
1.Поняття та система принципів кримінально-виконавчого права.

Під принципами кримінально-виконавчого права ми можемо розуміти загальні ідеї, положення, на яких будується державна політика в області боротьби зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань.

В цілому, система принципів кримінально-виконавчого права складається із:


  • загально правових принципів;

  • міжгалузевих принципів;

  • галузевих принципів.

Основні принципи кримінально-виконавчого права мають будуватися на засадах гуманізму, цивілізованості, законності та демократизму.

Це загальний підхід, який характеризує кримінально-правову та кримінально-виконавчу політику держави на сучасному етапі. Ми з вами розглянемо як ці положення втілюються у практиці виконання покарань. Адже політика держави є лише декларацією до того часу, доки вона не починає втілюватись на практиці. Нас цікавить, яким чином ця практика регламентується у законодавстві.


2.Відображення в кримінально-виконавчому праві загально-правових принципів.

До загальних принципів відносяться наступні:



  • принцип законності;

  • принцип демократизму;

  • принцип гуманізму.


3.Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.

Галузеві принципи кримінально-виконавчого законодавства закріплені у ст.5 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВП). До них відносяться:



  • невідворотність виконання і відбування покарань;

  • справедливість;

  • гуманізму;

  • демократизму;

  • рівності засуджених перед законом;

  • взаємної відповідальності держави і засудженого;

  • диференціації та індивідуалізації виконання покарань;

  • раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;

  • поєднання покарання з виправним впливом;

  • участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Принцип рівності засуджених перед законом. Цей принцип – конституційний, і діє відповідно до ст.24 Конституції України, відповідно до якого громадяни є рівними перед законом.

Принцип підпорядкування правового регулювання завданню виправлення засуджених.

Стосовно практики втілення цього принципу у діяльність установ виконання покарань, можна зазначити, що кожний елемент виховно-трудового впливу має виконуватись таким чином, щоб відповідати меті покарання. Тобто, всі вони мають бути спрямовані на виправлення засуджених.

Наприклад, вимога, щодо урахування працездатності та, по можливості , спеціальності, при залученні до суспільно корисної праці (ч.1 ст. 118 КВК), значною мірою закріплює прагнення до створення таких умов, які б максимально сприяли набуттю нової спеціальності, або давали можливість не забути старі навички. Такий підхід також має сприяти вилученню умов, які штовхають засуджених на вчинення нових злочинів після звільнення.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання.

Диференціація та індивідуалізація, відповідно означає виділення певних особливостей, з метою встановлення таких правил відбування покарання, які б максимально сприяли виправленню засуджених.


4.Поняття та види джерел кримінально-виконавчого права.

Джерела кримінально-виконавчого права складаються з наступних нормативно-правових документів:



  • Конституція України;

  • Кримінально-виконавчий кодекс України;

  • Інші кодифіковані нормативно-правові документи (Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України тощо);

  • Закони України (Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 року, Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року тощо);

  • Укази Президента України;

  • постанови Кабінету Міністрів України;

  • відомчі нормативно-правові документи (наприклад, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 25. 12. 2003).


Список використаної літератури:


  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- Ст. 141.

  2. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.- К.: Атака, 2003.- 96 с.

  3. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужі.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 304 с.

  4. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В.М. Трубніков,
    В.М. Харченко, О.В. Лисодід та ін. – Харків: Право, 2001. – 384 с.

  5. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужі. – 2 –е вид. перероб. та доповн. – К.: Юрінком Інтер, 2002. –448 с.


Тема 1.2. Історія вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінально-виконавчого система в Україні


  1. Історія вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства.

  2. Розвиток виправно-трудового права у кримінально - виконавче.

  3. Кримінально-виконавча система в Україні.


1.Історія вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства.

Історія кримінально-виконавчого законодавства бере початок у 1925 році, коли був прийнятий Виправно-трудовий кодекс України.

Певні зміни до законодавства були внесені у період з 1954 по 1961 роки. Саме в цей період було прийнято ряд документів, що регулювали порядок виконання покарання у виді позбавлення волі (Положення про порядок виконання покарання у вигляді позбавлення волі тощо). Але кодифікований нормативний документ був прийнятий лише у 1970 році. Це був Виправно-трудовий кодекс України (тоді – УРСР), який був чинним до 31 грудня 2003 року.

11 липня 2003 року Верховна Рада України прийняла Кримінально-виконавчий кодекс України, що набув чинності з 1 січня 2004 року.



2.Розвиток виправно-трудового права у кримінально - виконавче.

Мабуть ви звернули увагу на зміну у назвах нормативних документів. Хочу зазначити, що це скоріше термінологічні зміни і вони не стосуються сутності предмету пенітенціарної галузі права. Як і раніше, так і зараз, у рамках цієї галузі права регламентуються питання виконання покарань (як тих, що пов’язані з виправно-трудовим впливом на засуджених: це позбавлення волі та виправні роботи без позбавлення волі, так і тих, що не пов’язані з виправно-трудовим впливом: штраф, громадська догана. Позбавлення права займати певні посади та інші покарання). Таким чином, назва “виправно-трудове” не відбивала повністю сутності предмету цієї галузі права, адже вказувала лише на приналежність до неї тільки тих покарань, що пов’язані з виправно-трудовим впливом.

Таким чином. на думку фахівців, термін “кримінально-виконавче” більш адекватно відображає предмет та систему цієї галузі права.

3.Кримінально-виконавча система в Україні.

Відповідно до ст.11 КВК, до органів виконання покарань відносяться:

- Державна пенітенціарна служба України, його територіальні органи управління;


  • кримінально-виконавча інспекція.

Установами виконання покарань є:

- арештні доми;

- спеціальні виховні установи (виховні колонії);

  • кримінально-виконавчі установи, які поділяються на

кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії). Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.


Список використаної літератури:

  1. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.- К.: Атака, 2003.- 96 с.

  2. Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. Пенитенциарные учреждения в систме Министерства юстиции России. История и современность. – М.: НОРМА, 1998. – 176 с.

  3. Детков М.Г. Тюрьмы, лагеря и колонии России. - М.: Вердикт -1М, 1999.- 448 с.

  4. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужі.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 304 с.

  5. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В.М. Трубніков,
    В.М. Харченко, О.В. Лисодід та ін. – Харків: Право, 2001. – 384 с.

  6. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужі. – 2 –е вид. перероб. та доповн. – К.: Юрінком Інтер, 2002. –448 с.

  7. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сборн. нормативн. документов.- М.: Зерцало, 1998.- 346 с.

  8. Фролова О. Злочинність і система кримінальних покарань.- К.: Арт., 1997.

Тема 1.3. Правове регулювання виконання

попереднього ув’язнення під варту




  1. Забезпечення порядку утримання під вартою. Режим в місцях попереднього ув’язнення.

  2. Правове становище осіб, ув’язнених під варту.

  3. Заходи безпеки та підстави застосування фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї до осіб, які ув’язнені під варту.

  4. Підстави і порядок звільнення з місць попереднього ув’язнення.



1.Забезпечення порядку утримання під вартою. Режим в місцях попереднього ув’язнення.

Відповідно до ст..5 Закону Про попереднє ув’язнення, забезпечення попереднього ув’язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув’язнення. Забезпечення порядку попереднього ув’язнення досягається шляхом встановлення і дотримання режиму у місцях попереднього ув’язнення (ст.7 Закону Про попереднє ув’язнення).

Режим прийнято розуміти як порядок і умови тримання осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення та місцях відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Отже, основними вимогами режиму в місцях попереднього ув’язнення, а значить, і основними засобами забезпечення порядку тримання під вартою, є:


  • ізоляція осіб, взятих під варту;

  • постійний нагляд за ними;

  • роздільне тримання їх у порядку, передбаченим законом Про попереднє ув’язнення.



2.Правове становище осіб, ув’язнених під варту.

Особи, взяті під варту, користуються певними правами і обов’язками, що закріплює Закон Про попереднє ув’язнення (ст..ст..9, 10 Закону Про попереднє ув’язнення).

Права осіб, взятих під варту визначаються ст.. 9 Закону Про попереднє ув’язнення. До них відносяться права:


  • на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

  • знайомитися з правилами тримання під вартою ;

  • на щоденну прогулянку тривалістю в одну годину;

  • одержувати передачі або посилки вагою до 8 кг. два рази на місяць;

  • купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування та предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати ;

  • письмове приладдя, газети, книги можуть купуватися без обмежень щодо розмірів суми, яка на них витрачається;

  • користування власним одягом і взуттям;

  • мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;

  • користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами;

  • на відправлення в індивідуальному порядку релігійних обрядів і користування релігійною літературою .


3.Заходи безпеки та підстави застосування фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї до осіб, які ув’язнені під варту.

Ст.. 18 Закону про попереднє ув’язнення передбачено можливість застосування до осіб, взятих під варту заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю.

Ці заходи застосовуються для припинення фізичного опору, насильницьких дій, безчинства, подолання протидії законним вимогам адміністрації, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків.

Відповідно до Закону Про попереднє ув’язнення працівники місця попереднього ув'язнення мають право застосовувати такі заходи:



  • прийоми рукопашного бою,

  • наручники,

  • гумові палиці,

  • гамівні сорочки,

  • сльозоточиві речовини,

  • світлозвукові пристрої відволікаючої дії,

  • водомети,

  • бронемашини та інші технічні засоби,

  • службових собак.

Відповідно до вимог закону, усі особи, щодо яких були застосовані заходи фізичного впливу, спеціальні засоби або вогнепальна зброя, підлягають обов'язковому медичному огляду. Про поранення або смерть, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування вогнепальної зброї адміністрація місця попереднього ув'язнення повинна негайно письмово повідомити прокурора (ст.18 Закону).
4.Підстави і порядок звільнення з місць попереднього ув’язнення.

Відповідно до ст.20 Закону, підставами для звільнення з-під варти є:



  • скасування запобіжного заходу;

  • зміна запобіжного заходу;

  • закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено у встановленому законом порядку.

Список використаної літератури:

    1. Кримінально-процесуальний кодекс України- К., Атіка, 2001.

    2. Закон України “Про попереднє ув’язнення” // Відомості Верховної Ради України, - 1993, - № 35, - ст. 360.

    3. Правила тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року № 192.

    4. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужі.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 304 с.

    5. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В.М. Трубніков,
      В.М. Харченко, О.В. Лисодід та ін. – Харків: Право, 2001. – 384 с.

    6. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужі. – 2 –е вид. перероб. та доповн. – К.: Юрінком Інтер, 2002. –448 с.


Тема 1.4. Класифікація засуджених до позбавлення волі

та їх направлення до місць відбування покарання


  1. Поняття та види класифікації засуджених.

  2. Характеристика критеріїв класифікації засуджених.

  3. Розподіл засуджених за установами виконання покарання.

1.Поняття та види класифікації засуджених.

Під класифікацією засуджених ми розуміємо розподілення засуджених на однорідні групи за певними ознаками. Отже, класифікація засуджених, це інститут кримінально-виконавчого права, який застосовується на стадії розподілення засуджених за установами виконання покарань.

Серед критеріїв класифікації у першу чергу дослідники виділяють такі : фізіологічні і юридичні.



2.Характеристика критеріїв класифікації засуджених.

До фізіологічних критеріїв відносяться стать, вік, стан здоров’я. До юридичних-тяжкість вчиненого злочину, особа засудженого і форма вини.

Функції класифікації обумовлюють її зв’язок з системою установ виконання покарань.

Первинна класифікація проводиться з урахуванням вікового і статевого критеріїв класифікації. Таким чином, засуджені розподіляються на неповнолітніх і дорослих, що обумовлює їх перебування у виправно-трудовій або виховно-трудовій ( для неповнолітніх) колонії. Жінки і чоловіки також відбувають покарання окремо.

Другий етап класифікації передбачає урахування юридичних критеріїв, серед яких можна виділити такі, як форма вини і тяжкість скоєного злочину та характеристика суспільної небезпеки особи, що вчинила злочин, види покарання, зазначені у вироках суду.

При визначенні класифікації за юридичним критерієм, законодавцем були взяті ступінь тяжкості скоєного злочину і суспільна небезпека особи. Основною ознакою суспільної небезпеки особи у законодавстві визнається факт наявності судимості, у зв’язку із чим злочинці діляться на осіб, які вчинили злочин вперше і рецидивістів.



3.Розподіл засуджених за установами виконання покарання.

Направлення засуджених о установ виконання покарань відбувається на підставі КВК та Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженій Наказом Державного департаменту з питань виконання покарань України № 261 від 16. 12. 2003 року.

Відповідно до чинного законодавства, розподіл засуджених до виправних колоній здійснюється в слідчих ізоляторах комісіями з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправно-трудових установ.

Список використаної літератури:


  1. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.- К.: Атака, 2003.- 96 с.

  2. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 16. 12. 2003 р. № 261.

Тема 1.5. Прийом, облік, розміщення та переведення засуджених

з одних кримінально-виконавчих установ до інших

  1. Нормативне регулювання і порядок прийому засуджених до установ виконання покарань.

  2. Поняття обліку засуджених.

  3. Розміщення засуджених в середині установ виконання покарань.


1.Нормативне регулювання і порядок прийому засуджених до установ виконання покарань.

Порядок прийому засуджених до виправних колоній регламентується Кримінально-виконавчим кодексом України, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

При прийнятті засуджених перевіряється особова справа кожного з прибулих. Особова справа містить анкету засудженого, його дактилокарту, фото, копію вироку суду, довідку про попередні судимості, довідку характеристику.

На кожного засудженого, прибулого до установи виконання покарань, адміністрація у триденний строк оформлює повідомлення, яке надсилає в суд, що виніс вирок про приведення його до виконання і про місце відбування покарання. Оформляється і надсилається повідомлення сім’ї засудженого, в якому вказує адресу установи, де той має відбувати покарання, роз’яснюється право засудженого на листування, отримання посилок. передач, бандеролей, користування побаченнями та ведення телефонних розмов (п. 27 Правил внутрішнього розпорядку).


2.Поняття обліку засуджених.

Облік засуджених можна розподілити на особистий і кількісний.



Особистий розподіляється на:

  • облік за особовою справою засудженого;

  • облік за інформаційною карткою;

  • обліку за журналом обліку пересувань засуджених та реєстрації особових справ.

Кількісний облік ведеться:

  • за п’ятиденними звітами пересування засуджених;

  • за встановленими формами статистичної звітності.



3.Розміщення засуджених в середині установ виконання покарань.

Слід вказати, що Кримінально-виконавчим кодексом передбачено впровадження більш гнучкої системи розподілення засуджених в середині установ виконання покарань.



  1. У виправних колоніях діють дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ре соціалізації, посиленого контролю; соціальної реабілітації.

  2. У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються дільниці карантину, діагностики і розподілу; ре соціалізації; посиленого контролю.

  3. У виховних колоніях діють такі відділення: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації (ст. 94 КВК).

Вказані відділення локалізуються одне від одного.


У відділенні карантину, діагностики і розподілу тримаються окремо за термінами прибуття всі щойно прибулі до колонії засуджені (ст. 94 КВК).

У відділенні ресоціалізації тримаються засуджені, направлені туди після проходження карантину, діагностики і розподілу.

У відділенні посиленого контролю тримаються засуджені, які під час перебування у відділенні карантину, діагностики і розподілу показали високу ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки, переведені з інших дільниць.

У дільницях соціальної реабілітації виправних колоній тримаються особи, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу або з дільниці ре соціалізації (ч.1 ст. 98 КВК).


Список використаної літератури:

  1. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.- К.: Атака, 2003.- 96 с.

  2. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 25. 12. 2003 № 275.

  3. Пристайко В. Служба пробації Великобританії - особисті спостереження // Матеріали міжнародного симпозіуму “ В пошуках альтернатив тюремному покаранню”, -К.: 1996.



Тема 1.6. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення волі




  1. Зміст режиму в місцях позбавлення волі.

  2. Функції режиму відбування покарання та засоби його забезпечення.

  3. Права і обов’язки осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

  4. Залучення засуджених до праці.

  5. Порядок і умови виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.



1.Зміст режиму в місцях позбавлення волі.

Режим відбування покарання у вигляді позбавлення волі можна визначити, як встановлений нормами виправно-трудового законодавства порядок тримання в установах виконання покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, який забезпечується діяльністю адміністрацій установ виконання покарань у відповідності з цілями покарання.

У ч.1 ст. 102 КВК закріплене наступне визначення: “Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених”.


2.Функції режиму відбування покарання та засоби його забезпечення.

Функції режиму:

  • забезпечення ізоляції засуджених, постійного нагляду за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізації їхніх прав і законних інтересів; безпеки засуджених і персоналу; роздільного тримання різних категорій засуджених;

  • зведення до мінімуму різниці між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності;

  • створення умов для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.


3.Права і обов’язки осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Права і обов’язки осіб, засуджених до позбавлення волі встановлюються ст.107 КВК. Зокрема, засуджені мають право:



  • одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

  • користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

  • брати участь у трудовій діяльності;

  • отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні

  • медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

  • розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

  • здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

  • одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

  • зустрічатися з родичами та іншими особами;

  • подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

  • брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

  • придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

  • розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

  • одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

  • одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

На осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк покладаються наступні обов’язки:

  • дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

  • утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

  • виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;

  • виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

  • дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

  • дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.



4.Залучення засуджених до праці.

Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці регламентується главою 18 КВК.

Зокрема. відповідно до ч.1 ст.118 КВК засуджені до позбавлення волі залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Ч.2 ст.118 містить положення. Відповідно до якого засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режиму, зараховується незалежно від усіх відрахувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.



5.Порядок і умови виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.

Порядок і умови виконання покарання у виді довічного позбавлення волі врегульовані главою 22 КВК.

Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки.

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка.


Залучення засуджених до довічного позбавлення волі до праці можливе тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засудженим до довічного позбавлення волі надаються такі права:

    1. витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

    2. одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення;

    3. одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі;

    4. отримувати щоденну прогулянку тривалістю одна година.




Список використаної літератури:

  1. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.- К.: Атака, 2003.- 96 с.

  2. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 25. 12. 2003 № 275.

  3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
    2001 р. / За редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.- К.: Каннон, 2002.- 1104 с.

  4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: Загальна та Особлива частини /Під ред. М.О. Потебенька та інших. - К.: Форум, 2001.


Тема 1.8. Звільнення засуджених з місць позбавлення волі

та підстави застосування до них заходів постпенітенціарного впливу


  1. Нормативне регулювання та порядок звільнення засуджених з установ виконання покарання.

  2. Нормативне регулювання застосування до осіб, які звільняються з кримінально-виконавчих установ заходів постпенітенціарного впливу.

1.Нормативне регулювання та порядок звільнення засуджених з установ виконання покарання.

Слід зазначити, що питання регламентації звільнення засуджених з місць позбавлення волі і застосування до них певних заходів врегульовано Розділом 5 КВК, нормами Кримінального кодексу України, Законом України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 року (набув чинності з 10 січня 2004 року), Законом України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 року тощо.

Підстави звільнення від відбування покарання закріплені у ст. 152 КВК. Ці підстави можна класифікувати за певними ознаками:


    • на умовні та безумовні (умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі);

    • за відбуттям певного строку покарання та достроково;

    • за колом осіб (амністія);

    • за станом здоров’я засуджених (у зв’язку із хворобою);

    • за колом органів, що застосовують їх (Верховна Рада України, Президент України, суд);

    • залежно від ступеня виправлення особи, яка звільняється і без урахування його (умовно-дострокове звільнення, від відбування покарання вагітних жінок і жінок, як мають дітей віком до трьох років);

    • за статевими ознаками (звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років);

    • за віком (при застосування умовно-дострокового звільнення);

    • у зв’язку зі скасуванням вироку суду і закриттям кримінальної справи;

    • у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Наступним постає питання про момент припинення відбування покарання.

За загальним правилом, особи, звільнені від відбування покарання достроково, звільняються у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня - у першій половині наступного дня.

Якщо особа звільняється за відбуттям строку покарання, вона звільняється в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа - в останній день цього місяця.

Якщо особа звільняється по закінченню строку покарання, призначеного вироку суду, адміністрацією установи виконання покарань проводиться певна робота по її підготовці до звільнення.

Так, йдеться про поміщення неповнолітніх до дільниці соціальної адаптації або поміщення засуджених до дільниць соціальної реабілітації. Відповідно до ч.2 ст. 156 КВК В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення.



Але підготовка до звільнення включає також певну сукупність заходів, спрямованих на створення умов для успішної адаптації до життя на волі. Ці заходи визначені у Наказі ДДУПВП, МВС і Міністерства праці і соціальної політики № 250 від 12. 12. 2003 “Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації”.

2.Нормативне регулювання застосування до осіб, які звільняються з кримінально-виконавчих установ заходів постпенітенціарного впливу.

До заходів, що застосовуються до осіб, які відбули покарання відносяться наступні:

  1. Допомога.

  2. Нагляд.

  3. Здійснення контролю за поведінкою.

Допомога засудженим передбачена ст.ст. 156 – 157 КВК. Зазначені в КВК положення доповнюються Законом України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”.

Нагляд за звільненими особами. Норми, що визначають ст. 158 – 159 КВК та Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 року.

І нарешті, контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання. Ст.160 КВК передбачений громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка