Конспект лекцій з дисципліни «історія української культури»



Сторінка16/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.65 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Театральне мистецтво України сягає своїмикоріннями в обрядову пісню й танець, які були схожі на театральне дійство. Сьогодні в Україні діє 131 професійний театр, у тому числі кілька театрів-студій. Три театри країни мають найвищий статус —

національних: Національна опера України, Національний академічний драматичний театр ім. І.Франка, Національний академічний театр російської драми ім. Л.Українки. Академічними театрами є Львівські, Харківські, Одеський театри опери й балету, Львівський драматичний театр ім. М.Заньковецької, Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченко, Харківський російський драматичний театр ім. О.Пушкіна, Кримський російський драматичний театр ім. М. Горького. Досить різноманітним є й видовий діапазон театрів: 21 музично-драматичний театр, 16 драматичних, 9 - для дітей і юнацтва, 25 - лялькових, шість театрів опери й балету, а

також театри драми, музичної комедії, оперети, маріонеток, пантоміми й ін. З'явилися

муніципальні, відомчі й приватні театри.

Серед видатних діячів театрального мистецтва сучасної України слід назвати

провідного актора Київського українського драматичного театру ім. І.Франка, засновника Академії мистецтв України, міністр культури й мистецтва України (1999-2001) Богдана Ступку, режисера-новатора Романа Віктюка та театрального режисера,актора, сценариста, музредактора, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка та міжнародної премії ім. Л.Курбаса Михайла Мельника. У 1989 році М.Мельник у Дніпропетровську створив театр «Крик», в якому працює одночасно і режисером, і актором, і сценаристом, і музредактором, і костюмером. Він став культовою особою для дніпропетровської молоді — на його вистави студенти ходять по 10-20 разів. Серед вистав, які були поставлені М.Мельником «Гайдамаки» — за поемою Тараса Шевченка,«Кара» — за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба», «Лоліта» — за романом Володимира Набокова, «Парфумер» — за романом Патріка Зюскінда, «Ворота до раю» — за повістю Єжи Анджиєвського, «Mollis» — за повістю Федора Достоєвського та «Гріх» — за мотивами творів Михайла Коцюбинського.



Кінематографія. Сьогодні в Україні працюють п'ять державних кіностудій:Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженко, Одеська кіностудія художніх фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Національна

кінематека України, Українська кіностудія анімаційних фільмів і понад двадцять кіностудій недержавної форми власності. Всупереч всім труднощам, режисери країни - В.Савельєв, М.Кац, В.Новак, К.Муратова - продовжують працювати й знімати цікаві

фільми.

Незважаючи на яскраві плями та певні досягнення, сфера культури в Україні



перебуває в стані, що неповною мірою задовольняє потреби культурного та духовного відродження українського народу. Кризові явища в економіці протягом останнього десятиріччя негативно позначилися насамперед на стані матеріально-технічної бази у сфері культури.Потребує реформування законодавча база у сфері культури, вимагають

удосконалення механізми фінансування та оподаткування закладів культури, необхідним є залучення інвестицій та підтримка організацій культури усіх видів і форм власності.

Порівняно із законодавством інших країн законодавство України в галузі

культури є досить широким і специфікованим по різних сферах. Загалом Верховною Радою України ухвалено понад 300 нормативно-правових актів, що стосуються питань культури. Такий широкий масив законодавчих актів з об’єктивних причин має непослідовний і в багатьох випадках неузгоджений та суперечливий характер. Зокрема у законодавчих актах положення щодо ринкових відносин співіснують поряд з елементами державного монополізму в галузі культури.



Молодіжна та професійна субкультура.

Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.

Сучасна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур. В короткому викладі їхня типологія виглядає так:


  • романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери)

  • гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери)

  • кримінальні (гопники, скінхеди)

  • анархо-нігілістичні (панки та інші).

Варто звернути увагу на парадокс молодіжних субкультур: з одного боку вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства.

Люди шукають свою індивідуальність, зараховуючи себе до неформальних культур, кланів чи груп різного характеру. Зростання субкультур найбільш показовий у професійному світі. Багато субкультур з'явилося серед фахівців різних професій. Тут помітна тенденція розвитку субкультур у тісному зв'язку з розвитком науки і технологій.

Субкультура, явище притаманне не тільки науковим і фінансовим колам, є частиною хобі, ігор, видів спорту і розваг. Можна бачити як приклад любителів серфінгу або парашутного спорту. Дані субкультури демонструють нам те, що дозвілля може служити основою істинного способу життя.

Професійна субкультура – система загальних символів, цінностей, норм поведінки, що поділяється тією або іншою професійною групою. Професійна субкультура тісно пов’язана зі змістом роботи і роллю, яку в суспільстві відіграють її представники.

Професійна культура накладає великий відбиток на спосіб життя практично кожної людини, в чомусь навіть зумовлюючи не тільки коло його спілкування, а й манеру поведінки, розмови, моральні установки.

Останнім часом у суспільстві виникає все більший інтерес до вивчення професійних субкультур. Крім загальних причин, це пояснюється ще і розвитком міжнаціональних і міжкультурних комунікацій у сфері ділового спілкування.

Таким чином, роль професійних субкультур в суспільстві величезна, а необхідність їх серйозного вивчення очевидна.



3. Сучасна конфесійна ситуація в України.

Поступово змінилися відносини держави й церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви.. Ці положення законодавства перетворилися на реальні. В Україні на 1.01.2000 р. діяло близько 22 тис. релігійних орг.-цій, які входять до 80 конфесій, течій, і напрямів. Релігійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедевр архітектури – Михайлівський золотоверхий собор, а також собор Києво-Печерської лаври.

Відновили свою діяльність Укр. греко-католицька(УГКЦ) та Укр. автокефальна православна церква (УАПЦ). У 1991р в Україну p Рима повернувся кардинал Мирослав Любачівський. Греко-католикам повернуто Собор св. Юра, який стає резиденцією УГКЦ. У 1990р в Києві відбувся Всеукраїнський собор відновленої УАПЦ , який обрав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом «Патріарх Київський та всієї України». Того ж року у Софійському соборі відбулася його урочиста інтронізація.

У 1990 р. собор Руської православної церкви надав статус екзархату укр. православній церкві з назвою «Укр. православна церква» (УПЦ). Екзарх України отримав титул митрополита Київського і всія Україні. Того ж року грамоту про незалежність УПЦ вручено митрополиту Філарету. Але навесні 1992 р. він розірвав із Москвою і проголосив себе головою Київського патріархату УПЦ. Того ж року на Всеукраїнському православному соборі відбулося об’єднання УПЦ та УАПЦ в єдину УПЦ. Київський Патріархат на чолі з Мстиславом . Собор скасував акт 1686 р. про переведення Київської митрополії до Москви. Після смерті Мстислава церкву очолив патріарх Володимир , а після раптової і загадкової смерті у 1995 р. Філарет. Похорон Володимира відбувся в умовах протистояння нового керівництва церкви та влади і супроводжувався порушенням громадського порядку на Софійському майдані. УАЦП знову відкололася від УПЦ – Київського Патріархату.

Таким чином , в Україні діє 3 православні церкви: УПЦ Московського патріархату, УПЦ Київського, УАПЦ, а також Укр. греко-католицька церква. Протиріччя між ними призводять до міжконфесійних конфліктів. Крім того, існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, п’ятидесятники , лютерани), общини юдеїв, мусульман, буддистів.

4. Інтеграція української культури до загальноєвропейського та світового культурного простору.

Культурні зв’язки України з Європою мають сьогодні амбівалентний характер. З одного боку, сама поява незалежної України на європейській карті істотно вплинула на увагу європейських народів до молодої держави та її культурних здобутків. Культурна присутність України у світі істотно розширилася також завдяки можливості прямих культурних контактів з іншими країнами (урядових і позаурядових) – без посередництва московського «центру». Зокрема, тільки в 2003 році відбулися Дні української культури в Грузії, велика кількість заходів в рамках Року Росії в Україні, в Україні проведено цілу низку міжнародних культурних заходів за участю митців європейських країн – фестиваль моновистав “Відлуння”, театральний фестиваль “Мистецьке березілля”, кінофестиваль “Молодість”, дні кіно Великобританії тощо. Українські митці взяли участь у Кембриджському кінофестивалі, ведеться підготовка до днів українського кіно в Бразилії. Міністри культури України та Румунії підписали Протокол про співробітництво в галузі культури, ведеться підготовка до підписання низки подібних документів з іншими країнами. Втім, з іншого боку, однак, ці зв’язки не набули сподіваного обсягу та якості з цілого ряду причин, серед яких варто виокремити насамперед :

(а) негативний політичний та економічний імідж України як держави авторитарної, гіперкорумпованої, неправової; 

(б) сумнозвісна «багатовекторність» та, відповідно, мовно-культурна амбівалентність українських еліт, що небезпідставно породжує сумніви у європейців щодо культурної самобутності, повноцінності та перспективності цієї нації; 

(в) брак активної, компетентної, ефективної державної культурної політики, спрямованої зокрема на зміцнення українсько-європейських культурних зв’язків; 
(г) переважна байдужість приватного бізнесу й утримуваних ним політиків до українсько-європейських культурних обмінів та їхня провінційно-колоніальна зацикленість на зв’язках українсько-російських.

2. Лише послідовно долаючи перелічені перешкоди й недоліки, Україна може налагодити повноцінні культурні зв’язки з Європою, поліпшити свій образ у світі, створити сприятливі умови для розвитку туристичного бізнесу та культурних індустрій, використати досить багату національну культуру для вирішення стратегічних завдань усебічної загальнонаціональної модернізації. Без широкої і послідовної програми «європеїзаційних» заходів Україна приречена бути культурною колонією Росії, пасивним споживачем вироблених там низькоякісних культурних продуктів і, що гірше, периферійним клоном економічно відсталих і політично безперспективних євразійських авторитарних режимів. 



4.1 Вклад української діаспори в розвиток сучасної української культури.

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів. Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради. З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри . Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. у Львові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер.

Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи.

Значний вплив на процес національно-культурного відродження зробила творчість письменників-представників української еміграції. Знаходячись за кордоном, вони все одно продовжували брати участь в українському літературному процесі.

Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк (1897 – 1968 рр.), чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати української державності. Є. Маланюк відноситься до так званої «Празької школи», до якої також входять О. Лятуринська, О. Ольжич, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна, Л. Мосендз. Під цією умовною назвою об’єднана група українських митців, творчість яких припала на період між Першою та Другою світовими війнами. Творили вони переважно в Подєбрадах і Празі. Учасники групи не мали статусу чи програми; їх об’єднували спільні риси в творчості: історіософізм, націотворчий пафос, стильовий синтез у ліриці тощо. Під час Другої світової війни О. Теліга й О. Ольжич загинули, Є. Маланюк виїхав до Америки, і група перестала існувати.

Між українською та світовою культурою будував мости С. Гординський (нар. 1906, з 1944 – за кордоном) – поет, перекладач, художник, мистецтвознавець.

Літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття став Улас Самчук, автор трилогії "Волинь", роману "Марія". В своїх творах письменник шукає місце України у світі й шляхи її національно-культурного і державного становлення. Улас Самчук відомий як засновник і голова МУРу – Мистецького українського руху, об’єднання українських митців в еміграції, які після Другої світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб, переважно в Німеччині та Австрії. Об’єднання припинило свою діяльність у зв’язку з переїздом його учасників на постійне проживання в інші країни та неоднорідність емігрантського середовища; серед досягнень МУРу - досить широкого резонансу набула концепція «національно-органічного стилю» Ю. Шереха.

Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, привертає увагу творчість І. Багряного (1907 – 1963 рр.).



Ще одне емігрантське об’єднання, утворене українськими еміграційними митцями, - Нью-Йоркська група. Вони мали спільні погляди на творчість як можливість найповнішого самовияву духовної індивідуальності митця. Вони орієнтувалися на поетику модернізму, відхід від традиції та засвоєння нових течій у світовій літературі. Яскравими представниками цієї групи були Емма Андрієвська з Німеччини, Віра Вовк із Бразилії, Богдан Бойчук зі Сполучених Штатів Америки. Це об’єднання близьке за поглядами до шістдесятників.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка