Конспект лекцій з дисципліни "Фінансовий ринок" для студентів 4-6 курсів денної і заочної форм навчання спеціальностей "Економіка підприємств міського господарства" та



Сторінка4/5
Дата конвертації05.11.2016
Розмір1.32 Mb.
1   2   3   4   5

Схема 6.1 – Класифікація векселів



Простий вексель повинен містити такі реквізити:

1) найменування – “простий вексель”;

2) просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити визначену суму;


  1. термін платежу;

  2. місце платежу;

  3. найменування того, кому чи за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

  4. дату і місце складання векселя;

  5. підпис платника (векселедавця).

Простий вексель може бути іменним і на пред'явника. Простий вексель є одночасно і кредитним інструментом, і платіжним засобом. Він мало використовується в торговельних угодах, крім випадків: в оплату простроченого боргу, для гарантії платежу протягом тривалого періоду часу.

Переказний вексель (тратта) – це документ, що регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трассанта), боржника (трассата) і отримувача платежу (ремітенту). Такий вексель виписує і підписує кредитор (трассант).

Таким чином, тратта – це борговий документ, який продавець (кредитор) виставляє на покупця (позичальника). Для того, щоб цей документ придбав юридичну чинність, покупець повинен акцептувати його після одержання товару і тим самим прийняти на себе зобов'язання оплатити вексель у встановлений термін. Акцепт може бути повним (на всю суму векселя) або частковим (на частину суми векселя).

Переказний вексель містить ті ж реквізити, що і простий вексель, а також просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити визначену суму, і найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з необхідних реквізитів, відповідно простого і переказного векселя, не має законної сили простого і переказного векселя, за винятком випадків:



  1. вексель, термін платежу за яким не визначений, вважається таким, котрий підлягає оплаті по пред'явленню;

  2. при відсутності іншого, місце складання документа (для простого векселя) вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника (векселедавця для простого векселя);

  3. вексель, в якому не зазначене місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Тратта є оборотним документом. Він передається індосуванням. За допомогою індосаменту вексель може циркулювати серед потенційно необмеженого кола осіб, виконуючи функції грошей.

Індосамент може бути іменним, бланковим і передпоручительським.



Іменний індосаментце передатний напис, в якому вказується найменування (ім'я) нового власника.

Бланковий індосамент – це напис без вказівки найменування (імені) власника. Відповідно вексель вважається виставленим на пред'явника. Його власник може заповнити бланк своїм ім'ям або ім'ям будь-якої іншої особи, передати вексель 3 – й особи, не заповнюючи бланка і не роблячи індосаменту.

Передпоручительський індосамент – це передатний напис банку, що робиться утримувачем векселя при передачі векселя на інкасо з проханням одержати по ньому платіж від покупця. Такий індосамент означає просту поруку.

Відповідальність за виплату суми за векселем перед останнім векселеутримувачем, якому передані права і вимоги за векселем, солідарно несуть боржник і всі особи, що були власниками (попередні індосанти).



Забезпечений вексель – це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби.

Векселі на предявника – це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний в документі, називається строковим.

Доміцильований вексель – це такий, в якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою – доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред’являється для уплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Доміцилювання переказного векселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі, які могли виникнути в разі здійснення платежу в іншому місці.

Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі – як записи на електронних рахунках.
3. Важливим елементом стабільності вексельного облігу є можливість опротестування векселя. Протест необхідний для реалізації права власника векселя на регрес – зворотню вимогу утримувача векселя до всіх зобов’язаних осіб.

Опротестування векселя можливо при несплаті його в зазначений термін або в разі відмовлення від акцепту. При цьому всі, хто видав (акцептував, індосаментував) переказний вексель або поставив на ньому аваль, солідарно відповідальні перед утримувачем векселя. Останній має право надати позив проти всіх цих осіб і до кожного окремо.



Плата може здійснюватися як грошима, валютою, так і за допомогою нового векселя (оборотної тратти). Якщо після настання терміну платежу боржник першого порядку не оплачує вексель, то векселеутримувач повинен здійснити протест, тобто офіційно засвідчити факт відмовлення від оплати. Після цього він має право пред'явити позив всім іншим особам, які несуть відповідальність за головного боржника.
Акцепт векселя

Акцепт може означати:

по-перше, згоду на пропозицію вступити в угоду, укласти договір на умовах, що вже зазначені в пропозиціях;

по-друге, напис на векселі, який свідчить про те, що особа, яка зробила напис (акцепт), прийняла документ до своєчасної сплати (тобто погодилася сплатити вексель);

по-третє, згоду акцептанта (фізичної чи юридичної особи) власними засобами гарантувати оплату грошових, товарних і розрахункових документів тих учасників угод, на чию користь зроблений акцепт. Акцептант при цьому робить на векселі відповідний напис.

Акцепт може бути повним (на всю суму) або частковим (на частину боргу). Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим. Він здійснюється написом на лицевій частині векселя “згоден”.
Аваль векселя

Аваль - це вексельна порука, в силу якої особа (аваліст),що його виконала, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань кожній із зобов'язаних за векселем осіб: акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Порука може означати гарантію повного чи часткового платежу. Аваліст, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов'язань іншою особою, є відповідачем, який несе відповідальність за нездатність боржника оплатити вексель усім своїм майном.

Аваль оформляється записом на обрізі векселя "вважати за аваль" або будь-яким рівноцінним записом. Він може наноситися також на додатковий лист. У кожному з цих випадків він скріплюється підписом гаранта.
4. Операції комерційних банків з векселями в Україні здійснюються відповідно до вимог "Порядку проведення банками операцій з векселями", затвердженого Правлінням Національного банку України 25.02.1994 р.

Комерційні банки при наявності власних кредитних ресурсів і кредитоспроможності векселедавця можуть давати кредит суб'єктам господарської діяльності під заставу векселів і їхній дисконт. Установи НБУ можуть здійснювати переоблік векселів, які прийняті до обліку комерційними банками і надавати їм ломбардний кредит. Ломбардний кредит - це короткострокова позика під заставу векселів, за умовами якої право власника зберігається за боржником. Тільки за умови непогашення кредитної суми вона переходить до кредитора, тобто до комерційного банку. Виключення складають векселі, заповнені на користь комерційних банків, якими оформлена прострочена заборгованість і відсотки по прострочених банківських позиках.

Комерційні банки України відповідно до чинного законодавства здійснюють такі операції з векселями:

а) прийняття векселів на інкасо для одержання в термін оплати;

б) облік векселів;

в) надання позик під вексельне забезпечення (застава векселів).



Інкасо - платіж за векселем, який одержує банк за дорученням векселеутримувача.

Оплачений вексель повертається боржнику з відповідною позначкою.


Облік векселів

Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, з огляду на вексель, терміново платить його вартість пред'явнику, а платіж одержує лише з настанням зазначеного у векселі терміну.

Сукупність операцій комерційних банків по обліку і переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування цих банків.



Облік векселів - це покупка комерційним банком, іншою кредитною установою чи спеціалізованим брокером векселів до настання термінів платежу за ними.

При обліку векселів відбувається процес авансування грошей власнику векселя, за що справедливо з його стягується визначена плата, яка називається обліковим відсотком. Ставка облікового відсотка - це розмір відсоткової знижки з номінальної вартості векселя, що комерційний банк стягує на свою користь з пред'явника векселя при його обліку до настання терміну платежу. Слово "дисконт" означає "знижка". Її сума розраховується на підставі облікової ставки і розміру, встановленого банком за згодою з векселеутримувачем.

Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:
Д = (Нв х і) х (t / Т),
де Нв- номінальна вартість векселя;

t - термін у днях до платежу;

і – дисконтна (облікова) ставка;

Т – термін, на який виписаний вексель.
Розмір дисконтної ставки (дисконту) є для банку ціною придбання векселя. Її банк визначає самостійно і диференційовано щодо кожного конкретного випадку. На її розмір впливають такі фактори як термін платежу за векселем, ставка по кредитах на грошовому ринку, репутація та фінансова стійкість платника тощо. Відсоткова ставка включається до загальної вексельної суми і, якщо не зазначена інша дата, то розраховується, починаючи з дня складання переказного векселя.

Операція, за допомогою якої Національний банк здійснює облік векселів, що йому надали і вже врахували комерційні банки, має назву переобліку векселів. Його механізм майже цілком відбиває схему вексельної взаємодії комерційних банків із клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для одержання готівки від НБУ для власного фінансування і, в кінці кінців, представляє одну з форм інтервенцій, що впливають на загальний обсяг коштів в обігу. Головними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної дисконтної ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі терміном 90 днів.



Застава векселів

Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичальника вексель. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналом. Як правило, банк, щоб зменшити ризик витрат, надає позику в межах 60-90% від вартості застави. У кредитному договорі при цьому вказується, що за невиконання клієнтом вимог банку, а також за утворення простроченої заборгованості банк може не тільки продати закладені векселі, а і щоб покрити всю суму простроченого боргу, може при необхідності вимагати розпродажу всього майна боржника.
Тема 7. Похідні цінні папери
1. Сутність похідних цінних паперів та їх види.

2. Характеристика опціону.

3. Варрант як похідний цінний папір.

4. Сутність ф’ючерсних угод.


1. Похідні цінні папери – це документи, що надають право їхнім власникам здійснювати операції з основними цінними паперами.

Згідно із законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” похідні цінні папери – це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

До них належать опціон, варрант, ф’ючерс, коносамент.
2. Опціон. Термін “опціон” на фінансовому ринку означає придбання права на здійснення тієї чи іншої угоди з цінними паперами ( покупки або продажу) без зобов'язання здійснити цю угоду. Формально з юридичної точки зору це контракт, що укладається між продавцем і покупцем на право здійснення угоди.

Опціон являє собою двосторонній договір про передачу права (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати визначений актив (цінні папери, валюту і т.п.) за визначеною ціною у заздалегідь погоджену дату або протягом погодженого періоду часу.

Існує три типи опціонів:



  1. опціон на придбання (колл – опціон) означає право для покупця (але не зобов'язання) протягом зазначеного терміну купити визначений актив за оговореною ціною. Тобто покупець, здобуваючи опціон на покупку, страхується від потенційного підвищення вартості активу;

  2. опціон на продаж (пут – опціон) дає право (але не зобов'язання) продати визначений актив за заздалегідь погодженою ціною протягом визначеного періоду часу. Власник пут – опціону, таким чином, захищається від потенційного зниження вартості активу;

  3. подвійний опціон дозволяє покупцю купити або продати визначений актив (але не купити і продати одночасно) за базовою ціною.

Таким чином, особливості опціону полягають у наступному:

по-перше, опціон засвідчує не право власності або відносини позики як основні цінні папери, а лише право на придбання або продаж титулу власності чи боргового зобов'язання;

по-друге, покупець опціону може або скористатися, або не скористатися своїм правом здійснення угоди. Продавець опціону зобов'язаний за умовами контракту здійснити операцію з власником опціону навіть при несприятливому для нього положенні на фондовому ринку. За це продавець опціону одержує від покупця відповідну плату (премію). Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця знижується на величину отриманої премії.

Продажна ціна опціону, що фіксується в контракті, визначається, як і будь-яка ринкова ціна, попитом та пропозицією. На ціну безпосередньо впливають тип і вид цінного паперу, а також тип самого опціону (на придбання чи на продаж).

Опціон повинен містити наступні реквізити:

-найменування контракту;

-вид опціону ( з постачанням або без постачання базового активу);

-сторони опціону;

-тип опціону (на придбання, на продаж);

-базовий актив опціону і його характеристики (для цінних паперів – емітент, вид і кількість цінних паперів, їхня номінальна вартість, термін обігу і т.п.);

-ціна виконання опціону;

-термін виконання;

-порядок оплати придбаного базового активу;

-розмір опціонної премії;

-відповідальність продавця опціону за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за опціонною угодою;

-порядок розгляду спорів сторін;

-адреси, печатки, підписи сторін.

Базовий актив – це актив, що лежить в основі опціонного договору.

Ціна виконання опціону – ціна базового активу, погоджена в опціонній угоді.

Розрізняють два стилі опціону: американський і європейський.

а) американський опціон означає, що опціон може бути реалізований у будь-який момент у межах терміну опціону;

б) європейський – тільки у фіксовану дату.

Опціони мають короткий термін дії – від 35 днів до 1 року. Дата анулювання опціону обов'язково вказується в контракті, і по її закінченні опціон втрачає силу.

Опціонна торгівля організується у формі позабіржового (головним чином міжбанківського) ринку або на базі фондової біржі.
3. Різновидом опціону на придбання є варрант.

Варрант - це цінний папір, що випускається разом із привілейованими акціями і надає право власнику протягом встановленого в ньому терміну на придбання простих акцій даного емітента за певною ціною.

Володіння варрантами дає власнику змогу одержати доход за рахунок різниці курсів простих і привілейованих акцій.

Варранти можуть випускатися тільки відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варранта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента не повинен перевищувати 50 % обсягу акцій.


4. Фючерс – це типовий біржовий терміновий контракт, придбання і продаж якого означає зобов'язання поставити або одержати зазначену в ньому кількість базового активу у визначений термін у майбутньому за ціною, що була визначена на момент складання контракту.

Відмінності між фючерсом і опціоном полягають у наступному:

- ф'ючерсний контракт не є актом купівлі – продажу;

- ф'ючерсний контракт є обов'язковим до виконання;

- ризик по ф'ючерсних контрактах є більш високим.



Фючерс повинен мати такі реквізити:

  1. найменування контракту;

  2. сторони контракту;

  3. базовий актив і його характеристики;

  4. обсяг контракту;

  5. розмір початкової маржі;

  6. механізм визначення ціни на момент виконання контракту;

  7. ціна виконання ;

  8. термін виконання;

  9. відповідальність сторін;

  10. порядок розгляду спорів;

  11. адреси, печатки сторін.

Правила організації торгівлі ф’ючерсами передбачають можливість відмовлення будь-якою із сторін ф'ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою з іншою стороною, а також право покупця ф'ючерсного контракту на продаж контракту протягом терміну його дії іншим особам тільки за умови узгодження такого продажу з продавцем контракту.

Відповідно до українського законодавства, ф’ючерс може перебувати в обігу не більше 2 років з моменту його реєстрації.



Спекуляція ф’ючерсами

Кожна особа, яка відкрила рахунок у кліринговій фірмі і депонує відповідну маржу, має право взяти участь у торгівлі ф’ючерсами. Таким чином, будь-яка особа може вільно увійти у ф'ючерсний ринок як покупець, так і продавець з метою зіграти на зміні цін цінних паперів.

Участь спекулянтів у ф'ючерсному ринку є важливою, тому що саме вони забезпечують ринку високу ліквідність. Ліквідність необхідна ф'ючерсному ринку для того, щоб він міг поглинати угоди дуже великих клієнтів, і при цьому коливання цін було б мінімальним.

Висока ліквідність досягається тим, що на ринку постійно знаходиться велика кількість ф’ючерсів. І тоді, якщо з'являється такий продавець, який “викине” на ринок навіть дуже велику кількість ф’ючерсів, ціна на ринку від цього не упаде різко і ринок залишиться досить стабільним.


Тема 8. Первинний ринок цінних паперів


  1. Емісія цінних паперів.

  2. Розміщення цінних паперів.



1. Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюється випуск і первинне розміщення цінних паперів.

Випуск – це зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з однаковим реєстраційним номером, які можуть мати різні умови випуску, але надають власникам однакові права.

Порядок та умови випуску цінних паперів визначаються Кабінетом Міністрів України або за дорученням Міністерством фінансів. Цей порядок такий:



  1. Державній реєстрації підлягає первинна емісія цінних паперів.

  2. Первинний випуск цінних паперів здійснюється при:

    • створенні акціонерного товариства та розповсюдженні акцій серед його засновників;

    • збільшенні статутного фонду шляхом випуску акцій;

    • залученні коштів підприємствами, державою тощо.

  3. Первинна емісія може здійснюватися у двох формах:

    • шляхом відкритого розміщення;

    • шляхом закритого розміщення.

  4. Процедура первинної емісії включає такі етапи:

а) за умови відкритого розміщення:

    • прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

    • підготовка та публікація проспекту емісії;

    • реєстрація цінних паперів у Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку;

    • публікація повідомлення про підписку на цінні папери;

    • розміщення цінних паперів.

б) за умови закритого розміщення:

    • прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

    • реєстрація цінних паперів;

    • розміщення цінних паперів.

Порядок реєстрації цінних паперів визначається Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніше ніж через 30 днів, починаючи з подачі заяви до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку з наданням відповідних документів.

Реєстрація цінних паперів та інформація про умови їх випуску не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів.

Емітент має право випускати цінні папери тільки після реєстрації їх випуску та присвоєння відповідного реєстраційного номера.

Емітенту може бути відмовлено в реєстрації випуску цінних паперів у випадках:



    • невідповідності умов випуску законодавчо встановленим вимогам;

    • неповноти інформації про випуск цінних паперів або невідповідності цієї інформації вимогам закону;

    • невідповідності фінансового стану емітента наступним вимогам:

а) беззбитковість господарської діяльності протягом трьох останніх років;

б) відсутність кредиторської заборгованості;

в) наявність цілком сплаченого Статутного фонду емітента.

Загальний реєстр випусків цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.


2. Під відкритим розміщенням цінних паперів розуміється розміщення, при якому кількість власників цінних паперів обмежена тільки кількістю випущених в обіг цінних паперів і заздалегідь визначити тих, хто стане власником цінних паперів неможливо.

У разі закритого розміщення відкрита підписка на цінні папери не здійснюється, коло власників цінних паперів визначається у момент прийняття рішення про випуск цінних паперів. Статут емітента у цьому випадку має обмеження, пов‘язані з обігом цих цінних паперів, а саме обмеження кола осіб, яким можуть передаватися цінні папери та наявність згоди емітента на операції з цінними паперами.

Якщо цінні папери пропонуються до відкритого продажу, емітент зобов'язаний зареєструвати інформацію про їх випуск у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і опублікувати цю інформацію у відповідних друкованих органах (офіційні видання Верховної Ради, фондової біржи) не пізніше ніж за 10 днів до початку підписки на них. Розміщення цінних паперів, які пропонуються до відкритого продажу, може здійснюватися не раніше ніж через 30 днів після публікації оголошення про їх випуск. У оголошенні, окрім повного найменування емітента, має бути інформація про: предмет, цілі і строк діяльності емітента, склад посадових осіб, розмір Статутного фонду, кількість випущених цінних паперів по видах, номінальна вартість цінних паперів, строки початку і кінця підписки на цінні папери, порядок визначення доходу по цінних паперах та строках його сплати тощо.

Не пізніше ніж через 15 днів після закінчення строку підписки на цінні папери емітент повинен подати до реєстраційного органу звіт про наслідки випуску цінних паперів. У цьому звіті повинні міститися дані про строки початку та закінчення реалізації цінних паперів, фактичну ціну реалізації, кількість реалізованих цінних паперів, загальну фактичну вартість реалізованих цінних паперів у порівнянні із запланованою, дані про додатково випущені цінні папери, обґрунтування змін у керуючому складі емітента, якщо останнє мало місце.

Регулярна й особлива інформація про емітента

Регулярна інформація. Емітент зобов’язаний не менше 1 разу на рік інформувати громадськість та реєструючий орган про фінансовий стан і результати господарської діяльності (річний звіт). Річний звіт повинен бути поданий не пізніше 1 квітня року, наступного за звітним і повинен містити:


    • інформацію про результати господарювання за попередній рік;

    • підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) річний баланс і довідка про фінансовий стан;

    • основні відомості про додатково випущені цінні папери;

    • обгрунтування змін у персональному складі службових осіб.

Особлива інформація. Протягом 2 днів емітент повинен подати в реєстраційний орган і публікувати в офіційних виданнях фондової біржі інформацію про зміни в господарській діяльності, які можуть вплинути на вартість цінних паперів та розмір доходу по них, а саме:

    • зміну прав на цінні папери;

    • зміни в персональному складі службових осіб емітента;

    • арешт банківських рахунків емітента;

    • початок дій по сануванню (здійснення комплексних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану емітента);

    • реорганізацію, зупинення або припинення діяльності емітента;

    • знищення понад 10% майна емітента внаслідок надзвичайних обставин;

    • пред’явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 % Статутного фонду або суми вартості основних і оборотних коштів емітента;

- одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50% Статутного фонду або суми вартості основних і оборотних коштів емітента.
Тема 9. Вторинний ринок цінних паперів
1. Поняття вторинного ринку цінних паперів. Біржовий і позабіржовий фондові ринки.

2. Правові засади створення і функціонування фондової біржі.

3. Механізм укладання угод на фондовій біржі. Види біржових угод.

4. Сутність біржових індексів.


1. Вторинний ринок цінних паперів являє собою ринок, де здійснюється купівля-продаж раніше випущених в обіг цінних паперів. За організаційною формою розрізняють біржовий і позабіржовий ринок.

Позабіржовий ринок не локалізований у певному місці, правила торгівлі цінними паперами на ньому є більш вільними. На цьому ринку обертаються цінні папери, які не пройшли котирування на фондовій біржі, тобто не відповідають встановленим вимогам. Це можуть бути також цінні папери першого випуску.

Особливістю угод, що укладаються на позабіржовому ринку, є те, що ціна, оголошувана при укладанні угоди, визначається не аукціонним способом, як на фондовій біржі, а шляхом переговорів торговця з покупцем. Це так звана нетто-ціна, тому що при торгівлі на такій основі комісійний збір не стягується.

Оскільки торгівля на позабіржовому ринку ведеться на переговорній основі, щоденні коливання цін не такі значні.


Відмінності біржового та позабіржового ринку


Біржовий ринок

Позабіржовий ринок

Продаж державних цінних паперів державою і перепродаж акцій престижних компаній

Розміщення серед дрібних інвесторів перших випусків емітентів

Переважно брокерський



Переважно дилерський



2. Фондова біржа являє собою організований і регулярно діючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів.

Як господарський суб'єкт біржа виділяє приміщення для укладання угод з цінними паперами, надає розрахункові та інформаційні послуги, дає певні гарантії, накладає обмеження на торгівлю цінними паперами і одержує комісійні від угод.

Основною відмінністю фондової біржі від інших ринкових інститутів є некомерційний характер її діяльності. Основна мета цієї організації полягає у створенні найбільш сприятливих умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами. Доходи біржі обмежуються сумами, які необхідні для забезпечення її нормального функціонування та розвитку.

Членами фондової біржі є суб’єкти, які професійно займаються діяльністю з цінними паперами.

Правові засади створення та діяльності фондової біржи в Україні складають Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, Закон України “Про господарські товариства”, інші законодавчі акти, Статут та Правили фондової біржі.

Згідно з із Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”, фондова біржа – організація, що створюється без цілі отримання прибутку і займається виключно організацією та підписанням угод з купівлі-продажу цінних паперів. За організаційно-правовою формою фондова біржа є акціонерним товариством, яке зводить разом попит та пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

В Україні з 1992 р. функціонує Українська фондова біржа, основними завданням якої є наступні:

1) надання юридичним особам можливості залучати кошти для інвестування шляхом реалізації цінних паперів;

2) організація і створення умов для здійснення біржових операцій з купівлі-продажу цінних паперів;

3) аналіз економічної кон’юнктури внутрішнього й зовнішнього ринків капіталу, визначення на підставі аналізу перспектив розвитку цих ринків;



  1. забезпечення регулярної інформації про стан ринку цінних паперів;

  2. розвиток співробітництва з фінансовими та кредитними установами по вирішенню проблем, пов’язаних з формуванням, стабільним функціонуванням і розвитком ринку цінних паперів.

Основні принципи діяльності та перспективні напрямки розвитку Української фондової біржі викладено в “Концепції функціонування і розвитку ринку капіталів в Україні”.

Згідно з Положенням “Про реєстрацію фондової біржи і торгово-інформаційних систем та регулювання їх діяльності”, фондова біржа отримує права юридичної особи з моменту її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Засновниками біржі можуть бути не менше як 20 торговців цінними паперами. Доля Статутного фонду, яка належить одному акціонеру, не може перевищувати 5%.

Головним органом Фондової біржі є Збори акціонерів, які затверджують Статут та Правила біржі. Останні належать до внутрішніх нормативних актів, що регламентують діяльність фондової біржі.



У Статуті біржі визначаються:

  1. найменування та місцезнаходження фондової біржі;

  2. найменування та місцезнаходження засновників;

  3. розмір Статутного фонду;

  4. умови і порядок прийняття та виключення з членів біржі;

  5. права й обов’язки членів фондової біржі;

  6. організаційна структура фондової біржі;

  7. компетенція та порядок створення керуючих органів фондової біржі;

  8. порядок та умови використання санкцій, встановлених фондовою біржею;

  9. порядок припинення діяльності фондової біржі.

У Статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються створення та діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує діяльність фондової біржі, яка безпосередньо стосується торгівлі цінними паперами.

Правила фондової біржі повинні передбачати:

  1. порядок торгівлі на фондовій біржі;

  2. види біржових угод;

  3. умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

  4. умови та порядок підписки на цінні папери, що котируються на біржі;

  5. порядок формування цін, біржового курсу та їх публікація;

  6. систему інформаційного забезпечення;

  7. види послуг, які надає біржа, та розмір плати за них;

  8. правила розрахунків;

  9. інші положення.

Державне регулювання діяльності фондової біржі здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Особливі умови припинення діяльності фондової біржі передбачені чинним законодавством. Діяльність фондової біржі припиняється у разі, коли кількість членів біржі стане менше 10. Якщо кількість членів біржі дорівнює 10, її діяльність припиняється, якщо нові члени не будуть прийняті протягом 6 місяців.

Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється у порядку, передбаченому Законом України “Про господарські товариства”.
3. На фондовій біржі обертаються цінні папери, що пройшли економічну експертизу і включені у біржовий список. Для цього здійснюється процедура лістингу – допуску цінних паперів до котирування на фондовій біржі на підставі їх економічної експертизи.

Основними вимогами фондової біржі до емітентів і цінних паперів є:


  • сума активів емітента не повинна бути меншою за певний ліміт;

  • наявність певного розміру Статутного фонду;

  • вимоги щодо розміщення певної кількості цінних паперів серед широкого кола інвесторів;

  • вимоги до розміру прибутку емітента;

  • вимоги до ринкової вартості цінних паперів;

  • вимоги до періодичності інформації про емітента і цінні папери, що емітуються тощо.

Всі цінні папери, що обертаються на фондовій біржі, проходять котирування.

Котирування – це визначення максимальної ціни, за якою покупці згодні придбати цінні папери, і мінімальної ціни, за якою продавці згодні продати їх у кожний даний момент часу.

Ціна, за якою здійснюється угода на фондовій біржі, називається курсом цінних паперів.

Порядок котирування регламентується спеціальним положенням фондової біржі, що передбачає подачу емітентом заяви на проведення офіційного котирування його цінних паперів. Цим емітент приймає на себе певні зобов’язання.

Фондова біржа публікує курси цінних паперів у офіційних виданнях фондової біржі.

Торгівля цінними паперами на фондовій біржі здійснюється аукціонним способом, при цьому розрізняють такі види аукціону:

1) простий аукціон – система укладання біржових угод, при якій продавець подає заяву на продаж цінних паперів, а покупці змагаються за право придбати їх;

2) подвійний аукціон – система укладання біржових угод, при якій продавці змагаються за право продати певну кількість цінних паперів, а покупці змагаються за право придбати їх.

Подвійний аукціон може відбуватися у двох формах:



  • у формі безперервного ринку - таким чином укладаються біржові угоди за цінними паперами, що користуються постійним попитом. Заяви на придбання цінних паперів задовольняються одразу по їх поданні;

  • у формі онкольного ринку – для цінних паперів, попит на які значно коливається період від періоду. У цьому разі заяви спочатку накопичуються, а потім задовольняються.

На фондовій біржі укладаються такі види угод:

  • пакетні;

  • арбітражні;

  • опціонні;

  • ф’ючерсні.

Арбітражна угода – це вид біржової угоди, що направлена на отримання доходу від різниці кірсів на цінні папери на різних фондових біржах. Фондовий арбітраж викликає попит на фондових біржах, де курс вищий, і пропозицію на біржах, де курс нижчий, таким чином здійснюється вирівнювання курсів цінних паперів на біржах.

Пакетна угода – це угода, метою якої є отримання пакету цінних паперів.

Опціонна угода – угода метою якої є хеджирування ризику (див. лекцію 7).

Фючерсна угода- (див. лекцію 7).
4. Біржові індексице статистичні показники, що характеризують стан фондового ринку на основі біржових цін і відбивають тенденцію курсів цінних паперів.

Використання біржових індексів засновано на перевіреному десятиріччями припущенні, що коливання цін на акції декількох десятків провідних компаній відбивають коливання цін на всі інші акції, коливання і зміни у попиті та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в цілому.

Перевагою індексу є те, що він подає стиснуту інформацію про ціни на ринку в цілому або в його визначеному сегменті у вигляді простої вихідної цифри, що допомагає інвесторам і аналітикам оцінити попит на цінні папери і дати прогноз відносно майбутнього руху цін на них. Тобто на основі біржових індексів інвестор може точно визначити, в які акції і в якій пропорції варто інвестувати кошти, щоб досягти інвестиційних цілей.

Біржовий індекс являє собою число, що характеризує рівень або динаміку цін на акції, включені в біржовий лістинг за станом на визначений момент часу.



У рамках вирішення питання про те, що саме повинен відбивати індекс, можна виділити декілька точок зору, оскільки думки експертів з цього приводу, розбігаються:

  • індекс як індикатор стану економіки (загальних характеристик макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату). Прихильники цієї точки зору вважають, що індекс повинен відбивати довгострокові тенденції розвитку економіки;

  • індекс як індикатор та інструмент аналізу і прогнозування кон’юнктури ринку (як поточних тенденцій, так і довгострокових змін), тобто індекс повинен відбивати поточну ситуацію на фондовому ринку і прогнозувати локальні коливання кон’юнктури та настроїв учасників;

  • індекс як основа для інструментів хеджирування на фондовому ринку – фючерсні й опціонні контракти;

  • індекс як індикатор портфеля акцій і орієнтир при оцінці ефективності управління портфелем цінних паперів.


Можливості, що забезпечує використання фондових індексів:

  • можливість порівняння змін цін на певні акції з індексом для даного ринку або з індексом для даного сегмента ринку і на підставі цього формування висновків про попит на акції в контексті всього ринку;

  • можливість співставлення змін цін в різних сегментах ринку і формування висновків про те, які з них є в даний час найбільш прибутковими для інвестора;

  • можливість співставлення ціни на акції в різних країнах.

У літературі визнають три основні функції фондових індексів: діагностичну, індикативну, спекулятивну.

Діагностична функція виявляється у здатності системи індикаторів характеризувати стан та динаміку розвитку як національної економіки в цілому, так і окремих її складових. Тобто індекс здатний показати(і в певній мірі предсказати) який сектор економіки має тенденцію до динамічного зростання, який знаходиться у кризовому стані.

Аналогічно, є можливість співставляти тенденції розвитку великого та малого бізнесу, окремих підприємств та промисловості в цілому. І, нарешті, більш-менш стійкі тенденції національного фондового індексу до падіння є свідченням як відносного зменшення зацікавленості економічних суб’єктів до інвестування в межах країни, так і загального погіршення позиції національної економіки в світі.



Індикативна функція індексів виявляється в тому, що наявність об’єктивної оцінки цінової ситуації на ринку цінних паперів дає точку відрахунку для оцінки поведінки крупних інвестиційних фондів, окремих інвесторів та портфельних менеджерів. Обчисливши динаміку ринкової вартості портфеля акцій за будь-який відрізок часу, інвестор має можливість зробити обгрунтований висновок про те, наскільки вибрана ним стратегія ефективна (портфельний індекс вищий за фондовий, або нижче за нього) і внести корективи в свою поведінку на ринку.

Індикативна функція індексів виявляється також у використанні так званих бета-індикаторів, що характеризують міру зміни ціни певного цінного паперу по відношенню до рівня індексу. Для інвесторів, які схильні до ризику, більш привабливими є цінні папери з високим бета-індикатором, оскільки саме такі цінні папери дають високі потенційні прибутки. Тобто індекс дає певний орієнтир, по якому інвестори можуть співставляти результати використання своїх портфелів.

За допомогою індексів, а також таких інструментів фондового ринку, як ф’ючерси та опціони, можна здійснювати страхування портфеля цінних паперів, іншими словами захистити вартість портфеля у періоди неблагоприємної ринкової кон’юнктури. З іншої точки зору, опціони й ф’ючерси активно використовуються у біржовій грі. У цьому проявляється спекулятивна функція індикаторів. Вони здатні миттєво реагувати на зміни політичних, економічних, соціальних факторів. Сукупний вплив цих факторів робить рух біржових індексів непередбачуваним, особливо на коротких часових відрізках. Тому вдачно купуючи або продаючи ф’ючерсні та опціонні контракти на індекси, можна отримати прибуток.

Обмеження у використанні індексів:


  1. індекси відбивають тільки кількісні зміни, тобто оцінюють загальну вартість складаючих їх частин так, щоб будь-яка зміна ціни була врахована у правильній пропорції до неї. Але індекси не відбивають якісних аспектів, тобто не показують причин, що стоять за змінами цін на цінні папери;

  2. індекси потребують періодичного коригування компонентів (“списка індексу”);

  3. індексами можна маніпулювати. Оскільки індекси рухаються при дуже невеликих обсягах, не складає труднощів здійснювати торгові операції, які могли б примусити індекс рухатися в тому чи іншому напрямку відповідно до цілей учасників ринку.

Усі біржові індекси, що використовуються у світовій практиці, можуть бути класифіковані за наступними ознаками:

а) за місцем розрахунку та ареалом поширення:

- інтернаціональні – характеризують стан фондових ринків різних країн;

- національні – характеризують фондовий ринок певної країни;

- секторні – характеризують стан ринків на окремих біржах.



б) за числом представлених в індексі компаній і частки охоплення фондового ринку:

- інтегральні – дають інформацію про стан фондового ринку в цілому;

- локальні – дають інформацію про стан окремих сегментів фондового ринку.

Кожний біржовий індекс має такі характеристики:


  1. список індексу (набір акцій – представників). Критеріями підбору акцій для включення в розрахунок індексу є:

а) репрезентативність – коливання цін на дану акцію повинні відбивати загальні коливання цін усього фондового ринку або окремих його сегментів;

б) надійність емітента.



  1. метод усереднення – це може бути метод арифметичної або геометричної середньої;

  2. базове значення індексу – це значення індексу в році (періоді), прийнятому за базу. Для зручності розрахунків базове значення індексу, як правило, округляється до 10, 100 чи 1000.

Біржові індекси звичайно розраховуються як зважена середня величина, що визначається з урахуванням не тільки відносної зміни, але й абсолютної ціни акцій компаній, що утворюють список індексу.

На сьогоднішній день у світі використовується чотири методичних прийоми для побудови усереднених індексів зміни курсів акцій. Ці прийоми зводяться до розрахунків за досліджуваний період таких показників:

1) середньоарифметичної ціни акцій обмеженої кількості обраних компаній (наприклад, промислові транспортні підприємства – індекс “Dow Jones” );

2) середньозваженої (за кількістю акцій, що перебувають у обігу) ціни всієї сукупності акцій компаній ( індекс “Standard & Рооr's”);

3) середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс “Value Line”);

4) середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін на акції.

В основі розрахунків індексів лежать три формули, що використовуються в тому чи іншому випадку, виходячи з особливостей індексу, що розраховується:


  1. з ціновим зважуванням;

  2. з ринковим зважуванням;

  3. з рівним зважуванням.

Індекси з ціновим зважуванням – використовують метод арифметичної середньої. Сумуються ціни акцій, включених у розрахунок індексу, а потім отримана сума ділиться на число акцій, що входять в індексний список.

Теоретично формула індексу з ціновим зважуванням має вигляд


I = Pi /N,
де Рі – ринкова ціна і-ї акції;

N – кількість акцій.
Індекси з ринковим зважуванням. При даному методі ціни акцій, включених в індекс, збільшуються на відповідну кількість акцій, що знаходяться в обігу, і сумуються для одержання їх сукупної ринкової вартості. Далі отриману вартість поділяють на сукупну ринкову вартість акцій на перший день розрахунку індексу, а потім отриману величину множать на базове значення індексу.

У загальному вигляді формула розрахунку є такою:


I = ( MCi,t / MC0,t) * I0,
де MCi,t – ринкова ціна і-ї компанії і у період t;

МСо,і – ринкова ціна і-ї компанії і у період 0;

Іо – базове значення індексу.
Індекси з рівним зважуванням. Індекс розраховується щодня шляхом множення значення індексу за попередній день на середньоарифметичне відносних значень цін акцій індексу (відносне значення індексу – це відношення ціни сьогоднішнього дня до ціни дня попереднього).

Тема 10. Фундаментальний аналіз цінних паперів




    1. Сутність і зміст фундаментального аналізу цінних паперів.

    2. Рейтингова оцінка емітента та цінних паперів.

    3. Портфель цінних паперів: поняття, мета формування та завдання управління.

    4. Управління доходом і ризиком портфеля цінних паперів.

Фундаментальний аналіз цінних паперів, по суті, є інвестиційним аналізом. Мета інвестиційного аналізу полягає у виборі цінних паперів, яка інвестор може оцінити, порівняти з іншими і реально здійснити операції з ними. Оскільки інвестор володіє інформацією тільки про минулі й поточні ціни на цінні папери, то для оцінки інвестиційних якостей останніх він повинен прогнозувати майбутні ціни і прибутковість. Це здійснюється за допомогою фундаментального аналізу.

Фундаментальний аналіз базується на двох базових припущеннях. Перше полягає в тому, що завжди існує можливість оцінити “дійсну” або “внутрішню” вартість цінних паперів, у відповідності з другим ринок згодом правильно оцінить внутрішню вартість а, отже, ринкова ціна наблизиться до дійсної вартості.

Фундаментальний аналіз передбачає ретельне вивчення фінансового стану емітента, прогнозування його стану в майбутньому і ймовірних змінах зовнішнього середовища.



Основною метою фундаментального аналізу є прогнозування майбутніх доходів емітента і зв'язаних з ними доходів по цінних паперах. Визначивши їхній розмір у майбутньому, переводять отримані значення в даний час. Одержана в результаті розрахунків дисконтована вартість є “дійсною” вартістю цінних паперів. Якщо вона вища за ринкову ціну, то цінний папір вважається “недооціненим”, тобто його варто купувати, тому що згодом ринкова ціна наблизиться до дійсної. У протилежному випадку, коли ринкова ціна більша за дійсну, цінний папір вважається “переоціненим” і купувати такі цінні папери дуже ризиковано.

Повний фундаментальний аналіз здійснюється на трьох рівнях: первинно в його рамках розглядається стан економіки та фондового ринку в цілому. Це дозволяє визначити, наскільки загальна ситуація сприятлива для інвестування і дає можливість визначити основні фактори, детермінуючі поточну ситуацію. Після вивчення кон’юнктури в цілому здійснюється аналіз окремих сфер ринку цінних паперів в цілях виявлення тих з них, які в наявних загальноекономічних умовах найбільш сприятливі для розміщення коштів з точки зору обраних інвестиційних цілей і пріоритетів. При цьому розглядається стан галузей і підгалузей економіки, представлених на фондовому ринку. Виявлення найкращих напрямків розміщення коштів створює основу для вибору в їх рамках конкретних видів цінних паперів, інвестиції в які забазпечували б найбільш повне виконання інвестиційних завдань. Тому на третьому рівні фундаментального аналізу вивчається стан окремих фірм і компаній, чиї боргові й пайові фондові інструменти обертаються на ринку. Це дає можливість вирішити питання про те, які цінні папери є привабливими, а які з тих, які вже придбані, треба продати.

Вивчення загальноекономічної ситуації на першому рівні фундаментального аналізу базується на розгляді показників, що характеризують динаміку виробництва, рівень економічної активності, споживання і накопичення, розвинутість інфляційних процесів, фінансовий стан держави. Виявлення факторів, що детермінують господарську ситуацію в цілому і безпосередньо впливають на фондовий ринок, дозволяє визначити загальні умови, на фоні яких буде проводитися інвестиційна політика, і побудувати прогнози відносно перспектив їх зміни.

Загальноекономічна ситуація відбиває стан в більшості сфер економіки, але кожна з них знаходиться під впливом не тільки загальноекономічних, але і своїх внутрішніх закономірностей і висновки, зроблені на макрорівні, потребують по відношенню до них конкретизації і коригування. Навіть якщо аналіз обстановки в цілому показує, що вона несприятлива для інвестування, це зовсім не означає, що немає змоги знайти галузі, в які можна було б вигідно розмістити кошти. І, навпаки, навіть в умовах підйому ринку вкладання коштів далеко не в кожну сферу економіки може принести доход і гарантувати беззбитковість інвестицій. Тому на другому рівні фундаментального аналізу важливо зробити правильний вибір галузі, найбільш сприятливої для інвестування.

Для цілей фундаментального аналізу корисно умовно прийняти розподіл всіх галузей на три основних типи: стійкі, циклічні, зростаючі.

Стійкі галузі відрізняються високою стабільністю свого розвитку і менше ніж інші підлягають впливу з боку макроекономічної ситуації. Інвестиції, що здійснюються в цінні папери компаній, які належать до стійких галузей, відрізняються високою надійністю, низьким рівнем ризику, але в той самий час меншою доходністю.

Показники діяльності так званих циклічних галузей тісно пов’язані з тим, в якій фазі знаходиться рівень ділової активності (галузі, підприємства яких виробляють засоби виробництва та товари тривалого використання). У періоди економічного спаду зменшується можливість придбання засобів праці, у населення – дорогих товарів, в умовах підйому – навпаки. Тому ризик та результативність інвестицій в акції підприємств, що належать до цієї сфери, суттєво залежать від стану ділової активності.



Зростаючі галузі відрізняються високими темпами розвитку (галузі, що знаходяться на початкових етапах становлення, галузі, що переживають відродження в результаті впровадження нових технологій). Розміщення коштів у відповідну сферу фондового ринку відрізняється високим ступенем ризику і в той же час потенційною можливістю в короткі строки значного приросту капіталу.

У рамках галузевого аналізу здійснюється співставлення показників, що характеризують динаміку виробництва, обсяги реалізації, рівень цін, заробітної плати, прибутку, накопичень як у розрізі окремих галузей, так і в порівнянні з аналогічними показниками в цілому по економіці.

Після того, як визначені найбільш привабливі галузі для розміщення коштів, із різномаїття підприємств, що входять до їх складу, треба обрати ті, чиї цінні папери дозволяють повніше реалізувати поставлені інвестиційні цілі. Цей етап фундаментального аналізу відрізняється найбільшою складністю і трудомісткістю.

Одним з ключових факторів, що впливають на вартість цінних паперів будь-якого підприємства, є його поточний фінансовий стан і перспективи розвитку. Тому фундаментальний аналіз на його останній стадії концентрується передусім на вивченні фінансового стану емітента.



Фундаментальний аналіз цінних паперів включає:

І. Дослідження надійності цінних паперів. Надійність цінних паперів визначається надійністю емітента цих цінних паперів. Тому на цьому етапі здійснюється аналіз фінансового стану емітента: аналіз ліквідності, платоспроможності, фінансовій стійкості, використання капіталу.



ІІ. Дослідження прибутковості цінних паперів і оцінка інвестицій у цінні папери. Визначення ринкової і дійсної вартості цінних паперів (див. відповідні лекції). Оцінка ефективності інвестицій в цінні папери. Визначення доходу за цінними паперами.
2. Для оцінки інвестиційних якостей цінних паперів та фінансового стану емітента на фондовому ринку здійснюється їх рейтингова оцінка.

Рейтингова оцінка – це оцінка за класом чи рангом тієї чи іншої компанії, а також випущених нею цінних паперів.

Рейтинги – це узагальнюючі показники, що дозволяють судити про якість цінних паперів і про інвестиційну привабливість емітента.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка