Конспект лекцій з дисципліни "Фінансовий ринок" для студентів 4-6 курсів денної і заочної форм навчання спеціальностей "Економіка підприємств міського господарства" та



Сторінка2/5
Дата конвертації05.11.2016
Розмір1.32 Mb.
1   2   3   4   5

i – дисконтна ставка, виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.
Відповідно сума дисконту (Dс) у цьому випадку визначається за формулою
Dс = S – Pс.
3. Переважно облікова ставка використовується при здійсненні операції “облік векселів”. Зміст операції банківського обліку (банківського дисконтування) полягає в наступному: банк до настання строку платежу за векселем або іншим зобов’язанням купує його у власника за ціною меньшою ніж сума, яка повинна бути сплачена за ним у кінці строку, тобто обліковує його з дисконтом. Банк отримує прибуток у вигляді дисконту, а власник векселя – гроші раніше строку.

У цьому випадку виникає необхідність визначення суми, яку необхідно проставити у векселі, якщо відомі теперішня сума боргу, його строк та облікова ставка. У разі використання облікової ставки відсотки за користування позичкою нараховуються на суму, яка підлягає сплаті наприкінці строку позички, тобто на кінцеву (майбутню) вартість.

Якщо облікова ставка d, то за визначенням вона дорівнює

d = (S-P)/S.
При розрахунку теперішньої вартості за простою обліковою ставкою використовується формула
Р = S(1-dn).

Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою
Р = S(1-d)^n.
Формула для визначення майбутньої вартості за простою обліковою ставкою наступна

S = P/(1-dn).
Нарощування за складною обліковою ставкою відбувається за формулою

S = P/(1-d)^n.

Аналогічно до математичного нарощування та дисконтування:



1/(1-dn) та 1/(1-d)^n - множники нарощування відповідно за простою і складною обліковою ставкою;

(1-dn) та (1-d)^n – множники дисконтування відповідно за простою і складною обліковою ставкою.

Розглянуті два методи дисконтування (математичне і банківське) приводять до різних результатів, навіть у випадку, коли і = d. Облікова ставка враховує фактор часу більш строго, і при відносно великому терміні векселя зарахування може привести до нульової або від’ємної суми, що позбавлено змісту. Вплив фактору часу посилюється при збільшенні величини ставки. Дана ситуація не виникає при математичному дисконтуванні: при будь- якому терміні часу величина платежу в даному випадку більше за нуль.

При розробці умов контрактів та їх аналізі виникає необхідність у розв'язанні ряду вторинних задач – визначенні терміну позики або розміру відсоткової ставки в тому чи іншому вигляді при всіх інших заданих умовах.

Термін позики.

Необхідні формули для розрахунку терміну позики наведені нижче:


n = (S – P) / Pi = (S/ P – 1)/ I;
n = (S – P)/ Sd = (1 – P/ S) /d.
Величина відсоткової ставки

Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.

При цьому можна скористатися наступними формулами
і = (S – P)/ Pn ;
d = (S – P) /Sn.
4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік – по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^n. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.

Позначимо j – річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.

Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою
S = P(1+j/m)^N ,
де N – кількість періодів нарахування;

j - номінальна річна ставка (десятковий дріб).


Якщо N- ціле, тобто N = mn, тоді при встановленні значення множника нарощення (1+j/m)^N у більшості випадків є можливість користуватися таблицею складних відсотків.
Ефективна ставка (дійсна) – це ставка відсотків, яка вимірює той реальний відносний доход, який можна отримати за рік. Іншими словами, ефективна ставка показує, яка річна ставка відсотків дає той же самий фінансовий результат, що і m – разове нарощування в рік за ставкою j/m. У подальших розрахунках будемо позначати ефективну ставку через і.
5. При зміні умов угоди (заміна відсоткової ставки обліковою, простої ставки – складною і т.і.) виникає необхідність оцінити чи варто погоджуватися на запропоновані зміни. Для вкладника не має принципового значення, за якою ставкою банк буде нараховувати відсотки. Для нього головна умова, щоб результат фінансової операції залишився незмінним.

Еквівалентні відсоткові ставки – це такі відсоткові ставки, які за однакових початкових умов дають однаковий кінцевий результат.

Еквівалентність ставок виводиться з рівняння відповідних множників нарощення.



Еквівалентність складної і простої відсоткових ставок:

1+nіп = (1+іс)^n:



іп = ((1+іс)^n – 1)/n,
іс = n√1+niп –1.
Еквівалентність простих відсоткової та облікової ставок:

1/1-dn = 1+ni:


dп = iп/(1+niп),
iп = dп/(1 – dnп).
Еквівалентність номінальної та ефективної ставок:

(1+і)^n = (1+j/m)^mn:


i = (1+j/m)^m – 1,
j = m((1+i)^1/m – 1.

6. Контракти, угоди, комерційні операції в більшості випадків передбачають не окремі разові платежі, а безліч розподілених у часі сплат та надходжень. Наприклад, погашення кредиту, грошові показники інвестиційного процесу, страхові внески і т.і., завжди можливо представити у вигляді послідовності (ряда) сплат та надходжень. У фінансовій математиці окремі елементи такого ряду, а іноді і весь ряд платежів в цілому називається потоком платежів (cash flows).

Потік платежів, в якому розмір платежу і інтервал між двома послідовними платежами є постійними, називається фінансовою рентою або ануїтетом.

Прикладами ренти є виплати відсотків за облігаціями, внески по погашенню кредита, виплати страхових премій. У всіх наведених прикладах певні грошові суми сплачуються через рівні інтервали часу.

Фінансова рента описується такими параметрами:


  1. член ренти – розмір кожного окремого платежу;

  2. період ренти – часовий інтервал між двома послідовними платежами;

  3. строк ренти – час від першого до останнього платежу фінансової ренти;

  4. відсоткова ставка.


Фінансові ренти класифікуються за наступними ознаками:

а) за розміром членів ренти поділяють на постійні (з рівними членами) й змінні. Члени змінних рент можуть змінюватися у часі за законом, наприклад, арифметичної або геометричної прогресії;

б) за вірогідністю сплати членів ренти поділяються на умовні та безумовні. Безумовні ренти підлягають безумовній сплаті, наприклад, погашення кредиту. Сплата умовної ренти залежить від настання певного випадку. Тому число членів такої ренти заздалегідь не відоме (наприклад, число сплат пенсій);

в) за кількістю членів розрізняють ренти з кінцевою кількістю членів ренти(обмежені) та необмежені ренти (наприклад, сплати за облігаційними позичками з необмеженим строком);

г) за моментом сплати платежів виділяють ренти звичайні (постнумерандо) й ренти пренумерандо.

Рента постнумерандо – це рента, платежі по якій здійснюються наприкінці кожного періоду.

Рента пренумерандо – сплати відбуваються на початку кожного періоду.

У більшості практичних випадків кількісний аналіз потоків платежів передбачає розрахунок однієї з двох загальних характеристик – нарощеної суми і теперішньої величини ренти.



Нарощена сума – сума всіх членів послідовності платежів з нарахованими на них відсотками к кінцю строка.

Під теперішньою величиною розуміється сума всіх членів потоку, дисконтованих на певний момент часу, що співпадає з початком потоку платежів або упереджає його.

Ми будемо розглядати звичайні, обмежені фінансові ренти, члени яких не змінюються в часі, платежі здійснюються раз на рік або p- разів на рік, відсотки нараховуються раз або m – разів на рік.



Приклад. Нехай у кінці кожного року протягом 4 років у банк вноситься 1000 грн., відсотки нараховуються в кінці року, ставка 5% річних. У цьому випадку 1-й внесок до кінця строка ренти дорівнюватиме 1000*1,05^3, оскільки відповідна сума перебувала на рахунку протягом 3 років; 2-й внесок дорівнюватиме 1000*1,05^2; 3-й внесок = 1000*1,05. Останній внесок відсотків не приносить, тобто = 1000.

Таким чином, наприкінці строку ренти внески з нарахованими відсотками представляють числовий ряд: 1000*1,05^3; 1000*1,05^2; 1000*1,05; 1000. Нарощувана сума наприкінці строку ренти дорівнюватиме сумі усіх членів цього ряду.

Узагальнюючи числовий приклад, виведемо відповідну формулу для нарощування суми річної ренти. Введемо наступні позначення:

S – нарощена сума ренти;

R – розмір члена ренти;

і – відсоткова ставка;

n – строк ренти (кількість років).

Члени ренти будуть приносити відсотки протягом n-1; n-2; . . .2; 1; 0 років, а нарощувана величина членів ренти складатиме R(1+і)^n-1; R(1+і)^n-2 … R(1+і); R. Перепишимо цей ряд у зворотньому порядку. У такому вигляді він являє собою геометричну прогресію із знаменником (1+і) та першим членом R. Знайдемо суму прогресії:


S = ( R(1+і)^n – 1) / ((1+i) – 1) = (R(1+і)^n – 1)/і ,
де S – нарощена сума ренти постнумерандо.

((1+і)^n – 1)/і – множник нарощування ренти. Його значення табульовані.

Теперішня величина річної звичайної ренти постнумерандо (капіталізована вартість потоку) визначається за формулою


P = (R*(1 – (1+i)^-n))/і.
Для визначення нарощеної і теперішньої величини ренти пренумерандо використовуються відповідно наступні формули
S = ((R(1+і)^n – 1))/і)*(1+і);
P = ((R(1+i)^-n)/і)*(1+і).
Для визначення нарощеної величини річної ренти з нарахуванням відсотків m-разів на рік використовується формула
S = (R(1+j/m)^mn – 1)/(1+j/m) – 1.

Розділ ІІ. Ринок цінних паперів
Тема 3. Цінні папери як фінансовий інструмент
1. Сутність цінних паперів та їх основні властивості.

2. Класифікація цінних паперів.

3.Характеристика ринку цінних паперів. Учасники й професіонали фондового ринку.

4. Регулювання діяльності на фондовому ринку.

5. Способи отримання доходу по цінних паперах.
1. Поняття цінних паперів, порядок їх випуску й обігу в Україні регламентуються Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону “цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.

Наведена трактовка цінних паперів акцентує увагу на трьох основних моментах:

1) безпосередніх суб’єктах операцій з цінними паперами, якими є особи, що випускають їх в обіг та власники цінних паперів;


  1. характері відносин, що виникають між сторонами: відносини власності (права володіння) та боргові відносини (відносини позики);

  2. цілях відносин – отриманні доходу або інших прав, що надають цінні папери.

Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, як застава для забезпечення майбутніх платежів та погашення кредитів. Цінні папери, з одного боку, є способом достатньо вигідно розмістити вільні кошти, а з іншого – джерелом отримання додаткових фінансових ресурсів для фінансування поточної господарської діяльності, довгострокових інвестиційних проектів підприємств, держави.
Цінні папери як фінансовий інструмент мають такі властивості:

-ринковість;

-прибутковість;

-ризикованість;

-ліквідність;

-стандартність.


Ринковість – це здатність цінних паперів купуватися і продаватися на ринку, виступати в якості самостійного платіжного засобу, а також бути об'єктом цивільних відносин (позики, спадкування, дарування і т.п.).

Прибутковість - властивість цінних паперів виступати як спосіб заощадження і нагромадження майна. Як будь-яке майно, цінні папери мають вартість:

а) номінальну - встановлюється емітентом;

б) балансову - є бухгалтерським відображенням забезпеченості цінних паперів капіталом емітента;

в) ринкову - вартість цінних паперів на ринку;

г) розрахункову - визначається за допомогою фінансових розрахунків.

Ризикованість - властивість цінних паперів заподіювати власникам грошові збитки через зменшення своєї прибутковості під впливом різних чинників.

Ліквідність - властивість цінних паперів швидко перетворюватися у грошові кошти без істотних втрат для власника.

Стандартність - по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам, по-друге, ідентичність правових наслідків для суб'єктів ринку по операціях з цінними паперами окремих груп і видів.
2. Класифікація цінних паперів – це віднесення окремих цінних паперів до тієї або іншої групи відповідно до певних ознак. Класифікація цінних паперів може бути подана схемою 3.1.

Боргові цінні папери- це цінні папери, по яких емітент несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, і виплатити доход у вигляді відсотків (облігації, векселі, казначейські зобов'язання).

Інвестиційні цінні папери - засвідчують право на частку у власності підприємства, що випустило ці цінні папери. Надають їх власникам право на участь у керуванні справами емітента й одержання частини прибутку і частини майна у разі ліквідації (акції, інвестиційні сертифікати).

Державні цінні папери - це боргові зобов'язання держави у формі цінних паперів. Випускаються державою для реалізації наступних цілей: фінансування поточного бюджетного дефіциту, регулювання грошової маси в обігу, переоформлення раніше випущених цінних паперів, згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, забезпечення комерційних банків ліквідними активами (облігації внутрішньої державної позики, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати НБУ, приватизаційні папери).

Муніципальні цінні папери - випускаються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для реалізації місцевих програм (облігації внутрішніх місцевих позик).










Класифікаційна ознака Види цінних паперів

Форма надання капіталу і спосіб боргові

виплати доходу (економічна природа)

інвестиційні (пайові)

похідні

державні


Характер емітента

муніципальні

цінні папери підприємств

цінні папери фізичних осіб


цінні папери грошового ринку

Термін і місце функціонування

цінні папери ринку капіталів


фондові цінні папери

Призначення

комерційні цінні папери

іменні


Ознака передачі прав власності

на пред’явника


основні

Механізм випуску і обігу

похідні

Схема 3.1 – Класифікація цінних паперів


Цінні папери підприємств - емітентом є підприємства (акції, облігації, векселя). Метою випуску цього виду цінних паперів переважно є залучення додаткових фінансових ресурсів у господарський обіг.

Цінні папери фізичних осіб – емітуються фізичними особами (чеки).

Цінні папери грошового ринку - відносяться до сектора "коротких грошей" - усі цінні папери терміном обігу до 1 року (векселі, депозитні сертифікати, чеки).

Цінні папери ринку капіталів - складають сектор "довгих грошей" – цінні папери терміном обігу понад 1 рік (акції, середньо- і довгострокові облігації, казначейські зобов'язання, приватизаційні цінні папери).

Фондові цінні папери - обертаються на фондовій біржі (переважно акції).

Комерційні цінні папери - обслуговують товарообіг і комерційні угоди (чеки, комерційні векселі).

Іменні цінні папери - цінні папери, виписані на певне ім'я. Не підлягають вільній передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним записом), що засвідчує перехід прав по цінних паперах до іншої особи.

Цінні папери на пред'явника - права по цих цінних паперах належать тому, хто фактично їх пред'являє. При передачі не вимагають індосаменту, обертаються вільно.

Основні цінні папери - акції, облігації.

Похідні цінні папери - засвідчують право на операції з основними цінними паперами (варант, коносамент, опціон, ф’ючерс).
Відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акції;


- облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;

- облігації місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання держави;

- ощадні сертифікати;

- інвестиційні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися у документарній та бездокументарній формах.

Документарна форма цінних паперів – сертифікат з відповідними реквізитами.

Бездокументарна форма – зберігання на електронних носіях облікового запису, що засвідчує права власності на цінні папери.
3. Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку, на якій здійснюються операції з цінними паперами.

Синонімом поняття "ринок цінних паперів" є поняття "фондовий ринок".



Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал, що знайшов своє вираження у формі цінних паперів.

Головною метою фондового ринку є створення умов для ефективного розміщення інвестицій.

Відповідно до “Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні” "ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів".

Ринок цінних паперів можна умовно розділити на кілька секторів (табл.1).
Таблиця 3.1 – Сектори ринку цінних паперів


Критерії класифікації

Сектори ринку

1. Спосіб розміщення цінних паперів

- первинний фондовий ринок

- вторинний ринок


5. Термін обертання цінних паперів



- ринок цінних паперів з встановленим терміном обігу

- ринок цінних паперів без встановленого терміну обігу




Первинний ринок цінних паперів – це ринок, що обслуговує випуск (первинну і повторні емісії) і первинне розміщення цінних паперів (перший продаж цінних паперів інвесторам). Первинний ринок сприяє росту капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестування тому, що на ньому продаються і купуються нові, тільки що випущені в обіг цінні папери.

Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених в обіг цінних паперів.

Біржовий ринок цінних паперів представлений фондовою біржею. Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона є основним елементом вторинного ринку цінних паперів.

Позабіржовий ринок цінних паперів – сфера обігу цінних паперів, які не допущені до котирування на фондовій біржі.

Для того, щоб фондовий ринок був ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував відповідні умови для інвестицій і надійний захист інтересів суб'єктів, його функціонування повинне базуватися на наступних основних принципах:

- прозорість - ринок повинен відповідати умовам відкритості інформації, що стосується умов випуску і обігу цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, стану попиту та пропозиції на цінні папери і т.п.;

- відкритість - на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу і виходу;

- упорядкованість - означає наявність "правил гри" і контролю за їхнім дотриманням;

- конкурентність - забезпечення необхідної свободи діяльності суб'єктів фондового ринку, створення необхідних умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю дотримання правил сумлінної конкуренції учасниками фондового ринку.

На фондовому ринку діють наступні групи суб'єктів (схема 3.2).

Постачальники капіталу - суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти - домогосподарства, підприємства, інституціональні інвестори (комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, страхові компанії і т.п.).

Торговці цінними паперами - поєднують продавців і покупців.

Суб'єкти, що обслуговують ринок, - надають послуги по організаційно-технічному обслуговуванню операцій з цінними паперами (організація випуску і розміщення цінних паперів, надання різних консультацій, послуги по збереженню й обліку цінних паперів і т.п.).

Органи, що регулюють діяльність учасників, - здійснюють правове регулювання ринку цінних паперів.

Суб'єкти ринку цінних паперів


Суб'єкти, Органи,

Споживачі Постачальники Торговці які обслуговують які регулюють

ринок діяльність

учасників
Підприємства Домогосподарства
Підприємства

Органи влади

Інституціональні

інвестори


Схема 3.2 – Суб'єкти фондового ринку
Загальна структура ринку цінних паперів може бути подана наступною схемою (схема 3.3).

Уряд


Комісія з цінних паперів і фондового ринку

Ринок цінних

Емітенти паперів Інвестори

Фінансові

посередники

Схема 3.3 – Структура ринку цінних паперів


Усі суб’єкти, які діють на фондовому ринку, поділяються на дві категорії: “учасники ринку цінних паперів” і “професіонали ринку цінних паперів”.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка