Конспект лекцій Укладачі: Щеньова В. Б., к е. н., доц. Лакей І. М., ст викладач Дніпропетровськ 2009



Сторінка1/11
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О. Гончара

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії


МІКРОЕКОНОМІКА
конспект лекцій

Укладачі: Щеньова В.Б., к.е.н., доц.

Лакей І.М., ст. викладач

Дніпропетровськ 2009

Мікроекономіка як наука. Предмет і метод макроекономіки.
Мікроекономіка поряд з макроекономікою є двома складовими економічної теорії. Економічна теоріяце суспільна наука про використання обмежених ресурсів для максимального задоволення необмежених матеріальних потреб суспільства. Економічну теорію можна визначити як науку про вибір суспільством раціональних способів використання ресурсів для задоволення своїх потреб сьогодні і у майбутньому.

Економічна наука використовує два рівні аналізу: макроекономічний і мікроекономічний.

Поділ економічної теорії на макроекономіку та мікроекономіку є доволі умовним. Обидві складові аналітичної економії вивчають попит, пропозицію, ціни, рівновагу, але роблять це на різних рівнях аналізу. Тобто, такий поділ залежить не від масштабу явищ, а від погляду на ці явища.

Макроекономіка — це наука, яка досліджує національну економіку й оперує такими агрегатними показниками, як валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), національний дохід (НД), загальний рівень зайнятості, сукупний попит тощо. Макроекономіка розглядає економіку в цілому, не звертаючи уваги на агрегати, її завданням є з’ясування загальної схеми структури економіки і зв’язків між різними агрегатами, що складають економіку в цілому.

Мікроекономіка вивчає окремі економічні одиниці. Вона оперує поняттями „галузь”, „фірма”, „домогосподарство”, використовуючи такі показники, як виробництво і ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи сім’ї, попит і пропозиція на окремий товар тощо.

Предметом вивчення мікроекономіки є закономірності поведінки та прийняття рішень первинних економічних одиниць — домогосподарств і фірм, а також особливості формування через їхню взаємодію структур вищого порядку — ринків окремих благ і галузей. Інакше кажучи, Мікроекономіка вивчає економічну поведінку виробників, споживачів, власників виробничих та фінансових ресурсів, а також функціонування різноманітних типів ринкових структур та окремих галузей промисловості.

Мікроекономіка вивчає окремі економічні одиниці і формує погляд на всю економіку з точки зору цих одиниць.

Мікроекономіка - це наука про прийняття рішень, що вивчає поводження окремих економічних суб'єктів. Її основними проблемами є:


Мікроекономіка вивчає відносні ціни, тобто співвідношення цін окремих благ, у той час як абсолютний рівень цін вивчає макроекономіка.

Безпосереднім предметом мікроекономіки є: економічні відносини, пов’язані з ефективним використанням обмежених ресурсів; прийняттям рішень окремими суб’єктами економіки в умовах економічного вибору.

Водночас помилкою є вважати, що між предметами макро- і мікроекономіки існує чітка межа. Багато проблем є об’єктами обох ділянок економічної науки.

Сучасна мікроекономіка складається з чотирьох частин. Перша частина присвячена аналізові закономірностей утворення споживчого попиту. У цій частині мікроекономіки розвиваються теорії граничної корисності. В другій частині мікроекономіки аналізується пропозиція в першу чергу з погляду вивчення поводження окремої фірми і формування її витрат у конкретних ринкових умовах. Третя частина присвячена аналізові співвідношення попиту та пропозиції в залежності від різних форм ринків (ринків досконалої або недосконалої конкуренції). У четвертій частині - теорії розподілу - аналізуються ринки і проблеми ціноутворення факторів виробництва.



Предметом вивчення мікроекономіки є закономірності поведінки та прийняття рішень первинних економічних одиниць — домогосподарств і фірм, а також особливості формування через їхню взаємодію структур вищого порядку — ринків окремих благ і галузей. Інакше кажучи, Мікроекономіка вивчає економічну поведінку виробників, споживачів, власників виробничих та фінансових ресурсів, а також функціонування різноманітних типів ринкових структур та окремих галузей промисловості.

Мікроекономіка вивчає окремі економічні одиниці. Вона оперує поняттями „галузь”, „фірма”, „домогосподарство”, використовуючи такі показники, як виробництво і ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи сім’ї, попит і пропозиція на окремий товар тощо.

Мікроекономіка - це наука про прийняття рішень, що вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів. Її основними проблемами є:

  • ціни й обсяги випуску і споживання конкретних благ;

  • стан окремих ринків;

  • розподіл ресурсів між альтернативними цілями.

Безпосереднім предметом мікроекономіки є: економічні відносини, пов'язані з ефективним використанням обмежених ресурсів; прийняття рішень окремими суб'єктами економіки в умовах економічного вибору.

У мікроекономіці особливе значення має вивчення наступних питань:



  • економічна поведінка людей, що закріплюється в адекватних інститутах і суспільних структурах. Як ключові інститути виступають ринок, власність і держава;

  • прийняття економічними суб'єктами рішень і реалізація ними відповідних економічних дій;

  • проблема вибору одного з альтернативних варіантів використання ресурсів;

  • вона порушує питання про рідкісність і благ і їх обмеженість.

Головна задача економічних суб'єктів Мікроекономіки полягає у тому, щоб здійснити економічний вибір, обумовлений обмеженістю ресурсів. У будь-якому суспільстві обмеженість ресурсів змушує робити вибір з метою вирішення наступних питань:

  • що виробляти і в якому обсязі;

  • яким чином виробляти обрані види благ;

  • для кого виробляти, хто отримає вироблений продукт;

  • який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання і який - для майбутнього.

Сучасна мікроекономіка вивчає, як вирішуються вищезгадані чотири основних питання.

Мікроекономіка є абстрактною фундаментальною наукою, яка служить основою для розвитку прикладних економічних наук. мікроекономіка виконує наступні функції.



Пізнавальна функція. Мікроекономіка досліджує сутність економічних явищ і процесів, відкриває закони, яким підпорядкована економічна діяльність. Завдяки цій функції мікроекономіка озброює людство необхідними знаннями у сфері дії ринку.

Методологічна функція. Суть цієї функції зводиться до того, що мікроекономіка є теоретико-методологічною базою для усіх прикладних економічних наук. Саме вона здійснює опрацювання методів та засобів наукового дослідження ринкового механізму.

Світоглядна функція полягає у тому, що мікроекономіка формує певний стиль мислення, впливає на сприйняття, розуміння, оцінку економічних процесів, а отже, визначає світогляд людей.

Практична функція полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності економічної діяльності, застосування принципів раціонального господарювання і управління виробництвом, обґрунтуванні економічної політики держави.

Прогностична функція. Ця функція в економічній літературі виділяється відносно недавно й пов’язана з особливостями функціонування сучасної економіки й зростанням важливості прогнозування економічного розвитку. Суть ї полягає у тому, що мікроекономіка розробляє наукові та методологічні основи передбачення перспектив економічного розвитку у майбутньому.
Методологія мікроекономічного аналізу.

Мікроекономіка, здійснюючи дослідження, виходить з наступних методологічних передумов:

а) економічного атомізму, що означає, що мікроекономіка зосереджує свою увагу на поведінці окремих економічних суб'єктів, які приймають і реалізують свої рішення в процесі економічної діяльності;

б) економічного раціоналізму, сутність якого складається у допущенні оцінки економічними агентами своїх вигод і витрат, порівняння яких у процесі прийняття економічних рішень дає можливості установити найбільш ефективні дії конкретного економічного агента, що забезпечують витяг максимального доходу.



Метод мікроекономіки – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких вона здійснює дослідження поведінки економічних суб’єктів й механізму функціонування ринку. Метод, з одного боку, відображає пізнані закони досліджуваної сфери навколишнього світу, а з другого — виступає як засіб подальшого пізнання. Таким чином, він є одночасно і результатом процесу пізнання, і його передумовою. У мікроекономічних дослідженнях використовують як загальнонаукові методи, так і спеціальні.

На різних етапах розвитку в економічній теорії використовували різні методи досліджень, більшість з яких зберігають своє значення і в сучасній науці. Серед основних методів необхідно виділити такі: формальна логіка, діалектика, системні методи дослідження, економічні експерименти та інші.

Важливе значення в мікроекономічних дослідженнях має розробка теорій і моделей. Мікроекономічні дослідження розпочинаються зі збору та вивчення фактів економічного життя, їх узагальнення, виділення найсуттєвіших, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дають змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів. Основним методом мікроекономіки є моделювання, тобто побудова моделі і її дослідження.

Економічна модель - це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат, тобто передбачити, як зміни економічних умов вплинуть на економічні результати.

Економічні змінні - це натуральні або вартісні величини, що можуть набувати ряд можливих значень.

Будь-яка модель передбачає відтворення взаємозв'язків між елементами системи на підставі констант та змінних величин. Метою економічного моделювання є розуміння функціонування того чи іншого сектора економіки. Моделі є досить різноманітними. Вони розрізняються: за рівнем узагальнення (абстрактно-теоретичні; конкретно-економічні), часом і характером дії (статичні, динамічні), характером взаємозв'язку елементів (лінійні і нелінійні) і т. д.

Залежно від об'єктів дослідження розрізняють два види економічних моделей: оптимізаційні і рівноважні. Перші використовують для вивчення поведінки окремих економічних суб'єктів, які прагнуть досягти своєї мети. За допомогою інших вирішуються завдання щодо результатів взаємодії сукупності суб'єктів і з'ясовуються умови сумісності індивідуальних цілей. Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі - за допомогою графіків.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовують такі прийоми:



  • граничний аналіз: дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на досягнення поставленої мети. Приклад: граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю), гранична корисність (корисність, яку дає споживання додаткової одиниці блага);

  • функціональний аналіз: в досліджуваному явищі виділяють характерну рису і за відповідною функцією визначають взаємодію факторів, які впливають на неї;

  • рівноважний підхід: розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити їх рівноважний стан. Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміни існуючого стану. Якщо при виникненні незначних змін зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою, але якщо рівновага відновлюється, то вона називається стійкою.

  • метод статики - зіставлення різних рівноважних станів, при якому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом.

  • метод динаміки - аналіз процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов'язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні з плануванням діяльності підприємств чи галузей. Позитивний аналіз використовують, коли бажають знати наслідки прийняття того чи іншого рішення, а нормативний аналіз - для оптимізації рішення, тобто для визначення найкращого варіанта із можливих.

Суб’єкти економічної системи та їх взаємодія. Модель кругопотоку.
Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема виступає як система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її необхідно в трьох аспектах:

  • визначення суб'єктів мікросистеми;

  • об'єкт економічних відносин;

  • основний зміст відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

  • домогосподарства - група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом є сім'я. Однак у мікроекономіці роль домогосподарства може виконувати й окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів і виступають на стороні попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства - це власники ресурсів, які постачаються для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

  • Фірма — економічна одиниця, яка використовує ресурси для виробництва товару або послуги з метою вилучення прибутку і володіє та керує одним або декількома підприємствами. Фірми створюють для того, щоб використати переваги масового виробництва, мобілізувати капітал і організувати виробничий процес. Основними видами організації фірм е одноосібна власність, партнерство і корпорація;

  • держава - сукупність органів влади, які здійснюють роль координатора та регулятора економічного життя. У сучасній ринковій економіці держава виконує цілу низку важливих функцій, частина з яких спрямована на підсилення переваг ринкового механізму координації економічної діяльності, а інша — на коригування окремих його недоліків. Основними з цих функцій є 1) формування правового та інституційного середовища; 2) сприяння конкуренції; 3) перерозподіл доходів; 4) виробництво громадських благ; 5) коригування побічних наслідків економічної діяльності; 6) макроекономічна стабілізація.

У якості особливого суб’єкту відносин на мікрорівні виступають профспілки. Вони є суб’єктом трудових відносин, виступають в інтересах найманих робітників у відносинах з роботодавцями і є монопольними продавцями на ринку праці.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини в мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Як результат виробничої діяльності в мікроекономіці розглядають матеріальний продукт або послугу. Вони характеризуються як кількісно, так і за вартістю.

Для отримання економічних благ застосовують економічні ресурси.



Економічні ресурси (фактори виробництва) - елементи, які використовують для виробництва економічних благ. У мікроекономіці як економічні ресурси аналізують такі:

  • праця - доцільна діяльність людини, спрямована на видозміну предметів природи для задоволення своїх потреб;

  • капітал: реальний - засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах; грошовий - кошти, спрямовані на придбання інвестиційних ресурсів (позиковий капітал, акціонерний капітал);

  • природні ресурси - ті групи предметів, що раніше не піддавалися обробці, або сили природи, які використовують у виробничому процесі;

  • підприємницькі здібності - особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію, організацію і творче використання ресурсів заради отримання прибутку;

  • інформація - сфера інформаційних послуг, довідкової інформації, комп'ютерний програмний продукт.

Взаємодію суб’єктів мікроекономічної системи та рух ресурсів і продукту демонструє модель кругопотоку. Механізмом координації усіх економічних рішень домогосподарств та фірм виступає система ринків. Двома основними видами ринків є ринок ресурсів та ринок продуктів (товарів і послуг).



ресурси ресурси

доходи витрати

податки податки

товари і послуги товари і послуги

споживчі видатки виторг

товари і послуги товари і послуги


Проблема обмеженості ресурсів та необхідність вибору. Альтернативна вартість.
В основі розвитку виробництва лежить протиріччя між потребами і можливостями виробництва. Потреби суспільства (індивідуумів і інститутів) безмежні. Можливості виробництва по задоволенню потреб - обмежені. Ця обмеженість обумовлена обмеженістю ресурсів.

Обмеженість ресурсів полягає в тому, що наявних у розпорядженні суспільства ресурсів недостатньо для задоволення всіх його потреб. Обмеженість ресурсів розрізняють абсолютну (обмежене загальна кількість) і відносну (можливість використовувати в даний момент і тепер ).

Протиріччя між безмежними потребами й обмеженими можливостями виробництва вирішується шляхом вибору товарів і послуг, які необхідно виготовити, і тих, від яких у визначених умовах необхідно відмовитися.

Цю проблему вибору ілюструє графік виробничих можливостей. Якщо допустити, що всі наявні ресурси суспільство може пустити на виробництво двох товарів А і В, то графік має такий вигляд:


Товар А


Товар В

Бажаючи виготовити якусь кількість товару А, суспільство повинно відмовитися від певної кількості товару В. Кожна точка на кривій показує максимально можливу кількість товарів А і В, яку може виготовити економіка при наявних ресурсах і технологіях. Будь-яка точка нижче кривої виробничих можливостей доступна для економіки. Однак вона означає неефективну роботу, оскільки в даному разі задіяні не усі ресурси. Економіка працює не на повну потужність.

Кожна точка на кривій означає ефективну роботу економіки. Збільшити обсяги виробництва одного товару, наприклад В, можна лише перерозподіливши ресурси, вилучивши їх з виробництва іншого товару (А). Кількість товару А, від якої потрібно відмовитись заради виробництва однієї одиниці товару В становить альтернативну вартість товару В.

Точки, які лежать за межами кривої виробничих можливостей недоступні для економіки у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді крива може зміститися вверх-вправо, що означає збільшення виробничих можливостей. В результаті зростання виробничих можливостей для економіки стають доступними більші обсяги виробництва.




Товар А


Товар В

Збільшення виробничих можливостей (зміщення кривої вверх-вправо) відбувається завдяки:

  • зростанню кількості ресурсів, які використовує економіка (збільшення чисельності працездатного населення, збільшення обсягів капіталу, відкриття нових родовищ природних ресурсів);

  • підвищенню ефективності використання ресурсів. це означає збільшення віддачі від одиниці використовуваного ресурсу. Збільшення ефективності відбувається завдяки впровадженню нових технологій. В сучасних умовах, коли природні ресурси стоять на грані вичерпання нові технології є вирішальним фактором зростання виробничих можливостей.

Обмеженість ресурсів, які економічні суб’єкти можуть використовувати для виробництва економічних благ обумовлює необхідність вибору між різними варіантами використання ресурсів. Кожен ресурс має альтернативні варіанти використання. Альтернативність використання ресурсів та їх обмеженість означає, що вирішивши використати ресурси для виробництва одного блага, ми вимушені відмовитись від використання їх для виробництва іншого блага. Тобто кожен вибір набуває вартості. Вартість кожного виробленого блага можна виміряти у кількості іншого блага, яке ми могли б отримати, використавши ресурси за альтернативним напрямом використання. Таку вартість називають альтернативною вартістю економічного блага. Кількість одиниць блага А, від якої потрібно відмовитись заради виробництва однієї одиниці блага В становить альтернативну вартість товару В
Теорія поведінки споживача.
Корисність споживача в економічній теорії.

На ринку товарів і послуг перед споживачем постійно постає проблема вибору економічного блага. Основними факторами споживацького вибору є споживацькі переваги, ціни на това­ри та дохід споживача. Споживач буде обирати лише те економічне благо, в якому є потреба, тобто те благо, яке має для нього певну корисність.



Корисність — це здатність товару або послуги задовольняти потреби людини; задоволення, яке отримує людина від споживання товару чи послуги. Корисність - це поняття суб'єктивне. Корисність одного і того ж товару може бути зовсім різною для різних людей, і навіть для тієї ж особи за різних умов (наприклад, порція морозива у липні і січні). Суб'єктивність корисності ускладнює її кількісне вимірювання, проте часто для зручності аналізу вводять уявну одиницю корисності — ютиль (з англ. utilitу — корисність).

Залежність між кількістю спожитих одиниць товару та рівнем задоволення споживача виражають за допомогою функції корисності. Такий підхід до вивчення корисності називають кардиналістським.



Функція корисності - співвідношення між обсягами спо­житих товарів та послуг і рівнем корисності:

,

де Uкорисність;



Q – обсяги відповідних споживчих товарів.

Двома основними поняттями кількісного підходу до аналізу корис­ності є загальна корисність і гранична корисність. Загальна корисність U)це сумарна величина задоволення від споживання конкретної кількості товару Q. Гранична корисність (MU) це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці блага, тобто додаткове задоволення від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці товару.

Основною властивістю функції загальної корисності U) є те, що вона змінюється не пропорційно зміні кількості одиниць спожитого блага. В міру збільшення споживання блага загальна корисність зростає усе повільніше, при певній кіот кості одиниць блага вона досягає максимуму (відбувається насичення потреби). Подальше споживання може привести до зменшення загальної корисності від споживання блага.

ТU


ТU

1 2 3 4 5 Q

Як видно, споживання кожної наступної одиниці товару забезпечує все менший приріст загальної корисності або, інакше кажучи, гранична корисність зменшується. У точці, в якій крива ТU максимуму, гранична корисність товару MU дорівнює нулю. Подальше споживання товару супроводжується від'ємними значеннями граничної корисності і, як наслідок, зниженням загальної корисності.




MU

MU
1 2 3 4 5 Q
Дана залежність відображає закон спадної граничної корисності - при споживанні кожної наступної одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Даний закон отримав назву першого закону Голена (від імені німецького вченого Г.Госена)

Основна проблема із застосуванням функції корисності полягає утому, що корисність — поняття суб'єктивне, вона не має кількісного виміру, тому блага можуть бути виміряні тільки порядково, тобто споживач може визначити лише послідовність, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Такий підхід у теорії поведінки споживача назвали ординалістським.

Суб’єктивізм оцінок споживача є основою для індивідуалістичного підходу в теорії споживчого вибору. Кожен споживач розглядається як незалежний, суверенний індивід який вільно здійснює вибір економічних благ керуючись лише своїми власними оцінками і своєю волею.

В основі теорії споживчого вибору лежить гіпотеза про раціональну поведінку споживача. Її суть полягає у тому, що споживач здатен оцінювати корисність тих чи інших благ, ранжувати їх за ступінню корисності та із всіх благ вибирати ті, які принесуть йому найбільшу корисність. Основними припущеннями, які покладені в основу теорії споживацького вибору, є:



  • більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша;

  • якщо є два товари А і В, то споживач може віддати перевагу одному з них або визнати, що вони для нього рівноцінні: А>В; А < В; А = В;

  • якщо споживач віддає перевагу товару А порівняно з товаром В, а товару В порівняно з товаром С, то він віддає перевагу товару А порівняно з товаром С;

  • споживач витрачає свій бюджет таким чином, щоб отримати максимальне задоволення від суми придбаних економічних благ.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка