Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство" у двох частинах Частина 1 Затверджено



Сторінка7/15
Дата конвертації29.12.2016
Розмір1.71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Місцеве управління. Протягом XV-XVI ст. відбулися зміни в адміністративному поділі українських земель. Руське і Подільське воєводства утворені у 1434 р., Белзьке – 1462 р., Брацлавське – 1565 р., Київське – 1566 р., Чернігівське – 1635 р. Вони поділялися на повіти, а ті, у свою чергу, – на волості. Перші очолювали воєводи, другі – старости (каштеляни), треті - волостителі.


Нижчою ланкою парламентської системи і органами місцевого самоврядування були шляхетські сеймики. Утворилися в Польщі на рубежі ХІV-ХV ст., потім вкоренилися на українських землях.

Друга половина ХVІІ – початок ХVІІІ ст. – період “сеймикових правлінь”, через паралізацію роботи вального сойму сеймики перебирають частково його компетенцію (військові і податкові справи), фактично виконуючи функції органів влади.



Види сеймикових зібрань

Передсеймові, на яких обиралися посли на сойм, давалися їм настанови для обговорення питань.

Післясеймові, на яких посли звітували (подавали реляції) про роботу у соймі, приймали ухвали щодо виконання соймових постанов, обирали виконавців постанов (поборці, ротмістри, комісари).

Депутатські, під час яких обирали депутатів до Коронного трибуналу – вищої апеляційної інстанції для шляхти, слухали звіти поборців, полагоджували приватні конфлікти між окремими шляхтичами.

Елекційні (виборні). На них обирали судових земських урядовців на вакантні земські уряди (4 кандидати) – підкоморія, підсудка і писаря та членів земського суду.

Надзвичайні (з власної ініціативи). Розглядали питання оборони країни, податкові справи.

Конфедераційні. Відбувалися у часи безкоролів’я (остання чверть ХVІ ст.; 1632-1633 рр.). Розглядали питання громадської безпеки, судочинства, оборони, роботи сойму.

Шляхетські з’їзди (воєводські). Зібрання під час судових сесій (шляхта сходилася за власним бажанням), переписів посполитого рушення (військові з’їзди, шляхта прибувала за розпорядженням короля, воєводи, каштеляна).

Порядок скликання сеймиків не був регламентований законодавчо. Їх могли скликати король, воєводи, каштеляни, старости, підкоморії. Відкривав зібрання найстаріший за рангом з присутніх урядовців воєводства (землі). Потім обирали маршалка – голову зібрання. Зібрання проходили у костьолах, у замках, іноді просто неба. Брали участь усі шляхтичі, осілі у воєводстві. Безземельна шляхта перебувала на сеймиках, але активної участі не брала.

У містах адміністративний устрій залежав від статусу міста: королівські привілейовані і непривілейовані, приватновласницькі, церковні. У містах, що користувалися Магдебурзьким правом, органами управління були ратуші або магістрати (рада, лава).

Антиподом станової Речі Посполитої було утворення українського козацтва – Запорізька Січ. Їй притаманні були демократизм і самоврядування. Існував поділ територіальний (на паланки) і військовий (на курені). Вищий орган – Військова рада, в якій брали участь усі козаки. Скликалася 1 січня, 1 жовтня і на Пасху. Розглядалися найважливіші питання життя Січі, обирався уряд – військова старшина (кошовий отаман, військові суддя, писар, осавул та інші). Нижчою ланкою управління були військові чиновники (булавничий, хорунжий, пушкар, гармаш, канцеляристи). Похідні начальники – полковник, писар, осавул, сотник, курінний отаман. Повний штат січової адміністрації коливався в межах 49-149 осіб.

У 1572 р. за рішенням короля утворилося реєстрове козацтво – частина коронного війська. Існувало 6 полків – Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Черкаський кількістю до 8 тис. (1630 р.).
3 На українських землях у складі Речі Посполитої діяли такі суди:

Королівський трибунал, на якому король особисто розглядав справи і виносив вироки. Йому були підсудні всі справи, що стосувалися порушення шляхетських прав і привілеїв, або будь-які справи, які король брав до свого провадження. У 1578 р. на вальному соймі у Варшаві компетенція короля була звужена, апеляційні функції перейшли до Коронного трибуналу. Одночасно на вимогу української шляхти для України був створений трибунал у Луцьку – вищий судовий орган для України. Проте у 1590 р. на вимогу польської шляхти він був скасований. За королівським привілеєм від 19 квітня 1579 р. у Батурині було створено ще один трибунал – Український – вищий орган гетьманського правління в Україні. Він поширював свою діяльність на Чернігово-Сіверщину.

Суд державного сойму. Проводився під час засідання сойму під головуванням короля. Розглядав справи про державні, посадові злочини, образу короля.

Суд королівських асесорів. Розглядав справи щодо королівських міст.

Суд референдаріїв. Вирішував спори між збирачами податків з королівських вотчин і селянами, які жили в них.

Суд великого маршалка. Розглядав справи щодо порушення правопорядку у столиці країни.

Комісарський суд. Суд уповноважених королем осіб, призначених для розгляду певних справ.

Судами першої інстанції були:



Земські суди. На відміну від Великого князівства Литовського діяли у кожному воєводстві. Склад суду обирався на повітових сеймиках і довічно затверджувався королем. Розглядав цивільні і кримінальні справи (в яких однією стороною виступав шляхтич), здійснюючи виїзні засідання у повітах воєводства. Суд був колегіальним.

Підкоморські суди. Були подібними до такого роду судів у Великому князівстві Литовському.

Старостинські суди. Нагадували гродські суди у Великому князівстві Литовському. Це суди представників королівської адміністрації (старости, підстарости). Розглядали справи шляхти і всього вільного населення, не підсудного земським і підкоморським судам. За Вартським статутом 1423 р. розглядали виключно справи про зґвалтування, підпал, пограбування та розбійний напад (“наїзд”).

Магістратський суд. Діяв у містах, що користувалися Магдебурзьким правом. Судові повноваження за цивільними справами здійснювала рада на чолі з бургомістром, за кримінальними справами – лава на чолі з війтом. У містах діяли цехові суди.

У зв’язку з поширенням доменіальних (вотчинних судів) копні суди припинили своє існування.

Крім світських, існували і церковні суди – доменіальні і духовні. Перша інстанція для них – суд єпископа, друга – суд архієпископа, третя і вища – суд Папи Римського.

Судовий процес мав позовний характер. Він розпочинався з позовної заяви лише повнолітніх осіб. У разі неявки до суду відповідача у нього конфісковували 1-2 волів. Якщо таке траплялося вдруге і втретє, то відповідач програвав справу. Наступний етап процесу – розгляд доказів, наданих обома сторонами. Доказами були особисте зізнання, свідчення очевидців, приватні документи, королівські привілеї (документи), присяга. Після заслуховування обох сторін та оцінки доказів суд ухвалював рішення. Сторона, що виграла справу, вносила на користь судді певну плату, інша сторона – сплачувала штраф. Справи про вбивство розглядалися за іншою процедурою. На початку розгляду справи заявник повинен був вказати ім’я підозрюваного і лише після цього суддя призначав судового чиновника, який проводив розслідування злочину.

4 На українських землях, що входили до складу Польщі з 1387 р., діяли такі джерела права:



  • Звичаєве право.

  • “Руська Правда”. Була чинною до першої половини

ХV ст.

  • Збірники Магдебурзького права. У середині ХІV ст. у Кракові був заснований Вищий суд німецького права.

  • Вислицький статут 1347 р. Це перша кодифікована збірка звичаєвого права Польщі.

  • Вартський статут 1420-1423 рр. Ним регулювалися шлюбно-сімейні стосунки, питання успадкування й опікунства.

  • Королівські закони.

  • Загальні й особисті привілеї.

  • Законодавство сеймиків.

  • Акти Великого вального сойму.

  • Судовий прецедент.

До Люблінської унії у Великому князівстві Литовському правова система була більш розвинутою, ніж у Польському королівстві. Тому основою правової системи Речі Посполитої став спочатку Литовський статут 1566 р., а потім - 1588 р.

Джерела права Речі Посполитої:

  • Литовські статути.

  • “Статті Магдебурзького права” 1556 р. і пізніших видань.

  • Церковне право – номоканон (грецьке церковне право), церковні статути Володимира і Ярослава.

  • Звичаєве козацьке право. Мало офіційний статус на Січі. Ним закріплювався власний військово-адміністративний устрій, регламентувався порядок землекористування, укладання договорів, визначалися види злочинів і покарань.

Галузі права

Цивільне право. Шляхта користувалася повною дієздатністю, залежне населення перебувало у безправному становищі. Правом земельної власності користувалися король, який надавав землі у довічне або тимчасове володіння, магнати і католицька церква. З часом з’явилися майорати – маєтки, що вилучалися із загальної юрисдикції, правові відносини в них регулювалися окремими статутами. Після смерті батька майно неподільно успадковував старший син. Право володіння супроводжувалось обов’язком для власника відбувати військову службу.

Розвинутим було зобов’язальне право. Поширеними були договори купівлі-продажу, позики, підряду. Факт укладання договору фіксувався у спеціальних судових книгах. Для забезпечення виконання зобов’язань використовували заставу та поручительство. Термін викупу застави нерухомого майна становив 15 років, а за рішенням суду – до 30 років, строк позовної давності – 5 або 10 років. Усі угоди укладалися у присутності свідків з виконанням певних символічних дій (перебивання рукостискання, “могорич” (частування). Іноді договір скріплявся присягою.



Шлюбно-сімейне право. Укладання шлюбу регламентувалося нормами католицького права. Шлюбні стосунки розпочиналися після обряду вінчання. Головні умови для укладання шлюбу – відповідний шлюбний вік і згода батьків. Підстава для припинення шлюбу – смерть одного з подружжя. Розлучення допускалося як виняток і здійснювалося для католиків лише духовним судом, для православних такі справи могли розглядатися і світським судом. Наречена отримувала від батьків чи братів придане і приносила з собою в сім’ю особисті речі, одяг, коштовності. Наречений мав зробити дружині шлюбний подарунок, який, як правило, дорівнював вартості приданого. Діти перебували під опікою батьків до виділення повнолітніх синів з відповідною часткою майна, доньки – до одруження.

Кримінальне право. З середини XV ст. римське право стало домінуючим на українських землях у складі Польщі. Злочини поділялися на публічні і приватні.

Види злочинів:

  • Образа королівського маєстату (особи короля).

  • Злочини проти держави – повстання, підбурювання до повстання, видача ворогу державної таємниці, оголення меча у залі суду, вхід до приміщення суду без дозволу судді, відмова від виконання судового вироку. Покарання – штраф у розмірі 3-14 гривень.

  • Злочини проти релігії – чаклунство, перехід до нехристиянської віри.

  • Злочини проти громадського порядку та спокою – розбійний напад.

  • Злочини проти особи – вбивство, тілесні ушкодження, образа честі, статеві злочини. Покарання залежали від статусу постраждалого. Передбачався штраф від 5 до 60 гривень.

  • Образа честі шляхтича. Покарання – штраф у розмірі 60 гривень.

  • Майнові злочини – крадіжка (проста і кваліфікована (викрадення майна із застосуванням зброї)).

Види покарань:

  • Смертна кара. Була кваліфікованою – спалення, четвертування, колесування, переломлювання рук і ніг, простою – відрубання голови, повішення, втоплення, розстріл.

  • Штраф.

  • Конфіскація майна.

  • Позбавлення волі.

  • Позбавлення честі (інфамія) й опала (банація).

  • Тілесні покарання (“покарання на шкірі”) – таврування, відрізання вуха.

  • Покарання біля ганебного стовпа.

Правова система Речі Посполитої ґрунтувалася на західній правовій культурі, усвідомленні громадянами своїх прав та обов’язків перед законом.
Список основної літератури
1. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Я.Тація. – К., 2000. – Т.1.

2. Історія держави і права України / За ред. А.С.Чайковського. – К., 2001.

3. Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 2001.
Список додаткової літератури
1. Брецко Ф. Історія держави і права України в схемах і таблицях // Історія України. – 2005. – №29-32. – С.21-23.

2. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов-на-Дону, 1995.

3. Івановська О.П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. – К., 2002.

4. Капелюшний В.П., Кудін С.В. Історія держави і права України (у схемах). – К., 2001.

5. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України. – К., 2002.

6. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

7. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К., 1998.

8. Музиченко П.П., Долматова Н.И. История государства и права Украины в вопросах и ответах. – Харьков, 2000. – Ч.1.

9. Правовий звичай як джерело українського права ІХ-ХІХ ст. / За ред. І.Б.Усенка. – К., 2006.

10. Статут Великого князівства Литовського: У 3 т. – Одеса, 2003.

11. Тищик Б.Й., Вівчаренко Б.А. Суспільно-політичний лад і право України у складі Речі Посполитої і Литовської держави. – Львів, 1996.

12. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. – К., 1997. – Т.1.

13. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1991.

14. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. Ю.С.Шемшученко. – К., 1999-2004.


Зразки тестових завдань для перевірки знань

1 Нижча ланка парламентської системи Речі Посполитої:

а) сенат; б) шляхетські сеймики;

в) Великий вальний сойм; г) земські суди.


2 У 1635 р. на українських землях Речі Посполитої було створено воєводство:

а) Белзьке; б) Подільське;

в) Брацлавське; г) Чернігівське.
3 Суди над залежним від церкви населенням у Речі Посполитій називалися:

а) гродськими; б) духовними;

в) підкоморськими; г) доменіальними.
4 За вбивство шляхтича штраф складав:

а) 5 гривень; б) 10 гривень;

в) 30 гривень; г) 60 гривень.
5 Визначте зайве серед джерел права Речі Посполитої середини XVI – першої половини XVII ст.

а) “Руська Правда”;

б) Литовський статут;

в) “Статті Магдебурзького права”;

г) звичаєве козацьке право.

Лекція 8

Держава і право на початку Української революції ХVІІ ст.

(1648-1654 рр.)
План

1 Ознаки державності.

2 Суспільний устрій.

3 Політичний лад.

4 Правова система.

5 Судочинство.


1 Декілька століть українські землі перебували у складі різних країн – Великого князівства Литовського, Польського королівства, Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства, Угорського королівства, Молдавського князівства, Московського царства. Осередком державотворчих процесів була Запорозька Січ. Вона мала деякі ознаки державності, проте в сучасному розумінні її не можна вважати державою. Скоріше це була проміжна ланка між професійною групою і державою. Спочатку козаки були підданими Литви, потім Речі Посполитої, згодом московського царя. Не було повнокровної економіки, фінансової системи, господарської інфраструктури, власних грошей, міст, проте Запорозька Січ за весь час свого існування зберігала автономний устрій. За формою правління її можна віднести до типу демократичної республіки. Органом прямої дії виступала козацька рада. Їй належала законодавча та адміністративна влади. Виконавча влада належала кошу, тобто обраним на раді посадовцям. Керівником коша і головнокомандувачем збройними силами був кошовий отаман. Йому допомагали військові начальники: суддя, писар, осавул, курінні отамани та військові чиновники (довбуш, пушкар, тлумач та ін.). Існувала ще похідна і паланкова старшина. Повний штат січової адміністрації становив від 49 до 149 осіб.

Судоустрій на Січі складався з паланкового суду, курінного суду, суду військового (генерального) судді, суду кошового отамана, суду козацької ради. Судова система базувалася на принципах демократичності, безпосередності, змагальності, колегіальності. За звичаєвим козацьким правом виділялися злочини проти життя, проти здоров’я, військові злочини, майнові злочини. Серед покарань поширеними були смертна кара, приковування злодіїв до ганебного стовпа, побиття киями, конфіскація майна, переламування руки чи ноги, обмеження певних прав, наприклад, заборона обіймати виборні посади.

З початком Національної революції ХVІІ ст. (1648-1654) на визволених українських землях утворилася Українська держава, де політична влада опинилася в руках нової еліти – козацької старшини. На вершині владної піраміди стояв гетьман, який здійснював керівництво військом, очолював адміністрацію, визначав напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Отже, перша ознака – політична влада. Вона, фактично, дублювала модель управління Запорозької Січі.

Ознака друга – територія. Б.Хмельницький визначав її у межах української етнічної території, тобто від Львова, Галича і Холма до Слобожанщини. На півдні кордон з Кримом складало Дике поле між Дністром і Дніпром. За часів Б.Хмельницького територія Української держави становила майже 200 тис. км².

Ознака третя – політико-адміністративний устрій. На визволеній території було ліквідовано органи влади Речі Посполитої. В основу адміністративного поділу було покладено структуру козацького війська. Замість воєводств і повітів створено полки і сотні, які одночасно були військовими і територіальними одиницями. Виникло нове правління – Військова Рада, Рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрація, курінні і городові отамани.

Ознака четверта – суд, фінансова система і податки. Була запроваджена струнка судова система (генеральні, полкові і сотенні судді). Є свідчення, що за часів Б.Хмельницького карбувалася власна монета (на одній стороні зображено меч, на іншій - викарбували ім’я Б.Хмельницького). Була запроваджена посада генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів, збір грошових і натуральних податків. Діяла скарбова канцелярія.

Ознака п’ята – військо. Збройні сили були самостійні, тобто незалежні від урядів інших країн, часто добровільні. Мали загальностановий характер, тобто складалися з представників різних верств населення. Б.Хмельницький прагнув також створити мобільну, регулярну, найману армію.

Ознака шоста – соціальна структура населення. Вона зазнала значних змін. Зокрема, козацтво набуло привілейованого стану. Спостерігався перехід населення з одного стану до іншого, наприклад, селяни переходили до міщанства і козацтва.

Ознака сьома – міжнародна (зовнішня) політика. Вже на початку революції Українська держава здобула широке міжнародне визнання. Б.Хмельницький налагодив відносини з Москвою, Кримом, Туреччиною, Молдавією, Трансільванією, Польщею. Пізніше уряд Б.Хмельницького визнали Венеція, Швеція, Валахія та інші країни. Україну розглядали як суверенну, незалежну державу.

Треба зазначити, що традиції Запорозької Січі та реєстрового козацтва у процесі створення українських органів влади не були механічно перенесені на новий ґрунт. Гетьман поступово відмовився від скликання загальновійськових рад. Ускладнилася судова система, що використовувала не тільки норми звичаєвого козацького права, але й акти Речі Посполитої, Магдебурзьке право.


2 Внаслідок національно-визвольної та антикріпосницької боротьби у 1648-1654 рр. відбулися значні зміни у соціальній структурі, правовому становищі окремих соціальних груп.

Вони були пов’язані з тим, що на українських землях було ліквідовано магнатське землеволодіння (українське та польське), вигнано польську шляхту, католицьких священиків. Ці землі переходили у загальновійськову власність, передавалися козацькій старшині на умовах служби, українській родовій шляхті, монастирям, окремим особам за заслуги перед повстанцями.

У цілому ж населення України умовно можна поділити на такі групи:

Панівна верхівка

Козацтво. Саме у роки революції (війни) зміцнилося його становище як окремого стану. Козаки становили близько половини всього населення України.

Козацтво – це привілейований стан, який мав власну адміністрацію і суд, користувався певними привілеями, що були юридично закріплені Зборівським 1649 р. і Білоцерківським 1651 р. договорами, королівськими грамотами, царськими жалуваними грамотами, гетьманськими універсалами.

Козацтво не було однорідним. До нього належали як заможні, так і рядові козаки. Заможними були колишні реєстрові козаки, драгуни.

Козацька старшина. Одна її частина воювала на боці короля, інша – на боці гетьмана. Склад старшини поповнювався представниками української шляхти і реєстрового козацтва. Козацька старшина збагатилася за рахунок воєнної здобичі, гетьманських пожалувань землі за службу, яку вона намагалася перетворити на спадкову. Представники цієї привілейованої верстви населення звільнялися від сплати податків і зборів, користувалися пільгами при укладанні орендних договорів на промисли: дігтярство, виготовлення борошна, селітри тощо.

Отже, козацька старшина, крім політичної влади, володіла ще й основними матеріальними благами.



Українська шляхта (переважно дрібна і середня). Її правове становище визначалося як актами попереднього періоду (Речі Посполитої), так і гетьманськими універсалами. Шляхта не тільки зберегла власні землі, а й розширила своє землеволодіння за рахунок гетьманських пожалувань за допомогу повсталим. Інтереси козацької старшини й української шляхти збігалися.

Верхівка православного духовенства. У ході війни права православної церкви були відновлені. Гетьман своїми універсалами підтвердив привілеї і права церкви. Вона не сплачувала податків, отримувала нові землі (за рахунок колишніх католицьких монастирів), її представники підлягали становому (церковному) суду. Майнові й особисті інтереси, життя і честь духовенства захищалися так, як і шляхти. Статус церковних і монастирських селян суттєво не змінився. Вони, як і раніше, виконували натуральні повинності, сплачували податки і не могли переходити до козацького стану.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка