Конспект лекцій для студентів ІІІ курсу з спеціальності «Моделювання та конструювання промислових виробів» денної форми навчання



Сторінка1/3
Дата конвертації22.02.2017
Розмір0.5 Mb.
  1   2   3


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Технічний коледж

Луцького національного технічного університету



ЖИВОПИС
Конспект лекцій

для студентів ІІІ курсу з спеціальності

«Моделювання та конструювання промислових виробів»

денної форми навчання




Луцьк 2011
УДК

ББК
Живопис: Конспект лекцій для студентів ІІІ курсу з спеціальності «Моделювання та конструювання промислових виробів» денної форми навчання та викладачів / Іванченко Г.П. – Луцьк: Технічний коледж Луцького НТУ, 2011. – 64 с.


У конспекті лекцій подано методичні рекомендації та вимоги до здобуття необхідних знань та вмінь з курсу дисципліни «Живопис».
Укладач: викл. Іванченко Г. П.
Рецензент: каф. диз. викл. ас., Чугай Р. В.
Відповідальний Заст. директора Бонарук Т. М.

за випуск:


Затверджено навчально-методичною радою Луцького НТУ,

протокол № 9 від 24.05. 2011 р.


Рекомендовано до друку навчально-методичною радою

технічного коледжу Луцького НТУ, протокол № 8 від 18.04. 2011 р.

Затверджено на засіданні випускної (циклової) методичної комісії

зі спеціальності «Моделювання та конструювання промислових виробів»,

протокол № 8 від 18.04. 2011 р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………..4

1. Тема 1. Поняття про живопис. Види та жанри у живописі. Лекція 1…………6

2. Тема 2. Поняття про кольорознавство та колір. Лекція 2……………………...12

3. Тема 3. Етюдні замальовки природних форм. Лекція 3………………………...20

4. Тема 4. Натюрморт. Декоративний натюрморт. Лекція 4……………………….22

5. Додатки 1, 2, 3, 4………………………………………………………………… . 29

6. Література …………………………………………………………............................62



Вступ

Все, чого сягає людський зір, сповнене кольорів та відтінків передсвітанковий блакитний ліс, білосніжні шапки гір, жовті пустелі, золоті куполи храмів, смарагдове море і барвиста гама квітів.

Природа викликає в кожної людини яскраві відчуття та враження. Для відображення свого індивідуального сприйняття світу людина має оволодіти живописною технікою.

Живопис – це вид образотворчого мистецтва, який художньо передає навколишню дійсність на площині за допомогою фарб. Основним виражальним засобом живопису є колір.

Слово "живопис" утворене від слів "живо" і "писати". Тому коли художник працює над картиною за допомогою фарб, то кажуть, що він її "пише".

Художники-живописці в своїх роботах використовують різні фарби і матеріали. Олійними фарбами виконується зображення на полотні та картоні, акварель та гуаш використовуються для роботи на папері. З давніх часів розповсюджений живопис по сирій штукатурці – фреска. В такій техніці розписували стіни храмів та палаців. На дошках зображення часто наносились темперою. Живопис може бути одношаровий а (la prima) та багатошаровий.

Мазок – прийом, який застосовується для нанесення мазка – відбитка, виконаного боковою частиною ворсу, форма і величина мазка залежать від розміру пензля. Кінцевою частиною пензля ворсу (кінчика) виконують мазок-крапку, мазок-лінію, мазок-штрих.

Заливка – прийом, яким наносять рівний кольоровий тон або декілька тонів, що плавно поєднуються один з одним.

Розливка (відмивка) – застосовується у тих випадках, коли виникає необхідність покрити поверхню поступово послабленим тоном легкою розтяжкою (лесування).

По-сухому – прийом застосовується при фарбуванні шару шляхом накладання одного шару на інший. Щоб краї другого шару не розтікалися, треба перший шар добре проще лити.

По-вологому – прийом використовують шляхом нанесення одного кольору на інший, змочивши папір перед малюванням. Другий шар кольору наноситься на ще не висохлий шар (світлотіньові межі). Передача об’єму простору форми і натури здійснюється за допомогою фарб і виразності, повітряної перспективи, фактури у живописі навколишнього середовища.



Тема 1. Поняття про живопис. Види та жанри у живописі

Лекція 1

План

  1. Що таке живопис? Види та жанри живопису.

  2. Формування уявлення про види та жанри живопису та його виражальні засоби.


Живопис – вид образотворчого мистецтва, твори якого виконуються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку поверхню: папір, картон, тканину, метал, дерево, штукатурку тощо.

У творах живопису переданий весь багатогранний світ природи, людських почуттів, характерів.

Виражальними засобами живопису є малюнок, коліт, світлотінь, мазок. Вони дозволяють втілювати все кольорове різнобарв'я довколишнього світу, його об'ємність, матеріальність, лінійну та повітряну перспективу.

Для виконання живописних творів використовуються різно­манітні фарби: акварельні, гуашеві, олійні.

За характером використання фарб розпізнають олійний, акварельний, гуашевий живопис. Його виконують звичайно на площині полотна, картону, паперу або стіни. На полотні й картоні, які покривають спеціальним ґрунтом, щоб фарба добре зберігалася, пишуть олійними фарбами. Художник спочатку виконує на заґрунтованому полотні малюнок, а потім уже пише пензлем олійними фарбами, розводячи їх вибіленою олією або спеціальними розчинниками.

Акварель(франц. Aquarelle – вода) – живопис фарбами, які розводять водою. Характерна особливість цих фарб - прозорість, що дає кольоровий ефект при просвічуванні паперу крізь шар фарби. Білу фарбу в акварелі не використовують, білий колір дає папір, на якому виконується малюнок. Розчинену у воді фарбу накладають на папір тонким шаром, що дає змогу освітлювати чи затемнювати фарбу без додавання білої, яка знижує яскравість кольору.

Гуаш – живопис непрозорими, покривними фарбами. На відміну від акварелі гуаш має домішку білила, клею від чого втрачає прозорість, легко перекриває будь-який колір і дає відразу насичений тон. Отже, гуашшю можна працювати і на кольоровому папері, добиватися цікавих живописних вирішень.

За практичним призначенням живописні твори поділяються на такі види:



станкові (твори, призначені для експонування на виставках, конкурсах, у музеях, приватних колекціях тощо);

монументально-декоративні (твори, призначені для оздоблення інтер'єрів приміщень, фасадів будинків, культових споруд: панно, розпис тощо);

театрально-декораційні (твори, призначені для оформлення масових заходів, вистав, концертів);

іконопис (релігійні твори, виконані для культового призначення);

мініатюра (станкові твори малих розмірів).


Мал.1.1. Фрагмент мозаїки Софійського собору в Києві.


Види живопису

Відповідно до призначення живопис поділяють на такі види:



монументальний – особливий вид живопису творів великого масштабу, що прикрашають стіни та стелі архітектурних споруд;

монументальний живопис. Твори монументального живопису завжди пов'язані з архітектурою. Це настінні розписи: фрески, мозаїка, вітражі. Монументальний живопис широко використовувався в Єгипті для оздоблення гробниць фараонів, у середньовічних соборах Західної Європи, храмах Самарканда і Бухари та інших місцях. Всесвітньо відомою пам'яткою середньовічного монументального живопису є фрески та мозаїки Софійського собору в Києві, збудованого в 1037р. князем Ярославом Мудрим. Чудова мозаїка із смальти (дрібних шматочків різноколірного скла видної маси) древніх майстрів по праву вважається шедевром світової культури (див. додаток).

У наш час фрески і мозаїка використовуються для внутрішнього і зовнішнього оздоблення палаців культури, кінотеатрів, шкіл, станцій метро тощо.



  • Мозаїка – твір, виконаний з шматочків кольорового скла, каміння, кераміки тощо. Дивись в додатку малюнок 1. 1.

  • Декоративний – застосовується для прикрашання будівель, інтер'єрів у вигляді кольорових панно, які змінюють візуальне сприйняття приміщення. Дивись в додатку малюнок 1. 2.

  • Декоративний живописпокликаний прикрашати приміщення палаців, соборів, будинків культури, театрів орнаментальними зображеннями, побутовими сценами, мотивами казок та ін.

  • Театрально-декораційний живопис. Не можна уявити театральну виставу без декорацій, а акторів – без відповідних костюмів. Ескізи оформлення вистав виконують художники. Вони вивчають зміст сценічного твору, підбирають необхідний матеріал у музеях та книжках і в співавторстві з режисером та акторами створюють декорації. Дивись в додатку малюнок 2.

  • Театрально-декораційний – декорації, ескізи костюмів, гриму. Дивись в додатку малюнок 2.

До декораційного живопису належать театральні декорації, оформлення вулиць, площ. Він звичайно виконується гуашшю і має тимчасовий характер.

  • Мініатюра (від лат."мінімум" – кіновар, сурик) – живописний твір невеликого формату: виконується на папері, металі, кістці, фарфорі, дереві, лакованих виробах.

Мініатюра відрізняється малими розмірами і тонким виконанням в емалі, гуаші, акварелі, олії, лаку. Прикладом лакового мініатюрного живопису є палехські та федоскінські шкатулки, пудрениці. Дивись малюнок 3 додатка.

  • Станковий – виконується на станку – мольберті; за основу використовують деревину, картон, папір та полотно, натягнуте на підрамник.

Станковий живопис – живописні картини, які кріпляться під час роботи на спеціальному станку – мольберті. Виник станковий живопис ще в античні часи. На Русі художники малювали на дошках, а з XVII ст. – на полотні. Дивись малюнок 4 додатка.

Найпоширенішим видом живопису є станковий. Він поділяється на окремі жанри. Жанр визначається змістом картини.



  • Панно – картина, намальована на полотні і вмонтована в стіну.


Жанри живопису

За тематикою і предметом зображення живопис поділяється на жанри, з яких головні: портретний – зображення в живописі конкретної людини або групи людей; історичний – змістом живопису є історія суспільства; батальний – відображення події, пов'язані з воєнними процесами; побутовий – відображає щоденне життя людей; анімалістичний – зображення тварин; пейзаж –- зображення природи, її явищ; натюрморт – зображення "мертвої" натури, в яких художники передають красу і різнобарвність дарів природи, їх різноманітність і багатство.



Портрет. Людям властиве прагнення увічнювати себе чи образи близьких людей у пам'яті нащадків. Але протягом віків портретне мистецтво було недоступне простому народу. Замовляти портрети могли лише люди заможні. Цими портретами вони прикрашали свої покої, палаци.

Портрет – жанр образотворчого мистецтва, в якому зображується людина або група людей (відтворюється зовнішність, індивідуальність, відображається духовна сутність, характер).

Автопортрет – портрет художника виконаний ним самим. Основна властивість портрету – подібність до оригіналу натури, що забезпечується точним зображенням зовнішності людини. Дивись малюнок 5 додатка.

Історичний жанр. Подібно до історичних літературних творів, кінофільмів чи театральних вистав картини історичного жанру розповідають про події минулого та історичних осіб.

Процес створення картин цього жанру дуже складний. Художник повинен знати історію, побут, звичаї тієї епохи, яку він зображує. Щоб картина була достовірною, живописці роблять безліч ескізів (попередніх варіантів композиції, колориту і т.д.). Дивись малюнок 6 додатка.

Окремим різновидом історичного жанру є батальні картини (італійське слово "баталія" – бій, битва). Дивись малюнок 7 додатка.

Батальний жанр – присвячений військовій тематиці, яка включає зображення битви, а також інших епізодів, пов'язаних з війною. Дивись малюнок 7 додатка.

Побутовий жанр. Найбільш поширеним в живописі є тема­тичні картини, на яких художники зображують типові події з повсякденного життя, те, що входить у поняття "побут".

В побутовому жанрі зображалися типові події трудового життя українського народу: (їхні будні) та повсякденне життя. Дивись малюнок 7.1 додатка.



Анімалістичний жанр – (від "animal" – тварина) з найдавніших жанрів на землі. Зображення тварин з'явилося на наскельних малюнках епохи палеоліту (у печерах Альта міри та інших печерах тої епохи). В наші часи у вітчизняному мистецтві першим анімалістом і засновником анімалістичної школи став В.О.Ватагін. В ілюстраціях Р.Кіплінга "Мауглі" В.О.Ватагін створив звірів, зобразив їх істотами, наділеними розумом і почуттями.

Натюрморт – (від французького слова “naturemortte” – мертва природа).

Жанр, який призначений зображати оточуючих людину речей, які розміщені, як правило, в реальному побутовому середовищі, та композиційно організовані в єдину групу.



Натюрморт – це жанр образотворчого мистецтва, головним чином станкового живопису, що призначений зображати неживі предмети – плоди, биту дичину, букети, атрибути, які пов'язані між собою в єдину групу. Наприклад з трьох, чотирьох предметів, першого, другого планів.

Пейзаж (від французького слова "pausage" місцевість, край) – жанр живопису, який присвячений зображенню натуральної (дикої) або в тій чи іншій мірі зміненої людиною природи. У пейзажі зображаються реальні або уявні різновиди місцевості.

Пейзажі поділяються на: міські, архітектурні, індустріальні (індустріальних споруд), гірські, морські, сільські. Часом у творчості майстрів живопису часто слугує фоном до інших жанрів, як, наприклад, при зображенні людей та звірів на природі (зображаючи у далині природну місцевість, на фоні неба і землі). Дивись малюнок 8 додатка.




Тема 2. Поняття про кольорознавство та колір

Лекція 2

План

  1. Кольорознавство як елемент науки у живописі.

  2. Колір та його властивості у живописі.

  3. Матеріали та прилади для роботи з фарбами у живописі.


Кольорознавство – наука про фізичні, математичні, хімічні, фізіологічні, психологічні, символічні, естетичні властивості світла та кольору.

Наука, яка вивчає колір та його властивості, – кольорознавство, допоможе нам ознайомитися з кольором у природі. Вивчаючи білі сонячні промені, англійський вчений Ісаак Ньютон (1643 – 1727) встановив цікаве явище: якщо крізь вузьку щілину у світлонепроникній перегородці пропустити промінь білого сонячного світла і поставити на його шляху скляну тригранну призму, ребро якої буде паралельно щілині, то на екрані утвориться різнокольорова смужка, схожа на веселку. Ньютон називав її спектром. Придивившись, що між кольорами немає різких меж, вони переходять один в один, створюючи безліч відтінків, Ісаак Ньютон виокремив сім основних кольорів, порівнюючи їх з октавою і вважаючи число сім щасливим для себе: 1. червоний (до), 2. оранжевий (ре), 3. жовтий (мі), 4. зелений (фа), 5. блакитний (соль), 6. синій (ля), 7. фіолетовий (сі).



Спектр (лат. Spektrum – уявне, образ) – кольори у формі кола, перший розташував Ньютон, з’єднавши кінці спектра сумішшю червоного та фіолетового (пурпуровим). І створив найпростішу теоретичну модель кольорових взаємовідношень.

Колір – це основний зображувальний та емоційний засіб у живописі. Нагадаємо простий прийом розміщення кольорів у кольоровому колі спектра. Назва кольору починається з тієї ж літери, що колір. Наприклад, 1-2 – чарівниця – осінь, 3-4 – жар-птицю – зазиває, 5 – бабин, 6-7 – сад – фарбувати.

1. Чарівна 2. Оленка 3. Журилася 4. За 5. Гарним 6. Симпатичним 7. Французом; Чоловіки Обожнюють Жінок За Гарні Стрункі Фігури. Дивись додаток ст. 34–35 мал. 8. 1, 8. 2.

Усе розмаїття яскравих сполучень і кольорових відтінків, які ми бачимо в природі, можна поділити на дві групи: кольорові, або хроматичні (від грец. хрома – колір), та безбарвні, або ахроматичні – білий, сірий, чорний. Нейтральні кольори – білий (світло), чорний (темрява), сірий (вечір).

До хроматичних належать кольори сонячного спектра: основні – червоний, жовтий, синій та проміжні (похідні) – оранжевий, зелений, фіолетовий. Проміжні (похідні) або другорядні кольори утворюються змішуванням двох основних: червоний + жовтий = оранжевий, жовтий + голубий (синій) = зелений, синій + червоний = фіолетовий. Основні кольори розміщуються у центрі кола (червоний, жовтий, синій), проміжні (похідні) або другорядні кольори розміщуються разом з основними кольорами у середньому радіусі кольорового кола (оранжевий, зелений, фіолетовий). Інші кольори внаслідок змішування основних та другорядних кольорів матимемо такі проміжні кольори (відтінки): 1.жовтий + оранжевий = жовто-оранжевий відтінок, 2.синій + зелений = синьо-зелений відтінок, 3.червоний + оранжевий = оранжево-червоний відтінок, 4.червоний + фіолетовий = червоно-фіолетовий відтінок, 5.фіолетовий + синій = синьо-фіолетовий відтінок, 6.зелений + жовтий = зелено-жовтий. Отже, шість кольорів та шість відтінків – всього дванадцять. Ці близькі кольори та відтінки знаходяться за середнім радіусом кольорового кола, за їхніми межами основних кольорів: червоний, жовтий, синій та другорядних (похідних): оранжевий, зелений, фіолетовий.

Кольори, які не змішують, називаються доповнюючими або протилежними один одному, споріднено-контрастними. Дивись додаток ст. 36 мал. 9.1, 9.



Контраст – це яскраво виражена протилежність будь-яких якостей і властивостей. Доповнюючі кольори, розміщені поряд, утворюють контраст. Змішавши контрастні кольори, утвориться сіра або темно-сіро-коричнева. Дивись додатки сторінка 37 мал. 9. 2.

Контраст за формою – розглядається за конфігурацією (прямокутна – кругла); за величиною та розміром (високі – низькі, широкі – вузькі); за характером напрямком руху (вертикальні – горизонтальні) тощо. Дивись додаток ст. 39 мал. 10. 1.

Залежно від насиченості кольори бувають світлими і темними, поєднання їх називають контрастністю.

Існує поняття «контрастність барв». Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Контрастні сполучення двох кольорів: білий з червоним, червоний із сірим, коричневий з рожевим.

Кольоровий одночасний контраст виникає при співвідношенні хроматичного тону з ахроматичним: сірий поруч із зеленим набуватиме рожевого відтінку, поруч синього потеплішає, біля червоного позеленішає. Зазвичай гармонійні сполучення розділяють на такі групи – однотонні, основу цієї групи складає будь-який тон. Контрастні співвідношення виявляються тільки за світлотою та насиченістю – гармонійні сполучення «споріднених» кольорів, які можна об’єднати в чотири групи: жовто-червоні, жовто-зелені, синьо-червоні, синьо-зелені. У кожній групі є два основних кольори. Дивись додаток ст. 38 мал. 10.

Контраст розповсюдження визначається відношенням розмірів площ, кольорових плям. Гармонійні сполучення основних та доповнюючих (похідних) кольорів, що у кольорному полі розташовані навпроти один одного: червоний=зелений, синій=оранжевий, жовтий=фіолетовий. Контраст насичення: з кольоровим тоном з білим чи чорним, сірим.

Червоний – із чорним, білим, сірим.

Синій – із чорним, білим, сірим, зелений, білий, чорний, сірий.

Жовтий – із білим, чорним, сірим, фіолетовий – із білим.

Оранжевий – із білим, чорним, сірим, сірим, чорним.

Контраст за кольоровим тоном. Найбільш ясний – між основними кольорами: жовтим, червоним, синім; менший – між оранжевим, фіолетовим, зеленим, ще менший – між вторинними «похідними» кольорами червоно-оранжеві і т.д.

Контраст доповнюючих кольорів. Рівновага утворюється співвідношенням одного основного і другого похідного кольору, які є сумою двох інших основних: жовтий – синій – фіолетовий (ультрамарин), оранжевий – блакитний, червоний, блакитно – зелений, фіолетовий – жовто-зелений.

Послідовний контраст. Зелену фігуру перенести на ахроматичну площину (тло), на ньому виникне образ фігури рожевого тону.

Одночасний (одноразовий) контраст. Чистий одночасний контраст можна спостерігати тільки при повній нерухомості ока, тобто при ретельній фіксації однієї точки під час експозиції.

Сильний колір називають індукуючим (лат. Inductio – збудження), слабший – регулюючим.

Наприклад, жовтий на червоному тлі буде набувати відтінку зеленуватого, а червоний поруч з жовтим стане фіолетовішим, фіолетовий на зеленому тлі порожевіє, рожевий на блакитному наблизиться до оранжевого.



Контраст за світлотою. Зміна світлоти одного тону залежно від оточення. Один і той самий тон на світлому тлі здається темнішим, на темному – світлішим. Отже, висвітлення одного тону можна досягнути потемненням сусіднього і навпаки.

На білому тлі всі кольори виглядають насиченішими, на чорному – слабшими, розрідженими.

Світлота – це ступінь наближення кольорів до білого. Світлота – це наявність у спектральному колі тієї чи іншої кількості чорного або білого пігменту. За більшої кількості білого колір втрачає насиченість і набуває «світлоти», а за більшої кількості чорного – втрачає обидві властивості.

Термін тон, світлота, тональність розглядають як синоніми.

Якості хроматичних кольорів.

Хроматичні кольори мають такі якості:

а) світлість (ясність) – це більша чи менша близкість до білого кольору; наприклад: блакитний і синій, салатовий і зелений, сірий і чорний. Середні – жовтий і оранжевий, оранжевий і червоний.

Кольоровий тон – відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий – це два різних тони однакового кольору. Ще тоном називають якість кольору, завдяки якому даний колір відрізняється від інших кольорів (червоний від синього). Дивись додаток ст.38 мал.9.3.

Насиченість (інтенсивність) – це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад: червоний колір буде спокійним, а червоний із добавкою білого – мало насиченим, рожевим.

Контрастність кольорів, наприклад, поряд:


  1. червоний – із чорним, жовтим, сірим, коричневим, оранжевим, синім, бежевим;

  2. синій – із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним, бежевим;

  3. жовтий – із коричневим, чорним, червоним, оранжевим, сірим, голубим, синім, фіолетовим, бежевим;

  4. зелений – із темно-жовтим, лимонним, салатовим, сірим, жовтим, коричневим, оранжевим, золотим (охра), чорним, червоним;

  5. фіолетовий – з бузковим, сірим, коричневим, жовтим, золотистим (охра), чорним, бежевим;

  6. коричневий – з жовтим, чорним, голубим, синім, оранжевим, сірим, бежевим тощо.

У народній творчості відомі монохромні (від грецького «монос» - один, «хрома» - колір), тобто однобарвні оздоблення виробів та поліхромні - багатобарвні ( від грецького «полі» - багато, «хрома» - колір).

Нюанс у живописі – це ледь помітний перехід одного колірного тону в інший. Та відтворення пропорційних співвідношень між площинами та формою кольорових плям. Дивись додаток ст. 38 мал. 10.

Відтінок – якість кольорової плями, яка характеризує її колірність у виразах: сірий жовтуватого відтінку, «блакитно-зелений».

Локальний колір у живописі – це власний колір предмета, натури та його форми, на який не впливає повітряне середовище, оточуючі предмети, освітлення. Він використовується у декоративному живописі, народному мистецтві, декоративних творах, де моделюються форми тільки за допомогою потемніння та висвітлення кольору, наприклад: площинно-декоративні, ікони, розписи, натюрморт, декорації, імпресіонізм. Дивись додаток ст.39 мал. 10.1.

Локальний колір найкраще виявляється у похмурий день при розсіяному освітленні. При спрямованому бічному освітленні локальний колір предмета буде виявляти «півтінь» – невелика ділянка на опуклих предметах між світлом і тінню.

Зміни локального кольору залежно від освітлення, відстані поглядання, кольорового оточення. Наприклад: сніг, написаний художником – колористом, не буде білий. Його забарвлення визначатимуть золотистість сонячного світла, блакить небес.

Кольорові тіні – рефлекси (лат. reflexus – повернутий назад, відбитий, відблиск) – відбитий відблиск від якогось предмета, натури. Часто рефлексів багато на скляній поверхні якогось предмета. Та полисків, бліків, найсвітлішого місця на предметі чи натурі залежить від світла.



Світло – це поверхня, на яку падають прямі промені. Велике значення має освітлення. При денному освітленні кольори частіші, прозоріші, багатіші, а при електричному білий і зелений кольори жовтіють, червоний стає насиченішим, фіолетовий червоніє або синіє, синій темнішає і здається сіро-чорним. Зі збільшенням відстані від предмета відбувається зміна сприйняття кольору і форми. Прошарок повітря «холодить» віддалені предмети, натуру. На віддалі погано видно деталі, зменшується контраст світла й тіні, предмет втрачає чіткість контурів, а колір – свою насиченість. Зелений ліс здається синьо-блакитним, увечері – сірим.

Теплі та холодні кольори: до теплих кольорів відносяться яскраві кольори сонця – червоний, оранжевий, вохра (золотиста), вохра (світла), вохра темна, коричнева, морс коричневий, пісчаний. Найтепліші сполучення кольору – оранжево-червоний, оранжевий – тепліший, ніж жовтий, але холодніший, ніж оранжево-червоний. Холодний фіолетовий – тепліший за синій, але холодніший за пурпуровий (в якому більше червоного, вишневого), в спектральному колі він ближчий до оранжево-червоного, краплаку. Найтепліший колір – червоний. До теплих відносять світло-зелені, коричневі (світлі) з відтінками перших трьох: оранжевого, червоного, жовтого, зеленувато-жовті, оранжево-коричневі, бордово-червоні.



Холодні кольоринагадують колір, води, льоду; синьо-зелені й фіолетові відтінки; холодні – синій, голубий, темно-зелений, фіолетовий (бірюзово-бузковий), ультрамарин (синій). Найхолодніший колір – синій.

Якщо колір об’ємних предметів або натури на освітленій частині тепліший, то на затіненій – холодніший. Наприклад, оранжевий апельсин та морква на освітленій частині мають тепло-оранжевий, а на затіненій – холодно-оранжевий відтінки. Фіолетовий баклажан на світлі є червоно-фіолетового (теплого) кольору, у затінку – синьо-фіолетового (холодного). Зелений огірок має жовто-зелений (теплий) та синьо-зелений (холодний) кольори.

Ми вже знаємо з прочитаного матеріалу, що ахроматичні або безбарвні кольори – це білий, сірий, чорний.

Ахроматичні кольори використовуються у графіці, малюнку, живописі, дизайні – при моделюванні одягу, текстилі. Найпростіше гармонійне поєднання в ахроматичній групі – це двотональне рішення композиції у живописі з використанням білого та чорного, сірого кольорів.

Живопис відтінками одного кольору називають гризаль (від французького gris – сірий).

Гризаль – це живопис чорно-білою (або одноколірною) фарбою, переважно сірою. Дивись додаток ст.41 мал. 11.

Матеріали та приладдя для живопису:

Папір Ф-А4, А3 у папці – для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. Напівватман акварельного паперу з дрібними западинами опуклостями. При малюванні на такому папері потрібно, щоб поверхня була


прозорою. На гладкому (мілованому) папері фарби ковзають, він не підходить до акварельних фарб, а підходить до гелевих ручок та туші, маркерів.

Кольоровий папір – для гуашевих фарб та туші, гелевих ручок, маркерів, кольорових олівців, пастелі.

Картон – для гуашевих фарб, темпери, олійних фарб.

Гумка для живопису повинна бути м’якою, а не твердою «кохінор», мілан.

Олівець графічний, середньої м’якості (ТМ, М), (НВ, В, F) кохінор, гостро заструганий.

Ніж для застругування з відкидним лезом.

Пензлі мають бути круглими (колонкові) з гострим кінчиком (з шерсті білки, куниці, поні, тхора) – набір.

Пензлі щітинкові площинні або м’які площинні – набір, для гуашевого та олійного живопису.

Найкращі акварельні фарби – це «Ленінград-Санкт-Петербург».


  1. сині: ультрамарин, кобальт синій, блакить;

  2. жовті: вохра (золотиста), кадмій лимонний, жовтий та жовтогарячий;

  3. червоні: червона, кадмій червоний, кармін, краплак червоний;

  4. зелені: трав’яна, кобальт зелений, ізумрудна;

  5. коричневі: сієна, сепій, цибра, морс коричневий;

  6. чорні: лаппа кіптява (газова) палена слонова кістка (виноградна).

Гуашеві фарби «Мосбитхім» – набір з 12 кольорів або 24 кольори. Коробочки для розводу фарби, її кількості. Палітра.

Склянка з водою, ганчірка, губка, лінійка, циркуль, зубна щітка, кольорові олівці.

Палітра – для акварельних фарб, папір, блюдце.

Туш, перо, гелеві ручки (набір), маркери, фломастери, настільна лампа. Дивись додаток ст. 42–44 мал. 12, 12. 1, 12. 2.



  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка