Конспект лекцій для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання Луцьк рвв луцького нту 2017



Сторінка10/14
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.39 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Порівняльний підхід


Метод базується на принципі заміщення. Тому ціни продажу аналогічних об'єктів служать початковою інформацією для розрахунку вартості даного об’єкту.

Розрахунки здійснюються по наступних етапах.

Етап 1. Вивчення відповідного ринку і збір інформації про недавні операції з аналогічними об’єктами на даному ринку.

Етап 2. Перевірка інформації.

Етап 3. Порівняння оцінюваного об’єкту з кожним з аналогічних об'єктів і виявлення відмінності по даті продажу, споживацьким характеристикам, місцеположенню, виконанню, наявності додаткових елементів і т.і.

Етап 4. Розрахунок вартості даних нематеріальних активів шляхом коригування цін на аналогічні нематеріальні активи.

При аналізі цін аналогічних об'єктів можуть застосовуватися наступні розрахункові процедури:


  • визначення вартості додаткових елементів шляхом парних порівнянь;

  • визначення коригуючих коефіцієнтів, що ураховують відмінності між об’єктами по окремих параметрах;

  • розрахунок вартості по питомих вартісних показниках, єдиних для визначення групи аналогічних об'єктів;

  • розрахунок вартості за допомогою мультиплікатора доходу;

  • розрахунок вартості за допомогою кореляційних моделей.

Розрахунок вартості по питомих показниках – коли порівнювані об'єкти функціонально однорідні, але істотно розрізняються по розміру і потужності. При цьому виводяться питомі ціни на вибрану одиницю.

Наприклад, для розрахунку вартості земельної ділянки визначають заздалегідь ринкову вартість 1 м2, для розрахунку вартості будівлі – ціну 1 м3 споруди, для розрахунку вартості устаткування – ціну 1 кг маси конструкцій і т.і.

Спосіб розрахунку вартості за допомогою мультиплікатора доходу, що є відношення ціни аналогічного об’єкту до щорічного доходу його власника; застосовний до тих нематеріальних активів, функціонування яких приносить доход.

Якщо оцінюють нематеріальні активи підприємства вцілому, то застосовують мультиплікатор Р/Е (ціна до доходу на акцію).

Якщо оцінюють нематеріальні активи, що включають тільки нерухомість підприємства, то розраховують мультиплікатор валового рентного доходу GRM (ціна аналогічного об’єкту до валової ренти його власника).

Порядок розрахунку:


  1. для кожного аналогічного об’єкту розраховують мультиплікатор доходу,

  2. виводять усереднене значення мультиплікатора для всієї групи об'єктів,

  3. вартість даного об’єкту одержують множенням усередненого мультиплікатора на прогнозовану величину доходу від даного об’єкту.

Розрахунок вартості нематеріальних активів за допомогою кореляційної моделі можливий у тому випадку, коли є достатньо велика кількість аналогічних об'єктів і можна шляхом статистичної обробки інформації побудувати кореляційну модель, що описує залежність вірогідної ціни об’єкту від 2-3 його основних параметрів.

Витратний підхід


Головна ознака витратного підходу – поелементна оцінка, тобто нематеріальні активи розчленовуються на складові частини, робиться оцінка кожної частини, а потім підсумовують вартості частин.

Послідовність розрахунків:

Етап 1. Аналіз структури нематеріальних активів і виділення їхніх складових частин (компонентів), оцінка вартості яких буде проводитися диференційовано різними методами.

Етап 2. Вибір методу оцінки вартості для кожного компоненту нематеріальних активів і виконання розрахунків.

Етап 3. Оцінка реального ступеня зносу компонентів нематеріальних активів.

В практиці оцінки розрізняють два види зносу: фізичний знос і моральний знос.

Фізичний знос означає втрату фізичних можливостей об’єкту в процесі його експлуатації.

Реальний фізичний знос оцінюється наступними методами:

- по ефективному віку;

- по індексах зниження споживацьких властивостей;

- по зниженню чистого доходу в процесі експлуатації.



Моральний знос характеризує втрату конкурентоспроможності і відповідно вартості, у зв'язку з появою на ринку нових більш досконалих аналогів і поділяється на:

- технологічний;

- функціональний;

- зовнішній.



Технологічний знос є слідством впливу на вартість досягнень науково-технічного прогресу в області конструкції, технології, матеріалів.

Функціональний знос - слідство зменшення функціональних можливостей оцінюваного об’єкту порівняно з новим аналогом.

Зовнішній знос - об'єкт в якийсь момент перестає відповідати новим вимогам і обмеженням, наприклад, із екологічних причин, безпеки і т. д.

Основним методом визначення морального зносу є метод порівняння з новим, більш досконалим об'єктом.

Етап 4. Розрахунок залишкової вартості компонентів нематеріальних активів і сумарна оцінка залишкової вартості всіх нематеріальних активів.
Залишкова вартість на дату оцінки = вартість - розмір накопиченого зносу.

5.5. Оцінка фінансових вкладень

Оцінка вартості облігацій


Розглянемо цю задача спочатку в класичному варіанті для так званих купонних облігацій. Підприємство емітент облігацій зобов'язується проводити періодичний процентний платіж на річній або піврічній основі і погасити номінальну вартість облігації до призначеного терміну закінчення дії облігацій. Купонна облігація має наступні характеристики:

  • номінальну вартість;

  • термін до погашення;

  • процентну ставку;

  • умови виплати відсотків (періодичність виплат).

Сутність оцінки вартості облігації полягає в тому, що протягом терміну існування облігації її власник повинен отримати ту ж суму, яку він вклав в облігацію при покупці. Особливість полягає в тому, що сукупність платежів, які повинен отримати власник облігації розтягнута в часі, і отже, всі майбутні грошові потоки необхідно продисконтувати до моменту часу, для якого проводиться оцінка вартості облігації. Як показник дисконту необхідно приймати прибутковість аналогічних фінансових інструментів.

Математична модель оцінки грошової вартості облігацій заснована на дисконтуванні грошових потоків, виплачуваних протягом всього терміну до погашення:




де М – номінальна вартість облігацій, вона ж - вартість у момент погашення;

INT – річний процентний платіж;

Кd – прибутковість на ринку позикового капіталу аналогічних облігацій (використовується як показник дисконтування).

Приклад. Нехай випущена облігація з терміном погашення через 20 років. Номінал облігації рівний $ 1,000, а річна процентна ставка складає 14 %. Середня процентна ставка на ринку облігацій даного типу складає також 14%. Необхідно знайти оцінку вартості облігації?

Оскільки за умовою процентний платіж призначив один раз на рік, величина цього платежу складає $140. На ринку позикового капіталу прибутковість складає 14%. Отже, для оцінки вартості облігації ми повинні привести до теперішнього (поточного) часу всі щорічні процентні платежі і виплату номіналу в кінці двадцятого року. Скориставшись формулою, отримаємо



.

Нехай пройшло 5 років, а процентна ставка на даному ринку позикового капіталу не змінилася. Скільки буде коштувати дана облігація? Для відповіді на це питання потрібно знайти сучасну вартість всіх платежів, що залишилися, включаючи номінал облігації, який повинен виплатити інвестору через 15 років. Аналогічно отримаємо:



.

Вартість облігації закономірно залишилася рівній її номіналу, оскільки ситуація на ринку не змінилася. Ясно, що така ситуація збережеться протягом всього терміну до погашення облігації.

Передбачимо тепер, що середня ринкова ставка збільшилася на 2 % і складає 16%, до погашення облігації залишилися 15 років. В цьому випадку прибутковість даної облігації нижче середньої по ринку, і отже ринкова ціна облігації повинна зменшитися. Це підтверджується розрахунками:

.

Якщо тепер розглянути протилежну ситуацію, коли середня по ринку процентна ставка зменшилася на 2 % і складає 12%, то потрібно чекати підвищення ринкової ціни цієї облігації, оскільки вона приносить прибутковість більшу, ніж середня по ринку. Насправді



.

Легко перевірити, що для обох розглянутих випадків, якщо ситуація на ринку залишається без зміни (тобто зберігається 16% або 12%), вартість облігації наближається до номінального значення.

Якщо виплата відсотків по облігації призначити двічі на рік, то розрахункова формула зміниться:

,

тобто дисконтувати необхідно всі піврічні виплати відповідно до піврічної процентної ставки.

Для умов попереднього прикладу, коли процентна ставка складає 12% і до погашення залишаються 15 років при піврічній виплаті відсотків, отримаємо

.

В цьому випадку вартість облігації виявилася дещо вище, оскільки процентні платежі інвестор одержує більш часто. І отже, при зростанні вартості облігації цей ефект повинен позначитися на курсовій вартості облігації.

Розглянемо тепер випадок короткострокових (тривалістю один рік) облігацій, який більш характерний для економіки України. Нехай номінальна вартість облігації складає 100 гривень з терміном погашення через 364 днів. Процентні виплати проводиться через кожні 91 день у розмірі 25 гривень, причому останній купон виплачується у момент погашення облігації одночасно з номіналом. Нехай квартальна прибутковість аналогічних боргових зобов'язань складають 10%. Відповідно до формули отримаємо:

.

Якщо по закінченню одного кварталу процентна ставка збільшилася до 18 %, то вартість облігації складе



.

Така зміна представляється закономірним і відображає реальну ринкову ситуацію. Зокрема, якщо положення внаслідок сплеску інфляції різко погіршиться і квартальна процентна ставка складе 32%, то облігації будуть продаватися нижче свого номіналу.



.

Звернемося тепер до дисконтних облігацій, які також мають номінальну вартість, яка виплачується інвестору у момент погашення облігації. В процесі емісії такі облігації продаються із знижкою (дисконтом). Величина знижки визначається процентною ставкою по даній облігації.



Приклад. Підприємство А в день емісії придбали за ціною 82 грн. за штуку пакет дисконтних облігацій з періодом обігу 365 днів і номінальною вартість до погашення 100 гривень. Прибутковість цього фінансового інструменту на момент емісії складала

.

Через 165 днів, або за 200 днів до погашення облігації підприємство А вирішило реалізувати на ринку цей пакет цінних паперів, оскільки йому терміново знадобилися гроші. Ціна продажу була визначена таким чином:



.

Продавець дисконтував вартість облігації до погашення (100 гривень), використавши як дисконтну ставку (21.95%). Значення цього розрахунку полягає в тому, щоб розділити первинну величину дисконтного доходу (100 - 82 = 18 гривень) між продавцем і покупцем відповідно до тривалості періодів володіння фінансовим активом. Продавець володів активом 165 днів з 365, і він бажає отримати свою частину дисконтного доходу: 89.26 - 82 = 7.26 гривень з однієї облігації. Покупцю повинна дістатися та частина дисконтного доходу, яка відповідає 200 дням володіння фінансовим інструментом:

100 - 89.26 = 10.74 гривень.

Інституційні інвестори, охочі придбати ці державні облігації, вважали запропоновану ціну завищеною, оскільки домінуюча процентна ставка на ринку аналогічних фінансових ресурсів на момент продажу склала 23 %. Оцінка вартості облігацій в цьому випадку складає



,

тобто стала закономірно нижче. Підприємству А довелося задовольнитися даною ціною свого фінансового ресурсу.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка