Конспект лекцій для магістрів спеціальності 056 «Міжнародні економічні відносини» денної та заочної форм навчання Луцьк 2016



Сторінка6/8
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

3. Роль Міжнародного валютного фонду у формуванні міжнародних стратегій розвитку.

МВФ сьогодні є чи не найвпливовішою організацією з огляду на формування стратегій економічного розвитку. Особливе значення позиція Фонду має в розробці економічної політики країн, що розвиваються, і країн з транзитивною економікою. Від того, чи надасть МВФ належну фінансову допомогу (а якщо надасть, - то за яких умов), часто залежить реальність поставлених стратегічних цілей уряду країни. Крім того, авторитет МВФ враховується іншими потенційними кредиторами; фінансування або кредитування Фондом якоїсь країни відкриває довіру до неї з боку МБРР, транснаціональних банків, урядових організацій розвинутих країн тощо. Міжнародний валютний фонд є головним регулятором міжнародних валютних відносин, що має значення для валютної політики держави, яка формує свою стратегію.

Розглянемо основні цілі, функції та кредитно-фінансову політику МВФ, оскільки саме це слід найбільше враховувати при розробці міжнародних стратегій економічного розвитку.

Основні цілі МВФ: зміцнення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики; забезпечення життєздатності міжнародної системи платежів і стабілізація ринку іноземної валюти; надання кредитів країнам-членам.

З самого свого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем неконвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-ві роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, євро, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові ринки. Для зниження валютного ризику центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів, які будуть розглянуто нижче.

МВФ виконує такі групи функцій: нагляд за валютною політикою країн-членів; кредитно-фінансова діяльність; технічна допомога; емісія СДР.

Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів в галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язана надати МВФ за його запитом інформацію, необхідну для здійснення нагляду. Це – інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектор економіки, про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці, навколишнє середовище). В процесі нагляду виявляються потенційні дисбаланси, які можуть дестабілізувати валютні курси. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації, багатосторонній нагляд, поглиблений нагляд.

Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, котрі щороку навідують країну-члена й ведуть переговори з керівниками основних економічних інститутів, з міністрами фінансів, економіки, директорами центральних банків. По результатах переговорів місія складає свою думку про стан економіки країни й розробляє відповідні рекомендації. Ці документи доповідають на засіданні Виконавчої ради, яка приймає остаточне рішення.

Багатосторонній нагляд здійснюється в формі аналізу Виконавчою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спеціальній доповіді «Світовий економічний огляд» («World Economic Outlook»), на основі якого складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2-3 роки. Прогноз включає визначення темпів росту реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розміру зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. В процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжнародній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою виправлення макроекономічних дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді, коли країна опиняється у важкому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів по зовнішньому боргу. В такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз економіки країни. По наслідках аналізу розробляються рекомендації по корегуванню економічної політики, цим рекомендаціям уряд повинен неухильно слідувати.

Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів.

Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду складається з двох блоків: внесок кожної країни в уставний капітал МВФ відповідно з її квотою; запозичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів.

Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25% в іноземній твердій валюті (раніше - золотом), а решта – в національній валюті. Розміри квот встановлюються на основі питомої ваги країни в світовій економіці. При цьому враховується: розмір ВВП країни; пересічномісячні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження. В зв'язку з цим квоти серед членів розподіляються нерівномірно.

Фонд також використовує запозичені кошти. За узгодженням з «Групою десяти» (Г-10) МВФ користується кредитом «Десятки» в межах ліміту до 17 млрд. СДР. Крім того, Фонд одержує позики у центральних банків і казначейств Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна перевищувати 60% загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснює в двох модифікаціях: угода або трансакція (transaction), яка полягає в наданні країнам коштів із власних ресурсів Фонду; операція (operation), яка полягає в наданні посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Угода або трансакція не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін національної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона здійснює купівлю іноземної валюти за власну; коли сплачує борг – здійснює зворотну операцію: викупає власну валюту за іноземну.

Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно з їх квотами. Квота поділяється на 4 частини, які називаються траншами. Перший кредитний транш – до 25% квоти. Ця частина квоти називається першою часткою квоти; вона може бути використана автоматично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також резервною часткою. Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна частка і кредитна позиція вкупі утворюють резервну позицію країни.

Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резервну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отримання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведення урядом країни певної економічної політики. Вона повинна бути спрямована на зниження дефіциту національного бюджету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення державних витрат на освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення. Вони містять часто вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв'язку з цим виконання жорстких програм МВФ в країнах з дефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на деякий час) до обмеження життєвого рівня населення. Так, умовами надання Україні кредиту стенд-бай на суму 15,2 млрд. дол. в 2010 році (розрахованого на два з половиною роки) стало підвищення пенсійного віку для жінок (до 60-ти років), підвищення ціни на газ для населення та деякі інші вимоги.

Механізм фінансування. Фінансові ресурси МВФ надаються в формі трьох модифікацій, які називаються «фінансовими можливостями»: регулярні, концесійні і спеціальні.

1.Регулярне фінансування, в свою чергу, поділяється на короткострокове й подовжене.

Короткострокове або «стенд-бай» (stand-by) здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування для виправлення короткострокових макроекономічних дисбалансів. Надається траншами в 25% від квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2-7% щорічних. Крім того, надаючи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір в розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ в країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

2.Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% щорічних з виплатою боргу через 10 років.

3.Спеціальне фінансування надається у зв'язку з надзвичайними обставинами. До них належать стихійне лихо, соціальні заворушення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх – на імпортні; спеціальне фінансування труднощів перехідного періоду, що відноситься, зокрема, до країн Центральної та Східної Європи.

Для такого виду фінансування створено спеціальні фонди:



  • Фонд компенсаційного й непередбаченого фінансування надає можливість давати допомогу державам-членам в разі збитків від стихійного лиха й інших зовнішніх причин;

  • Фонд фінансування буферних запасів призначено для відновлення запасів сировини або накопичення його резервів;

  • Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки;

  • Фонд структурної адаптації призначено для надання допомоги в проведенні структурних економічних реформ в країнах, що розвиваються й мають низький доход, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою.

Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кредитних часток країн-членів; вони дозволяють збільшити в МВФ запас їх національної валюти понад встановлені межі.

Розміри фінансування. В рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою – до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти.

Кредитні операції МВФ. Попри фінансових операцій Фонд здійснює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть в країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою.

МВФ часто укладає угоду з країною-членом із зобов’язанням надати певну суму кредиту в момент її звернення до Фонду. В такому разі країна одержує не готівку, а домовляється про позику на означену суму. Країна може використати цю суму на передбачених угодою умовах. Такі кредити можуть бути подовжені на строк, що перевищує започаткований.

Найменш розвинутим країнам кредити надаються на пільгових умовах.

Кредити МВФ, попри прямого призначення, відіграють роль гаранта для одержання країною коштів від інших кредиторів. Якщо МВФ дав кредит, то це – вираження довіри до країни відносно її платежездатності.

Технічна допомога МВФ полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними грошової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної і податкової політики, упорядкуванні статистики, в розробці фінансового й економічного законодавства.

Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ в центральні банки й міністерства фінансів країни. Така допомога надається за проханням країни. Експерти місії працюють в країні звичайно 2-3 роки.

Для підготовки кадрів в рамках технічної допомоги у Вашингтоні утворено інститут МВФ. Він організує курси і семінари по підвищенню кваліфікації державних службовців із країн-членів МВФ.

Випуск СДР є специфічною функцією МВФ для поповнення міжнародних валютних резервів.

СДР (СПЗ) – спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights - SDR) – це міжнародний валютний актив. Вони призначені для поповнення офіційних валютних резервів, погашення дефіциту платіжного балансу країни й розрахунків її з Фондом.

СДР поділяються між країнами-членами пропорційно їх квотам. Країни, що мають свій рахунок в СДР, можуть придбати в інших країнах-членах їх валюту на відповідну суму. За зберігання СДР понад розподілених лімітів МВФ сплачує їх власникам відсоткові ставки, які коливаються в межах в 1 до 14%.


4. Кредитна політика Світового банку як чинник формування міжнародних стратегій економічного розвитку.

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв'язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Так, членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурою обидва вони входять до системи ООН.

Спочатку діяльність МБРР була пов'язана з кредитуванням розвинутих країн, в першу чергу європейських, що постраждали підчас Другої Світової війни. Після відбудови їх економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, що звільнились від колоніальної залежності, цілі й функції МБРР змінюються. Постає необхідність створити інститут, структурно пов'язаний з банком, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. З цією метою в 1956 р. була утворена Міжнародна фінансова корпорація. Для сприяння економічним перебудовам в найменш розвинутих країнах в 1960 р. розпочала діяльність Міжнародна асоціація розвитку.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, - Багатосторонню агенцію з гарантії інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася Група Світового банку із п'яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові – Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності. Розглянемо їх.

Міжнародний банк реконструкції й розвитку – МБРР (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD). Заснований в 1945 р.

Місцеперебування – Вашингтон. В число учасників банку входить 182 країни, також і Україна (увійшла в 1992 р.).
Основні цілі:


      • сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

      • заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

      • стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Кредитна політика МБРР. Основне призначення кредитів – стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів.

Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%.

Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Однією з особливостей діяльності МБРР є відмова від реструктуризації заборгованості клієнтів: випадків неповернення кредитів ще не було. Хоч прибуток не є головною метою МБРР, він працює прибутково.

МБРР спочатку кредитував конкретні об'єкти, переважно інфраструктури, ретельно їх відбираючи. Це обмежувало позичальникам можливість маневру, що викликало їх невдоволення. З 80-х років кредити стали менше прив'язуватись до конкретних об'єктів. Крім підприємств приватного сектора банк став кредитувати й державні підприємства, але під гарантії уряду. Банк кредитує і галузі, куди приватний капітал йде неохоче через їх високу капіталоємність або низьку рентабельність (енергетика, транспорт, сільське господарство).

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР. Таким чином, Світовий банк спричиняє дуже сильний вплив на весь валютно-кредитний ринок.

Міжнародна фінансова корпорація – МФК (International Finance Corporation - IFC) заснована в 1956 році. Штаб-квартира – Вашингтон. Нараховує 174 члени, серед них Україна (з 1993 року).

Головна мета МФК – сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

На відміну від МБРР для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам.

Попри своєї головної функції – заохочення приватних інвестицій – МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування – капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник «База даних» по новим ринкам.

Міжнародна асоціація розвитку – МАР (International Development Association - IDA) утворена в 1960 р. Місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднанні Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою.

Основні цілі МАР: сприяння економічному розвиткові країн-членів; підвищення продуктивності праці; зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Розподіл ресурсів. МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм «бідності» є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річній пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається за ставкою 5% щорічних.

Кредити прямуються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн. доларів; його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав.

Багатостороння агенція з гарантії інвестицій – БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency - MIGA) заснована в 1988 році. Місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року.


Основні цілі:

      • сприяння збільшенню притока інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам;

      • здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;

      • надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Основні напрямки діяльності БАГІ. Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерційних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерційних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.

Гарантії надаються тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій – 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках – понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ.

Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії.
5. Регулююча роль Світової організації торгівлі.

Світова організація торгівлі (СОТ) – головний міжнародний регулятор світової торгівлі товарами, послугами та інтелектуальною власністю. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році. У свою чергу, ГАТТ було засновано в 1948 році.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів й урегулювання торговельних спорів. Угода містила такі основні положення: визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі; порядок митного оподаткування; правила торговельної політики (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидій в торгівлі тощо); сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.

Світова організація торгівлі є спадкоємицею ГАТТ і містить усі положення, зафіксовані нею. Але якщо ГАТТ своєю метою мала регулювання товарів, то СОТ, крім того, регулює міжнародну торгівлю послугами і інтелектуальною власністю. В структурі СОТ для цього додатково утворена Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) та Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Отже, структурно СОТ складається з ГАТТ, ГАТС і ТРІПС.

Членами СОТ є 153 держави (2010р.). Україна вступила до цієї організації в травні 2008 р. На країни-члени СОТ припадає близько 95% обсягу світової торгівлі.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ: нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі; забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів; розробка й прийняття світових стандартів торгівлі; нагляд за торговельною політикою країн; обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ:

1. Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга має обов'язково поширитись на торгівлю з рештою країн-членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

2. Принцип національного режиму. Його суть в тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.

3. Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, в 60-х роках, в розпал «автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин в Японію практично припинилася на деякий час.

4. Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

5. Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які б нівелювали ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

6. Принцип дії в надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням зі СОТ.

7. Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, виключення з узгоджених правил. Наприклад, в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Розв'язання цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де усі торговельні бар'єри будуть усунені. Наприклад, ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом в міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосування викликає значні суперечливості між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. В 1965 р. (в рамках так званого «Кеннеді-раунда») їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного поступлення. Тобто, якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар'єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати в деякій мірі й на деякий час.

Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які б задовольнили всіх учасників СОТ. В першу чергу, це стосується ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий же режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинених країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Вступ до СОТ має важливе значення для більшості країн світу, це надає країні певної переваги в міжнародній торгівлі. Водночас, з боку низки країн висловлюється певні побоювання щодо ущемлення їх інтересів в разі їх перебування в СОТ. Керівництво СОТ навіть визначило 10 безумовно позитивних наслідків функціонування цієї організації і 10 хибних, з його точки зору уявлень про негативні наслідки.

До позитивних аспектів діяльності СОТ віднесені:

1. Зміцнення міжнародної стабільності: світова торговельна система сприяє збереженню миру, запобігає виникненню військових конфліктів внаслідок створення можливості розв'язання торговельних суперечок і гармонізації економічних інтересів.

2. Ефективний механізм розв'язання суперечок: інституційні механізми організації, створені в межах СОТ, дозволяють конструктивно розв'язувати торговельні суперечки.

3. Забезпечення однакових можливостей для всіх учасників: діяльність СОТ ґрунтується на правилах, вироблених і ухвалених усіма країнами-членами, а не під впливом окремих країн.

4. Зниження вартості життя: лібералізація світової торгівлі об'єктивно веде до зникнення високих внутрішніх цін на національному ринку.

5. Ширший вибір товарів та послуг на національних ринках.

6. Підвищення рівня доходів: усунення бар'єрів у торгівлі дозволяє виробникам виходити на широкий світовий ринок.

7. Піднесення зайнятості: торгівля стимулює економічне зростання та створення нових робочих місць.

8. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

9. Боротьба з корупцією: система міжнародних правил і норм щодо торгівлі й торговельної політики стимулює роботу урядів країн-учасниць, сприяє підвищенню дисципліни й порядку.

10. Захист від лобіювання: механізм торговельної системи сприяє формуванню більш широкого погляду урядів на національну торгову політику, запобігаючи практиці реалізації інтересів вузьких груп тиску.

Разом з тим, політики й економісти багатьох країн відзначають певні недоліки у функціонуванні СОТ. Їх також можна згрупувати по десяти позиціях. На думку критиків СОТ, ці негативи полягають у такому:

1. Захист інтересів ТНК: СОТ сприяє діяльності та захищає інтереси тільки транснаціональних корпорацій.

2. Неефективність механізму розв'язання торговельних суперечок: чинний механізм розв'язання торговельних суперечок є багатоступеневим і бюрократичним.

3. Диктат з боку СОТ та втрата національного суверенітету: СОТ диктує урядам політику, що призводить до підриву національного суверенітету. Під тиском економічних санкцій уряди не можуть довго діяти на благо суспільства.

4. Скорочення робочих місць через конкуренцію іноземних товарів на національному ринку.

5. Пріоритет комерційних інтересів над проблемами розвитку.

6. Домінування комерційних інтересів над проблемами довкілля.

7. Домінування комерційних інтересів над проблемами охорони здоров'я (насамперед це стосується прав на інтелектуальну власність великих фармацевтичних компаній, захист яких блокує доступ населення найбідніших країн до дешевих ліків).

8. Бідні країни не мають альтернативи приєднанню до СОТ: вони змушені приєднуватися до СОТ, яка є інструментом реалізації інтересів розвинутих країн.

9. Маленькі країни в СОТ безсилі, вони не можуть впливати на прийняття рішень.

10. Недемократичність СОТ: рішення приймається на користь розвинутих країн та їхніх транснаціональних корпорацій.

Керівництво СОТ, зрозуміло, намагається спростувати ці звинувачення; проте, претензії до СОТ з'явилися не на пустому місці, багато в чому вони мають свою підставу.

Уряд і політики України також аналізують можливі позитивні й негативні наслідки вступу нашої країни до цієї організації. До очікуваних здобутків належить:



      • забезпечення виходу на ринки держав-членів організації;

      • захист ліберального торговельного режиму, який є найбільш сприятливим для первинних економічних агентів;

      • прийняття державою юридично зафіксованих зобов'язань стосовно рівнів тарифного захисту;

      • поява широких можливостей забезпечення справедливого регулювання торговельних суперечок;

      • зменшення тарифних та нетарифних обмежень для українських товарів на всіх світових ринках;

      • кількісне та якісне поліпшення української торгівлі.

Водночас існують деякі побоювання щодо негативних наслідків членства України в СОТ. Вони зводяться, в основному, до такого:

  • посилення впливу світової кон'юнктури на економіку України в середньостроковому та довгостроковому періодах, що зумовить зростання економічних ризиків країни в періоди глобальної економічної нестабільності;

  • ускладнення у сфері державного регулювання економічного розвитку, які, зокрема, обумовлюються забороною використання таких традиційних важелів економічної політики, як застосування пільг до оподаткування, мита та інших платежів; списання заборгованості підприємств перед державою; використання державних закупівель як інструмента стимулювання вітчизняного виробництва та ін.

Проте переваги членства у СОТ для України значно більші, ніж можливі втрати. Перехідний період у декілька років, що надається новому члену, дозволить нашій країні адаптуватися до норм і стандартів СОТ; до того ж, усі вимоги цієї організації Україна виконала завчасно.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка