Конспект лекцій для бакалаврів усіх галузей знань денної форми навчання Редакційно-видавничий відділ



Сторінка1/9
Дата конвертації03.04.2017
Розмір1.3 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет




Історія української державності

Конспект лекцій для бакалаврів усіх галузей знань

денної форми навчання

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

Луцьк 2016

УДК 94 (477) (07)

І-89
До друку ____________ Голова Навчально-методичної ради Луцького НТУ
Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького НТУ ________________ директор бібліотеки.
Затверджено Навчально-методичною радою Луцького НТУ, протокол № ___ від « » 2016 року.
Рекомендовано до видання Навчально-методичною радою факультету комп’ютерних наук та інформаційних технологій Луцького НТУ, протокол № ____від «____» 2016 року

__________ Голова навчально-методичної ради факультету комп’ютерних наук та інформаційних технологій
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Луцького НТУ, протокол № 11 від 28.05.2016 року.

Укладачі: _________ О.Л.Майборода, кандидат історичних наук, доцент кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Луцького НТУ

Рецензент:__________ О.М.Жук, кандидат історичних наук, доцент кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Луцького НТУ

Відповідальний

за випуск:_________О.М. Жук, кандидат історичних наук, доцент кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Луцького НТУ.
Історія української державності. Конспект лекцій для бакалаврів усіх галузей знань денної форми навчання. Майборода Оксана Леонтіївна. – Луцьк: Луцький НТУ, 2016. – с. 116.

Посібник вміщує планування та конспективний матеріал лекційних занять з «Історії української державності», а також список рекомендованої літератури.



© О.Л.Майборода . 2016

ВСТУП


Навчальна дисципліна «Історія української державності» посідає вагоме місце у процесі підготовки сучасного фахівця, адже, вивчення правдивої багатовікової вітчизняної історії має важливе значення для духовного оздоровлення нації, формування високої патріотичної самосвідомості, остаточного подолання навязуваного століттями комплексу неповноцінності та провінційності, врешті-решт виходу України на передові рубежі європейської та світової цивілізації.

Структурно матеріал розміщено у хронологічній послідовності за періодами і відповідно до концепції національної історичної науки, згідно з якою українці є автохтонними мешканцями своєї землі, на якій протягом століть розбудовували державність, мали національну церкву, школи й академії, літературу й мистецтво світового рівня. Зроблено поглиблений аналіз етапів і форм української державності, проаналізовано національно-визвольну боротьбу за її відновлення (після втрати з огляду на різні причини), розглянуто проблеми сучасного державотворення, крізь призму найважливіших подій загальної історії українського народу, враховуючи при цьому специфіку технічного вузу і не дублюючи шкільний курс історії України.



Методичній спрямованості посібника сприяє те, що основні теоретичні відомості подаються за темами і супроводжуються запитаннями. Завдання сформульовані таким чином, щоб студенти відшуковували ключ до розуміння тих складних, суперечливих процесів, що відбуваються у посттоталітарному українському суспільстві.

Лекція 1: СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ. ПОЧАТКИ ДЕРЖАВНОСТІ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ.

(2 год.)

  1. Предмет, завдання і концепція курсу «Історія української державності». Джерела та історіографія курсу.

  2. Доісторичне минуле України. Початки формування українського етносу та його державності.

  3. Античні держави Північного Причорномор’я.

Література

Основна

  1. Історія України та її державності за ред. Л.Є. Дещинського..- Львів.,2005.

  2. Алексєєв Ю.М., Вертегел А.Г., Даниленко В.М. Історія України. – К., 1994.

  3. Археология Украинской ССР: В 3 т. – К., 1985. – Т.1.

  4. Бунт як К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанні історії // Україна крізь віки. Т.1. – К., 1998.

  5. Давня історія України. – К., 1994. – Кн. 1.

  6. Даниленко В.Н. Энеолит Украины. – К., 1974.

  7. Василенко Г.К. Велика Скіфія. – К., 1991.

  8. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

  9. Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII-IV вв. до н.э. – К., 1983.

  10. Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русява А.С. Античні держави Північного Причорномор’я // Україна крізь віки. Т.2. – К., 1998.

  11. Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. – К., 1966.

  12. Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. – Киев., 1990.

  13. Чмихов М.О. та ін. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.

Додаткова

  1. Білецький А.О. Геродот про скіфів і Скіфію // Археологія. – 1991. – № 7.

  2. Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н. Культура эпохи бронзы на территории Украины. – К., 1986.

  3. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. – Київ, 1983.

  4. Сегеда С. Кіммерійці. Скіфи. Сармати. // Наука і суспільство. – 1993. – №5-6.

  5. Полин С.В. От Скифии к Сарматии. – Киев, 1992.

  6. Тереножкин А.И. Киммерийцы. – К., 1976.

  7. Толочко П.П. Кочеві народі стезей и Киевская Русь. – К., 1999.

  8. Шоколо О. Орійська доба на Україні // Україна і світ. – 1994. – № 3-4.

  1. Предмет, завдання і концепція курсу «Історія української державності» Джерела та історіографія курсу.

Уже із назви курсу "Історія України та її державності" видно, що його предметом є вивчення складного і багатогранного процесу формування та розвитку українського народу на основних землях його поселення і поза їхніми межами від найдавніших часів аж до наших днів. Це історія території, земель, на якій здавна проживає український народ, історія публічної влади, чи інституцій, що правили цією територією. Стрижнем курсу буде вивчення історії України у її державницькому розумінні, тобто висвітлення процесів появи і функціонування національних державних установ, національна державницька думка та національно-визвольні змагання українців за відновлення своєї діяльності у період бездержавного існування України.

Оскільки у центрі уваги курсу перебуватимуть питання державності, то слід коротко зупинитись на суті держави.



Держава – базовий інститут політичної системи і політичної організації суспільства, створений для налагодження життєдіяльності суспільства загалом і виконання політичної влади домінуючою частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності й безпеки, задоволення загально соціальних потреб.

Виникнення та існування Держави пов'язане з будь-яким соціальним (а не біологічним) розшаруванням суспільства, з його поділом на ті чи інші частини, які поряд із спільними, зокрема загально соціальними та загальнолюдськими, мають також і свої особливі, а нерідко й протилежні потреби, інтереси. Про повноцінність існування держави свідчить наявність у неї таких найважливіших ознак (атрибутів): публічної влади, тобто органів політичного керівництва країною, права – системи встановлених державою загальнообов'язкових правил поведінки, території, фінансової системи, військових сил, міжнародного визнання із зовнішньою політикою та торгівлею. Зовнішнім атрибутами суверенної держави є її символіка- герб, гімн та прапор.

Історія людства знає три головні типи держав: рабовласницький, феодальний ці буржуазний. Крім того, держави розділяють за формами правління, найпоширенішими з яких є монархія, тобто, коли влада зосереджена в руках однієї людини- монарха, і республіка, при якій джерелом влади є народ. Форми держави, відповідно, мають свої різновиди. Наприклад, монархія абсолютною і конституційною, республіка - президентською, парламентською або змішаного типу.

В історії української державності існували обидві форми держав, однак найбільшого поширення набула республіканська.

Особливістю історії України та її державності є те, що через певні причини український народ тривалий час перебував хоча і не за власним бажанням, в рамках однієї держави зі своїми сусідами. Тому на історичних етапах свого розвитку він зробив значний внесок у розбудову таких неслов’янських державних утворень, як Велике князівство Литовське, Австрійська (згодом Австро-Угорська імперія), а у новітні часи – СРСР. Звідси робимо висновок ,що історію України та її державності потрібно розглядати у тісному зв’язку з глобальними історичними процесами, передусім з історією її найближчих сусідів.

Незважаючи на близькість історичного розвитку сусідніх народів і навіть на певну його історичну спільність, слід вказати на неприпустимість підміни історії одного народу історією іншого. Бо саме так було зроблено з історією України. Зокрема, з неї було штучно вилучено цілий період-часи Київської Русі.. В основу історичної фальсифікації покладено імперські амбіції московських царів, які вийшовши із правлячої у Київській Русі династії Рюриковичів, згодом почали виявляти претензії на всі її землі. Класичного завершення ця ідея набула у прийнятті Іваном Ш титулу «государя всея Руси» і у відомій фразі з послання псковського ченця Філофея 1510 р. – «два Рими впали, третій- стоїть, а четвертому не бувати», що покладено в основу теорії « Москва- третій Рим». Вона мала обґрунтувати законність прав Москви-наступниці Києва на візантійський, а відтак і київський спадок. Тому слідом за М. Карамзіном шовіністично настроєні російські історики стали трактувати історію Русі цілком однозначно- як початковий етап історії Росії.

Ґрунтовну критику цим великодержавним антинауковим поглядам дав М.С. Грушевський у своїй фундаментальній праці «Історії України-Руси», а також у статті «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства». У цих працях вчених виклав концепцію української історії, переконливо довів, що Київська Русь є генетично пов’язана зі всією історією України, як невід ємна її складова.

Аналізуючи аргументовані факти, можна стверджувати, що історія Київської Русі – невід ємна частина власне історії України, що й становить наріжний камінь концепції історії української державності.

Для вивчення стародавньої історії України основні джерела дає археологія – наук про матеріальну культуру населення у дописемний період його існування.

Серед писемних джерел із стародавньої української історії найважливішими є літописи – хронологічний виклад подій, які відбувалися на певній території чи у державі. Перші літописи з’явилися ще за часів правління Ярослава Мудрого. Найдавніше літописне зведення було складене у Києві близько 1037 – 1039 р. чернець Києво-Печерського монастиря Нестор закінчив зведення літопису, яке назвав «Повість временних літ». Цей високохудожній твір мав величезний вплив на розвиток історичної думки в Україні.

Від другої половини XVII – початку XVIII ст. на зміну літописній традиції викладу історії приходить якісно новий, вищий етап розвитку української історичної науки. З’являються перші спеціальні дослідження, об’єктом вивченя яких стали найрізноманітніші аспекти історії України. Значний внесок у становлення вітчизняної історичної науки зробили такі вчені як М. Костомаров, В. Антонович, О. Лазаревський, О. Єфименко, Д. Яворницький та ін.

Проте найбільша заслуга у розвитку української історичної науки по праву належить М. С. Грушевському. Він – автор 1800 різноманітних наукових праць, а також таких загальних курсів з історії України, як: «Очерки истории украинского народа», «Ілюстрована історія Украхни», і головно «Історія України – Руси» у десяти томах. У цій фундаментальній праці він першим висвітлив систематичну історію України від найдавнішого періоду до 1658 р.

М.С. Грушевський створив власну національну історичну школу. До неї справедливо належать такі видатні вчені: С. Томашівський, І. Крип’якевич, І. Джиджора, О. Терлецький, М. Кордуба та ін. До класиків української історичної науки можна також віднести Д. Дорошенка, Н. Полонську-Василенко, яким належать фундаментальні курси з історії України.

Отже, курс «Історія України та її державності» ґрунтується на міцній джерельній та історичній основах. Використовуючи праці видатних українських істориків минулого, сучасні наукові дослідження в галузі вітчизняної історії, ми намагатимемося зосередити увагу на вузлових проблемах історії української державності.




  1. Доісторичне минуле України. Початки формування українського етносу та його державності.

Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Людство в своєму розвитку пройшло кілька великих періодів, які дістали в історичній науці назву суспільно-економічних формацій. Першою суспільно - економічною формацією була первіснообщинна. Суть її полягала в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на ресурси і знаряддя праці. Первіснообщинну формацію розділяють на дві стадії: стадію привласнюючого і відтворюючого господарства. Основними етапами формування первісного суспільства були: первісне людське стадо – рід – плем’я.

У розвитку первісного суспільства археологи виділяють такі періоди: кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), бронзовий і ранній залізний віки. В основу цієї періодизації вчені поклали ступінь розвитку продуктивних сил та суспільства.

Палеоліт хронологічно охоплює період від 1 млн. до 10 тис. років до н.е. і, в свою чергу, поділяється на три епохи:

1) Ранній або давній палеоліт (ашельська епоха) (закінчується близько 150 тисяч років тому). Саме в цю епоху близько 1 млн. років до н.е. на території України з’явилась прадавня людина, названа в науці пітекантроп (архантроп). Розселення людей в Східній Європі і, зокрема, на Україні відбувалося через Передню Азію, Балкани і Центральну Європу. Найдавніші стоянки первісних людей на території України: Королеве в Закарпатті (це найдавніше свідчення життя первісних людей не лише в Україні, а й в Європі), Лука-Врублевецька в Середньому Подністров’ї (Хмельницька область), Амвросіївська (Донецька область). Відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Найдавніші людські істоти жили стадами, займались збиральництвом плодів та їстівних коренів, полюванням на тварин, нерідко досить великих (мамонтів, печерних ведмедів). В трудовій діяльності використовували кам’яні (переважно крем’яні) знаряддя праці. Основним з них було ручне рубило довгастої і плескатої форми, загострене з країв і на кінці.

Для ашельської епохи характерні періодичні льодовики, які змушували первісних людей та звірів мігрувати з місця на місце, рятуючись від холоду. Під кінець раннього палеоліту настає значне похолодання, насувається льодовик. Нові природні умови змусили людей активніше боротися за існування: вони навчилися добувати вогонь, почали виготовляти одяг зі шкір тварин та будувати житла.

2) Середній палеоліт або мустьєрська епоха (150-35 тис. років тому). Стоянки мустьєрської епохи (всього відомо понад 200) знайдені в різних регіонах України: в Криму, на території Закарпаття, в Середньому Подністров’ї, на Волині та ін. Люди заселяли придатні до життя печери та гроти. А там, де їх не було, селились переважно на берегах річок. Археологи свідчать, що найбільш залюдненим в цю епоху був Кримський півострів.

Творцями культури мустьєрської епохи були так звані неандертальці (або палеоантропи) – проміжна ланка між найдавнішими людьми і сучасною людиною. Вони досягли значних успіхів у техніці обробки каменю. Замість рубил застосовуються спеціалізовані знаряддя (гостроконечники, скребла ножевидні, зубчасті скалки тощо). Головним заняттям людей було полювання на мамонта, дикого коня, зубра.

В цей період зароджується мова, виникає родовий лад, з’являються перші ознаки мистецтва.



  1. Пізній або верхній палеоліт (35-11 тисяч років тому) характеризується появою людини сучасного фізичного типу, т.з. кроманьйонця (назва походить від місцевості у Франції, де було вперше знайдено рештки людини виду Homo sapiens – людина розумна).

Відомо 800 стоянок кроманьйонців в межах України. Вони розташовувались переважно в долинах річок. Найвідоміші стоянки, з досліджених вченими, це: Кирилівська в Києві, Гінці на Полтавщині, Мізин в Подесенні, Доброночівка та Межирічі на Черкащині, Молодове в Середньому Подністров’ї та ін.

Дослідження археологів засвідчують підвищення рівня майстерності людей. З’явилися нові та ефективні знаряддя праці із каменю (вістря, різці, скребла, ножі), а також із кісток та рогів тварин (гарпуни, наконечники списів, шевські голки, шкребла для обробки шкіри). Основою життя було полювання на великого стадного звіра (мамонти, північні олені, широкопалі коні). Люди в пізньому палеоліті об’єднувалися в племена, що давало можливість займатися загінним полюванням.

Родинні зв’язки велися по материнській лінії. Жінка виступала також в ролі охоронниці сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це й зумовило виникнення матріархату. Середній вік життя людини становив 20-23 роки.

Трудова діяльність кроманьйонців сприяла розвитку їх мислення. Вони навчались здобувати найпростіші знання. З’явились перші релігійні вірування (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія) та релігійні культи богів-ідолів. Виникли примітивні форми прикладного та образотворчого мистецтва (браслети, статуетки, наскельні малюнки), музики та обрядового, ритуального танцю.



Мезоліт (середній кам’яний вік) – 10-7 тис. років до н.е.

Початок мезоліту збігається із закінченням льодовикового періоду: встановлюється клімат близький до сучасного, холоднолюбиві тварини відступають на північ, лісовим покривом вкривається колишня тундра, у широколистяних лісах формується сучасна фауна.

Зникнення великих стадних тварин, які були головними об’єктами полювання, вимагало вироблення нових мисливських прийомів та нової зброї. Людині вдалося приручити собаку, який став вірним другом мисливця. Видатним досягненням людського розуму було винайдення лука зі стрілами, за допомогою яких мисливці вражали здобич на великій відстані. Для стріл потрібні були наконечники, які повинні були бути невеликими, легкими, але міцними. Такі вимоги змушують удосконалювати техніку обробки кременю. З’являються також великі кам’яні знаряддя для обробки дерева – сокири і тесла. Виготовлялись знаряддя з рогу й кості (гарпуни, наконечники для стріл, проколки тощо).

Нові умови примушували людей шукати інші засоби для існування крім полювання. Люди починають вживати рослинну їжу (про це свідчать знахідки кам’яних терток). Великого значення набуло рибальство. Люди навчились робити примітивні посудини, плетиво з лози обліплювалось глиною. Можливо, що виготовлялись найпростіші ліпні глиняні посудини, які трохи обпалювались.

Нові умови господарювання призвели до роздроблення великих людських колективів. На території України відомо понад 1000 пам’яток мезолітичної епохи: тимчасові стійбища, більш довготривалі поселення, поховання й могильники, культові місця.

Неоліт (новий кам’яний вік) – 7-4 тис. років до н.е. В цей період в житті стародавнього населення України відбулися важливі зміни, які англійський археолог Г.Чайлд назвав неолітичною революцією. ЇЇ характерними рисами були:


  1. Перехід від присвоюючого господарства (збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство, скотарство). Відбитки зерен пшениці, ячменю, проса на кераміці неолітичних часів знайдені в різних регіонах України. В цей же час з’явились і специфічні знаряддя праці – серпи, мотики, зернотертки.

  2. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Бика і свиню в Україні приручили самостійно, а от вівця і коза прийшли з півдня.

  3. Перехід до осілого способу життя (про що свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань недалеко від осель), оскільки землеробство і скотарство були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво.

  4. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (традиційні способи обробки каменю – оббивання і сколювання поступаються місцем шліфуванню, свердлінню).

  5. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. Величезним досягненням доби неоліту стало винайдення кераміки, яка одразу ж стає незамінною в побуті і в господарстві (люди дістають можливість зберігати воду, готувати варену їжу тощо). Ранні керамічні посудини мають гостре або округлене дно, а під кінець неоліту з’являється керамічний посуд з плоским дном. З’являються примітивні вироби прядіння, плетення і ткацтва.

  6. Суттєві зміни в демографічній сфері (зростає кількість і тривалість життя населення).

Енеоліт (мідний вік) в межах України охоплює 4 -3 тис. років до н.е. Приблизно в кінці V - на початку IV тисячоліття до н.е. почалось використання металів для виготовлення різних виробів. Мідь –найдоступніший метал, що найлегше піддавався обробці. Спочатку використовували самородну мідь, а знаряддя з неї виковували. Пізніше освоюються плавильна та ливарна техніка. Виникли перші рудні копальні (с.Клинове Артемівського району в Донбасі). Проте мідь - надто м’який метал, тому широко продовжували застосовуватись знаряддя праці з кременю та кості. Саме тому цю добу ще називають мідно кам’яним віком.

Основними заняттями тогочасного населення стають землеробство і скотарство. Намітився перехід від мотичного до орного землеробства з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з’являється колісний транспорт.

Вдосконалюється керамічне виробництво, виникають гончарні печі. Поширюється прядіння і ткацтво. Продовжує розвиватися глиняна пластика, з’являється монументальна скульптура.

Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою його стає патріархальна сім’я, що свідчило про початок переходу від матріархату до патріархату.

Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту була Трипільська культура. Існувала в кінці V-ІІІ тис. до н.е. Перше поселення цієї культури відкрито в 1893 p. Вікентієм Хвойкою біля села Трипілля на Київщині. Трипільці населяли регіони сучасної України, Молдови та Румунії. Лише на території України виявлено понад одну тисячу поселень трипільської культури. Ранні поселення нараховували по декілька десятків жител і господарських споруд, які розміщувались рядами (колами) на зручних для оборони місцях. Житла були як напівземлянковими, так і наземними, як правило прямокутними, споруджувались з глини на каркасі з дерева. З часом поселення розростались концентричними колами: в центральній частині були великі громадські будинки і вільні площі, які використовувались для зібрань, релігійних церемоній і т.д. На Черкащині, поблизу сіл Майданецьке, Доброводи існували справжні „міста” з населенням не менше 15-20 тис. жителів.

Трипільці культивували пшеницю, ячмінь, просо, жито, бобові, коноплю. Основним знаряддям обробітку землі була мотика (висловлюють припущення, що трипільці знали орне землеробство). Землеробство доповнювалось приселищним скотарством. У трипільців ідея родючості землі набуває домінуючого значення. З нею пов’язані обряди та глиняні жіночі статуетки – символи господарського благополуччя. Високого рівня досягло виготовлення глиняного посуду (кухонний і столовий, ємкості для зберігання зерна, інших продуктів). Трипільці залишили унікальну розписну кераміку. За допомогою білої, жовтої, червоної та чорної фарб вони створювали багатокольорові орнаменти.

Питання про етнічну приналежність трипільських племен є дискусійним. Оскільки, у формуванні та розвитку трипільської культури на території України взяли участь аборигенні племена, трипільські традиції продовжились в наступних археологічних культурах, можна вважати вірною гіпотезу академіка з Москви Б.Рибакова про трипільців як предків українців. Український археолог Віктор Петров вважав, що український фізичний тип населення склався внаслідок асиміляції носіїв трипільської культури з північними європеоїдами.

Доба бронзи – останній великий період первіснообщинної формації (охоплює ІІ – початок І тис. до н.е.). В цей час з’являється перший штучний метал – бронза (сплав міді і олова), який має великі переваги над міддю: більшу твердість і нижчу температуру плавлення. Тому виплавляти бронзу можна було в примітивних печах і на відкритих вогнищах. З’являються окремі майстри-ливарники і бронзоливарні майстерні. Важливе значення мали також бронзоливарні центри у Карпатах і Причорномор’ї. Бронзові знаряддя швидко витісняють мідні.

Відбувався дальший розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. Найхарактернішою ознакою цього часу був суспільний поділ праці – відокремлення скотарських племен від землеробських. Простежується загальний процес подальшого розвитку землеробського укладу в лісостеповій смузі і скотарського – у Степу.

Перехід до орного землеробства і використання бронзових знарядь праці сприяло зростанню продуктивності праці. Це, в свою чергу, призвело до появи надлишку продуктів, який став зосереджуватись в руках родоплемінної верхівки. Породжена майнова нерівність стала однією з вагомих причин, що призвели до розкладу первісного суспільства. Зароджуються елементи ранньокласового суспільства: з’являються окремі соціальні групи населення, виділяється впливова племінна верхівка

В І тис. до н.е. в історії України почалася нова епоха, пов’язана з винайденням заліза. Використання заліза призвело до різкого зростання продуктивності праці. Відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства.

З епохою заліза пов’язана поява перших державних утворень на території України, зокрема, серед кочових народів Півдня.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка