Конкурси • Партнерства • Вакансії Інтерв'ю



Скачати 468.41 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір468.41 Kb.
  1   2   3

Електронний бюлетень ГУРТ

39 (672)



 • Інтерв'ю  • Події  • Гранти  • Тренінги  • Конкурси  • Партнерства  • Вакансії

Інтерв'ю




К12: Квестами змінюємо громаду  

Дмитро Хозін – один з організаторів першого в Україні політико-економічного квесту К12, що протягом 3 років працює в місті Дніпропетровськ. Організація - приклад того, як декілька людей можуть зібрати навколо себе молодь задля соціально-політичних змін у своєму місті, підтримати малий та середній бізнес, та, не багато і не мало, стати мером одного з найбільших міст України. Усе це - у форматі гри!  

ГУРТ поспілкувався з Дмитром у форматі PRоГОну та дізнався більше про діяльність К12 та про те, як поєднати формат квесту та соціально-політичну активність молоді у великому місті.

ГУРТ:  Розкажіть про ідею створення організації, які основні напрямки Вашої діяльності та чим вона відрізняється від інших молодіжних організацій Дніпропетровська?

- К 12 було створено в 2010 році. Насправді, організації як такої ми не створювали – ми досі не зареєстровані як НУО. Це займає багато часу й дуже бюрократично. На той час ми (ми це я, Дмитро Хозін та Сергій Головацький) шукали до якої б організації нам з нашими ідеями долучитися. Нас цікавила політика, соціальне життя міста, екологічне, і ми шукали бодай одну організацію, в якій хоча б одна з цих ланок розкривалася. Ми прийшли в AIESEC – там нам не сподобалось, прийшли в політичні партії – там справжньої політики, як на мене, немає. І ми сіли і подумали: а чому молодь не має місця, в якому б вони могли самовиразитися? Зараз безліч маленьких і майже невідомих організацій – більшість з них  – це організації однієї або двох людей, така-собі «людина-організація». У великому місті ми не знайшли жодної нормальної молодіжної спільноти. І ми вирішили – зараз не радянські часи, всі орієнтовані на розваги, всі хочуть їздити на фестивалі, всі хочуть отримувати задоволення, всі хочуть мати після цього купу цікавих фото Вконтакті. Ніхто не хоче жертвувати собою заради держави, ніхто не хоче будь-що робити без власної вигоди. Тому ми вирішили, що можемо працювати з аудиторією, яка хоче розваг, але переформатувати її так, щоб використовувати ці людські ресурси з користю. Так народився перший політико-економічний квест К12.



ГУРТ: Ідея організації-квесту є досить  незвичною. Яким чином відбувається ініціація гри, яка структура квесту?

- Перший етап найлегший і більшість учасників залишаються на ньому. Це етап гри. Охочі беруть участь у різних тематичних розважальних квестах. Команди зазвичай формуються хаотично, що дозволяє за максимально коротких термін перезнайомити між собою всіх учасників. Перше, що ми робили, – це був піратський квест-суботник та завдання взяти інтерв’ю у бездомного. Звісно, завдання ці мають розважальний бік і бік корисний – місто очистити, журналістські навички розвинути, поглянути на життя з іншого боку, привернути громадськість до наявних проблем. Наступне завдання – взяти інтерв’ю у політика – у перших політиків області, паралельно дізнаючись у оточення цієї персони чим вона живе. Далі – краще. Треба взяти своє інтерв’ю з бездомним та інтерв’ю з політиком і порівняти їх. Також у нас були завдання навчитися користуватися Photoshop, написати статтю у газету, що відповідала б усім вимогам редакторів.

Наступний етап – стати організатором подібного квесту, зібрати учасників, провести його та доповісти про результати. Так пройшла, наприклад, регата на плотах із пластикових пляшок, бал кохання й містики, безліч суботників й багато іншого.

Наступний етап – це етап бізнесу. Це ряд практичних завдань, у який входить пошук ідеї для бізнесу, розробка бізнес-плану, пошук клієнтів, проведення ефективних рекламних кампаній. Ідея – не має значення. Головне – це навчитися грамотно планувати і втілювати ідеї в життя. Наприклад, перший «наш бізнес» - торгувати квітами на перше вересня. Одна з команд наторгувала «чистими» 800 гривень.

Тобто проходячи кожен з етапів, учасник занурюється в життя міста «углиб і вшир» - від прибирання сміття до крісла в облдержадміністрації. Звісно, чим вища сходинка, тим менше людей переходить на наступну, таким чином проходячи таку собі перевірку.

ГУРТ: Ви досить відома в Дніпропетровську організація. Як вам вдалось заявити про себе на все місто?

- Перше, що ми зробили, це розклеїли по місту плакати «Розшукується мер. Винагорода 1000 гривень» і на ньому наші контакти. Тут таке почалося – дзвінки від облдержадміністрації, міськради з питаннями що це таке, що за політична партія, хто вас фінансує. Мер, певно, сам розпереживався. На плакаті було посилання на наш сайт, де ми розказували що ми маємо на увазі і чого ми хочемо, також ми організували зустріч, на якій і сформувався основний кістяк К12.



ГУРТ. Наскільки активна молодь в Дніпропетровську і яким чином ви залучаєте нових людей до організації? Як працюєте з волонтерами?

Зараз, коли людина приходить в К12, вона не так детально проходить всі етапи. У нас є багато активних проектів, у які ми залучаємо нових людей. Якщо їм подобається те, що ми робимо – вони далі працюють з нами, роблять свої проекти. Найбільше нас цікавлять «універсальні» люди, які хочуть і можуть брати  участь у різноспрямованих проектах. Стати учасником квесту можна, заплативши членський внесок в 20 гривень та написавши статтю на тему «Чому я унікальний».

Певно, головна особливість нашої організації це те, що кожен залишається на тому рівні, на якому він хоче. Останнім етапом нашого квесту є активна участь у політичному житті міста, участь у виборах, боротьба за якісну та відповідальну владу. Скажу чесно, до цього рівня не дійшов ще жоден учасник організації, проте ми віримо, що найближчим чином це зміниться на краще. Наша ціль – це крісло мера та половина місць в облдержадміністрації.

Головна проблема організацій це те, що всі втрачають людей. Коли ти знайшов студента, то він, закінчуючи університет, іде на роботу. Людина на роботі це вже інша людина, дім-робота й більше її нічого не цікавить. Тому ми намагаємось максимально втягнути найбільш активних людей у бізнес, тому що тоді вони будуть з нами. І це, відповідно, більш незалежна аудиторія, ніж люди, що працюють в найм.



ГУРТ: Виходить, що беручи участь у бізнес проектах, учасники мають долучатися і до соціальних?

- На початку таких вимог ми ставити не могли. Але наразі, за останні півроку ми відкрили три заклади харчування та одну фестивальну площадку за містом. Тобто ми можемо говорити про те, що бізнес сторона розвивається досить активно. Тому ми створили деякі правила щоб, так би мовити, захистити себе і організацію від втрати кадрів й продовження роботи в соціальній сфері тих людей, хто задіяний в бізнесі. Кожен бізнес має віддавати певний відсоток в організацію для того, щоб формувалась мережа. І якщо у одного закладу виникають фінансові тимчасові труднощі, за рахунок інших закладів вони продовжують існувати. Власне, чому всі так хочуть робити бізнес з К12 – у нас є велика підтримка. Наприклад, ми «розкрутили» один із закладів тільки тим, що додали їх логотип на наш фірмовий цукор і відкрили їм свою аудиторію Вконтакті (а це більше ста тисяч підписників).



ГУРТ: По суті, наразі ваша організація не потребує фінансових вливань ззовні.  А на початку діяльності як ви вирішували фінансові питання функціонування К12?

- За весь час існування ми не скористалися жодним грантом. Поки ти будеш боротися за цей грант, краще піти і щось одразу зробити. Загалом, нам ніколи не було потрібно багато грошей – близько 2 000 в місяць. Ці гроші ми самі вкладали. Одного разу нам допомогла облдержадміністрація – вони видали нам 5 тисяч на проект Стріт-арт.



ГУРТ: На вашому сайті можна знайти інформацію про вже реалізовані проекти. Чи повторюєте або продовжуєте  ви деякі з них?

- Так. Деякі повторюємо, але більше для розваги новачків, як можливість привернути увагу ще більшої аудиторії. Зокрема, постійно проводимо тематичні суботники, працюємо над розвитком промислового туризму в Дніпропетровську. Хочемо продовжити проект стріт-арту, адже він був досить яскравим та привернув увагу багатьох всеукраїнських ЗМІ. На ці малюнки звертають набагато більше уваги, ніж ніж на читання газет. Тому це досить ефективний спосіб щось сказати.



ГУРТ: Один з ваших останніх проектів – Стопудівка – має досить цікавий формат – етно- еко- село. Як виникла ідея такого поселення?

- В Чернігівській області є подібний хутір. Ми там відпочивали колись на Новий рік. Приїхавши додому, Сергій Головацький – співзасновник К12 – загорівся ідеєю зробити щось подібне і в Дніпропетровську. Восени минулого року ми сіли в автомобілі і поїхали шукати село, в якому можна було організувати подібне. Основними критеріями було те, щоб воно було не дуже далеко від міста, більш-менш нормальна дорога, можливість створення озера. Так ми знайшли село Ракове Синельниківського району, в якому ми і почали робити наш проект. Наразі ми перейменувалися в «Мистецький хутір». «Етно» та «еко» у нас небагато: музей Стопудівки та вітряк. Його головна мета – створити таку локацію за містом, де можна було б проводити свята й фестивалі, а також відроджувати українську культуру, традиції, популяризувати наші дніпропетровські та й загалом українські музичні гурти. Для нас це майданчик, через який ми отримуємо доступ до великої аудиторії й пропагувати власні ідеї. Це можливість підняти культуру східної України, показати всім, що на східній Україні є ця культура, і вона не гірша за західну.



ГУРТ: Які плани на найближче майбутнє?

- По-перше, зробити Дніпропетровськ столицею України (усміхається - ред.). А взагалі, наш план – це і є наш квест. Якомога більше людей мають пройти через ці 12 кроків, що ми пропонуємо в нашій грі. У результаті, найкращі опиняться на політичній верхівці Дніпропетровська і наше місто стане найкращим в Україні.

 

Спілкувалася: Аліна Кобенко

Читайте та коментуйте із останнього в PRоГОні


  • БФ «ВІТА-ЛАЙТ»: У медичних установах не хочуть відкривати хоспісні палати, бо вони псують статистику

  • Сільський голова Старої Збур’ївки: “Хлопці, давайте робити те, що можливо без грошей!

  • Петро Гончар: «Вся біда українців в тому, що ми не сформувались як нація»

  • Леонід Каденюк: “У космосі гостро усвідомлюєш, наскільки недосконале людське суспільство”

  • «Пенітенціарна ініціатива»: Ми були «піонерами тюремної роботи»

  • Євген Шульга: «Ми заохочуємо робити щось більше, ніж просто натиснути «Подобається!»

  • Сергій Кур’янов «Дітей із синдромом Дауна недаремно називають «сонячними» 

  • Партнерство «Кожній дитині»: шукаємо професійних батьків

Хочете навчитися організовувати квести у своєму місті? Скористайтеся онлайн-інструментом з організації квестів для молоді!

Увага! Копіювання доступне лише для зареєстрованих користувачів порталуГУРТРеєстрація займає менше однієї хвилини!

Контакти

  • http://k12.dp.ua/

  •  https://www.facebook.com/kvest.K12



 • • • 

Владислав Троїцький: В нашій країні катастрофічна неповага до професіоналізму  

Останнім часом, в лексиконі українців, які цікавляться розвитком культурної сфери в нашій країні, все частіше почав зустрічатися новий англіцизм – кластер. ГУРТ у рамках PRоГОну вирішив дізнатися про визначення і значення цього слова для української дійсності у Владислава Троїцького – ініціатора створення першого українського культурного кластера та про те, як пов’язана побудова громадянського суспільства з розвитком мистецтва в Україні.

За визначенням Вікіпедії, кластер (cluster) — це декілька незалежних машин, що використовуються спільно і працюють як одна система для вирішення тих чи інших задач, наприклад, для підвищення продуктивності, забезпечення надійності, спрощення адміністрування тощо. Кластер потрібен для збільшення швидкості діяльності за допомогою проведення паралельних операцій. Саме у цьому вбачає майбутнє української культури відомий діяч сучасної культури України, головний режисер театру «ДАХ», ініціатор «Гоголь-фесту» Владислав Троїцький.



ГУРТ:  Поняття Арт-кластеру зародилося на Заході. Чим відрізняється від європейського кластер в українському контексті?

Я багато їздив Європою. І знаєте, що я зрозумів, чим ми відрізняємось? У них все прилизано. Там навіть найшаленіший рок-фестиваль – це контрольована подія. У нас ніхто ніколи не знає чим закінчиться навіть найпримітивніша виставка в маленькому селі... Бійкою? Міжнародним скандалом? У нас цілковитий хаос. І це ні в якому разі не погано. Я бачу в цьому здоровенний потенціал, ресурс. Нам є куди рухатись, у нас все живе, не статичне. Хаос – це рух, космос, порядок – це кінцева точка, все - після нього може бути тільки розпад. Я люблю молодь, яка приходить на Гоголь за цю нестримність. Тоді я розумію, що я ще живий, що МИ ще живі і що нам є куди рухатись. Головне - знайти правильний вектор.



ГУРТ: Гоголь-фест цього року змінив свій формат і став платним. Із чим це пов’язано?

Я втомився випрошувати гроші. Коли ми просилити гроші проспонсувати цьогорічний Гоголь-фест, це було приблизно так "Дайте грошей", у відповідь "Добре, я ж так люблю й шаную культуру. Залюбки. Назву моєї торгової марки на всій друкованій продукції"  - " Але ж ви виробляєте горілку! Ми не можемо рекламувати горілку на молодіжному свідомому заході! Давайте ми напишемо ваше прізвище" – "Та ні,  якось шкода стільки грошей на культуру". Тому ми вирішили обмежитися власними силами.



ГУРТ: Пром-зона працюватиме в безперервному режимі? АРТ-кластер Видубичі вже функціонує?

Так, кластер вже працює. Гоголь-фест є частиною кластеру. Але це має бути безперервний рух, а не двотижневе дійство. Я не можу сказати точно коли він запрацює на постійній основі. В ідеалі це виглядатиме як, до прикладу, «Флакон» в Москві – з просторами для творчості, шоу-румами, кафетеріями, галереями, навчальними аудиторіями, зонами ко-воркінгу й таке інше. Коли будь-хто може прийти, коли йому заманеться і скористатися послугами, що надає кластер, у зручній для нього формі. Або людина мистецтва чи соціальна інституція, чи навчальна може прийти і провести свій ворк-шоп чи щось подібне на нашій території.



ГУРТ: Що потрібно для того, щоб стати частиною кластеру? Якими ресурсами має бути забезпечений активіст, що, до прикладу, хоче провести журналістський гурток на території пром-зони Видубичі?

Головний посил сьогодні це «Дай, брат, денег». Все є, а грошей нема. От саме грошами ми допомогти не можемо. Ми готові приймати будь-які проекти, в яких є логіка і перспектива. І, звісно ж, ваше фінансування. Основним інвестором на етапі запуску є власник приміщень Анатолій Юркевич (прим. - власник одного з найбільших молокопереробних заводів України "Мілкіленд"). Він надає приміщення безкоштовно. Мені здається, це вже немало. Виграйте грант і чимдуж до нас. Ми проти нечесності й грантожерства. Ми готові працювати з перспективною молоддю і допомагати своїм досвідом. Я відкритий. Я готовий підтримати будь-які ідеї, якщо в них є здоровий глузд та ентузіазм. Скажу більше, я навіть дуже радий підтримати цікаві ідеї. Але грошей у кластера немає. Все, що у нас є – це територія заводу і безліч приміщень на його території в жахливому стані. Це наш ресурс, що ми можемо запропонувати іншим. Звісно, імідж також.



ГУРТ: Яка якість продукту, що буде «вироблятися» на території Арт-кластеру Видубичі? Керівниками напрямків будуть професіонали чи новачки-любителі?

У нашій країні катастрофічна неповага до професіоналізму. З одного боку, всі кричать, що професіоналів просто немає, з іншого боку, професіонали своєї справи у нас в країні вважаються лузерами, адже вони не крадуть. І такий професіонал рідко стає героєм медіа, він формально не потрібен, але без нього нічого не працює. А тепер подивимось в перспективу – звідки в дітей сьогодні з’явиться мотивація до навчання? Навіщо навчатися, якщо немає критерію «крутості» в професії? Тому одне із завдань кластеру - актуалізувати і соціалізувати професіоналів своєї справи. Не лише митців, слава Богу, тут працюють і нормальні люди, а всіх – вчителів, інженерів, менеджерів, журналістів. Ми хочемо зробити із них героїв, які змінять світ, якби пафосно це не звучало. Кластер – це каталізатор руху, що прагне залучити людей, які не лише знають свою справу, а й горять нею. Сподіваюсь, ми всі разом зможемо це зробити. Хоча новим людям ми теж раді. Головне, щоб людина розуміла чого вона хоче і як це зробити.

ГУРТ: Говорячи про професіоналізм, мимоволі згадуєш про інтелігенцію. Яку роль гратиме ця  група в контексті кластеру?

Інтелігенція сьогодні, точніше до недавнього часу, це такі собі забиті карлики, вони не гравці. Тут, на фестивалі, я починаю бачити не забитих карликів і не сумних лузерів, які постійно жаліються на відсутність всього (що я, до речі, вважаю не стільки слабкістю, скільки провінціалізмом), а людей, що говорять від свого імені. Може, поки не дуже гучно, та все ж. Ситуація з інтелігенцією має виглядати як у Франції чи Угорщині, коли головна людина в місті після мера - не голова податкової і ще 100 таких самих, а директор театру. Всі подібні до Гоголь-фесту події у Європі проходять на рівні перших осіб. Коли прийшов час запрошувати гостей на Гоголь-фест, ми, звісно ж, запросили всіх високопосадовців. Як бачите, їх тут немає. Або вони ховаються десь. Це мені видається дивним. Якби начальник поліції чи якийсь інший чиновник не прийшов на прем’єру місцевого спектаклю, це був би не те щоб скандал, але викликало б масу питань. Точніше, таку ситуацію у них уявити загалом важко. Якщо ти не прийдеш на прем’єру – ти якесь, вибачте, чмо.



ГУРТ:  Як відомо з численних публікацій у ЗМІ, ви закрили свій театр «ДАХ» через фінансові труднощі. Як людина, яка безпосередньо є частиною театрального дискурсу, скажіть, які проблеми, окрім браку коштів, має сучасний не академічний театр?

Театр - це річ неймовірно специфічна. Театр у нас в країні - це сфера діяльності нещасних людей. Уявити собі поважного режисера театру важко. Це якась дивна професія – ні тобі слави, ні тобі грошей. Ми не є гравцями в соціо-культурному просторі країни. Ми маргінали. Немає міфу про театр. У Москві всі знають хто такий Сєрєбрініков – ніхто не бачив його спектаклів, але всі знають про нього. У нас і спектаклі не знають, і режисерів не знають. На всю країну три каліки режисерів і того менше акторів. Сьогодні театр не має своєї соціальної мови. Ось головна проблема. Не дивлячись на всю його універсальність і ліберальність. У країні не знають про сучасний український театр майже нічого. Мені вдається актуалізувати його на два тижні Гоголь-фесту – далі сучасний театр ховається під плінтус. Я бачу в театрі запоруку існування нової культури: він поєднує візуальність, музичність, дивність, справжність. Без цієї ланки, що пов’язує все, неможливо говорити про культуру, про кластери. Власне, кластер - це метафора театру і навпаки.



ГУРТ: Як буде надалі розвиватися Арт-кластер на Видубичах?

Замовлення є і у господаря, чию територію ми займаємо і яку він нам дає – але йому потрібен проект того, як далі буде розвиватися кластер. Він надає цю територію безкоштовно, але має свої прагматичні цілі. Він хоче, як і я, щоб кластер перейшов у європейський формат і на мистецтві стало можливо заробляти. В той же час він розуміє, що відразу це отримати не можливо. Тому й чекає на розумні пропозиції, оригінальні ідеї. В ідеалі, це має бути формат “Винзаводу”, “Флакону”, ARTPLAY.



Я сподіваюсь, що ця зараза, цей вірус громадянської та культурної активності передається. І це буде найуспішніша в історії людства пандемія. Я бачу як вірус цей розповсюджується – просто тут, на Гоголь-фесті – повітряно-крапельним шляхом. Щороку сюди приходять все більше людей, щороку ці люди стають відкритішими й наполегливішими. Щороку я бачу все більше й більше вмотивованих людей – прийти не для того, щоб тебе порозважали, а щоб чогось навчитися, стати кращими, знайти однодумців. Думаю, це великий потенціал.

ГУРТ: Найактуальніша та наймусованіша тема в ЗМІ наразі це євроінтеграція. Які перспективи у нової української культури в європейському контексті?

Знаєте, що говорять закордоном про нас? «Ми не знаємо з ким у вас домовлятися. Ні з приводу культури, ні з приводу бізнесу». Вони не знають хто, так би мовити, «отвечает за слова» - людині дали гроші і ця ж людина надає їм продукт на взаємних умовах. Зараз Україна – це чарівна личинка. Це не метелик. Як там було в курсі біології – необхідне певне середовище, щоб метелик вилупився. Наразі треба, щоб цей процес розкуколювання відбувся якомога швидше, бо від нас очікують забагато, мені здається, у Європі. Нам потрібно вже летіти, а крил ще поки немає. Ще трохи, і на Україну посипляться пропозиції. На будь-що, на кожного з нас – творчих пропозицій, освітніх. Але чи зможемо ми задовольнити ці прохання – я поки що, як діяч культури, не знаю.



ГУРТ:  По суті, кластер – це прототип громадянського суспільства в мініатюрі. На вашу думку, в чому головна проблема розвитку громади та взаємодопомоги?

Всі стали жахливо замкнутими на своїх потребах. Всі концентруються на собі і все навколишнє нагортають в себе. Людина, коли відчуває свободу, не стане присвоювати. Якщо це справжня свобода. Особливо, якщо пам’ятати про те, як в Україні та Росії розуміють слово «присвоїти»: присвоїти значить вкрасти. Я колись бачив таку картину – в селі була поштова дорога, з бруківки. І місцеві жителі взяли… і розібрали! Потягли собі додому по пару камінців. Купка бруківки, звичайно, тепер у них вдома є, але ж дороги немає! Все село тепер місить болото. Так само і тут. Якщо ти щось присвоїв (стягнув) – ти можеш ним покористуватися декілька днів, ну а далі що? Коли ми зрозумієм одну таку штуку:  твоє - це наше, а наше - це твоє і захищати наше як своє, тоді ти будеш радіти щодня. Це потребує дорослої свідомості.

Ми живемо не у джунглях, ми все ж однієї крові. Головне, щоб ніхто ліктями не штовхався, а лікоть чи плече підставляв. Тоді все у нас вийде. Простір у Всесвіті безкінченний, ми всі помістимось – тож про яку конкуренцію може йти мова? Меж, що могли б загальмувати суспільний розвиток, не існує. Конкуренція може бути лише у компанії ідіотів, я ж вірю, що сьогодні Україна потроху відходить від ідіотизму.

 Спілкувалася Аліна Кобенко
Фото Аліни Кобенко та сайту gogolfest.org, teatre.com.ua, life.pravda.com.ua

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка