Комунікативні якості мовлення Стилі сучасної української літературної мови у педагогічному мовленні



Скачати 258.68 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір258.68 Kb.
Комунікативні якості мовлення

Стилі сучасної української літературної мови

у педагогічному мовленні

Художні засоби у мовленні педагога

  1. Комунікативні якості мовлення

Вираження думки у грамотній логічній словесній формі пов’язане з низкою комунікативних якостей мовлення, таких як правильність (нормативність), змістовність, логічність та послідовність, багатство, точність (адекватність), доречність, виразність, естетичність та милозвучність, діапазон, швидкість, взаємодія та зв’язність мовлення. Ці компоненти створюють гармонійну єдність думки та слова.

Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення, тобто дотримання правил (норм) усного і писемного мовлення. Мовна норма – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови та сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування, як головна категорія культури мови. Мовні норми поділяються на орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні (словотвірні, морфологічні, синтаксичні), орфографічні, пунктуаційні, стилістичні. Нормативність становить спеціальну й визначальну ознаку літературної мови; мовні норми єдині й обов’язкові для всіх користувачів літературної мови.

Надзвичайно важливим є дотримання орфоепічних норм в усному мовленні. Нагадаємо деякі норми вимови звуків, характерні для української мови.


  • Відповідно до норм української орфоепії дзвінкі приголосні звуки найчастіше зберігають свою дзвінкість. Це відбувається в кінці слова (дуб, жолудь, указ, ніж, пиріг, ґедзь), у середині слова перед наступним глухим приголосним (галузка, казка, загадка, везти, голубка, діжка, стрижка). Виняток становить дзвінкий приголосний г, який змінюється на глухий х перед наступним глухим: кі[х]ті, ні[х]ті, ле[х]кий, во[х]кий.

  • Глухі приголосні в середині слова і на межі слів перед дзвінкими чергуються з парними дзвінкими: Вишгород – Ви[ж]город, футболіст – фу[д]боліст.

  • У мовленні шиплячі ж, ч, ш перед наступними свистячими чергуються із з, ц, с: мишка – ми[с’ц’]і, книжка – кни[з’ц’]і, річка – рі[ц’:]і.

  • Свистячий приголосний з перед шиплячими ж, дж чергується з ж: бе[ж: ]альний.

  • Буквосполучення – ться у дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу вимовляється як м’який подовжений [ц’:], а буквосполученню –шся відповідає довгий м’який [ц’:].

Важливим аспектом дотримання орфоепічних норм є правильне наголошування слів. Розділ мовознавства, що вивчає наголос, називають акцентологією. Особливістю сучасної української літературної мови є вільний наголос, тобто він може падати на будь-який склад: мова, змагання, науковий, література, територіальний. Наголос в українській мові може бути рухомим, тобто змінюватися в різних формах одного слова: викладачвикладача. Наголос може виконувати смислорозрізнювальну й форморозрізнювальну функції: атлас (набір географічних карт) – атлас (тканина).

По-різному наголошуйте наступні слова і спостерігайте за змінами їх лексичного і граматичного значення: милувати, туга, поверх, брати, тепло.

Окрім того, в нашій мові є ряд слів, де можливий подвійний, інколи навіть потрійний наголос: байдуже, весняний, заголовок, світанковий, ясний, затишний, зібрання, мабуть, первісний, загадка, помилка, усмішка, ін.


Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає розділ мовознавства – лексикологія.

Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі спілкування відбувається добір і комбінування найбільш точних, влучних слів. Чуття мови в освіченої людини допомагає знаходити слова, що в контексті найточніше передаватимуть відтінки думки.

До групи лексичних помилок відносяться недоліки, пов’язані з використанням лексичних засобів, які не відповідають основній думці висловлювання та обраному стилю. Їх можна умовно поділити на дві групи:

І. До цієї групи відносяться помилки, пов’язані з порушенням лексичної та фразеологічної норми:


  1. вживання слова у невластивому йому значенні: «обдати гарячим кропом» (замість окропом), «спуститися по екскаватору» (ескалатором), «добра страва» (смачна страва);

  2. порушення лексичної сполучуваності слів: «малий шелест листя» (тихий шелест), «зробити героїчний вчинок» (здійснити);

  3. неточне вживання фразеологізмів: «жити іншим розумом» (жити чужим розумом), «стати за спиною» («жити за спиною»).

ІІ. Помилки як наслідок бідного словникового запасу, недосконалості стилю мовлення:

  1. вживання зайвого слова: «стара людина похилого віку», «розумний інтелектуал»;

  2. вживання в одному словосполученні або реченні спільнокореневих слів: «святкове свято», «в образі відображено»;

  3. дослівний переклад російських слів або словосполучень, так звані «кальки» та вживання русизмів: «приймати участь» (замість брати участь), «ти мені мішаєш»(заважаєш).

Мова втрачає природну свіжість через засилля в ній загальних фраз, штампованих висловів. Наприклад, одним з багатьох «універсальних» слів стало слово питання. Питання ставлять, піднімають, порушують, його торкаються, розглядають, вирішують, воно важливе, першочергове, складне, злободенне, гостре, болюче, на питанні зупиняються, з ним справляються проте в більшості випадків без слова питання можна обійтися і це ніяк не вплине на якість і зміст повідомлення:



  • на батьківських зборах торкнулись питання… – говорили про…;

  • хотів би зупинитись на питанні… – хотів би сказати про…;

  • не все ще вирішено в питанні організації… – не все ще зроблено для організації…;

  • на перший план виносимо питання… – найважливіше – це…

Часто можна почути ненормативні вислови рахую, що ви помиляєтесь, рахую можливим… Проте не кожне значення російського полісемічного слова считать перекладається українською як рахувати.

Перекладіть українською:

  • считаю возможным;

  • считаю своим долгом;

  • каждая минута на счету;

  • на этот счет;

  • это не в счет;

  • жить на чужой счет;

  • свести счеты;

  • в конечном счете.

Можете скористатися підказкою: не береться до уваги, визнаю можливим, щодо цього, вважаю за свій обов’язок, чужим коштом, не згаяти ні хвилини, порвати з …, врешті-решт.

Слова у нашій мові часто об’єднуються у стійкі фразеологічні словосполучення, що сприймаються як неподільне ціле. Фразеологізм – слово грецького походження, це усталений зворот, стійке поєднання слів, що виступає у мові як єдиний, неподільний і цілісний за значенням вистів.

Українська фразеологія є продуктом багатовікової мовної творчості народу й відображає його глибоку мудрість і національну культуру.

Для фразеологізмів характерні такі явища, як багатозначність, синонімія й антонімія.

Наприклад, фразеологічний вислів роззявити рота в різних контекстах може мати різні значення: говорити, казати що-небудь; уважно слухати, бути захопленим і враженим, бути неуважним, посягати на щось.

Поширеною серед фразеологізмів є синонімія. Наприклад, значення «бувала, досвідчена людина» передають фразеологічні вислови був на коні й під конем, пройшов Крим і Рим і мідні труби, перейшов крізь сито й решето, не з одного колодязя воду пив, тертий калач, стріляний горобець, бував у бувальцях. Як і звичайні слова-синоніми, синонімічні фразеологізми можуть різнитися відтінками лексичного значення, сполучуваністю і сферою вживання. Наприклад, стійкі сполучення байдики бити, лежня справляти, баглаї годувати, посиденьки справляти, ні за холодну воду не братися, собак ганяти, боки відлежувати є синонімами до слова ледарювати, проте кожне з них буде доречним лише у відповідному контексті.

Серед фразеологізмів виділяються також пари з антонімічним значенням: хоч греблю гати – як кіт наплакав, грошей кури не клюють – вітер у кишенях свистить, стріляний горобець – жовтороте пташеня, обминати гострі кути – лізти на рожен, не з нашої парафії – одного поля ягоди аж іскри летять – як мокре горить тощо.

Фразеологічні словосполучення прикрашають мовлення, роблять його образним, яскравим, емоційним. Висловлювання із фразеологічними зворотами завжди привертає увагу слухачів, пробуджує в них емоції, живу уяву, захоплює оригінальністю й нестандартністю. Але це можливо лише за умови їх правильного вживання.



Збіднюють і спотворюють наше мовлення неграмотні переклади, калькування з російської мови. Ознакою неосвіченості й недбалості називають таке поширене нині явище, як суржик. Це слово у своєму первісному значенні означало суміш різних видів зерна, борошно з такої суміші. У питаннях нормативності мовлення суржик розглядають як побутове мовлення, в якому об’єднано лексичні й граматичні елементи різних мов без дотримання норм мови літературної.

«Словничок-антисуржик» - привід усміхнутися?

Неправильно

Правильно


Брат старший мене

Брат старший від / за мене

Відзначити юбілей

Відзначити ювілей

Він добрий по натурі

Він доброї вдачі

Включити телевізор

Увімкнути телевізор

Йому в житті повезло

Йому в житті пощастило (поталанило)

Носить прізвище чоловіка

Має прізвище чоловіка

Порадувати дітлахів

Порадувати дітвору, діточок

Справив шестидесятиріччя

Відсвяткував шістдесятиліття




Неправильно

Правильно


Було тільки два урока

Було тільки два уроки

Вищий учбовий заклад

Вищий навчальний заклад

Вів себе достойним чином

Поводився гідно (шанувався)

Лекції по математиці

Лекції з математики

Минулорічна практика

Торішня практика

Напам'ять вивчив чотири рядка

Напам'ять вивчив чотири рядки

Наукова ступінь

Науковий ступінь

Об'єм знань

Обсяг знань

Область науки

Галузь (сфера) науки

Отримати освіту

Здобути освіту

У цій сфері жінки займають 52 відсотка

У цій сфері жінки становлять 52 відсотки

Напиши заяву директору Iвану Петровичу Коваленко

Напиши заяву директоровi Iвановi Петровичу Коваленковi

Учнi приймають участь у рiзних гуртках

Учнi беруть участь (працюють) у рiзних гуртках

Замiну урокiв провели згiдно наказу директора

Замiну урокiв провели згiдно з наказом (вiдповiдно до наказу) директора

Рахую, що розклад треба скласти по-другому

Вважаю (мiркую, думаю), що треба скласти розклад по-iншому (iнший розклад)

Учнi краще взнали iсторiю краю

Учнi бiльше дiзналися про iсторiю (пiзнали, вивчили iсторiю) краю

Це сама важлива тема

Це найважливiша тема

По цих роздiлах буде контрольна робота

З цих роздiлiв буде контрольна робота

Цi помилки зустрiчаються часто

Цi помилки трапляються часто

Його вiдповiдь вартує самої вищої оцiнки

Його вiдповiдь заслуговує найвищої оцiнки

Нiхто не рiшив цiєї задачi

Нiхто не розв'язав цiєї задачi

Чому рiвняється цей вираз?

Чому дорiвнює цей вираз?

Докажи теорему

Доведи теорему

Напишiть двi строчки

Напишiть два рядки

Завдяки запiзненню одержав зауваження

Через запiзнення одержав зауваження

Прошу, тихше!

Прошу, тихо!

Давайте працювати!

Працюймо!

Перевернiть сторiнку

Перегорнiть сторiнку

Розкрийте книжку на сторiнцi ...

Розгорнiть книжку на сторiнцi ...

Вiдкрийте у класi вiкно!

Вiдчинiть у класi вiкно!

Хто знає, пiднiмiть руку

Хто знає, пiднесiть руку

Не став на парту портфель!

Не клади на парту портфель!

Говори дальше

Продовжуй

Коротше кажучи

Коротко кажучи

Виконав це по дорученню вчителя

Виконав це за дорученням вчителя

Було два семiнара

Було два семiнари

Провели три конкурсних екзамена

Провели три конкурснi екзамени (iспити)

Лекцiї починаються у вiсiм годин

Лекцiї починаються о восьмiй годинi

Завтра в унiверситетi день вiдчинених дверей

Завтра в унiверситетi день вiдкритих дверей

Бiльша половина студентiв

Бiльше нiж (як) половина студентiв

Вiн наш ведучий учений

Вiн наш провiдний учений

Логічність мовлення передбачає послідовність, обґрунтованість, відповідність законам логіки, внутрішню закономірність. Важливим компонентом професійних здібностей педагога, який дає йому змогу краще донести до слухача зміст мовленнєвого висловлювання, є вміння будувати логічну перспективу.

Часом дитина розуміє кожне окреме речення, але не сприймає зміст в цілому. Це пояснюється тим, що суть розуміння матеріалу, певної інформації полягає в усвідомленні основного змісту, тобто тих смислових зв’язків, які існують між його частинами.

Найчастіше труднощі у сприйманні змісту висловлювання пов’язані з невмінням мовця відобразити необхідну логіку у фразі. Відбувається це тому, що не завжди враховується факт поступового сприймання мовлення на слух, що потребує особливо чіткої логічної побудови не лише кожної фрази, а й висловлювання в цілому.

Засобом, який дає змогу активізувати процес сприймання, є логічна побудова перспективи усного мовлення, для якого особливо важливою є своєрідна «далекоглядність» - уміння не лише мислити в перспективі, а й давати слухачеві кожною висловленою фразою натяк на подальший розвиток думки.

Часто педагог добре розуміє внутрішню логічну структуру змісту своєї теми, але не завжди вміє правильно відтворити цю логіку засобами живого слова, «не чує себе». Унаслідок цього слухач сприймає фразу не так, як хоче висловитись оратор, а так, як він вимовляє її насправді.

Довільні паузи, зумовлені не логікою змісту, а лише невмінням правильно розподілити дихання, випадкові логічні наголоси, постановка наголосу не лише на основних, а й на допоміжних словах, брак інтонаційного зв’язку між окремими частинами фрази та інші вади мовленнєвого процесу педагога призводять до того, що смисл усного судження окремими дітьми сприймається з великими труднощами або ж не сприймається зовсім. Особливо це стосується дітей із затримкою психічного розвитку, педагогічно занедбаних, посередньо встигаючих.

Подолання цього недоліку потребує від педагога насамперед усвідомлення особливостей усного мовлення і спеціального тренування. Так, наприклад, логічний наголос, на відміну від граматичного, виділяє не окремий склад, а ціле слово і може пересуватися в межах однієї і тієї ж фрази залежно від мети висловлювання.

Типовою помилкою багатьох педагогів під час виділення наголошеного слова в усній фразі є голосове виділення його. Але ж наголос не слід розуміти буквально, як механічне посилення інтенсивності звучання. Виділити важливе за змістом слово можна паузою, змінивши ритм фрази та її основний мелодичний лад. Практика спілкування свідчить, що надзвичайно важко сприймається мовлення, якщо в ньому бракує логічних наголосів, але ще важче сприймати фразу, у якій підкреслюється майже кожне слово.

Мовлення недосвідченого педагога іноді буває перевантажене логічними наголосами, оскільки він усе вважає важливим. Потрібно правильно користуватися логічним наголосом, виділяти інтонаційно найбільш важливе за змістом слово чи словосполучення.

Однак вивчення особливостей спілкування педагога з учнями показує, що у практиці спілкування буває і так, що логічні акценти розставлені правильно, а фраза залишається незрозумілою, погано сприймається на слух, тому що звучить єдиним потоком. Усне мовлення потребує чіткого смислового групування слів довкола логічних центрів так, щоб сприймалися не окремі слова, а смислові блоки, які називаються мовленнєвими тактами. Останні об’єднують слова у групу слів, тісно пов’язаних змістом. У середині кожного такту слова вимовляються як одне ціле, а центром стає слово, яке несе логічний наголос.

Варто пам’ятати, що підмет і присудок (якщо речення не складається тільки з цих двох членів) завжди перебувають у різних тактах, тобто відокремлюються паузою. Паузи мають назву логічних, призначення яких не лише у відокремленні одного такту від іншого, а й групуванні слів у середині такту в єдине ціле.

Неконтрольованість власного мовлення, “додумування” пропущених в усному висловлюванні окремих суттєвих елементів судження, зміст якого є звичним для доповідача, – важлива причина того, що в усному мовленні іноді не відображається чітка й послідовна логіка структури змісту.

Для виправлення типових інтонаційно-логічних помилок доцільно застосовувати так званий метод логічного скелетування. Шляхом визначення логічних наголосів і розміщення логічних пауз фраза поділяється на ряд смислових груп (мовленнєвих тактів). Логічний наголос виділяє головне за змістом слово в кожній групі, а логічні паузи з’єднують слова в смислові блоки, одночасно відокремлюючи їх. У результаті цього вибудовується так званий логічний скелет фрази.

Щоб полегшити сприймання логіки змісту, необхідно знайти градацію логічних акцентів, виявивши головні, відокремивши від них другорядні. Іншими словами, побудувати логічну перспективу фрази, яка, однак, не завершує роботи над текстом, оскільки не може запобігти помилкам у звуковому оформленні та втіленні логіки думки. Наступним етапом має стати побудова художньої перспективи мовлення, яка полягає в умінні свідомо розподіляти голосові та мовні засоби, що дасть змогу скоординувати силу і значимість логічних акцентів. Техніка створення такої перспективи базується, на думку К. Станіславського, на звукових підвищеннях і зниженнях (інтонації), на виділенні окремих слів, фраз, періодів; градації пауз, що з’єднують або роз’єднують ці частини; на комбінації темпу, ритму. Поєднання логічних наголосів і мелодики мовлення, пауз, ритму, темпу створює рух, розвиток думки, її спрямованість до логічного центру, даючи змогу слухачам чітко це сприймати.

Щоб досягти виразного звучання, необхідно майстерно користуватися логічними і психологічними паузами, оскільки без перших мовлення, по суті, безграмотне, а без других – неживе.

Виразність – це комунікативна якість, завдяки якій здійснюється вплив на емоції та почуття аудиторії. До засобів виразності можна віднести засоби художньої образності (епітети, порівняння, метафори), фонетичні засоби (інтонація, темп мовлення, дотримання пауз, дикція), синтаксичні фігури (звертання, риторичні запитання, інверсія, градація, повтори, періоди), вживання прислів’їв та приказок, афоризмів, цитат, видозміни голосу, емоційну тональність.

Точність мовлення виявляється у використанні слів відповідно до їх значення: називаємо речі своїми іменами. Точність залежить від обізнаності з предметом мовлення, багатством активного словника людини. Від точності слів залежить точність ідей. В.В. Маяковський писав, що в пошуках потрібного, найточнішого слова він перебирав «тонни словесної руди». Точність мовлення розвивається шляхом постійного й уважного опрацювання навчальних та наукових статей, словників, аналізом чужого та власного мовлення.

Ясність мовлення забезпечує адекватне розуміння сказаного, що не вимагає від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Неясність мовлення зумовлюється порушенням норм літературної мови, перенасиченістю висловлювань незрозумілими термінами, іншомовними словами. Основний шлях розвитку ясності мовлення - це власне процес спілкування: чим частіше людина вступає в процес комунікації, причому з різними аудиторіями, тим більше уваги починає приділяти вдосконаленню власного мовлення.

Під доречністю мовлення розуміють відповідність ситуації мовлення, врахування особливостей аудиторії (вік, освіта, соціальне становище, спрямованість) та обставин спілкування.



Багатство мовлення – це оволодіння лексичним багатством мови й різноманітними способами вираження тієї самої думки.

Реалізація естетичних уподобань мовця відбувається шляхом оптимально дібраного темпу і звучності, уникнення нагромаджень приголосних і голосних, завдяки різноманітності синтаксичних конструкцій, використанню цитат, фразеологізмів, крилатих висловів тощо. Загалом під естетичністю мовлення розуміємо його красу й нестандартність.

Для української мови характерна евфонічність, або милозвучність. Видатний мовознавець І. Срезневський відзначав, що «це мова поетична, музикальна, мальовнича».

Визначний письменник В.І.Самійленко зазначає: "Відомо було досі, що вкраїнська мова своєю доброзвучністю займає одно з перших місць (може третє або четверте) між усіма європейськими мовами. Цю думку дуже легко пояснити фактами фонетики. Наша мова має тільки чисті, виразні голосівки (vocalis) а, е, і, и, о, у. Глухих і невиразних голосівок, таких як, наприклад, англійські голосівки, або як німецьке ö або французькі eu, un, on і т.п., зовсім не має. Вона не любить такого поєднання шелестівок (consonans), яке тяжко вимовити... Вона має кілька засобів до урівноваження вокалізму з консонантизмом, себто кількості голосівок з шелестівками, в цілях більшої евфонічності, засобів, цілком аналогічних мові італійській. І коли не займає першого місця по евфонічності, то тільки через те, що в кількох словах, – небагатьох, але часто вживаних, – допускає негармонійне з’єднання шелестівок: бг, пхн, ткн – бгати, пхнути, ткнути і взагалі порушує фонетичну рівновагу в бік консонантизму трохи частіш, ніж мови італійська й іспанська».

І.Г.Чередниченко зазначає, що "частота вживання голосних і приголосних в українській мові виражається середньо-процентним відношенням 48 : 52".

Отже, в українській мові один приголосний між двома голосними зустрічається в середньому вдвічі частіше, ніж ужиті підряд два приголосні в тій самій позиції, тоді як збіги голосних і сполучення більш як двох приголосних підряд за своєю частотою не виходять за межі кількох відсотків.

Евфонічність (милозвучність) української мови, за І.Г.Чередниченком, зумовлюється, зокрема, частотою вживання фонем і фонемосполучень. Евфонічність виражається у спрощенні груп приголосних (вісник, тижня, серце), появі вставних голосних (огонь, вітер, рота, лева), приставних голосних (іржа, імла, ішов) і приставних приголосних (вулиця, горіх), зникненні початкових фонем (голка, гра, Гнат). Крім того, "небажаний збіг важких для вимови фонемосполучень та випадкових фонемоповторень у живій вимові може бути розряджений засобами ритмічного поділу тексту, паузами, темпом мовлення. На межі слів по можливості усувається збіг голосних і збіг приголосних.

В.А.Чабаненко вважає, що головним чинником милозвучності української мови є закон урівноваження кількості голосних і приголосних звуків у мовленнєвому потоці.

Отже, формальним вираженням милозвучності української мови є передусім чергування голосних і приголосних. Це особливо характерне для української мови явище виражається, зокрема, в:


  • варіативності "префіксів-прийменників" в / у, і / й, з / із / зі / зо, під / піді , над / наді, перед / переді, від / віді / од / оді, о / об (о шостій – об одинадцятій),

  • чергуванні і / й, у / в (що належать до кореня) на початку складу, який збігається з початком слова (імовірний / ймовірний, учити / вчити),

  • чергуванні і / й, у / в на межі префікса й кореня (іменування / найменування, научати / навчати),

  • варіюванні зворотної частки (постфікса) ся / сь, часток же / ж, б / би, лише / лиш, хоча / хоч,

  • наявності чи відсутності протетичного приголосного (вулик / улик),

  • варіюванні дієслівних форм робимо / робим, ходити / ходить (що теж впливає на милозвучність);

  • варіюванні прикметникових форм, а також і займенникових та числівникових прикметникового оформлення у червоному / у червонім, у тому / у тім, в одному / в однім,

  • варіюванні форм гуляє / гуля, білії / білі,

  • варіюванні прислівникових форм знов / знову, позад / позаду, поперед / попереду, відтіля / відтіль,

  • приставному і у словах зі складними звукосполученнями: Ільвів, ізнайти.

  • Вираження явища милозвучності у власних назвах є особливо показовим: Улас / Влас і навіть Україна / Вкраїна / Украйна, Львів / Ільвів).

Найуживанішим засобом милозвучності нашої мови є чергування у/в (префіксів і прийменників) та і/й.

Чергування у/в.

Прийменник та префікс у вимовляється й пишеться:

  • між літерами, що позначають приголосні (був у школі, почав учити);

  • на початку речення перед приголосним (У Карпатах сніг);

  • перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв, св, тв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (живе у Львові, були у Федора);

  • після паузи, що позначається на письмі комою, тире чи двокрапкою перед приголосним ( школа, у якій…).

Префікс та прийменник в :

  • між голосними (успіхи в економіці);

  • на початку речення перед голосним (В очі лисицею, а поза очі – вовчицею);

  • після голосного перед приголосним, крім в, ф, льв, хв, св, тв (шило в мішку).

Звісно, що чергування не відбувається, якщо зміна початкового у/в веде до зміни значення слова або ж у власних назвах: вправа – управа, Удод, Вроцлав.

Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо. Варіант із найчастіше вживається між свистячими та шиплячими (з, с, ц, ч, ш) або між групами приголосних (разом із сонечком, родина із семи чоловік). Прийменник зі буде доречним перед сполученням приголосних (встають зі сходом сонця), зо – перед числівниками два, три (зо два, зо три), причому в цих випадках наголос переходить на прийменники.



Тренувальні вправи

  1. Розкрийте дужки.

  • Мудрим ніхто не (в/у)родився, а навчився.

  • Не (в/у)чи плавати щуку – вона знає свою науку.

  • Просивсь вовк (в/у) пастухи, а свиня – (в /у) городники.

  • (В/у) лісі був (і/й) дров не бачив.

  1. Виправте порушення милозвучності.

Справа іде на лад, рятуватись втечею, йдуть в ногу, далось взнаки, над всяке сподівання, один у один, а мені і невтямки, під мною, так й сказали б, раз в раз, з щирою душею, от тобі і маєш, колись й тепер, у сестри і її дочки.

2. Стилі сучасної української літературної мови в педагогічному мовленні

Наявність стилів мови в сучасній українській літературній мові є одним із найвагоміших показників її високого розвитку, повноцінного функціонування. Обсяг і багатство кожного стилю визначається станом розвитку тієї сфери життя, яку обслуговує даний стиль. Будь-який стиль, крім епістолярного, має дві форми реалізації – усний і письмовий.

До основних принципів виокремлення стилів мови належать:


  • Лексико-граматичний принцип (врахування своєрідного лексичного значення, граматичного оформлення мовних одиниць);

  • Функціональний принцип (береться до уваги характер і сутність мовлення, сфера вияву: побут, офіційна розмова, оформлення документів тощо).

У сучасній українській літературній мові функціонують розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий, конфесійний стилі.

Розглянемо особливості використання різних стилів у педагогічному мовленні.

Сферою функціонування розмовного стилю є повсякденне спілкування, його призначення – бути засобом впливу, живого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями. Цей стиль оперує емоційно-експресивною лексикою, відзначається короткими, переважно простими реченнями, вживанням фразеологізмів, вигуків тощо. Користуючись розмовним стилем, учитель повинен дбати про високу культуру власного мовлення, яка неможлива без високої загальної ерудиції, безперервної роботи, спрямованої на розширення власного кругозору, аналіз і самоаналіз. Для педагога особливо важливо вчасно знаходити слово точне й вагоме, бути по-розумному емоційним, але не багатослівним. Таким чином учні матимуть перед очима зразок, за яким формуватимуть власне усне мовлення. «Бережіть слова!... Будьте дуже обережними й обачними, спонукаючи дітей висловлювати свою думку, – застерігає В.О. Сухомлинський. – Не вкладайте в уста дитини слова, змісту яких вона ще не може осягнути! … Нехай кожне слово, вимовлене у школі, дає плід, а не залишається пустоцвітом». В умовах сучасного світу, коли на дитину спрямовані надпотужні потоки інформації, ці слова набули особливої актуальності: саме вчитель повинен переконати дитину, що все почуте має бути осмисленим, що висловлювати судження про щось допустимо лише за умови розуміння предмету розмови. Працюючи з дітьми, педагог, звичайно ж, буде враховувати особливості кожного вікового періоду, але завжди залишатиметься «на крок попереду» - в зоні найближчого розвитку дитини. Розмовне мовлення вчителя повинно бути вільним від діалектизмів і просторічної лексики, використання експресивної лексики – вмотивованим і контрольованим. Висловлювання потрібно будувати на принципах «мовленнєвого позитиву».

Художній стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання усіх стилів. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, в культурі, освіті. Крім інформаційної, покликаний виконувати насамперед естетичну функцію. Основними його ознаками є образність, використання художніх засобів, визначальним є індивідуальне світобачення, світовідчуття автора, наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, використання емоційно-експресивної лексики, різноманітних типів речень.

На педагога покладається відповідальність прищепити кожному вихованцеві тонкість бачення світу, чутливість до слова і його відтінків. По-справжньому опановує мову той, хто орієнтується на мовний взірець – твори класичної літератури, саме тому педагог повинен збагачувати власне мовлення найвлучнішими словами та виразами, знаходячи в художній літературі довершені зразки.

Сферою використання наукового стилю є наукова діяльність, освіта, основним призначенням – викладення результатів досліджень, обґрунтування гіпотез, теорій, класифікація й систематизація знань. Для цього стилю обов’язковими є ясність, логічна послідовність, висока точність і лаконічність; основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив, характеризуються великою кількістю наукової термінології, абстрактними, часто іншомовними словами. Учитель повинен досконало оперувати термінологією свого предмету, оскільки термін – це ключ до розуміння науки, вдосконалювати власні навички побудови лаконічного, логічно досконалого висловлювання. На уроках доречним є науково-популярний стиль викладу інформації.

Публіцистичним стилем мови послуговується громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність для вирішення актуальних суспільно-політичних проблем, активного впливу на читачів (слухачів), спонукання їх до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, сформувати погляди. Основними його ознаками є доступність формулювань, поєднання логічності доказів і полемічності викладу, використання суспільно-політичних та соціально-економічних термінів, закликів, гасел, багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних словосполучень.

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, в управлінській діяльності. Це мовна діяльність, завданням якої є регулювання ділових стосунків між членами суспільства, задоволення потреб офіційного спілкування. Характерними рисами стилю є нейтральний тон викладу тільки у прямому значенні, точність, ясність, лаконічність і послідовність у викладенні фактів; використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології, наявність специфічних сталих виразів, відсутність емоційно-експресивної лексики та будь-якої авторської мовної індивідуальності. Учитель сучасної школи повинен бути обізнаним із правилами складання основних видів ділових документів, таких, як заява, розписка, план роботи, анотація, інструкція тощо, формувати в дітей навички складання найпоширеніших ділових паперів.



  1. Художні засоби в мовленні педагога

Найпоширенішими засобами художньої виразності в українській мові є тропи та стилістичні фігури.

Троп (від грецького зворот) – це слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його внутрішньої форми. Основними різновидами тропів є порівняння, епітет, метафора, метонімія, синекдоха, алегорія, оксюморон, гіпербола, літота, іронія, сарказм та інші засоби поетичного мовлення, що розкривають багатство його асоціативних відтінків, посилюють та увиразнюють його емоційне та оцінне забарвлення, вказують на домінантні ознаки авторського стилю.

Одним з найпоширеніших видів тропів є метафора.

Метафора (від грецького перенесення) – розкриття сутності одних предметів та явищ через інші за схожістю та контрастністю.

Стилістичні фігури – це незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються для посилення художньої виразності. Покликані не лише індивідуалізувати мовлення, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. На відміну від тропів, будуються за синтаксичним принципом. Різновидами стилістичних фігур є анафора, антитеза, градація, еліпс, епіфора, інверсія, кільце тощо.

Починаючи з наступної теми дистанційного етапу тренінгу, ми запропонуємо Бонуси, які мають на меті практичне знайомство з художніми засобами.

Контрольні завдання

Пропонуємо виконати два завдання на Ваш вибір та протягом тижня відправити на електронну адресу svetlana.nikolaets@mail.ru



1. Які стилі сучасного українського літературного мовлення переважають у Вашій професійній діяльності? Проілюструйте відповідь прикладами.

2. Чи погоджуєтеся Ви з точкою зору, що використання художніх засобів у професійному мовленні педагога є обов’язковим? Які художні засоби використовуєте Ви найчастіше? Наведіть приклади.

3. Напишіть виступ на тему «Організація самостійної навчальної діяльної школярів (виконання домашніх завдань)» для різних категорій слухачів:

  • для учнів 2 класу;

  • для батьків п’ятикласників;

  • для колег на засіданні міського методичного об’єднання.

Проаналізуйте, в чому будуть полягати відмінності.

  1. Напишіть текст виступу на тему, що відповідає специфіці Вашої професійної діяльності, для різних категорій слухачів:

  • для вихованців;

  • для батьків;

  • для колег на засіданні міського методичного об’єднання.

Проаналізуйте, в чому будуть полягати відмінності.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка