Книга розміщена на сайті



Сторінка1/54
Дата конвертації05.03.2017
Розмір3.45 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54

Ця книга розміщена на сайті http://www.TrueChristianity.Info/ – ласкаво просимо відвідати наш сайт, щоб скачати іншу християнську літературу безкоштовно, а також задати питання на нашому форумі.



ο. Юліян Катрій, ЧСВВ



ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД

Висловлюємо щиру подяку Організації "Реновабіс" за допомогу у здійсненні цього видання.




о. Юліян Катрій, ЧСВВ


[001.jpg]


ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД


Видання третє, виправлене та доповнене

Львів — Монастир Свято-Іванівська Лавра Видавничий відділ «Свічадо» — 2004

Друкується за виданням: о. Юліян Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд. —

Рим: Видавництво ОО. Василіян.

УДК 26 ББК 86.37-5 К 29

Художнє оформлення Олени Гижі

Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції» Інституту української мови НАН України (1999).
Катрій Юліян, о, ЧСВВ К 29 Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с. ISВN 966-561-327-8

Ця книжка містить серію нарисів про історію, зміст і практику церковно-літургійного року. Отець Юліян Катрій, ЧСВВ, намагається донести для читача ту правду, що церковний рік, його інтегральне пережиття — це невичерпне джерело нашої віри та правдивий шлях реалізації нашого покликання до святости.

Автор не тільки відслонює завісу таїнства християнських празників, але й навчає і спонукає нас розуміти, цінувати, любити та зберігати рідний обряд і світлу традицію нашої Церкви.

Для широкого кола читачів.

ББК 86.37-5

561-2004


© Видавництво ОО. Василіян, Рим

© Монастир Свято-Іванівська Лавра,

опрацювання та доповнення, 2004

ВІД ВИДАВЦІВ


Книжка о. Юліяна Катрія «Пізнай свій обряд» до сьогодні за­лишається найповнішою працею, яка в популярній формі знайомить Читача з літургійно-обрядовими традиціями церковного року.

Первісно цей твір було адресовано насамперед українцям у діяспорі, й він служив для задоволення потреби в богословській літературі вірних УГКЦ. У новій політичній ситуації, в якій пере­бувала постсовєтська Україна, це видання, як і багато инших книг о. Катрія, певною мірою заповнило вакуум християнської літерату­ри взагалі й літургійно-обрядової зокрема.

Автор, викладач із довголітнім досвідом, зумів знайти такий спосіб подання матеріялу й так структурувати видання, що воно стало своєрідним підручником.

Власне потреба у навчальному виданні з літургійно-обрядової тематики спонукала нас звернутися до праці о. Катрія. Готуючи її перевидання, ми намагалися насамперед урахувати потреби на­вчального процесу. Так, з огляду на це в первісний текст унесено деякі зміни: мову твору дещо відредаговано з метою зробити її зрозумілішою сучасним Читачам в Україні. Водночас зроблено спробу впорядкувати церковну термінологію і узгодити її з тією, яку ми вживаємо в наших виданнях.

Описуючи ту чи иншу літургійно-обрядову практику, Автор часто покликається на рішення різних церковних соборів, зокрема на Львівський 1891 року, легітимність літургійних постанов якого зараз є дискусійною. Тому відомості, що стосуються правового регулювання літургійно-обрядового життя, потрібно брати з відповідного церковного законодавства, бо наведені в цьому виданні вказівки (наприклад, щодо дотримання постів) можуть виявитися вже не актуальними або їх скасували нові норми.

Деякі тексти, що присвячені поясненню празників, запозичених у Західній Церкві, не зовсім відповідали їх сьогоднішньому тракту­ванню. Бажаючи врахувати актуальне вчення Церкви1, ми не вмі­щуємо їх у нашому виданні.

Натомість, задовільняючи прохання багатьох читачів, додаємо до книжки кілька глав, що стосуються свят, які походять із недав­ньої історії нашої Церкви. Це празник Усіх святих українського народу, Пратулинських мучеників, а також празники новомучеників, яких проголосив блаженними Святіший Отець Іван Павло II в Україні 27 червня 2001 року. Ці тексти підготував о. Роман Тере­ховський — керівник Постуляційного центру УГКЦ.

Окрім цього, значно оновлено та збагачено ілюстративний матеріял.

1 «Якщо празники чи пости, що походять з латинської літургії чи з инших невідповідних літургій, були введені недавно у календарі Східних Католицьких Церков, потрібно з пастирською розсудливістю прийняти необхідні заходи для того, щоб повернути календареві його традиційну структуру, усуваючи елемен­ти, що не узгоджуються з духом і характером східної традиції» (Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, § 36, Рим, Конгрегація Східних Церков, 6 січня 1996 р.).

Наприкінці висловлюємо подяку Отцям Василіянам за дозвіл на перевидання цієї книжки.


ЧАСТИНА І
НАШ ЛІТУРГІЙНИЙ РІК


"Усього створіння, Створителю, що у своїй власті установив часи й літа, — благослови, Господи, вінець літа Твоєї доброти"

(Тропар Індикту).

Наш східний обряд — це безцінна спадщина і скарб Східної Церкви й усього українського народу. Він відзначається давнім походженням, глибоким змістом, великою містикою й символікою та урочистими богослужбовими церемоніями. Його творили най­кращі сини й вірні нашої Східної Церкви різних часів, країн і народів. Він освячений молитвами, сльозами, жертвами святих та кров'ю мучеників. Наш обряд — це дзеркальне відображення святої віри. Він найкраще відображає душу, психіку й характер українців.

Найкращим виявом і обов'язковою частиною нашого обряду є літургійний рік. Це наче велична панорама, на якій найкращими барвами змальована ціла історія відкуплення людського роду. Тут маємо нагоду осмислювати й наново переживати ряд світлих таєм­ниць з життя Ісуса Христа і Пресвятої Богоматері. Перед нами постають геройські подвиги й чесноти чисельного хору святих, мучеників і праведних душ. Ми переживаємо як дні духовної радос­ти й підйому, так і дні святого смутку, посту й покути за гріхи.

Наш обряд сотні літ оберігав Церкву й народ у Рідному Краю. Він і сьогодні може оберегти нас і дітей наших, розсіяних по всьому світі. Тож нам необхідно знати свій обряд, цінувати, любити його, жити ним і виховувати своїх дітей в любові до нього.

З цією метою — під гаслом "ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД" — хочемо дати ряд нарисів про історію, характер, зміст і практику нашого церковно-літургійного року. У цій статті розкриємо загальні відо­мості про літургійний рік.

ЩО ТАКЕ ЛІТУРГІЙНИЙ РІК?


Наші владики разом з Верховним Архиєпископом і Кардиналом Йосифом у своєму пастирському посланні на закінчення Другого Ватиканського Собору 1965 року подають таке визначення літур­гійного року: "Літургійний рік — це літургійний порядок Вселен­ської чи якоїсь помісної Церкви, який складається з неділь, днів тижня, празників Господських, Богородичних, святих Божих угод­ників та періодів постів і заказаних часів".

Літургійний рік звемо також церковним, бо в ньому міститься церковний календар, який у дечому збігається, а в дечому відріз­няється від світського календарного року. Церковний рік нашої Східної Церкви відрізняється тим, що не починається тоді, коли світський, тобто 1 січня. Його початком, що зветься також почат­ком індикту, є 1 вересня. Це значить, що повний круг нашого церковно-літургійного року триває від 1 вересня до 31 серпня.


Що значить індикт?


Слово "індикт", з латинської "indicto", дослівно означає прого­лошення або податок. Це був едикт римських цісарів, в якому з метою збирання податків містився наказ через деякий час прово­дити оцінку земельних маєтків громадян держави. Такі едикти почали з'являтися за цісаря Діоклетіяна (284-305) від 297 року по Христі, спочатку що п'ять, а відтак що п'ятнадцять літ. З часом слово "індикт" почало позначати не тільки цісарський наказ, але й період п'ятнадцятилітнього циклу і також його перший день. Спо-

[002.jpg]

чатку індикт використовували тільки з метою збирання податків, але з часом він стає також вихідною точкою на позначення різних дат із громадського життя. Цей фінансовий рік не збігався з астро­номічним, який від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа починався 1 січня. Першим днем індикту було 23 вересня, бо це була дата уродин цісаря Августа, а за цісаря Костянтина Великого (306-337) — 1 вересня.

Початок індикту — Новий церковний рік


Отці Першого Вселенського Собору в Нікеї у 325 році прий­няли дату 1 вересня за початок Нового церковного року. Це зали­шилося у Східній Церкві аж до сьогодні. Латинська Церква починає літургійний рік першою неділею адвенту, тобто різдвяного посту.

Індикт, про який йшла мова, — бо були ще й инші індикти, — називають візантійським, константинопольським, або також Кос­тянтиновим. Він діяв у всьому римському цісарстві, за винятком Єгипту. Цісар Юстиніян І (527-565) зобов'язав датувати усі ле­гальні документи відповідно до індикту. Римська Церква за папи Пелагія II (579-590) прийняла індикт для датування документів і щойно в 1097 р. його скасувала.


Початок індикту — церковне свято


Коли 1 вересня стало одночасно початком церковного року або, як сказано в церковному календарі, початком "нового літа", то воно стало і церковним святом, тобто днем, що має окрему богослужбу. Наша Церква в цей день згадує подію з життя Ісуса Христа, коли Він прийшов до божниці в Назареті і прочитав слова пророка Ісаї: "Господній Дух на мені, бо він мене помазав... оповістити рік Господній сприятливий" (Лк. 4, 18-19). Немає точних свідчень, коли початок індикту став церковним святом, але воно вже існу­вало у VIII сторіччі.

ХАРАКТЕР І ЗМІСТ ЛІТУРГІЙНОГО РОКУ


Літургійний рік складено так, що центральне місце в ньому посідає наш Божественний Спаситель в оточенні ангелів і всіх святих. У документі Другого Ватиканського Собору — Конституції про Святу Літургію — читаємо: "Свята Мати Церква вважає, що завданням її є в означені дні протягом року відсвятковувати святим способом спасенне діло божественного Обручника. Щотижня, у день, що його назвала неділею, вона згадує Господнє Воскресення, яке також раз у році звеличує найбільшими врочистостями Пасхи, разом із Його святими стражданнями. А ціле Христове таїнство вона розгортає протягом річного круга: від Воплочення і Різдва, аж до Вознесення, до дня П'ятдесятниці та й до очікування бла­женної надії й Господнього пришестя" (§ 102).

Пречиста Діва Марія, яка в справі відкуплення посідає перше місце після Христа, стоїть найближче до Христа і в літургійному році. Про це свідчать різні Богородичні празники. У Конституції про Святу Літургію сказано: "У святкуванні цього річного круга Христових таїнств свята Церква з особливою любов'ю вшановує Преблагословенну Богородицю Марію, яка нерозривним зв'язком поєднується зі спасенним ділом свого Сина. У ній Церква оглядає та прославляє найбільш знаменитий овоч Відкуплення і, немов у найчистішому образі, з радістю оглядає те, чим і вся вона прагне й надіється бути" (§ 103).

А довкола особи Христа Господа і його Пресвятої Матері ми бачимо величний хор прославленої Церкви в небі, тобто всіх святих Старого й Нового Завіту. "Крім цього, в річний круг Церкви, — сказано в тому самому документі, — вставила вона пам'ять муче­ників й инших святих, що через різновидну Божу благодать дійшли до досконалости і, осягнувши вічне спасення, співають Богові в небі досконалу славу та за нас заступаються" (§ 104).

Свята Церква, як добра мати, пам'ятає в часі літургійного року і про своїх дітей, що відійшли до вічности і з волі Божої покутують у чистилищі. Тому призначила окремі дні, що їх звемо задушними, на моління і відправи за померлих. Укінці і воююча Церква при-

[003.jpg]

свячує в церковному році особливі періоди для своїх духовних подвигів, молитов, постів й покут. "Врешті Церква, — сказано в Конституції про Святу Літургію, — згідно з традиційним навчанням у різні часи року вдосконалює знання своїх вірних побожними вправами духа й тіла, поученнями, моліннями, ділами покути й милосердя" (§ 105).

Отже, наш церковно-літургійний рік — це могутній гимн чести і слави Богові, у якому бере участь трояка Церква: прославлена в небі, яка воює на землі і страждає в чистилищі. У ньому найкраще виражена наша свята віра. Літургійний рік — це наче різнобарвна веселка, що єднає землю з небом, а нас самих просвічує, очищує, освячує і підносить до Бога.

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТУРГІЙНОГО РОКУ


У посланні наших владик і Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа на закінчення Другого Ватиканського Собору 1965 р. чита­ємо: "Літургійний круг нашої Церкви є дуже багатий. Наш літур­гійний устав упродовж цілого року постійно демонструє своїм вірним таїнства життя, страстей, смерти і воскресення нашого Божественного Спасителя, величі Божого Материнства й могут­нього заступництва Пречистої Діви Марії, подвиги святих мужів і жінок, що своїм геройським наслідуванням Христа прославили Бога й увесь людський рід. Часи посту й утримання від гучних забав мають допомогти вірним більше панувати над собою та краще готуватися до таїнственної зустрічі з Христом у Пресвятій Євха­ристії за життя і в день другого приходу Христа при кінці світу".

Наведені слова ясно свідчать, що наш літургійний рік — це наче велика духовна книга, яка практично вчить нас, як Бога любити, Йому служити, Його славити та як спасти свою душу. У ній сказано як про велику Божу любов і милосердя до нас, так і про строгу Божу справедливість. Ця духовна книга кожного дня спонукає нас до молитви, жертви й покути.

Свята Церква бажає, щоб круг літургійного року був для нас вічним проповідником і учителем Божої любови й любови його Пресвятої Матері; щоб був для нас школою духовного життя, чеснот і святости; щоб був нашим вірним і певним провідником до неба. Тож значення літургійного року для нашого духовного життя справді велике, а передусім з оцих причин:

ЛІТУРГІЙНИЙ РІК — ЦЕ ВІЧНО ЖИВИЙ І ДІЯЛЬНИЙ ХРИСТОС


Свята і празники нашого церковного року, на думку Церкви, не мають бути для нас тільки звичайними споминами історичних подій, що колись відбулися і безповоротно минули. Ми маємо їх кожний раз наново переживати в нашому серці і брати в них таку активну участь, наче б ми були дійсними й живими свідками й учасниками тих подій, що їх святкуємо. Особа Ісуса Христа, дов­кола якої зосереджений увесь круг церковного року, не є мертвою особою, яка колись жила, діяла й відійшла до історії. Ісус Христос є вічно живий і діяльний. Як колись, так і сьогодні Він нас навчає і напоумлює, нас освячує і нам прощає, за нас жертвує Собою, нас спасає і стає прикладом для нас. "Ісус Христос, — каже святий апостол Павло, — учора й сьогодні, той самий навіки" (Євр. ІЗ, 8). Тож літургійний рік — це відтворення живого Христа, Його праці й науки; це містичне повторення таємниць з Його життя у серцях вірних.

Святіший Отець Пій XII у своїй енцикліці Посередник Божий від ЗО листопада 1947 року так каже про живого Христа в літургій­ному році: "Тому то літургійний рік, що його Церква побожно плекає і супроводить, не є зимне й бездушне відтворення подій минувшини або лише проста згадка про якийсь минулий вік. Це радше сам Христос, який вічно живе у своїй Церкві. Тут Він продовжує той похід безмірного милосердя, що його Він з любови почав у свому смертному житті..." (§ 165). А в документі Другого Ватиканського Собору Конституції про Святу Літургію сказано: "Відсвятковуючи отак таїнства відкуплення, свята Мати Церква кожночасно немов явним вчиняє багатства чеснот і заслуг свого Господа народові, який з них зачерпує та сповняється благодаттю" (§ 102).

[004.jpg]

ЛІТУРГІЙНИЙ РІК — ДЖЕРЕЛО КУЛЬТУ БОГОМАТЕРІ


Літургійний рік є для нас не тільки великим джерелом любови Ісуса Христа, але й джерелом культу його Пресвятої Матері. Ісус і Марія так тісно злучені, що не можна любити Христа, а не любити Пречистої Діви Марії. "Хто почитає Христа, — каже свя­тий Епіфаній Кипрський 403), — почитає також Марію; хто не почитає Марії, — не почитає Христа".

На прикладі літургійного року ми маємо гарну нагоду пізнати роль і значення Пресвятої Богородиці у справі відкуплення, дивува­тися її чеснотам та вчитися любити її як нашу Матір, Заступницю і Покровительку. "Бо Марія, — сказано в документі Про Церкву, — що ввійшла глибоко в історію спасення, об'єднує в собі найважніші правди віри та їх віддзеркалює. Коли ж її величають та почитають, тоді й вона закликає вірних до Свого Сина і його жертви та до любови Отця... Цю католицьку науку Священний Собор навчає осмислювати та рівночасно закликає всіх дітей Церкви, щоб плека­ли шляхетне почитання Пресвятої Діви, передусім же літургійне" (§ 65 і § 67).

Літургійний рік нашої Східної Церкви особливо відрізняється глибоким і сердечним культом Божої Матері. Він проходить на­скрізь через усі наші церковні богослуження.

Великий знавець традиції Східної Церкви князь Максиміліян Саксонський у своїх Викладах про східні Літургії так каже про почитання Пречистої Діви Марії у Східній Церкві: "Передусім культ Богородиці є чимсь особливо питомим у східних Літургіях... Культ Божої Матері на Сході дуже давній. Усі великі Богородичні празники почалися на Сході і тому Богородичне почитання пере­йшло в кров і кості всіх вірних Східної Церкви... Вони так вросли в культ Божої Матері, що того, хто її не почитає, вважають за безбожника і нехристиянина. Так, наприклад, у відомій грецькій пісні є слова: "Тих, що не цілують Твою святу ікону, Богородице Діво, уважай за безбожників і передай їх пекельному вогневі". Від греків усі слов'янські народи, передусім русини-українці, перейняли цю любов до Богоматері". А наш київський митрополит Георгій (1069-1072) у своїх Заповідях каже: "Хто не молиться з довір'ям до Святої Богородиці, хай буде проклятий."



ЛІТУРГІЙНИЙ РІК — ЦЕ СВЯТЕ ЄВАНГЕЛІЄ В ПРАКТИЦІ


Під час церковного року, крім празників на честь Христа Гос­пода і його Пречистої Матері, вшановуємо також пам'ять різних святих, їхні імена становлять дуже велику частину церковного календаря. Кожний день присвячений одному або й кільком святим. Своїм життям святі свідчать, що вони освятилися тому, що йшли за прикладом Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері та жили нау­кою, поданою у святому Євангелії. Тому їхнє життя для нас — це святе Євангеліє в практиці. І тому приклад їхнього життя і їхні геройські чесноти говорять до нас мовою, яку кожний розуміє, бо це мова святого Євангелія.

Святіший Отець Пій XII у вищеназваній енцикліці каже: "В бігу літургійного року, крім таємниць з життя Ісуса Христа, свят­куємо свята святих... Ми повинні наслідувати чесноти святих так, як вони наслідували Христа, бо в їхніх чеснотах ясніє під різними аспектами велич Ісуса Христа" (§ 166 і § 167).

Своєю святістю вони постійно нагадують нам і про наш обов'я­зок бути святими, бо цей обов'язок випливає зі святого таїнства хрещення. Святість не є привілеєм тільки деяких. Усіх нас стосу­ються Христові слова: "Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5, 48), — та слова святого апостола Павла: "Це ж саме воля Божа: святість ваша" (1 Сол. 4, 3).

Тому Другий Ватиканський Собор у багатьох своїх документах нагадує всім вірним про обов'язок йти до святости. "Усі христия­ни, — каже Собор, — кожного стану та сану, покликані Господом до досконалої святости, якою Отець самий є досконалий, кожний своїм шляхом... Тому всі в Церкві, чи вони належать до єрархії чи до тих, що нею управляються, покликані до святости... Тому всі християни запрошені та зобов'язані до святости та досконалости власного стану" (Про Церкву, § 11, § 39 і § 42).

Святі власним прикладом учать нас, що святість доступна для людей усіх часів і всіх станів. Треба тільки так Бога любити, як вони любили, і так у всьому хотіти Богові подобатися і сповняти Його волю, як вони це робили.

Справді, наш літургійний рік це гарна школа духовного життя. У ній ми вчимося не тільки звичайної азбуки любови Бога, але також високої святости, яка природно випливає з почитання і наслідування Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих.

Літургійний рік це наче прегарно розмальований іконостас, який демонструє нам величну історію відкуплення людського роду. Отже, стараймося, щоб ми не були німими, а живими свідками й активними учасниками святих подій нашого церковного року.

[005.jpg]


ЯК ТВОРИВСЯ НАШ ЦЕРКОВНИЙ РІК


У Святому Письмі Старого Завіту читаємо про таємниче дерево життя, що його Господь Бог посадив серед раю. Цього райського дерева вже давним-давно немає. Зате Господь у надприродному раю Церкви насадив инше чудесне дерево, що з року в рік на наших очах оновлюється, живе й зеленіє, і приносить нам щедрі плоди на вічне життя, — а тим містичним деревом є наш церковний рік.

Розвій і ріст нашого церковного року можна влучно порівняти із ростом дерева. Як ріст дерева починається від маленького зер­нятка, яке непомітно з літами виростає у велике дерево, так і ріст церковного року почався від містичного Божого зернятка, яким є Пресвята Євхаристія. Та світлиця, де відбулася Свята Тайна Вече­ря, це колиска нашого церковного року. Його ріст тривав тисячу літ, доки став таким, як сьогодні.

Тож пригляньмося дещо ближче до росту цього новозавітнього дерева — церковного року, що його насадив сам Господь наш Ісус Христос.

Головні складові частини кожного дерева — це його коріння, стовбур, крона й плоди.


КОРІННЯ ДЕРЕВА ЦЕРКОВНОГО РОКУ


Коріння, що своїми життєдайними соками живить велетенське дерево нашого церковного року, — це Хресна Жертва Господа нашого Ісуса Христа і її безкровне повторення у святій Літургії. Євхаристійна Жертва, що довершується в кожній святій Літургії, це душа нашого церковного року. "Бо в святій Євхаристії, — каже Другий Ватиканський Собор, — вміщується все духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний Хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, — дає життя людям... Одначе не може постати жодна християнська спіль­нота, якщо вона не має коріння й основ у відправі Пресвятої Євхаристії" (Про Пресвітерів, § 5 і § 6). А в Конституції про Святу Літургію сказано: "Отже, Літургія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, та одночасно і тим джерелом, звідкіля випливає вся її сила" (§ 10).

СТОВБУР ДЕРЕВА ЦЕРКОВНОГО РОКУ


Коріння живить ціле дерево, а стовбур двигає увесь тягар дерева. І тим двигуном церковного року є події з життя Ісуса Христа, які відображені в поодиноких празниках. Христос — це творець і осередок нашого літургійного життя. То ж нічого дивного, що через культ особи Христа вже в апостольських часах виникли окремі дні та часи, присвячені особливій прославі й почитанню Христа.

У Старому Завіті Господнім днем, тобто днем, присвяченим Богові, була субота. У Новому Завіті ним стає неділя, і тому неді­ля — це найдавніше християнське Господське свято. Неділя зі своєю Євхаристійною Жертвою стає ядром, від якого починають творитися Господські празники.

Про значення неділі для церковного року в документі Собо­ру — Конституції про Святу Літургію сказано: "Так ото неділя є першорядним святковим днем, що його дається побожним вірним та й настоюється на те, щоб він став також днем радости й від­починку від праці. Инших (свят) не можна ставити вище неї, хіба що і справді вони дуже важні, бо вона (неділя) є підставою і ядром усього літургійного року" (§ 106).

Апостоли й перші християни зберігали первісно жидівські празники. Та помалу їхнє місце займають новозавітні празники. До перших християнських празників, крім неділі, належить світлий празник Пасхи. Цей празник — перше християнське свято в річ­ному крузі церковного року. Християнська Пасха стає з часом осередком празників і неділь, які пов'язані з пасхальним періодом. Із празником Пасхи пов'язаний день П'ятдесятниці, або Зіслання Святого Духа. У третьому сторіччі загальним стає святкування Христового Богоявлення. А відтак входять у практику инші Господ­ські празники, як Різдво, Обрізання і Стрітення (IV ст.).

Вознесення (V ст.), Преображення (VI ст.) і Воздвиження Чесного Хреста (VII ст.). У XI сторіччі кількість Господських праз­ників уже сягає символічного числа 12. Зазначимо, що первісно Богородичні свята не зараховували до 12 великих празників.

КРОНА ДЕРЕВА ЦЕРКОВНОГО РОКУ


Природним завершенням кожного дерева є його крона, тобто галуззя, листя і цвіт. Тому й дерево церковного року не обмежи­лося тільки Господськими празниками, а завершилося гарною кро­ною, якою є празники Богородичні і святих.

Ефеський Собор 431 року, проголошуючи догму про богомате­ринство Пречистої Діви Марії, широко відкриває браму до її літур­гійного культу. Тепер один за одним постають різні празники на честь Божої Матері. Треба зауважити, що всі основні давні Богоро­дичні празники є витвором Східної Церкви. До перших Богоро­дичних празників, що з'явилися відразу після Ефеського Собору, належать Успення і Благовіщення. За ними в найближчих століт­тях з'являються Різдво Божої Матері, Зачаття Анни, Вхід у Храм, Покров та инші менші свята.

[006.jpg]

Другий важливий елемент крони дерева церковного року — це культ святих. Він починається від почитання гробів і мощей святих мучеників перших сторіч, їхні імена починають щораз біль­ше й більше заповнювати дні церковного календаря. З культом святих мучеників поширюється й культ апостолів, а за ними розви­вається культ єпископів-святителів, патріярхів, старозавітних свя­тих, ангелів та подвижників, тобто святих монахів і монахинь. У період між IV і V сторіччями почитання святих стає вже загально-церковною практикою. А в VI-VIII сторіччях наш церковний рік уже набуває в основному свого сьогоднішнього вигляду. Йому залишається ще тільки доповнити себе іменами святих, яких було канонізовано пізніше.

Коли князь Володимир Великий прийняв з Візантії християн­ську віру, то там уже був уповні сформований церковний календар. З часом на українських землях його доповнили такі українські святі, як свята княгиня Ольга, святий князь Володимир Великий, святі князі Борис і Гліб, преподобні Антоній і Теодосій Печерські та инші.

Свята Церква з різних причин по-особливому вшановувала де­яких святих, тому дні їхнього вшанування стали святковими, вони зобов'язували всіх вірних бути того дня на святій Літургії та утри­муватися від тяжкої фізичної праці. Таких обов'язкових свят в нашій Церкві було досить багато. Замойський Синод 1720 року, крім Господських і Богородичних празників, називає ще 17 обов'язкових свят на честь різних святих. Львівський Синод 1891 р. зменшує кількість обов'язкових празників святих. Одні з них зводить до звичайних церковних свят, инші — каже переносити на неділю.

Римський Архиєрейський Синод 1969 р. ще зменшує число обов'язкових свят і не тільки святих, але й Господських і Богоро­дичних. Ось рішення цього Синоду: "Відносно святкування свят в Українській Католицькій Церкві Синод, беручи до уваги нові сус­пільні й економічні умовини життя і праці наших вірних та звіль­нення вже иншими помісними католицькими Церквами їхніх вірних від деяких обов'язкових свят, постановляє в дусі канонів Другого Ватиканського Собору: 3 днем 1 січня 1970 р. обов'язковими для вірних нашої Церкви є такі святкові дні: всі неділі в календарному році, Різдво, Богоявлення, Великдень, Зіслання Святого Духа — по одному дневі (перший день), Найменування (Обрізання) Господа

[007.jpg]

Нашого Ісуса Христа, Благовіщення Пречистої Діви Марії, Возне­сення Господа Нашого Ісуса Христа і Успення Пресвятої Бого­родиці" (§ 18).

До святкування названих свят Синод зобов'язує в совісті всіх вірних, а стосовно инших традиційних свят нема того обов'язку.1


ПЛОДИ ДЕРЕВА ЦЕРКОВНОГО РОКУ


Святий євангелист Йоан у Книзі Одкровення говорить про "дерево життя, що приносить дванадцять плодів, на кожний місяць подає плід свій, і листки дерева — для оздоровлення народів" (22, 2). Так і наш церковний рік, це благодатне дерево життя щедро наділяє нас своїми духовними плодами кожного дня, тижня, місяця й року. Хто бере активну участь у святах і празниках нашого церковного року, у того в серці церковний рік зродить щедрі плоди: плоди віри, надії й любови Бога і ближнього, плоди духа молитви й духа жертви та різних чеснот, без яких нема правдивого хрис­тиянина.

Отже, наш церковний рік має щораз більше наближати нас до Христа та перетворювати у Христа. Якщо Христос є осередком церковного року, то Він має бути осередком і нашого життя.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка