Клінічні особливості бешихи та вплив фонових захворювань на її перебіг



Скачати 436.48 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації24.11.2016
Розмір436.48 Kb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ З ЕПІДЕМІОЛОГІЄЮ

УДК 616.5-002.36(043.3)

Капустян Наталія Олексіївна

КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕШИХИ ТА ВПЛИВ ФОНОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ НА ЇЇ ПЕРЕБІГ

14.01.13 – інфекційні хвороби

Робота на здобуття кваліфікаційного ступеня магістра

Науковий керівник

кандидат медичних наук, доцент

кафедри інфекційних хвороб з

епідеміологією

Ільїна Ніна Іванівна

СУМИ 2013

Зміст

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………….3

ВСТУП…………………………………………………………………………...4

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.………………………………………….....8

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ….……………….17

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ……....20



    1. Загальна характеристика хворих…………………………………………...20

    2. Перебіг бешихи у хворих без супутньої патології………………………..25

    3. Перебіг бешихи на тлі фонових захворювань…………………………….27

ВИСНОВКИ...……………………………………………………………….......33

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ …..……………………………………….......34

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…... …………………………………………………...35

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

1 ГПІ – гематологічний показник інтоксикації

2 ІЗЛК – індекс зсуву лейкоцитів

3 Ілімф – лімфоцитарний індекс

4 Л – лімфоцити

5 ЛІІ – лейкоцитарний індекс інтоксикації

6 Мо – моноцити

7 ПТІ – протромбіновий індекс

8 РПК – розеткоподібні клітини

9 ТФР – теофілінрезистентні

10 ТФЧ - теофілінчутливі

11 ЦІК – циркулюючі імунні комплекси

12 ШОЕ – швидкість осідання еритроцитів

13 n – число спостережень

14 Р – достовірність відносної величини



ВСТУП

АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ОБГРУНТУВАННЯ ТЕМИ

Протягом багатьох років бешиха вважалася тяжкою епідемічною хворобою, яка перебігала з досить серйозними ускладненнями і високою летальністю. Успіхи антибіотикотерапії призвели до змін існуючих уявлень, бешиху почали відносити до спорадичних, малоконтагіозних інфекцій. Але лікування антибіотиками не призвело до знизило захворюваність на бешиху, яка залишається стабільно високою протягом останніх тридцяти років, тому в останні десятиліття дослідники і практичні лікарі знову загострили увагу на проблемі бешихи.

За частотою реєстрації серед інфекційної патології займає четверте місце. За даними офіційної статистики захворюваність на бешиху складає 4,3 на 10 тис. населення. На цю інфекцію припадає 1520 % усіх запальних захворювань шкіри і підшкірної клітковини [1]. Хвороба, як і раніше, характеризується схильністю до розвитку частих рецидивів, що призводить до тривалої непрацездатності пацієнтів. Рецидивній бешисі надається важливе значення в етіології такого тяжкого ускладнення, як слоновість, що частіше всього призводить до інвалідизації хворих. Спостерігаються певні зміни в клінічному перебігу бешихи, а саме: зростання кількості хворих з еритематознобульозними формами, збільшення частоти випадків з тривалою гарячкою, повільна репарація у вогнищі запалення. Повноцінна терапія в умовах стаціонару не зменшує рівень захворюваності рецидивною бешихою і не попереджує формування лімфостазів та слоновості.

Надзвичайно актуальним стає диспансерне спостереження і лікування певних груп хворих, розробка методів вторинної профілактики. Ефективна терапія і диспансеризація хворих на бешиху, оцінка повноти видужання і прогнозування рецидивів хвороби неможливі без вивчення особливостей клінічного перебігу, наявності супутньої патології, різних сторін етіології, імунології та патогенезу 2, 3].

ЗВ’ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ

Магістерська робота є фрагментом планової науководослідної теми кафедри інфекційних хвороб медичного інституту Сумського державного університету “Застосування нових методів діагностики, немедикаментозних та хіміотерапевтичних засобів у лікуванні поширених інфекцій в умовах ПівнічноСхідного регіону України” (№ державної реєстрації 0107U001293).

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Вивчити особливості клінічного перебігу бешихи на сучасному етапі та дослідити вплив супутньої патології на її перебіг.

ЗАВДАННЯ РОБОТИ

1 Проаналізувати вікову та статеву структури хворих на бешиху.

2 Дослідити провокуючі фактори у хворих на бешиху.

3 Вивчити клінічні особливості перебігу бешихи у хворих без супутньої патології.

4 Вивчити вплив фонових захворювань на клінічний перебіг бешихи.

ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Під спостереженням знаходилось 148 хворих на первинну, повторну та рецидивну бешиху, які перебували на стаціонарному лікуванні в 20102012рр. у Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні ім. З.Й.Красовицького.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Клінічні особливості бешихи на тлі фонових захворювань.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження хворих проводилось за допомогою загальноприйнятих клінічних та лабораторних методів дослідження. Визначалися показники периферійної крові: концентрація гемоглобіну, кількість еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів, співвідношення різних видів лейкоцитів у лейкоцитарній формулі, ШОЕ (Cobas Micros), показники гемокоагуляції (фібриноген, рекальціфікація, протромбіновий індекс).

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Проведений ситуаційний аналіз щодо розвитку захворювання бешихи на території Сумської області. Вивчено особливості її клінічного перебігу на фоні супровідної патології.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

За результатами роботи встановлена доцільність проведення профілактичних заходів щодо попередження бешихи та її рецидивів у осіб, які мають супровідні захворювання, що ускладнюють перебіг хвороби і являються частою причиною її рецидиву.

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ЗДОБУВАЧА

Здобувач самостійно проаналізувала наукову літературу та патентну інформацію. Магістрантом доведені доцільність і необхідність здійснення роботи, визначено мету, завдання, обсяг та методи дослідження, сформульовані висновки та практичні рекомендації. Самостійно проведено клінічне обстеження 28 пацієнтів та проведений ретроспективний аналіз 120 стаціонарних карт хворих на бешиху.

ПУБЛІКАЦІЇ. За матеріалами роботи опубліковано 1 тези у матеріалах конференції.

ОБЯГ І СТРУКТУРА РОБОТИ. Робота викладена на 39 сторінках друкованого тексту, складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, одного розділу власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури. Матеріали роботи ілюстровані 8 таблицями та 5 рисунками.



РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Бешиха – гостре інфекційне захворювання, що викликається інфікуванням гемолітичним стрептококом групи А, характеризується вогнищевим серозним чи серозногеморагічним запаленням шкіри, слизових оболонок та лімфатичних судин, гарячкою і загальнотоксичними проявами.

Однією з перших фундаментальних робіт з вивчення етіології бешихи є дослідження K.Birkhaug (1926-1929). Він у 91 % випадків виділяв культуру гемолітичного стрептокока із тканинної рідини, взятої за допомогою голки та шприца з краю еритеми, в 46 % випадків – з центральної частини еритеми, рідше всього бактерія висівалась з бульозних елементів. До застосування сульфаніламідних препаратів та антибіотиків для лікування бешихи стрептококи часто виділялись при посівах з вогнища запалення і виявлялись при мікроскопії біоптатів ураженої шкіри. В епоху широкого впровадження в клінічну практику хіміотерапії виділення гемолітичного стрептокока з вогнища запалення, біоптатів шкіри хворих на бешиху стало надзвичайно рідкісним. Це дозволило деяким авторам висловити припущення ведучої ролі стафілокока в етіології цього захворювання. Між тим і раніше велика кількість дослідників знаходила при бешисі поряд з стрептококом кишкову паличку, пневмокок, стафілокок, дифтерійну паличку і т.ін., що, на думку І.М. Лямперта (1962), є результатом випадкових знахідок і не може служити основою для визнання ролі перерахованих вище бактерій в етіології хвороби. Безсумнівно, в деяких випадках можливий розвиток асоціації різноманітних мікробів, в тому числі стафілокока з гемолітичним стрептококом у зв'язку з фіксуючою роллю місцевого вогнища запалення. Відомо, що в ділянці ураження шкіри при іншій стрептококовій інфекції – імпетиго – стрептококи частіше всього виявляються в поєднанні з стафілококом, а іноді з дифтерійною паличкою. Рідкісне виділення в останні роки гемолітичного стрептокока у хворих бешихою пояснюється його високою чутливістю до застосованих хіміопрепаратів.

Джерелом інфекції при бешисі є хворі гострими та хронічними респіраторними інфекціями, носії, а також хворі з тим чи іншим гнійним ускладненням. Інфекція при бешисі може розвиватись по екзогенному чи ендогенному типу. Екзогенна інфекція може виникнути як у результаті первинного забруднення шкіри стрептококом і наявністю мікротравм (контактний механізм передавання), так і внаслідок аутоінфекції з первинним ураженням респіраторного тракту з наступним занесенням бактерій на шкіру руками. Очевидно, висхідним механізмом інфекції в останньому випадку буде повітрянокраплинний механізм, який призводить до ураження дихальних шляхів. Характер ендогенної інфекції при бешисі також неоднозначний. Можливе як лімфогенне, так і гематогенне проникнення стрептокока у шкіру внаслідок присутніх в організмі вогнищ інфекції, а також формування стійкого, періодично загострюючого вогнища інфекції безпосередньо в місці розвитку рецидивів. У дійсності прослідкувати розповсюдження інфекції при бешисі не завжди вдається. Виникнення бешихи обличчя після перенесеної ангіни може бути результатом лімфогенного потрапляння мікроба із первинного вогнища в мигдаликах чи занесення стрептокока в шкіру з її забрудненої поверхні [4, 5, 6].

Не дивлячись на достатньо широке розповсюдження бешихи, захворювання спостерігається лише у вигляді спорадичних випадків. Високий рівень сучасної асептики, застосуванням антибіотиків у післяопераційному періоді надійно попереджують розвиток так званої "хірургічної" бешихи, що давала інколи епідемічні спалахи в хірургічних та акушерських відділеннях. При сучасному перебігу бешихи, коли вхідними воротами частіше всього є мікротравми шкіри або захворювання виникає при загостренні ендогенної інфекції, визначальним фактором є індивідуальна схильність до цієї недуги [7].

При вивченні епідеміологічного анамнезу у хворих на бешиху велику зацікавленість має виявлення різних провокуючих факторів, які сприяють виникненню хвороби. При аналізі історій хвороб наявність провокуючих факторів, що передували захворюванню, було встановлено в 77,8 % випадків. Вони були виявлені у 38,6 % при первинній бешисі; в 51,3 %  при повторній; у 65,7 % випадків – при поодиноких рецидивах хвороби і майже у всіх хворих (98,9%) з частими рецидивами хвороби [8].

Звертає увагу порівняно рідке виявлення провокуючих факторів у хворих первинною бешихою. За наявністю мікротравми, ангіни можливий екзогенний характер інфекції. У більшості хворих первинною бешихою з невиявленим провокуючим фактором можна передбачити потрапляння інфекції в шкіру при вкрай незначному порушенні її цілісності. Є дані про випадки первинної бешихи у дітей після укусу комах 9.

У хворих з частими рецидивами бешихи появі чергового рецидива звичайно передувало загострення хронічних захворювань шкіри (у першу чергу мікозів), загострення хронічного тонзиліту, гаймориту та інших вогнищ хронічної інфекції, а також переохолодження [10, 11]. Всі ці фактори можуть сприяти активізації ендогенних вогнищ інфекції у шкірі, хоча в окремих випадках не можна виключати екзогенного проникнення стрептокока та суперінфекції [12].

Іншими аспектами проблеми є збільшення частки тяжких форм з ускладненнями, а саме геморагічних форм, наслідком чого майже у 2 рази є повільна репарація у вогнищі запалення, тенденція до затяжного перебігу та хронізації інфекційного процесу. При хронізації процесу велике значення мають також Lформи збудника, які тривалий час персистують у макрофагах шкіри та органах мононуклеарнофагоцитарної системи. Реверсія Lформ стрептокока у вихідні бактеріальні форми спричиняють виникнення чергового рецидиву хвороби [13]. Переважна локалізація патологічного процесу на нижніх кінцівках, схильність до рецидивування (16–50 %) та формування хронічної лімфовенозної недостатності призводять до інвалідизації хворих нерідко ще у працездатному віці (від 40 років та старше) [14]. Жінки хворіють частіше чоловіків.

У патогенезі бешихи важливу роль відіграють зміни імунологічної реактивності організму [15, 16]. На думку багатьох авторів, розвиток рецидивної бешихи пов’язаний із розвитком вторинного імунодефіцитного стану, обумовленого зниженням ефективності клітинного і гуморального імунітету, внаслідок чого у реґіонарних лімфатичних вузлах утворюються вогнища хронічної ендогенної інфекції; наявністю несприятливих фонових та супутніх захворювань (цукровий діабет, ожиріння, мікоз стоп, варикозна хвороба вен), а також факторів природної антиінфекційної резистентності [17].

У гострому періоді захворювання, незалежно від тяжкості перебігу і форми місцевого процесу, розвиваються однотипні зміни в імунограмі. Концентрація циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) підвищувалася в 4  6 разів у порівнянні з показником у здорових [18]. У цьому періоді наростання рівня ЦІК було обумовлено в основному комплексами великих розмірів. Незначно зменшується загальна і відносна кількість Т і В  лімфоцитів. Субпопуляційний склад Тлімфоцитів характеризується в гострому періоді зниженням вмісту "активних" розеткоподібних клітинРПК і коефіцієнта співвідношення теофілінрезистентних (ТФР) і теофілінчутливих (ТФЧ) РПК. За даними аналізу встановлено пригнічення інгібуючої здатності Тлімфоцитів дерми по відношенню до міграційної активності макрофагів. Таким чином, при первинній бешисі, незалежно від форми та перебігу хвороби, розвивається імунодефіцит різного ступеня вираженості. Формування імунодефіциту IIIII ступеня має велике значення в розвитку рецидивів хвороби. Виходячи з наведених даних, можна зробити висновок про необхідність пошуків схем адекватної імунокорекції [19, 20].

Для клініки бешихи характерний гострий початок захворювання. Продром буває рідко, у вигляді загальної слабкості, нездужання, помірного головного болю. Захворювання починається з ознобу і підвищення температури тіла до 38  40°С, що нерідко супроводжується блюванням, сильним болем голови. На місці майбутнього локального ураження виникає відчуття розпирання і болю, нерідко паління. Через 1,52 доби від початку захворювання з'являються локальні ураження шкіри (частіше на обличчі, нижніх кінцівках, рідше  в інших ділянках тіла).

Залежно від місцевих проявів розрізняють еритематозну, еритематозно-бульозну, еритематозно-геморагічну, бульозно-геморагічну та виразково-некротичну форми.

За ступенем інтоксикації бешиха може мати легкий, середньотяжкий і тяжкий перебіг, за кратністю поділяється на: первинну, повторну та рецидивну.

Під первинною бешихою розуміють захворювання, яке виникло вперше. Повторна бешиха спостерігається більш, ніж через 2 роки після першого захворювання і не має з ним патогенетичного зв'язку. Клінічна картина цих видів бешихи подібна. Рецидивна бешиха характеризується повторними проявами хвороби з однією і тією самою локалізацією запального процесу, який виникає в найближчі 2 роки після першого захворювання і в подальшому. У хворих з рецидивним перебігом бешихи розвитку чергового прояву захворювання часто передують переохолодження, стрес. При еритематозній формі спочатку з'являється червона пляма, яка, швидко поширюючись, перетворюється в еритему. Ураження шкіри яскравочервоного кольору з нерівними (“язики полум'я”) і чіткими (валик по периферії) межами ділянки ураження. Шкіра в зоні запалення інфільтрована, напружена, гаряча на дотик, помірно болюча при пальпації (більше по периферії). Набряк поширюється за межі еритеми і більше виражений у місцях з розвинутою підшкірною клітковиною (повіки, губи, статеві органи тощо). Розміри еритеми збільшуються за рахунок периферичного росту. При розвитку еритематозно  бульозної та бульозно  геморагічної форм бешихи на фоні еритеми з'являються відповідно пухирі або геморагії, а при розвитку бульозногеморагічної форми  у пухирях виявляють геморагічний ексудат і фібрин. Розміри бул коливаються від ледь помітних (фліктени) до великих; звичайно їх буває декілька. При ушкодженні чи самовільному розриві пухирів витікає ексудат і оголюється ерозивна поверхня. Характерним є розвиток регіонарного лімфаденіту.

Рецидивна бешиха часто має атиповий перебіг. При ній явища інтоксикації слабо виражені або відсутні, температура тіла може бути субфебрильною, гарячковий період короткий. Еритема тьмяна, зі слабо вираженим валиком по периферії. У період реконвалесценції зберігаються залишкові явища хвороби у вигляді інфільтрації шкіри, набряку і регіонарного лімфаденіту. При частих рецидивах шкіра тоншає внаслідок атрофії. Дуже рідко розвивається бешиха слизових оболонок носа, ротоглотки, гортані (первинно або внаслідок переходу процесу з уражених ділянок шкіри). Для неї характерні значна болючість, розвиток пухирів і поверхневих некрозів, виражений наростаючий набряк, утруднене дихання, стеноз дихальних шляхів, запалення піднебінних мигдаликів. Ускладнення бешихи бувають загальні та місцеві. До них відносять поверхневий та глибокий тромбофлебіт, лімфангоїт, лімфаденіт, абсцес, флегмону, некроз шкіри, трофічну виразку, гангрену кінцівки, сепсис. Серед віддалених ускладнень бешихи – стійкий лімфостаз (лімфатичний набряк, лімфедема), вторинна слоновість [21, 22, 23].

Наявність у клінічному перебігу симптомів, схожих з проявом багатьох інших захворювань, вимагають диференціальної діагностики бешихи більше з ніж 50 нозологічними формами. При цьому діагноз бешихи нерідко буває помилковим.

Найбільша кількість діагностичних помилок спостерігається при диференціації бешихи з хірургічними і шкірними захворюваннями. Це пояснюється недостатнім знайомством лікарів з особливостями клінічного перебігу бешихи. Щорічно майже у 40–50 % хворих, помилково направлених з приводу бешихи в інфекційне відділення, при надходженні діагностують різноманітні гнійні процеси (абсцес, флегмона, панарицій). Захворювання периферичнх судин, а саме: тромбофлебіт, флебіт, облітеруючий атеросклероз і їх ускладнення є причиною неправильного діагнозу бешихи в 2836 % випадків. У 1820 % хворих, не за профілем направлених до інфекційного відділення, виявляються різні захворювання шкіри, в тому числі дерматити, токсикодермії, екземи, оперізувальний герпес та інші. Значно рідше приблизно (2–3 %) виникає необхідність диференціювати дану патологію від гострих артритів різної етіології, шкірних проявів колагенозів та хвороб системи кровотворення [24].

Для встановлення правильного діагнозу бешихи необхідне знання основних клініко діагностичних критеріїв цієї хвороби. У результаті вивчення та аналізу можуть бути використані наступні типові прояви хвороби: гострий початок захворювання з вираженими симптомами інтоксикації, серед яких найбільш постійні головний біль, загальна слабкість, озноб, нерідко нудота та блювання; гарячка з швидким підвищенням температури до 38,039,0 °С і вище [25]. Для бешихи характерний більш ранній розвиток симптомів інтоксикації і лихоманки (на кілька годин і навіть 12 діб) порівняно з виникненням місцевих проявів хвороби. Розвивається характерна еритема з чіткими контурами, яка швидко поширюється, з інфільтрацією, набряком. Виявляється регіонарний лімфаденіт, відсутні виражені болі у вогнищі запалення в спокої. Визначається помірний нейтрофільний лейкоцитоз зі зсувом вліво і помірно підвищена ШОЕ [26].

До факторів ризику виникнення бешихи необхідно віднести фонові супутні захворювання. Вони суттєво впливають на перебіг захворювання. Фонові супутні захворювання, за даними літератури, відмічаються у 72,6 % із обстежених хворих. Найбільш постійно вони спостерігались у людей з частими (99,3 %) і поодинокими рецидивами хвороби (96,3 %). Менше, ніж у половині випадків вони були виявлені при повторній бешисі (42,3 %) і лише у третини хворих – при первинній формі захворювання (30,7 %) [27].

У людей, які захворіли бешихою вперше, хвороба розвивалась частіше всього на фоні набрякового синдрому при хронічній венозній недостатності і первинній слоновості (лімфедеми). Явища первинної слоновості були в деяких випадках виражені помірно і для їх позначення застосовувався термін "стійкий лімфостаз". Часто відмічались також мікози шкіри нижніх кінцівок і попрілість міжпальцевих проміжків стоп, які інколи важко відрізнити один від одного без додаткових лабораторних досліджень. При первинній бешисі мікози шкіри стоп і попрілості міжпальцевих проміжків у 14,8 % випадків поєднувались з набряковим синдромом, що являлося найбільшим фактором ризику [28].

Хронічне захворювання вуха, горла та додаткових пазух носа в 2,7 рази частіше спостерігалося у хворих з локалізацією процеса на обличчі в порівнянні з хворими бешихою нижніх кінцівок. При повторній бешихі структура фонових супутніх захворювань була приблизно такою ж, як у хворіючих вперше. Поєднання двох і більше супутніх захворювань спостерігалося у 16,3 % хворих з первинною і 25,5 % хворих з повторною формою бешихи. У хворих рецидивною бешихою захворювання перебігало частіше на фоні стійкого лімфостаза, первинної та вторинної слоновості (фібродеми) і мікозів шкіри. При локалізації рецидивної бешихи на верхніх кінцівках у більшості випадків вона виникала на фоні післяопераційного лімфостаза в зв'язку з операцією – мастектомії з приводу пухлин молочної залози. Як і при первинній бешисі, хронічні захворювання вуха, мигдаликів, порожнин носа і додаткових пазух виявлялись звичайно при локалізації процеса на обличчі. Поєднання двох і більше фонових супутніх захворювань спостерігалося у 48% випадків порівняно з поодинокими рецидивами бешихи і 81,1 % випадків при часто рецидивуючій формі хвороби. Найбільш постійно відмічалося поєднання стійкого лімфостазу або слоновості з хронічними захворюваннями шкіри (відповідно 32,4 % та 70,7 %) [29, 30].

А.І.Кортев і співавтори при аналізі історій хвороб виявили, що патологічні фактори передували захворюванню у 22,5 % випадках і супутня патологія – в 41 % випадках. Найбільш часто розвитку запалення передували садна, удари, мозолі, попрілості і тріщини (6,4 %). Значно рідше зустрічалось варикозне розширення вен (1,85 %), лімфостаз (1,42 %) та гнійничкові захворювання шкіри (1,5 %). Серед супутніх захворювань частіше всього спостерігався аортокардіосклероз (12,4 %), гіпертонічна хвороба (4,77 %) та мікози шкіри (3,04 %) 31. Між тим С.Є.Юдіна виявила мікоз стоп у 88 % випадків при рецидивній формі захворювання, в тому числі з позитивними внутрішньошкірними реакціями до грибкових алергенів – у 78,3 % хворих. Загальні супутні захворювання (на відміну від фонових) у меншому ступені відносяться до факторів ризику при бешисі та певній мірі відзеркалюють загальну захворюваність у відповідних вікових групах. До найбільш частих відносять захворювання серцево-судинної системи, печінки, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, у жінок – ожиріння. Серед рідко зустрічаючих супутніх захворювань звертають увагу цукровий діабет (9,6 %) і хронічні хвороби системи кровотворення (0,8 %), які спостерігались у хворих з рецидивною формою бешихи. Із системних захворювань кровотворення найбільш часто бешиха супроводжувалася хронічним лімфолейкозом [32, 33.

РЕЗЮМЕ

Отже, в наш час завдяки досягненням сучасної антибіотикотерапії суттєво змінилися наші уявлення про бешиху. Для сучасної бешихи характерна спорадична захворюваність. Як і раніше, вона відзначається схильністю до розвитку рецидивів. Спостерігаються певні зміни в клінічному перебігу, що спричиняються багатьма факторами, в тому числі і наявною супутньою патологією.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка