Київський національний університет імені Тараса Шевченка



Сторінка1/13
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.48 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Київський національний університет

імені Тараса Шевченка
На правах рукопису

Мірошниченко Анатолій Миколайович


УДК 349.4
Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин

Спеціальність: 12. 00. 06. - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природноресурсове право
Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Андрейцев Володимир Іванович

Доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України


Київ - 2004

Зміст


Вступ 4

Розділ 1. Юридична природа нормування як засобу правового регулювання земельних відносин 13

1.1. Поняття нормування як засобу правового регулювання земельних відносин 13

1.2. Розвиток земельно-правового нормування 35

1.3. Види земельно-правового нормування 57

1.4. Нормування у правовому режимі різних категорій земель 84

Розділ 2. Правове забезпечення земельно-правового нормування 119

2.1. Процесуально-правове забезпечення земельно-правового нормування 119

2.2. Проблеми юридичної відповідальності у сфері земельно-правового нормування 134

2.3. Проблеми вдосконалення правового забезпечення земельно-правового нормування 143



Висновки 156

Список використаних джерел 161

Нормативно-правові акти 161

Спеціальна література 181

Матеріали судової практики 199

Додаток 200

Вступ



Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах суспільні відносини щодо використання, охорони та відтворення земель надзвичайно урізноманітнюються та ускладнюються, що зумовлює необхідність їх більш детальної регламентації правовими засобами. Одним із основних засобів, за допомогою яких забезпечується детальність та дієвість правового регулювання, є нормування. Незважаючи на те, що роль нормування у регулюванні земельних відносин постійно зростає, даний засіб правового регулювання залишається недостатньо дослідженим.

Обрана тема спрямована на виявлення сутності та закономірностей нормування як засобу правового регулювання на прикладі земельних правовідносин. Розкриття обраної теми, на думку дисертанта, створить підґрунтя для наступних узагальнень щодо сутності та закономірностей нормування на рівні загальної теорії земельного права, а в практичному аспекті – сприятиме вдосконаленню правового регулювання земельних правовідносин.



Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за науковою темою “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в України”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми БФ 042-01, номер державної реєстрації 03010002693). Дисертант досліджував, зокрема, механізм реалізації конституційного права кожного на знання своїх прав і обов’язків у процесі здійснення нормування у земельних відносинах, а також його роль у реалізації та захисті низки інших прав суб’єктів земельних правовідносин. Запропоновані положення та висновки за темою відображені у дисертації і були апробовані у наукових статтях.

Дисертаційне дослідження також безпосередньо пов’язано із виконаною на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка науковою темою “Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції” (номер державної реєстрації 0197U003329). Дисертант проводив дослідження в частині правових проблем нормування розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Результати дослідження відображені у Звіті з теми1.



Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних та практичних засад нормування як засобу правового регулювання земельних правовідносин, розкриття його сутності та ролі у процесі реалізації правосуб’єктності осіб, формулювання пропозицій щодо удосконалення законодавства України у цій сфері.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення наступних завдань:

1. Виявлення найістотніших ознак нормування як засобу правового регулювання земельних правовідносин та формулювання на їх основі відповідного визначення.

2. Проведення науково-обґрунтованої класифікації нормування як засобу правового регулювання земельних відносин.

3. Дослідження найбільш визначних етапів розвитку нормування як засобу правового регулювання земельних відносин, виявлення закономірностей такого розвитку, узагальнення позитивного історичного досвіду, обґрунтування пропозицій щодо його використання у сучасній правозастосовчій практиці.

4. Виявлення ролі нормування у визначенні правового режиму різних категорій земель.

5. Дослідження існуючого механізму правового забезпечення земельно-правового нормування, встановлення конкретних прогалин у цьому механізмі, існуючих правових колізій, внесення пропозицій щодо їх усунення.

Об'єктом дослідження є приписи нормативно-правових актів, що регламентують земельно-правове нормування або містять земельно-правові нормативи, практика їх застосування, а також положення правової доктрини у цій сфері.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є система правовідносин у сфері нормування у процесі регулювання земельних відносин, а саме, правовідносини, пов’язані із розробкою, погодженням, експертизою, затвердженням, доведенням до відома населення нормативів земельно-правового характеру, а також правовідносини, що регулюються за допомогою земельно-правового нормування або потребують такого регулювання.

Методи дослідження. Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин досліджувалося за допомогою діалектичного методу пізнання, виходячи із взаємозалежності стану системи правового регулювання і стану відносин, що складаються у суспільстві.

За допомогою індуктивного методу на основі аналізу способів та прийомів регулювання земельних відносин, що традиційно відносяться до нормування, дисертант намагався виявити та сформулювати загальні риси та визначення нормування як засобу правового регулювання земельних відносин.

При визначенні місця нормування у системі правового регулювання земельних відносин був застосований дедуктивний метод. Цей метод використовувався у процесі дослідження також для тлумачення та розкриття змісту різних положень законодавства.

При дослідженні розвитку нормування як засобу правового регулювання земельних відносин використаний порівняльно-історичний, а у певних випадках – і порівняльно-правовий методи.

Метод системного аналізу застосовувався при визначенні місця земельно-правового нормування (нормування як засобу правового регулювання земельних відносин) у системі екологічного нормування. Даний метод також був використаний при дослідженні окремих складових земельно-правового нормування, виявленні їх співвідношення.

Науковою основою для проведення дослідження стали праці українських вчених правників у галузі земельного, екологічного права: проф. В. І. Андрейцева, проф. Г. І. Балюк, проф. А. Г. Бобкової, проф. А. П. Гетьмана, проф. П. Д. Індиченка, доц. О. П. Коцюби, доц. І. І. Каракаша, , проф. Н. Р. Малишевої, проф. В. Л. Мунтяна, доц. В. В. Носіка, проф. В. І. Семчика, проф. Н. І. Титової, доц. М. О. Фролова, проф. Ю. С. Шемшученка, проф. М. В. Шульги, доц. В. В. Янчука, проф. В. З. Янчука та інших.

Також автором використовувалися доробки вчених правників – представників радянської та російської правової науки у галузі земельного та екологічного права: Г. О. Аксеньонка, В. П. Балезіна, М. М. Бринчука, О. К. Голіченкова, Б. В. Єрофеєва, І. О. Іконицької, О. С. Колбасова, М. І. Краснова, О. І. Крассова, Н. Б. Мухітдінова, В. В. Петрова та інших.

Для дослідження окремих аспектів нормування використовувалася також спеціальна неюридична література: праці Т. Д. Александрової, Ю. А. Ізраеля, А. Б. Качинського та інших вчених, що досліджували нормування та екологічне нормування як загальну категорію по відношенню до нормування як засобу правового регулювання земельних відносин.



Наукова новизна одержаних результатів дослідження відображена у положеннях, які виносяться на захист:

1. Визначення земельно-правового нормування як урегульованої правовими нормами процесуальної діяльності уповноважених суб’єктів, спрямованої на розробку якісних та кількісних показників (нормативів) властивостей об’єктів земельних правовідносин (земельних ділянок, категорій земель тощо), включення нормативів до проектів правових актів, їх узгодження, експертизу, затвердження та оприлюднення у встановленому законодавством порядку.

2. Класифікація нормування як засобу правового регулювання земельних відносин за такими критеріями: 1) предметом правового регулювання (нормування у земельних реформаційних, приватизаційних відносинах, у відносинах власності на землю, землекористування, справляння плати за землю, управління, з охорони земель, застосування відповідальності; з використання, охорони та відтворення окремих категорій земель); 2) об’єктами та предметом нормування (нормування властивостей землі, параметрів діяльності людини у сфері земельних відносин, інших об’єктів), 3) суб’єктами здійснення нормування (органи загальної, спеціальної компетенції: спеціалізованого функціонального, спеціалізованого галузевого, поресурсового управління; органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи, суди), 4) рівнем територіального охоплення (загальнодержавне, регіональне, локальне, казуальне), 5) формою закріплення земельно-правових нормативів (стандартизація, нормування у галузі будівництва, санітарно-гігієнічне, ветеринарно-санітарне, протипожежне нормування тощо).

3. Періодизація розвитку земельно-правового нормування на: 1) прадавнє нормування часів Київської Русі, 2) періоду Литовсько-Польської доби (XIV-XVII сторіччя), 3) у XVII сторіччі – на початку ХІХ сторіччя, 4) періоду аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя, 5) пореформеного періоду другої половини XIX – початку XX сторіччя, 6) часів Столипінської аграрної реформи в Росії, 7) часів СРСР, 8) в суверенній Україні.

4. Пропозиції щодо вдосконалення правового режиму окремих категорій земель шляхом розробки низки земельно-правових нормативів: максимально та мінімально допустимого розміру земельних ділянок сільськогосподарського та іншого призначення; структури ландшафтів (зонування земельних ділянок, нормативів співвідношення між різними земельними угіддями на певній території, розміщення будівель і споруд, тощо); стану ґрунтів, впливу на землі різного цільового призначення та їх використання.

5. Пропозиції щодо усунення недоліків правового забезпечення окремих форм земельно-правового нормування шляхом законодавчого закріплення засад нормування, що передбачали б обов’язкове проведення державних екологічної та землевпорядної експертиз земельно-правових нормативів, зведення нормативів до єдиної системи, обов’язкове доведення до відома населення нормативно-правових актів, які б містили земельно-правові нормативи (зокрема, шляхом розміщення текстів нормативно-правових актів у мережі “Інтернет” з можливістю вільного доступу до них).

6. Сукупність наукових положень щодо запровадження в Україні землевпорядного нормування, під яким слід розуміти встановлення нормативів, основним призначенням яких є забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення окремих категорій земель, земельних ділянок. У межах цієї системи нормування доцільно систематизувати усі існуючі нормативи стану ґрунтів, структури земельних ділянок, організації територій, впливу на землі, допоміжні нормативи землевпорядного спрямування. Сформульовано пропозиції щодо змін до чинного Земельного кодексу України, які передбачають створення належних організаційно-інституційних засад щодо розробки, погодження, експертизи, затвердження та доведення до відома населення землевпорядних нормативів.

7. Висновок про неефективність існуючого нормування впливу небезпечних факторів на землі, його принципову неспроможність повністю запобігти настанню негативних наслідків. Обґрунтування доцільності збереження нормування у теперішній час виключно щодо особливо небезпечних факторів, перелік яких має встановлюватися періодично Кабінетом Міністрів України, із доповненням нормування системою максимально можливої мінімізації шкідливого впливу.

8. Пропозиції щодо запровадження більш гнучкого механізму адміністративної відповідальності за порушення земельно-правових нормативів шляхом встановлення вищого максимального розміру адміністративних стягнень за земельні правопорушення. Це дозволить реагувати на правопорушення адекватно, з урахуванням майнового становища правопорушника та характеру вчиненого правопорушення. Також пропонується встановити механізм застосування фінансових санкцій до господарюючих суб’єктів за порушення земельно-правових нормативів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дослідження для вдосконалення чинного земельного та екологічного законодавства, що сприятиме більш ефективному регулюванню земельних відносин за допомогою нормування, а також усуненню порушень конституційного права кожного на знання своїх прав і обов’язків, а саме, створенню механізму доведення до відома населення т. з “актів технічного законодавства”, що містять земельно-правові нормативи.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Земельне право” та “Екологічне право”, інших навчальних дисциплін еколого-правового циклу, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з цих дисциплін. На основі нормативно-правових актів, використаних у дослідженні, може бути підготовлений збірник земельного законодавства.



Особистий внесок здобувача. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно під керівництвом д. ю. н., проф., акад. В. І. Андрейцева.

Дисертант спільно із д. ю. н., акад. В. І. Андрейцевим, к. ю. н., доц. М. В. Красновою, к. ю. н., доц. Т. Г. Ковальчук, к. ю. н., доц. В. В. Носіком, к. ю. н., доц. О. І. Заєць, к. ю. н., доц. Т. О. Коваленко, к. ю. н. С. В. Гриньком, к. ю. н. В. І. Лебедем, С. І. Грищенко є співвиконавцем науково-дослідної роботи, результати якої відображені у Звіті про науково-дослідну роботу з теми “Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції” № 97116 (заключний). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Юридичний факультет, 2000. – 119 с. - № державної реєстрації 0197U003329. Особисто дисертантом підготовлений розділ 2.3. звіту, де були проаналізовані окремі аспекти нормування розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що знайшло відповідне відображення у тексті проекту Аграрного кодексу України1.



Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на:

  • а) на кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 27 листопада 2002 року у науковому повідомленні на тему “Поняття нормування як засобу правового регулювання земельних відносин”.

  • б) щорічній науковій конференції “Дні науки Національного Університету “Києво-Могилянська Академія” 2000 року (доповідь на тему: “Будівельні норми та правила як джерела земельного права”, опубліковано: Національний університет “Києво-Могилянська академія. Наукові записки. Том 18. Спеціальний випуск. У двох частинах. Частина 1. – К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000 – С. 181-182);

  • в) щорічній науковій конференції “Дні науки Національного Університету “Києво-Могилянська Академія” 2001 року (доповідь на тему: “Деякі проблеми реалізації конституційного права “знати свої права і обов’язки”);

  • г) науково-практичному семінарі на тему “Проблеми раціоналізації використання земель державної і комунальної власності”, який проводився у Державному комітеті України по земельних ресурсах 3 липня 2001 року (доповідь на тему “Правовий режим нерозпайованих земель ліквідованих сільськогосподарських підприємств”);

Результати дисертаційного дослідження також були оприлюднені у підготовлених спільно із проф., д. ю. н. Г. І. Балюк тезах доповіді “Роль екологічних нормативів у сфері використання і охорони земель” на круглому столі “Проблеми реформування земельних правовідносин в Україні на сучасному етапі: земельно-правовий та еколого-правовий аспекти”, що був проведений на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21 червня 2002 року1.

Результати дослідження використовувалися у навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка:



  • а) у процесі викладання курсу “Земельне право” (викладався на географічному факультеті та у військовому інституті), курсу “Про екологічної безпеки”, спецкурсів “Земельний процес”, “Договори оренди землі”, “Актуальні проблеми реформування земельних правовідносин” (викладалися на юридичному факультеті), “Правові основи землевпорядкування” (викладався на геологічному факультеті);

б) у процесі ведення практичних занять із навчальних дисциплін “Земельне право”, “Екологічне право”, “Захист прав суб’єктів земельних правовідносин”, “Право екологічної безпеки”, “Проблеми права екологічної безпеки”, “Актуальні проблеми екологічного права” (викладалися на юридичному факультеті).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в наступних одноособових наукових статтях:

  1. Мірошниченко А. М. Оренда землі в Україні: історико-правовий аналіз // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 39. – 2000. – С. 50-55.

  2. Мірошниченко А. М. Правові проблеми оформлення прав на земельні ділянки в Україні // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 40. – 2000. – С. 35-42.

  3. Мірошниченко А. М. Проблеми реалізації конституційного права “знати свої права і обов’язки” // Вісник. Юридичні науки. – Київ: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2002. - Випуск 47. – С. 245-249.

  4. Мірошниченко А. М. Розвиток нормування як засобу правового регулювання земельних правовідносин // Вісник. Юридичні науки. – Київ: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2003. - Випуск 51. – С. 136-142.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка