Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Святун Олексій Володимирович Захист прав та інтересів громадян в практиці органів зовнішніх зносин України Спеціальність: 12



Сторінка2/5
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.56 Mb.
1   2   3   4   5

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи Святуна О.В. знайшли своє відображення в п’ятьох наукових статтях у фахових виданнях, одній статті в науковому нефаховому виданні та в п’яти тезах доповідей на наукових конференціях, а також були належним чином апробовані, що підтверджується матеріалами дисертаційної справи.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена специфікою мети, завдань та предмета дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 225 сторінок, із них 38 сторінок – список використаної літератури з 401 найменування.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Процес становлення інституту консула тривав протягом майже всього часу існування такої організації суспільства, як держава. Перш за все, необхідно вказати на той факт, що впродовж останніх сторіч людство намагалося запровадити багатосторонні договори для уніфікованого регулювання консульських зносин. Завдання нормотворців полягало в розробці таких механізмів виконання консульських функцій за кордоном, які б дозволяли всім державам та їх громадянам у зарубіжних країнах реалізовувати свої права на встановлення зв’язку між собою. Можна зі впевненістю сказати, що досвід, здобутий людством за останні більш як сто років, став важливим для сучасності. Для того, щоб практика, накопичена протягом сторіч, стала основою для сучасних розробок у галузі правового регулювання надання консульського захисту, науковці не припиняли досліджувати названі питання, фіксуючи все нові форми правового захисту громадян та визначаючи можливі наслідки цих форм для системи захисту прав людини, як в окремій державі, так і на світовій арені.

2. Зроблено аргументовані висновки щодо історичної традиції дипломатичного захисту, який в більшості випадків дослідниками міжнародного права аналізується в рисах, притаманних саме консульському захисту. Це, в першу чергу, пов’язано з тим, що консульський захист, як і дипломатичний, здійснюється державою за допомогою механізмів та інструментів, що надаються їй, насамперед, міжнародним правом, й використанням наявних дипломатичних і консульських установ та своїх представників за кордоном.

Необхідно відзначити, що межі здійснення дипломатичного й консульського захисту не є тотожними. Зокрема, під час реалізації консульського захисту консульська посадова особа виступає від імені особи, яка захищається, за наявності згоди останньої. Коли йдеться про дипломатичний захист, посадові особи виступають від імені держави, права громадян якої порушені. Крім того, існують відмінності в рівні представництва між консульською допомогою та дипломатичним захистом: під час здійснення консульського захисту його реалізує консульська посадова особа, а що стосується дипломатичного захисту, то тут представляти інтереси держави може як дипломатичний агент, так і найвищі посадові особи держави. Врешті, запобіжна природа консульського захисту протиставляється правозахисній природі дипломатичного захисту, оскільки на етапі вчинення консульського захисту консул стежить за тим, щоб права громадян не порушувалися, а коли справа переходить до дипломатичного захисту, то йдеться про порушені права громадянина, внаслідок чого шкода завдана інтересам держави його громадянства.

3. Треба окремо зазначити, що такий історично розвинутий концептуальний підхід у частині наявності дискреційного права держави, на думку автора, як щодо надання дипломатичного, так і консульського захисту, перестає відповідати сучасним тенденціям розвитку міжнародного права, в якому права людини та їх захист посіли центральне місце. Важко пояснити, чому, визнаючи за людиною широкий комплекс прав, їй відмовляють у праві на дипломатичний захист. Важливим кроком у зміні зазначеного положення є закріплення права на дипломатичний захист у більшості конституцій країн світу.

Водночас, соціальні перетворення сьогодення покладають на консульських посадових осіб нові завдання, через що часто зникають відмінності між особами, які мають право на захист та іншими, котрі до цього часу не могли цим правом користуватися. Із огляду на це, досить важливим є чітко визначити коло осіб, за яких консульська посадова особа з юридичної точки зору несе консульську відповідальність.

Необхідно також відзначити появу в більшості розвинутих країн світу практики, коли право громадян на консульський або дипломатичний захист може бути оскаржено в адміністративних та інших судах країни громадянства.

У сучасному світі стандарт прав людини стає невід'ємною частиною національного права, оскільки міжнародні конвенції про права людини все більше й більше інкорпоруються в національне законодавство. Така тенденція призведе до того, що обов'язки, які закріплюються стосовно громадян, будуть у свою чергу підняті до рівня, відповідного «мінімальному міжнародному стандарту».

За таких обставин головним завданням нашої держави по захисту прав та інтересів своїх громадян за кордоном є активізація дипломатичних зусиль щодо надання дієвого дипломатичного захисту з позиції забезпечення у відносинах із країнами-партнерами ставлення до українців відповідно до стандарту прав людини. Водночас, із позиції консульського захисту громадянам України на державному рівні має гарантуватися дієвий консульський захист, стандарти якого відповідають мінімальному міжнародному стандарту.

4. Правові умови надання дипломатичного та консульського захисту окремим категоріям фізичних осіб (громадянам держав, у випадках подвійного та множинного громадянства, особам без громадянства, біженцям тощо) засвідчують, що відповідно до чинних міжнародно-правових норм держава може надавати свій захист і особам, які до її громадянства не належать. Так, звичайною умовою для здійснення захисту осіб, які не є громадянами, є постійне проживання протягом певного періоду часу в державі. При цьому, за загальним правилом, у випадку подвійного громадянства особи, держава одного громадянства не повинна реалізовувати свій захист проти держави іншого громадянства. Однак найновіша практика держав запроваджує новий підхід, який заперечує вищезазначене правило.

5. Існуючий універсальний механізм правового регулювання надання консульського захисту головним чином полягає в чинних Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. та Віденській конвенції про консульські зносини й відповідних протоколів до них. Ефективне забезпечення положень Віденської конвенції 1963 р. в частині консульського захисту стосується врегулювання суперечок, які виникають із порушення однією зі сторін ст. 36. Практика Міжнародного Суду ООН важлива тим, що відповідачем по всіх справах щодо порушення права на консульський захист були США, які відмовляються виконувати рішення Суду, а отже, унеможливлюють механізм моніторингу виконання положень Конвенції.

6. Сучасні тенденції консульського захисту свідчать про збільшення кола ситуацій, у яких участь консула є нагально необхідною. У цьому зв’язку міжнародно-правова база, якою врегульовано консульські зносини, стає недостатньою і потребує додаткової уніфікації.

У рамках Європейського Союзу фактично йдеться про право громадян ЄС на консульський захист через консульські установи держав-членів за кордоном. При цьому треба відзначити, що сучасна правова база ЄС у галузі дипломатичного та консульського захисту не врегульовує повною мірою всі можливі правовідносини.

Однією з ключових є проблема, яка стоїть на порядку денному перед Європейським Союзом, – це визначення сфери поширення захисту для своїх громадян. Зважаючи на те, що процедура надання захисту не є уніфікованою серед держав-членів ЄС, сфера дії та юридична сила положень ст. 23 Договору про функціонування Європейського Союзу можуть відрізнятися.

Виходячи з цього, подальші консультації між державами-членами будуть скеровані на сприяння включенню максимальної кількості спільних положень до двосторонніх угод та покращення захисту громадян ЄС, які працюють та мешкають у третіх країнах. Таким чином, положення про захист громадян ЄС в майбутньому мають бути включені до двосторонніх угод, які укладаються з третіми країнами з метою забезпечення такого захисту відповідно до положень ст. 23 Договору про функціонування Європейського Союзу.

Водночас увага в рамках ЄС має бути також зосереджена на поширенні консульського захисту на членів сімей громадян Європейського Союзу, які є громадянами третіх держав, шляхом внесення змін до Рішення стосовно захисту громадян Європейського Союзу дипломатичними та консульськими представництвами (95/553/ЕС). Також повинна бути активізована робота щодо запровадження системи спільних консульських установ. Це могло б допомогти раціоналізувати функції та заощадити кошти, які витрачаються на діяльність дипломатичних та консульських представництв держав-членів.

Крім того, передбачуваними є дії щодо забезпечення можливості отримання згоди від третіх держав для надання компетенції Союзу реалізовувати захист через свої представництва. Хоча держави-члени мають головні зобов'язання щодо забезпечення захисту своїх громадян, представництва ЄС могли б у випадках отримання повноважень від Ради реалізовувати захист із питань, що підпадають під компетенцію Союзу.

7. Конституція України закріплює обов’язок держави захищати права громадян, які перебувають за кордоном. Водночас на законодавчому рівні за 20 років незалежності не було запроваджено визначення терміна «консульський захист». Тому важливе значення надається питанню подолання цієї прогалини.

В українському законодавстві не визначено окремі категорії осіб, крім громадян України, які можуть користуватися правом на отримання консульського захисту від дипломатичних та консульських установ України за кордоном. Така практика є архаїчною і не відповідає новітнім тенденціям розвитку консульського права, зокрема в частині його надання біженцям, користувачам права на притулок, особам без громадянства й іншим категоріям осіб, які користуються певним статусом від України.

8. У контексті питання про можливість надання захисту представникам закордонного українства необхідно зазначити, що діюче українське законодавство передбачає необхідність із боку нашої держави надавати сприяння захисту прав та інтересів етнічних українців, які мешкають за кордоном. У той же час чинні міжнародно-правові норми передбачають, що держава може здійснювати захист осіб без громадянства лише за одночасного дотримання низки умов: законне та звичайне проживання особи без громадянства на території цієї держави; або таке проживання повинно мати місце як на момент завдання шкоди, так і на момент офіційного подання претензії (п.1, ст. 8 Проекту статей про дипломатичний захист 2006 р.). Зважаючи на це, запити на надання захисту представникам української діаспори за кордоном не можуть бути задоволені.

9. Для підвищення ефективності здійснення захисту прав та інтересів громадян України в сучасних умовах рекомендується, по-перше, внести доповнення до Консульського Статуту України, які б передбачали права та обов’язки консульських посадовців за кордоном та центрального апарату Міністерства закордонних справ нашої держави у випадку необхідності масової евакуації громадян; по-друге, розробити порядок взаємодії органів державної влади України в зазначених ситуаціях, а також передбачити у двосторонніх угодах з державами світу можливість надання захисту громадянам України з боку посольства або консульства іншої держави в регіоні, де відсутнє українське постійне представництво, у відповідності до концепції «керівної держави», яка застосовується в державах-членах Європейського Союзу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Абашидзе А.Х. Дипломатическая и консульская защита: история и современность / А.Х. Абашидзе, Аль-факи Гамиль Хизам Яхья. // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия : Юридические науки. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – № 2. – С. 57–64.

2. Абашидзе А.Х. Право внешних сношений : [учебное пособие] / А.Х. Абашидзе, М.В. Федоров. – М. : Междунар. отношения, 2009. – 384 с.

3. Абашидзе А.Х. Правомерные условия осуществления дипломатической защиты / А.Х. Абашидзе, Аль-факи Гамиль Хизам Яхья. // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия : Юридические науки. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – № 1. – С. 121–128.

4. Аваков М.М. Венская конвенция по консульским сношениям / М.М. Аваков, Ю.Д. Ильин. // Советский ежегодник международного права, 1963. – 1965. – С. 271–290.

5. Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. Дипломатические и консульские меры по защите прав граждан за рубежом. дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10. / Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. – М., 2001. – 179 c.

6. Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. Формы и методы дипломатической защиты / Аль-Факи Гамиль Хизам Яхья. // Актуальные проблемы юридической науки нового века. Материалы конференции молодых ученых и аспирантов. – М. : Изд-во РУДН, 2001. – С. 203–205.

7. Анцупова Т.О. Дипломатія як спосіб реалізації принципа міжнародного співробітництва / Т.О. Анцупова. // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. праць. – 1998. – 2000. Вип. 8. – C. 164–168.

8. Архилюк В.Н. Некоторые аспекты превентивной дипломатии в Европе / В.Н. Архилюк. // Московский журнал международного права. – 2004. – № 3. – С.131–167.

9. Атанасова Н. Вехи украинской дипломатии: от Киевской Руси до независимой Украины / Н. Атанасова. // ДНК : Информационно-аналитический журнал. – 2004. – № 2. – С.78–79.

10. Ашавский Б. М. Межправительственные конференции / Б. М. Ашавский. – М. : Междунар. отношения, 1980. – 126 c.

11. Бабич Д. На борту задержанного в Тихом океане рыболовецкого судна с украинско-российским экипажем находилось почти 13 тонн кокаина/ Д. Бабич. // Факты. – 2001. – 15 мая. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.facts.kiev.ua/archive/2001-05-15/77236/index.html

12. Баскин Ю.Я. История международного права / Ю.Я. Баскин, Д.И. Фельдман. – М. : Междунар. отношения, 1990. – 205 с.

13. Баянов А. Я. Дипломатическое и консульское право : [учебное пособие] / А. Я. Баянов. – Омск : Омская акад. МВД России , 2005 – 51 с.

14. Бегей І. Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки в Сполучених Штатах Америки / І. Бегей. // Вісник Львівського університету: Серія міжнародні відносини. – 2001. – 4. – C. 6–11.

15. Безродная И.Н. Дипломатическое право / И.Н. Безродная. // Наука і вища освіта: Конференції. Наукове рецензування. Інформація. – 1998. – № 1. – C. 53–55.

16. Биркович Т.І. Поняття і зміст державної дипломатичної служби в Україні / Т.І. Биркович. // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 1. – С. 90–96.

17. Білоусов М. Українська дипломатія: можливості, надбання, проблеми / М. Білоусов. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. К., 1998. Вип.1. С.104–109.

18. Блажей В.В. Правові засади організації дипломатичної служби України / В.В. Блажей. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 1998. – Вип. 1. – С. 178–185.

19. Блищенко И.П. Дипломатическая служба скандинавских стран / И.П. Блищенко, П.А. Худолий. – М, 1973. – 133 c.

20. Блищенко И.П. Дипломатическое и консульское право / И.П. Блищенко, В.Н. Дурденевский; Отв. ред.: Пирадов А.С. – М. : ИМО, 1962. – 480 с.

21. Блищенко И.П. Дипломатическое право : Учеб. пособие / И.П. Блищенко. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Высш. шк., 1990. – 285 с.

22. Блищенко И.П. Дипломатическое и консульское право в практике стран Латинской Америки / И.П. Блищенко. // Международное право и Латинская Америка. / Под ред.: Гонионский С.А. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – С. 148 – 174.

23. Блищенко И.П. История возникновения и развития дипломатических и консульских институтов / И.П. Блищенко, .В.Н. Дурденевский. – М. : Междунар. отношения, 1962. – 126 c.

24. Блищенко И.П. К вопросу о принципах отношений государств с международными организациями / И.П. Блищенко. // Советский ежегодник международного права, 1964-1965. – М., 1966. – c. 183–189.

25. Блищенко И.П. Прецеденты в международном публичном и частном праве / И.П. Блищенко, Ж. Дориа. – М. : Изд-во МНИМП, 1999. С. 219–244.

26. Блищенко И.П. Принцип неприкосновенности дипломатического агента / И.П. Блищенко. // Советский ежегодник международного права. 1973. – М., 1975. – С. 190–202.

27. Бляблин В.Г. Некоторые вопросы толкования современной международно-правовой доктриной норм международного права, регулирующих дипломатические привилегии и иммунитеты / В.Г. Бляблин. // Советский ежегодник международного права. 1985. – М., 1986. – С. 213–220.

28. Бобылев Г. Границы без замков (Международно-правовые аспекты сотрудничества государств-участников СБСЕ (ОБСЕ) в области консульско-визовых отношений) / Г. Бобылев. // Закон и право. – 2002. – №3. – C.27–30.

29. Бобылев Г.В. Консульское право : Учебное пособие / Г.В. Бобылев. – М. : МГИМО, 2003. – 138 с.

30. Бобылев Г.В. Основы консульской службы / Г.В. Бобылев, Н.Г. Зубков; Отв. ред.: А.Н. Макаров – М. : Междунар. отношения, 1986. – 317 c.

31. Богданов О.В. Правовые вопросы пребывания ООН в США. Привилегии и иммунитеты ООН / Богданов О.В. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – 101 с.

32. Богданов О.В. Штаб-квартира ООН в США: Привилегии и иммунитеты ООН / Богданов О.В. – М.: Изд-во МИМО, 1962. – 103 с.

33. Броунли Я. Международное право / Броунли Я. – М., 1977. – 535 с.

34. Будков Д. Міжнародна інформаційна діяльність за часів української держави гетьмана П. Скоропадського / Д. Будков. // Пам'ять століть. – 2003. – №2. – C.64–71.

35. Булавко Ю. В. Консульская защита прав граждан за рубежом : [Учеб.-метод. пособие [для студентов специальности «Междунар. Право»] / Ю. В. Булавко, В. А. Боровик; Под науч. ред. Л. В. Лойко; Бел. гос. ун-т. Мн. : ФУСТ БГУ, 2004. 79 с.

36. Буриан А. Особенности дипломатической службы в республике Молдова / А. Буриан. // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. праць. 2001-2003. Вип.16. – С. 269–277.

37. Буриан А. Правовой режим дипломатической деятельности : автореф. дис. ... на соискание научн. степени докт. хабилитата юрид. наук : спец. 12.00.11 «международное право» / А. Буриан. – Кшн., 2003 . – 42 с.

38. Буриан А.Д. Дипломатическая служба республики Молдова / А. Д. Буран. // Московский журнал международного права. – 2003. – № 4. – С.140–158.

39. Буткевич В.Г. Історія міжнародного права та його науки / В.Г. Буткевич, О.В. Задорожній. // Міжнародне право. Основи теорії : Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2002. – С. 49–94.

40. В Карибском море задержано судно с тремя тоннами кокаина [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://grani.ru/Events/Crime/p.36758.html.

41. Валиуллинa А.А. Дипломатическая защита и проблемы, возникающие при определении оснований ее осуществления [Електронний ресурс]. / А.А. Валиуллина. – Режим доступу до докум.: http://www.tisbi.ru/science/vestnik/2006/issue2/Jur2.html

42. Ваттель де Э. Право народов или принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов / Ваттель де Э. – М., 1960 – 719 с.

43. Вейнер П.П. Консулы в христианских государствах Европы и Северно-Американских Соединённых Штатов / Вейнер П.П. – СПб., 1894. – 259 с.

44. Венская конвенция о дипломатических сношениях 1961 г. (Извлечение) // Международное право в документах : [учеб. пособие]/ Сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – С. 192 – 206.

45. Вєдєнєєв Д. З досвіду дипломатичної служби України / Д. Вєдєнєєв. // Розбудова держави. – 1993. – № 3. – С. 43 – 56.

46. Виноградов В.М. Эпизоды из дипломатической практики / В.М. Виноградов. – М., 1993. – 195 с.

47. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. // Руденко Г.М. Основи консульських зносин. – К. : Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, 2006. – С. 170 – 205.

48. Войонмаа В. Дипломатическая почта / Войонмаа В.; Под общей ред. Федорова В.Г..; пер с фин. и коммент. С.В. Зайчикова. – М. : Прогресс, 1984. – 282 с.

49. Войцехович А.М. О понятии института права убежища / А.М. Войцехович. // Советское государство и право. – 1981. – № 4. – С. 95–99.

50. Волкотруб С.Г. Дипломатичний імунітет у кримінальному судочинстві / С.Г. Волкотруб. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права : [Науковий часопис]. – 2004. – № 1–2 (9–10).– С. 213–219.

51. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Международное право в документах : [учеб. пособие]/ Сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – С. 101 – 106.

52. Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые вопросы) / Галенская Л.Н. – М. : Междунар. отношения, 1968. – 128 с.

53. Галенская Л.Н. Правовое положение иностранцев в СССР / Галенская Л.Н. – М. : Международ, отношения., 1982. – 160 с.

54. Ганюшкин Б.В. Дипломатическое право международных отношений / Ганюшкин Б.В. – М. : Междунар. отношения, 1972. – 191 с.

55. Ганюшкин Б.В. Неприкосновенность личности работников консульских учреждений / Б.В. Ганюшкин. // Московский журнал международного права. – 2000. – №4. – C. 248–267.

56. Ганюшкин Б.В. Правовое положение консульств и их персонала / Б.В. Ганюшкин. // Московский журнал международного права. – 1999. – № 3. – С. 166–175.

57. Ганюшкин Б.В. Широта прав консульских учреждений / Б.В. Ганюшкин. / // Московский журнал международного права. – 1999. – № 2. – С. 220–247.

58. Герасімов Р. Про зобов'язання держави щодо захисту прав іноземців, їх співвідношення з інститутом дипломатичного захисту і категорією прав людини / Р. Герасимов. // Вісник Академії правових наук України : [збірник наукових праць]. – 2003. – №4. – С. 72–81.

59. Гжельский А. «Абу-Грейб» для Ялты [Електронний ресурс] / А. Гжельский. // Еженедельник 2000. – 2004. – № 26 (226). – 25 июня – 1 июля. – Режим доступу до докум.: http://www.2000.net.ua/print?a=/paper/16772.

60. Гой П. Дипломатичні взаємини України з Московщиною (1648-1651) / П. Гой.// Визвольний шлях : Суспільно-політичний, науковий та літературний місячник. – 1973. – № 10. – С. 1074–1089.

61. Гомьен Д. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия : право и практика / Д. Гомьен, Д.Харрис, Л. Зваак. – М.: МНИМП, 1998. – 132 с.

62. Горностаев Дмитрий. Украина внесла в ООН проект конвенции о борьбе с пиратством [Електронний ресурс] / Дмитрий Горностаев // РИА Новости. – 2010. – 28.10. – Режим доступу до докум.: http://www.rian.ru/world/20101028/289995603.html.

63. Горянинов С.М. Руководство для консулов / С.М.Горянинов. – Санкт-Петербург : Тип. І.Н. Скороходова, 1903. – 791 c.

64. Грищенко К.І. Роль української дипломатії в просуванні України на шляху інтеграції в системи європейської та євроатлантичної безпеки / К.І. Грищенко. // Наука і оборона. – 2004. – № 2. – С. 3–6.

65. Гріненко О.О. Консульська служба України та нотаріальні провадження: нові критерії класифікації / О.О. Гріненко. // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 2. – С. 54–57.

66. Гріненко О.О. Правовий статус консула при виконанні нотаріальної функції: Науково-практичний посібник / Гріненко О.О. – К. : Вид. Фурса С.Я., 2005. – 352 с.

67. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник / Б.І. Гуменюк. – К. : Либідь, 2004. – 248 с.

68. Гуменюк Б.І. Спеціальні місії як форма дипломатії / Б.І. Гуменюк. // Політика і час. – 1997. – № 11. – С. 57–63.

69. Гуменюк Б.І. Сучасна дипломатична служба: Навч. посібник для студ. гуманіт. спец. вищих навч. закл. / Б.І.Гуменюк, О.В. Щерба. — К. : Либідь, 2004. — 248 с.

70. Девятьяров М.В. Особенности расследования преступлений, совершенных в расположении дипломатических представительств и консульских учреждений / М.В. Девятьяров. // Российский следователь. – 2007. – № 7. – С. 2–3.

71. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций от 24 октября 1970 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/deklmegd.htm.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка