Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Святун Олексій Володимирович Захист прав та інтересів громадян в практиці органів зовнішніх зносин України Спеціальність: 12



Сторінка1/5
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.56 Mb.
  1   2   3   4   5

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Святун Олексій Володимирович

УДК 341.83

Захист прав та інтересів громадян в практиці

органів зовнішніх зносин України
Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Кучер Борис Іванович

кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2011

зміст

Вступ

4

Розділ 1. Теоретико-правові засади дипломатичного та консульського захисту

15

    1. Становлення і розвиток правового захисту прав та інтересів громадян за кордоном

15

    1. Поняття та предмет дипломатичного і консульського захисту

46

1.3. Особливості дипломатичного та консульського захисту

68

Висновки до розділу 1

82

Розділ 2. Міжнародно-правове регулювання дипломатичного та консульського захисту

85

    1. Правові умови здійснення дипломатичного і консульського захисту

85

    1. Універсальний механізм здійснення дипломатичного і консульського захисту

108

2.3. Практика здійснення дипломатичного та консульського захисту в Європейському Союзі

131

Висновки до розділу 2

143

Розділ 3. Забезпечення прав та інтересів громадян України за кордоном

144

Нормативно-правовове регулювання зовнішньополітичної діяльності України в консульській сфері

144

Здійснення дієвого консульського захисту громадян України за кордоном

154

Розбудова української консульської служби та проблеми вдосконалення чинного законодавства щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном

171

Висновки до розділу 3

179

Висновки

181

Список використаної літератури

187

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одним із найважливіших завдань держави є захист законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, порушення яких, незалежно від того, де це має місце, потребує їх відновлення і встановлення справедливості. Тому держава національної приналежності, а також держава перебування або проживання іноземця надають йому певні законодавчо гарантовані права, якими він може скористатися з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Після Другої світової війни з’явилися й успішно функціонують механізми міжнародного захисту прав людини, що дозволяють як фізичним, так і юридичним особам звертатися до відповідних міжнародних інстанцій. Проте внутрішніх засобів правового захисту, що їх надає держава, не завжди вистачає. Не в усіх випадках такі засоби є ефективними, як неефективними є і звернення до міжнародних інстанцій із огляду на обмеженість кола правових відносин, які регулюються міжнародними договорами й відповідно до яких створені вказані інстанції, обмеженість кількості держав-членів цих договорів, а також характер засобів поновлення порушених прав фізичних (юридичних) осіб, що є у розпорядженні цих інституцій. Названі чинники мотивують ситуацію, за якої одним із найбільш поширених засобів захисту прав фізичних (юридичних) осіб, що були порушені державою перебування, залишається дипломатичний та консульський захист. Такий захист у відповідності до діючих норм міжнародного права надає держава громадянства (національної приналежності), як правило, із залученням дипломатичних і консульських представництв за кордоном.

На сучасному етапі розвитку української державності питання дипломатичного та консульського захисту своїх фізичних та юридичних осіб набувають особливого значення для нашої країни, що пояснюється низкою факторів.

По-перше, процеси світової глобалізації, стрімка зміна економічної кон’юнктури, поглиблення інтеграційних процесів у Європі разом зі спрощенням візових режимів нашої держави з провідними країнами світу призводять до значної активізації міграційних процесів. Зі вступом у силу 1994 р. Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» [98] значно збільшилося число українців, які виїжджають за кордон. Усе більше наших громадян подорожують за межі України, як для пошуку кращої долі, так і з метою отримання сезонної чи тимчасової роботи за контрактом. Разом із контрактним працевлаштуванням із подальшою легалізацією статусу в країні перебування непоодинокими залишаються випадки спроб нелегального в’їзду до країн Західної Європи та Північної Америки. В українських офіційних та неофіційних джерелах, у тому числі й у засобах масової інформації, можна знайти різні оцінки кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України. При цьому діапазон таких оцінок коливається від 2 до 7 млн. осіб. І це не дивно. Адже вирахувати точну або хоча б приблизну кількість українських заробітчан за кордоном надзвичайно важко, зважаючи на переважно нелегальний характер їх перебування та небажання ставати об’єктом обліку як в українських консульських службах, так і в міграційних службах країн проживання.

По-друге, після розпаду СРСР поза межами незалежної України опинилося багато наших співвітчизників, права яких інколи порушуються. Більшість із них набули громадянства України відповідно до Закону «Про громадянство України» 2001 р. [95], незважаючи на це значна кількість зі згаданої категорії осіб отримала і громадянство країни подальшого проживання, де їх права також порушуються.

По-третє, за роки незалежності, в умовах реформування економіки та переходу до ринкового господарювання, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призвела до появи великої кількості суб’єктів зовнішньогосподарської діяльності - юридичних осіб, що беруть активну участь у міжнародних контактах в економічній, культурній та інших сферах.

Зовнішньополітична діяльність України, в тому числі й у консульській сфері, щодо захисту прав та інтересів громадян регулюється багатьма національними нормативно-правовими актами, серед яких насамперед: Конституція України від 28 червня 1996 року [124], Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. [97], Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року [96], Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України» від 12 липня 2006 року [204], Указ Президента України «Про Консульський Статут України» від 2 квітня 1994 року [126], Розпорядження Президента України «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном» від 22 жовтня 1992 року [218] тощо.

При цьому однією з головних проблем забезпечення за кордоном прав та інтересів громадян нашої країни є те, що поза увагою залишається таке важливе, на думку дисертанта, питання, як формулювання загальних підходів української консульської служби до визначення поняття та масштабів консульського та дипломатичного захисту. Українське законодавство закріплює право громадян та юридичних осіб на захист своїх прав за кордоном, проте в національних нормативно-правових актах відсутня достатня конкретизація того, яким чином та за допомогою яких міжнародно-правових норм здійснюється такий захист. Ідеться про юридичне визначення понять «дипломатичний захист», «консульський захист», що дало б можливість чітко окреслити, що має робити консул задля забезпечення прав та інтересів українського громадянина, а що не належить до його прямої компетенції. При цьому, на наш погляд, не слід активно поєднувати правові форми захисту прав наших громадян за кордоном, зокрема адвокатську допомогу, з можливостями політичного та дипломатичного впливу з боку МЗС України. Важливим у зв’язку з цим є вироблення відповідних принципів такої взаємодії, а також державної підтримки, в тому числі фінансової, діяльності тих адвокатських організацій (як українських, так і закордонних), що надають реальну допомогу в захисті прав громадян України за кордоном .

Незважаючи на зростаючу актуальність питань дипломатичного і консульського захисту, слід зазначити, що різні країни неоднаково трактують окремі аспекти застосування цих інститутів, виходячи з того, що вони ґрунтуються, перш за все, на звичаєвих нормах міжнародного права.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що накопичена державами практика є досить значною, інститут захисту прав та інтересів фізичних осіб за кордоном потребує подальшого дослідження та кодифікації норм, які відносяться до дипломатичного та консульського захисту. До речі, до такого висновку прийшла також Генеральна Асамблея ООН. Згідно з резолюцією 51/160 Генеральної Асамблеї від 16 грудня 1996 року Комісія міжнародного права ООН поклала початок дослідженню тематики «дипломатичного захисту» та її кодифікації. Кодифікація та прогресивний розвиток інституту дипломатичного захисту в рамках Комісії міжнародного права ООН виокремили також питання про взаємодію та співвідношення норм цього інституту з нормами споріднених інститутів, в тому числі інституту консульського захисту. Результатом цієї роботи став Проект статей про дипломатичний захист [318], підготовлений Комісією у 2006 р.

Останні події на Близькому Сході (заворушення та військові дії в Лівії, масові акції протесту в низці арабських держав, що призвели до зміни влади в Єгипті та Тунісі, а також до можливих наступних серйозних змін в Саудівській Аравії, Бахрейні, Йорданії, Йемені та в інших державах), природні катаклізми (землетруси, цунамі, торнадо, повені тощо), що мають місце останнім часом, а також техногенна катастрофа в Японії знову поставили на чільне місце серед інших проблем і проблему захисту прав та інтересів іноземних фізичних та юридичних осіб, що ще раз підкреслює актуальність теми даного дисертаційного дослідження, а також її теоретичне та практичне значення для подальшого розвитку та удосконалення механізму правового регулювання відносин України з іноземними державами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукової теми «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01, яка, у свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».

Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини у сфері надання дієвого дипломатичного та консульського захисту на універсальному рівні та в європейських державах.

Предметом дисертаційного дослідження є аналіз конкретних засобів і методів здійснення дипломатичного та консульського захисту прав громадян за кордоном, концепцій і доктрин із названої проблематики, розроблених юристами-міжнародниками та державними діячами різних країн, а також практичної реалізації цих концепцій державами у своїх міжнародно-правових відносинах.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб розглянути, проаналізувати та надати правову оцінку існуючій міжнародно-правовій базі дипломатичного та консульського захисту громадян на сучасному етапі, практиці його здійснення іншими державами в порівнянні з особливостями української правової системи; визначити ефективні шляхи та методи їх використання в нашій державі.

У відповідності до поставленої мети в дисертації визначені такі завдання:



  • проаналізувати положення доктрини міжнародного права та визначити існуючі підходи до проблеми дипломатичного та консульського захисту, його меж та стандартів здійснення на науковому рівні;

  • розкрити зміст понять «дипломатичний захист» та «консульський захист», їх характерні ознаки та співвідношення;

  • вивчити еволюцію механізмів реалізації права на дипломатичний та консульський захист;

  • визначити головні методи та форми здійснення консульського захисту;

  • окреслити правові умови надання дипломатичного та консульського захисту окремим категоріям фізичних осіб (у випадках подвійного та множинного громадянства, особам без громадянства, біженцям тощо);

  • висвітлити специфіку надання захисту громадянам Європейського Союзу у третіх країнах;

  • проаналізувати відповідність законодавства України міжнародним стандартам щодо надання захисту своїм громадянам за кордоном;

  • надати юридичну оцінку можливості надання захисту особам, які мають статус закордонного українця;

  • дослідити засоби імплементації Україною міжнародно-правових норм у консульській сфері, а також їх ефективність.

Методи та теоретична основа дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації спирається на застосування в дослідженні комплексу наукових методів та підходів, властивих правознавству загалом, і, зокрема, науці міжнародного права, насамперед системно-структурного, діалектичного, формально-юридичного, порівняльно-правового тощо. Для розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямків розвитку механізмів реалізації права на дипломатичний та консульський захист використовувалися діалектичний системний підхід, а також загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ. Крім того, під час проведення дослідження використовувалися такі наукові методи, як історичний, соціологічний, порівняльно-правовий, метод системного аналізу тощо.

Широко використовується в дисертації історико-правовий метод, який дозволив дослідити дипломатичний та консульський захист і його аспекти в історичній ретроспективі. Застосування формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст правових норм у сфері консульського права. Для встановлення співвідношення правових механізмів, а також визначення відповідності законодавства України цим механізмам використовувалися логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.

Порівняння та критичний аналіз різних, інколи цілком протилежних точок зору й різнопланової аргументації юристів-міжнародників, які представляють переважну більшість фахівців, а також основні течії науки міжнародного права, політиків, представників правлячих кіл різних держав, сприяли опрацюванню в дисертації авторської концепції досліджуваної теми.

У дисертаційному дослідженні були використані положення Конституції України, законів і кодексів нашої держави, інших українських нормативних актів, а також законодавство іноземних країн, Статут ООН, документи і матеріали ООН, її спеціалізованих установ, Комісії міжнародного права ООН, положення діючих двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, конвенцій, угод із названої теми, що відносяться до питань консульського та дипломатичного захисту, рішення Міжнародного суду ООН, комісій із врегулювання міжнародних спорів і претензій, внутрішньодержавних арбітражних і судових органів. Під час опрацювання теми дисертаційного дослідження дисертант спирався на наукові праці та статті вітчизняних, російських та радянських юристів-міжнародників, які стосуються окремих аспектів консульського та дипломатичного захисту. Науковий контекст дисертації корелюється з працями А. Абашидзе, І. Бліщенка, М. Богуславського, Ю. Боярса, В. Буткевича, Л. Галенської, Б. Ганюшкіна, О. Гріненко, В. Єпіфанова, Л. Заблоцької, О. Задорожнього, Ю. Колосова, В. Кузнєцова, Б. Кучера, Д. Левіна, І. Лукашука, В. Мицика, В. Муравйова, О. Попкової, В. Репецького, К. Сандровського, С. Фурси та ін.

У дослідженні проаналізовані ідеї, концепції та правові підходи до проблеми дипломатичного та консульського захисту закордонних авторів: Ч.Ф. Амерасінгха, Я. Броунлі, Е. Борчарда, Г. Бриггса, А.М.Х. Вермеєр-Кюнзлі, Дж. Катберта, Д. Кукош, Л.Т. Лі, Р.Б. Лиллича, Д.П. О'Коннелла, Ж.П. Риттера, Б. Сена, Д. Сюлліжера, Г. Шварценбергера, Е. Уайлера, П. Уейса, Аль-факі Гаміль Хзам Ях’я та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній юридичній науці спеціалізованим комплексним аналізом основних правових аспектів дипломатичного та консульського захисту фізичних осіб за кордоном.

Проведене дослідження дозволило одержати такі результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:



  • аналіз існуючих підходів до змістового обсягу понять «дипломатичний захист» та «консульський захист» дозволив запропонувати визначення терміну «консульський захист», яке наразі є відсутнім у міжнародному та внутрішньодержавному праві, а саме: це форма дипломатичного захисту, яка полягає у наданні державою, насамперед своїм громадянам, які перебувають за кордоном, захисту у випадках обмеження чи порушення (або спроб обмеження чи порушення) їхніх конституційних та конвенційних прав та свобод, що передбачені багатосторонніми та двосторонніми консульськими угодами;

- проаналізовано еволюцію інституту консула, в результаті чого встановлено, що процес формування повноважень консулів протягом сторіч пройшов етап, коли виникнення подібних інститутів було спричинене передусім розвитком торгівлі, якщо йдеться про Стародавній Світ, а в часи Середньовіччя становлення таких інститутів відбувалося під впливом хрестових походів. Повноваження консулів із часом почали визначатися в національному законодавстві та в міждержавних угодах. Однак згідно з Вестфальським мирним договором 1648 р. консули були позбавлені представницьких функцій держав, їм залишилася лише функція захисту торговельних та цивільних інтересів нації;

  • встановлено, що сьогодні у світі набули поширення два підходи до стандартів консульського захисту: стандарт національного режиму та мінімальний міжнародний стандарт, однак останнім часом все більшого розповсюдження набуває стандарт прав людини, згідно з яким кожна держава повинна забезпечувати всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, захист прав та свобод людини, передбачених універсальними міжнародними документами в цій сфері;

  • отримало подальший розвиток розуміння права на надання дипломатичного та консульського захисту як дискреційного права держави. Проте відмічено, що, зважаючи на поширення стандарту прав людини щодо дипломатичного та консульського захисту, такий концептуальний підхід у частині дипломатичного і консульського захисту не відповідає сучасним тенденціям розвитку міжнародного права, в якому права людини та їх захист посіли центральне місце;

  • проаналізовано сучасні механізми міжнародно-правового регулювання щодо надання дипломатичного та консульського захисту, що дозволяє твердити про центральне місце в такому захисті Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.;

  • встановлено, що позови до Міжнародного суду ООН щодо спорів, які виникають із тлумачення та застосування Віденської конвенції 1963 р., стосувалися США. Суд ООН неодноразово визнавав, що Сполучені Штати порушили Конвенцію в частині права громадян інших держав на доступ до консульських посадових осіб, однак жодне рішення США не було виконане. Отже, в наш час великого значення набуває запровадження ефективного механізму моніторингу дотримання положень Віденської конвенції 1963 р. щодо права громадян на консульський захист;

- доведено, що сучасні тенденції розвитку консульського права розширюють коло осіб, які мають право на дипломатичний та консульський захист, тобто повноваження органів зовнішніх зносин щодо захисту прав та інтересів фізичних осіб за кордоном зазнають змін;

- проаналізовано положення норм права Європейського Союзу щодо консульського захисту громадян ЄС у третіх країнах. Встановлено, що в рамках ЄС процедура надання консульського захисту піднесена на новий рівень, тобто визначена набагато більша категорія осіб та ситуацій, коли консульський захист може надаватися.

- зроблені пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства України в частині розширення кола осіб, які мають право на захист своїх прав та інтересів з боку органів зовнішніх зносин України, а також удосконалення процедури надання такого захисту.

Теоретичне та практичне значення роботи. Одержані результати мають теоретичне значення, оскільки містять нові підходи до визначення фундаментального поняття, а також подають розгорнений аналіз існуючих правових механізмів щодо консульського захисту. Результати дисертації можуть бути корисними при розробці та вдосконаленні основних нормативно-правових актів, присвячених регулюванню зовнішньополітичної діяльності України.

Положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсів «Міжнародне право» «Право Європейського Союзу», «Право міжнародних організацій» та «Міжнародне кримінальне право», а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників.

Окремі положення дисертаційного дослідження щодо питань сутності понять дипломатичного та консульського захисту, а також досвіду органів зовнішніх зносин України у сфері надання захисту своїм громадянам за кордоном були використані при підготовці навчально-методичних дисциплін «Міжнародне публічне право» та «Право зовнішніх зносин», що викладаються на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 048/11-097 від 13 квітня 2011 року).

Основні теоретичні висновки дисертації використовувалися під час підготовки матеріалів до третього та четвертого засідань Українсько-Російської Міждержавної Комісії, а також під час укладення низки двосторонніх угод в політичній та консульській сферах між Україною та Російською Федерацією (довідка про впровадження № 6111/14-912-1445 від 13 квітня 2011 року). 



Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження, принципи та положення роботи презентувалися в рамках семи науково-практичних конференцій: Науково-теоретичної конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 23 жовтня 2008 р.) (тези опубліковані), Сьомої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 26 березня 2009 р.) (тези опубліковані), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 22 жовтня 2009 р.) (тези опубліковані), Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для України» (м. Шамборі та Шамоні, Франція, 9-16 січня 2010 р.) (тези опубліковані), Восьмої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, 25 березня 2010 р.) (тези неопубліковані), Міжнародної конференції «65 років ООН: досвід та перспективи» (м. Київ, 20 жовтня 2010 р.) (за результатами конференції опублікована стаття), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 21 жовтня 2010 р.) (тези опубліковані).


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка