Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська Олена Велеонінівна



Сторінка7/26
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   26

Висновки до розділу 2


Норми цивільного права, в яких втілено інформаційні правовідносини, вже сьогодні утворюють окремий міжгалузевий інститут приватного права.

Інформаційні правовідносини виступають як специфічний результат впливу норм права на фактичні інформаційні суспільні відносини.

Необхідність врегулювання ряду суспільних правовідносин інформаційного спрямування і необхідність їх реформування пояснюється стрімкими темпами розвитку техніки і Європейською інтеграцією.Перш за все, це окремі проблеми інформаційно-договірного права, а саме: реалізація договорів, укладених в режимі Online; пристосування законодавчих норм до форми електронного договірного і судового обігу; електронний рух платежів; огляд нових питань права про захист споживачів в галузі інформаційного права тощо.

Вплітаючись у реальний організм інформаційних відносин, правові відносини впливають на волю суб’єктів і сприяють розвитку цих відносин у необхідному напрямку – напрямку, який має задовольнити інтереси інформаційного суспільства в цілому і кожного його члена. Такий вплив відбувається у напрямку закріплення інформаційними цивільними правовідносинами суспільних інформаційних відносин, які склалися, зокрема, відносини у сфері інтелектуальної власності, як інформації, яка містить ознаки творчості; на інформаційні системи; відносини у сфері особистих немайнових прав на інформацію та багатьох інших.

Інформаційні цивільні правовідносини – це частина суспільних відносин (зокрема, інформаційних), врегульованих нормами цивільного права, суб’єкти яких є носіями суб’єктивних інформаційних прав і суб’єктивних інформаційних юридичних обов’язків. Однією із передумов виникнення, зміни чи припинення правовідносин, є норма права. Реальний життєвий процес пошуку інформації втручається у механізм правового регулювання інформаційних відносин, а із взаємодії конкретних фактичних відносин людей у процесі пошуку і отримання інформації з нормами права народжуються інформаційні правовідносини. Таким чином, норма права розглядається лише як формально-юридична підстава інформаційних правовідносин і не завжди їх породжує. Між тим, органічний зв’язок між нормою права і правовідносинами існує і тут: по –перше, інформаційним правовідносинам, так само, як і іншим правовідносинам, притаманний вплив державної волі на волю їх учасників, а структура норм права в інформаційній сфері будує структуру інформаційного правовідношення, в якому гіпотезу можна розглядати як ідеальну модель юридичного факту, а диспозицію – як ідеально сформульовані права та обов’язки суб’єктів. Кожна норма права в інформаційній сфері, яка взаємодіє з індивідуальними явищами суспільного життя, породжує правовідносини неодноразово, тому найважливіший бік правового регулювання розкривається і тут саме через правовідносини.

Інформаційні цивільні правовідносини у відриві від інформаційних цвільних норм права не існують, між тим норми цивільного права скоріше не регулюють правовідносини, а регламентують фактичні відносини і породжують в результаті правові відносини.

Для більш змістовного і глибокого аналізу інформаційних правовідносин здійснюється їх класифікація. Підґрунтя для неї складають елементи структури правовідносин і їх творча роль в якості засобу регулювання суспільних відносин.

За галузевою приналежністю, або за об’єктами впливу, правовідносини відповідають тим галузям права, норми яких вони реалізують (цивільно-правові, адміністративно-правові тощо). Це так само актуально і для інформаційних правовідносин, зокрема, йдеться про інформаційні цивільні правовідносини.

За суб’єктами інформаційні правовідносини можна поділяти на конкретні, в яких існує зв’язок індивідуально визначених суб’єктів – управомоченого і зобов’язаного; загальні, (загальнорегулятивні) або абсолютні, в яких існує загальний юридичний зв’язок індивідуально визначених управомочених суб’єктів з невизначеним колом зобов’язаних осіб (всіма і кожним).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У машиночитаємому варіанті сьогодні йдеться про перевірку ідентичності інформації, яка передається інформаційними мережами, і яка отримується. Саме для цього покликані розробки у сфері електронного документообігу. Все побудовано на перевірці змісту, повноти, тобто самої інформації, її відповідності тому, що запитувалось. Так само як і електронний підпис покликаний засвідчити особу, яка передала інформацію, і яка гарантує її достовірність тощо. Підписом посвідчується, таким чином, ще й зміст, викладений у відповідній формі через відповідний носій. Цей носій такої специфічної якості і виду, що потрібні були зусилля спеціалістів багатьох галузей науки, щоб вирішити, принаймні загалом, питання, пов’язані з інформацією в електронних мережах і системах.

У договорах на передачу інформації (навіть у випадку купівлі – продажу архіву), слід обов’язково підтверджувати відповідність її змісту, зокрема, шляхом додаткового напису такого змісту: „Зміст інформації сторонами перевірено”, або „Зміст інформації відповідає запиту” і скріпленням підписами сторін, або „Зміст інформації відповідає заявленим вимогам” тощо. Звичайно, йдеться про важливі для сторін правочини, в яких суттєва роль приділяється саме змісту паперів, документів тощо. В інших випадках вирішення цього питання можна залишити на волю сторін. В разі необхідності, сторона, яка отримує папери (не інформацію) у власність, може вимагати письмового завірення продавця носіїв інформації щодо її достовірності, повноти, актуальності тощо на момент передачі; непорушності таємниці, якщо інформація містить таємницю тощо.

В усіх випадках, коли йдеться про інформацію поза будь-яким матеріальним носієм, або про інформацію, яка пов’язана жорстко із своїм носієм, ми говоримо про об’єкт, який не має ціни, вартості, а лише може бути оцінений за його важливістю, вчасністю тощо, тобто бути оцінений, а не набути ціну, як майно. Це товар особливого роду, який піддається оцінці, але не встановленню його вартості. Саме тому ми виводимо правило, за яким інформація може ототожнюватися із своїм матеріальним носієм (документом, паперами, листами, рамою і холстом) і видаватися об’єктом права власності, якщо ця зв’язка офіційно засвідчена державою, нотаріусом, автором, центральним засвідчувальним органом сертифікації ключів чи іншою уповноваженою особою. Такий зв’язок може бути порушений у кожному випадку такої невідповідності, в результаті чого може оскаржуватись відповідність інформації її носієві, достовірність інформації тощо. Між тим, і в цьому випадку, інформація продовжує залишатися специфічним об’єктом, який без жодного втручання може змінити свої якості, наприклад, застаріти, і втратити свою актуальність, цінність. Підкреслимо ще раз – цінність, а не ціну.

Відкриття – доволі специфічний об’єкт права інтелектуальної власності, який не потребує формального закріплення і не піддається традиційному для інших об’єктів захисту. Це – знання вищого рівня у своєму чистому вигляді. Це інформація, на яку має право кожна особа, кожен член людської спільноти з народження – потенційно, а фактично – з моменту усвідомлення цього знання, цієї інформації. Вважаємо можливим віднести відкриття до класичного виду інформації, яка існує об’єктивно, але сприймається, усвідомлюється вперше людиною, готовою до її сприйняття, при цьому ця людина не обов’язково виявляє творчість у сприйнятті чи поясненні закономірностей природи. Результатом цього процесу дійсно є докорінні зміни у рівні пізнання.

Серед основних ознак інформації: системність, селективність, субстанціональна несамостійність, послідовність, невичерпність, масовість, здатність інформації до обмеження і трансформації, універсальність, нематеріальність, якість; ознаки фізичної невідчужуваності, відособленості, оборотоздатності інформації, як самостійного окремого об’єкта правовідносин; ознака інформаційної речі (інформаційного об’єкту); тиражируваність (поширюваність); організаційна форма; екземплярність. Всі ці ознаки, безумовно, відносяться до загальних ознак інформації, випливають з її суті і розглядаються нами як у загальнотеоретичному понятті феномену інформації, в тому числі в теорії права, так і у понятті інформації як об’єкту цивільних правовідносин.

В матеріальному світі людині доступне сприйняття інформації, яка передається і поширюється переважно на матеріальному носії, або за допомогою матеріального носія. Людина сприймає, між тим, інформацію усіма своїми органами відчуття, і, в ряді випадків, навіть цей матеріальний носій настільки нетрадиційний, невивчений, навіть не зафіксований жодним відомим науці способом, що важко визначитися з його матеріальним уособленням, втіленням. Ми повинні враховувати останні наукові розробки природничих наук в праві, оскільки навіть не маючи чіткої уяви про наявність чи відсутність носія інформації, вплив її може бути абсолютно об’єктивним і таким, що вимірюється, спостерігається, зокрема, явища телепатії. Право не може бути відстороненим від обговорення проблем законності, можливих негативних наслідків, дозволів і заборон цілеспрямованого впливу на людину таких явищ, які ще не достатньо досліджені, але які є реальною дійсністю.

Необхідно закріпити нормативно у цивільному праві таке положення: „Перехід права на об’єкт інформаційного права не означає переходу права власності на документ, як річ, яка містить інформацію.”

Переважна більшість ознак інформації відноситься до такого різновиду інформації, який можна визначити більш точно як інформаційний документ (продукт, ресурс), тобто до такого об’єкту, який може бути товаром, однак не вичерпують усієї специфіки інформації як спеціального об’єкта цивільних правовідносин. Слід враховувати також усі особливості інформації, як особистого немайнового, не пов’язаного з майновим, блага і як об’єкта виключних прав, які детально висвітлені у Книгах 2 і 4 ЦК України. Всі названі ознаки можна віднести до ознак інформації, важливих для регулювання інформаційних відносин у цивільному праві.

Важливою для цивільного права є класифікація, в основу якої покладено таку підставу, як режим доступу до інформації: інформацію та інформацію з обмеженим доступом. В свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html



Основні наукові результати розділу опубліковані в працях: "Інформація як об'єкт цивільних правовідносин та право на інформацію за чинним законодавством і за проектом Цивільного кодексу України" (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – Вип.52 – 55. (Випуск 54). – С.125 – 128.); "Інтернет – економіка України і роль права в процесі розвитку електронної торгівлі" (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – Вип.52 – 55. – (Випуск 55). – С.163 – 165.); "Теоретичні проблеми цивільно-правового регулювання інформаційних відносин в Україні" (Право України. – 2004. - №2. – С.104 – 107.); "Доктринальні підходи до визначення місця інформаційних відносин у праві" (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2004. – Вип.56 – 59. – С.109 – 112.); "Актуальні теоретичні проблеми співвідношення інформаційних прав і прав інтелектуальної власності" (Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №8. – С.99 – 105.); "Класифікація та види інформації у доктрині права і законодавстві України" (Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №3. – С.78 – 81.); "Актуальні питання співвідношення прав інтелектуальної власності та особистих немайнових, не пов'язаних з майновими, прав юридичної особи" (Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – №3 (41). – С.35 – 43.); "Теоретичні підходи до визначення основних ознак та юридичних властивостей інформації" (Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №5. – С.116 – 119.); "Цивільно-правове регулювання інформаційних відносин як важливий напрямок формування системи інформаційного законодавства в Україні" (Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. – К.: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. – 2005. – Т.І. – С.423 – 430.); "Інформація як об'єкт правовідносин" (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип.63 – 64. – (Випуск 64). – С.73 – 77.); "Формування теорії інформаційних цивільних правовідносин: окремі проблеми" (Право України. – 2005. – №8. – С.19 – 22.); "Суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині" (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип.67 – 69. – (Випуск 68). – С.51 – 54.); "Дослідження змісту інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині" (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип.67 – 69. – (Випуск 69). – С.109 – 112.) та ін.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   26


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка