Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська Олена Велеонінівна



Сторінка19/26
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.62 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   26

Значна частина інформаційних відносин виникає у зв’язку із створенням літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності, що виділені законодавцем як окрема підстава виникнення цивільних прав та обов’язків. Названі твори є результатами творчої діяльності і охороняються правом інтелектуальної власності за певних ознак та умов (право промислової власності), або в результаті створення твору без будь-яких формальностей (авторське право). Таким чином, говорячи про суб’єктів інформаційних цивільних правовідносин, можна назвати і групу суб’єктів, які діють у сфері інтелектуальної творчої діяльності.

Володілець комерційної таємниці може передати контрагенту за договором інформацію, яка складає комерційну таємницю для використання на певних умовах. При цьому володілець залишиться володільцем комерційної таємниці, оскільки вона йому вже відома, він знає її. Попередній володілець повинен, так би мовити, забути інформацію, яку передав за договором, що фактично неможливо. Отже, можливість укладати будь-який договір носить у даному випадку певне обмеження – і обмеження це пояснюється специфікою, нематеріальною сутністю будь-якої інформації, не лише комерційної таємниці. Приватний випадок – лише підтвердження специфічності, особливості інформації у цивільно –правовому обороті. Отже, при переданні комерційної таємниці, попередній її володілець знає про її зміст, однак його права щодо цієї таємниці набувають певних обмежень, а в ряді випадків обмеження практично призводять до відсутності права. Особа володіє тим, чим не має права скористатися.

До основних юридичних фактів, які можуть бути підставою виникнення інформаційних цивільних прав та обов’язків належать: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі тощо. Між тим, перелік юридичних фактів, поданий у ЦК України, не є вичерпним, тому цивільні права та обов’язки можуть виникати в учасників інформаційних цивільних правовідносин також на підставі юридичних фактів, не передбачених цивільним законодавством.

Основною підставою виникнення інформаційних цивільних прав та обов’язків є договір, який слід розуміти як дво- або багатосторонній правочин, тобто погоджену дію двох або більше сторін. Так, одним із поширених договорів в інформаційній сфері є Договір про інформаційно-довідкове обслуговування.

Складними і недостатньо з’ясованими залишаються права і обов’язки учасників відносин про надання послуг електронного цифрового підпису. Учасники договірних правовідносин у сфері електронної торгівлі потребують не лише можливості забезпечити автентичність та цілісність електронної інформації, яка курсує в мережах, технічними засобами, але потребує виваженого правового забезпечення. Тобто, електронний цифровий підпис (далі по тексту – ЕЦП) несе значне правове навантаження. Як електронний аналог традиційного підпису і печатки, ЕЦП дозволяє забезпечувати юридично значимий електронний документообіг і, таким чином, надає можливість перенести в електронне середовище традиційні відносини, адекватні традиційному паперовому документообігу. Можливості ЕЦП та новітні технології вже у найближчому майбутньому значно прискорять процеси укладання договорів, вплинуть на якість товарообігу, що може вплинути і на доктринальні підходи у розумінні договірних правовідносин, на права і обов’язки їх учасників.

Договори у сфері інтелектуальної власності також можна включити до сфери інформаційних правовідносин (зокрема, ряд авторських договорів, ліцензійний договір тощо). Інформаційні цивільні права та обов’язки виникають також із односторонніх правочинів, серед яких – заповіт, видача довіреності тощо (наприклад, в разі заповіту архіву відомої особи). Підставами виникнення інформаційних цивільних прав може бути створення літературних та художніх творів, комп’ютерних програм, компіляцій даних (баз даних), виконання, виготовлення фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення, здійснення наукових відкриттів, створення винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонування (топографії) інтегральних мікросхем та створення інших об’єктів інтелектуальної власності. Усі названі підстави є, по-суті, підставами виникнення інформаційних цивільних прав і обов’язків, оскільки усі названі об’єкти – є результатом інтелектуальної творчої діяльності, інформацією найвищого рівня якості і цінності. Підставою виникнення інформаційних цивільних прав та обов’язків може бути завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, особливо у сфері інформаційних технологій, відносин у сфері журналістики, особистих немайнових прав на інформацію. Інформаційні цивільні права та обов’язки можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, до таких підстав, що прямо закріплюються у цивільному законодавстві, як правило, належать юридичні факти – події, на відміну від юридичних фактів – дій, закріплених ч.2 ст.11 ЦК України. Зазвичай такими підставами є обставини непереборної сили: військові дії, повені, землетруси, епідемії, епізоотії тощо. Сюди сьогодні слід додати також інформаційні війни і масштабні зараження комп’ютерних мереж комп’ютерними вірусами, які не мають адекватного антивірусу, оскільки це може призвести до непередбачуваних неконтрольованих ситуацій. Інформаційні цивільні права та обов’язки можуть виникати, крім того, з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 ЦК України). До таких підстав у традиційному розумінні відносять, зокрема, розпорядження відповідних органів місцевого самоврядування про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. Це може бути і суб’єкт підприємницької діяльності у сфері інформаційних відносин, зокрема, такий, що надає інформаційні послуги. Рішення суду може бути підставою виникнення виникнення прав та обов’язків в учасників інформаційних цивільних правовідносин. Підставою виникнення інформаційних цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події. Прикладами такого юридичного факту – події, з якими закон або договір пов’язує виникнення інформаційних цивільних прав і обов’язків, може бути факт оприлюднення або неоприлюднення певної інформації.

Зміст особистого немайнового права на інформацію можна визначити, дослідивши процес становлення цього права у складі інших особистих немайнових прав. Розуміння прав і свобод людини як таких, що надані їй від природи, в силу самої появи на світ – надзвичайно важливе і у сфері інформаційних цивільних правовідносин, крім того, сьогодні змінено саме розуміння прав людини як таких, що отримуються нею від держави на концепцію прав людини, які пов’язані із самим фактом її існування, тобто відносяться до основних її властивостей, без яких вона не може бути “членом суспільного союзу”. За відсутності прав знищується сама природа людської істоти. Таким чином, людина виступає на сьогодні рівним та вільним партнером держави, а остання має не тільки права щодо людини, але і обов’язки. Це особливо важливо підкреслити для питань, які стосуються права на інформацію.

Вирішальним моментом у з’ясуванні юридичного змісту особистих немайнових інформаційних правовідносин є визначення суб’єктивного особистого немайнового інформаційного права управомоченої фізичної особи та кореспондуючого йому суб’єктивного інформаційного цивільного обов’язку всіх інших осіб. Специфікою суб’єктивного особистого немайнового інформаційного права є те, що його реалізація передбачає, в першу чергу, можливість вчинення певних дій самою управомоченою особою. Законом встановлюються лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд і де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. В цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд. Зміст особистого немайнового права не включає, за загальним правилом, здійснення позитивних цивільно-правових дій. Отже, особа може здійснювати позитивні дії по збиранню, зберіганню інформації тощо. Крім того, особисте немайнове інформаційне право полягає в можливості управомоченої особи вимагати від інших осіб утримуватися від дій, які порушують це право.

Перелік прав і обов'язків, які можуть мати суб’єкти інформаційних правовідносин, включає наступні:

  особисті немайнові права на інформацію як особисте немайнове благо, або на комплекс особистих немайнових інформаційних благ;

  право на створення інформації, як твору літератури, науки, мистецтва, твору науки, техніки та іншої інформації подібного роду;

  майнові та особисті немайнові права, пов’язані з майновими, на результати творчої діяльності, тобто право на передання виключних прав на результати інтелектуальної творчої діяльності;

  права на вироблення інформації, як об’єкту особливого роду, нематеріального за своєю сутністю, її передання, використання тощо;

  права на інформаційний продукт, ресурс, документ, як матеріальні об’єкти , у формі яких закріплено нематеріальну за своєю сутністю інформацію. На інформацію при цьому не може поширюватися режим речі.

На сьогодні в теорії інформаційних прав існує підхід щодо визначення змісту інформаційних правовідносин через класичну „тріаду” права власності. Зокрема, стверджується, що власник інформації вправі володіти, користуватися і розпоряджатися цією інформацією. З таким підходом не можна погодитись. По-перше, власник вправі володіти чи реально „заволодіти” майном, отже, власність передбачає панування над річчю. Між тим, інформація – не річ. В свою чергу, застосування терміну „володілець” з самого початку також має умовний характер. Не викликає сумніву той факт, що за відсутності речі не може бути і мови про виявлення такого аспекту володіння, як матеріальний. Володіння, крім того, характеризується неспівпадінням фактичного і правового аспектів. Сутність володіння як вольового явища – це, перш за все, можливість користування і розпорядження через виявлення волі власника майна. Володіння як складова права власності має свою особливість: перевагу вольового аспекту над фактичним. З цього випливає, що саме по собі фактичне утримання речі і панування над нею слідує за можливістю володіти чи утримувати волею. Тобто самий по собі „речовий зв’язок” слідує за юридичною можливістю. По-друге, щодо правомочності користування, характерної для правовідносин власності, то доречно його розуміти скоріше як „використання” інформації – по аналогії з об’єктами права інтелектуальної власності, - тобто у розумінні „застосовувати для..” відповідної мети. І, по- третє, щодо розпорядження. Розпорядитися можна річчю або майном – тобто визначити її подальшу юридичну долю, щодо інформації, то розпорядитися можна повною мірою лише матеріальною формою, в якій інформація втілена, оскільки фізично ніколи не можна однозначно стверджувати про здатність визначити її юридичну долю. В силу своєї специфіки, інформація може набувати неочікувану, не передбачувану „долю”, отже, і юридична доля інформації, якщо допустима взагалі така формула, завжди залишається під сумнівом – гарантувати її без додаткових умовних дій чи заходів, неможливо (йдеться про вже згадувані заходи ідентифікації інформації, офіційного погодження її змісту між зацікавленими особами, посвідчення відповідності тощо). Але і вони будуть носити, як сказано – умовний, нестійкий характер. З цього можна зробити, на нашу думку, єдино вірний висновок, що до інформаційних правовідносин не може застосовуватись класична „тріада”, притаманна праву власності. За відомою у праві формулою – ніхто не може передати більше прав, ніж він сам має – і тим більше – не може взагалі передати ті права, яких взагалі не має сам, а права власності на інформацію не має ніхто. Отже, такий термін як „власник інформації” слід виключити з усіх нормативних актів України, в яких він застосовується.

Якою б складною не виявилась особлива концепція законодавчого врегулювання, яка ще має бути побудована щодо інформаційних правовідносин, пропозиція про зведення проблеми до концепції „безтілесної речі” не має переконливих пояснень.

Всі вказівки на право власності в інформаційній сфері слід розглядати, пам’ятаючи про умовність вислову „власність на інформацію”. Так само, як це відбувається з поняттям „інтелектуальної власності.” Слід говорити не про право власності, а про особливе інформаційне право. Між тим, ці права є особливими інформаційними правами, які можуть включати права інтелектуальної власності і до яких слід додати ще особисті немайнові, не пов’язані з майновими інформаційні права, такі як право на інформацію, чим ще більш чітко підкреслюється різниця з правом власності. Щодо прав на інформаційні ресурси, то вони у суб’єкта можуть виникнути в результаті створення інформаційного ресурсу, наприклад, за рахунок коштів суб’єкта, набуття прав на законних підставах (в результаті спадкування, дарування тощо). Можуть набуватися права на інформаційні ресурси і іншими способами (зокрема, за договором).

Інформаційні права – це права особи створювати, виробляти, одержувати, знати, фіксувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію у порядку, передбаченому ЦК України та іншими законами. Інформаційні права становлять: особисті немайнові інформаційні права, включаючи право на інформацію, та (або) майнові інформаційні права, в тому числі на інформаційні продукти, ресурси, документи. Інформаційне право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений інформаційних прав чи обмежений у їх здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Інформаційне право та право власності на річ (документ, продукт, ресурс) в якій інформація втілена, не залежать одне від одного. Перехід прав на інформацію, як на об’єкт інформаційного права, не означає переходу права власності на форму, в якій вона уречевлена (на документ, продукт, ресурс). Перехід права власності на документ (продукт, ресурс), як на річ, не означає переходу прав на інформацію. Інформація, як відомості, зафіксовані на матеріальному носії (документована інформація), ототожнюється з цим носієм для зручності обігу в разі легального закріплення такого поєднання визначеними особами у відповідності із законодавством України.

Особистими немайновими інформаційними правами є: право на інформацію (достовірну, актуальну тощо), доступ особи до інформації про неї, та інші особисті немайнові, не пов’язані з майновими права, передбачені Книгою 2 ЦК України; право на визнання людини творцем об’єкта інформаційного права, в тому числі, передбачене Книгою 4 ЦК України; право перешкоджати будь-якому посяганню на інформаційне право, в тому числі, здатному завдати шкоди честі чи репутації її творця (виробника) об’єкта інформаційного права; право отримувати, знати, поширювати інформацію та інші особисті немайнові інформаційні права, встановлені законом.

Особисті немайнові інформаційні права належать:

1) фізичній, юридичній особі як право на інформацію, тобто особисте немайнове, не пов’язане з майновим, право;

2) творцеві об’єкта інформаційного права;

3) фізичній особі, яка знає інформацію.

У випадках, передбачених законом, особисті немайнові інформаційні права можуть належати іншим особам. Особисті немайнові інформаційні права не залежать від майнових інформаційних прав. Особисті немайнові інформаційні права не можуть відчужуватися (передаватися) ні за яких умов, якщо вони є правом на інформацію, тобто особистим немайновим, не пов’язаним з майновими, правом, передбаченим Книгою 2 ЦК України і не можуть відчужуватися (передаватися), якщо вони є особистими немайновими, пов’язаними з майновими, правами, передбаченими Книгою 4 і даною главою, за винятками, встановленими законом.

Майновими інформаційними правами можуть бути: право на вироблення інформації; право на доступ і використання інформації; право дозволяти використання об’єкта інформаційного права; право перешкоджати неправомірному використанню і поширенню об’єкта інформаційного права, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові інформаційні права, встановлені законом. Право на інформацію та інші інформаційні права, передбачені Книгою 2 ЦК України не мають майнового еквівалента, неекономічні і не можуть визнаватися майновими ні за яких умов. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових інформаційних правах за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових інформаційних прав та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав. Майнові інформаційні права можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватись в інших цивільних відносинах.

Використання об’єктів, які складають відкриту інформацію здійснюється будь-якою особою вільно, крім випадків, які передбачені законом. Використання об’єктів, які складають інформацію з обмеженим доступом іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має право дозволяти використання об’єкта інформаційного права, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу на використання об’єкта інформаційного права (як відкритої інформації, так і інформації з обмеженим доступом), можуть бути визначені інформаційним договором, який укладається з додержанням вимог ЦК України та іншого закону.

Слід розрізняти два терміни - „інформаційні права” і „право на інформацію”, зокрема, у цивільному праві. Термін „інформаційні права” є більш широким, таким, що відноситься до всіх інформаційних правовідносин і включає у себе термін "право на інформацію", який відповідає особистим немайновим правовідносинам, не пов'язаним з майновими. При цьому в Конституції України закріплено саме "інформаційні права" у найширшому розумінні цього терміну.

Доктринальні підходи в розумінні проблем реалізації права пов'язані, перш за все, з методами реалізації, серед яких найважливішими є метод добровільного дотримання та використання норм права, метод автономного (договірного) вирішення питань суб'єктами; метод державно-владного припису. Метод добровільного дотримання та використання норм права є найбільш характерним для інформаційних прав, особливо для права на інформацію, як одного із найважливіших прав у комплексі інших особистих немайнових прав, оскільки суб'єкт реалізує свої права шляхом здійснення активних дій у межах норм права, утримуючись від дій, які нормами права заборонені, реалізація інформаційних прав відбувається також і при пасивній поведінці суб'єкта.

При виборі юридичного порядку реалізації прав і свобод між ініціативним і процедурно-правовим, суб'єкти інформаційних правовідносин найчастіше проявляють максимальну ініціативу, особливо у сфері отримання і поширення інформації.

Норми інформаційного права реалізуються у різних формах, в залежності від характеру приписів: безпосередньо, тобто через поведінку суб'єктів інформаційних відносин без виникнення конкретних правовідносин (індивідуальна форма реалізації); в цьому випадку здійснюється дотримання норм права; опосередковано, а саме, через виникнення конкретних інформаційних правовідносин. Таким чином здійснюється виконання і використання інформаційних норм.

Судовий розсуд (тлумачення) можливий в сучасних українських реаліях, особливо в інформаційній сфері, тільки у межах формально-логічного підходу, тобто судовий розсуд можна застосовувати тільки у випадках, передбачених нормами діючого матеріального і процесуального закону, оскільки можливість і необхідність застосування суддівського розсуду може виникнути тільки в державі з розвинутим демократичним режимом. Отже, завдання судів сьогодні – послідовно застосовувати закон, яким би він не здавався несправедливим; в свою чергу, обов’язок законодавця приймати такі закони, які б не допускали різночитань, вчасно переглядати законодавство і своєчасно усувати колізії у законодавстві.

Необхідне додаткове тлумачення - і доктринальне, і на рівні постанов Пленуму Верховного суду основних принципів цивільного права, зокрема, принципи справедливості, розумності, добросовісності тощо. Це має вирішальне значення для сфери інформаційних відносин, оскільки значна кількість положень, які розроблені щодо мережі Інтернет, носять рекомендаційний характер, ґрунтуються на звичаях і моральних принципах.

Перелік принципів інформаційних прав, а також принципів їх здійснення для використання у цивільному праві, серед яких є як загально правові (універсальні), міжгалузеві і специфічно цивілістичні можна сформулювати таким чином:

1) принцип пріоритетності прав особистості;

2) принцип вільного створення, виробництва і поширення інформації;

3) принцип заборони виробництва і поширення інформації, шкідливої і небезпечної для розвитку особи, суспільства, держави;

4) принцип вільного доступу (відкритості) і отримання інформації;

5) принцип оперативності;

6) принцип законності;

7) принцип відповідальності;

8) принцип „відчуження” інформації від її творця;

9) принцип оборотоздатності інформації;

10) принцип двоєдності інформації, зафіксованої на матеріальному носії;

11) принцип поширюваності інформації;

12) принцип організаційної форми;

13) принцип екземплярності;

14) принцип рівності громадян перед законом;

15) принцип забезпечення інформаційної безпеки;

16) принцип балансу інформаційних прав і охоронюваних законом інтересів особистості, суспільства і держави;

17) принцип неприпустимості монополії на інформаційні ресурси;

18) принцип єдності і диференціації інформації та її матеріальних носіїв;

19) принцип режимності;

20) принцип солідарності і ділового співробітництва усіх учасників інформаційних відносин та інші. Переважна більшість принципів повною мірою відповідають принципам цивільного права, перерахованих у ст. 3 ЦК України. Головними на сьогодні у демократичній державі мають бути принципи, що слугують інтересам особистості, людини і громадянина. Держава ж розглядається як рівний партнер у цивільних правовідносинах і не може претендувати на загальну пріоритетність, окрім ряду виключень, які належать до питань безпеки держави і суспільства в цілому. Перелік їх має бути чітко визначений і враховуватись при реалізації інформаційних прав.

Цивільне законодавство включає ряд правил, які визначають межі здійснення цивільних прав у сфері підприємництва, з метою недопущення монополістичної діяльності: в разі, якщо такий господарюючий суб’єкт займає на ринку вироблених ним товарів чи послуг домінуюче становище, зловживати цією обставиною забороняється. Зловживання на ринку інформаційних послуг такожможе призводити до монополії, особливо в умовах недотримання інформаційних прав кожного суб'єкта інформаційних відносин. Неприпустимою є монополія на інформаційні ресурси і інформаційні мережі загального користування, засоби масової інформації. Подібна монополія може призвести, окрім інших зловживань, до формування безальтернативної інформаційної політики і приховування важливої для суспільства інформації.

Володілець інформаційного ресурсу в Інтернет, здійснюючи свої права, з метою запобігання неправомірному вилученню чи отриманню інформації, може використати недозволені засоби захисту, тобто застосувати такі з них, які являють загрозу інформаційним системам, які з ним співпрацюють. В такому разі він виходить за межі наданих йому законом можливостей і, відповідно, зловживає своїм правом. Обґрунтовано також, що зловживання, принаймні, інтересом буде у випадку порушення закріплених норм моралі у так званому кіберпросторі; або усталених звичаїв і ділової практики. В такому разі, до такої особи можуть бути застосовані прийняті в інформаційному співтоваристві заходи морального характеру, а, можливо, і норми закону, якщо йдеться про порушення основних засад інформаційної діяльності і інформаційного цивільного законодавства.

Перелік варіантів реалізації особистого немайнового права на інформацію, з урахуванням т ого, що законом не визначаються межі реалізації нематеріальних благ управомоченого особою, а встановлюються лише межі вторгнення сторонніх осіб у приватну сферу; суттєвого значення при встановленні правил поведінки набувають також норми моралі, може бути представлений у такому вигляді:

1) реалізація права на інформацію може відбувається при активних діях управомоченої особи та пасивних діях всіх зобов’язаних осіб: право на інформацію (ст.302 ЦК України) передбачає вільне вчинення управомоченою особою активних незаборонених законом дій, зокрема, збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, а всім іншим – заборону будь-якої форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, вчинення інших дій, що порушують право на інформацію;

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   26


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка