Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська Олена Велеонінівна



Сторінка1/26
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Кохановська Олена Велеонінівна

УДК 347.12

Цивільно-правові проблеми

інформаційних відносин в Україні

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація

на здобуття наукового ступеня


доктора юридичних наук

Науковий консультант

доктор юридичних наук, професор,

академік АПрН України

Кузнєцова Н.С.

Київ – 2006



ЗМІСТ

ВСТУП 4

Розділ І. Методологічні засади формування і становлення інформаційних правовідносин 17

1.1 Загально-теоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класифікації 17

1.3 Концепція інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині 32

Розділ 2. Поняття та цівильно-правові проблеми регулювання інформаційних відносин в Україні 45

2.1. Поняття інформаційних цивільних правовідносин, визначення їх місця в системі сучасних цивільних правовідносин та цивільно-правове регулювання інформаційних відносин 45

2.2. Підстави виникнення інформаційних цивільних правовідносин 49

2.4. Суб’єктний склад інформаційних цивільних правовідносин 59

2.5 Зміст інформаційних цивільних правовідносин 60

Висновки до розділу 2 62

Розділ 3. Цивільно-правові проблеми реалізації інформаційних прав в Україні 67

3.1. Гарантії та принципи здійснення інформаційних прав. Загальні проблеми дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства 67

3.2. Цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав 72

3.3. Особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності 74

Висновки до розділу 3 81

Розділ 4. Теоретичні проблеми цивільно-правового захисту інформаційних прав та інформаційних відносин 86

4.1. Методологічні засади та гарантії захисту інформаційних прав 86

4.3. Цивільно-правова відповідальність за порушення інформаційних прав 97

4.4. Проблема інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних прав та інформаційних відносин в сучасному інформаційному суспільстві 101

ВИСНОВКИ 110

Список використаних джерел 176



ВСТУП


Актуальність теми: Істотні зміни, які відбуваються в останні десятиліття у сфері інформаційних відносин призвели наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття до перетворення індустріального суспільства на суспільство інформаційне. За таких умов головними чинниками економічного зростання визнається не лише високий рівень розвитку науки і технологій, розвинуте конкурентне середовище, державна підтримка інновацій, науки і освіти, але і цілеспрямований розвиток інформаційних відносин у всіх сферах життя. Одночасно підвищується усвідомлення кожним учасником названих відносин необхідності їх правового врегулювання, дотримання прав людини в процесі здійснення інформаційних прав, прагнення до формування не тільки вільного, але і безпечного інформаційного простору.

В Україні, так само, як і в усьому світі, проблемам інформації та інформаційних відносин приділяють увагу фахівці різних галузей права; стрімкі темпи розвитку інформаційних технологій та інформаційних мереж сприяли також появі нових напрямків досліджень у праві.

Найбільший інтерес теоретиків і практиків в останні роки викликають питання, пов’язані з цивільно-правовим регулюванням інформаційних відносин, реалізацією та захистом інформаційних прав, дослідженнями особливостей інформації як об’єкта цивільних правовідносин, суб’єктного складу і змісту інформаційних правовідносин, принципів функціонування інформаційних правовідносин. Між тим, цивільно-правові проблеми інформаційних відносин комплексно і системно не досліджувались у сучасній цивілістичній доктрині.

Це зумовило актуальність комплексного дослідження проблем, пов'язаних із поняттям і місцем інформації та інформаційних відносин у цивільному праві; цивільно-правовим регулюванням інформаційних відносин, реалізацією та захистом інформаційних прав. Важливість проблем реалізації інформаційних прав, зокрема, дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства і особливо – цивільно-правових аспектів реалізації інформаційних прав, специфіка реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності; необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем захисту інформаційних прав цивільно-правовими способами захисту, стали причинами для проведення комплексного дисертаційного дослідження окреслених проблем.

Відзначаючи значний прогрес розвитку українського законодавства у сфері інформаційних відносин в цілому, слід звернути увагу на непослідовність законодавця при розробці ряду спеціальних законів. В одному випадку перевага надається концепції нематеріальності інформації, в іншому – концепції права власності на інформацію. Між тим, механічне поширення режиму об’єктів права власності на інформацію, протирічить самій природі цього об’єкту.

Зазначені обставини зумовлюють необхідність вироблення вже сьогодні, після прийняття нового Цивільного кодексу України, в якому інформацію вперше визнано об’єктом цивільних прав, теоретично-методологічної бази для з’ясування цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні. Цьому сприяє дослідження норм ЦК України, які закріплюють поняття інформації, як окремого нематеріального блага у складі інших нематеріальних благ, яке має свої особливості і характерні ознаки; аналіз інформації як об’єкта права інтелектуальної власності, інформації, як особистого немайнового блага; використання загальних принципів приватного права і досвіду зарубіжних країн, зокрема, Європейського співтовариства, з питань інформаційних відносин.



Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах бюджетних науково-дослідних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: "Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України" (номер теми № 01- БФ- 042 - 01; номер державної реєстрації: 019 U007725) та "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер теми 06 - БФ - 042 – 01).

Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні цивільно-правові аспекти суспільних інформаційних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні і прикладні цивільно-правові проблеми інформаційних відносин, включаючи поняття і цивільно-правове регулювання інформаційних відносин, реалізацію і захист інформаційних прав в Україні, положення цивільного законодавства України та ряду зарубіжних країн; нормативні акти і законопроекти України різного періоду; приклади із практики та матеріали судової практики; вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - провести комплексний науково-теоретичний аналіз цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні, визначити можливості та ефективність цивільно-правового регулювання інформаційних відносин, реалізації і захисту інформаційних прав, та надати пропозиції і рекомендації для удосконалення законодавства у зазначеній сфері, створивши науково обґрунтовану концепцію його розвитку.

Для досягнення цієї мети дисертанткою поставлені наступні завдання дослідження:

- визначити загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класифікації;

- дослідити розвиток теорії інформаційного права з точки зору приватноправових позицій і розкрити зміст концепції інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині;

- дослідити джерела правового регулювання інформаційних відносин в Україні і виявити головні тенденції розвитку законодавства у цій сфері;

- виявити основні тенденції та проблеми цивільно-правового регулювання інформаційних відносин; зокрема, визначити поняття інформаційних цивільних правовідносин; їх місце у системі сучасних цивільних правовідносин; дослідити інформацію як об'єкт інформаційних цивільних правовідносин; з'ясувати підстави виникнення, суб'єктний склад та зміст інформаційних цивільних правовідносин;

- дослідити цивільно-правові проблеми реалізації інформаційних прав в України; для цього визначити гарантії та принципи здійснення інформаційних прав, загальні проблеми дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства; дослідити особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності;

- визначити методологічні засади та гарантії захисту інформаційних прав;

- дослідити цивільно-правові способи захисту інформаційних цивільних прав і особливості захисту майнових та особистих немайнових інформаційних прав у різних сферах інформаційної діяльності;

- визначити особливості цивільно-правової відповідальності за порушення інформаційних прав, а також з'ясувати проблеми інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних відносин в інформаційному суспільстві.



Методологічну основу дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: діалектичного, історичного, моделювання, формально-логічного, порівняльно-правового; аналітико-синтетичного тощо.

Зокрема, за допомогою діалектичного та історичного методу досліджено загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та розвиток теорії інформаційного права з приватноправових позицій, а також надано загальну характеристику джерел правового регулювання інформаційних відносин в Україні; з'ясовано проблеми інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних відносин в інформаційному суспільстві . Аналіз поняття і змісту інформаційних цивільних правовідносин та їх місця у системі сучасних цивільних правовідносин, а також з'ясування концепції інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині здійснювався з використанням аналітико-синтетичного та системного методу. Формально-логічний метод застосовано для з'ясування механізму реалізації інформаційних прав у цивільному праві України та особливостей реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності; для визначення методологічних засад та гарантій захисту інформаційних прав. Органічне використання спеціальних наукових методів дало змогу реалізувати такі постулати наукового дослідження, як повнота, логічна несуперечливість та об’єктивність. Порівняльно-правовий метод використано для порівняльного аналізу відповідних положень про поняття інформації та інформаційних правовідносин у теоретичних розробках представників різних галузей права, а також положень ЦК України. Метод моделювання застосовано при розробленні проекту нової глави ЦК України – "Інформаційні права", а також ряду інших пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення цивільного законодавства і практики його застосування.



Науково-теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці відомих українських і зарубіжних вчених (цивілістів, правознавців, спеціалістів у сфері дослідження інформації та інформаційних відносин, дослідників інших сфер суспільного життя): Агапова А.Б, Агаркова М.М., Азімова Ч.Н., Алексєєва С.С., Андрейцева В.І., Андрощука Г.О., Батуріна Ю.М, Бачило І.Л, Безклубого І.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Борисової В.І., Брагінського М.І., Вітрянського В.В., Братуся С.М., Брижка В.М., Венгерова О.Б., Вінник О.М., Гаврилова Е.П., Гальченка О.М., Гордона М.В., Городова О.О., Грибанова В.П., Григор'єва О.М., Дзери О.В., Довгерта А.С., Дозорцева В.А., Жилінкової І.В., Жукова В.І., Іонаса В.Я., Іоффе О.С., Калюжного Р.А., Калятіна В.О., Капіци Ю.М., Кисіля В.І., Копейчикова В.В., Копилова В.О., Коссака В.М., Кота О.О., Красавчикова О.О., Красавчикової Л.О., Краснової М.В., Крижної В.М., Крупчана О.Д., Кубка Є.Б., Кузнєцової Н.С., Кулагіна М.І., Кулініч О.О., Кучеренко І.М., Ланде Д.В., Лопатіна В.Н., Луця В.В., Майданика Р.А., Малеїної М.М., Мережка О.О., Носіка Ю.В., Павловського В.Д., Петрова Є.В., Підопригори О.А., Піленка О.О., Побірченка І.Г., Покровського Й.О., Пронської Г.В., Рассолова М.М, Ромовської З.В., Савельєвої І.В., Саніахметової Н.О., Сергєєва О.П., Серебровського В.І., Сібільова М.М., Спасибо – Фатєєвої І.В., Стефанчука Р.О., Суханова Є.О., Тітова М.І., Тіхомірова Ю.О., Толстого Ю.К., Федотова М.О., Фурашева В.М., Халфіної Р.О., Харитонова Є.О., Цимбалюка В.С., Шамраєва В.О., Швеця М.Я., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Щербини В.С., Ярочкіна В.І. та інших.

Емпіричну основу дослідження склали цивільне та інформаційне законодавство України, що регулює виникнення, зміну та припинення інформаційних правовідносин, захист інформаційних відносин, та практика його дотримання, виконання та застосування, законодавство іноземних держав, міжнародно-правові акти, декларації, конвенції, угоди, уніфіковані принципи і правила тощо у сфері, що досліджується.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці всебічним та комплексним монографічним дослідженням теоретичних та прикладних цивільно-правових проблем інформаційних відносин; окремих його аспектів і особливостей, спрямованим на подальший розвиток теорії цивільного права шляхом формулювання нових та вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій та понять, науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення цивільного та інформаційного законодавства з урахуванням вимог сучасного інформаційного суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в наступних найважливіших науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, об'єднаних у блоки за основними напрямками дисертаційного дослідження, найважливішими з яких є наступні:

І. Інформація як об'єкт цивільних правовідносин.

Вперше:

- визначено, що причинами правового інтересу до інформації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття стало осмислення інформації з одного боку, в якості особистого немайнового блага, а з іншого - в якості ресурсу життєдіяльності і перетворення цього ресурсу в товар, об’єкт ринку, комерції;

- запропоновано доктринальне визначення інформації як нематеріального немайнового блага особливого роду, яке нерозривно пов’язане з життям, з його виникненням і закінченням, яке проявляється як особисте немайнове благо, як результат впливу на людину та інших суб’єктів та об’єктів права, як результат інтелектуальної творчої діяльності і як відомості про осіб, події та явища, предмети, об’єкти і процеси незалежно від форми їхнього представлення;

- обґрунтовано висновок про те, що інформацію як об'єкт цивільного права можна розглядати у таких її проявах:

1) як особисте немайнове благо у комплексі благ, перерахованих у ст.201 і Книзі 2 ЦК України;

2) як результат творчої інтелектуальної діяльності, тобто як об’єкт виключних прав, врегульованих у ст.199 і Книзі 4 ЦК України;

3) як інформаційний продукт, ресурс, документ, тобто об’єкт, який може бути інформаційним товаром і предметом будь-яких правочинів, з урахуванням особливостей і специфіки його як об’єкту особливого роду;

- обґрунтовано положення про те, що інформація, як специфічний особливий об’єкт, не може ототожнюватися з речами;

- пропонується класифікувати інформацію за видами цивільно-правових відносин на:

1) інформацію, яка є самостійним особливим об’єктом цивільних прав (відомості та інші види інформації, які не належать до двох наступних видів);

2) інформацію, як об’єкт виключних прав інтелектуальної власності (твори);

3) інформацію, як об’єкт особистих немайнових прав (особисте немайнове благо);

- визначено, що інформація виступає у цивільних правовідносинах найчастіше у формі інформаційного продукту, ресурсу тощо. Інформація як товар має свої особливості, відтак для неї має бути передбачений і особливий правовий режим;

- обґрунтовано висновок про те, що складна природа інформації та її нематеріальна сутність обумовлюють недоцільність виділення інформаційного права в окрему галузь права;

- визначено, що поняття інтелектуальної інформаційної діяльності ширше за поняття творчості, або інтелектуальної творчої діяльності.



Дістало подальший розвиток:

- обґрунтування особливостей інформації, як об'єкта права, зокрема, цивільного права:

1) нематеріальна природа інформації, як блага;

2) можливість бути невід’ємною немайновою складовою таких майнових об’єктів, як документ, інформаційний ресурс, продукт тощо;

3) можливість існування інформації, яку можна назвати „юридично байдужою”;

- положення про необхідність засвідчення відповідності інформації (її нематеріального змісту) і майнових об’єктів, які виступають як звичайна форма її фіксації;

- положення про те, що в усіх випадках, коли йдеться про інформацію поза будь-яким матеріальним носієм, або про інформацію, яка пов’язана жорстко із своїм носієм, йдеться про об’єкт, який не має ціни, вартості, а лише може бути оцінений за його важливістю, вчасністю тощо, а не набути ціну, як майно. Це товар особливого роду, який піддається оцінці, але не встановленню його вартості.

Удосконалено і впорядковано перелік найважливіших ознак інформації, зокрема, таких, як: нематеріальність; ідеальність; невичерпність; масовість; здатність інформації до трансформації; універсальність; якість; фізична невідчужуваність; відокремленість; екземплярність; оборотоздатність інформації, як самостійного окремого об’єкта правовідносин; тиражируваність (поширюваність); змістовність; незалежність форми надання; корисність; наявність в інформації смислу; здатність до багатократного використання; практична незнищуваність; здатність залишатися при передачі у суб'єкта, який її передає.

ІІ. Інформаційні правовідносини, цивільно-правове регулювання інформаційних відносин.



Вперше:

- піддається обґрунтованій критиці теорія про інформаційне право як окрему галузь права. Інформаційні відносини мають свою специфіку в залежності від того, до якої галузі права вони належать за своєю правовою природою;

- обґрунтовано положення про те, що, виходячи із загальнотеоретичних засад і практики застосування норм у сфері інформаційних відносин, доцільним є розмежування поняття „інформаційних правовідносин” і „правовідносин у сфері права на інформацію.” Термін „інформаційні правовідносини” пропонується використовувати по-перше, як узагальнюючий для усієї сфери інформаційних правовідносин, і по-друге, як конкретизуючий щодо тих інформаційних цивільних правовідносин, які не пов’язані з інформацією, як з особистим немайновим, не пов’язаним з майновими, благом;

- обґрунтовано положення про те, що інформаційні правовідносини за своєю природою є приватноправовими відносинами, і можуть характеризуватися через предмет та метод цивільного права. Водночас інформаційним цивільним правовідносинам притаманні особливості: широке коло суб’єктів та їх юридична рівність, специфічність об’єктів; можливість встановлення змісту ряду правовідносин за згодою сторін; розмаїття підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин; специфіка способів здійснення і захисту суб’єктивних цивільних прав, засобів цивільно-правової відповідальності тощо;

- обґрунтовано положення про те, що за змістом інформаційні правовідносини, як правовідносини особливого роду, включають і правовідносини інтелектуальної власності;

- обґрунтовано положення про те, що система інформаційного законодавства повинна формуватися сьогодні як „відкрита” система, мати ознаки системності та ієрархічності. Основні принципи інформаційних відносин, конституційні інформаційні права знаходять своє закріплення у Конституції України. Цивільний кодекс регулює на сьогодні значне коло інформаційних правовідносин; а всі положення Загальної частини зазначеного кодексу можуть застосовуватись до врегульованих ним інформаційних правовідносин. Необхідність спеціального законодавчого акту, зокрема, Закону України „Про інформацію” не заперечується, за умов узгодження його положень з положеннями ЦК України та інших нормативних актів, які утворюють відкриту ієрархічну систему інформаційного законодавства. Спростовується необхідність прийняття Інформаційного кодексу;

- обґрунтовано положення про те, що, не зважаючи на те, що інформаційне законодавство знаходиться на етапі свого становлення, вже нині можна говорити про наявність певної його впорядкованості. Таким чином, структура інформаційного законодавства може бути представлена впорядкованою сукупністю інформаційних правових норм і актів інформаційного законодавства;

- обґрунтовано положення про поступове формування нового інституту цивільного права України, який умовно можна назвати „Інформаційні права". Проект відповідної глави ЦК України пропонується автором окремо у Додатку до дисертаційного дослідження.



Дістало подальший розвиток:

- положення про те, що інформаційні правовідносини – як особисті немайнові, так і майнові, мають приватноправову природу і не потребують штучного обмеження і безмежного контролю;

- поняття інформаційних відносин як відносин, пов’язаних з пошуком, отриманням, передачею, виробництвом, поширенням, перетворенням і споживанням інформації;

- обґрунтування особистих немайнових інформаційних відносин, не пов’язаних з майновими, як суспільних відносин, які складаються з приводу нематеріального блага – інформації, що має позаекономічну природу, є самостійною цінністю для його носія і має функціональну властивість нетоварності, належить особистості як такій та від неї невіддільне.



Удосконалено:

- і узагальнено перелік основних принципів інформаційних відносин, які є основними засадами і які пропонується передбачити в ЦК України, враховуючи, що загальні засади цивільних прав, передбачені в ЦК України, поширені нині і на інформаційні цивільні правовідносини. Серед них, зокрема: гарантованість права на інформацію; відкритість; доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність; вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації тощо.

ІІІ. Підстави виникнення, суб'єктний склад та зміст інформаційних цивільних правовідносин.

Вперше:

- запропоновано для інформаційних правовідносин своєрідну „тріаду” основних правомочностей (видів інформаційної діяльності):



  • створення (вироблення) інформації;

  • передання і одержання інформації;

  • використання інформації (включаючи її поширення і зберігання). Доводиться, що усі інші можливі види діяльності можуть бути розкриті через ці три основні;

- обґрунтовано положення про те, що поняття „право власності на інформацію”, яке безпідставно набуло за часів розробки національного законодавства широкого використання, не може застосовуватися до нематеріального блага особливого роду, яким є інформація: інформація і матеріальна об’єктивна форма, в якій вона може втілюватись, не можуть ототожнюватись;

- обґрунтовано положення про те, що термін „використання”, який застосовується у контексті Закону України "Про інформацію" щодо інформації, є більш точним і коректним, ніж термін „користування”;

- обґрунтовано, що термін „доступ до інформації та її матеріальних носіїв”, який використовується у законодавстві України, не можна розуміти як передання права власності. Доступ тлумачиться як "звернення до інформації", „можливість одержання, оброблення інформації та (чи) порушення її цілісності”, „ознайомлення конкретної особи із секретними матеріалами” тощо;

- обґрунтовується необхідність розмежування понять „інформаційні права” і „право на інформацію”, зокрема, у цивільному праві. Термін „інформаційні права” є більш широким, таким, що відноситься до всіх інформаційних правовідносин і включає у себе термін "право на інформацію", який відповідає особистим немайновим правовідносинам, не пов'язаним з майновими.



Дістало подальший розвиток:

- положення про те, що під суб’єктним складом інформаційних цивільних правовідносин слід розуміти сукупність осіб, які беруть участь у даних конкретних цивільних правовідносинах і стають носіями цивільних прав та обов’язків, а суб’єктом інформаційних цивільних правовідносин є будь-яка особа (фізична або юридична), поведінка якої регулюється нормами даної галузі права;

- положення про те, що термін „тиражування” можна застосовувати лише до матеріального носія інформації, зокрема, до речей, якими є документи, а терміни „поширення” або „розповсюдження” – до самої інформації.

Удосконалено і впорядковано перелік принципів функціонування інформаційних прав, а також принципів їх здійснення для використання у цивільному праві, серед яких є як загально правові (універсальні), міжгалузеві і специфічно цивілістичні.

ІУ. Цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав та цивільно-правові способи захисту інформаційних прав.



Вперше:

- обґрунтовано, що особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності і правовідносин власності вказують на тісний зв’язок усіх інформаційних прав, закріплених на сьогодні у ЦК України і є додатковим свідченням формування нового інституту цивільного права – "Інформаційні права";

- визначено, що найширший і найрізноманітніший спектр способів захисту порушених інформаційних прав закріплений у цивільному законодавстві;

- обґрунтовано положення про те, що захист інформаційних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється в судовому порядку із застосуванням загальних, передбачених у ст.16 ЦК України, і ряду спеціальних цивільно – правових способів захисту;

- обґрунтовано положення про те, що такий спосіб захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди найбільш ефективний для застосування до порушених інформаційних прав, особливо – до особистих немайнових прав на інформацію, в разі поширення недостовірної інформації;

- обґрунтовано необхідність закріплення цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника за шкоду, заподіяну в результаті поширення інформації, яка належить до життєво важливої для виживання людства, як виду живих істот; яка належить до наукових розробок, пов’язаних з генною структурою людського організму і її перетворенням, з проблемами зародження життя і смертю, а також за поширення інформації, яка розцінюється як „інформаційна зброя”, і за шкоду, заподіяну неконтрольованим використанням об’єктів, які належать до поняття „штучний розум”;

- обґрунтовано необхідність закріплення умов, в результаті настання яких особа повинна звільнятися від відповідальності у сфері інформаційних відносин. До таких обставин можна віднести поширення комп’ютерного вірусу, здатного знищити інформацію у повному обсязі або в глобальному масштабі, проти якого не вироблено відповідного комп’ютерного антивірусу; вихід з ладу комп’ютерних систем або середовищ передачі інформації (зокрема, глобальної комп’ютерної мережі Інтернет); випадки виникнення локальних інформаційних конфліктів чи розв’язування інформаційних війн, які призводять до руйнівних наслідків;

- обґрунтовано положення про те, що захисту підлягають не лише інформаційні права, але і інформаційні відносини в цілому; необхідність побудови ефективної системи інформаційної безпеки, важливою складовою якої стануть цивільно-правові способи захисту інформаційних прав та інформаційних відносин.



Дістало подальший розвиток:

- положення про те, що основною неюрисдикційною формою захисту інформаційних цивільних прав, можна визначити самозахист; в межах цієї форми захисту володілець порушеного чи оспорюваного інформаційного права може використати різні способи самозахисту, які повинні бути адекватними порушенню;

- положення про те, що у випадках, передбачених законом, може виникати обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою, зокрема, в результаті дій, до яких звертається програміст в разі загрози усій комп’ютерній системі і в разі отримання так званого „комп’ютерного вірусу”: він може повністю знищити зіпсовану програму задля збереження інших і системи в цілому і навіть зруйнувати інформаційну систему в цілому, задля збереження інформації, яка накопичується, зберігається і мігрує у системі. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяною;

- положення про необхідність надавати в інформаційній сфері перевагу принципу балансу інтересів, як такому, що дозволяє найбільш повно врахувати інтереси кожного суб’єкта інформаційних відносин в конкретних умовах;



Удосконалено положення про те, що норма ст. 277 ЦК України повною мірою може застосовуватись і для захисту прав юридичних осіб, особисті немайнові права яких порушено внаслідок поширення про них недостовірної інформації.

Обґрунтовано і сформульовано понад 30 пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного цивільного та інформаційного законодавства і практики його застосування.



Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його результати розвивають теорії цивільних правовідносин, а також теорії інформаційних цивільних правовідносин шляхом звернення до цивільно-правових проблем інформаційних відносин і можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях у цій сфері. Запропоновано шляхи вдосконалення чинного цивільного законодавства про інформаційні відносини, його гармонізації з міжнародно-правовими стандартами.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації, зокрема, сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації, частина з яких носять дискусійний і постановочний характер, можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях цивільно-правових проблем інформаційних відносин; при визначенні основних напрямів прогнозованого розвитку науково-практичних досліджень проблем інформаційних відносин взагалі і інформаційних цивільних правовідносин зокрема;

у правозастосовчій сфері – сформульовані у дисертації положення щодо цивільно-правових аспектів інформаційних відносин в Україні, а також конкретні рекомендації щодо вдосконалення чинного цивільного та інформаційного законодавства, можуть стати основою для внесення змін в ЦК України та інші законодавчі акти, підготовки законопроектів з цих питань, при розробці і удосконаленні законодавства України;

у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів надасть можливість забезпечити єдність розуміння і правильного застосування норм, які регулюють інформаційні відносини, в тому числі при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України та роз'яснень Вищого господарського суду України з питань практики дотримання, виконання та застосування інформаційного законодавства, а також допоможе вдосконалити роботу органів і посадових осіб у сфері інформаційних відносин, дозволить забезпечити потреби судової практики, практичної діяльності фізичних та юридичних осіб;

у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права, інформаційних правовідносин, при підготовці навчальних курсів з дисциплін „Цивільне право”, „Інформаційні права”, „Особисті немайнові права фізичних осіб”, „Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні”, „Право інтелектуальної власності”, а також при викладанні цих дисциплін.



Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції одержані авторкою у результаті вивчення та аналізу біля 600 наукових і нормативно – правових джерел.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; доповідалися і обговорювалися на засіданні Академії правових наук України. Результати дослідження використовувались дисертанткою в науково-педагогічній діяльності, в тому числі при читанні курсу „Цивільне право” та спецкурсів „Особисті немайнові права фізичних осіб” та „Право інтелектуальної власності” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Окремі положення дисертації були предметом обговорення на Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 5 – 6 листопада 2004 р.): доповідь на тему: "Концептуальні підходи до законодавчого забезпечення формування і розвитку глобального інформаційного суспільства"; на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки” (м. Київ, 10 – 11 грудня 2004 р.): доповідь на тему: „Основні ознаки та юридичні властивості інформації”; на ХІ регіональній Науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3 – 4 лютого 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми захисту інформаційних прав в Україні”; на УІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта – 2005” (м. Дніпропетровськ, 7 – 21 лютого 2005 р.): доповідь на тему: „Особливості розвитку цивільного права як науки і навчальної дисципліни в інформаційний період розвитку суспільства”; на Міжнародній науково-практичній конференції „Гражданское законодательство Российской Федерации как правовая среда гражданского общества" (Російська Федерація, м. Краснодар, 1 березня 2005 р.): доповідь на тему: „Информация как объект гражданского права в ГК Украины и ГК Российской Федерации: черты сходства и различий”; на 1-й Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м. Хмельницький, 11 – 12 березня 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми адаптації інформаційного законодавства України до стандартів Європейського Союзу (цивільно-правовий аспект)”; на Науково-практичній конференції Київського міжнародного університету „Проблеми кодифікації цивільного і господарського права” (м. Київ, 18 – 19 березня 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми термінології інформаційних відносин в процесі кодифікації цивільного права”; на Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та докторантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 13 – 14 квітня 2005 р.): доповідь на тему: „Інформація як об'єкт цивільних правовідносин”; на Міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (в рамках читань пам'яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, 21 – 22 квітня 2005 р.): доповідь на тему: „Цивільно-правове регулювання інформаційних відносин як важливий напрямок формування системи інформаційного законодавства в Україні”; на У Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми підготовки спеціалістів з інтелектуальної власності в Україні” (м. Київ, 27 – 28 квітня 2005 р.): доповідь на тему: „Досвід і традиції підготовки магістрів за авторськими методиками викладання спецкурсів з проблем права інтелектуальної власності в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка”; на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених до Дня науки „Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 19 травня 2005 р.): доповідь на тему: „Інформація як благо особливого роду серед об'єктів цивільних прав”; на Інтернет – конференції Академії Адвокатури України „Цивільне та Сімейне законодавство: теорія та практика застосування” (м. Київ, 23 – 24 травня 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми захисту інформації у сучасному цивільному праві України”; на ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 27 – 28 травня 2005 р.): доповідь на тему: „Актуальні питання співвідношення прав інтелектуальної власності та особистих немайнових, не пов'язаних з майновими, прав юридичної особи”; на ІУ Міжнародній Науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень – 2005” (м. Дніпропетровськ, 20 – 30 червня 2005 р.): доповідь на тему: „Суб'єкти і об'єкти інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині”; на Міжнародній науковій конференції „Наукові правничі школи Київського університету” (м. Київ, 12 жовтня 2005 р.): доповідь на тему: „Розвиток теорії інформаційного права в Україні”; на Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21 – 22 жовтня 2005 р.): доповідь на тему: „Право на інформацію про стан здоров'я за Цивільним кодексом України”; на ІІ професійній конференції „Защита права промышленной собственности” (м. Київ, 10 листопада 2005 р.): доповідь на тему: „Комерційні (фірмові) найменування як об'єкт права інтелектуальної власності”; на Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку” (м. Харків, 21 – 22 листопада 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми захисту честі, гідності, ділової репутації з урахуванням новел ЦК України”; на ХІІ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 9 – 10 лютого 2006 р.): доповідь на тему: „Правова природа бездокументарних цінних паперів: теоретичний аспект”; на Науково-практичній конференції „Стратегічні рішення для бізнесу. Правомірне використання і захист прав інтелектуальної власності – запорука успішного розвитку підприємства” у рамках Тижня промислових технологій і ІІ Міжнародної виставки „Винаходи і інновації” (м. Київ, 10 – 13 квітня 2006 р.): доповідь на тему: „Захист прав інтелектуальної власності в судовому порядку”.

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені в одноосібно виконаній монографії „Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві” (м. Київ, Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2006. – 463 с.); 38 наукових статтях, з яких 32 опубліковано у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також матеріалах та тезах наукових, науково-методичних та науково-практичних конференцій. Окремі положення дисертації відображені у підручниках з цивільного права, а також у науково-практичних коментарях Цивільного кодексу України, співавтором яких є дисертантка.

Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на шістнадцять підрозділів, висновків, додатку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 531 сторінка, з них основного тексту - 512 сторінок. Список використаних джерел налічує 560 найменувань і займає 19 сторінок.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка