Кафедра теорії та історії держави і права, конституційного права



Сторінка1/16
Дата конвертації31.12.2016
Розмір1.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ

Кафедра теорії та історії держави і права, конституційного права




Дисципліна: «Юридична деонтологія»



ЗАТВЕРДЖУЮ

кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права


д.ю.н., доцент,

__________________ Л.П. Шумна

«______»________________201__ р.



М Е Т О Д И Ч Н А Р О З Р О Б К А

для проведення лекції

Тема 1. Юридична деонтологія: історія і сучасність.

Форма навчання: денна

4 курс (7 семестр)

Для проведення заняття у складі курсу

Тривалість: 2 академічні години

Підготував: доцент кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права


к.держ.упр., Ребкало М.М.


Методична розробка розглянута та схвалена на засіданні кафедри «__»____________201____ року, протокол № ___

Чернігів – 2016

1. Мета лекції
проаналізувати історичній аспекти становлення системи деонтологічних знань.

вивчити поняття та загальна характеристика науки "юридична деонтологія".

аргументувати Юридичну деонтологія як навчальну дисципліну.


2. План лекції (розрахунок навчального часу)


№ п/п

Навчальні питання

Розрахунок часу, хв.




Вступ

5 хв.

1.
Історичний аспект становлення системи деонтологічних знань.

25 хв.

2.

Поняття та загальна характеристика науки "юридична деонтологія".

25 хв.

3

Юридична деонтологія як навчальна дисципліна.

20 хв




Висновки

5 хв.




Разом:

80 хв.


3. Організаційно-методичні вказівки

3.1.Вид лекції : інформаційна

3.2. Метод проведення лекції: поєднання елементів індуктивного та дедуктивного методів навчання (пояснення, розповідь,наведення прикладів, демонстрація)

3.3. Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор із слайдами, класна дошка

3.4. Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.

3.5. Список основної та додаткової літератури

Основна

  1. Конституція України. [Елект. ресурс.]. – Режим доступу : http://zakon.raba.gov.ua/

  2. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) : Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 495 с.

  3. Сливка. С.С. Юридична деонтологія : [підручник] - Вид. 4-е. - К.: Атіка, 2013. - 296 с.

  4. Юридична деонтологія: Підручник / Ткаченко В.Д., Погребняк С.П., Лук’янов Д.В. та ін. / За ред. В.Д. Ткаченка - Х.: Одіссей. - 2006. - 256 с.

Додаткова

  1. Левківський Б.К. Юридична етика та деонтологія : навчально-методичний посібник . – К : СПД Юсип'юк В.Д., 2009 . – 126 с.

  2. Авер’янов В.Б. Принци верховенства права у сфері виконавчої влади: питання теорії та практики реалізації // Право України. - 2010.- №3. - С.72-79.

  3. Аристотель. Большая этика //. Соч. в 4 т. – Т.4. – М.: Мысль,1983. – С. 295-374.

  4. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій. – К.:МАУП, 2015. – 48 с.

  5. Загальна Декларація прав людини // Права людини: Основні міжнародно-правові документи. – К., 1989. – С. 9-14.

  6. Колодій А. М. Принципи права України. - К., 1998.

  7. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К., 1999.

  8. Осауленко О.І. Юридична деонтологія: Навчал. посібник. – К.: Істина, 2008. – 224 с.

  9. Постанова Кабінету Міністрів України “Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації” // Офіц. вісник України. – 2008. - № 93 - Ст. 3068.

  10. Хрестоматия по юридической деонтологии. Сборник нормативных актов (международных, отечественных, зарубежных) об основных стандартах профессиональной деятельности юристов (с общими комментариями к разделам). Для юридических вузов и факультетов.: Сост. и общ. ред. Д-р юрид. наук. проф., чл.-корр. АпрН Украины О.Ф. Скакун. – Х.: Эспада, 2014. – 448 c.



ВСТУП

Деонтологія, зокрема юридична деонтологія, як наука виникла порівняно недавно. Існують різні її види. Нині в Україні найбільш розроблена медична деонтологія. Напевно, причина у тому, що найціннішим для людини є життя, здоров’я і саме буття, яке часто залежить від лікарів, від виконання ними професійного обов’язку. Юристи мають справу з аналогічними цінностями, у їхніх руках - доля людини. Але юридична деонтологія перебуває лише на дискусійній стадії дослідження, хоча й має специфічні переваги над медичною. Деонтологія - це розділ етики, що вивчає проблеми обов’язку, сферу обов’язкового, всі форми моральних вимог та співвідношення їх. Можна вважати, що деонтологія стосується усього кола проблем, пов’язаних з моральним, зі сферою належного, потрібного.



Актуальність теми: полягає в тому, що юридичну деонтологію слід розглядати з точки зору філософсько-правової науки про пізнання юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов’язку, який створює передумови для формування особистісних норм його професійної поведінки і мотиви їхнього вибору з метою формування внутрішнього переконання, встановлення об’єктивної істини та прийняття справедливого правового рішення.
Зміст навчальних питань
1. Історичний аспект становлення системи деонтологічних знань.
Виникнення деонтології як науки
Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов’язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними´.
Деонтологія - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом (1748-1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов’язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою, а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " - Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб’єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспільства та правової держави.
Якщо І.Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі Деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей.
Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі.
Проблематика належного, повинного знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів.
До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків — як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов’язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення - медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.
Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є найгуманнішою галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи - є проявом високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам’яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, наприклад, в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, за допомогою яких народжувався ідеал лікаря - мудреця: "...Все, что ищется в мудрости, все это есть и в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность...".
В середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але існують такі відомі пам´ятки деонтологічного характеру, як "Салернський кодекс здоров´я", "Етика", "Канон лікарської науки" Ібн-Сіни та інші. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків - любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія здобула в нашій країні завдяки вкладу вчених післявоєнного періоду. З проблеми медичної деонтології написана значна кількість наукових робіт, проводяться науково-практичні конференції, семінари.
Отже, з початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладається спеціальний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 році на Міжнародному конгресі лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

2. Поняття та загальна характеристика юридичної деонтології.

Серед всіх існуючих інших підходів до визначення даної науки, привертають увагу три основних, які з одного боку доповнюють один одного, а з другого вказують на відмінності у розумінні авторами меж та структури предмету даної науки.

Деонтологічна галузь наукових юридичних знань ще не завершила своєї структуризації та не сформувала традицій, стереотипів наукового мислення. Все більше дослідників звертають свою увагу до особливостей та соціального значення правової діяльності юристів професіоналів, привносять елементи новини.

На перших етапах розвитку деонтологічних знань головним чинником вважався моральний фактор, то на сучасному етапі в результаті додаткових колективних досліджень, акцент робиться на факторі діяльності, використовується функціональний підхід.

Це значною мірою вплинуло на розширення предмету. Звідси до кола питань, що досліджуються входять питання не тільки суб’єктивного та психологічного порядку, а й ті, що пов’язані з об’єктивною дійсністю.

Так, наприклад, крім структури моральної та правової культури юриста (суб’єктивний фактор) необхідним є вивчення шляхів їх формування (юридична освіта як зовнішній фактор) та особливостей використання в залежності від сфери юридичної діяльності (виробництво, правоохоронна, підприємництво, політика тощо) та професійної належності (судця, прокурор, слідчій, адвокат...). Цікавими вважаються проблеми здійснення юридичної діяльності в інших країнах, а також шляхом створення міжнародних юридичних співтовариств.

Такий широкий підхід до проблем юридичної діяльності в різних аспектах її розуміння передбачає і відповідно широке визначення поняття даної юридичної науки.

Справа в тому, що досить поширеною є думка про те, що юридична деонтологія не являється самостійною наукою, а лише представляє собою комплексну навчальну дисципліну.

Крім того, сама назва даної науки також не відображає в повній мірі структуру та зміст її предмету, який безумовно є специфічним.

Деякі автори намагаються розкрити поняття даної науки, виходячи з однієї назви. Можна сказати, що термін "деонтологія" в даному випадку ми продовжуємо використовувати лише традиційно, хоча вкладаємо набагато більше змісту, аніж його можна отримати шляхом філологічного дослідження. При цьому, мабуть, буде досить складно знайти такі приклади, щоб назва галузі наукових знань відбивала їх системність, структуру або зміст.

Тому, формулюючи поняття даної науки, ми перш за все в загальному вигляді формулюємо її предмет, а потім вже на цій підставі визначаємо особливості методології, стан сучасних досліджень та перспективи розвитку. І навпаки, аналіз того чи іншого визначення науки дає змогу охарактеризувати предмет дослідження.
Основні визначення науки юридична деонтологія.

Сливка С.С. визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов´язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема.

Горшенєв В.М. стверджує, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

Шмоткін О.В. під юридичною деонтологією розуміє систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних на особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей."
Отже, до характерних ознак науки "юридична деонтологія" слід віднести:


  • це одна із юридичних наук, яка входить до системи гуманітарних знань;

  • юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв’язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

  • наука "юридична деонтологія", виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;

  • юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

  • характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.


3. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна.

Предмет та структура курсу юридичної деонтології

Характеризуючи предмет навчальної дисципліни, слід звернутися до визначення науки "юридична деонтологія", в якому говориться, що це система загальних наукових знань про юридичну науку та юридичну практику, про вимоги до працівників юридичної сфери та систему формування професійних та особистих якостей працівників.



Завдання, що вирішуються навчальною дисципліною

Поряд з іншими навчальними дисциплінами в єдиній системі підготовки фахівців юридична деонтологія виконує як загальні освітянські завдання, так і специфічні, що обумовлюються особливостями структури та змісту навчального предмету.

Серед них слід назвати такі:


  • підготувати майбутніх юристів до участі у навчальному процесі;

  • ознайомлення з особливостями сфери здійснення юридичної діяльності, як одного із видів соціальної діяльності, що відбувається у сфері права;

  • висвітлення характерних рис практичної діяльності юристів за окремими напрямами спеціалізації юридичної роботи;

  • розкриття ролі юридичної науки у здійсненні практичної діяльності;

  • характеризувати систему наукових юридичних знань, їх сучасний стан, перспективи розвитку, а також систему наукових юридичних установ;

  • ознайомлення з організацією та функціонуванням системи юридичної освіти в Україні, особливостями здійснення процесу навчання та правового виховання;

  • аргументація особи юриста у теоретичному та прикладному аспектах, визначення системи їх професійних та особистих якостей;

  • зміцнення світоглядну та громадянську позицію майбутніх правозахисників, підготувати їх психологічно до самостійної напруженої та відповідальної роботи на користь суспільства та держави.

Висновок

Отже, юридична деонтологія досліджує ще й такі проблеми, як:

  • пізнання сутності внутрішнього імперативу службового обов’язку у правових ситуаціях;

  • пошук та встановлення правової істини самим юристом (а не іншими особами, установами);

  • використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норми природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка