Життєпис Дитинство і молодість



Сторінка1/3
Дата конвертації22.04.2017
Розмір0.54 Mb.
  1   2   3


Життєпис

Дитинство і молодість

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814[5] у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870)[6]. Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаки, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, й нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.

У 1816 році сім'я Шевченків повернулася до села Керелівки/Кирилівки (нині Шевченкове Звенигородського району) Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович[7]. Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина[8], а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія[9]. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки[10]. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип[11].

Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря[12]. Ознайомлюється з творами Григорія Сковороди. В період 1822-1828 років намалював «Коні. Солдати» (цей твір не знайдено)[13].

29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра і нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви.

(20 серпня (1 вересня) 1823 року) від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина[14], й 7 (19) жовтня 1823 року батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей[15]. Маючи неврівноважений характер, вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом[16].

22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича[17]. Тарас чумакує з батьком. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград)[18]. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько — Григорій Іванович Шевченко[19], мачуха повернулася зі своїми дітьми до Моринців, і Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва[20]. Як школяр-попихач, носить воду, опалює школу, обслуговує дяка, читає псалтир над померлими й навчається далі[21]. У той час Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас тікає від нього й шукає в навколишніх селах учителя-маляра[22]. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитує і «вчиться» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Київської олбасті)[23]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту[24] та із села Тарасівки Звенигородського повіту[25]. 1827 року він пасе громадську отару в Кирилівці й там зустрічається з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинств Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця»[26].

Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у Богуславі, (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж). У цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи[27]. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися у хлипнівського маляра[28]. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[29], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в вільшанському маєтку. 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками[30]. Наступного дня наказ виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка[31]. Упродовж 1829-1833 років Тарас копіював картини суздальських майстрів[32].

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[33]. Подробиці цієї подорожі мало відомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання у професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цих часів зберігся Шевченків малюнок «Погруддя жінки»[34], який свідчить про майже професійне володіння олівцем[Джерело?].

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка[35], а щоб згодом мати зиск на художніх творах (у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко живе в будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв[36]. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші[37].



1833 року він намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві).[38].

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)[39]. Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник[40]. Виконав композицію «Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо; дата і підпис Шевченка). Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в Петербурзькій академії мистецтв на одержання золотої медалі[41].

Намалював: «Смерть Олега — князя древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка[42], «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель)[43]. До цього часу дослідники зараховують також Шевченкові малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»[44], «Аполліно» — копія[45], рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі[46], «Маска Лаокоона»[47], «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело»[48], «Голова Люція Вера»[49], «Голова Генія»[50]; «Анатомічна фігура»[51]; «Германік»[52]; «Фавн, що танцює»[53].

Викуп



Портрет Василя Жуковського роботи Карла Брюллова. Зібрані за цей твір гроші в розіграші лотереї послужили для викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.

Улітку 1836 року, під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили його з впливовим при дворі поетом Василем Жуковським.[54]. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб відвідувати зали живопису Товариства заохочення художників[55]. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

(17) квітня 1838 року Шевченко разом із Аполлоном Мокрицьким відвідують Ермітаж, де оглядають твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Рені та інших) і говорять про цінність їхніх полотен.

Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський задумали викупити молодого поета з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[56]. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла[57]. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина[58]. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року[59], а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну[56].

Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837–1838 років також малярські твори, про які є згадка у повісті Шевченка «Художник», а саме:



  • «Анатомічна статуя Фішера»[60];

  • «Мідас, повішений Аполлоном»[61];

  • «Едіп, Антігона та Полінік»[62];

  • «Ієзекіїль на полі, всіяному кістками»[63].

В Петербурзькій академії мистецтв





Катерина (олія, 1842)

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100[64]. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв[65], а вже там — улюбленим учнем Брюллова[66].

Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. 23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (Найкраща робота оцінювалась № одиницею, а далі оцінки йшли по низхідній)[67].

(14) листопада 1838 року Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), вперше надруковано у харківському альманасі Бецького «Молодик»[68].

24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка у будинок № 307 3-го кварталу Васильєвської частини (тепер — будинок № 47 на 4-й лінії)[69].

Перед Новим, 1840 роком Тарас Шевченко захворів на тиф. Одужував у маєтку Федора Пономарьова — свого найближчого друга в Академії мистецтв[70].

Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському»[71]. Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841)[72].

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар»[73]. До неї увійшло 8 поезій[74]: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841)[75] та «Гамалія» (1844)[76].

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише «мужицькою мовою».

Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найпопулярніших творів українського живопису[77].

Перша подорож Україною

13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського)[78]. В червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем[79], і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі[80]. 29 червня (11 липня) 1838 — в день св. Петра і Павла — відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші Тетяни Вільхівської в її «українському Версалі» в Мойсівці, де познайомився з поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому поему «Кавказ»). В липні 1843 року в Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста — учасника руху декабристів, сина автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда». Обидва поїхали до Яготина, до Миколи Рєпніна-Волконського, щоб оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Там Шевченко познайомився з Варварою Рєпніною[81]. Цього літа він відвідував своїх нових знайомих: Закревських в Березовій Рудці, Якова де Бальмена в Линовиці, Петра Селецького в Малютинцях, Олександра Афанасьєва-Чужбинського в Ісківцях, Ревуцьких в Іржавці, Ґалаґанів в Сокиринцях та Дігтярях. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостює в рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині у сестри та братів[82]. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебуває в Яготині у Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконує дві копії з портрета М. Рєпніна (оригінал намалював швейцарський художник Й. Горнунг). Одна зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві, а друга — в Ермітажі[83].



Поет проти імперії

Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським[84]. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна»[85]. Саме тому Тарас Шевченко в пошуках історичних сюжетів мав намір звернутися до Петра Буткова. Про це поет написав у листі до Осипа Бодянського 29 червня (11 липня) 1844 року[86]. 30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив дати Шевченкові грошову допомогу для видання «Живописной Украины», визначивши для цієї мети 300 рублів і зобов'язавши його надіслати для Товариства один примірник першого випуску видання[87]. Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар»[88]. 1844 року вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки»[89]. Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)[90], ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

22 березня (3 квітня) 1845 року Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання художника[91]. Рада, розглянувши заяву, ухвалила таке рішення:

«Ст. 12. По прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко (по входящей книге № 386). Определено: Поелику Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии»[92].

Також подав заяву до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду на Україну і вільного проживання там[93]. 25 березня (5 квітня) рада Академії мистецтв видала Шевченкові квиток на право проїзду на Україну[94]. Вже в листопаді 1845 року загальні збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради від 22 березня про надання Шевченкові звання некласного художника[95].

Друга подорож Україною





Циганка ворожить українській дівчині

31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрівся з Михайлом Щепкіним і оглянув Кремль. На шляху до Києва Шевченко проїхав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми, Есмань, Кукуріківщину[96].

Весну, літо й осінь 1845 року Шевченко провів у Мар'їнському на Полтавщині (Миргородський повіт). Жив у поміщика О. Лук'яновича (в окремому від панів приміщенні), малював портрети і краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався і розмовляв[97].

У вересні він гостював у своїх родичів у Кирилівці, відвідав сестру Катерину у Зеленій Діброві, побував у Княжому[98].

Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки[99].

Восени та взимку 1845 р. Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»)[100], «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка»[101], «Кавказ»[102], «І мертвим, і живим…»[103], «Холодний Яр»[104], «Давидові псалми»[105]. Важко захворівши, наприкінці 1845-го написав вірш «Заповіт»[106], у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу.

Через яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались серед народу у рукописних списках.[107] Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа»[108] (1843 — 1845).

Арешт і заслання





Шевченко Тарас Григорович. Скульптура Миколи Шматька в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства — таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа» й відправили під конвоєм до Петербурга. Там його ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9). На допитах поет виявив неабияку мужність і незалежність: не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко й далі писав вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». У в'язниці, чекаючи кари, Шевченко написав видатний ліричний вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші, що починається рядком «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».

Заарештували Шевченка за написання віршів «малоросійською мовою», які «могли посіятися і внаслідок вкоренити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави»[109].

В Орській фортеці, всупереч суворій забороні, Шевченко крадькома малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього побуту.

Деяке полегшення становища Шевченка настало з весни 1848 року, коли його ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції під командуванням лейтенанта Бутакова. Перебування на острові Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання 1830 — 31, і заприязнився з польськими й білоруськими письменниками Броніславом Залеським та Едвардом Желіговським, з якими пізніше листувався. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештували й після піврічного ув'язнення помістили в Новопетровському береговому форті, що на півострові Мангишлак.



Далісмен-мула-аул (папір, акварель, 1851)

Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Попри найсуворіший нагляд, моральне страждання й фізичне виснаження, Шевченко таємно провадив малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Іоанн Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).

Тільки через два роки після смерті царя Миколи Першого клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 році. Коли стало відомо про майбутнє звільнення Тараса Шевченка від солдатчини, фельдфебель І лінійного батальйону Окремого оренбурзького корпусу Мусій Анакієв дав йому змогу проводити вільний від служби час на свій розсуд. Довідавшись про звільнення, Шевченко наново переробив написану ще в 1847 поему «Москалева криниця», а також почав вести російською мовою «Щоденник» («Журнал», з 12 червня 1857 до 13 липня 1858) — цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя. У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч в Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, однак не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка