Іван Пільгук григорій сковорода



Сторінка13/13
Дата конвертації28.12.2016
Розмір2.78 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Взяв жмуток дубового листя, а їй подав дукатик. Зди­вовано стривожена жінка пізнавала щось знайоме. Стоя­ла, ніби заворожена, перед кобзарем колишня козачка. А він торкнувся до струн кобзи, і вона обізвалась мело­дією смутку, любові й приязні. Грав зачаровано кобзар, злегка зрошуючи теплою сльозою струпи. Ридально зву­чали вони, голос душі виливали без слів, щоб серцем чи­тати велику пророчу печаль...

Мої брати і сестри милі! Народе рідний мій! Яка триклята недоля повергла тебе в пучину бід, зневаг, щоб в мороці віків ти ніс від роду в рід кривавий слід страш­них тортур і всю ганьбу знущань? Минуть усі лихі видін-ня-сни в історії уявлення, народе мій! І в дивній сивизні століть ти будеш жить в сім'ї новій, як прийде час.

Неначе клявся він і кобзою, і життям своїм, що буде так, бо руху сонця не спинять невігласи, тирани і кати.

Червоно лягало крайнеба сонце, обсипаючи дивним промінням похилих слухачів і кобзаря. Сидів він на призьбі під хатою своїх батьків, здавався вирізьбленим силуетом невтомного і грізного віщуна прийдешніх гро-яояипь-потрясінь.

ДУБОВЕ ЛИСТЯ

Хто наважиться спинити стрімкий орлиний лет і об­краяти обшир неба? Чия рука підійметься одірвати од персів матері дитя голодне? Чи відверне хто течію прозо­рих вод, щоб не вбирали вони в себе проміння сонця? Народжується радість не в серцях жорстоких; любить народ, служить йому навчають не тирани та їхні слуги; па подвиги ведуть не спонукання дужих, а голос совісті й душевної наснаги.

Кому збагнути силу слів пророчих — «пізнай себе»? Проніс їх поет-мислитель крізь все своє життя, прибув­ши до тихої Іванівни в родину Андрія Ковалівського. По шляху не розгубив жмутку дубового листя, хоч і довело­ся побувати ще в далекій мандрівці, навістивши друзів у Хотєтові на Орловщині й завітати до Курська.

Нарешті прибився під іванівські дуби, де часто коро­тав своє дозвілля недалеко від Муравського шляху. При­ніс сюди і жмуток подарованого дубового листя та триво­гу чулого серця. Був свідомий того, що і в найжорстокіші часи сміливі думки, волелюбне слово виривається з лабет сатрапів, залишаючи нев'янучі плоди для прийдешніх поколінь.

Десь зазнавав гонитви Радіщев за сміливе слово, ви­мовлене в «Путешествии из Петербурга в Москву». Стра­ждав і Микола Новиков за гратами фортеці. Терпів утис­ки і земляк-одподумець Яків Козельський. А Григорій Савич поніс своє слово найвіддаленішими стежками і мав рацію ще раз сказати: «Світ ловив мене, але не піймав...»

Минали дні за днями в тихій Іванівці. Сходилися під старезними дубами друзі, розмовляли, пригадували пе­режите. Приносив сюди Григорій кобзу. Вже не грав на ній, бо не слухалися його персти, часом зривалися зі

струн. Кляв кобзу на землю, прислухався, як вітер тор­кався до неї або лист несподівано упаде,— тоді почується стогін, наче щось живе обізветься, заквилить журбою не­всипущою.

Здавалося, що й трав'яні стебла тоді бриніли, вбира­ючи в себе ледь вловимі звуки струн. А віддаля донесло­ся голосіння сопілки, й чабанська пісня виринала з луго­вих шовковистих просторів. Пізнав знайомі мотиви. То ж він залишив їх на сходжених шляхах. Отже, не змарну­вав, не розгубив голосу своєї душі. Хтось зібрав його, щоб передати наступним поколінням. Житиме народ па цій горьованій землі, й по ній барвінковими звоями бу­дуть стелитися співом запліднені слова. Вопи ж бо як зернята, посіяні у добрий грунт. Хай сходять, колосяться, пожаться на радість людства.

Виходив на простори, зустрічав схід сонця. Здавало­ся, що воно народжує не тільки день, а й вікове майбут­тя. Перед його невпинним рухом навіть смерть здавалася умовним забуттям, бо народжена думка сміливця ніколи не вмре.

А ось і свіжа рілля. Плуг застиг у борозні. Ще плуга­тарі не вийшли на працю. Якась сила потягла взятися за чепіги. Так і держав їх у руках, коли батько, виряджа­ючи в світ, за звичаєм наказав проорати борозну на ко­зацькій ниві. Пройшов тоді за плугом відміряні гони, а потім здавалося, що тієї трудової ріллі не залишив на все життя.

Думками розмовляв з всеплодющою землею, наче чув її одвічний голос. Може, в ньому бринять слова ратних людей та хліборобів стародавнього древлянського князів­ства або розливається спів Бояна віщого? Чув голос тих, що поклали голови на цій, топтаній ордами, землі, захи­щаючи її від навал навісних. Пашіла земля теплом, як материнським подихом, що гріє і пестить щедротою своєю.

Не міг уже мандрувати далеко, а думка крилата ще ширяла просторами. Підіймався на горби, щоб глянути віддаля на Муравськнн шлях, яким носив колись свою юнь запальну. Забачить валку чумаків — і серце вільним птахом стрепенеться. Куди потяглися вони? З яких країв простують, братаючись із вітром і негодою? Прислухав­ся — чи не долинуть звуки чумацької пісні, в яку вкладав не раз і голос свій, і неспокій життя мандрівного. Розно­сять ті побратими пригод та недолі просторами краю сму­ток і роздолля несходимих шляхів. Ой краю — радість моя і горе! Хто збагне таємниці твоєї історії, пізнає віка­ми сіяну правду, що не корилась кривді?

Вдивлявся у далечінь, наче сподівався на прихід до нього давніх гостей, яких доля розкидала по всіх-усюдах. Чи понесли вони його думи світами, не розгубили на роз­доріжжях плеканих мрій?.. Хай завітають у гості вони до, нащадків. Бо буде ще кроплена кров'ю ця земля предко­вічна, буде стелена січами, колисана громовицями. Прав­да ж не в квітчаних шатах гряде, а в скорботах гірких родиться. Пізнай же себе, орачу землі. Пізнай себе, на­роде, долею битий! Викарбуй на скрижалях свого буття титла заповітні, щоб їх не змили бурі часу!..

Задумливо повертався до улюбленого дуба, заступом копав яму-домовину. Хай власними руками буде споруд­жена вічна обитель. Готував себе до останньої мандрів­ки, з якої нема вороття. Пригорщами брав свіжу землю,

щоб зігрітою і пухкою була уготована одвічна постеля його. Поруч лежала на землі кобза. Сідав біля неї пере­почити, пригортав до лона, наче прислухався, чи вловлю­ють струни биття тривожного серця, голос душі бун­тівної.

Копав глибоку яму під дубом Григорій Савич — най-освіченіша людина свого часу, носій істини й народолюб­ства. Застелив домовину дубовим листям, поклавши і по­дарований у Чорнухах жмуток. Наче хотів вічно чути шу­мовиння величних дубів, подих просторів рідного краю.

Незабаром його передчуття справдилося. Останні кро­ки великого мандрівника привели до іванівських дубів, де він спочив у вічному забутті. Не чулося ні тризни го­мінкої, ні розпачливих голосінь над свіжою могилою. Об­рамили шанувальники імені поета живим дубовим лис­тям напис на ній:

Григорію Савичу Сковороді, в боз"Ь скончавшемуся 1794 года октября 29 дня

Надбання скарбів душі вимірюється часом і живуть у пам'яті народній. Не вмирає мислитель-поет, коли слово його заповітно бринить у віках і помножує славу на­щадків. У пантеон безсмертя увійшло ім'я його — Григо­рій Сковорода.

післяслово

Минуло чверть тисячоліття від дня народження поета-мислителя. За цей час у суспільстві відбулося багато по­дій та соціальних зрушень. Витримав довготривалий іс­пит історії великий діяч минувшини, щоб постати у всій своїй багатогранності перед нашою сучасністю.

Народ зберіг у своїй пам'яті численні перекази, ле­генди про незвичайне життя правдолюба, глашатая волі, його пісні поширювали кобзарі. Вірш «Всякому городу нрав і права» став відомою піснею. її вніс Котляревський у свою «Наталку Полтавку».

Ще на початку XIX ст. ім'я Сковороди входить в істо­рію літератури й розвитку громадської думки. Розголоси про мандрівника-філософа зацікавили багатьох. Писали про нього Іван Вернет, Ізмаїл Срезневський, Григорій Данилевський. На авторитет Г. Сковороди посилалися прогресивні російські письменники в 30-х роках XIX ст., ведучи боротьбу за розвиток передових естетичних погля­дів. М. Надєждін 1831 року вмістив у журналі «Теле­скоп» три пісні Г. Сковороди з коментарями О. Хаждеу, а пізніше — нарис цього ж автора про поета та фрагмен­ти його філософських трактатів.

1836 року журнал «Телескоп» виходив з епіграфом — улюбленим висловом Г. Сковороди — «Nosce te ipsum» («Пізнай самого себе»). Саме в цьому році в журналі на­друковано «Философическое письмо» (один із восьми листів) П. Чаадаева, що, як говорив О. Герцен, було подією, що потрясла всю Росію. Захищаючи принципи народності в літературі, М. Надєждін виступив того ж року із статтею «Европеизм и народность в отношении к русской словесности», в якій наводив слова Г. Сковороди.

За надрукування листа П. Чаадаева та радикальний на­прям «Телескоп» було закрито. Звернення до імені укра­їнського поета-філософа, друкування його творів, поси­лання на авторитет його імені в часи найвищого ідейного піднесення журналу є важливою подією, що характери­зує значення Сковороди в літературному процесі першої половини XIX ст.

Його твори мало з'являлися друком і ширилися в списках. Помітним явищем у культурному житті було ви­дання збірки його творів 1861 року. З приводу цього в журналі «Основа» надруковано статтю М. Костомарова «Слово про Сковороду» (1861, кн. 7), в якій говорилося про народність письменника і велику його популярність: «...B багатьох будинках висять його портрети; всякий письменний малоросіянин знає про нього; ім'я його ві­доме дуже багатьом із письменного люду; його мандрівне життя є предметом оповідань і анекдотів; по деяких міс­цях потомки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і указують на них з по­шаною; приязнь Сковороди до деяких з його сучасників становить родинну гордість онуків; мандрівні сліпці за­своїли його пісні...»

Образ Сковороди поволі входить у художню літера­туру. Поет першої половини XIX ст. Білецький-Носенко, користуючись народними переказами про життя мандрів­ного мислителя, написав байки: «Мудрець та старшина військовий», «Сковорода».

Ще в дитячі роки Тарас Шевченко читав твори Сково­роди.

...зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду.

Образ Сковороди-педагога вивів Шевченко у повісті «Близнецы». Але поет-революціонер критично поставився до філософії Сковороди, назвавши його «містиком», та не­гативно оцінював його мову. Справа в тому, що Шевчен­ко не міг ознайомитись зі всією спадщиною поета-мисли-теля, бо на той час були надруковані лише окремі його твори. Мають рацію закиди Шевченка щодо мови Сково­роди. Але тут треба зважити історичні умови, у яких він неспроможний був цілковито досягти повного онароднен-ня літературної мови і лише робив перші кроки в цьому напрямі.

Не враховуючи всього, П. Куліш звинувачував Сково­роду за те, що він «рідне слово занедбав». Але разом з тим П. Куліш у поемі «Грицько Сковорода» відзначає, що з його діяльністю «воскресіння... народу почалось».

Безперечний позитивний вплив Сковороди позначився па утвердженні нових основ поетики. Найповніше вико­ристав Шевченко сковородинські принципи музичної ор­ганізації вірша. Сковородинські традиції гуманізму, правдолюбства сприйняв і розвинув на глибокому грунті революційного демократизму основоположник нової української літератури.

З розвитком літератури в другій половині XIX та на початку XX ст. ст. чимраз повніше осмислюється поетич­на і філософська спадщина Сковороди. Це був час пуб­лікації багатьох творів. У листі до А. Кримського високо оцінив сковородинські байки І. Франко. А в статті про Шевченкову «Тополю» він писав: «Твори інших наших письменників аж до часів Сковороди і Котляревського представляють інтерес майже тільки річевий...»1.

У «Нарисі історії українсько-руської літератури» І. Франко відзначив своєрідність життя мандрівного мислителя, який «подібно до свого сучасника Жана-Жа-ка Руссо всім своїм життям проповідує відречення від гідностей і почестей світу, від ученої чи урядової ка­р'єри».

'Іван Франко. Твори в двадцяти томах, т. 17. К., Держ-літвидав України, 1955, стор. 71.

Знав твори Григорія Сковороди, високо цінив його діяльність і М. Горький. У статті «Про письменників-самоуків» (1911) він наводить епізод, в якому на запи­тання американського філософа Уїльяма Джемса про те, чи є в Росії поети з народу, було названо Сковороду. З великим інтересом вивчав його творчість Л. Толстой. Читав він книгу М. Гусєва «Народний украинский муд­рец Григорий Савич Сковорода», і робив до неї дописки, та занотував ім'я мислителя в своєму щоденникові.

Найповніше видання творів Сковороди здійснено за редакцією проф. Д. Баталія 1894 року («Сочинения Г. С. Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И Бягялеем». Юбилейное издание. 1794—1894. Харь­ков). Це перше найповніше наукове видання спадщини поета-мислителя. Багато поклав праці видатний історик, відшукуючи рукописи та списки творів Сковороди. Най­ціннішими з них були ті, що їх онука Михайла Ковалін­ського передала в Румянцевський музей у Москві. Не зрадив дружби учень мислителя, заповівши своїм на­щадкам берегти до слушного часу писання Сковороди.

Багаліївське видання його творів лягло в основу наступних видань літературно-філософської та епісто­лярної спадщини письменника. У 1912 році видав твори Сковороди з нотатками та примітками відомий сорат­ник В. І. Леніна, активний співробітник «Звезды» та «Правды» Володимир Бонч-Бруєвич. У своїх спогадах, опублікованих пізніше («Радянське літературознавст­во», 1957, № 3), він наводить судження В. І. Леніна, ви­словлені у зв'язку з вшануванням пам'яті Сковороди: «Коли прийде час ставити пам'ятник Сковороді, то ви (Бонч-Бруєвич) повинні виступити і з'ясувати народові, хто був Сковорода, яке значення він має для життя ро­сійського і українського народів».

У перший рік перемоги Великої Жовтневої соціаліс­тичної революції, ЗО липня 1918 року, була підписана В. І. Леніним постанова Ради Народних Комісарів «Про спорудження пам'ятників великим діячам соціалізму, революції та ін.», в якій ім'я Сковороди стоїть поряд з іменами Спартака, Спінози, Фур'є, Ломоносова, Нови­кова, Радіщева, Пушкіна, Чернишевського, Шевченка та ін.

Найповніше, науково коментоване видання творів Сковороди у двох томах здійснено у 1961 р. Упорядник його І. А. Табачников виконав велику дослідницьку ро­боту, вивчаючи рукописну спадщину за архівними дже­релами. Цьому досліднику належить авторство ряду наукових праць про Сковороду.

Радянські учені розгорнули велику роботу по вивчен­ню спадщини поета-мислителя, висвітлюючи по-науково­му з марксистських позицій його місце в історії літера­тури та розвитку філософії. Значний вклад у це внесли П. Попов, П. Тичина.

Багато років своєї дослідницької роботи присвятила вивченню спадщини Сковороди та історичних умов його діяльності А. Ніженець. її книга «На землі двох світів» (1970) є однією з найкращих праць на сковородинську тему, що з'явилися за останній час. У розділах «Сково­рода і Епікур», «Сковорода і Спіноза» з'ясовує дослідни­ця зв'язок філософії поета-мислителя з прогресивними вченнями найзначніших діячів у світовій культурі. Бага­то нового внесено в книгу про педагогічну діяльність Сковороди, зокрема висвітлено його працю в Харків­ському колегіумі.

Справедливо оцінюючи значення Сковороди і в житті українського народу, і в розвиткові філософії, педаго­гіки, радянські дослідники ставлять його поруч великих просвітителів-гуманістів у світовій історії.

Заслуговують уваги окремі наукові та популярні пра­ці М. Возняка, Д. Багалія, Л. Махновця, В. Яременка, В. Крекотня, Ф. Шолома та Ін. Про настрої і широкі творчі задуми створити поему «Сковорода» розповідав П. Тичина ще в ранньому вірші «На могилі Шевченка».

Ця тема протягом десятиліть творчого життя поета не залишалась поза його увагою. Можна вважати її най-трудоемкішою у задумах Тичини. Тепер здійснюється посмертне видання цієї поеми, що має художнє і науко­ве значення. У різні часи були надруковані варіанти, уривки поеми Тичини. У збірку Павла Тичини «Вибрані твори в трьох томах» (1957) увійшли такі твори, які є на­слідком реалізації багаторічного творчого задуму: «Піс­ня» (із поеми «Сковорода»), «Переспів пісень Сковоро­ди», «Давид Гурамішвілі читає Григорію Сковороді «Ви­тязя в тигровій шкурі», «Сковорода і Біснуватий». П. Г. Тичина художньо осмислив і матеріалістичні по­гляди філософа, розповів про його любов до рідного краю, про народні джерела натхнення...

Ще 1925 року Максим Рильський у вірші «Китаїв» провіщав:

...з палицею пілігрима У нові села й городи Прямує тінь неутомима Григорія Сковороди.

У роки Великої Вітчизняної війни, підносячи ідею нездоланності й безсмертя народу, письменники нага­дували традиції кращих його синів. Саме в цей час П. Тичина писав: «І сама постать Сковороди — настіль­ки вона глибоко увійшла у свідомість народу українсь­кого та митців його, що її беруть уже за центральну, за дійову особу в свої твори наші письменники та худож­ники, беруть як друга пригноблених, як полум'яного пат­ріота, як гуманіста. Зараз німецькі фашисти, пазурами впившись в Україну, нищать там на ній все те, що може перешкодити їм, їхньому на нашій землі пануванню... І так хочеться сказати їм словами Сковороди: «Ви обро­стаєте грунтами, а вдруг может то пропасть?» І ясно, що пропаде» '.

1 Павло Тичина. Вибрані твори в трьох томах, т. III. К-, Держлітвидав України, 1957, стор. 216—217.

Багатогранна діяльність Сковороди, ного самобутній характер, мандрівне життя дають багатий матеріал для творчості сучасних письменників. Цій темі присвятили свої прозові твори В. Чередниченко, В. Шевчук, П. Ля-шенко та ін. Радянські поети написали чудові вірші, в яких прославляють великого мислителя, правдолюбця, глашатая вольності. У вірші П. Дорошка постає образ «мудреця, замріяного філософа», який «до дальніх прав­нуків іде». Розповідає про великого мандрівника Д. Пав-личко у вірші «Сковорода»:

І, взявши палиию іч тину. Вій темними байраками пішов Кріпацьким дітям викладать латину. Бентежити думками рабську кров.

Заглиблюється у духовний світ мислителя І. Драч, опоетизовуючи його велику, всеосяжну діяльність. А в «Індустріальнім сонеті» М. Вінграновський звертається:

Чи чуєш. Дніпре, ріко-хліборобе!

Ще перший розум наш — Сковорода Григорій —

До тебе йшов у думнім щасті-горі...

Поетична уява Б. Олійника малює історичний шлях у вірші «Дорога»:

Дороги йшли, врізалися з розгону У племена, Помпеї, города... Сивіли і відходили Платони, І формули слідів читав Сковорода.

Сказав своє вагоме поетичне слово про Сковороду і Андрій Малишко.

У багатьох творах радянські письменники пов'язують діяльність великого мислителя з нашою сучасністю. Про нього, як творця духовних цінностей, кожна епоха за­лишила свої судження. У них наявні історією визначені закономірності й суперечності. Найвагоміше ж слово сказала про велику спадщину наша епоха.

Спадщина поета-філософа увійшла у велику ду­ховну культуру народу. Його образ відтворено в мисте­цтві живопису (С. Васильківський, І. Тжакевич, К. Тро-хименко, В. Касіян, Т. Яблонська), в скульптурі (І. Ка-валерідзе, В. Зноба), у музиці (Б. Лятошинський). Одну із станцій київського метро прикрашає погруддя поета-філософа. Село Іванівка, з яким пов'язана біографія Сковороди, було перейменовано на Сковородинівку (Золочівський район на Харківщині).

Радянські вчені визначили місце Сковороди в розвит­кові суспільного руху та передової думки:

«Вчення Сковороди про людину і про її щастя, його боротьба за народні інтереси були своєрідним відбит­тям найгострішого питання суспільного життя того ча­су— питання про долю покріпаченого селянства.

Хоч Сковорода І не вийшов за межі просвітительства і не позбувся остаточно рис ідеалізму, проте його світ­огляд еволюціонував до матеріалізму і до більш гострої постановки соціальних проблем. Своєю діяльністю Ско­ворода брав участь в антикріпосницькій боротьбі XVIII ст. Він був одним з тих, хто відіграв визначну роль у виробленні антикріпосницької просвітительської іде­ології в нашій країні, його творчість була важливим джерелом, яке живило дальший розвиток передової ук­раїнської культури, літератури, публіцистики і філософії, а пісні Сковороди знайшли своє відбиття у творчості кобзарів і лірників того часу» !.

Неоціненна роль Сковороди в розвиткові естетичної думки. Його спадщина повідає про те, що в тяжкі часи історичних роздоріж український народ носив у собі не­вгасиму жадобу волелюбства, яка виливалася в поезії та роздумах великих мислителів.

Д. Острянин, П. Попов, І. Табачников. Видатний український філософ І письменник.— Григорій Сковорода. Твори в двох томах, т. І. К., Вид во АН УРСР, 1961, стор. XL.

Творчості, пов'язаній міцно з епохою, в яку жив і ді­яв письменник, відкриває двері вічність. Багато змін відбулося на тій землі, шляхами якої ходив невтомний глашатай істини. Сталися події, що утвердили нове життя народу. Нащадки вшановують пам'ять поета-мис­лителя, який крізь похмурі обрії свого часу прозирав у світле майбуття, провіщаючи словом перемогу великої правди.

1968—1971

ЗМІСТ


ЗАМІСТЬ ПЕРЕДНЬОГО СЛОВА . . З

Частина перша

ШИРОКІ ОБРИ

Від рідної оселі......... 5

В обителі науки та мистецтва ..... 10

Поза академією......... 22

Несподівана подорож....... 28

У придворній капелі........ 34

На довгих перегонах........ 43

Київ святкує.......... 56

У класах піїтики, риторики та філософії . . 63

Частина друга

НЕСХОДИМІ шляхи

Розгадані й нерозгадані таємниці .... 75

Перша битва.......... 88

На хуторі.......... 95

Химерно плетені сіті........ 105

Зачароване коло......... III

Побратався з музами....... 113

Прощай, Переяславщино!...... 122

Шляхами Слобожанщини...... 127

Відголоси подій......... 135

Дружба........... 141

Подорож до Києва........ 145

Марення чи привид?....... 150

Основи «добройрпвія»....... 152

Тривожні дні.......... 158

Пізнай себе.......... 164

Кобзарські вісті....... . . 168

У Китаївській пустині..... .171

Легенда чи дійсність?....... 173

Частина третя

джерела мудрості

Пригоди та жарти........ 181

Мовою іносказань........ 192

О tempora! о mores!........ 205

Плоди роздумів......... 210

Думками зріднені........ 215

Слово сатирика........ 222

Вольніеть проти рабства....... 226

Дві незрівнянні подорожі...... 232

Скарби душі.......... 240

Зустріч........... 244

Дубове листя.......... 248

ПІСЛЯСЛОВО..... 252

Иван Иванович Пильгук

ГРИГОРИЙ СКОВОРОДА (На украинском языке)

Видавництво сДніпро». Київ. Володнмирська. 42.

Редактор Т. К). Биженкп Художник С. П. Савицький Художній редактор //. П. Петренко Технічний редактор П. Д. Цуркан Коректор 7". В. Грузинська

Виготовлено на Київській книжковій друкарні x ь Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР. Київ, Рєпіна. 4.



ВФ 25964. Здано на виробництво 6/ѴІІ 1971 р. Підписано до друку 9/Х1 1971 р. Папір М 1. Фор­мат 70x1087,. Фізичн. друк. арк. 8.25. Умови, друк. арк. 11.55 + 9 вкл. Обліково-индавн. арк. 12.501. Ціна 64 коп. Замовлення 503. Тираж 30 000.




1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка