Історія виникнення преси



Сторінка6/22
Дата конвертації05.05.2017
Розмір2.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
Тема 2. Публіцистична та видавнича діяльність Д. Мільтона, Д. Лільберна, Дж. Уінстенлі.

План

Активізація політичної боротьби навколо англійського парламенту висунула цілу плеяду блискучих публіцистів: Д.Гаррінгтон, Г.Паркер, Р.Овертон, У Уолвін. При підготовці до практичного заняття актуалізуються знання про політичне протистояння релігійних течій англійського пуританізму (індепенденти, левелери, дігери), як наслідок – формування різних уявлень про суспільні, політичні, соціальні та громадянські ідеали в роботах Дж.Мільтона, ДжерардУінстенлі та Дж. Лільберна.

Так, при розгляді публіцистики Дж.Мільтона, за тематико-проблематичним спрямуванням традиційно виокремлюють: антиклерикальні виступи ( "Про реформацію церкви в Англії і про причини, що перешкодили їй" (Of Reformation touching Church Discipline in England and the Causes trat hitherto have hindered it (1641 р.), "Зміст церковного устрою, спрямований проти прелатів" (The Reason of Church Government urged against prelacy (1642 р.); антимонархічні памфлети ("Обов'язок королів і урядів" (The Tenure of Kings and Magistrates (1649 р.) і "Іконоборець" (Eikonoklastes (1649 р.) та лібертаріанські памфлети("Навчання про розлучення і його пояснення" (Doctrine and Discipline of Divorce), "Ареопагітики" (Areopagitica, листопад 1644 р.).

Пропонуємо звернути увагу на наступні ідеї:



  • свобода вибору є іманентною заданістю людського існування;

  • свобода віри, вибору громадянських цінностей є природнім правом людини,

  • а ні держава, а ні церква не можуть обмежувати цю свободу;

  • рівень свободи вимірюється рівнем відповідальності, сила закону є абсолютною, їй підпорядковуються як громадяни, так і правителі;

  • кара за порушення закону неминуча.

На прикладі памфлетів «Захист англійського народу» та «Іконоборець» пропонується дослідити засоби політичної полеміка в англійській парламентській публіцистиці.

Виразником поглядів демократичних сил англійської буржуазної революції був Джон Лільберн, лідер лівого крила партії індепендентів (левелери). Лільберн – противник необмеженої монархії, прихильник парламенту. Він вважав, що джерелом влади є народ, а парламент лише виражає його волю. Особливо популярними були памфлети Лільберна "Захист природженого права Англії, спрямована проти усякого сваввілля, будь то короля, чи парламенту кого іншого" (1645р.), "Нові ланцюги Англії" (1649р.) і "Угода вільного народу Англії" (1649р.). Лільберн вимагав скасування монополій держави на проповідь, торгівлю товарами і «нестерпна, несправедлива та тиранічна – монополію на друк», вважаючи, що кожний, хто привласнює собі монопольне право, тим самим підлягає найбільшому покаранню як винний у знищенні природжених прав вільних людей Англії.

На прикладі власного життя у «Відкритому листі Джона Лільберна тюремщикам Флітської в’язниці» (1640) автор звинувачує владу у порушенні невід’ємного права людини – права на свободу. Студентам пропонується розглянути жанрові особливості тексту, відслідкувати процес переходу біографічних нотатків та спогадів у жанр політичного памфлету-звинувачення. Унаочнити й самостійно проаналізувати політичні ідеї руху левелерів студентам допоможе памфлет «Захист природженого права Англії» а також «Нові ланцюги Англії».

Досліджуючи публіцистику Джерарда Уінстенлі студентам слід звернути увагу не тільки на гостро-критичний політичний пафос його памфлетів («Новий закон справедливості», «Маніфест істиних левелерів», «Декларація бідного пригнобленого люду Англії» (1949), а й на їх виразний стиль релігійної проповіді. Пояснення поглядів (та й життєвого шляху) Уінстенлі лише політичними уподобаннями діггерства значною мірою знецінює філософсько-гуманістичний пошук цього публіциста. З одного боку, він як чи не найперший соціал-утопіст, вимагав політичної та економічної рівності, загалом спростовуючи право на існування не тільки інституту монархій, а й приватної власності взагалі . Уінстенлі писав, що земля створена для того, щоб бути загальною скарбницею, вона повинна належати всім "як звірям, так і людям", тому що створена "як загальна скарбниця для усіх". З іншого, не досить чітко уявляючи шляхи набуття такої абсолютної свободи, ідеали політичних прагненя пов’язував із общиною ( яку і спробував організувати).


Тема 3. Формування лібертаріанських ідей в інформаційному просторі революційної Англії.

Студентам пропонується узагальнити і оформити у вигляді схемі порівняльні характеристики лібертаріанської та авторитарної преси за напрямками комунікаційних потоків влада – аудиторія, монолог – діалог, автор – поширювач – аудиторія. На прикладі преси Давніх часів та видань англійської революції унаочнити загальні положення пропонованої теорії.

Питання цензури, засобів її впровадження та феномени ефективності слід ув’язати із конкретикою журналістської діяльності Дж. Лільберна, Джерарда Уінстенлі, Марчмонда Нідгема та інших. На прикладі діяльності Лестранжа охарактеризувати засоби контролю над видавничою справою та «диявольськими листками» (приватне листування та листки-новини) у «чорне десятиліття» періоду реставрації.

Активізація розвитку ринку інформації в революційній Англії спровокувала появу числених газет. Для Англії XVII століття характерні чотири типи періодичних видань: інформаційні, аналітичні, сатиричні і рекламні. Перші ("Mercurius Britanicus" ("Британський вісник"), "Mercurius pragmaticus" ("Корисний вісник"), "Mercurius Sivicus" («Гражданский вестник») були націлені, насамперед, на комерційний успіх і призначалися для усіх. Теж можна сказати і про рекламні видання, головні засоби вони одержували не від читачів, а від замовників реклами. Аналітичні видання ("Mercurius Politicus" ("Політичний вісник") були націлені не стільки на комерційний, скільки на політичний успіх. Як у випадку з рекламними виданнями, газета тут була не самостійною метою, а засобом до досягнення іншої, більш важливої мети.

В середині XVII ст. в Англії з’являються сатиричні вісники - «Меррі Меркурі» («Веселий вісник»), «Меркуріус Дьяболікус, о Хел'з Інтелідженсер» («Диявольский вісник»),  «Меркуріус Анти-Меркуріус» («Вісник анти­вісник»). Від імені генерала Т.Ферфакса видавався досить популярний щотижневик "A Perfect Diurnal", чи "Journal". Погляди левеллеров відбивала "Moderate", що видавалася Мобботом.

Поєднання аналітичних і інформаційних жанрів на сторінках газет – явище рідке, хоча в роки революції воно було звичайним. Макет газети був украй примітивним. Звичайно газета являла собою лист невеликого формату, на якому розміщалися матеріали, розділені абзацами. Заголовки застосовувалися рідко.

На прикладі історичних описів пропонується порівняти тематико-стильовий склад видань.

Поняття свободи у 1640-х рр. потребоване було не тільки у політичній сфері. Так, досліджуючи проблеми розлучень, Мільтон захищає необхідність і моральність свободи розірвання шлюбу, виступає поборником прав "вільної душі людини" ("Навчання про розлучення і його пояснення" (Doctrine and Discipline of Divorce),"Судження Мартіна Букера про розлучення" (The Judgement of Martin Bucer concerning divorce)

Ідея свободи преси від попередньої цензури стала основою "Ареопагітики" (Areopagitica, листопад 1644 р.) – найбільш популярного з усіх публіцистичних творів Мільтона. "Ареопагітика" стала першою книгою, спрямованої проти цензури.

Серед головних ідей памфлету звертаємо увагу на наступні:



  • Оскільки текст написаний у формі промови, слід оцінити чіткість задуму та наявність продуманого плану памфлету. Пропонується опрацювання першоджерела за наступною схемою:

  • заклик до англійського парламенту щодо скасування закону про цензуру від 1643 р.;

  • огляд Д. Мільтоном сучасних тенденцій розвитку преси; нагадування про свободу слова та цензурні обмеження в давньогрецькому суспільстві;

  • нагадування про свободу слова та цензурні обмеження в давньоримському суспільстві та за часів Середньовіччя;

  • аудиторний принцип побудови текста.

Специфіка формування інформаційного простору в ХVIII ст.

Тема 1. Філософські основи ідеології Просвітництва, концепції світу та людини.

Епоха Просвітництва стала поворотнім етапом в історії європейської цивілізації. Абсолютистські режими в ХVІІІ ст. почали змінюватися демократичними, феодальні економічні відносини поступаються місцем капіталістичним, у науці і філософії панує раціоналізм, у політичному і релігійному житті – принципи толерантності (укорінюються й отримують юридичне оформлення концепції «природних прав людини» і демократії). Позначені явища пробивали собі дорогу важко – ХVІІІ ст. стало епохою кривавих революційних потрясінь і війн за незалежність. «Просвітництво за допомогою світла розуму» – таким було гасло прогресивних сил Європи.

Нові ідеї поширювалися завдячуючи не тільки традиційним для Європи мандрам, міжнародній книжковій торгівлі, перекладацькій діяльності. Все чіткіше унаочнюються принципи формування й укорінення категорій єдиного інформаційного та культурного простору.

Оскільки в інформаційній системі Просвітництва практично відсутній факт як такий, власне подія (за Анрі Дюрантоном), то особливого значення набувають журнальна публіцистика, епістолярний жанр, літературні кореспонденції, памфлети, мемуари, численні чутки, етикет та мода.

Початок європейського Просвітництва пов’язане з ідеями англійських деїстів і філософів кінця ХVІІ ст. Прийняття в 1689 р. «Біля про права» стало знаменною подією не тільки для Англії, але і для всієї Європи.

Філософським стрижнем Просвітництва стала доктрина Дж. Локка. Висловлене ним положення про те, що «ми народжуємося вільними, так само, як ми народжуємося і розумними», стало гаслом епохи (у роботі «Про цивільне правління», 1690). Вольтер писав, що «Локк розгорнув перед людиною картину людського розуму, як чудовий анатом пояснює механізм людського тіла». Звертаємо увагу студентів на ідею Локка щодо втрати віри як абсолютного авторитету перед очєвидними вимогами розуму («Досвід про людський розум», 1690). На прикладі становлення нормативних поетик (згаданих з курсу «Історія світової літератури») пропонується сформулювати головні ознаки поняття норма в естетиці та літературі.

В якості обговорення пропонуються теорії щодо формування єдиного інформаційного простору (ідеї В.Строєва, М.Фукса) та поява ідеалу авантюриста у інформаційному та побутовому просторі європейських країн.

Тема 2. Роль преси у розповсюдженні просвітницьких ідей та формуванні громадської думки.

Розум та Природа, як основа філософських та соціальних суджень епохи Просвітництва, актуалізували ідею «природної людини», як наслідок, - поява нового прогресивного героя, нових наукових, естетичних, моральних і інформаційних стандартів. В ході обговорення пропонується узагальнити сталі і змінні процеси у становленні та розвитку європейського інформаційного простору ХVІІІ ст. Особливу увагу звертаємо на принципи звичаєвої журналістики, її універсальні жанрові форми, активність авторського «слова», жанрово-тематичні преференції. На прикладі «Афінської газети» (1691) унаочнюються загальні тези щодо реабілітації приватного життя і загальних неполітичних тем.

Епоха Просвітництва визначається як століття журналів. Слово «журнал» походить від латинського «дьерналис» («щоденний»), що нагадує «акта діурна» Юлія Цезаря. Особливість перших європейських журналів – переважно наукова орієнтація, але наукове переписування не могло втягнути в комунікацію досить велике число учасників (перший європейський журнал («Журнал учених», 1665-1828) був створений з ініціативи французького міністра фінансів Жан-Батиста Кольбера). Тому поява видань, орієнтованих на пересічного читача, не дуже глибоко зануреного у тонкощі політичних дискусій, сприймалася як певна культурна революція, а потребованість моральних видань була актуальна протягом століття.

Не випадково найвдаліші примірники перевидавалися неодноразово: так протягом століття «Спектейтор» витримав 55 перевидань, «Татлер» і «Гардіан» - по 26. У ході практичного заняття пропонується згадати варіанти просвітницьких журналів у світовій та російській літературах, на прикладі російської сатиричної журналістики (видання «Трутень», «Трудолюбивая пчела», «Живописец», «Почта духов») пропонується проаналізувати національні та жанрово-стильові особливості вказаної періодики.

У журнальній типології видань епохи Просвітництва пропонуємо виокремити наступні напрямки:


  • власне моральні тижневики (їм присвячені окремі практичні завдання);

  • літературно-критичні видання;

  • літературно-політичні журнали;

  • політичні журнали та газети революційного періоду.

Тема 1. Моральний тижневик як тип видання.

Задача просвітницької журналістики – повчати розважаючи. Тому мова моральних тижневиків різнилася простотою і ясністю, а теми, що у них розглядалися, зазвичай були актуальні та цікаві пересічному читачеві. Заклик журналу «Спектейтор» «вивести філософію з кабінетів і бібліотек, шкіл і університетів та оселити її в клубах та зібраннях, в кав’ярнях та за читацьким столом» (Spectator.-1711.-№10) ставить не тільки нові завдання популяризації культурних та філософських ідей, а й свідчить про впливовість просвітницької преси, яка, наприклад, в Англії вважалася «четвертим станом», а щорічний тираж ведучих газет зріс до 10 млн примірників.

Звертаємо увагу студентів на важливість скасування «акта про ліцензії»(1695) та впровадження нових форм тиску на пресу («податки на знання», правило «піллорі» тощо).

Аналізуючи ідеологічні та культурні концепти Просвітництва, слід закцентувати на активності громадянської позиції більшості просвітників, як наслідок, - поширення «духу критики» та розквіт сатири, яка пронизує усі жанри і стає чи не найвизначальнішою рисою англійської просвітницької публіцистики.

В межах дискусії навколо питання про результативність різних видів сатири (викривальної, морально-дидактичної, «сатира на звичаї», «сатира на порок»), студентам пропонується оцінити змістовні та стильові характеристики торійського щотижневика Дж. Свіфта «Дослідник» (він вів його з листопада 1710 по 1711) та особливості повчальної журналістики Джозефа Аддісона (Addison, 1672-1719) і Ричарда Стіла ( Steele, 1672-1729) у виданні «Глядач» (1711-1712).

Пропонується наступний план порівнянь тематичних та жанрових особливостей видань:



  • Структура жірналів. Особливості побудови моральних часописів.

  • Політична тема в журналах. Роль політика у суспільстві.

  • Завдання морального тижневика. Форми виховання читацької аудиторії.

  • Герой журналу. Авторська позиція у виданнях. Принципи поліфонізму в композиції журналу “Глядач”.

  • Антигерой у журналі Дж. Свіфта.

Узагальнюючи історію становлення англійських моральних тижневиків, визначимо хронологічні етапи:

1704-1713 – журнал Д.Дефо «Огляд подій у Франції та іншій Європі», завдячуючи великій кількості «позаштатних» кореспондентів вважають першим «народним» власне англійським журналом. Дефо навіть одержав прізвисько «пан Ревью». Активне уведення регіональних новин, опис скандальних світських та гучних громадських подій, жанрові новації (репортаж, подія очима свідків тощо) забезпечили національну популярність виданню, а Дефо вважають батьком англійської журналістики.

12 квітня 1709-1711 рр. – журнал Р.Стіла (з 1710 р. видавничим проектом свого друга зацікавився Джозеф Аддісон) «Базіка Ісаака Бікерстафа» (The Tatler) поклав початок не тільки англійській, але і всій європейській повчальній журналістиці. Видання починалося зверненням Бікерстафа, що пропонував читачеві «повчальне і разом з тим цікаве читання», «добродійне і необхідне». В основі кожного номера – есе – що відповідало трьом вимогам: відсутність суворих канонів, повчання (життєвими прикладами та побутовими сценками) та стислість. Крім есе, у кожному номері містилися дрібні оголошення і замітки («Базіка» виходив три рази на тиждень).

1 березня 1711 р. – журнал Дж. Аддісона і Р. Стіла «Глядач» (The Spectator), найтиражніше (14000 примірників) і найбільше за читацькою аудиторією (уся Європа та колонії), найчисленніше за кількістю перевидань (55 разів лише у 18 ст) та епігонів (близько трьох десятків). «Глядач» проіснував два роки – усього вийшло 555 номерів, в останньому номері було оголошено про несподіване одруження одного з персонажів і про раптову смерть іншого.

1713 р. – журнал «Опікун» (The Gardian) мав майже такий же успіх як і «Глядач», однак проіснував біля року, після чого видавничий тандем Стиль-Адісон розпався.

1713-1714 рр. – Стіл видає самостійно журнал «Англієць» (The Englishman).

У Франції журналістські ідеї Адісона і Стиля використовувалися Пьером де Маріво й абатом Прево. У журналі Мариво «Французький глядач» (1722-1723), де сам заголовок перегукується з англійським «Глядачем», помітне прагнення познайомити французького читача з англійськими культурними традиціями. Мариво не був наслідувачем – сповнена неологізмів, мова його журналів одержала найменування «мариводаж».

Антуан Франсуа Прев, більш відомий під ім'ям абата Прево, познайомився з методами і прийомами англійської журналістики під час вигнання. У 1733 р. Прево у Лондоні заснував за зразком «Глядача» щотижневий журнал «За і проти» (1733-1740 р). Він створювався в Англії, але поширювався в Парижі, став помітним явищем у журналістському світі Франції. Сам заголовок журналу Прево маніфестував прихильність до об'єктивності, правдивості і надійності інформації. Сам Вольтер домагався того, щоб рецензії на його добутки містилися в журналі абата Прево.

У Німеччині лінія англійської просвітницької журналістики була продовжена повчальними виданнями «Разумник»(1713-1714), «Весела подруга» 1718, «Бесіди живописців» (1721-1723), швейцарських видавців Бодмера і Брейтингера і виступаючим проти них журналів Готшеда «Чесна людина»(1728), «Вільнодумець»(1745), «Іпохондрик»(1762). Особливе місце в німецькій журналістиці зайняв журнал «Гамбурзька драматургія Г. Э. Лесінга. Лесінг виступав за створення національного театру і писав, що його журнал буде критичним переліком усіх п'єс, що будуть ставитися на сцені і буде стежити за кожним кроком сучасного мистецтва. Задачею журналу стало формування театрального смаку нації, і хоча видання проіснувало всього два роки (1767-1768,) йому було призначено вийти за літературно-критичного часопису. Політичні видання Германіїї – Шубарт, Віланд. Тематика газети “Німеські хроніки”. Особливості жанрово=стильової структури видання.

Характеризуючи структурні особливості просвітницьких журналів, звернімо увагу на певну усталеність та послідовність таких елементів: датування, нумерація, епіграф, есе, поточна інформація.

Для закріплення знань про основні типологічні особливості моральних тижневиків, пропонуються тестові завдання


Тема 2. Англійська преса та публіцистика епохи Просвітництва.

При підготовці до практичного завдання слід звернути увагу на національні особливості формування як ринку преси, так і розвитку журнальної періодики. Скасування цензури, впровадження нових форм тиску на видання (перш за все економічного характеру) змушують пресу не тільки шукать нових форм і засобів самовиразу, а й активно боротися за професійні права, проти чисельних привілегіій влади.

Так, аналізуючи публіцистику Дж. Свіфта та Д.Дефо, студентам пропонується згадати висновки дискусій на попередніх заняттях щодо типів сатири і проілюструвати їх прикладами із публіцистичного доробку англійських просвітників (зосереджуємо увагу перш завсе на памфлетах Д.Дефо «Найкоротший засіб розправи з дисидентами» (1702) та Дж.Свіфта «Листи сукнаря» (1724)). При порівняльній характеристиці пропонуємо орієнтовний план аналізу:


  • історичні події, що спровокували появу памфлетів;

  • роль героя-оповідача («удаваний автор») у жанрово-стильовій системі памфлетів;

  • засоби переконання читача («рівень впливовості тексту»), застосовані у памфлетах Дж.Свіфта та Д.Дефо;

  • результативність публікації.

Важливою проблемою для англійської журналістики першої третини XVIII в.  стала боротьба за «відкриття» парламенту для преси. Наявність «парламентської превілеї» (прийнята парламентом у 1729 р. і неодноразово подовжено термін) не дозволяла пресі висвітлювати події в діяльності законодавчого органу країни. Студентам слід звернути увагу на поступовість зміни відношення преси до таких превілеїв.

Так, щомісячний журнал Едуарда Кейва «Джентльмен'с Мэгэзин» («Журнал джентльмена»), заснований у 1731 р. спочатку лише передруковув інформацію з інших видань, подавав огляди внутрішніх і закордонних новин. Але вже через п'ять років потреба в актуальній політичній інформації змушує засновника порушити закони і повідомити про парламентські суперечки спочатку відкрито, а після арешту і відбуття ув’язнення - у вигляді звітів про засідання сенату ліліпутів, імена виступаючих повністю не наводилися, але освічені читачі прекрасно розуміли, про кого і про що мова йде.

З іншого боку, життєвий шлях та журналістська діяльність Джона Уілкса свідчить про можливість протистояти цензурним заборонам. На прикладі публічного суду над виданням “Норд Брітон” студентам пропонується оцінити впливовість і самостійність судової гілки влади в Англії XVIII ст. і юридичні наслідки справи (право журналіста на захист). Для опрацювання додаткової літератури та підготовки рефератів і виступів орієнтуємо студентів на наступні теми:


  1. Листа Юніуса та їх вплив на процес звільнення англійської преси від парламентських привілеїв.

  2. Видання Вудфолів та становлення традицій висвітлення парламентських дебатів.

  3. «Справа Уілкса» в історії англійської преси.

  4. Соціо-політичні аспекти формування податкової системи в Англії на прикладі «податків на знання».

  5. Двохсотрічна таємниця англійської журналістики: хто ховався за псевдонимом «Юніус».

При характеристиці ринку англійських газет слід звернути увагу на дві обставини, що стануть формуючими чинниками національної преси у подальшому. Перш за все, це поступове формування преси за вертикальною моделлю, тобто пріоритетність столичних лондонських видань у розповсюдженні щоденної інформації (нагадаємо, 3 1702 у Лондоні виходить перша англійська щоденна газета «Дейлі Курант»). Наприкінці століття таких налічувалося близько десятка. Разом з тим, поява провінційних тижневих газет засвідчує потребу у місцевих новинах.

По-друге, відбувається певна диференціація преси на якісну та масову (у майбутньому qualities & popular). Вже Свіфт, ідучи з посади редактора журналу «Дослідник», з сумом констатуватиме не тільки про посадові зміни ( видавцем стала міс Менслі), а і про якість видання («передбачаю, що це буде погань»). Навіть географічне протистояння Фліт-стріт (де розташовані редакції старих поважних видань) і Граб-стріт (де перебувають операрії – традиційні носії «брудної» невиваженої інформації, чуток та пліток) неоднарозово згадується в історичних текстах. Преса неодноразово става об’єктом критики навіть в моральних тижневиках. Так, Генрі Філдинг (1707 – 1754) у передмові до свого журналу «Тру Патриот» («Щирий патріот», 1745) критивав сучасні йому газети за відсутність правди і змісту, порожнечу і поверховість.  Критичною спрямованістю відрізнялися видання  Тобайаса Смоллетта (1721 – 1771) «Сосайети оф Джентльмен» («Суспільство джентльменів»), «Критикал Ревью» , «Бритиш Мэгэзин» («Британський журнал»).

Важливу роль у такій якісній поляризації відіграла газета Д.Уолтера «Таймс» (The Times, 1785). Студентам пропонується праналізувати перші примірники газети із архіву видання.

Велика французька буржуазна революція та розвиток преси.

Тема 1. Революції та преса

Активна політизація європейського інформаційного простору зазвичай пов’язана із резонансними подіями у Франції в 1789-1794 рр. При проведенні практичних занять студентам слід звернути увагу на актуалізацію ідеологічної та пропагандистської функційї преси у революційну добу. Власне революційна преса і зумовила появу інституціональних характеристик засобів масової інформації.

Хронологічне виокремлення трьох етапів революційних процесів ( травень 1789- серпень 1792; 10 серпня 1792 – 2 червня 1793; 1793 – 9 термідора 1794) ставить на меті з’ясувати не тільки типологічні особливості преси, але й умотивувати хронотопом подій зміни в видавничому процесі. На прикладі тижневика Прюдома і Лустало «Паризькі революції», газет К. Демулена «Революції Франції і Брабанта», П.Бріссо «Французький патріот», Жака Рене Ебера «Папаша Дюшен» студентам пропонується проаналізувати особливості редакційної політики, інформаційне наповнення революційних видань, з’ясувати політичні та соціоекономічні передумови появи «персонального журналізму».

Преса якобінців була самою масовою і впливовою. Порівнюючи Марата з відомими журналістами цієї епохи, Демуленом і Эбером, Тарле підкреслює, що популярність буржуазної «Революції Франції і Брабанта» з її жвавістю і розважально-революційним пафосом і плебейський «Пер Дюшен» з її зловживанням лихослів'ям і жаргоном були незрівнянною із загальною любов'ю до «Друга народу». Це виділяє його не тільки серед журналістів, але й серед лідерів революції взагалі. «Народ, той самий «добрий паризький народ», для якого писав Марат, визнав його своїм, ніколи не вважав його «паном», яким для паризької маси завжди був і залишився, наприклад, хоча б той же Робеспьер, непідкупний, чистий і чесний революціонер». Секрет популярності Марата простий. Дві речі зробили його щирим другом народу: 1) те, що він завжди наполегливо захищав інтереси «маленької людини», санкюлота; 2) проста, зрозуміла народу й одночасно «запальна», мова газети Марата. На відміну від більшості лідерів революції Марат не був оратором. І проте його чув весь Париж. Газету «Друг народу» парижани читали вголос для своїх побратимів майже з перших днів революції. Відразу ж після узяття Бастилії Марат звернувся в комітет свого округу з проханням виділити кошти на типографський верстат і друкування газети. Він не міг друкувати газету на свої гроші, як це робили Мирабо чи Бриссо. Сам він писав у номері від 2 березня 1793 року: «Я мав до моменту революції вже сформовані переконання...Я вирішив обнародувати свої ідеї і заснував «Друг народу». Газета стала виходити з 12 вересня 1789 року. Марат відразу ж виступив проти тих, хто вирішив обмежити революцію її першими формальними досягненнями, майбутніх зрадників Лафайета, Мирабо, Бриссо, Неккера, Бальі. Особливості стильової манери Марата. Памфлет “Знами покінчено” та традиції політичної пропаганди в газеті.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка