Історія виникнення преси



Сторінка5/22
Дата конвертації05.05.2017
Розмір2.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
Тема 1. Роль усного слова в Давній Греції та Римі.

Осмислення появи особливого виду художньої діяльності – мистецтва переконувати - неможливе без урахування агоністичного (від гр. – змагання, гра, бій, судовий процес) характеру грецької меyтальності. Агоністика як фундаментальний принцип грецької культури зумовила не тільки посилення колективістських тенденцій, але й поставила на небачену висоту роль усного слова. Формується діалектика як мистецтво роздуму й риторика як мистецтво красномовства.

Треба звернути увагу, що ораторське слово було невід’ємною частиною державної системи, а вміння володіти ораторською майстерністю стало визначною рисою образу “громадської людини”, як ідеалу демократичної Греції. Становлення судової та юридичної системи, захист державності, усування порушників полісної ідеології через остракізм відбувалися на загальних зборах – вече (екклесіях), де право слова мав кожний вільний громадянин.

Розвиток риторичного типу публіцистики зробив престижною професію логографа (  - той, що пише промови для інших) і супроводжувався становленням мистецтва створення епопеї (характеру), теорії правдоподібності як типу аргументації, винаходом чисельних прийомів і фігур: “загальні місця”, ентімема (риторичні силогізми), софізми, енкоміея (хвалебна промова), погос (гнівне обвинувачення), іронія .

Треба звернути увагу на появу діалогу як форми філософської публіцистики (Сократ, Платон) і діатріби – жанрової форми філософсько-моралістичного “увіщування”. Показові й факти масової апробації письмових текстів. Так, текст законів Солона можна було прочитати на табличках і обговорити на площі, а звернувшись до Солона, внести певні зміни. Письмовий текст, ще не набув статусу “останньої інстанції”, це було теж саме усне слово, викарбоване на камінні, дошці, мармурі. Як будь-який діалог, своєю спрямованістю на читача антична історіографія, епістолографія, публіцистика закладали основу майбутньої періодичності письмових текстів.

На відміну від грецького полісу римська культура (753 р. до н.е. – рік заснування Риму) сприймалася як цивілізація індивідуальностей . Це, у свою чергу, зумовлює пріоритет писемної культури. Звідси жанрове розмаїття історичних записів (скрижалі, фасти, анали, “Ефемеріди”), активний розвиток літературно-публіцистичних форм (памфлет, сатира). Змінюються форми передачі побутової та офіційної інформації. Особливу увагу треба приділити римським афішам. “Corpus inscriptionum Latinarum” налічує 120 тисяч надписів.

Ці засоби інформування були достатніми для жителів Риму. Але ж велика територія Римської імперії вимагала нових форм комунікації. Функції інформаторів, як свідчать історичні документи, виконували довірені особи, або ж operarii. Такі приватні інформатори-репортери стежили за громадським життям і складали донесення патрону. Оскільки це були в основному декласовані елементи або ж вільновідпущені раби (а царина їх інтересів – чутки, скандали, плітки) – то ж професія не викликала особливої поваги. Інформаторів називали ремісниками, compilatio (крадіжник, плагіатор).

Іншим джерелом інформації було приватне листування. Епістоли Цицерона й Цезаря, Горація й Овідія сприяли багатофункціональності жанрової форми листа. Слід відзначити, що суб’єктивність викладення матеріалу, непідвладність державній цензурі зробили епістолярну творчість аналогом газетного повідомлення. На це вказує й наявність особливого жанру відкритого листа – іn publico propositae, – текст якого розмножувався й вивішувався на стінах у людних місцях.

Створення офіційної газети пов’язане з ім’ям Гая Юлія Цезаря. Отримавши консульство, Цезарь наказав складати й публікувати як сенатські, так і народні щоденні відомості. Звертаємо увагу на принципову різницю між “Acta senatus” – протоколів сенату, які направлялися в архіви й носили строго секретний характер, – і “Acta diurna senatus ac populi” (“Щоденні протоколи сенату й римського народу”), “настінна газета” Цезаря, що поширювала інформацію про діяльність сенату серед населення Риму й усієї імперії.

Змістом “acta diurna” були не тільки звіти про засідання сенату, але й промови, навіть зауваження окремих виступаючих, відомості про судові засідання. Крім того, в aктaх можна було прочитати про народження дітей у високих осіб, про різні надзвичайні події (“во время защиты Тита Анния Милона с неба валились кирпичи, что и занесено в ведомости того года” (Пліній).

Особливу увагу слід приділити двом дискусійним моментам цієї теми. Перший стосується загального характеру газети, причин її заснування. Частина дослідників додержується погляду французького історика Гастона Буассьє про антисенатський характер газети. Інші (О.Н.Корнілова, А.І.Малеін) більш обережні у висновках, сприймаючи “Acta diurna” скоріше як модернізацію актів сенату.

Інша низка проблем пов’язана з методологічним визначенням газети Цезаря як першого періодичного видання. Серйозні доводи проти цієї думки наводить Теодор Моммзен, який вважає, що журналістики як такої римляни не знали. Acta diurna – цінне історичне джерело, але ця газета не мала вирішального політичного і літературного значення

Не менш актуальною залишається й проблема виникнення цензурних органів. Сам інститут цензури , як контролюючого органу, що встановлює общину і формує склад сенату, було впроваджено в 443 р. до н.е. як наслідок дроблення патріціями консульської влади. Складання acta diurna входило в обов’язки квестора – представника громадської магістратури. Але разом з квестором у римську магістратуру входили два цензори (вони переобиралися кожне п’ятиріччя), обов’язками яких були перевірка складу общини і її освячення, а побічно цензори здійснювали нагляд за громадською моральністю. Цією високою ціллю забезпечувати морально-етичне здоров’я общини та держави виправдовувалася не тільки поява цензури, але і її подальше існування.


Тема 2. Усна та писемна комунікація Середньовіччя

Починаючи розгляд середньовічної словесності і її вплив на еволюцію публіцистики, треба одразу окреслити специфічність історичного моменту, свого роду розвою світової культури. Панування релігійної ідеології зменшило діапазон публіцистичної творчості, дистанціювало вчену культуру кліриків від народної переважно усної культури. Майбутнім журналістам слід звернути увагу на залежність становлення масових комунікативних процесів від специфіки культури та картини світу в досліджуваний період.

Співвідношення народної (“фольклорної”) і офіційної (“вченої”) традиції є продовженням проблеми існування усної та писемної культури. Середньовіччя чітко протиставило два регістри культури: високу елітарну та побутову низьку. Дуалістична модель світосприйняття в середні віки змінила загальну картину світу, перевела мистецтво із зовнішнього простору в простір внутрішній. Не випадково, найпоширенішим жанром стає агіографія та історичні хроніки. Слід звернути увагу , що саме хроніки та літописи за своїм призначенням близькі до сучасних газет, оскільки схожими засобами фіксували важливі поточні події, для більшої зацікавленості читачів описували фантастичні чутки й пригоди, суб’єктивно оцінювали своїх героїв.

Разом з тим зауважимо, що історіографічні пам’ятки були не єдиними факторами писемного поширення інформації. Якщо сага, літопис повертав читача до минулого, то конкретна сучасність, подробиці життя пересічних громадян відбилися в моралізаторських “прикладах” (exempla), у міській політичній пісні, у “покаянних книгах”, в інших неофіційних текстах, що створювалися на противагу феодальній пропаганді. Для декого створення таких текстів і їх поширення стали професією ( барди, мінезингери, скальди, трубадури, рапсоди, кобзарі, скоморохи, жонглери ).

Особливе місце в середньовічній публіцистиці займали полемічні трактати про авторитет світської та духовної влади. Суперечка про два мечі не обмежилася жанрами офіційної культури (памфлети Петра Красса, П’єра Дюбуа, юридичні трактати легістів, епістолярії релігійних діячів), але й виплеснулася на вулиці міст, набуваючи гарячих прихильників і серйозних опозиціонерів.

Що ж до усного розповсюдження інформації, то воно набувало різних форм відповідно до загального характеру середньовічного мислення. “Усна газета”, хоча і в зредукованій формі, пройшла через усе середньовіччя. К.П.Федченко вказує на існування у Франції “громадського гомеродрома”, до обов’язків якого входило щоденне оповіщення жителів про найважливіші міські новини. Великою популярністю користувалися також жонглери – “ходячі хроніки” свого часу . Цих головних носіїв поетичної творчості до появи в ХІІІ ст. міської поезії в Іспанії називали – хугларами, у Германії – шпільманами. До речі, інформаційні функції професії відбилися й на жанрових ознаках деяких форм поезії трубадурів. Так, тенсона виникла з діалогу двох жонглерів – “потішників”; сірвента своєю полемічною стилістикою нагадує середньовічні політичні дискусії.

Що ж стосується молитви та проповіді, то ці жанри стають головними формами релігійної усної комунікації. Загальнодоступність змісту, використання знайомих образів та порівнянь робить проповідь універсальною, близькою до народу.

Але ж усний тип культури вимагав постійних зв’язків. Тут ми стикаємося з одним із парадоксів середньовіччя. Власність як матеріальна й психологічна реальність, повністю залежала від сеньйора. Тому більшість людей обмежувала своє життя стінами замків або межами земельних володінь. Але мобільність інших стає “крупним феноменом середньовічної демографії і суспільства” Слід звернути увагу на те, що проповідь супроводжувалася мандрами та аскезою. Крім того, відлучені за релігійні погляди від монастиря клірики також удавалися до подорожувань. Лицарі й селяни, прочани й волоцюги, вчені й колоністи, жонглери й школярі, співці й прокажені стають пілігримами середньовіччя. Особливе місце в цих пересуваннях мали візити королівських та духовних осіб до Візантії, військові та хрестові походи.

До того ж на межі ХІІ – ХІVст. у Західній Європі з'являються заклади на зразок вищої школи. У густозаселених містах вчителі-бакалаври та школярі – студеї об'єднувались у своєрідні корпорації – прообрази перших університетів. Так, в Італії в 1189 р. виник Болонський університет, у 1224 – Неапольський, у 1303 –Римський. Англійській Оксфордський діяв з ХІІ століття, Кембріджський відкрився в 1202. Паризька Сорбонна почала діяти в 1257 році, а іспанський Сієнський університет– у 1240. Згодом виникли Краківський (Ягеллонський), Віденський, Гейдельберзький, Лейпцігський, Кенігсберзький та інші університети.

Книжка стає певною мірою масовим засобом спілкування, а її виготовлення започатковує нову галузь міської економіки. Як вважають дослідники, становлення гуманістичних ідей сприяло комерціалізації книжкової справи . Вже не тількі замовлення, а й вільний ринок формують нову видавничу політику. З’являються видавці-комерсанти європейського масштабу (флорентієць Веспасіано да Бастіччі), формуються міжнародні центри книжкової торгівлі (Флоренція, Венеція).

Не менш значні події відбуваються і в розвитку публіцистики. Жанр політичної промови відроджує традиції античної риторики, оратор замінює середньовічного проповідника. Публіцистика стає широко визнаним засобом суспільного впливу.

Особливо це стосується публіцистики народного руху та антифеодальних повстань. Критицизм віруючих, що виливався в єресі, втілювався як в традиційні, так і в нові жанри: єретичні проповіді (Арнольд Брежіанський) та промови (єресі патарів), “підметні листи”, богословько-публіцистичні трактати (Джон Уікліф “Про громадянське рабство”, “Про посади короля”), прокламації, звернення (послання Джона Болла). Кола ді Рієнці, очоливши антифеодальне повстання в Римі (1347), оголосив себе народним трибуном і проголосив у Римі республіку. Його листування з Петраркою стало значною подією в політичному житті Італії, а послання поета читалися навіть на Капітолії.


Тема 1. Перші видання Германії. Виникнення книгодрукування

Для розвитку преси важливим буде вирішення таких завдань: формування міжнародного ринку, розширення комунікаційних зв’язків, технічна й матеріальна готовність до газетного виробництва, створення “соціального замовлення” на періодичну інформацію.

Винахід Гутенберга (середина ХУ століття) значно стимулював розвиток ЗМІ, поклавши початок ери друкарства, етапу відчуження аудиторії від джерела інформації. Але перехід до друкованої періодики в ХVІ – ХVІІ століттях багато в чому був обумовлений національною специфікою. Студентам необхідно мати уявлення як про загальне тло журнально-публіцистичних процесів, так і про соціокультурні політичні національні реалії, які починаючи з ХУ ст. особливо гостро зумовлюють різностадіальність розвитку світової преси.

Листи–новини й листи-газети – попередники періодичних видань – називалися по-різному (“aviso”, “novo”, “Zeddell”), але найбільш поширеною була назва “цайтунг” (Zeitung), від “цайт”– час. Хоча, як вважають дослідники, слово “газета” в значенні “повідомлення” вживалося в кельнському регіоні ще в 1300р., але вперше з’явилося в заголовку видання в 1502 “Newe Zeуtung von orient und affgange”.

Як і в Римській імперії, заможні люди утримували платних кореспондентів у великих торговельних містах і завдяки цьому одержували оперативну інформацію.

Вирішальним для розвитку такої “індивідуальної” інформаційної комунікації було геополітичне становище Германії. Роззосередженість мілких самостійних міст, незацікавлених в економічних, а тим паче політичній централізації сприяли збереженню національної роздробленості з ХІУ століття (у 1356 “Золота булла” Карла ІУ надала необмежені права князям) майже до кінця ХІХ століття, разом з тим сформувала регіональність як загальний принцип розвитку. Його основою стала міська культура.

Менш розповсюдженими були так звані “фуггер-газети”. Локальний характер їх повідомлень, наявність приватного листування, секретної інформації, цензурний контроль не дали можливості поширитися цьому різновиду рукописної преси. Але їх засновник – банкір і лихвар Якоб Фуггер увійшов в історію і як перший монополіст у торгівлі індульгенціями. Відомий монах Тецель, який викликав гнів і обурення Мартіна Лютера, був одним з агентів банкірського дому Фуггерів. Поступовий розвиток засобів масової інформації відбувався паралельно зі становленням інституту цензури. Причому світська влада проявила себе значно пізніше, ніж духовна. Книгодрукарство з’явилося в Кельні в 1469, а в 1475 книги стали виходити з цензурними позначками місцевого університету. Знаходячись під владою католицького духовенства, університети виконували цензорні функції, але з початку ХVІ століття створюються власне цензурні комісії в окремих округах. Проти “зловживання божественним мистецтвом книгодрукування” виступили й архієпископ Бертольд (Майнц), і папа Олександр VІ, який зробив спробу поширити регіональні цензурні закони на всю територію країни. Лев Х Медичи, проти якого виступив Лютер зі своїми 95 тезами, впровадив цензуру в усіх католицьких державах і підпорядкував друкарське мистецтво інквізиції та духовній цензурі. Пізніше контроль над пресою стане ознакою влади й перейде до місцевих рад.

Германія стала однією з перших країн, де з’явилася друкована газета. Незалежно від цього з’являються офіційні тижневі газети. Поява першої багатосторінкової газети, що містила суспільно важливу інформацію з усього світу, датується в Германії 1605 роком. Йоханн Каролус, книготорговець, засновує в Страгзбургу тижневик “Авізо”. З 1609 відомі тижневики - “реляції”, що виходили у Вольфенбюттелі. За своїм змістом це були різні рукописні (потім друковані) видання, де на 4 сторінках на всю площину шпальти містилася суха інформація та повідомлення. Незважаючи на обмежений тираж, ці видання мали поширення й за межами Германії.


Тема 2. Історія виникнення преси в Англії

В Англії, на відміну від Германії, появі преси передував розвиток книговидавничої справи й складання загальнонаціонального ринку, ліквідація адміністративної та господарчої роздробленості. Інша специфічна риса – коммерціалізація газетярської справи пов’язана зі стрімким розвитком ринкових стосунків і зі складанням політичної системи. Слід звернути увагу й на особливості англійської цензури, яка активно впроваджувалася фанатичними “захисниками”, а за часів правління Марії Кривавої та Єлизавети набула найбільш страшних форм.

Особливої національної специфіки набуває й цензура. Створена в 1488 Генріхом VІІ Зоряна палата численними ордонансами намагалася повністю регламентувати всі галузі друкарського промислу. Обмеження кількості друкарень і навіть друкарських верстатів (ордонанс 1585р.), підтримка Компанії друкарів - абсолютного монополіста в галузі видавництва, заборона на ввіз книжок з-за кордону (королівський статут 1530р.), на розповсюдження летючих листків (1559р.) та книг, “що ображали порядок й організацію англійської церкви, її звичаїв та обрядів” (королівська прокламація 1589р.) – такими є напрямки діяльності цензурних органів Англії протягом століття.

Слід зазначити, що така активна діяльність цензури значно обмежувала можливості офіційних засобів масової інформації. Книги, як і друковані офіційні видання, були привілеєм багатих. Показова історія офіційного вісника “Англійський меркурій”, видання якого було інспіроване міністром Бурлєєм під час іспанської облоги в 1588. Урядові відомості, що містилися в цьому першому періодичному органі, давали “правильну” інформацію щодо воєнних подій і розсилалися в усі частини країни. Поодинокі згадки в історичних роботах “Англійського меркурія” пов’язані з недоведеністю аутентичності пам’яток, що збереглися.

Наприкінці ХVІ ст. рукописні листки потіснили друковані збірки новин – news-ballads і news-pamphlets. На жаль, ці попередники газет залишили нам лише назви : “Новини з Фландрії”,”Новини з Германії і Голандії “, “Жахливі новини із західної Англії про пожежу Тівертон”.

Збирачем новин за професією був і Наталіель Баттер, який почав видавати власний листок новин “Weekly News” (1622). Публікував він лише факти (більшість перекладених з голандських видань), небезпідставно побоюючись цензурних перепонів. Інформаційні лакуни доводилося заповнювати текстами з Біблії, вигаданими новинами, розповідями про сирен та морських тварин. Як свідчать історики преси, судячи з усього, у Лондоні виходила ще одна одноіменна газета, що видавалася Томасом Арчером. Ця плутанина зумовлена формальною й тематичною невизначеністю перших газет, більшість яких були загублені. У первісних виданнях постійно змінювалися назви, цензурні заборони змушували видавців робити перерви в друкуванні газет

Недосконалість первісної газети викликала незадоволення читачів і навіть дошкульні сатиричні випади, як-от комедія Бена Джонсона “Постачання новин” (1626). Більш популярними були епістолярні жанри. “News letters”, як різновид рукописних видань, були набагато різноманітнішими, ніж перші друковані газети. Приватне листування давало змогу виражати політичні вподобання, уникаючи цензурних репресій.

Стрімкий розвиток преси в 30-40-х рр. ХУІ ст. був пов’язаний із політичною самоідентифікацією англійського суспільства. У листопаді 1641р. у формі газети було опубліковано звіт про парламентські засідання, а в період 1642-1649р. виходило не менш 170 щотижневих газет.



Тема 3. Історія виникнення преси у Франції

На відміну від інших країн Франція мала давній і усталений ринок рукописної продукції. У 1323 році в Парижі було 29 книготорговців, на яких працювали тисячі переписувачів. Копіювання було відповідальною справою і регулювалося особливими статутами. Слід звернути увагу на співвідношення приватного й державного сектора в управлінні друкарською справою. Приватні ініціативи в Англії, Італії, Германії жорстко обмежувалися державною політикою в галузі друку. У Франції, навпаки, університетська влада прийняла рішення викликати з Германії друкарів.

Елементи журналістики присутні і в “Газеті паризького буржуа” (1409-1444), і в “Скандальній хроніці” Жана де Труайє (1461-1483), і в “Газеті паризького буржуа” часів Франциска І.

Цензурні обмеження й заборони зумовили популярність усної та рукописної газети (нувелль ала мен), яка мала в Парижі особливо впорядковані й регламентовані форми. Вулиця Пон-неф ще за часів Фронди стала своєрідним народним форумом, де щовечора громадяни обговорювали важливі політичні події.

Розповсюдження друку та схожі темпи розвитку країн Європи сприяли майже одночасному виникненню періодичних видань. Якщо в інших країнах становлення преси пов’язане з розвитком буржуазних відносин, то винятком із цієї закономірності була поява друку й газет у Франції. Там перші видання не відносилися прямо до дій молодої буржуазії, а були інспіровані абсолютистською владою й особливо кардиналом Рішельє.

Незрілість французької буржуазії, її відсталість порівняно з італійською й англійською дослідники пов’язують з відсутністю зручних ринків великої зовнішньої торгівлі, віддаючи перевагу спокійному та вірному прибутку. Французькі буржуа займалися в основному лихварською діяльністю, реалізовували державні займи. Нова політика Рішельє по укріпленню французького абсолютизму передбачала й певну популяризацію ідей національної єдності, централізації політичної влади.

Гуманістська культура ХУІ ст., торжество французької зброї й зовнішньої політики в 30-річній війні – усе це сприяло гегемонії Франції в політичному житті Європи. Особливе місце в культурі Франції і в історії світової преси посідає Теофраст Ренодо, особистий лікар короля, власник Адресного бюро, ініціатор відкриття безкоштовної лікарні для бідних, головний керівник державних благодійних установ і, нарешті, видавець першої друкованої французької газети “Ла газетт” (“Gazette”).

Перший номер з’явився 30 травня 1631р. Чотири сторінки формату 23 х 15 містили інформацію з Іспанії, Германії, Італії. “Газетт” виходила раз на тиждень тиражем 1200 прим. Збільшуючи поступово кількість сторінок (до 12) і змінюючи якість графічного оформлення: покращується друк, з’являються малюнки.

Лише з шостого номера з’явилися повідомлення із самої Франції в рубриці “Із Сен-Жерменського передмістя Парижа”. Поступово кількість внутрішньої інормації збільшувалася за рахунок придворної хроніки, дипломатичних, військових повідомлень. Офіційний характер газеті надавали й тексти укладених політичних, торговельних угод, дипломатичних доповідей, добутих не без допомоги Рішельє, а потім кардинала Мазаріні. Як вважають дослідники, Людовік ХІІІ був автором воєнних кореспонденцій з описом походу королівських військ у 1633 – 1644 роках в Лотарингію, Пікардію та Лангедок.

Широко користувався Ренодо й матеріалами з іноземних газет. Це навіть призвело до порушення судової справи проти журналіста в 1634. Паризьке товариство друкарів і видавців вимагали скасувати привілеї, надані “Газетт”, і дозволити усім вільно публікувати всякі новини.

Ренодо видавав і додатки до газети. Місячні огляди “Реляціон де нувелль дю монд” (поточні новини світу) містили навіть коментарі до старих і нових повідомлень в газеті.

Англійська буржуазна революція і пресса

Буржуазне століття, що формується у надрах феодальної системи, вимагало широкого застосування інформації: регулярного і бажано детального висвітлення перш за все національних подій. Студентам слід звернути увагу на тісний зв’язок соціокультурних, політичних змін та формуванням інформаційних процесів і уявлень. Так, Голандія, «школа капіталізму», мала в ХVІІ ст. передові технології виробництва і найвищій рівень ділової активності, активно підтримувала видавничий бізнес. Діяльність голандських друкарів та видавців Ельзевірів була відома всій Європі. Оглядово пропонується згадати шлях розвитку видавничої справи у ведучих європейських країнах.

Англійська революція (1640-1660) викликала сплеск суспільної думки і стала важливою віхою в розвитку англійської преси, що у короткий термін виросла не тільки кількісно, а й якісно. Додатковим стимулом прогресу англійської журналістики стало фактичне знищення цензури (у 1641 році парламент скасував ордонанси Зоряної палати). Правда, Довгий парламент спробував знову ввести її в 1643 році, але ці постанови було неможливо прийняти в повному обсязі аж до встановлення диктатури Кромвеля в 1653 році. Студентам пропонується умотивувати скасування цензурних заборон не тільки політичними факторами, а й внутрішніми протиріччями цензурної інституції як такої.

Великого значення набувають і зміни у соціальній стратифікації англійського суспільства. Поява «нового дворянства», активного бюргерства значною мірою демократизували не тільки політичну систему, а й вплинули на розповсюдження республіканських ідей в публіцистиці.

При підготовці до практичного заняття слід звернути увагу на традиції культури парламентаризму в Англії і роль різних соціальних груп в процесі її формування, особливо зосередившись на політичних течіях руху пуританізму. Проаналізував загальні настанови політичних уподобань індепендентів, левелерів та дігерів, студенти повинні пояснити різнорівневий характер протистоянь під час «памфлетної війни» 1640-х рр.

На прикладі історії жанру «памфлет» слід показати можливості поєднання політичного пафосу та особистісних інтонацій, філософської проблематики та журналістської оперативності. Узагальнюючі характерні риси памфлету, зробимо висновок:



  • як найдавніший жанр літератури, памфлет має усталені ознаки ємкості та змістовності, представлена активна авторська позиція;

  • об'єкт памфлетної критики – визначені, реальні факти і люди, звідси – історіографічність політичних памфлетів;

  • розрахований на велику аудиторію і має на меті переконати читача в авторській правоті, його ціль – суспільна сенсація, занепокоєння, пробудження невдоволення.

На прикладі запропонованих текстів (памфлети М.Лютера, Дж.Мільтона, Е.Золя) пропонується виокремити типологічні жанрові риси памфлету.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка