Історія України 10 клас Тема № Україна на початку XX ст



Сторінка2/16
Дата конвертації11.05.2017
Розмір2.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Розвиток сільського господарства

Робота зі схемою



Робота з джерелами інформації в малих групах

Джерело 1

Учням надається фотографія сільськогосподарської техніки та видів діяльності селян.



Характеристика стану зерновиробництва

 

На 100 га

посівної площі

сільських жителів

Урожай

пшениці з 1 га

на початку ХХ ст.

Один сільський

Житель виробляв

пшениці (в т)

Франція

84

1,4

1,7

Німеччина

107

2,2

2,0

Англія 

79

2,4

3,0

Україна

109

1,6

0,8

 

Н. Полонська-Василенко про поміщицькі та селянські господарства

«Управління латифундій здебільшого нагадувало адміністрацію великих капіталістичних підприємств з управителями та великим штатом службовців. У тих господарствах десятки тисяч найманих робітників працювали в цукроварнях, млинах, цегельнях, заводах для переробки сировини. У той час як латифундії зростали й перетворювалися на сільськогосподарські фабрики, дрібноземельні та середньоземельні поміщики зі значними труднощами вели свої господарства, не спроможні конкурувати з земельними магнатами, купувати сільськогосподарські машини, наймати потрібне число робітників.

У приватній власності деяких селян було по кілька сотень десятин. Такі селяни мали худобу, сільськогосподарські машини, млини, наймали робітників і характером своїх господарств мало відрізнялися від поміщицьких. Водночас десятки тисяч селян не мали ні землі, ні худоби і змушені були іти в найми до поміщиків, заможних селян, працювати в різних промислових підприємствах, на цукроварнях, в шахтах. Позбавлені можливості користуватися надільною землею за браком реманенту, вони здавали її в оренду заможним селянам».

Зі спогадів Павла Скоропадського

«Нам оголосили, що будуватимуть для нас селянську хату і що ми повинні допомагати робітникам у вільний від уроків час. До нас приставили дядька Явла. Він нас вчив, як з маленькими сокирами в руках обтісувати колоди, робити зарубки тощо. Через місяць хата була вже під солом’яним дахом; тут, у комірчині, знаходилось усе необхідне для селянського господарства. Потім нас повели в поле неподалік току і заявили, що це поле нам дідусь віддав і ми його повинні підготувати під пшеницю, засіяти, а восени, якщо хліб вродить, то дідусь урожай у нас купить. Той же Явло почав навчати нас орати і поганяти биків; через кілька днів і брат, і я вже подолали основні труднощі, навчилися вести плуг, щоб не було «огріхів», і дуже поважно покрикували на биків «цоб», «цобе».

Потім від руки засівали зоране нами поле. Надзвичайно переживали, піде дощ чи ні. Дощ пішов, і ми дуже раділи, коли з’явилися перші ряди. Уродив хліб. Ми молотили його ціпами, а потім урожай звезли волами до діда».

Завдання

1. Використовуючи дані історичні джерела, охарактеризуйте стан сільського господарства Наддніпрянської України на початку ХХ ст.?

2. Які види господарств існували в аграрному секторі Наддніпрянської України на початку ХХ ст.

3. Як ви гадаєте, чому в цей період занепадає багато поміщицьких господарств?

4. Чи використовувалася сільськогосподарська техніка? В яких саме господарствах і чому?

5. Чому на початку ХХ ст. тривала міграція українських селян? До яких регіонів емігрували селяни?

6. На основі спогадів Скоропадського опишіть, як селяни ставилися до процесу праці.

Висновок:

в аграрному секторі України на початку ХХ ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства.

Органічно вписалися у нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, були змушена продавати свої землі. (Протягом 1877–1905 рр. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь.) Перетворення землі на товар кардинально змінило життя не тільки дворянства, а й селянства.

У пореформений період інтенсивно розгорнувся процес його майнової диференціації. Характерною ознакою цього процесу було не просто розшарування, а катастрофічна поляризація: 1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) досягла 5,1 %, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5 %.

Селяни продовжували сплачувати викупні платежі, численні податки та виконувати натуральні повинності. Тому соціальне становище українського селянства залишалося складним.

V. Узагальнення та систематизація знань

Заповнення таблиці

Економічний розвиток Наддніпрянської України на початку ХХ ст.

Промисловість

Сільське господарство

• концентрація виробництва,

• утворення монополій,

спеціалізація районів,

• значний вплив іноземного капіталу,

• нерівномірний розвиток українських

регіонів,

• вищі від загальноімперських темпи

розвитку,

• перетворення України на один з го-

ловних промислових районів Росій-

ської імперії


• збереження великих поміщицьких латифундій;

• перетворення землі на товар;

• посилення майнової диференціації селянства;

• посилення експлуатації народних мас;

• загострення проблеми аграрного перенаселення

 


Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Характер економіки західноукраїнських земель

Робота зі схемою



Завдання

1. На основі даної схеми дайте загальну характеристику стану економіки західноукраїнських земель.

2. Які особливості розвитку промисловості ви можете відмітити порівняно з попереднім періодом?

3. Як ви вважаєте, чому саме нафтовидобування і деревообробна промисловість стали основними галузями української промисловості?

4. Як кріпосницькі пережитки впливали на стан сільського господарства?

Розвиток промисловості та сільського господарства

Робота з джерелами інформації в групах

Галицький економіст про економічну ситуацію на західноукраїнських землях

«Вироби з тканини і прядива. Від сорочки аж до килиму, залізні й металеві вироби, знаряддя, машини, добрива, вироби шкіряної промисловості, хімічні вироби — словом, усе, чого потребує людина від колиски аж до могили, майже усе імпортуємо, купуємо, позичаємо у чужих».



Завдання

1. Яку особливість у розвитку західноукраїнської промисловості розкриває даний документ ?

2. Як ви вважаєте, чому така ситуація склалася в західноукраїнських землях?

За даними перепису населення 1900 р.

«…З усієї кількості українців Галичини власне землеробів було 94 %, робітників — 1,4 %, службовців — українців взагалі майже не було.

До Львова стікається українська людність, але співвідношення між різними національними групами залишається майже незмінним: трохи більше половини поляків…

Місто Львів у середині століття налічувало 70 тисяч мешканців, у кінці століття — 160 тисяч. Львів залишається одним з найзначніших міст імперії — п’ятим за чисельністю після Відня, Будапешта, Праги і Трієста.

Упродовж другої половини століття Львів стає великим залізничним вузлом».

Завдання

• До кожного абзацу цього документа зробіть висновки про певні ознаки розвитку економіки західноукраїнських земель.



Зі спогадів гуцулки Марічки про її подорож до міста

«Ждемо. Аж приїхало таких возив, возив. А дим идет з передньої машини. Людей багато и всі бігом у вози сідати. Учитель казав мині йти, бо я ни знала, єк тото. Так боялася, але як сіла, то вже би хотіла цим їхати. Так сиди, єк у хаті. И тепло, и лавки.

Идет колісцема машина, а так дуже фуркотить. Вулиці у місті такі, що боками стежки, а посередині вулиця. Стежками идут люди, а вулицею фіри. Стежками у вечір світла горе, а в нас такого нима. То ни своє село, і люди чужі».

Завдання

1. Що вразило дівчинку під час подорожі до міста?

2. Що привернуло вашу увагу в цій розповіді?

Висновок:

на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка.

Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині.

Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці.

Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України.

Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні про-

вінції Австро-Угорщини.

Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської

імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення.

Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось.



Становище українського населення

 Соціально-економічне і політичне становище українців на початку ХХ ст., як і в попередній період, залишалося тяжким. Зростання промислового виробництва не супроводжувалося поліпшенням становища робітників. Економічний та соціальний гніт також відчували на собі селяни. Відбувалася

дискримінація українського населення у кожній сфері народного

господарства.



Робота з документами

Н. Полонська-Василенко про становище українських селян

«У Галичині становище селян погіршувала та обставина, що дідичами переважно були поляки. Поляки обіймали також всі адміністративні посади, в їхніх руках був суд. У ХХ ст. число селянських страйків постійно зростає. 1902 року страйк, в якому взяло участь 200 000 селян, охопив усі східні частини Галичини. Селяни виявили надзвичайну стійкість, і дідичі змушені були піти на поступки. У 1906 році до 30 000 селян зібралися до Львова з вимогами не тільки економічних полегшень, але й політичних свобод та загального виборчого права. Разом з тим вони вимагали продажу поміщицьких земель. Страйки — з одного боку, масовий вихід селян на сезонні роботи — з другого, підривали поміщицькі господарства».



Завдання

1. Чим можна пояснити важке становище українського селянства на західноукраїнських землях?

2. Які форми протесту використовували селяни для покращення свого становища? Якими були їхні вимоги?

Зі спогадів Д. Купляка

«Мої батьки були малоземельними. Хліба нам вистачало, але вже на взуття чи убрання треба було заробляти. Перед війною 1914 р. мої рідні постійно виїжджали на сезонні роботи до Німеччини. Із захопленням слухав я оповідання про життя іншого народу».



Зі спогадів Павла Скоропадського

«Діяльність агентств з вербовки за океан із початком століття набула широких масштабів. Будь-який агент, що завербував сім’ю до Канади, одержував п’ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім’ї».



Завдання

1. Що об’єднує ці два документи?

2. Як ви вважаєте, чому на початку ХХ ст. тривала еміграція українських селян? Який характер вона мала?

Робота з таблицею

Розвиток кооперативного руху

• Був дуже поширеним. Найбільшого поширення набули кредитно-позикові і споживчі кооперативи;

• центром керівництва кооперативним рухом став «Ревізійний союз українських кооперативів»;

• кооперативи матеріально підтримували дрібних виробників, допомагали зміцнити господарське становлення українських селян, стримували процес обезземелення селян, допомагали їм збувати сільськогосподарську продукцію, сприяли росту національної свідомості


Узагальнення та систематизація знань

• Порівняйте економічний розвиток західноукраїнських земель з розвитком Наддніпрянської України.



Висновок: у цілому у промисловості українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, на початку XX ст. намітився значний прогрес. Проте у Східній Україні процес індустріалізації відбувався більш швидкими темпами. Промисловий переворот проходив повільніше і до початку Першої світової війни ще не завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від провідних країн світу. Це стало результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, збереження численних пережитків через засилля іноземного капіталу.

Завдання

Іван Франко у 1907 р. писав: «Наш бідний, довгі роки систематично гноблений і оглуплюваний народ власною силою й енергією підіймав себе з понижуючого стану… та з радісною впевненістю глядить у свою кращу будучність».

1. Про яку зміну у селянських настроях говорить І. Франко?

2. Н а чому було засноване його твердження?


Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Становище населення

Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн чоловік до 23,4 млн.

З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. населення західноукраїнських земель зросло з 3,9 млн чоловік до 5,9 млн.

Завдання учням

• Підрахуйте у відсотках зростання населення в українських землях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Де зростання відбувалось швидше?

.

На 1900 р. 95 % населення займалося сільським господарством, і лише 1 % був зайнятий у промисловості.



Понад 100 тис. осіб жили на прибуток від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею. Прошарок української інтеліґенції становив не більше 15 тис. чоловік. Наприкінці XIX ст. на території України, що була під Росією, лише 5,6 % українців проживало у містах, а понад 94 % — у селах; у Галичині частка міських жителів серед українців становила близько 10 %.

• Чому в містах проживало так мало українців?

Умови розвитку капіталізму в Російській імперії, в тому числі в Україні, давали капіталістам можливість здійснювати більш жорстоку, порівняно з іншими капіталістичними країнами, експлуатацію. Поряд з тим до 1913 р. по країні знизилась тривалість робочого дня з 11–12 до 9,5–10 годин.

Якщо у 80-х рр. XIX ст. місячна зарплата становила близько 12 руб. в місяць (144 руб. на рік), то за 1904–1913 рр. середня заробітна плата в галузях обробної промисловості виросла з 205 до 264 руб. в рік.

У 1884 р. грошове утримання губернаторів становило від 5 до 8 тис. руб. на рік, а віце-губернаторів — від 2570 до 4350 руб. Вчителі отримували зарплату від 500 до 650 руб. на рік.

Ціни на деякі товари

Готовий одяг можна було придбати за цінами: свитка — за 3–12 руб, шапка з барана — 2 руб., шапка 75 коп., кашкет — 50 коп., полотняна сорочка 1–3 руб., полотняні штани — від 75 коп. до 1 руб. 50 коп. Також в основному на замовлення шили чоботарі. Товар купував сам замовник на ярмарку. На ярмарках пару чобіт продавали по ціні 2–10 руб., пару черевиків — 1–2 руб. На базарах продавали: простий віз 8–20 руб., окований віз — 15–20 руб., сани — 4–6 руб., простий візок без оковування — 8–12 руб., окований візок — 15–20 руб. Ложка на базарі коштувала від 2 коп. до 6 коп. На базарах малу бочку продавали по 40–90 коп., бочку — 90 коп. — 10 руб., відро — 12–30 коп.

Зарплата робітника в 1913 році складала 30 руб. на місяць, гласного міської Думи — 250 руб. на місяць. Найдешевший буханець хліба коштував п’ять копійок, кілограм картоплі — дві-три копійки. М’ясо — 30–35 копійок за кілограм, яблуко — дві-три копійки штука. Сорочка чи штани — близько карбованця, чоботи — близько п’яти карбованців. Плата за невелику квартиру — 75– 300 карбованців на рік.

Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя

Це питання розглядається в групах.



1-а група

Учням надаються текст .

* Джерела вчителі добирають індівідуально.

Населення Черкас за 40 років (1870–1910) збільшилось майже втричі — з 13 914 до 39 649 чол. На початку XX ст. у місті були переважно одноповерхові будинки, часто криті соломою. Тільки центральна частина в районі Соборної площі мала міський вигляд. Тут проживали багаті мешканці, працювали адміністративні заклади, банки, контори. Для панівних верств населення існували декілька закладів культури: міський клуб, два громадських зібрання, комерційні й офіцерське зібрання, два кінотеатри і дві бібліотеки.



Завдання

• За текстом та фотографіями виділіть головні ознаки міст Наддніпрянської України.



2-а група

Прочитайте текст та дайте відповідь на запитання.

Селянський побут відрізняється патріархальністю. Селянська родина вставала о 4 годині ранку, і до пізнього вечора в будь-яку пору року день був заповнений роботою. За столом хазяїн різав хліб і роздавав усім, першим починав трапезу. Їли зазвичай з однієї миски, по черзі наповнюючи ложки, розмовляти

і сміятися заборонялося…

Родини робітників тулилися в так званих квартирах ліжково-комірчиного типу. Вся обстановка комірчини — це дошки для постелі, іноді матрац, стіл, 2–3 табуретки, скриня, декілька кухонних горщиків.

Родини кваліфікованих робітників нерідко мали підсобні господарства (присадибні ділянки, худобу, косовиці), повноціннішим було харчування; вечорами лагодили, шили, майстрували, пекли, читали.

Висококваліфіковані робітники виписували журнали, брали книжки в заводських і земських бібліотеках. Поступово робітники знайомилися

із самодіяльним театром, кінематографом, осередками поширення культури ставали народні будинки, недільні школи.

Відсоток освічених серед робітників був значно вищий, ніж серед селянства. Взагалі культурний рівень трудящих був низький.

У дворянських родинах великого значення надавали вихованню дітей. Дворяни своїх дочок віддавали до приватних пансіонів й інститутів шляхетних дівчат, для синів кращою вважалася військова кар’єра.



Запитання

• Які зміни у повсякденному житті відбулись в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.?



3-я група

• Як ви розумієте нижченаведене висловлювання?

Індустріалізація зробила з людьми ще одну дуже болючу хірургічну операцію без наркозу — вона розділила їх з природою…Уновому суспільстві перевагу отримали ті, кого раніше на загал засуджували, — індивідуалісти, непокірні родовим кланам, які прагнули новизни та волі. У цьому світі вже не було звичного розподілу на старших і молодших; відтепер усі були «дорослими»,

«повнолітніми».



Доля жінки

Під час розповіді вчителя учні заповнюють таблицю «Зміна ролі жінки в суспільстві».



Що нового з’явилось у становищі

жінки в суспільстві

Що не змінилось у становищі жінки

в суспільстві

 

 

. На початку свого виникнення робітнича та заробітчанська сім’ї мало чим відрізнялися від селянської. Це значною мірою визначало їх традиційний уклад, який був дуже подібний до батьківських сімей на селі. Проте у внутрішньосімейних стосунках, у розподілі родинних обов’язків, становищі молоді щораз більше були помітні зміни в бік рівноправ’я та незалежності між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми.

Уже на початку XX ст. сім’я кадрових робітників істотно відрізнялась від селянської. Кількість дітей у ній була меншою, аніж у селянській.

Селянська сім’я залишається доволі замкненою виробничо-споживчою одиницею з дотриманням усіх традиційних культурних звичаїв і обрядів.

За даними Всеросійського перепису населення 1897 р., середні показники чисельності української сім’ї були такі: Харківська губернія — 6,2 особи; Таврійська і Катеринославська— 6,1; Полтавська, Чернігівська, Волинська і Київська — 5,7; Подільська — 5,2 і Бесарабська — 5,1 особи. Подібні показники були характерні для Галичини, Буковини, Закарпаття.

В українців наприкінці XIX ст. були досить демократичні внутрісімейні стосунки, які базувалися на звичаєво-спадковій системі. Про це свідчить майже рівномірний розподіл батьківського майна між усіма членами родини, у тому числі й поміж доньками. Жінка (дружина, донька) нарівні з усіма мала право на особисте майно, яке вона могла придбати за власні гроші.

Незалежність жінки зростала у простих сім’ях, оскільки в них було лише два дорослих робітники. Тут жінка вважалась рівно- правним партнером. Важлива роль жінки відбилася в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка — за три». Традиція рівноправного становища жінки протягом віків була важливою запорукою міцності української сім’ї. Своєрідність майнових відносин позначалась і на подружніх взаєминах, які в українській родині, як правило, характеризувалися злагодою.

Докорінний злам у суспільних стосунках, поступове завоювання жіночою статтю прав на освіту призвели до появи наприкінці ХІХ ст. (1891–1892) 233 жіночих гімназій Міністерства народної освіти, 31 жіночої гімназії відомства імператриці Марії, 56 приватних жіночих навчальних закладів з курсом гімназій і прогімназій, 30 інститутів, 40 жіночих єпархіальних училищ та інших закладів.

Кількість дівчат, які в 1889 р. вступили до шкіл Херсонської губернії, виявилася навіть на 2 % більше від кількості хлопців, що розпочали навчання цього ж року.

Відповідно до перепису 1897 р., грамотність складала 21,1 % (29,3 серед чоловіків і 13,1 % для жінок). До 1914 р. вона досягла лише 27 %.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка