Історія пані ївги



Скачати 43.51 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір43.51 Kb.
Валеріан Підмогильний

ІСТОРІЯ ПАНІ ЇВГИ

З 1905 року, коли селяни вбили в маєткові її чоловіка, паві Івга Нарчевська перебралась до міста. Смерть чоловіка її не так вжахнула, як здивувала. Село стало їй незрозуміле, а селянин то й зовсім. Тридцять років прожила пані ївга на селі — і весь час селяни здавались їй надзвичайно лагідні. Принаймні такими вона бачила їх, коли вони приходили з якимсь проханням. І раптом дике збурення, палії, руїна і нагла чоловікова смерть. Пані ївга'покинула маєток і оселилась в місті — найняла невеличку кімнатку на тихій вулиці, нікуди не виїздила, нікого не приймала, тільки гуляла часом сама ввечері, а вдень читала книги. Обідати їй носили з їдальні. А в маєткові лишився син Андрій. Він був на батька похожий — так само упертий і певний. Його не здивувало село — він приїхав на другий день, як батька вбито, і вже не покидав маєтку. Почав буряки сіяти, цукроварню поставив, свині розвів, молочарню — інтенсивне господарство, казав він. Матері висилав гроші, а то й сам заїздив вряди-годи. — О, maman, ваша соціалістична книгозбірня шириться,— казав він, розглядаючи книжки на її столі. — Так, Andre, шириться, — зітхаючи відповідала пані ївга. А від'їжджаючи, пан Андрій цілував материну руку й казав: — Сподіваюсь, maman, що ви врешті покинете свою келію й переїдете до мене. Ваша кімната напоготові. Селяни, що привозили їй з маєтку масло, овочі тощо, так само прохали її повернутись.

—Їдьте до нас,— казали вони,— може, легше буде. Дуже нас Андрій Степанович у шори взяв. Воно, як по дивитися, так і нічого ніби, і заробіток єсть, а не по сові сті, вибачте... Пані Ївзі було це боляче невимовне. Одного разу вона наважилась і сказала синові: — Andre, до мене доходять чутки, що ти експлуатуєш селян... Мені соромно за себе. Ти такий освічений, ро зумний... Пан Андрій здивовано знизнув бровами: — Maman, ось плоди вашої самотності! Але пані Ївга постановила висловити йому все. Вона підвелась, скинула з себе турецьку шалю, з якою не розлучалась ніколи, й урочисто заговорила: — Апаге, ти повинен розуміти, що так бути не може. Я не буду посилатися на наукові засади. Але хіба ти не почуваєш, що повинна бути криза? Все буде зломлено. Невже батькова смерть тебе нічого не навчила? Хіба в тебе немає — даруй це слово — почуття справедливо сті? Послухай мене, віддай землю селянам, а сам візь мись до чесної праці. Не будь експлуататор! Пані ївга хвилювалась дуже. Вже ж чи не цілий рік вона збиралася висловити це синові й не раз складала в голові цю промову. Пан Андрій спокійно вислухав її, почекав хвилинку, чи не скаже вона ще щось, а далі промовив: — Матап, вам треба серйозно подумати про свої нер ви. Доконче потрібно вам змінити спосіб життя. Щиро раджу вам виїхати на час за кордон чи до Криму при наймні. Він поїхав, поцілувавши матері руку, а пані ївга зітхаючи прошепотіла: — Апаге, ти мене не розумієш...

Прийшла війна. Дев'ять років, які пані ївга прожила в своїй самотній кімнатці, зробили Її обличчя блідим, а очі блискучими, як у кокаїністки. Довгі пучки на її руках світили тоненькими кісточками, і вона притискувала ними до грудей турецьку шалю. Сусіди ненавиділи її за мовчання й урочистий вигляд. Ніхто не розумів її життя, ані думок. . Пан Андрій їздив автомобілем і був головою місцевого відділу союзу городів. Раз на два тижні він робив матері візит й привозив фруктів та цукерок. Коли війна почалася, пан Андрій сказав матері:

— Maman, може, ви пішли б працювати в один з моїх шпиталів? Таку працю тепер вважають за bon ton. Я був би вдоволений; а ви, може, дали б у такий спосіб вихід вашому почуттю до страдників. Пані Ївга похитала головою: — Ох, Andre, не плутайте мене у військові справи. Я чекаю кризи. Коли криза прийшла, пані ївга почала вже кахикати, але очі її запалали ще дужче і вона ще щільніше загорталась у свою шалю. Старечі сили не дозволяли їй поділяти народну радість на мітингах, але коли повз її вікно випадково проходила маніфестація, губи її складались твердо і руки напружувались. В глибині душі вона шепотіла: — -Благословляю тебе, народе! Син довго не приїздив, а вона чекала його нетерпляче. Аж ось він приїхав. Пані ївга з притомленою радістю спитала: — Andre, ти почуваеш? — Почуваю, maman,— ввічливо відповів пан Андрій,— але ви, maman, погано виглядаєте. Може, треба звернутись до лікаря? — Апаге,— прикро відповіла пані ївга,— хто зважає на хворобу в такій величній хвилі? Я про інше гадаю. Апаге, часу ще не втрачено; ти ще можеш спокутувати несправедливість свого життя — віддай маєток селянам, а сам вступай до с.-д.. Я благословляю тебе на такий хвальний вчинок. Пан Андрій вклонився. — Мені дуже приємно, що ви турбуєтесь про мене, maman! Але вибачте, я свого життя за несправедливість не вважаю, спокутувати його не збираюсь і до с.-д. мені вступати не личить. Я, ташап, боротись буду. — Боротися! — гукнула пані ївга.— Проти народної стихії? Апаге, згадай про батька. Пан Андрій засміявся. — Народна стихія! Вітер — теж стихія, а, проте, крутить млини. Та й з якої речі я мушу поступатись маєтком, хоч би народ і мав ва нього якісь права? Права, maman, замало, щоб щось здобути. Вибороти треба. Після цієї візити пан Андрій зник — більшовики прийшли. А пані Ївга зазнала в цей час багато пригод.

— Щасти, боже,— відмовила Настя,— чуєш, Се рього? Тринадцятилітній Серьога, син народу, був розбещена дитина вулиці. Хати він не дуже держався, гасав десь, а додому прибігав хліба перехопити. Пані Ївга одразу ввесла дисонанс в його життя: віднині він повинен був дома сидіти та вчитись. Так мати сказала, а щоб ЇЇ слово було міцніше, вона вибила Серьогу ременем. Серьога нишком прозвав пані Ївгу шлюхою в хустці» і зненави дів її всією силою своєї вільнолюбної душі. За кілька день здобули книжки, а пані ївга з глибоким почуттям обов'язку перед Серьогою взялася за навчання. Вона сказала йому: — Серж, ти повинен відчути, що нова доба вимагає від усіх таких, як ти,— покидьків капіталізму — як найвищого розвитку розумових здібностей. Інакше про летаріат перемоги не здолає... Будьмо ж учитись. Але Серьога прикинувся йолопом, висолопив язика й гарчав по-собачому. Пані ївга була спантеличена. Вона ще завзятіш узяла ся намовляти його. Тоді Серьога зробився серйозний і спитав її про значення слів, які часто вживають сердиті візники. Пані ївга з розпачу стисла руки й гукнула: — Яка безодня темряви й зіпсутості! Вона урвала лекцію, сіла в кутку на свою лаву й довго міркувала про те, як найкраще взятися до вихо вання такого хлопця. Вона знала, що це — обов'язок її життя. І шкодувала, що їй бракує підручника педаго гіки. Ввечері повернулась Настя (вона на поденну прати ходила) і, розпитавши про наслідки вступної лекції, знову безжально вибила сина. Серьога мовчки зніс, але прокляв пані Ївгу й запекло постановив дошку ляти їй. Назавтра, коли мати пішла, він тихенько повісив над дверима до кухні великий цебер з льодовою водою та прив'язав його мотузком до дверей, щоб перекинувся, як двері відчинити. А тоді лагідно покликав пані ївгу до кухні. Вона вийшла, і вода з цебра вилилась їй на голову. Серьога плигав, регочучи, до стелі, а пані ївга сіла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що передягтись. Але в серці її злоби не було. Вона шепотіла:

— Andre, зрозумій мене! Я даю відповідь за гріхи всіх наших предків. Коли повернулась Настя, вона лежала вже й палала з жару. Кашель рвав її груди. А на ранок душа пані Ївги покинула тіло.

1933 р.









База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка