Історична географія з основами етнографії: Навчально-методичний комплекс. Харків, 2010. 73 с



Сторінка5/8
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

3. Вплив людини на природу в післяльодовиковий період (голоцен)

Післяльодовиковий період наступив близько 10 тис. р. до н.е. На початку неоліту (8 тис. р. до н.е.) майже весь суходіл Землі був заселений людиною. На цей період припадає перша глобальна екологічна криза, відзначена зникненням багатьох видів ссавців.

В Америці 8 – 3 тис. р. до н.е. зникають верблюди, коні, лінивці, мускусні бики, пекарі, винторогі антилопи, бізони (крім одного виду), мамонти. Причиною було винищування травоїдних, після чого зникають хижаки, не маючи кормової бази. Винищувалися найбільш доступні та цінні тварини на м’ясо, шерсть, шкіри. Також відвойовувалося людиною середовище життя тварин – випалювалися ліси, збільшувалися площі степів.

6 тис. р. до н.е., після відступу льодовика, в голоцені клімат був тепліший, ніж нині, особливо у високих широтах. Це зумовлювало зміщення природних зон на північ, зокрема лісів. Випалювання лісу викликало більше промерзання ґрунту взимку, але й більш швидке відтавання влітку. Це призводило до утворення озер та боліт, які, в свою чергу, уповільнювали літнє відтавання ґрунту, що вело до наступу багаторічної мерзлоти.



Австралійські аборигени випалювали ліси з метою збільшення площі природних пасовищ для диких тварин, які були здобиччю на полюванні. Збільшення здобичі викликало зростання кількості населення. Пірогенні ландшафти призводили до опустелювання в умовах посушливого тропічного клімату. Це примушувало населення кочувати, переходячи на інші місця. Війни, голод та хвороби виступали чинниками, що регулювали кількість населення в умовах обмеженості продуктів харчування. Ізоляція до приходу європейців в умовах деградації навколишнього середовища (випалювання лісів, опустелювання, винищування тварин) призвела до застою в суспільному розвитку аборигенів Австралії.

В Середземномор’ї 6 – 16 тис. р. тому росли густі ліси. Їх випалювання призвело до поширення степової рослинності та, відповідно, збільшення кількості травоїдних тварин. Це викликало розвиток ерозії, карсту. Збільшення здобичі сприяло зростанню кількості населення і, відповідно, призводило до зменшення кількості тварин.

В Африці на території сучасної пустелі Сахари та напівпустелі Калахарі були стоянки первісних людей. На місці сучасної пустелі були савани, плоскогір’я покриті середземноморськими лісами, витісненими льодовиком на південь. Площа озера Чад була у 8 разів більша, ніж тепер. Були поширені великі тварини. 6 тис. р. до н.е. починається опустелювання, викликане переміщенням вологих західних вітрів із Західної Африки на північ до Європи, що було пов’язано з потеплінням клімату і переміщенням поясів атмосферного тиску. Другий фактор опустелювання – антропогенний. Застосування вогню знищує ліси, це призводить до деградації грунтів, зниження рівня ґрунтових вод, руху пісків. В Сахарі на зміну лісу прийшла савана, а потім пустеля.

При незмінному рівні розвитку продуктивних сил вичерпання природних ресурсів призводить до соціально-економічного регресу. Виходом із кризи може бути новий тип господарства, що базується на нових технологіях, нових можливостях використання природних ресурсів.
4. Передумови переходу до виробляючого господарства

Привласнювальне господарство палеоліту, досягнувши досконалості, призвело до збіднення навколишнього середовища біологічними ресурсами. Для переходу до виробляючого господарства створилися такі передумови:

1) матеріальні: більш досконалі знаряддя праці; складне за функціями господарство, що досягло досконалості у полюванні, збиранні та ін.;

2) демографічні: зростання кількості населення, яке необхідно забезпечити продуктами харчування. Так, за оцінками деяких авторів (Б.Ц. Урланіс, В.В. Покшишевський, С.И. Брук та ін.), 15 тис. р. до н.е. на Землі проживало близько 3 млн. осіб, 7 тис. р. – 10 млн., 5 тис. р. – 20 млн., 2 тис. р. – 50 млн. осіб.

3) географічні та екологічні: - Вичерпання „дарових” біологічних ресурсів, менш сприятливе природне середовище для полювання та збирання. Полювання стає ненадійним, і в пошуках здобичі племена змушені кочувати.

- Наявність рослин і тварин, потенційно придатних для виробляючого господарства;

4) духовні: знання, вірування, моральні норми. В племенах починає вироблятися екологічна етика: заборона знищення певних видів тварин і рослин.



Взаємодія економічних, соціальних, духовних та екологічних факторів могла призвести до докорінного перелому в експлуатації природних ресурсів – переходу до виробляючого господарства. Цей перехід отримав назву неолітична революція.

Спроба залучити сучасні дикі племена до землеробства у більшості випадків безуспішна. Причиною є достатні біологічні ресурси для збирання і полювання.

Неолітична революція дозволила збільшити біологічні ресурси.

Перехід до землеробства і скотарства відбувався поступово – 3 – 4 тис. р. Причинами цього є: - тривалий процес виведення сортів культурних рослин та порід домашньої худоби. Деякі вчені взагалі ставлять під сумнів можливість виведення сортів культурних рослин від їх диких „родичів”, про що свідчать сучасні безуспішні досліди генетиків.

- Виробляюче господарство більш затратне, ніж полювання та збирання, на які люди витрачали 3 – 5 год. на день. Разом з тим продукти землеробства легше зберігати, ніж продукти полювання.

- На землеробство помітно впливали природні катаклізми (посухи, паводки) в умовах низької агротехніки.



Неолітична революція не „відмінила” полювання і збирання, а доповнила їх. Існували народи, які за характером господарства перебували між збирачами-мисливцями і землеробами-скотарями. Це так звані збирачі урожаю. Вони будували господарство не на випадковому, а на планомірному збиранні одного чи декількох видів рослин (пізній палеоліт – ранній неоліт). Ці племена переходять від кочування до заготовляння продуктів харчування про запас, дбаючи про майбутнє. Вони психологічно ставляться до рослин, як землероби: дбають про урожай рослин, зберігають запаси зерна. Такими прикладами із сучасності є хлібне дерево для аборигенів Полінезії; дикий рис для індіанців сіу і алгонкінів (Північна Америка); зерна ямсу закопують аборигени Австралії при збиранні урожаю. Збирачі урожаю жнуть, не сіючи. Саме вони могли бути винахідниками землеробства.
5. Центри походження культурних рослин

Російський генетик М.І. Вавилов виділив на Землі кілька центрів найбільш різноманітного набору сортів та різновидів культурних рослин. Ці центри різноманітності і є районами походження сортів даної культури. М.І. Вавилов виділив 7 центрів походження культурних рослин.

1. Середземноморський – 11 % видів культурних рослин світу: маслина, лавр, буряк, ріпа, петрушка, цибуля, часник, льон; багато кормових – конюшина, чечевиця.

2. Південно-Західноазіатський (Мала Азія, Кавказ, Середня Азія, Іран, Афганістан, Північно-Західна Індія) – 14 % видів культурних рослин: пшениця, жито, горох, капуста, морква, диня, гарбуз, гірчиця, виноград, плодові культури (яблуня, груша, вишня, черешня, абрикос, гранат, інжир, хурма, алича), каштан, грецький горіх, фісташка, мак, троянда.

3. Східноазіатський (Центральний і Східний Китай, Японія, о. Тайвань, Корея) – 20 % видів культурних рослин: соя, гаолян, просо, гречка, чай.

4. Південноазіатський (Індія, Індокитай, Південний Китай, острови Малайського архіпелагу) – 50 % видів культурних рослин: рис, цукрова тростина, апельсин, кокосова пальма, прянощі.

5. Абіссінський (Ефіопське нагір’я) – кавове дерево, особливі види пшениці і ячменю, сорго, один вид бананів, олійна рослина нута.

6. Центральноамериканський (Мексиканське нагір’я) – бавовник, кукурудза, какао, помідори, стручковий перець, ряд гарбузових, квасоля.

7. Андійський (Південноамериканський) – картопля, маніок, арахіс, ананас, тютюн, кока, хінне дерево, каучукове дерево.

Переважна більшість культурних рослин пов’язані у своєму походженні з одним або декількома з названих географічних центрів. Це переважно гірські території. Багатий набір культурних злаків в районі Гіндукуш – Західні Гімалаї (м’які пшениці, зернобобові), а також у верхів’ях Нілу (Ефіопське нагір’я), біля витоків Тигру та Євфрату. З цих районів культурні злаки поширилися в інші регіони.



6. Поява осередків землеробства

Перші осередки землеробства з’явилися близько 10 – 8 тис. р. до н.е. у Південно-Східній Азії. Пізніше землеробство виникає в регіонах:

8 – 6 тис. р. до н.е. – Передня Азія та Східне Середземномор’я (палично-мотичне);

7 – 6 тис. р. до н.е. – Індокитай (тропічне гірсько-терасне);

6 – 5 тис. р. до н.е. – Іран та Середня Азія (палично-мотичне);

5 – 4 тис. р. до н.е. – долина Нілу (мотичне зрошуване);

5 – 3 тис. р. до н.е. – Індія (в долині Інду) – мотичне зрошуване;

4 – 1 тис. р. до н.е. – Індонезія (тропічне гірсько-терасне);

Китай (палично-мотичне);

Центральна Америка (підсічно-вогневе);

Перу (палично-мотичне землеробство).

За природними умовами це регіони переважно з теплим вологим кліматом (крім долини Нілу та Інду, де посушливий клімат), в рельєфі поєднуються невисокі розчленовані гори з родючими долинами. Виникнувши спочатку в передгірних і низькогірних місцевостях, землеробство пізніше стало переміщуватися в річкові долини. Тут вперше з’являється зрошуване землеробство.



Наслідки переходу до землеробства суперечливі:

1. Землеробство призводить до осілого способу життя (інша версія – є наслідком осілого способу життя).

2. У землеробських племен більше інфекційних хвороб і в той же час зростає кількість населення.

3. Землероби надають перевагу більш урожайним, але менш поживним рослинам, що погіршує дієту, викликаючи дефіцит білків, на відміну від полювання чи скотарства.

4. Для підтримання існування нових різновидів рослин необхідне перетворення навколишнього середовища – формування штучних ландшафтів, які є нестійкими. Випалювання лісів у поєднанні з розпушуванням та подальшою експлуатацією грунту призводить до ерозії та деградації ґрунтів.
7. Зародження і поширення скотарства

З метою збереження тваринних ресурсів навколишнього середовища люди починають застосовувати заходи: обмежують полювання, не знищують молодих тварин. Це були перші кроки до одомашнення диких тварин. Перша одомашнена тварина – собака (11 – 9 тис. р. до н.е.). Пізніше – вівці, кози, свині, велика рогата худоба (8 – 5 тис. р. до н.е.).

Скотарство зароджується в регіонах Західного Туркменістану – Тибету, де були поширені дикі копитні – яки, вівці, кози; Алтаю і Казахстану – коні, верблюди. В подальшому скотарство поширюється на Кавказ, Гобі, Іран, Месопотамію, Сірію, Африку. Скотарі вживали в їжу молоко і м’ясо, для господарства – шерсть, шкіри.

Раціональне поєднання землеробства і скотарства формує продуктивне сільське господарство, в якому поєднуються плуг і тяглова сила худоби. Наслідком такого господарювання було зростання кількості населення.

Землеробські племена запозичили скотарство у скотарських народів, однак Європа та Сх. Азія не сприйняли культури скотарів.

З розвитком сільського господарства одні племена все більше спеціалізувались на землеробстві, а інші – на скотарстві. Так виник перший суспільний поділ праці і відокремлення землеробства від скотарства. З ним був пов’язаний і географічний поділ праці, що нерідко призводило до суперництва скотарських і землеробських племен.



Висновки. Досягнення неолітичної революції поширювались від більш прогресивних племен на інші території. Більш розвинуті племена витісняють менш розвинуті, переносячи нові форми господарювання. Це або відкидає „відсталі” народи ще нижче в рівні розвитку, або вони переймають нововведення. З епохи неоліту починається прискорений розвиток племен в одних регіонах, уповільнений – в інших, регрес – в третіх.

Неолітична революція не зачепила Північну Америку та Австралію. В Північній Америці багатство мисливських ресурсів дозволило зберегти мисливський тип господарства значно довше, незважаючи на зникнення багатьох видів тварин. В Австралії дуже довга ізоляція „законсервувала” примітивну матеріальну культуру, яка збереглась до ХХ ст.

В цілому наслідки неолітичної революції були незначні в межах жаркого поясу, де велике багатство і різноманіття флори і фауни лісів та саван сприяло збереженню архаїчного типу збирачів і мисливців.
Контрольні запитання:


  1. Назвіть основні види господарської діяльності первісних людей.

  2. Які були передумови переходу до виробляючого господарства?

  3. Що собою являла «неолітична революція»? Які її наслідки?

  4. Назвіть центри походження культурних рослин.

  5. Назвіть головні райони первісного землеробства та скотарства.

  6. З чим був пов’язаний перший суспільний та географічний поділ праці?

Література:

  1. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988.

  2. Геттнер А. Как культура распространялась по земному шару. – Л., 1925.

  3. Голубчиков Ю.Н. География человека. – М., 2003.

  4. Максаковский В.П. Историческая география мира. – М., 1997.

ЛЕКЦІЯ 5. Зародження стародавніх цивілізацій



План:

1. Етапи розвитку виробляючого господарства неоліту.

2. Освоєння металів.

3. Міжплемінний обмін матеріалами у бронзовому віці (ІІІ–ІІ тис. до н.е.).

4. Зародження стародавніх цивілізацій.
1. Етапи розвитку виробляючого господарства неоліту

Виробляюче господарство пройшло ряд етапів розвитку в неоліті:



І. Архаїчне господарство. Відсутня гармонічна відповідність між виробничою базою та навколишнім природним середовищем. Не розроблена спеціальна техніка, застосовуються примітивні знаряддя праці. Освоєння територій призводить до порушення навколишнього середовища: ерозії, деградації ґрунтів. Через декілька років використання землі населення змушене переходити на інші місця. Людина ще не здатна оцінити результати своєї діяльності на перспективу.

ІІ. Сформоване землеробсько-скотарське виробляюче господарство. В залежності від умов навколишнього середовища розвиваються типи землеробства: зрошуване, підсічно-вогневе, переложне. Скотарство відгінне або придомне. Господарства стають багатогалузеві, що зумовлює розвиток техніки і відповідно – ремесла. В епоху неоліту та енеоліту було винайдене прядіння та ткацтво, оскільки одяг із шкур тварин був незручним у післяльодовиковий період в умовах потепління клімату. Сировиною були кропива, дика конопля, лико, дикий льон, шерсть. Спеціалізація общин призводить до розвитку міжплемінних зв’язків – обміну, торгівлі. Виникає первісна грошова система.

ІІІ. Верхня межа розвитку неолітичного господарства. Вдосконалюються знаряддя праці, трудові навички, способи експлуатації природних ресурсів. Розвивається нехарчовий сектор господарства. З’являються міста, культові споруди. Закладається економічна база та культурні основи перших цивілізацій.
2. Освоєння металів

Перший метал, відомий людям ще в неоліті, очевидно, золото (самородне). Спершу золото добували в Стародавньому Єгипті (Нубія, Синайський півострів), пізніше – в Малій Азії, в Індії, у Стародавньому Римі. Золото використовувалось для виготовлення прикрас, культових виробів, пізніше – карбування монет.

За іншою версією, першим металом була мідь. У верхів’ях р. Тигр (Вірменське нагір’я) знайдені мідні знаряддя праці, датовані 8 – 7 тис. р. до н.е. Відкриття міді було „необов’язковим”, в цьому не було великої необхідності, це відбулося, скоріш за все, випадково, із цікавості. Період ІV – ІІІ тис. до н.е. отримав назву мідно-кам`яний вік – енеоліт. Мідь добували на Балканському і Піренейському півостровах, в Палестині, Індії, на Кавказі, на о. Кіпр (походить назва острова – купрум). Виплавка здійснювалась шляхом простого обпалювання руди на багаттях або в примітивних печах, чому сприяла легкоплавкість металу. Недоліком міді була її низька твердість.

Метали освоювалися людиною в такій хронологічній послідовності:

- свинець – 7 тис. р. до н.е.;

- золото і срібло – 6 – 5 тис. р. до н.е.;

- сплави міді зі сріблом, срібла з золотом – 5 тис. р. до н.е.;

- олово, цинк, сплав міді з оловом (бронза) – 3 тис. р. до н.е. Спочатку бронза була дорогим і дефіцитним сплавом, оскільки родовища олова були недостатньо розвідані. Але вже у ІІ тис. до н.е. в Європі, Азії, Єгипті бронза починає переважати над міддю. Бронза значно твердіша від міді і корозійно більш стійка.

- сплави міді з цинком (латунь), оловом, свинцем – 2 тис. р. до н.е.;

- залізо – 1 тис. р. до н.е. Виплавка залізних руд і виготовлення залізних виробів почалося в Єгипті і Межиріччі. Згодом поширилося в Передній Азії, Південній Європі, Індії, на Кавказі, а пізніше – в інших регіонах стародавніх цивілізацій. Спочатку залізо виплавляли в глиняному пічному посуді, пізніше – в спеціальних глиняних горнах, а згодом і в більш удосконалених печах. Використовували головним чином болотні та озерні руди.

Застосування заліза дало потужний стимул розвитку виробництва і прискорило суспільний розвиток. Воно зробило можливим землеробство на більш обширних площах, розчищення під ріллю лісових земель, ускладнило знаряддя праці. Виплавляння металів потребувало запасів палива – дерева. У свою чергу застосування металевих знарядь праці призводило до ще більшого винищування лісів.

Виготовлення знарядь праці з металів підвищувало продуктивність праці у виробляючому господарстві та зумовлювало подальше зростання кількості населення Землі: наприкінці палеоліту на Землі проживало близько 3 млн. осіб., на початок неоліту – 5 млн., в енеоліті – 20 – 30 млн. Саме в залізному віці у більшості народів Євразії відбувся перехід від первіснообщинного до рабовласницького ладу і розквіт перших цивілізацій.

Можна простежити таку хронологію у поширенні металів у різних регіонах світу (рис. 1):



Рис. 1. Етапи поширення металів в окремих регіонах світу
- 7 – 6 тис. р. до н.е. – південь Малої Азії, Вірменське нагір’я (верхів’я р. Тигр), хребет Загрос (Західний Іран);

- 5 тис. р. до н.е. – Східне Середземномор’я (низов’я Нілу, Палестина, Греція, Мала Азія), Месопотамія, Іран;

- 4 тис. р. до н.е. – Північ Балканського півострова (між Чорним та Адріатичним морями), Кавказ, до Західної Індії;

- 3 тис. р. до н.е. – Єгипет, Північна Аравія, Європа від Іспанії до Волги на південь від Балтійського моря, Західна Індія, Центральна Азія;

- 2 тис. р. до н.е. – Північна Європа, Південний Сибір, долина Гангу, Східна Азія, Індокитай;

- 1 тис. р. до н.е. – Японія, Північні Анди, Південна Африка (верхів’я р. Замбезі);

- 1 тис. н.е. – Центральна Америка (Південні Кордильєри).
3. Міжплемінний обмін матеріалами у бронзовому віці (ІІІ–ІІ тис. до н.е.)

У бронзовому віці з’являються перші механізми. В Межиріччі винайдене колесо, а за ним – перші повозки на колесах. Почали використовувати енергію води (водяні млини), вітру (вітрильні судна). З’явилась зубчата передача і блок. Почалось виробництво фарб і скла, вдосконалилось виробництво тканин і гончарних виробів. Освоєння металів та перших механізмів зумовило другий суспільний поділ праці, внаслідок чого відокремлюється ремесло від сільського господарства. З’являються передумови для розвитку товарообміну між племенами та поглиблення географічного поділу праці.

У бронзовому віці торговельні потоки між племенами здійснювалися в таких основних напрямах (рис. 2):





Рис. 2. Міжплемінний обмін у бронзовому віці

1 - олово, 2 - зброя, 3 - золото, 4 - прикраси, 5 - мідь, 6 - кераміка, 7 - кедр, 8 - ляпис-лазур,

9 - обсидіан, 10 – нефрит
- Мідь: з Вірменського нагір’я – до Дону; з гір Наньшань (Центральний Китай) та Наньлін (Південний Китай) – на Велику Китайську рівнину; з Північної Аравії – до Єгипту; з Уралу – на захід, до Східної Європи;

- олово: з о. Великобританія – до Європи (сучасної Іспанії та Франції);

- золото: з Верхнього Єгипту до нижнього Нілу; з о. Кріт – до Західної Європи;

- кераміка: з о. Кріт – до Середземномор’я та Західної Європи (до о. Ірландія);

- зброя: з Месопотамії – до Єгипту, Малої Азії, Балкан, Кавказу, Волго-Донських степів, Середньої Азії та Південного Сибіру; з Піренейського півострова – до Західної Європи (сучасна Франція, Північна Італія); з Уралу – до Північної Європи; зі Східного Китаю – до Південного Сибіру та Західного Китаю;

- нефрит: із сучасної М`янми – до долини Інду; із Тянь-Шаню – до Китаю;

- кедр: з Лівану – до Єгипту; з верхів’їв Гангу (Гімалаї) – в долину Інду.

4. Зародження стародавніх цивілізацій

Ще в ХІХ ст. американський історик і етнограф Л. Морган розділив історію людства на три великі епохи: дикунство, варварство і цивілізацію. Перехід від варварства до цивілізації здійснювався поступово.

Що таке цивілізація? Чи є цивілізація і культура синонімами? Головна риса, що відрізняла світ давніх цивілізацій від первісної епохи – організована виробнича діяльність людей після неолітичної революції, наслідками якої було зародження нового типу суспільних відносин, становлення державності, ускладнення соціальної структури, виникнення нових видів праці, нового типу свідомості. Одночасно змінювався і спосіб життя людини, її побут, звичаї, поняття про мораль. Всі ці риси притаманні цивілізації.

Відносно хронологічних рамок епохи стародавніх цивілізацій у вчених немає повної згоди. Початковим періодом їх розвитку вважають орієнтовно ІІІ – ІІ тис. до н.е., періодом розквіту – І тис. до н.е. і першу половину І тис. н.е.



Російський географ Л.І. Мечников, досліджуючи еволюцію освоєння людиною географічного простору, виділяє цивілізації:

І. Цивілізації гірських річок (неоліт).

ІІ. Цивілізації великих річкових долин (бронзовий вік, початок залізного віку).

ІІІ. Цивілізації внутрішніх морів (розквіт залізного віку, античні часи) - Середземномор’я.

IV. Всесвітня „цивілізація океанів”, яка пов’язує всі народи Землі (з кінця ХV ст., епоха Великих географічних відкриттів).

Стародавні цивілізації зароджувались там, де в дикому стані росли зернові та плодові культури, були поширені стада копитних (баранів, кіз, биків). Всі найдавніші цивілізації тяжіють до гір тропіків та субтропіків: Середземномор’я, Передня Азія, Індія, Індокитай, Абіссінія, Мексика, Перу.

Зростання кількості населення та погіршення екологічних умов середовища в горах зумовили поступове заселення великих річкових долин: Нілу, Євфрату і Тигру, Інду. Погіршення екологічних умов могло бути спричинене як кліматичними факторами, так і господарською діяльністю людини: збіднення біологічних ресурсів для забезпечення продовольством, ерозія на схилах гір перешкоджала розвитку землеробства та ін.

На зміну заплавному землеробству гір приходить зрошуване землеробство низов’їв річок, де були родючі ґрунти, можливості для зрошування в умовах аридного клімату, різноманітність рослинного і тваринного світу річкових долин. Річки також забезпечували транспортні зв’язки з іншими регіонами.

Заселення та підкорення великих річок було можливе лише при розвинутій гідротехніці. Будівництво зрошувальних систем та земляних валів з метою захисту від повеней потребували технічних знань та засобів, а також ефективної організації праці. Найбільш прийнятною формою правління була сильна одноосібна влада (диктатура, деспотія, монархія).

Визначальними факторами, що сприяють аби стримують поширення технічних знань, є природні умови, психологічна готовність людини до нововведень та міграція елементів культури і народів.

Необхідність застосування техніки для зрошуваного землеробства зумовлювала розвиток ремесла. 5 – 4 тис. р. до н.е. в Месопотамії починають застосовувати будівельний матеріал цеглу-сирець, гончарний круг, колісні повозки, зрошувальні системи. Ці технічні засоби застосовують також у Єгипті, у 3 тис. до н.е. – в Індії та Китаї.

Важливим фактором розвитку давньогрецької цивілізації були природні умови, відмінні від природних умов, в яких формувалися інші стародавні цивілізації:

1) Субтропічний клімат з вологою зимою забезпечував суцільну заселеність території, а не оазисний тип поселень. Відсутність зрошуваних систем виключала поширення деспотії як форми державного правління. Відсутність степів не давала можливості зародитися кочівництву як фактору ризику для землеробської цивілізації.

2) Значна розчленованість країни у вертикальному (рельєф) і горизонтальному напрямі (берегова лінія) зумовлювала виникнення дрібних держав, які відрізнялися культурними особливостями. Разом з тим часто виникали міжусобні війни.

3) Зв’язок з морем сприяв заснуванню колоній, розвитку мореплавства та торгівлі.

Поширеною формою правління була демократія, в суспільстві розвивалась громадянська свобода, індивідуалізм. Дух свободи сприяв розвитку філософії. Наука починає відокремлюватися від практики, мистецтво набуває більш благородних форм.

Висновки. На територіях, де процвітали більшість стародавніх цивілізацій, нині знаходяться пустелі. Механізм занепаду стародавніх цивілізацій має багато спільних рис:

- інтенсивна експлуатація грунтів без їх „оновлення” призводила до їх виснаження, ерозії, а також засолення (Месопотамія, долина Інду);

- вирубування лісів на схилах гір посилювало процеси ерозії, карстування (Середземномор’я), викликало катастрофічні паводки;

- випасання худоби перешкоджало відновлюванню природної рослинності на місці вирубаних лісів, що призводило до опустелювання;

- економічно ослаблені цивілізації не могли протистояти приходу інших народів (кочівників у Месопотамію) або природним катастрофам (занепад Мінойської цивілізації після катастрофічного цунамі, зумовленого землетрусом і виверженням вулкану на о. Санторін в Егейському морі).

Отже, стабільність природних умов була визначальним фактором стійкості типів господарств та соціальних структур перших цивілізацій.



Контрольні запитання:


  1. Коли виник другий суспільний поділ праці? З чим він був пов’язаний?

  2. Охарактеризуйте послідовність освоєння металів.

  3. Чим зумовлена активізація товарообміну між регіонами, починаючи з бронзового віку?

  4. Що називається цивілізацією? Які риси їй притаманні?

  5. Як поділяються цивілізації за етапами їх виникнення в залежності від рівня освоєння географічного простору? (за Л.І. Мечниковим).

  6. Назвіть стародавні цивілізації у світі.

  7. Як природні умови визначали характер господарської діяльності і культурні особливості окремих цивілізацій?

  8. Які причини занепаду окремих стародавніх цивілізацій?



Література:

  1. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988.

  2. Галич Мануэль. История доколумбовых цивилизаций. – М.: Мысль, 1990.

  3. Геттнер А. Как культура распространялась по земному шару. – Л., 1925.

  4. Ламберг-Карловски К. Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика. – М.: Наука, 1992.

  5. Липс Юлиус. История древних цивилизаций // Под ред. Задой И. – М.: Аст, 1999.

  6. Масон В.М. Первые цивилизации. – Ленинград: Наука, 1989.

  7. Тойнби А. Цивилизация перед судом истории.

ЛЕКЦІЯ 6. Поняття про етнос та етногенез



План:

1. Предмет дослідження етнографії, етнології.

2. Концепції етногенезу.

3. Структура етнічних утворень.

3. Етнічні процеси.

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка