Історична географія з основами етнографії: Навчально-методичний комплекс. Харків, 2010. 73 с



Сторінка4/8
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

2. Класифікації рас

Історія людства засвідчує, що «чистих» рас не існує, а лише виділяються великі, менші і малі групи людей з усталеними фізичними характеристиками. Залежно від рівня вияву антропологічних особливостей виділяються: великі раси, малі раси (підраси), контактні раси (перехідні і змішані), локальні раси (антропологічні типи).

В сучасній антропології використовують дві класифікації людських рас – морфологічну і популяційно-генетичну. Загальноприйнятою є морфологічна класифікація, яка спирається на успадковувані зовнішні ознаки. Згідно з нею, виділялися три великі раси: європеоїдна (євразійська), монголоїдна (азіатсько-американська), негро-австралоїдна (екваторіальна). Нині більшість дослідників поділяють екваторіальну расу на дві самостійні раси – негроїдну (африканську) і австралоїдну (океанійську), що є найбільш обґрунтованим і виправданим.

Популяційно-генетична класифікація рас спирається на вчення про групи крові, білки, будову зубів, узори на подушечках пальців рук і ніг, лінії на долонях і підошвах, смакові відчуття та інші морфологічні та фізіологічні особливості. Географічні простори виділених на цій основі рас не збігаються з ареалами поширення великих рас морфологічної класифікації. Популяційно-генетична класифікація дає можливість поставити поділ рас на генетичну основу, уточнити генетичні складові рас і навіть етносів – популяцій.

Виділяють два великі расові стовбури – західний і східний. Беручи за основу волосяний покрив і будову черепа, до західного стовбура відносять європеоїдну і екваторіальну (негроїдну і австралоїдну) великі раси, а до східного – монголоїдну. Виходячи з особливостей будови зубів, узорів на подушечках пальців, властивостей сиворотки крові, до західної раси (атланто-середземноморської) включають європеоїдів і негроїдів, а до східної – монголоїдів і австралоїдів.


3. Європеоїдна раса

Європеоїдна (євразійська) велика раса охоплює майже 1/3 населення Землі. Формування раси відбувалось на території Південної, Центральної і Західної Європи, Північної Африки, Південно-Західної Азії. У зв’язку з цим для європеоїдів характерні такі досить різноманітні морфологічні ознаки: світлий або смуглявий колір шкіри; колір очей і волосся від світлого до темного; волосся пряме або хвилясте; порівняно сильно розвинутий волосяний покрив тіла; виразний ніс різної форми з тонкими ніздрями, з середнім чи високим переніссям; тонкі або середньої товщини губи; вузьке або середнє за шириною обличчя; середній чи високий зріст.

Після Великих географічних відкриттів європеоїдна раса широко представлена в Америці (особливо в Північній Америці), в Сибіру і на Далекому Сході, в Австралії і Південній Африці.

У зв’язку з широким ареалом формування європеоїдної раси і різноманітністю морфологічних ознак виділяють 3 малі раси: північноєвропейську, середньоєвропейську, південноєвропейську.

Північноєвропейська (нордична) мала раса сформувалась у помірному поясі Європи в умовах прохолодного вологого клімату. Морфологічні ознаки: середній і високий зріст, світла шкіра, світле і русяве волосся, сірі і блакитні очі.

У складі малої раси виділяють дві локальні раси (антропологічні типи):



  • атланто-балтійська: британці, голландці, північні німці, данці, норвежці, шведи, західні фінни, литовці, латиші;

  • біломоро-балтійська: північні росіяни, карели, східні фінни, естонці.

Південноєвропейська мала раса займає територію від Гібралтарської протоки до Індії, сформувалася в умовах субтропічного і тропічного клімату. Морфологічні ознаки: смаглява шкіра, переважно темні очі, кучеряво-хвилясте і пряме м’яке, темне чи чорне волосся, прямий довгий ніс чи ніс з горбинкою.

Локальні раси:



  • середземноморська: португальці, іспанці, південні французи, італійці, араби, бербери;

  • адріатична (динарська): греки, албанці та інші етноси Балкан;

  • передньоазіатська (вірменоїдна): вірмени та інші етноси Кавказу і Малої Азії;

  • кавказька: грузини, азербайджанці, лезгини, абхази, талиші, цахури, удини, тати та ін.;

  • каспійська: туркмени, частина азербайджанців, цахурів та ін.;

  • паміро-ферганська: таджики, більшість узбеків, малочисельні етноси Паміру;

  • індо-афганська: хіндустанці, пуштуни, лури, бахтіари та ін.

Середньоєвропейська мала раса займає проміжне місце між північноєвропейською і південноєвропейською малими расами. Локальні раси:

  • альпійська: більшість населення Швейцарії, приальпійських районів Франції, Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, Північної Італії;

  • центральноєвропейська: східні регіони Німеччини й Австрії, Угорщина, Румунія, Молдова, Польща, Правобережна і Центральна Україна, західні регіони Білорусі і Литви;

  • східноєвропейська: регіони Європейської Росії, росіяни Сибіру, Далекого Сходу, Східна Україна, Центральна і Східна Білорусь.



4. Монголоїдна раса

Монголоїдна (азіатсько-американська) велика раса охоплює 1/4 населення Землі. Монголоїдні ознаки складались у степах і напівпустелях Сх. і Центральної Азії, де поширені пилові і піщані бурі, в умовах континентального клімату з різкими добовими і сезонними перепадами температур.

Такі умови вплинули на формування певних морфологічних ознак: вузький розріз очей, епікантус; смаглява шкіра з жовтуватим відтінком; плескате обличчя з виступаючими вилицями; досить вузький ніс, що слабо виступає над обличчям, невисоке перенісся; темне або чорне жорстке пряме волосся; слабо розвинута борода і волосяний покрив на тілі; середня товщина губ; невисокий і середній зріст; лопатоподібні різці (до 80 – 90 % випадків); завиткові узори на кінчиках пальців.

Монголоїдна раса поширена в Центральній, Північно-Східній, Східній і Південно-Східній Азії, в Америці (корінне населення – індіанці). В її складі виділяються 4 малі раси:

Континентальна (азіатська) мала раса має такі морфологічні ознаки: широке обличчя, смагляво-жовтувата шкіра, пряме чорне туге волосся, карі і чорні очі, вузький розріз очей, тонкі губи, розвинутий епікантус, слабо розвинутий волосяний покрив тіла. В її складі виділяють дві локальні раси:


  • північноазіатська: малочисельні етноси Сибіру – евенки, ороки, окремі групи якутів і бурятів;

  • центральноазіатська: монголи, калмики, південні алтайці, більшість якутів і бурятів, тувинці та ін.

Тихоокеанська (східноазіатська) мала раса – корейці, північні і східні китайці, північні тибетці, ряд малочисельних етносів Південно-Східного Китаю. Морфологічні ознаки: смаглява жовтувата шкіра, вузькувате обличчя, вузький розріз очей, слабо виражений епікантус.

Арктична (ескімоська) мала раса – ескімоси, алеути, палеоазіатські етноси (чукчі, коряки, юкагири, нівхи, кети та ін.). Морфологічні ознаки: невисокий зріст, кремезна будова тіла, плоске вилицювате обличчя, вузький розріз очей, виражений епікантус, пряме туге волосся, вузький слабо виражений ніс, великі зуби, відкладання підшкірних жирів на обличчі та кінцівках.

Американська мала раса – індіанці Америки: середній зріст, смагляво-червонувата шкіра, пряме туге чорне волосся, карі або чорні очі, вузькуватий розріз очей, слабо виражений епікантус, вузьке продовгувате обличчя, виражений вузький ніс, європеоїдний вираз обличчя, відсутня група крові «А».
5. Негроїдна раса

Негроїдна (африканська) велика раса охоплює менше 10 % населення Землі. Вона сформувалася в Африці на південь від Сахари, в умовах жаркого і вологого клімату з посиленою сонячною радіацією. Це сприяло появі таких морфологічних ознак: темна пігментація шкіри, товсті губи, широкі ніздрі, кучеряве волосся, слабо розвинутий волосяний покрив тіла, виступаючі щелепи.

Після Великих географічних відкриттів внаслідок работоргівлі велика кількість негрів проживає також на Американському континенті. Виділяють 3 малі раси:



Негрська – поширена в Західній і Східній Африці. Морфологічні ознаки: середній і високий зріст, довгі нижні кінцівки, тонкий тулуб та всі ознаки негроїдної раси.

Негрильська (центральноафриканська або пігмейська) – поширена в лісах басейну р. Конго, де проживають малочисельні етноси. Морфологічні ознаки: низький зріст (142 – 145 см, найвищі – 150 см), виступаючі щелепи (прогнатизм), широкий рот, нетовсті губи, загальні негроїдні риси.

Бушмено-готентотська (південноафриканська) – на півдні Африки. Морфологічні ознаки: малий зріст (150 – 155 см), велика кучерявість волосся, жовтуватий відтінок шкіри, пласкувате обличчя зі зморшкуватою шкірою.
6. Австралоїдна раса

Австралоїдна (океанійська) велика раса поширена у Південно-Східній і Східній Азії, в Океанії. Морфологічні ознаки: темна шкіра, широкий ніс, товсті губи (негроїдні риси), кучеряве хвилясте волосся, сильно розвинутий волосяний покрив тіла, виступаючі щелепи.

Через значну різноманітність расових ознак виділяють 5 малих рас:



Австралійська – племінні етноси Австралії. Морфологічні ознаки: середній і вище зріст, темно-коричневий відтінок шкіри, низький широкий ніс, виражені надбрівні дуги, середньої повноти губи, виступаючі щелепи, сильно виражений волосяний покрив тіла, чорне хвилясто-кучеряве волосся.

Ведоїдна – Шрі-Ланка, дравідські етноси, ряд племінних етносів Індонезії. Морфологічні ознаки: малий зріст (до 150 см), виражені надбрівні дуги, виступаючі щелепи, помірна ширина носа, чорне хвилясто-кучеряве волосся, слабо виражений волосяний покрив на обличчі.

Папуасько-меланезійська – Східна Індонезія, Папуа – Нова Гвінея, Меланезія. Морфологічні ознаки: темно-коричневий відтінок тіла, потовщені губи, виступаючі щелепи, низький зріст. У папуасів – ніс з горбинкою.

Негритоська (ісп. negrito – маленький негр) – внутрішні райони о. Нова Гвінея, Андаманські острови, крайня північ Філіппін, тропіки Таїланду, семанги Малайзії. Характеризується низьким зростом: чол. – 148 см, жін. – 138 см.

Айнська – о. Хоккайдо. Морфологічні ознаки: проміжні риси між монголоїдами і австралоїдами, темно-світлуватий відтінок шкіри, сильно розвинутий волосяний покрив тіла, широкий ніс, пласкувате обличчя, чорне кучеряве волосся, епікантус, спадистий лоб.
7. Контактні раси

В зонах контактів великих, малих і локальних расових типів проходили процеси змішування антропологічних ознак, що продовжуються багато тисячоліть. До контактних рас належить 30 % населення Землі. Розрізняють перехідні і змішані раси, залежно від часу і глибини міжрасових контактів.



Перехідні раси склались у давні часи. Нині важко сказати, чи вони є результатом змішання двох рас, чи зберігають давні ознаки. В Європі міжрасові контакти тривають 18 – 12 тис. р., у Африці й Азії – 40 – 20 тис. р. До перехідних контактних рас належать: уральська, південносибірська, південноазіатська, полінезійсько-мікронезійська, ефіопська, південноіндійська.

Уральська (уральсько-лапоїдна) перехідна раса склалась у зоні контактів європеоїдів і монголоїдів близько 10 – 7 тис. р. до н.е. В її формуванні взяли участь елементи давніх саамів – лапоїдів, які населяли територію між Уралом і р. Єнісеєм. Нині представники уральської перехідної раси населяють територію Південно-Західного Сибіру, крайньої півночі Європейської Росії, Середнього Поволжя і Приуралля – ханти, мансі, комі-перм’яки, марійці, удмурти, окремі групи мордвинів.

Морфологічні ознаки: смаглява шкіра з жовтуватим відтінком, вузькуватий розріз очей, темне пряме чи хвилясте волосся, вузький кирпатий ніс добре виступає на європеоїдному обличчі.

Південносибірська (туранська) перехідна раса з перших століть н.е. формувалась між Пд Уралом і р. Єнісеєм, де проходили активні контакти між європеоїдами і монголоїдами. Представники – казахи, киргизи. Переважають монголоїдні ознаки: широке обличчя, короткоголовість, вузькуватий розріз очей.

Південноазіатська (малайська) перехідна раса поєднує риси монголоїдної і австралоїдної великих рас: смагляво-оливковий відтінок шкіри, низьке обличчя, відносно широкий ніс, потовщені губи, темні очі і волосся. Представники: південні китайці, в`єти, лао, кхмери, більшість етносів Таїланду, М`янми, Індонезії, Філіппін.

Полінезійсько-мікронезійська перехідна раса займає проміжне місце між усіма великими расами. Їй притаманні ознаки трьох великих рас: смаглява шкіра, повнуваті губи, виражений ніс середнього розміру, хвилясто-кучеряве волосся, європеоїдне, але більш масивне обличчя.

Південноіндійська (дравідська) перехідна раса є проміжною між південними європеоїдами та австралоїдами: вузьке видовжене обличчя, середньої повноти губи, помірно широкий ніс, що виділяється на обличчі, смагляво-коричнева шкіра, карі очі, чорне кучеряве волосся. Найтиповіші представники – каннари.

Ефіопська перехідна раса займає проміжне місце між європеоїдами і негроїдами: темна пігментація шкіри, карі і чорні очі, чорне кучеряве волосся, європеоїдне обличчя, вузькуватий ніс, середньої повноти губи, відсутній прогнатизм. Представники: сомалійці, тиграї, архари, кураги, сідами, ороми, опари, кунани та ін.

Змішані раси сформувались у процесі метисації як у давнину, так і в новий та новітній час. До них належать:

Східноіндонезійська змішана раса поєднує ознаки монголоїдної і австралоїдної великих рас з переважанням останніх. Представники – малочисельні етноси Індонезії, Зондських і Молуккських островів: атони, галели, лоінанги, макасаї, ретійці та ін.

Центральноазіатські (паміро-ферганські) змішана расові групи характеризується змішаними європеоїдними ознаками з незначними монголоїдними домішками. Представники – частина таджиків і узбеків, уйгури, салари.

Змішані расові групи Сибіру сформувались у результаті змішування європеоїдно-російських расових ознак з монголоїдними расовими ознаками малочисельних етносів Сибіру. Процес метисації тривав тут упродовж ХVІІ – ХХ ст. і спричинив формування змішаних антропологічних груп якутян, коломчан, камчаданів, марковців, затундових селян та ін.

Змішані расові групи Східного Судану поширені у середній і верхній течії р. Ніл та на територіях африканського Міжозер`я. Вони утворилися в результаті змішування расових ознак пд. європеоїдів Північної Африки з негроїдами Східної Африки. Ці расові типи об’єднують спільною назвою „нілоти”: дінки, шіллуки, нуери, бутутси, баїруї та ін. Морфологічні ознаки: високий зріст (середній – понад 182 см), довгі нижні кінцівки, темний колір шкіри, чорне кучеряве волосся, чорні і карі очі; вузьке обличчя, вузький виступаючий ніс, середньої повноти губи, відсутній прогнатизм.

Змішані расові групи Західного Судану склалися протягом ХІ – ХV ст. на межі пд. європеоїдів Північної Африки з негроїдами Сахари і Гвінейського узбережжя. Вони характеризуються переважанням негроїдних ознак, європеоїдним овалом обличчя. Представники – мандінги, окремі групи фульбів та волофів.

«Кольорові» групи Південної Африки сформувалися протягом ХVІІ – ХІХ ст. в результаті контактів європеоїдів (бури) з південноафриканцями. Переважна більшість «кольорових» – позашлюбні нащадки бурів і негритянок. Політика сегрегації сприяла ізоляції «кольорових» і закріпленню їх змішаних расових ознак.

Змішані антропологічні типи Америки склались у результаті змішування расових ознак індіанців, європеоїдів та негроїдів після Великих географічних відкриттів (кін. ХV ст.). Серед них виділяються: метиси – нащадки від змішаних шлюбів індіанців з європеоїдами; мулати – негроїдів і європеоїдів; самбо – індіанців і негроїдів.

Японський етнічний антропологічний тип – переважання східноазіатських рис з незначними домішками австралоїдних (айнських) антропологічних ознак. Відносна ізоляція островів сприяла закріпленню расових ознак на рівні японської етнічної популяції.

Мальгашський етнічний антропологічний тип є перехідним між монголоїдами і австралоїдами. Він сформувався на о. Мадагаскар в результаті змішування переселенців з Індонезії і негроїдів Східної Африки.

Контрольні запитання:

  1. Що називається расами?

  2. Назвіть расові відмінності людей.

  3. Як класифікуються раси (морфологічна і генетична класифікації)?

  4. Під впливом чого сформувалися раси?

  5. Назвіть основні раси світу.

  6. Охарактеризуйте основні раси світу: склад за малими расами, морфологічні ознаки, регіони поширення.

  7. Як сформувалися контактні раси?

  8. В чому відмінність перехідних і змішаних рас?

  9. Назвіть та охарактеризуйте склад і географію перехідних та змішаних рас.



Література:

  1. Алексеев В.И. Географические очаги формирования человеческих рас. – М.: Мысль, 1985. – 232 с.

  2. Максаковский В.П. Историческая география мира. – М., 1997.

  3. Тиводар М. Етнологія: Навч. посібн. – Львів: Світ, 2004. – 624 с.

  4. Этнография // под ред. Ю.В. Бромлея и Г.Е. Маркова. – М.: Высшая школа, 1982. – 320 с.

ЛЕКЦІЯ 4. Взаємодія людини і природи на ранніх



етапах розвитку Людського суспільства

План:

  1. Коеволюція людини і навколишнього природного середовища в ранньому і середньому палеоліті (до 35 тис. р. тому).

  2. Коеволюція людини і навколишнього природного середовища в пізньому палеоліті (35 – 10 тис. р. до н.е.) та мезоліті (10 – 8 тис. р. до н.е.).

  3. Вплив людини на природу в післяльодовиковий період (голоцен).

  4. Передумови переходу до виробляючого господарства.

  5. Центри походження культурних рослин.

  6. Поява осередків землеробства.

  7. Зародження і поширення скотарства.


1. Коеволюція людини і навколишнього природного середовища

в ранньому і середньому палеоліті (до 35 тис. р. до н.е.)

На ранніх етапах існування первісних людей у їх взаємовідносинах із середовищем проживання визначальну роль відігравав природний фактор. Від особливостей навколишнього природного середовища повністю залежали стан, безпека і життя первісних людей. Найдавніші люди становили один з біологічних компонентів природних екосистем. На думку російського етнолога Л.М. Гумільова, палеолітична людина перебувала у стані „гомеостазу” (рівноваги) з навколишнім „вміщуючим” ландшафтом, входячи до біогеоценозу в якості верхньої, завершальної ланки.

Відповідно реакція первісних людей була особливо велика на критичні фази в розвитку природи. Так, становлення палеоантропів відбувалось в умовах, коли почалось загальне похолодання клімату Європи 700 тис. р. тому. Воно супроводжувалось циклічною зміною льодовикових і міжльодовикових епох.

Протягом палеоліту панувало привласнювальне господарство, що відображало низький рівень розвитку продуктивних сил. Найдавнішим видом господарської діяльності первісних людей було збиральництво. Люди вели стадний, напівкочовий спосіб життя, харчувалися рослинами, плодами, корінням. Щоб прогодувати себе, людина-збиральник повинна була мати кормову територію площею понад 5 км2, проходити за добу 25 – 30 км.

Фізичні можливості та примітивність перших знарядь праці первісних людей навряд чи могли забезпечити успішне полювання на великих тварин. Первісні люди були падальщиками, поїдаючи трупи тварин. Академік Б.Ф. Поршнєв [1974 р.] та його послідовник Б.А. Діденко [1999 р.] вважають, що людство не першому етапі еволюції пройшло стадію канібалізму. Після наступу материкового зледеніння у плейстоцені відбувалося вимирання багатьох видів тваринного світу, інші види мігрували на південь. Гомініди змушені були перейти від трупоїдства до канібалізму – полювання на подібних собі, оскільки полювати на людину легше, ніж на тварин, які відзначаються більшою фізичною силою, швидкістю та витривалістю.

В ході еволюції зростали розумові здібності людини. Вдосконалювалась матеріальна культура – знаряддя праці та вогонь, що штучно добувався, розширили можливості використання ресурсів навколишнього природного середовища.

Оволодіння вогнем відбулося близько 60 тис. р. тому. Вогонь використовувався для приготування їжі, обігрівання житла, захисту від хижих тварин, виготовлення знарядь праці, полювання. Це дало панування людям над певною силою природи і остаточно виділило їх зі світу тварин. Тільки володіння вогнем дозволило людям заселити обширні території в помірному поясі і вижити в умовах суворого льодовикового періоду.

Виготовлення кам’яних знарядь праці вимагало великих затрат праці та терпіння. Основні матеріали: камінь, кістка, дерево. Переважали вироби з каменю: ручні рубила, пізніше ножі, сокири, молотки, скребки.



Неандертальці добре пристосовувались до природних умов: використовували природні та будували примітивні житла, носили шкури тварин, виготовляли знаряддя праці з дерева, кістки, каменю, володіли вогнем. Міграції неандертальців на північ відбувались у міжльодовикові епохи, а на південь – в період наступу льодовика.

Неандертальці займалися збиральництвом та полюванням. Полювання зробило людей всеїдними. В полюванні простежувалась спеціалізація – під час розкопок на стоянках знайдені кістки певних видів тварин: мамонти або північні олені, або дикі слони, або бізони. Можливе пояснення цього – переважання одного виду тварин в тому чи іншому районі, або навички і наявні технічні засоби, які забезпечували полювання на певних видів тварин. „Виїдаючи” один харчовий пласт, переключалися на інший вид.

Неандерталець здійснював вплив на видовий склад та чисельність тварин, не прагнув до великих перетворень природи, залишався „природною” частиною середовища – в матеріальному і духовному відношенні.
2. Коеволюція людини і навколишнього природного середовища

в пізньому палеоліті (35 – 10 тис. р. до н.е.) та мезоліті (10 – 8 тис. р. до н.е.)

З появою кроманьйонців (Homo sapiens) пов’язаний новий етап розвитку взаємовідносин людини і природи. 16 – 18 тис. р. до н.е. материкове зледеніння в Євразії досягло свого максимуму, товщина льоду досягала 3 км. Внаслідок похолодання клімату фітомаса у північні півкулі скоротилась і становила 1/3 від сучасної. Південна межа багаторічної мерзлоти досягала Біскайської затоки, Каспійського моря і Північного Китаю (тундростеп).

Однак люди вже не мігрували на південь, а продовжували жити в суворих природних умовах, оскільки менше залежали від природи. Основні види господарської діяльності людей пізнього палеоліту: збиральництво, полювання, рибальство. Кам’яні знаряддя праці насаджувались на дерев’яну основу. Люди навчилися будувати житла, плести кошики, шити одяг із шкур, вживали більш різноманітну їжу.

Кінець палеоліту та мезоліт відзначаються посиленням хижацького впливу людини на природу – винищування тварин у більшій кількості, ніж необхідно для особистих потреб. 10 тис. р. до н.е. зникають мамонти та інші великі травоїдні.



В післяльодовикову епоху відбувається переміщення природних зон на північ, поширюються лісові ландшафти, збільшується водність річок, водойм. При переході до полювання на лісових швидких тварин були винайдені лук і стріли, що значно збільшило ефективність полювання. Для рибальства почали використовувати гарпуни і сітки.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка