Існуючі теорії утворення каменів можна поділити на такі групи



Скачати 92.73 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір92.73 Kb.
Сечокам'яна хвороба - поліетіологічне захворювання, обумовлене виділенням паталогічних продуктів обміну речовин, із яких у сечі утворюються камені різного хімічного складу, форми та величини. Становить 30-40% усіх урологічних недуг. Захворювання зустрічається з однаковою частотою серед чоловіків та жінок; у дітей рідше, ніж у дорослих (нефролітіаз у дітей в багатьох випадках не діагностується й виявляється тільки тоді коли вони стають дорослими ). Етіологія. Існуючі теорії утворення каменів можна поділити на такі групи:

1. Порушення фізичних та хімічних властивостей сечі, хронічні пошкодження та дефекти епітеліального шару, що вистеляє сечовідні шляхи.

2. Зміни сечових шляхів: уроджені аномалій які створюють стаз сечі;

обтюрацію сечових шляхів, запальні та паразитарні ураження, стороні тіла в сечових шляхах, травми.

3. Порушення функцій печінки та травного каналу: латентні та маніфести! гепатопатіі, гастрит коліт та ін.

4. Захворювання ендокринних залоз: гіперпаратиреоз, гіпертиреоз, гіперпітуїтарні захворю- вання.

5. Наявність інфекційних осередків в органах які не належать до статевої системи.

6. Порушення обміну речовин: ідіопатична гіперкальційурія, порушення проникності клітинних мембран для колоїдів, нирковий рахіт та ін.

7. Захворювання, які потребують тривалої іммобілізації: перелом хребта та кінцівок, остеомієліт, захворювання кісток і суглобів, хронічні ураження внутрішніх органів, захворювання нервової системи.

8. Кліматичні та географічні чинники: сухий жаркий клімат із високим випаровуванням вологи, обмеження питного режиму, недостатність йоду у зовнішньому середовищі.

9. Порушення харчування, вітамінного балансу; недостатність у їжі

ретинолу, аскорбінової кислоти, надмірна кількість в організмі

ергокальциферолу. Ю.Уроджені тубулопатії (ферментопатії) створюється фон для

подальшого каменеутворення (цистинурія, уратурія, галактоземія,

аміноацидурія та ін.)

Хімічний склад каменів залежить від загального стану організму і місцевих чинників. Будь який камінь має органічну матрицю. Найчастіше вона імпрегнується і вкривається сщями кальцію. Розрізняють оксалатні камені (солі щавлевої кислоти), фосфатні, уратні, цистинові, холестеринові, білкові камені. Для клінічного перебігу сечокам'яної хвороби важливе значення мають величина, форма та локалізація каменя Розмір каменя залежить від рівня його розташування в нирках і сечових шляхах, особливостей росту. В ниркових чашечках і мисках камені ,як правило, мають округлу та овальну форму, приплющені, в сечоводі - продовгуваті, округлі. Камені, які локалізуються в одній з чашечок, можуть поступово виходити за її межі, поширюватися на вс» чашечкову систему або на й

частину, повторюючи форму чашечко-мискової системи (ніби зліпок);

мають назву коралоподібних. Розрізняють три ступені росту кораловидних каменів:

І • камінь майже повністю міститься в нирковій мисці, але дає відростки в бік чашечок,

II - відростки каменя займають усі великі чашечки ;

III - камінь заповнює ниркову миску й чашечки, утворюючи гілки на рівні малих чаше -чок .

Коралоподібні камені, здатні рецидиву вати після операції (можливо це пояснює-ться тим, що під час операції не вдається повністю виділити конкремент і його фрагменти залишаються в малій чашечці, а потім розростаються ).

Камені бувають одиничними та множинними по локалізації: в чашечках, нирковій мисці, сечоводі, сечовому міхурі, сечівнику, передміхуровій залозі.

Патогенез: В основі лежить поява кристалів як результат випадання солей і кислот із невеликим степенем розчинення. В цьому процесі виділяють 4 стадії:

І - утворення зародків кристалів при перенасиченні сечі,

II - укрупнення цих ядер;

III - ріст ядра до таких розмірів, що воно може затримуватися в сечових шляхах або інкрустувати папіллу.

IV - формування і ріст каміння внаслідок продовження процесу випадання

солей та їх цементування.

Клініцисти виділяють 3 основних типи каменеутворення : кальцієвий (70% всіх випадків), мета бюл»ачний (сечокислий) - 12% і інфікований - 15%. Невелику групу складає цисти новий тип (2-3%). Ступінь паталогічних змін у нирці й сечоводі залежить від тривалості перебування каменя й наявності інфекції. Короткочасне перебування каменя в нирковій мисці и сечоводі супроводжується незначними змінами в їх слизовій оболонці. Тривале ж перебування конкременту навіть у асептичних умовах приводить до склерозу та атрофії ниркової миски, звіти процес переходить наінтерстиціальну тканину нирки, в наслідок чого гинуть функціональні елементи ниркової паренхіми і одночасно відбувається її жирове заміщення.

Клініка обумовлена тривалістю перебування каменів, їх величиною, локалізацією, рухливістю, кількістю та наявністю перешкод для відтоку сечі. Найбільш частими симптомами вираженої форми сечокам'яної хвороби є біль у поперековій ділянці, гематурія, піурія, дизурія, напади ниркової кольки, відходження солей і каменів з сечею. Біль буває тупим (характерний для малорухомих каменів), гострий (ниркова колька). Тривалість ниркової кольки різна, супроводжується слабістю, сухістю в роті, головним болем, ознобом, підвищенням температури, дизурією, руховим збудженням. Гематурія з'вляється внаслідок пошкодження слизової оболонки ниркових чашечок, миски або сечовода, пієлонефриту чи венозного стану в нирці.

Посилюється вона при рухах і частіше спостерігається наприкінці доби. При повіймобтурації П<амені нирок і сечоводів можуть проявлятися атипово, з незначними больовим синдромом. Це буває тоді коли конкремент заповнює одну чашечку і не може вийти ниркову миску через не відповідність його розмірів об'єму шийки чашечки. Це ж саме спостерігається іноді й при масивних каменях ниркової миски . У клінічному перебігу захворювання переважають диспепсичні прояви за рахунок рефлекторних механізмів. Перебіг захворювання загострюється після приєднання інфекції. Погіршується загальний стан хворого. Періодично виникають загострення пієлонефриту, які супроводжуються підвищенням температури тіла, посиленням болю, з'являються лейкоцит - і бактеріурія

Ускладнення сечокам'яної хвороби: гідронефротична деформація, пієлонефрит, педункуліт, перинефрит, паранефрит, перфорація нирки в кишку з утворенням з утворенням нирково-кишкової нориц;, гостра недостатність нирок.

Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, фізичного обстеження, лаборатврного, рентгенографічного та радіонуклідного досліджень. Патогномонічним що до сечокам'яної хвороби вважається самостійне відходження каменів або їх видалення в минулому. Під час огляду хворого визначають збільшену, болючу нирку, потрібно визначити болючість у сечових точках. У разі підозри на камінь навколоміхурового чи внутрішньоміхурового відділу сечовода додаткову інформацію дає бімануальне піхвове дослідження.

Хромоцистоскопія дозволяє виявити набряк отвору сечовода при низькому розташуванні каміння йім частково виступає з отвору. За часом та інтенсивністю виділення індигокарміну можна судити про ступінь пошкодження нирки, закупорювання просвіту сечових шляхів.

Обов'язковим є загально клінічний аналіз крові та сечі (наявність декомпенсації функції нирок, яка супроводжується анемією, активністю пієлонефриту).

Рентгеноскопічне дослідження розпочинають з оглядової врографії, прч аналізі якої можна виявити "тінь що нагадує конкремент " остаточний діагноз встановлюється після введення ренттеноконтрастиної речовини. Екскреторна врографія дозволяє одержати відомості про анатомічні та функціональні зміни в нирках.

У хворих з повністю порушеною прохідністю мисково-сечовідного сегмента чи сечовода виконують ретроградну уретеропієлографію. Звичайно, на екскреторних програмах визначаються рентгенонегативні камені у вигляді дефектів наповнення .

Якщо знімок не дає чіткого уявлення про патологію, а симптоматика характерна для каменя, застосовують ретроградну пнемоіпієлографію. На фоні газу чітко виділяється камінь.

Інформативним методом є томографія, ультразвукове сканування нирок та сечового міхура.

Ниркова аюографія не має великого діагностичного значення. В окремих випадках й застосовують для визначення васкуляризації, функціонального стану нирок і типу кровообігу, а також при підозрі на аномалію нирки та її судин з метою вирішення питання про об'єм операції при коралоподібних та множинних каменях, особливо у разі і'х рецидивів і двосторонньої локалізації.радіонуклідні методи широко застосовуються для визначення морфологічних та функціональних порушень "німої" нирки.

Сканографія і сцинтиграфія дають інформацію що до морфологічного стану та функції нирок зумовлених сечокам'яною хворобою.

Диференційна діагностика. Сечокам'яна хвороба в 20-25% випадків мДб атиповий перебіг і може стимулювати різні захворювання, в тому числі й гострий апендицит, на прохідність кишок, гострий холецистит, панкреатит, прорив виразки шлунка і дванадцяти палої кишки.

При уточнені діагнозу (після купірування ниркової колькі) треба з'ясувати чим зумовлений приступ - сечокам'яною хворобво чи іншою недугою: туберкульоз нирки і сечовода, не фрЯ»гоз, радикуліт, та зо]»вий флеболіт.



Лікування. Оскільки сечо-кам'яна хвороба вражає всі системи організму, необхідно застосування комплексної терапії. Лікування може бути хірургічним або консервативним Консервативне лікування застосовують у хворих на сечокам'яний діатез, а також при наявності конкрементів малих розмірів що можуть відійти самостійно. Консервативне лікування ставить такі завдання: зняття болю (спазмолітики, анарльгетики, седативні препарати, новокаїнова блокада сім'яного канатика або круглої маткової зв'язки за Лоріном-Епштеином, голко-рефлексо-терапія, катетеризація сечоводе»), ліквідація інфекцій (протизапальна терапія), запобігання рецидивам і ускладненням (дієта, вітаміно-терапія - ретинол, тіамін, піридоксин, санаторно-курортне лікування). Покази до оперативного лікування:

1) часті приступи ниркової кольки або постійний біль, що позбавляє хворого працездатності;

2) порушення відтоку сечі, яке спричиняє гідронефротичну трансформацію нирки;

3) обтураційна анурія;

4) часті атаки гострого пієлонефриту, прогресуючий хронічний пієлонефрит, який зумовлює недостатність нирок;

5) тотальна гематурія;

6) калькульозний піонефроз, апостематозний пієлонефрит чи карбункул нирки;

7) камінь єдиної нирки, який порушує відтік сечі;

8) камінь сечовода єдиної нирки, який не зможе відійти самостійно. Перед операцією слід з'ясувати наявність у хворого протилежної нирки та И функцію. Операція передбачає не лише видалення конкремента а й створення умов, для відновлення пасажу сечі (усунення звужень, стискань, що перешкоджають відтоку сечі).

Нефректомцр виконують лише за суровими показами при наявності добре функціонуючої протилежної нирки. Покази до операції: калькульозний піонефроз, гідро нефроз у кінцевій стадії, апостематозний піонефрит.

Найчастіше використовують органозберігаючі операції - видалення каменя, резекція нирки.

Разом з цим за останні роки удосконаленні відкриті втручання на нирці з інтра- операційною неуроскопією за допомогою ригідного нефрскопа ультровуковим скануванням нирки і інтраопераційною контактною рентгенографією нирки з метою контролю повноти видалення каменя або його фрагментів.

Паралельно розроблені ендоурологічні методи втручань на нирці і сечоводі (перкутанна нефролітотрипсія і екстракція, перкутанна антеградна уретиролітотрепсія і екстракція, внутрішньо оптична уретиролітотрипсія і екстракція).

Але найбільш ефективним є метод екстракорЬральної ударно-хвильової нефролітотрипсії.

Однак для досягнення найбільш ефективного кінцевого результату у лікуванні СКХ видалення камня повинно супроводжуватися комплексом заходів по метафілактиці рецидивів каменеутворення у відповідності з особливостями патогенезу захворювань.

Перш за все хворим на СКХ, не залежно від типу каменеутворення рекомендують прийом великої кількості рідини з метою достатньо високого добового діорезу (2,5-3 л.) при цьому питома вага сечі не повинна перевищувати 1015. Це сприяє вимиванню мікролітів і попереджає патологічну кристалізацію. Рекомендується прийом мінеральної води кислої або лужної в залежності від рН сечі і типу каменеутворення.

Дієта залежить від виду каменів (при уратах не рекомендують наваристі бульйони, печінку, нирки); при кальцієвих - молоко та молочні продукти; оксалатних - щавель, яйця, редька, салат, буряки, шоколад,) і тд.

Важливо проводити санацію вогнищ інфекції і цілеспрямоване лікування інфекції сечовивідних шляхів.

Разом з тим слід корегувати обмін речовин (пуриновий-алопурінолл, при кальцієвому типі - хлорид амонію, метіонін; при підвищенні екскреції оксалатів-препарати магнію віт.Вб, марена красильна).

Санаторно-курортне лікування призначають після оперативного лікування, а також при наявності інфікованих каменів нирок, ниркових мисок, сечоводів. При наявності малих ниркових і сечовідних каменів воно особливо ефективне. Мінеральну воду вживають лише при задовільній роботі нирок; надмірна й кількість може сприяти росту каменю.

Сечо-кам'яна хвороба - хронічна недуга, тому після видалення каменів хворий не позбувається її. Хворі потребують диспансерного нагляду до кінця життя. Лише при цілеспрямованих і акуратно виконаних заходах по метафілактиці рецидивів утворення каменів вдається підвищити ефективність лікуваня хворих і покращити прогноз захворювання.

Список літератури.

1. Возіанов О.Ф. ,Люлько О.В. Урологія - К.:

Вища школа, 1993 с. 501-538.

2. Медицина дитинства (Білоусов Ю.В., Бережний В.В. та ін., за ред. П.С. Мощича -К.: Здоров'я, 1995- с.295- 299).

3. Актуальные вопросы диагностики, лечения и профилактики моче-каменной болезни (Зборник научних трудов). Тошкентски гос.мединститут. Арустамов Д.Л.- Ташкент, 1988.95с.

4. Мамчур Ф.І. Сечокам'яна хвороба - К.:

Здоров'я 1981-56с.

5. Метафилактика почечно каменной болезни:

Методический рекомендации (Автор Единый ЮГидр.К-1987 14с)



6. Киселёва А.Ф. Почечно-каменная болезнь К.:

Здоровье, 1978 103с.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка