Інститут педагогіки апн україни берека віктор євгенович



Скачати 384.72 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір384.72 Kb.
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
БЕРЕКА ВІКТОР ЄВГЕНОВИЧ
УДК 374 (477)
Соціально-педагогічні основи РОЗВИТКУ позашкільної освіти в Україні

(1957 -2000 рр.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки




АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2001



Дисертація є рукописом
Робота виконана в Інституті проблем виховання Академії педагогічних наук України.
Науковий керівник — кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник,



Пустовіт Григорій Петрович,

Відділення теорії та історії педагогіки

АПН України вчений секретар .
Офіційні опоненти — доктор педагогічних наук, професор,

Сущенко Тетяна Іванівна,

Запоріжський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти,

завідувач кафедри педагогічної

майстерності та нових технологій освіти.


— кандидат педагогічних наук

Березівська Лариса Дмитрівна,

Інститут педагогіки АПН України,

старший науковий співробітник,

завідувач лабораторії історії педагогіки.

Провідна установа — Вінницький державний педагогічний

університет імені М.М.Коцюбинського,

Міністерство освіти і науки України,

м. Вінниця.

Захист відбудеться 25 травня 2001 р. о 14 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема, 52 / Д).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема, 52 / Д).
Автореферат розісланий 22 квітня 2001 року.
Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Волощук І.С.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Серед соціальних інститутів виховання й розвитку підростаючих поколінь особлива роль належить позашкільній освіті. Вона є невід’ємною частиною мікросередовища (соціуму), яке сприяє реалізації індивідуальних психофізичних і соціальних потреб особистості, що розвивається, розкриттю її творчого потенціалу, формуванню соціально значущих якостей.

Заклади системи позашкільної освіти відігравали важливу роль у системі безперервної освіти учнівської молоді і значною мірою сприяли соціалізації особистості, формуванню її ціннісних і моральних орієнтацій. Об’єктивний історико-педагогічний аналіз становлення і розвитку позашкільних закладів, теоретичне узагальнення цінного досвіду, що створили педагоги минулого, а також вивчення досягнень світової педагогічної думки, творче використання їх з урахуванням вимог і можливостей молодої держави дають змогу якісно оновити й удосконалити зміст виховної роботи позашкільних закладів України.

У педагогічній науці за останні роки значно посилилась увага до дослідження проблем позашкільної освіти. Найбільш вагомий внесок у розробку теоретичної бази позашкільної та позакласної виховної роботи внесли наукові праці Балясної Л.К., Вінниченко І.А., Вовк Л.П., Киричука О.В., Кобзаря Б.С., Коваля М.Б., Костяшкіна Е.Г., Крупської Н.К., Макаренка А.С., Ничкало Н.Г., Сокольнікова К.С., Столярова Ю.С., Сухомлинського В.О., Сухомлинської О.В., Сущенко Т.І., Харінко Н.Ф., Якубовського В.Л. та інші.

У розробку питань теорії позашкільного педагогічного процесу зробили свій внесок українські дослідники Алексюк А.М., Біляєв О.М., Гончаренко С.У., Грищенко М.М., Демкатний К.Г., Кондратюк О.П., Костюк Г.С., Мазуркевич О.Р., Онищук В.О., Паламарчук В.Ф., Савченко О.Я., Ярмаченко М.Д.

Сучасні дослідження проблем позашкільної освіти дозволили систематизувати результати наукових досягнень та педагогічної практики, що стосуються історії становлення й розвитку позашкільної освіти в Україні.

Так, у кандидатській дисертації Глух О.Г. висвітлено розвиток радянської системи позашкільної роботи з дітьми у 1945-1973 роках, Жданова Л.С. дослідила розвиток піонерських таборів в СРСР у 1945-1975 роках. Позашкільна виховна робота з дітьми в РРФСР у 1917-1941 роках проаналізована у дисертації Шепілової А.С. Актуальні проблеми взаємодії школи і позашкільних закладів були порушені в наукових дослідженнях Барбіна Е.С., Георгієва П.Д., Мітіна І.І., в яких визначено сутність процесу сучасної виховної діяльності школи і позашкільного закладу, що проявляється у взаємному доповненні, розширенні і поглибленні впливу цих виховних інститутів на підлітка.

Важливими в контексті нашого наукового пошуку є дослідження проблем виховної роботи позашкільних закладів Харінко Н.Ф., змісту, форм і методів роботи творчих об'єднань старшокласників Орлова С.І, дослідницької роботи учнів з екології в позашкільних установах і школах Пустовіта Г.П., педагогічних умов ефективного співіснування шкільної та позашкільної роботи учнівського коллективу Кузя В.Г., організаційно-педагогічних основ функціонування еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Вербицького В.В., питань пізнавальної активності старшокласників у позашкільній роботі Іоголевича О.3., морально-етичної діяльності дітей в умовах позашкільного закладу Мироненко О.М., виховання пізнавальних інтересів у підлітків у позашкільній роботі Сущенко Т.І., формування активної життєвої позиції підлітків у клубних об'єднаннях за інтересами Пономарчук Н.Д., соціалізації старшокласників у самодіяльних об'єднаннях Заверико Н.В., формування основ професійно-педагогічної підготовки організатора позакласної і позашкільної виховної роботи Водоп'янової Н.М., формування готовності працівників позашкільних установ до педагогічної діяльності Васильченко С.Л.

Однак вивчення історичної, педагогічної, соціально-економічної літератури та аналіз результатів наведених вище досліджень дали нам змогу з’ясувати, що саме проблема формування змісту виховної роботи позашкільних закладів в Україні не була раніше предметом спеціальних історико-педагогічних досліджень. Це викликало необхідність аналізу особливостей розвитку позашкільних закладів, залежності змісту їх роботи від соціально-економічних умов, виявлення реального стану навчально-виховної діяльності, визначення основних напрямів її взаємодії зі школами та обумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Соціально-педагогічні основи розвитку позашкільної освіти в Україні (1957-2000 роки)”.

Визначення 1957 року як нижньої межі нашого дослідження зумовлюється тим, що законом “Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (І958 р.), постановами Центральної Ради Всесоюзної піонерської організації ім.В.І. Леніна “Про поліпшення роботи позашкільних установ у зв'язку з законом “Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (1959 р.) і “Про дальший розвиток ініціативи і самодіяльності у Всесоюзній піонерській організації імені В.І.Леніна” (1960 р.) перед органами народної освіти поставлено завдання поліпшити керівництво роботою позашкільних закладів, допомогти їм стати організаторами позашкільної, піонерської роботи в районі, місті, області, республіці, зміцнити кадри працівників позашкільних закладів, організувати їх підготовку і перепідготовку, вирішити питання про закріплення за кожним позашкільним закладом шефів із числа комсомольських організацій промислових підприємств, установ, колгоспів і радгоспів, сприяти залученню до їх роботи громадських і творчих організацій, що помітно вплинуло на вдосконалення та розвиток навчально-виховної роботи позашкільних закладів. Саме в кінці 50-х - на початку 60-х років розпочалося відчутне посилення впливу позашкільних закладів на навчально-виховний процес загальноосвітньої школи за рахунок збільшення частки інструктивно-методичної роботи.

Що стосується верхньої межі (2000 рік), то вона пояснюється прагненням автора простежити ті позитивні і, на жаль, негативні процеси, що відбувалися в системі позашкільної освіти України в нових соціально-економічних умовах, аж до виходу Закону України “Про позашкільну освіту”, який заклав основи для корінної перебудови цієї ланки безперервної освіти в наступний період.

Незважаючи на те, що педагогічний інтерес до позашкільної освіти фіксуємо від найдавніших часів, становлення його як поняття прослідковується лише з початку ХХ століття.

У 20-х роках було визнано, що позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб виховання гармонійно розвиненої особи.

У сучасному розумінні позашкільна освіта — це науково обґрунтована в логічній єдності, наступності та послідовності система додаткових знань, умінь та навичок, що здобувають діти і молодь у позашкільних навчальних закладах різних типів, інших закладах освіти як центрів позашкільної роботи в позаурочний і позанавчальний час.

Таким чином, у цьому понятті зафіксовано його науковий, педагогічний і суспільно корисний аспекти.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження входило до плану науково-дослідної роботи Інституту проблем виховання АПН України “Науково-методичне забезпечення діяльності позашкільних закладів різних типів”, р/н 0197U004456. Тема дисертації узгоджена на засіданні бюро Ради з координації досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (Протокол №4 від 04.06.1998 р.).



Об’єкт дослідження: розвиток позашільної освіти в Україні у 1957-2000 роках.

Предмет дослідження: організація, зміст, форми і методи навчально-виховної діяльності позашкільних закладів в Україні в 1957-2000 роках.

Мета дослідження: здійснити цілісний аналіз розвитку позашкільної освіти в Україні в хронологічних рамках досліджуваного періоду і визначити перспективні шляхи використання провідних ідей, досвіду організації навчально-виховного процесу, взаємодії шкіл та позашкільних закладів в нових соціально-економічних умовах.

Завдання дослідження: 1. Проаналізувати в історико - педагогічному контексті розвиток системи позашкільної освіти в 1957-2000 роках.

2. Визначити основні етапи розвитку позашкільної освіти в Україні, змісту, форм і методів роботи з дітьми та учнівською молоддю в позашкільних закладах.



  1. Виявити основні проблеми позашкільної освіти в 1957 - 2000 роках.

  2. Узагальнити досвід навчально-виховної роботи в позашкільних закладах України в 1957 - 2000 роках.

5. Розробити рекомендації щодо вдосконалення навчально-виховної роботи з дітьми в позашкільних закладах у нових соціально-економічних умовах.

Джерельна база дослідження: матеріали Центрального державного архіву вищих органів України (фонди 166; 2581; 4433); державного архіву Хмельницької області (фонди 5; 902; 3512); Кам’янець-Подільського філіалу державного архіву Хмельницької області (фонд 6); законодавчі акти, рішення з'їздів, конференцій та нарад з питань позашкільної освіти; документи Міністерств та відомств, у підпорядкуванні яких знаходились дитячі позашкільні заклади Міністерства освіти України; збірники постанов і розпоряджень Уряду УРСР, Відомості Верховної Ради УРСР; статистичні збірники, протоколи і стенограми нарад, пленумів профспілок і комсомольських комітетів з питань роботи позашкільних закладів; дисертації і монографії з проблем діяльності позашкільних закладів; матеріали періодичної преси 1957 - 2000 років. У ході дослідження проаналізовано 90 архівних документів і матеріалів, 20 Всесоюзних та республіканських програм конкурсів, маршів, експедицій, в яких брали участь позашкільні заклади, вивчено понад 100 матеріалів кращого педагогічного досвіду діяльності позашкільних закладів різних регіонів України.

У дослідженні використано матеріали, накопичені дисертантом протягом 15 років роботи класним керівником, керівником гуртків, педагогом-організатором, директором школи, директором обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, заступником начальника управління освіти Хмельницької обласної державної адміністрації.



Теоретичною основою роботи стали концептуальні засади історико-педагогічної науки в Україні, сучасні уявлення про методологію історико-педагогічного дослідження та теоретичні основи національного виховання.

В основу дослідження покладено також розробки провідних українських педагогів, психологів, філософів Беха І.Д., Гончаренка С.У., Киричука О.В., Кузя В.Г., Ничкало Н.Г., Савченко О.Я., Ступарика М.Б., Сухомлинської О.В., Щербаня П.М. з проблем сучасної освіти і виховання та положення Конституції України, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” та “Про позашкільну освіту”, положення Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI століття), Концепції позашкільної освіти та виховання, Положення про позашкільний навчально-виховний заклад України.



Методи дослідження: теоретичний, історико-педагогічний аналіз архівних документів, літературних та інших джерел; проблемно-цільовий аналіз навчально-методичних матеріалів, періодичної преси, результатів соціологічних досліджень, а також теоретичних і методичних публікацій з проблем розвитку позашкільної освіти України; вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Дослідження проводилось у 1995-2000 роках і передбачало: теоретичне осмислення проблеми; вивчення архівних, літературних та інших матеріалів; аналіз навчально-методичної документації, досвіду розвитку та діяльності позашкільних закладів України, статистичних даних; систематизацію дослідницьких матеріалів; виявлення специфіки розвитку позашкільних закладів, впливу на цей розвиток політичних, соціально-економічних факторів.


Наукова новизна дослідження:

1.Приведено в систему і поглиблено наукове знання про розвиток позашкільної освіти у хронологічних рамках: 1957 - 2000 роки.



  1. Виявлено і уточнено провідні ідеї, положення, що складають теоретичні основи позашкільної освіти.

  2. Визначено і вперше науково обгрунтовано етапи та виявлено тенденції формування змісту навчально-виховної роботи позашкільних закладів України у досліджуваний період.

4. Дано класифікацію і охарактеризовано організаційно-педагогічні форми і методи навчально-виховної роботи позашкільних закладів.

5. У науковий обіг вперше введено ряд архівних документів і матеріалів, що відображають розвиток позашкільної освіти в Україні.

6. Визначено перспективи позашкільної освіти в нових соціально-економічних умовах на основі принципів демократизації, гуманізації, гуманітаризації та диференціації навчально-виховного процесу.

Теоретичне значення дослідження полягає в історико-педагогічному аналізі впливу політичних, соціально-економічних та психолого-педагогічних факторів на розвиток змісту, форм і методів організації навчально-виховної роботи позашкільних закладів з дітьми та учнівською молоддю, виявленні динаміки розвитку їх мережі протягом 1957-2000 років та визначенні основних напрямів розвитку позашкільної освіти в нових соціально-економічних умовах.

Практичне значення дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій щодо організації навчально-виховної роботи позашкільних закладів, удосконаленні форм і методів їх діяльності, подальшого розвитку нормативно-правової бази та науково-методичного забезпечення позашкільної освіти в Україні. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних і навчально-методичних посібників, лекцій для вчителів, студентів педагогічних вузів, слухачів курсів підвищення кваліфікації.

Вірогідність основних положень і висновків забезпечена методологічним обгрунтуванням вихідних позицій дослідження; використанням взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних його предмету, меті і завданням; аналізом значного обсягу архівних документів і матеріалів, літературних і інших джерел, статистичних даних; порівняльним аналізом навчально-виховної роботи позашкільних закладів на різних етапах досліджуваного періоду.

На захист виносяться:

1. Теоретично обгрунтовані положення та висновки, що характеризують основні тенденції розвитку і становлення змісту, форм і методів позашкільної освіти в Україні протягом 1957-2000 років.

2. Характеристика особливостей соціально-педагогічних основ розвитку і діяльності позашкільних закладів України в досліджуваний період.

3. Рекомендації щодо удосконалення реформування навчально-виховної та інструктивно-методичної діяльності позашкільних закладів в Україні, визначення перспективних напрямів розвитку системи позашкільної освіти в нових соціально-економічних умовах.



Особистий внесок полягає у:

- теоретичному обгрунтованні положень та висновків, що характеризують основні тенденції розвитку і становлення змісту, форм і методів навчально-виховної діяльності позашкільних закладів України протягом 1957-2000 років;

- виявленні і уточненні провідних ідей, положень, що складають теоретичні основи позашкільної освіти в Україні;

- введенні у науковий обіг 19 одиниць архівних матеріалів з проблеми дослідження;

- розробці методичних рекомендацій щодо реформування навчально-виховної і інструктивно-методичної діяльності позашкільних закладів в нових соціально-економічних умовах;

- визначенні перспективних напрямів розвитку позашкільної освіти в Україні.



Апробація і впроваждення результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідались та обговорювалися на науково-практичних конференціях (м.Київ - 1996, 1998, 1999 роки; м.Харків - 1996, 1997 роки; м.Хмельницький - 1999 рік; м. Запоріжжя, м.Кам’янець-Подільський - 2000 рік), республіканському науково-методичному семінарі завідуючих методичними відділами обласних центрів туристсько-краєзнавчої роботи учнівської молоді (Хмельницька область - 1996 рік), обласних центрів науково-технічної творчості учнівської молоді (Хмельницька область - 1999 рік).

Висновки та основні положення роботи використовувались у лекціях, практичних і семінарських заняттях з педагогіки і методики позашкільної освіти на курсах підвищення кваліфікації працівників позашкільних закладів.



Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 14-ти публікаціях автора, з яких 12 одноосібних, в тому числі три надруковано у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку 324 використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 228 сторінок. Робота містить 12 таблиць і 5 схем на 21 сторінці.
Основний зміст дисертаціЇ
У вступі обгрунтовано актуальність дослідженої проблеми, ступінь її розробленості, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, проаналізовано теоретико-методологічну базу та категорійно-понятійний апарат дослідження, розглянуто його хронологічні межі і визначено теоретичну і практичну значущість роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано джерельну базу.

У першому розділі “Позашкільна освіта як історико-педагогічна проблема” розглянуто теоретико-методологічні основи позашкільної освіти дітей та учнівської молоді, проаналізовано наукові та практичні напрацювання в галузі позашкільної освіти та виховання в історії педагогічної науки і практики України, організаційно-педагогічні проблеми розвитку позашкільних закладів України в педагогічній теорії, дано порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду в галузі позашкільної освіти.

Аналіз результатів сучасних наукових досліджень з проблем формування змісту позашкільної освіти показав, що її розвиток здійснювався згідно об'єктивних закономірностей соціально-економічного і культурного розвитку України.

Вивчення динаміки розвитку та діяльності позашкільних закладів призвів до необхідності аналізу термінів і понять, пов'язаних з цією проблемою. Передусім, це поняття “позашкільна освіта”, “позашкільна освіта та виховання”, “позашкільна педагогіка”, “позашкільна освітньо - виховна робота”, “тип позашкільного закладу”, “позашкільна установа”, “позашкільний заклад”, “профіль освітньо-виховної діяльності позашкільного закладу”, “освітньо - виховний процес позашкільного закладу”, “освітньо - виховна робота”, “гурток”, “клуб”, “секція” тощо.

Сучасне розуміння поняття позашкільної освіти закріплено статтею 38 Закону України “Про освіту”, де вказується, що вона є частиною структури освіти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Сутність поняття “позашкільна освіта та виховання” визначається в Концепції позашкільної освіти і виховання (1996 р.) як безперервний логічно побудований процес, що не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії в іншу, від створення умов, сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яке формує потребу особистості у подальшому творчому сприйнятті світу.

В офіційних документах останніх років усе частіше використовується більш вузьке поняття: “позашкільний заклад”. Законами України “Про освіту” , “Про позашкільну освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепцією позашкільної освіти та виховання, нормативними документами Міністерства освіти, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, зафіксоване саме це поняття.

Таким чином, позашкільні навчально-виховні заклади - це заклади освіти, які покликані надавати дітям і юнацтву нові знання, уміння та навички за інтересами, забезпечувати потреби особистості у творчій самореалізації, організації її змістовного дозвілля.

Аналіз архівних матеріалів, відомих і маловідомих публікацій, історико-педагогічної літератури показали, що розвиток системи позашкільної освіти і виховання в Україні визначався конкретними умовами життя країни, соціальними процесами, що відбувалися в суспільстві, змінами в системі освіти і виховання.

До 1917 року простежуються лише певні елементи цієї роботи, аналіз зарубіжного досвіду та його впровадження в практику. І хоча в умовах царського режиму створити чітку національну систему виховання було неможливим, зусиллями позаурядових інституцій, і в першу чергу просвітницьких товариств, вдалося започаткувати певні форми позашкільного виховання, що сприяли формуванню національної та громадянської самосвідомості в першу чергу дорослого населення, пізніше дітей різного віку.

У науково-педагогічний думці та в практичній роботі все більше утверджується переконання про використання, поряд з національним історичним досвідом позашкільної освіти дітей та учнівської молоді в Україні, світового педагогічного досвіду.

У другому розділі “Соціально-педагогічні умови розвитку позашкільної освіти України” здійснено історико-педагогічний аналіз її нормативно-правового забезпечення, висвітлено навчально-виховну діяльність позашкільних закладів в педагогічній практиці, визначено та обгрунтовано етапи становлення та розвитку позашкільної освіти в Україні.

Аналіз історичних та соціально-педагогічних умов розвитку позашкільної системи освіти і виховання України дає підстави зробити висновок, що партійні і державні органи здійснювали певний контроль за створенням і функціонуванням різних типів позашкільних закладів, зміцненням їх матеріальної бази, залученням до роботи з дітьми кваліфікованих кадрів тощо.

Звернення до опублікованих нормативних актів загальнодержавного значення (Законів Української РСР, Указів Президії Верховної Ради УРСР, постанов уряду тощо) підтверджує, що на практиці лише іноді окремі питання діяльності позашкільних закладів ставали предметом нормативного регулювання.

В той же час питання позашкільної роботи з дітьми постійно розглядалися Міністерством народної освіти УРСР, обговорювалися на з’їздах комсомолу, пленумах ЦК ВЛКСМ. Це призвело до того, що у позашкільному русі визнавалося домінуюче становище комсомолу як “єдиного повноправного” керманича, тому державне регулювання роботи здебільшого замінювалося на своєрідну громадську регламентацію ЦК ВЛКСМ та ЦК ЛКСМУ.

Прийняття Конституції УРСР 1978 року дещо змінило статус позашкільних закладів. Та незважаючи на тенденцію до зміцнення правових основ їх діяльності, для характеристики реального статусу позашкільних закладів більше значення мали їх самозатверджені статути, ніж норми законодавства.

Поштовхом для подальшого законодавчого пошуку як у сфері регулювання діяльності позашкільних закладів в Україні, так і щодо нормативного закріплення засад національної політики в галузі позашкільної освіти і виховання стало проголошення Україною державного суверенітету. Основу цієї бази складають Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, Державні національні програми “Освіта” (Україна XXI століття), “Діти України”, Концепція позашкільної освіти і виховання.

Аналіз архівних матеріалів, нормативно-правових документів та результатів дослідження дозволили визначити вісім еволюційних етапів, кожному з яких властиві певні особливості становлення та розвитку позашкільної освіти та виховання в Україні.

Період 1917-1920рр. був надзвичайно складний і насичений політичними подіями, але відіграв значну роль у розвитку позашкільної освіти. Урядом ( Центральною Радою ) було створено Департамент позашкільної освіти, який заклав підвалини створення закладів нового типу не лише в Києві, але й в інших містах України. Цій роботі приділялася увага і в місцях, де встановлювалась радянська влада, щоправда з перших же років діяльність позашкільних закладів надмірно заполітизовувалась.

На першому - четвертому етапах (1917 - 1957 рр.) відбулося становлення і юридичне оформлення, визначення профілів діяльності позашкільних закладів різних типів. Навчально-виховний процес, в основному, був спрямований на розвиток пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів учнів, які займалися безпосередньо в гуртках і клубах Палаців і Будинків піонерів, станцій юних техніків, натуралістів тощо.

Результати наукових досліджень цього періоду знайшли певне відображення у фахових журналах, збірниках наукових статей, навчальних посібниках, матеріалах педагогічного досвіду. Психолого-педагогічна вітчизняна та зарубіжна література засвідчують, що розвиток мережі позашкільних закладів, на всіх етапах їх становлення та розвитку, змісту освіти та виховання в них жорстко контролювався згідно з постановами Комуністичної партії та радянського уряду в галузі освіти та молодіжної політики.

На виконання завдань, що визначалися партійними і урядовими документами, відкривалися, крім позашкільних закладів системи Міністерства освіти, позашкільні заклади інших міністерств та відомств. Однак, більшість з цих закладів не набули масового розвитку, питома вага їх вихованців у загальній кількості учнів позашкільних закладів України була незначною.

Починаючи з п’ятого етапу (1957-1972 рр.) спостерігається зростання мережі позашкільних закладів і переорієнтація їх змісту діяльності на інструктивно-методичну роботу. З метою впорядкування їх роботи приймається єдина номенклатура позашкільних закладів. Започатковується статистична звітність, яка передбачає обов’язковий облік кількості гуртків та дітей в них, складу педагогічних кадрів, відомості про деякі аспекти матеріального забезпечення.

Запроваджується систематична звітність про роботу позашкільних закладів перед вищими органами управління освітою та влади, в яких, крім досягнень, обов’язковим було висвітлення невирішених проблем. Все це дало змогу не лише впорядкувати діючу систему позашкільних закладів, але й значно зміцнити їх матеріальну базу, в першу чергу, Палаців та Будинків піонерів, літніх оздоровчих таборів.

Як позитивне в діяльності позашкільних закладів впродовж 5-7 етапів слід вважати практику закріплення за ними в якості шефів промислових і сільськогосподарських підприємств, наукових установ та вузів. Це дало змогу залучити до проведення занять досвідчених наукових, інженерно-технічних кадрів, у тому числі і передовиків виробництва та додаткові кошти.

Відчутним на розвиток змісту позашкільної освіти в цей період був вплив науково-технічної революції. Вона призвела до значної переорієнтації загальноосвітніх шкіл в інституцію, яка все більше часу приділяє тільки навчанню дітей та учнівської молоді, тоді як центр виховної роботи поступово переноситься в сім’ю та позашкільний заклад.

В аспекті програмно-методичного забезпечення позашкільних закладів встановлено, що навчальні плани і програми роботи гуртків, клубів і секцій, розроблялися і оновлювалися як централізовано, так і окремими авторами, авторськими колективами з урахуванням ідеологічних настанов, останніх досягнень науки, техніки, сучасної культури і національних традицій.

Введення на шостому етапі (1972 -1984 рр.) в загальноосвітніх школах посади організатора позакласної і позашкільної виховної роботи так і не дало змоги повною мірою налагодити навчально-виховні зв’язки загальноосвітніх шкіл та позашкільних закладів.

Водночас під тиском партійних органів рекомендувалось всю позакласну і позашкільну роботу з дітьми здійснювати в рамках піонерських та комсомольських організацій.

З цією метою оголошено ряд місцевих та всеукраїнських акцій, які у кінцевому підсумку призвели до того, що в освітньо-виховному процесі позашкільних закладів задоволення потреби дитини в особистій творчій діяльності абсолютно ігнорувалося та підмінялося масовою роботою ідейного спрямування.

Загальною тенденцією, яка прослідковується впродовж цих етапів була недостатня увага до підготовки педагогічних кадрів для позашкільних закладів. Тривалий час праця педагогів цих закладів не прирівнювалась ні в правах, ні в оплаті до педагогічних працівників шкіл. Вищі педагогічні заклади підготовкою працівників цієї категорії не займалися і направлень на роботу в позашкільні заклади не видавали.

Восьмий етап (1991- 2000 рр.) становлення та розвитку позашкільної освіти і виховання характеризується оновленням і перебудовою діяльності позашкільних закладів України в умовах здобуття нею незалежності. Розвиток в Україні варіативної освіти надав позашкільним закладам особливої актуальності. Вони стають осередками мотиваційного розвитку особистості, її самореалізації та професійного самовизначення.

Особливості розвитку позашкільних закладів в Україні визначались, з одного боку, отриманою спадщиною, коли в системі позашкільної освіти домінувала ідейно-політична спрямованість, жорстка регламентація діяльності позашкільних закладів партійно-урядовими органами, заорганізованістю з боку галузевого Міністерства і відділів народної освіти, комсомолу та, з іншого – потребами в нових підходах до змісту форм та методів роботи позашкільних закладів, пошуком нових педагогічних технологій їх реалізації. Сталося так, що позашкільні заклади повинні були доповнювати навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл, насправді ж їх розвиток відбувався відокремлено і лише всесоюзні і всеукраїнські акції забезпечували їх співпрацю.

Поряд з цим необхідно зазначити, що державними органами, науковими установами, органами освіти, керівниками позашкільних закладів, методистами була проведена значна за своїми масштабами і обсягом робота, яка спрямовувалася на розвиток здібностей, талантів та обдаровань підростаючого покоління.

Позитивною тенденцією періоду, що нами розглядається, є створення нових типів позашкільних закладів, активна участь у позашкільній роботі широкої громадськості. Особливого значення надавалося розвитку ініціативи, самостійності дітей, залученню їх до активної участі в громадському житті, широкій пропаганді і реалізації передових педагогічних технологій освіти.

У позашкільних закладах різних типів значного поширення набули учнівські лекторії, гуртки, товариства, клуби, конкурси, походи, екскурсії, експедиції. З ініціативи вчених науково-дослідних інститутів, викладачів вищих навчальних закладів створюються наукові товариства, малі академії наук, школи юних математиків, хіміків, натуралістів тощо. Усе це сприяло ефективному розвитку здібностей і нахилів дітей, виявленню їх обдаровань.

Провідні тенденції розвитку позашкільних закладів в Україні спрямовувалися на технічну творчість, яка на початку досліджуваного періоду в загальному обсязі всіх видів діяльності становила близько 30 відсотків і досягла свого апогею у 80-х роках, коли нею займався кожен другий гуртківець. Цьому сприяли зльоти і конференції юних техніків, змагання з технічних видів спорту, літні профільні табори, організація всесоюзних акцій технічної творчості, виділення на це спеціальних коштів тощо.

Крім гуртків технічної творчості, найвищими темпами зростала кількість гуртків натуралістичного та туристсько-краєзнавчого профілів. Росту останніх сприяли зініційовані, як правило, комсомолом туристсько-краєзнавчі експедиції, краєзнавчі олімпіади, конкурси, присвячені знаменним датам і, щоправда, кожен з них мав постійний політичний підтекст.

Повільно відбувалося кількісне зростання музично-хорових, театральних та драматичних гуртків, оскільки цей напрям інтенсивно розвивався в системі позашкільних закладів Міністерства культури України.

Історичний аналіз проблеми освітньо-виховної діяльності позашкільних закладів показав, якщо до 60-х років вони головним чином сприяли ефективному розвитку пізнавальних інтересів, здібностей, навичок технічної творчості учнів, які займалися безпосередньо в гуртках і клубах Палаців і будинків піонерів, інших позашкільних закладах, то в наступні роки діяльність позашкільних закладів спрямовувалась, в основному, на розвиток їх як центрів інструктивно-методичної роботи.


У третьому розділі “Перспективи розвитку позашкільної освіти в Україні” проаналізовано організаційно-педагогічні умови та особливості розвитку позашкільної освіти в умовах незалежної української держави, висвітлено нові соціально-педагогічні та організаційно-педагогічні основи системи позашкільної освіти в Україні, визначено провідні тенденції розвитку позашкільних закладів, прогностичні напрями їх освітньо-виховної роботи в умовах реформування освіти.

Визначились такі основні функції позашкільних закладів: організаційно-методична, освітньо-виховна та організаційно-масова. Позашкільні заклади були інструктивно-методичними центрами освітньо-виховної роботи з учнями в позаурочний час та експериментальною лабораторією передового педагогічного досвіду, координаторами цієї роботи, допомагали школі в організації вільного часу учнів, створювали мережу своїх філіалів-супутників у районах, містах та селах, використовуючи для цього школи, приміщення житлово-комунальних управлінь та сільські клуби.

В нових соціально-економічних умовах відбувається формування нової особистісно-орієнтованої моделі освітнього процесу позашкільного закладу, яка спрямована на формування освіченої особистості, що активно, конструктивно і творчо діє в умовах демократичного суспільства, побудованого на основі ринкових відносин, та має забезпечити й зберегти для кожної дитини можливість розвивати себе згідно з власними інтересами, здібностями і талантами.

Практика сучасної діяльності позашкільних закладів в Україні показує, що відбувається реформування не тільки змісту позашкільної освіти і виховання, а також форм і методів роботи учнівських творчих об’єднань. Поступово долаються формалізм і стереотипи у виборі програм гурткової і клубної роботи, широко впроваджуються авторські програми, активізовується навчання за комплексними програмами, використовується принцип випереджаючої методики пошуку і розвитку інтересів і нахилів дітей.

Широкого розмаху набули заходи щодо посилення індивідуальної роботи з школярами на демократичних засадах. Набуває розвитку інтеграція діяльності позашкільних закладів з навчально-виховними закладами, зокрема, нового типу: ліцеями, гімназіями, спеціалізованими школами, навчально-виробничими комбінатами.

Відбуваються позитивні зміни у взаємодії позашкільних закладів з громадськими та дитячими і юнацькими організаціями, творчими спілками і сім’єю.

Наше дослідження дозволило сформулювати визначальні чинники оптимізації процесу реформування позашкільної освіти в Україні. Вони полягають у тому, щоб:

1) Визначити напрями соціально-значущої виховної роботи для кожного позашкільного закладу. До них ми рекомендуємо віднести: екологічну, миротворчу, благодійну діяльність; турботу про розвиток рідного краю, допомогу школі і в мікрорайоні; вивчення історії рідної землі; етнографічну діяльність; охорону і відновлення пам’яток історії і культури; науково-просвітницьку діяльність з профілю свого гуртка, клубу або секції; діяльність за відродження національної культури, мови, традицій; художню, етичну, оздоровчу і спортивну роботу тощо.

2) Створити національну систему підготовки фахівців для цієї освітньої галузі. Передусім відкрити у педагогічних навчальних закладах підготовку такої спеціальності, як “Соціальний педагог” (основної або додаткової), відновити мережу факультетів другої спеціальності, пов’язаної з профілями роботи позашкільних закладів, а також дати можливість їх спеціалістам стажуватися та обмінюватися досвідом роботи за рубежем.

3) Систематизувати мережу позашкільних закладів на регіональному рівні, особливо в сільській місцевості. Цим самим розширити можливості учнівської молоді реалізувати себе у науковому, технічному, художньому, декоративно-прикладному, фізкультурно-оздоровчому, військово-патріотичному та інших видах діяльності

4) Забезпечити можливості інтегрування дошкільної, загальної середньої, позашкільної та вищої освіти через створення комплексів “Школа-позашкільний заклад-вуз”, “Ліцей — позашкільний заклад — вуз”, “Позашкільний заклад-вуз”, “Дошкільний заклад-позашкільний заклад”.

5) Сформувати громадську думку про необхідність і актуальність позашкільної освіти. Цього можна досягти за умови: задоволення потреб особистості в додатковій освіті, її раннього професійного самовизначення; зацікавлення батьків до позашкільної життєдіяльності дітей; роботи творчих об’єднань на зразок “Комп’ютер”, бізнес-центрів, шкіл бізнесу, журналістів, раннього розвитку тощо, а також організації робочих місць у різних фірмах, створення сімейних клубів туристського, спортивно-оздоровчого, фольклорно-етнографічного спрямування.

6) Домогтися оновлення діючої та створення сучасної матеріально-технічної бази позашкільної освіти, залучивши для цього не лише держбюджетні, а й ті кошти, що створюються завдяки добровільним внескам, спонсорській підтримці, комерційній, трудовій, виробничій, видавничій і культурно-масовій діяльності.

7) Переглянути мету, оновити принципи, зміст, форми і методи позашкільної роботи, а також ії науково-методичного забезпечення. Для цього необхідно: вдосконалити перепідготовку і підвищення кваліфікації педагогів позашкільних закладів; підвищити їх соціальний статус завдяки приведенню заробітньої плати та пенсійного забезпечення до рівня педагога загальноосвітньої школи; створення умов для професійної педагогічної діяльності, які б відповідали міжнародним стандартам; розробка сучасного науково-методичного забезпечення.

Узагальнення результатів історико-педагогічного дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Впродовж досліджуваного періоду позашкільна освіта не лише залишалась сталим педагогічним явищем, але й розвивалася на відповідній науково-теоретичній базі у зв’язку із соціально-педагогічними процесами, що відбувалися в освіті та оточуючому середовищі.

2. Виходячи із проведеного аналізу загального і особливого у розвитку позашкільної системи освіти в Україні в досліджуваний період, цей напрям педагогічної діяльності і в подальшому залишається важливою складовою навчально-виховного процесу, ефективним засобом виховання дітей та учнівської молоді, розширення їх кругозору, активізації пізнавальної діяльності.

3. На основі аналізу історії позашкільної освіти в Україні нами вперше визначено і обґрунтовано вісім її еволюційних етапів.

Історико-педагогічне дослідження теоретичних основ та змісту позашкільної освіти дає підстави визначити такі провідні чинники її розвитку:

а) спрямовуючий вплив партійно-урядових органів на формування державної системи позашкільної роботи, визначення її основних форм і методів;

б) постійна увага галузевих міністерств і відомств, на основі яких створювалися нові типи позашкільних закладів, до проблем позашкільної роботи;

в) систематичне проведення Всесоюзних та республіканських заходів, пов’язаних з позашкільною роботою, які активізовували діяльність самих закладів по формуванню творчої особистості, стимулювали пізнавальні інтереси школярів, їхню соціальну і трудову активність.

Зміст, форми і методи роботи позашкільних закладів, вимоги до них були підпорядковані основній меті комуністичного виховання, здебільшого визначалися перспективами розвитку школи, вимогами соціалістичного суспільства до підростаючого покоління та соціально-педагогічними основами розвитку системи позашкільної освіти у досліджуваний період. Ідейно-політична спрямованість навчально-виховного процесу радянської школи автоматично ставала головним принципом позашкільної роботи з дітьми, який органічно поєднувався з принципами зв’язку навчання з життям, що зумовило організаторів визначити основні напрями діяльності позашкільних закладів відповідно до економічних і політичних перетворень, що відбувалися в країні.

4. Позашкільна навчально-виховна діяльність з дітьми була важливою ланкою системи народної освіти, предметом постійної уваги не лише галузевого Міністерства, а й інших міністерств і відомств, за сприяння яких створювались нові типи позашкільних закладів.

5. Аналіз історичного розвитку як системи позашкільної освіти в Україні, так і педагогічних досліджень з цієї проблеми дали змогу вже в сучасних умовах забезпечити збереження основної мережі позашкільних закладів, розробити і створити ряд нових їх типів та, відповідно, профілів секційної і гурткової роботи з дітьми.

Сфера соціально-виховного впливу, що склалася в державі, включає дитячі, юнацькі теле-радіопрограми, пресу, видавництва, кіно, бібліотеки, театри, музеї, а також спортивні і технічні школи, секції, клуби, стадіони, естетичні центри, музичні школи, хореографічні училища, будинки і палаци школярів тощо. Останнім часом до них приєдналися центри екологічної освіти і виховання, соціально-педагогічні і дитячі театральні комплекси, культурно-оздоровчі центри, міжшкільні клуби. екологічні і економічні ліцеї, створені на основі позашкільних закладів, заочні клуби, гуртки і секції, а також загони дитячого милосердя, дитячо-юнацькі центри народної дипломатії, етнічної культури тощо. Вони є новими моделями позашкільних закладів.

Слід створювати при позашкільних закладах центри соціально-психологічної захищеності і підтримки учнівської молоді, служби консультацій, а також дбати про підготовку спеціалістів з пріоритетних для молоді напрямів організації дозвілля, психологів-консультантів тощо.

У зв’язку з цим включення позашкільних закладів до єдиної системи освіти і соціалізації молоді передбачає розширення взаємодії і поглиблення інтеграції виховних впливів з орієнтацією на загальнолюдські гуманні цінності, національну культуру і традиції, збагачення духовної сфери. Це зумовлює потребу уточнення загальної спрямованості та специфіки функціонування кожного закладу, а також постійну координацію взаємодії з іншими соціокультурними службами, науково-дослідними установами, громадськістю, виробничими колективами, спортивними об’єднаннями і творчими організаціями.

6. В той же час залишалась надзвичайно слабкою навчально-матеріальна база позашкільних закладів, надмірно уніфікувалась навчально-методична документація, зарегламентовувалась діяльність керівників гуртків, що поступово зміщувало акценти в діяльності позашкільних закладів у організаційно-методичну сторону. Це в свою чергу призводило до появи інших суттєвих недоліків, а саме: заполітизованості змісту позашкільної роботи, декларативному проголошенні прав і свобод людини тощо. У підсумку, навіть прогресивні теорії, положення й рекомендації не реалізовувались внаслідок їх надмірної ідеологізації.

7. Аналіз архівних матеріалів засвідчує, що незважаючи на негативний вплив централізації управлінської влади, яка зумовила появу численних проявів формалізму в освітньо-виховному процесі позашкільних закладів, коли задоволення потреби дитини в особистій творчій діяльності підмінювалося бюрократичними починаннями (масовістю заходів, які проводили позашкільні заклади), кількість дітей, що займалися в гуртках на їх базі, зростала. Однією з причин такого стану було те, що в учнів була реальна можливість здобути додаткову освіту та перспективу подальшого навчання та професійного вдосконалення.

Заключні висновки можуть бути доповнені наступними рекомендаціями в організації конкретних наукових пошуків вчених, педагогів, організаторів освіти.

В сфері педагогічної науки.

1. Визначення особливої значущості філософсько-освітніх доктрин для розв’язання актуальних і прогностичних проблем політики і стратегії розвитку моделі позашкільної освіти в Україні.

2. Теоретичне і методологічне осмислення соціально-педагогічних факторів, що впливають на розвиток природних задатків підлітків, можливостей впливу позашкільної освіти на загальнолюдські культурні цінності, насамперед, до культури свого народу, вироблення потреби в духовному збагаченні і фізичному вдосконаленні, формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі тощо.

3. Виділення серед важливих напрямів сучасних історико-педагогічних досліджень таких як: проблема підготовки і перепідготовки фахівців у галузі позашкільної освіти; розвитку різноманітних форм позашкільної роботи в сільській місцевості; ролі батьків та громадськості в розвитку пізнавальної активності дітей та учнівської молоді.

4. Важливим і необхідним є дослідження позашкільної освіти на мікрорівнях: у колі сім’ї, в середовищі однолітків, за місцем проживання, в канікулярний період тощо.

В сфері організації освіти.


  1. Визначення та наукове обґрунтування умов організації експериментальних позашкільних закладів, створення творчих груп і комісій для застосування прогресивних систем розвитку і виховання дітей, поширення нових творчих методик позашкільної роботи.

  2. Науково-педагогічна, соціально-економічна та духовна підтримка діяльності позашкільних закладів України у подоланні відомчої роз’єднаності, комерційних настроїв, негативного впливу засобів масової інформації на підростаюче покоління тощо.

3. Проведення науково-практичних конференцій, семінарів, нарад працівників і науковців з проблем позашкільної освіти, метою яких є створення проектів і моделей позашкільних закладів нового типу, аналізу і корегування методик їх діяльності .

4. Практика створення тимчасових науково-дослідних та експериментальних груп для вивчення проблем організації позашкільної освіти, впровадження в позашкільних закладах України перевірених гіпотез і методик.


Головні положення дисертації знайшли своє відображення в таких публікаціях :

  1. Берека В.Є. Зарубіжний педагогічний досвід у галузі позашкільної освіти // Шлях освіти. - 2000. - №3. - С.27-30.

  1. Берека В.Є.Проблеми підготовки та забезпечення педагогічними кадрами позашкільних закладів України в умовах реформування освіти (60 та 70-ті роки) // Рідна школа, 2000. - №3. - С.63-66.

  1. Берека В.Є. Вплив реформ освіти на розвиток позашкільних закладів в Україні (60-70 роки ХХ ст.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. - Тернопіль, Серія: Педагогіка.- №1. - 2000. - С.34-38.

  1. Берека В.Є. Розвиток масового туристсько-краєзнавчого руху в школах та позашкільних закладах (на матеріалах Хмельницького центру туризму і краєзнавства учнівської молоді) // Краєзнавство. - 2000. - №1-2. - С. 43-48.

  1. Берека В.Є. Завдання і зміст фізичної культури в сучасних умовах //Культура і екологія юнацтва: Матеріали конференції. - Хмельницький, 1996. - С.241-242.

  1. Берека В.Є. Регіональний компонент у змісті загальної середньої школи // Стандарти загальної середньої освіти: проблеми, пошуки, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К., 1996. - С. 23-25.

  1. Берека В.Є. Всеукраїнська фольклорна експедиція “Звичаї, ігри та забави нашого краю” // Слово в Золотій справі: Антологія усної народної творчості подолян. Випуск 1. - Хмельницький, 1998. - С. 8-9.

  1. Берека В.Є. Освіта Хмельниччини: проблеми розвитку і сучасність: Південно-східна Волинь: Наука. Освіта. Культура: Матеріали регіональної наукової краєзнавчої конференції. – Хмельницький-Шепетівка, 1995. - С.174-176.

  1. Берека В.Є. Регіональний аспект - важливий чинник у становленні національної школи // Педагогічний вісник, 1997. - №2. - С.6-7.

  1. Берека В.Є. Роль позашкільних закладів у формуванні творчої особистості // Педагогічний вісник, 1996. - №1. С.6-7.

  1. Берека В.Є. Особливості розвитку позашкільних закладів України в 60-х - на початку 70-х років // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки т.2. - Кам’янець-Подільський, 1998. - С.315-317.

  1. Берека В.Є., Шевчук С.В., Шкварелюк М.С. Путівник по визначних місцях Хмельниччини (на допомогу юним туристам-краєзнавцям, мандрівникам по рідному краю. - Хмельницький, 2000. -100 с.

  1. Берека В.Є. Про деякі складові створення збагаченого виховного середовища в позашкільних закладах // Педагогічна міжрегіональна науково-практична конференція: творчість, сучасність та перспективи. Проблеми громадянського становлення особистості в освітньому просторі України. Зб.наукових праць, Вип.16. - Київ-Запоріжжя, 2000 . - С.54-60.

  1. Берека В.Є., Соловей М.В. Духовно-творчий потенціал особистості: шляхи і методика його формування, умови реалізації // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми реалізації духовно-творчого потенціалу молоді: пошуки, перспективи” - Вип. 1. - Рівне, 1996.- С. 27-28.


АНОТАЦІЯ
Берека В.Є. “Соціально-педагогічні основи розвитку позашкільної освіти в Україні (1957-2000 роки)”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук по спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена історико-педагогічному, структурно-змістовому аналізу функціонування позашкільної освіти в Україні.

Визначено основні етапи розвитку позашкільної освіти в Україні, виявлені тенденції формування змісту і форм організації навчально-виховного процесу, досліджено їх вплив на розвиток творчої особистості, розроблено рекомендації по удосконаленню позашкільної роботи в сучасних умовах.

Основні результати дослідження можуть бути використані науковцями і педагогами з метою вирішення теоретичних і практичних завдань освіти на сучасному етапі розвитку соціокультурної політики в Україні.



Ключові слова: гурток, навчально-виховний процес, позашкільна освіта, позашкільний заклад, позашкільна робота, творча особистість.
АННОТАЦИЯ
Берека В.Е. “Социально-педагогические основы развития внешкольного образования в Украине (1957-2000 годы)”. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена историко-педагогическому, структурно-содержательному анализу функционирования внешкольного образования в Украине.

Теоретически обоснованы положения и выводы, которые характеризируют основные тенденции развития и становления содержания, форм и методов учебно-воспитательной деятельности внешкольных заведений Украины на протяжении 1957-2000 годов; определены перспективные пути развития и усовершенствования учебно-воспитательной и инструктивно-методической деятельности внешкольных заведений в изменяющихся социально-экономических условиях; рассмотрены теоретико-методологические основы внешкольного образования детей и ученической молодежи, проанализированы научные и практические наработки в отрасли внешкольного образования в истории педагогической науки и практики Украины, организационно-педагогические проблемы развития учебно-воспитательной деятельности внешкольных заведений Украины в педагогической теории; освещена учебно-воспитательная деятельность внешкольных заведений в педагогической практике; дан сравнительный анализ отечественного и зарубежного педагогического опыта в исследуемой отрасли внешкольного образования; показаны новые социально-педагогические и организационно-педагогические основы развития системы внешкольного образования и воспитания в Украине, определены прогнозируемые направления развития учебно-воспитательной работы внешкольных заведений в условиях реформирования образования; введены в научный обиход 19 единиц архивных материалов; выработаны рекомендации по реформированию внешкольного образования в Украине.

Обобщение исследуемых материалов показало, что в 1957-2000 гг. в Украине значительно углублен существующий до этого опыт учебно-воспитательной деятельности внешкольных заведений. Наблюдалось постоянное и стабильное их развитие. Именно в это время функции внешкольных заведений концентрировались на организационно-методическую работу в городах и районах. Это определялось, в первую очередь, новыми социально-экономическими задачами, ставшими перед обществом. Их реализация объективно вызывала необходимость вовлечения широкой общественности в процесс воспитания подрастающего поколения, что позволило значительно расширить сеть этих заведений за счет их создания на базе научно-исследовательских институтов, вузов, предприятий, колхозов, совхозов, воинских частей.

В тоже время, развитию внешкольного образования были свойственны определенные противоречия. Наиболее характерным было уделение внимания так называемой “борьбе за знания” за счет заметного сужения сферы общественно-полезного труда, замены внешкольных форм ведения занятий школьными, где главным было не развитие творчества, а простое запоминание фактов. Значительного распространения получили предметные кружки, методика роботы которых дублировала школьный урок. Такая переориентация деятельности внешкольных заведений на школьные формы и методы проведения занятий принесла значительный урон развитию системы внешкольного образования.

Кроме этого, работа системы внешкольного образования строго регламентировалась партийно-правительственными документами и постановлениями комсомольских органов, что привело к ее заидеологизированности и заформализованности.

Но, несмотря на все противоречия, история развития внешкольного образования детей и ученической молодежи подтвердила научное обоснование своего существования как неотъемлемой части микросреды, содействующей реализации индивидуальных психофизических и социальных потребностей личности, раскрытию ее творческого потенциала, формированию общественно значимых качеств.

На основании обобщения результатов изучения различных источников и материалов определены восемь основных этапов развития системы внешкольного образования в Украине: первый этап - 1917-1925 гг.; второй - 1925 -1932 гг.; третий - 1932-1941 гг.; четвертый - 1941-1957 гг.; пятый - 1957-1972 гг.; шестой - 1972-1984 гг.; седьмой - 1984-1991 гг.; восьмой - 1991-2000 гг.

При этом в основание классификации были взяты признаки, которые характеризируют особенности развития содержания и форм учебно-воспитательной деятельности внешкольных заведений, нормативно-правового и методического обеспечения этого процесса на каждом этапе.

Установлены тенденции формирования содержания и форм организации учебно-воспитательного процесса, исследовано их влияние на развитие творческой личности, разработаны рекомендации по усовершенствованию внешкольной работы в современных условиях.

Основные результаты исследования могут быть использованы учеными и педагогами с целью разрешения теоретических и практических задач образования на современном этапе развития социокультурной политики в Украине.

Ключевые слова: внешкольное заведение, внешкольная работа, внешкольное образование, кружок, учебно-воспитательный процесс, творческая личность.
ANNOTATION

Bereka V.Ye. Socio-pedagogical Bases of the Development of Extracurricular Education in Ukraine (1957-2000). - Manuscript.

Dissertation is submitted for the degree of Candidate of Sciences (Pedagogy) by specialite 13.00.01 - Theory and History of Pedagogy. - The Institute of Pedagogy of the Academy of Pedagogic Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

The dissertation focuses the historical, pedagogical, and content-structural analyses of functioning of extracurricular educations in Ukraine.

The basic stages of the development of extracurricular education in Ukraine and tendencies of the content formation and upbringing process organization have been determined, and their influence on the creative personalite development has been investigated. The recommendations on extracurricular activity improvement in modern conditions have been elaborated.

The main results of the investigation can be used by the scholars and teachers to solve theoretical and practical problems of education at the present stage of sociocultural development policy in Ukraine.



Key words: amateur group, creative personality, educational process, extra-scholastic organization, extracurricular upbringing and education, extracurricular activity. education, extra-scholastic work.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка