І. С. Зозуля та ін. К., 2002



Сторінка6/6
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.96 Mb.
1   2   3   4   5   6

Антипятноль (містить діхлоретан, хлористий етилен). Симптоми: типова двохфазна дія. Спочатку прояви наркотичного впливу: головний біль, запаморочення, нудота, блювання, гіперемія (збільшення кровонаповненності) кон’юнктив. Блідість шкірних покривів. Іноді збудження. Після прийому великих доз – втрата свідомості. Смерть може настати внаслідок припинення дихання при зростаючих явищах серцево-судинної недостатності. Якщо хворий виходить зі стану наркозу, то розвивається друга фаза – гастроентерологічна. Часте блювання, пронос, іноді з кров'ю, біль в животі. У цій стадії відбувається важке ураження печінки та нирок. Розвивається гостра печінково-ниркова недостатність із жовтяницею та відсутністю сечовиділення (анурією), що може спричинити смерть.

Перша допомога. При гострому інгаляційному отруєнні вивести хворого із забрудненого отруйними випарами приміщення, вдихання кисню або вуглекислого газу. При надходженні всередину – промивання шлунку, сольові послаблюючі, сорбенти, госпіталізація.

Антифриз (суміш етиленгліколю та пропіленгликолю). Симптоми: перша стадія – людина відчуває сп'яніння, що поступово посилюється. Ейфорія, гіперемія обличчя. Хитка хода, метушливість. Біль у ямці під грудьми, нудота, блювання. Через 6-8 годин розвивається друга стадія – нервова, мозкова. Іноді велике збудження, потім затьмарення свідомості. Кома. Напруженість потиличних м'язів. У важких випадках – відсутність рефлексів, зіниці не реагують на світло. Мимовільне сечовипускання та дефекація, глибоке шумне дихання. Ця фаза може закінчитися смертю. У легких випадках отруєння свідомість поступово прояснюється, загальний стан поліпшується і хворий одужує. У важких випадках через 2-4 дні, а іноді і пізніше розвивається третя стадія – гострої печінково-ниркової недостатності. Погіршується, а згодом і зовсім припиняється виділення сечі. Сильна спрага. Зростає артеріальний тиск. Відчувається різкий запах сечовини з роту. Одночасно збільшується печінка, може з'явитись жовтяниця. Наступає смерть.

Перша допомога: промивання шлунку 2 % розчином гідрокарбонату натрію із подальшим введенням послаблюючої солі (30 г сульфату натрію) сорбентів. Введення великої кількості розчину гідрокарбонату натрію, 50-100 мл 30 % розчину етилового спирту. У харчовому раціоні різко обмежити білкові, продукти.

Кислоти міцні: азотна, сірчана, соляна, “царська горілка” (суміш соляної та азотної кислот), паяльна кислота (розчин хлористого цинку в соляній кислоті), оцтова кислота (оцтова есенція).

Симптоми: слизова оболонка губ, порожнина рота та зіву, задня стінка глотки обпечені, набряклі, місця опіків покриті нальотом, струпи різного забарвлення залежно від кислоти, що викликала опік (сіро-чорний при опіку сірчаною кислотою, жовтий – азотною, білуватий – соляною, світло-сірий або бурий – оцтовою), часто бувають опіки шкіри обличчя біля роту, шиї. Біль у місцях опіку. Ковтання та проходження страви (навіть рідини) стравоходом різко болісне, спочатку сильно утруднене (іноді до повної непрохідності) через набряк слизової стравоходу та його спазму. Посилене слиновиділення. Блювання кислими масами із домішками крові. Потерпілий збуджений, стогне. Різкий біль в підложечній області. Може розвинутись шок. Часто спостерігаються опіки дихальних шляхів із набряком надгортанника, гортані, трахеї. Підвищується температура тіла.

При важких отруєннях оцтовою кислотою виникають симптоми гемолізу (руйнації еритроцитів), жовтяниця, гостра ниркова недостатність. Смерть може наступити внаслідок ниркової недостатності, асфіксії або від опіків та набряку дихальних шляхів.

Перша допомога. Обережне промивання шлунку невеликими до 300 мл порціями холодної води. Домішки крові не є перешкодою при цій процедурі. По можливості – медикаментозне знеболення ін'єкціями наркотичних засобів. При попаданні кислоти на шкіру – змивання струменем води, сірчану кислоту слід до промивання зняти шматочком бинта. Ковтання шматочків льоду. Лід на живіт. Полоскання порожнини рота та горла слабими розчинами дезинфікуючих засобів (фурациліну, соди, риванолу).

Луги їдкі:їдкий натр (гідрат окису натрію, каустична сода), їдкий калій (гідрат окису калію), вапно.

Отруєння лугами призводить до важчого місцевого ураження, ніж кислотами, але їх резорбтивна дія порівняно невелика. Допомога така ж, як при отруєннях кислотами.

Мідний купорос (мідь сірчанокисла).

Діє місцево, подразнюючи та припікаючи. Є сильною гемолітичною отрутою.

Симптоми: нудота, блювання виділеннями зеленого кольору, металевий смак у роті, біль у животі, часті рідкі випорожнення з домішками крові, запаморочення, слабість. Тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень). У важких випадках шок, що може спричинити смерть, гемоліз, що розвивається, може обумовити зростаючу анемію (недокрів'я) та уремію (сеча в крові), гостру ниркову недостатність, що призводить до смерті. Іноді буває профузна шлункова кровотеча із виразок слизової шлунку.

Перша допомога. Введення всередину розчину жовтої кров'яної солі (ферроціанату калію), яка утворює при взаємодії з мідним купоросом розчинну сіль міді. Вживання молока та яєчного білка; обов'язкове подальше промивання шлунку.

Нашатирний спирт (аміак). Симптоми: див. кислотиміцні. Летючістю нашатирного спирту обумовлене ураження дихальних шляхів: набряк голосової щілини, різкий кашель, відчуття ядухи, гострий трахеобронхіт та набряк легень. Сльозоточивість. Смерть настає від асфіксії.

Перша допомога – див. кислоти міцні.

Окис вуглецю (СО, чадний газ). Головні джерела отруєнь світильний газ, чадний газ, що містить продукти неповного згоряння вуглеводів, вихлопні гази двигунів внутрішнього згоряння.

Симптоми: головний біль, запаморочення, нудота, блювання, біль у грудях, прискорене дихання, шум у вухах, миготіння в очах. Не виключені психічні порушення типу маніакальних станів, напади збудження. Зростання слабкості, особливо в нижніх кінцівках. Сонливість. Втрата свідомості, глибока кома. Зіниці спочатку вузькі, потім поступово розширюються, реакція на світло зникає. Шкіра обличчя червона, губи вишнево-червоні. Дихання неглибоке. Тахікардія. Артеріальний тиск може знизитися. Підвищення температури тіла до 40°С і більше, можливо центрального походження. Але навіть після кількох днів такого важкого стану можливе одужання. Смерть може настати внаслідок припинення дихання або недостатності кровообігу в перші години отруєння, частіше – на другий день. При виході із коми у хворого можуть залишитись пізні ускладнення, пов'язані перш за все зі змінами в мозку. При наявності коми отруєння СО треба не переплутати із отруєнням винним спиртом, снодійними засобами, травмами голови. Діагностика базується на анамнезі, оцінці оточуючих обставин, якщо є кровотеча, то характерним для цього отруєння є світло-червоне забарвлення та рідкий стан крові.

Перша допомога. Винести потерпілого з приміщення на свіже повітря. Дати подихати 100 % киснем, або карболеном. Зробити штучне дихання, дати міцний чай або каву. При збудженні зробити теплу ванну, покласти грілку до ніг. Хворому забезпечити спокій.

Ртуть. Металева ртуть при попаданні її в організм людини є неотруйною. Токсичними є пари ртуті, що утворюються вже при кімнатній температурі, особливо ртутні солі. Найотрутнішою є сулема (двохлориста ртуть).

Симптоми. Гострий гастроентерит (біль у кішківнику, нудота, блювання, пронос), відсутність сечовиділення із різким зростанням вмісту продуктів азотистого обміну в крові. Ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунку. Домішки крові у випорожненнях. Іноді домішки крові у блювоті, що спостерігається через 15-30 хвилин після отруєння. Пекучий біль у роті, стравоході, у підложечковій області і по всьому животі. Слинотеча, металевий смак у роті. При важкому отруєнні у першу добу розвивається шок, що може стати причиною швидкої смерті.

Перша допомога. Вживання молока, яєчного білку, активованого вугілля, обов'язково викликати блювання, через 10 хвилин після чого обов'язково промити шлунок із подальшим введенням сольового послаблюючого.

Отруєння сірководнем

Сірководень - газ, який значно важче повітря і вже в невеликих концентраціях виявляється за допомогою органолептичних властивостей. Сірководень може утворюватися в природі під час гниття органічних сполук, які містять сірку і має запах зіпсованих яєць. Сірководень може утворюватися при розпаді мінералів, які містять сірку.

В побуті отруєння сірководнем можливі як нещасний випадок під час роботи в шахтах, криницях, каналізації, вигрібних ямах.

Шлях введення сірководню інгаляційний, а виведення переважно нирками у вигляді окислених сполук сірки. Повітря яке видихає постраждалий також має специфічний запах.

Дія сірководню, як і дія ціанідів полягає у пригніченні ферментів тканинного дихання, що викликає недостатність кисню в клітинах організму.

Як високотоксична отрута сірководень подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, очей, подразнюючи впливає на нервову систему.

Токсична дія сірководню виникає при концентрації його понад 10 мг/м3 в повітрі. Клініка отруєння проявляється судомами, галюцинаціями, розладами дихання, токсичним набряком легень та втратою свідомості.

Високі концентрації отрути викликають отруєння з блискавичним перебігом.

Патологоанатомічна картина смерті від отруєння сірководнем характеризується ознаками швидкої смерті, виявляються трупні плями, кров та внутрішні органи вишнево-червоного забарвлення, відчувається запах протухлих яєць.

Для підтвердження отруєння проводять судово-хімічне дослідження внутрішніх органів, крові та сечі.

Отруєння нейротропними отрутами

Характерною особливістю дії препаратів цієї групи є токсичний вплив на нервову систему. Одні з них, такі як снодійні отрути призводять до паралічу рефлексів, а інші, такі як стрихнін викликають судоми та збудження перед втратою свідомості.

Снодійні препарати широко використовуються в медицині. Частіше зустрічаються нещасні випадки, але можуть бути і самогубства.

До цієї групи препаратів відносять фенобарбітал, барбаміл, барбовал, барбітал, ноксирон, оксибутірат натрію та ін. ці препарати швидко всмоктуються слизовою оболонкою шлунка і викликають гальмування різних нервових функцій, в тому числі спостерігається пригнічення дихального та судинного центрів в мозковому стовбурі.

Слід пам’ятати, що токсична доза барбітуратів лише в 3-4 рази перевищує терапевтичну дозу. Смертельна доза перевищує терапевтичну в 10-20 раз. Таким чином летальна доза для ноксирону становить 10-20 г., а для етаміналнатрію 1 г.

Клінічна картина проявляється сонливістю, засинанням з поступовим згасанням рефлекторної діяльності.

Патологоанатомічна картина характеризується ознаками швидкої смерті, морфологічними змінами в корі та підкірці головного мозку а також судово-хімічним підтвердженням наявності барбітуратів у крові, сечі та спинномозковій рідині (лікворі). На судово-хімічне дослідження можуть бути направлені також промивні води шлунку та тканини трупа.

Отруєння наркотичними препаратами

В медицині обмежено використовуються як знеболювальні та протишокові засоби, а також в якості локального анестетика в оторіноларінгології. До них відносяться такі алкалоїди рослинного походження як морфін, омнопон, промедол, кодеїн, кокаїн, папаверин та ін.

Отруєння наркотичними препаратами частіше спостерігається у випадку передозування при хронічному їх вживанні а також з метою суїциду. Смертельна доза порошку сухого опію у випадку перорального вживання становить 2-5 г, морфіну - 200-400 мг, а у випадку ін’єкційного введення морфіну - 100-200 мг. Для наркоманів, які збільшували дозу наркотику, звичним може виявитись вживання 5-10 г морфіну. Смертельна доза кокаїну у випадку перорального введення або інтраназального введення 1-1,5 г, а при підшкірних ін’єкціях - 100-300 мг.

Клінічна картина отруєння препаратами снодійного маку (опіатами) полягає в розвитку сонливості з потьмаренням свідомості, задишкою, різким ціанозом, можлива нудота та блювота. Особливістю дії цих наркотиків є їх вибірковий токсичний вплив на ядра дихального центру. Смерть від отруєння настає на фоні глибокої мозкової коми від зупинки дихання.

Патологоанатомічна картина свідчить про ознаки швидкої смерті. Характерним є виразний ціаноз слизових оболонок та шкіри і відповідно синюшність трупних плям. Спостерігається своєрідна форма зіниць - міоз - різке їх звуження до "головок булавок", які утримуються після смерті.

Серед наркоманів поширені препарати індійської коноплі (гашиш, анаша, маріхуана, план) діючою речовиною яких є канабоїдні алкалоїди.

Препарати індійської коноплі набули широкого розповсюдження, особливо в країнах мусульманського віросповідання. Для досягнення наркотичного ефекту їх вживають з їжею, напоями, у вигляді сигарет, жують їх або як окремі горошинки чистої смоли.

Клінічна картина отруєння характеризується гіперемією слизових оболонок та шкіри, підвищенням артеріального тиску, ністагмом, задишкою, дизкординацією рухів, гіперрефлексією, розвитком ілюзій та галюцинацій. Передозування викликає сонливість, з розвитком колапсу та коми.

Патологоанатомічні ознаки свідчать про швидку смерть. За допомогою судово-хімічних реакцій підтверджується отруєння.

Отруєння психодизлептиками

Як і препарати індійської коноплі психодизлептики не застосовуються в медичній практиці. Свою назву вони отримали завдяки тому що викликають зворотні психічні розлади, в основному галюцинації. Цю групу препаратів називають також галюциногенами або психоміметиками і до них відносять діетіламід лізергінової кислоти, діметилпринтамін, псилоцин, псилоцидін, мескалін та ін.

Дія цих препаратів характеризується тимчасовими психосенсорними розладами. Застосування невеликих доз вже можуть призвести до психічних відхилень.

Смертельна доза в сотні раз перевищує клінічну. Смертельні випадки зустрічаються рідко.

Спостерігається отруєння іншими психотропними препаратами, зокрема такими як нейролептики, транквілізатори, антидепресанти, психоаналептики.

Нейролептики мають заспокійливу дію. Відмічається значна варіабельність їх терапевтичної дози. Відомі випадки смерті від прийому 500 мг аміназину і позитивний ефект з повним видужанням при застосуванні шести грам аміназину. Діти вдвічі чутливіші до дії нейролептиків.

Клінічні ознаки отруєння характеризуються пригніченням свідомості, розвитком судом, гострої дихальної та судинної дихальної недостатності.

Патологоанатомічна картина характеризується ознаками швидкої смерті. Можуть спостерігатися крововиливи в м'які мозкові оболонки, набряк головного мозку та повнокрів'я внутрішніх органів.

Для підтвердження отруєння необхідно провести судово-хімічне дослідження концентрації аміназина в сечі та у внутрішніх органах.

Група транквілізаторів значно менш токсична, однак при застосуванні високих доз також можливі отруєння, які нагадують отруєння нейролептиками.

Особливістю отруєння антидепресантами є те, що окремі з них несумісні з деякими лікарськими засобами та харчовими продуктами (інгібітори моноамінооксидази - нуредал, індопан). Отруєння ними маніфестується сильним головним болем, гіперемією обличчя, нудотою, блювотою, артеріальною гіпертензією, жовтяницею, розладами дихання та серцевої діяльності, виникненням делірію.

Отруєння стрихніном

Стрихнін отримують з зерен чілібухи. Він являє собою безбарвний порошок з гірким присмаком. Використовується в медицині, а також для боротьби з гризунами. Частіше спостерігається застосування стрихніна з метою самогубства. Смертельна доза для дорослої людини становить 100-300 мг, а для дитини - 5 мг. Клінічна картина характеризується збудженням. Через 15-20 хвилин дія отрути проявляється спазмами м'язів щелеп та спинних м'язів, порушенням ковтання, загальним страхом. Раптово настають сильні судоми, переважно м'язів-розгиначів, вникає сильний біль в м'язах, який триває 1-3 хвилини. Після цього настає розслаблення, блідість обличчя, сильна слабкість і виснаження. Частота таких пароксизмів прискорюється, приступи провокуються різким звуком, спалахом світла, навіть дотиком.

Смертність може настати через 0,5-6 годин, летальність становить біля 33%.

Смертельна доза азотнокислого стрихніну становить 50-200 мг.

Патологоанатомічна картина відповідає раптовій смерті. Характерним є швидке та виразне трупне заклякання. Стрихнін зберігається в органах трупа протягом декількох місяців аж до повного розпаду м'яких тканин. Підтвердженням отруєння є виявлення стрихніну хімічними методами.

Отруєння етиловим спиртом (етанолом, винним спиртом)

Серед всіх випадків отруєнь на першому місці по кількості смертельних випадків стоїть отруєння етиловим спиртом. Смертельною дозою для дорослої людини є 6-8 мл чистого 950 етилового спирту на 1 кг маси тіла людини.

Поряд з етиловим спиртом з метою сп’яніння можуть вживатися сурогати алкоголю (замінники), а також технічні рідини. В практиці судового експерта зустрічаються випадки отруєння метиловим спиртом, етиленгліколем, дихлоретаном, денатуратом, тетраетилсвинцем, ацетоном та вищими спиртами (пропиловим, бутиловим, аміловим).

В лабораторній практиці та промисловості використовується в якості розчинника метиловий спирт. За органолептичними властивостями метиловий та етиловий спирти не відрізняються. Смертельна доза метилового спирту становить 30-100 мл, однак вживання 7-10 мл може викликати тяжкі розлади, які характеризуються крім сп’яніння ураженням зорового нерва, що призводить до сліпоти.

В процесі окислення метилового спирту утворюється формальдегід та мурашина кислота, які виявляються і через 3-6 діб після вживання.

Метанол вдається виявити у рідинах організму через декілька днів (до 1,5 місяця). Отруєння пропиловими спиртами призводить до смерті при вживанні понад 300 мл рідини, що відповідає його концентрації в крові 15 промілле. В процесі окислення пропилових спиртів утворюється ацетон, який можна виявити в сечі навіть при невеликих дозах вживання спирту.

Бутилові спирти застосовуються у фармацевтичній промисловості, парфумерії, входять до складу гальмівної рідини. Смертельна доза бутилових спиртів становить 200-250 мл. Отруєння характеризується станом сп’яніння, яке через 3-4 години призводить до сонливості та порушення свідомості. Спостерігаються розлади нирок. Смерть настає протягом 2 діб.

У випадку отруєння від постраждалого іде специфічний запах бутилового спирту.

Амілові спирти також входять до складу гальмівної рідини і мають жовтуватий відтінок зі специфічним сивушним запахом. Смертельна доза алілових спиртів становить 20-30 мл. У випадку отруєння спостерігаються болі в животі, блювота, запаморочення та сплутана свідомість. У зв’язку з швидкою елімінацією на 2-3 добу після отруєння можна не виявити алілових спиртів в біологічних рідинах організму.

Отруєння етиленгліколем настає у випадку вживання антифризу або гальмівної рідини. Смертельна доза становить 150 мл, а летальність досягає 90-100%. У випадку отруєння смерть настає від гострої ниркової недостатності на 2-3 добу.

Тетраетилсвинець входить як антидетонатор до низькооктанового бензину. Отруєння може настати не лише при вживанні рідини, але і при вдиханні її парів, або внаслідок всмоктування через шкіру. Смертельна доза при пероральному введенні становить 10-15 мл. Елімінація тетраетилсвинцю надзвичайно повільна і отрута може бути виявлена до 3 місяців після ураження. Специфічні ознаки отруєння відсутні.

Ацетон широко застосовується у хімічній промисловості як розчинник. Отруєння ацетоном настають як після перорального введення так і внаслідок інгаляцій. Вдихання парів високої концентрації ацетону проявляється специфічним сп’янінням, що отримало поширення як токсикоманія. Смертельна доза у випадку перорального введення становить 60-75 мл. В першу чергу спостерігається розлади функцій центральної нервової системи. Виведення ацетону з організму проходить через нирки, легені, шкіру (піт).

Отруєння інгаляційним методом настає при концентрації ацетону 0,003 грам на літр. Спостерігаються розлади свідомості, судоми, порушення зору, болі в животі, різке звуження зіниць. Тяжкі отруєння призводять до смерті через 6-12 годин після вживання рідини. Специфічним для діагностики отруєння є різкий запах ацетону від постраждалого.

Діхлоретан застосовується в побуті як розчинник та інсектицид. Смертельна доза становить 20 мл. при пероральному введенні. Отруєння характеризується сильним головним болем, солодкавим присмаком, різкою слабкістю та болями в животі. Специфічних ушкоджень внутрішніх органів немає, тому важливим є виявлення повнокрів'я внутрішніх органів, наявністю локальних крововиливів у шлунку, кишечнику, на поверхні серця, токсичними ураженнями печінки та нирок і виявленням дихлоретану в промивних водах та блювотних масах, крові, сечі та внутрішніх органах постраждалого.

Отруєння отрутохімікатами

В сільському господарстві використовується цілий ряд хімічних речовин для знищення шкідників, збудників захворювань рослин та знищення бур'яну.

Найчастіше спостерігається отруєння хлорорганічними, фосфорорганічними сполуками та сполуками міді.

До фосфорорганічних отрутохімікатів належать хлорофос, тіофос, карбофос. Особливістю отруєння є пригнічення ферменту холінестерази, який відповідальний за передачу нервових імпульсів в центральній нервовій системі. Смертельна доза тіофосу у випадку перорального введення становить 0,2-2 грами. Можливий інгаляційний шлях отруєння в закритих приміщеннях або у випадку розпилення інсектицидів з літака.

Отруєння фосфорорганічними сполуками викликають збудження, відчуття страху, порушення вимови, ходи, зниження пам'яті, галюцинації та судоми. Смерть може настати протягом 1 доби. Специфічних патологоанатомічних змін у внутрішніх органах не спостерігається. Підтвердження отруєння може бути за результатами обстеження обставин справи, клінічною картиною, встановлення ступеню пригнічення холінестерази та виявленням самої отрути.

До хлорорганічних сполук відносять гексахлоран та хлоридан. Отруєння може настати при прийомі всередину, через дихальні шляхи або при попаданні на шкіру. Клінічна картина характеризується болями за грудиною, болями в області шлунку, блювотою, запамороченням, різкою слабкістю у м'язах. Специфічних патологоанатомічних змін внутрішніх органів не спостерігається. Опосередкованими ознаками можуть бути наявність подразнення слизових оболонок носа, гортані, трахеї, бронхів, носові кровотечі. Важливе значення має дослідження обставин справи.

До отрутохімікат зі сполуками міді відносять бордоську рідину, сульфат міді, хлорокис міді та інші. Отрута може попасти перорально або інгаляційним шляхом. Специфічним є металевий присмак у роті, слинотеча, спрага, болі в області шлунку, блювотні маси синюватого забарвлення, синій відтінок язика, наявність кров’янистих випорожнень. У випадку інгаляційних отруєнь спостерігаються приступи лихоманки до 390С з профузним потом та носовими кровотечами. Важкі отруєння призводять до безповоротних уражень печінки, нирок, серця та порушення дихання, що призводить до смерті на 3-4 добу.

Фосфорорганічні сполуки (ФОС) (інсектициди – хлорофос, карбофос, тіофос, метафос, бойові отруйні речовини – зарін, заман, vi-гази). Висока токcичніcть фосфорорганічних сполук пов’язана із здатністю блокувати фермент холінестеразу, яка розщеплює ацетилхолін – медіатор передачі нервових імпульсів у парасимпатичному відділі нервової системи. Внаслідок цього накопичується ацетилхолін, що призводить до перезбудження вказаного відділу.Симптоми: 1) мускариноподібна дія: звуження зіниць (міоз), сльозотеча, нервове кліпання повік, нудота, блювання, спастичні болі в животі, пронос, слинотеча, значне потовиділення, виділення бронхіального секрету, брадикардія (сповільнення діяльності серця);

2) нікотиноподібна дія: м'язова слабкість, дрібні посмикування окремих груп м'язів (фібриляція), тоніко-клонічні судоми;

3) дія на ЦНС: відчуття страху, головний біль, судоми, кома.

Розрізняють три періоди дії ФОС на центральну нервову систему: період збудження, гіперкінезів (неконтрольованих рухів) та судом, коми. У кожному подальшому періоді симптоми дії ФОС посилюються. Особливо серйозним є виділення великої кількості бронхіального секрету, що може призвести до розвитку набряку легень. Важка задуха з прискореними дихальними рухами (30-40 за хвилину). Артеріальний тиск може значно зрости. Затримується виділення сечі, що сприяє переповненню сечового міхура. Надалі може розвиватися колапс. Смерть наступає внаслідок зупинки дихання із подальшою зупинкою кровообігу.

Перша допомога. При попаданні отрути через рот обов'язкове промивання шлунку із подальшим введенням розчину сольового послаблюючого. Не давати молока! Бажано якомога швидше ввести антидоти – реактиватори холінестерази, що є в індивідуальних аптечках цивільної оборони, та атропін. Терміново госпіталізувати.

Снодійні засоби барбітурового ряду: барбаміл (амітал-натрій), веронал (барбітал), люмінал (фенобарбітал), мединал (барбітал-натрій), нембутал, гексенал.



Симптоми. При легких отруєннях та у перші години важких інтоксикацій типовою є наркотична дія без порушення дихання та кровообігу, сонливість, слабість, загальмованість. При подальшому всмоктуванні вказаних речовин отруєння переходить у важку форму із розвитком коми. Смерть настає від зупинки дихання.

Перша допомога. По можливості якомога терміновіше промивання шлунку. Контроль за станом дихальних шляхів (у стані коми можлива аспірація блювотних мас, западання язика). Хворого кладуть на бік, розгинають шию, висувають вперед нижню щелепу. При необхідності – штучна вентиляція легенів.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка