І. С. Зозуля та ін. К., 2002



Сторінка2/6
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.96 Mb.
1   2   3   4   5   6

Питання 5. Сечостатева система

До сечових органів належить нирка (основна функція якої - це виділення з організму сечі, що є продуктом обміну речовин) та органи, які виводять сечу назовні: сечовід, сечовий міхур та сечівник.

Нирка - парний, бобоподібний орган, який розміщується в позаочеревиниому просторі з обох боків хребтового стовпа. Маса кожної нирки 120-300 г.

Зовні тіло нирки покрите волокнистою капсулою, яка легко знімається. Речовина нирки складається з двох шарів: ниркової кори та ниркового мозку. Ниркова кора світліша за нирковий мозок, розташована на всій периферії нирки і віддає в нирковий мозок відростки.

Нирковий мозок має голубуватий колір і складається з 16-20 пірамід. Основа пірамід обернена до ниркової пазухи. Верхівка двох, рідше трьох, пірамід, з'єднуючись між собою, утворюють сосочок, який вступає в маленьку ниркову чашечку, що зумовлює наявність у нирці 7-12 сосочків, тобто менше, ніж пірамід. Кількість сосочків і малих ниркових чашечок однакова. На верхівці кожного сосочка є 15-20 отворів, крізь які виділяється сеча. Кілька маленьких чашечок, з'єднуючись між собою, утворюють велику ниркову чашечку, яких може бути 2-3, зливаючись між собою вони утворюють ниркову миску.

Сечовід - це трубочка діаметром 3-8 мм та довжиною близько ЗО см. Спускаючись по бічній стінці тазу, сечовід доходить до дна сечового міхура, перфорує його стінку і відкривається у порожнину міхура.

Сечовий міхур - непарний, порожнистий орган, форма якого змінюється залежно від ступеня наповнення сечею, розміщується в порожнині малого тазу, позаду лобкового зрощення. У ньому розрізняють верхівку, тіло та дно. Більшу частину сечового міхура складає його тіло, а нижню частину - становить дно. Звужуючись дно переходить у шийку сечового міхура, звідки починається сечівник.

Сечівник - частина сечового шляху, призначена для періодичного виведення сечі з сечового міхура назовні. Сечівник має різну будову у чоловіків та жінок.

Чоловічий сечівник має форму нерівномірно розширеної трубки завдовжки 18-20 см і призначений для виведення сечі та сім'яної рідини.

Жіночий сечівник прямий і широкий та значно коротший за чоловічий (3 см). Починається в ділянці шийки сечового міхура внутрішнім отвором. Сечівник проходить ззаду та знизу лобкового зрощення і закінчується зовнішнім отвором, який розміщений на 2 см нижче та назад від клітора, в присінку піхви.

Статеві органи поділяються на чоловічі та жіночі, а також внутрішні та зовнішні. Основна функція внутрішніх статевих органів - розмноження, тобто утворення та виведення чоловічих та жіночих статевих клітин, виношування плоду у жінок та виділення специфічних секретів у чоловіків.

Внутрішні чоловічі статеві органи. До них належать такі: яєчко з придатком, сім'явиносна протока, сім'яний міхурець, передміхурова залоза та цибулино-сечівникова залоза.

Яєчко, або сім'яник - парна чоловіча статева залоза, яка виробляє чоловічі статеві клітини та статеві гормони, що лежить в мошонці. До заднього краю яєчка прилягає його придаток - невеликий видовжений орган. У ньому розрізняють головку, тіло, яке знизу закінчується хвостом. У товщі головки придатка виносні проточки із яєчка зливаються і утворюють загальну покручену протоку придатка яєчка, яка, проходячи через тіло та хвіст, переходить в сім'явиносну протоку - трубку 40-50 см завдовжки і понад 2 мм завтовшки, підійшовши до сечового міхура в складі сім'яного канатика вона зливається з протоком сім'яного міхурця, утворюючи сім'явипорскувальну протоку, яка відкривається в початковій частині сечівника.

До зовнішніх чоловічих статевих органів відносять статевий член та мошонку.

Статевий член - циліндричної форми орган, призначений для виведення сечі та сім'яної рідини - сперми. У цьому органі розрізняють головку, на якій розташоване зовнішнє вічко сечівника. Місце фіксації члена до кісток таза називають коренем. Частина органа, яка лежить між коренем і головкою, називається тілом статевого члена.

Мошонка - шкіряне мішечкоподібне утворення, в якому розміщені яєчка з придатками та початкові відділи сім'яних канатиків

Внутрішні жіночі статеві органи. До них належать: яєчники, матка, маткові труби, над'яєчники, прияєчники та піхва.

Яєчник - парна жіноча статева залоза, в якій ростуть та дозрівають статеві клітини, а також виробляються жіночі статеві гормони. У дорослої жінки яєчник еліпсоподібної форми, має довжину 2,5 см, ширину 1,5 см та 1 см. у діаметрі.

Маткова труба - парний утвір, що має довжину 10-15 см. Ширина труби в різних місцях неоднакова. По трубі яйцеклітина переходить у матку. Яйцеклітина з фолікула потрапляє в маткову трубу, проходить по ній у бік матки, завдяки руху війок війчастого епітелію та перистальтичним скороченням м'язової стінки труби.

Матка - непарний порожнистий м'язовий орган грушоподібної форми. Він призначений для розвитку заплідненого яйця та виношування плоду у період вагітності. Матка розміщена у порожнині малого таза. Маса матки у жінки, що ніколи не народжувала, складає 40-50°, а у жінки, яка народжувала декілька разів - 90-100 г. Більш розширена верхня частина матки називається дном, середня - тілом, а нижня, звужена частина -шийкою.

Маткова порожнина щілиноподібна. На фронтальному розрізі вона має форму, рівнобічного трикутника з основою вгорі. У верхніх кутах цього трикутника розміщені маткові отвори труб, а в нижньому куті маткова порожнина переходить у канал шийки матки, довжина якої 2,5-3 см. Канал закінчується отвором матки, який відкривається у піхву. Стінки матки побудовані з трьох основних оболонок: серозної, м'язової та слизової.

Піхва - м'язова, легкорозтяжна трубка, що має довжину 8-10 см, сплющена у передньозадньому напрямі. Через піхву вводиться чоловіче сім'я, виводяться місячні, а при пологах по ній виводиться плід.

До зовнішніх жіночих статевих органів належать великі й малі соромітні губи та клітор.

Питання 6. Серцево-судинна система

Життя кожної клітини багатоклітинного організму залежить від безперервного постачання необхідних речовин та виведення продуктів обміну. Цю функцію у хребетних тварин та людини виконує система різних за діаметром та будовою стінки трубок, в яких циркулює рідка тканина - кров або лімфа. До серцево-судинної системи відносять також серце - орган, що зумовлює рух крові. Судинну систему за будовою та функцією поділяють на кровоносну і лімфатичну. Кровоносні судини (залежно від будови їх стінок і напряму руху крові в них відносно серця) поділяють на артеріальні та венозні.

Артеріальні судини - це судини, якими кров під великим тиском тече від серця до периферії. Артеріальні судини невеликого діаметру називаються артеріолами, а судини, стінка яких складається з одного шару клітин, називаються капілярами, у яких відбувається вільне проходження розчинних речовин та кисню із судин у тканину і навпаки.

Серце нагадує конус, основа – якого повернена догори й назад і досягає верхнього краю ІІІ - ребра. Верхівка серця спрямована донизу, уперед та вліво і торкається передньої стінки грудної клітки між V і VI ребрами.

Серце має чотири камери: два передсердя і два шлуночки. Передсердя відділяються одне від одного міжпередсердною перетинкою, а шлуночки- міжшлунковою перегородкою. У нормі ці перегородки отворів не мають. Між передсердями та шлуночками розташована передсердно-шлуночкова перегородка, будова якої складніша, ніж попередні, оскільки має отвори Праве передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору, що закривається тристулковим клапаном.

Ліве передсердя сполучається з лівим шлуночком за допомогою передсердно-шлуночкового отвору, що закривається двостулковим, або мітральним, клапаном. Передсердно-шлуночкові клапани відкриваються під час скорочень передсердь і закриваються під час скорочення шлуночків.

З правого шлуночка починається легеневий стовбур, отвір якого називається отвором легеневого стовбура, а з лівого шлуночка - аорта з аортальним отвором. Отвори цих судин також мають клапани, які називають клапанами легеневого стовбура та аорти. Кожен із клапанів побудований з трьох півмісячних заслінок. У праве передсердя відкривається верхня та нижня порожнисті вени. Їх отвори клапанів не мають.

Лімфатична система

Порад з кровоносною системою в організмі людини та хребетних тварин є й інша судинна система - лімфатична, яка складається із замкнутих капілярів, внутрішньо - і позаорганевих відвідних лімфатичних судин, лімфатичних вузлів та двох (рідше одного) головних колекторів - правої та лівої лімфатичних проток. Цими шляхами лімфа - прозора, жовтувата або опалесцуючого кольору рідина (загальною кількістю 1-2 л) - тече від органів у венозну систему.

Лімфатичні судини за своєю структурою нагадують вени і мають внутрішню, середню та зовнішню оболонки.

Лімфатичні вузли - утворення округлої або бобоподібної форми різного розміру (від 0,5 до 25 мм). В організмі людини налічують понад 300 лімфатичних вузлів, які розміщуються групами в певних ділянках тіла. Зовні вони покриті капсулою, яка є продовженням стінок лімфатичних судин. Від капсули всередину вузла відходять перетинки, які, наближуючись до його центру, розділяються, з'єднуються між собою і таким чином утворюють сітку. В її петлях є ретикулярна тканина, заповнена лімфоцитами. Повільний рух лімфи вузлом сприяє її очищенню від сторонніх речовин та збагаченню на лімфоцити. Крім вищеописаних лімфатичних вузлів до лімфатичної системи відносять поодинокі та групові лімфатичні фолікули у стінках травного каналу та мигдалики - язиковий, трубні, піднебінні, глоткові, а також селезінку.

Система крові

Кров, лімфа і тканинна рідина утворюють внутрішнє середовище організму і безпосередньо беруть участь у процесах обміну речовин і підтримці гомеостазу організму.

Кров - це одна із систем, що забезпечує життєдіяльність організму і виконує такі функції: транспортну, захисну, дихальну, екстреторну, терморегуляційну, трофічну тощо.

Плазма крові - складна білкова рідина. У ній містяться білки (альбуміни, глобуліни, фібріноген), небілкові азотоутримуючі з'єднання (амінокислоти та поліпептиди), нейтральні жири, ліпоїди тощо.

Клітини крові. У плазмі крові, в завислому стані перебувають такі клітини крові: еритроцити, лейкоцити та тромбоцити.

Еритроцити - без'ядерні клітини, що мають форму подвійно-ввігнутого диску. Тривалість життєздатності еритроцитів 125 діб. Нормальний вміст еритроцитів у крові людей коливається в таких межах: у чоловіків - 4,5 - 5,5 • 1012 в 1 л; у жінок - 3,4 - 4,7 • 1012 в 1 л.; у новонароджених - до 6,0 • 1012 в л. Збільшення кількості еритроцитів у крові називається еритроцитозом, зменьшення - еригропенією. Основною складовою частиною еритроцитів є дихальний залізоутримуючий пігмент крові - гемоглобін. Він виконує роль переносника кисню із легенів у тканини і частково вуглекислоти із тканини у легені, утворюючи три фізіологічні сполуки.

Лейкоцити мають ядро та непостійну форму. Вони рухливі, здатні до фагоцитозу та проходження через стінки капілярів. Лейкоцити відіграють важливу роль в захисті організму від бактерій, вірусів, патогенних найпростіших, вони також стимулюють процеси загоювання ран, тобто забезпечують імунітет. Термін життя лейкоцитів від 1-3 до 15-20 діб. Кількість лейкоцитів у крові здорових людей коливається від 4 - 6 • 109 до 8 -10 • 109 в 1л.

Лімфоцити - маленькі клітини (7-9 мкм. в діаметрі), ядро у них кругле, велике, займає майже всю цитоплазму. Живуть лімфоцити понад 20 років. Вони формують специфічний імунітет і виконують функцію імунного нагляду.

Моноцити - великі клітини (12-20 мкм в діаметрі), ядро у них бобовидної або підковоподібної форми, має одне або декілька ядерців. У вогнищ запалення вони фатоцитують мікроорганізми, за що їх назвали "двірниками організму".

Тромбоцити - безбарвні подвійноопуклі клітини крові, які являють собою цитоплазматичні уламки велетенських клітин кісткового мозку - мегакаріоцитів. Тромбоцити - без'ядерні утворення, мають різну форму. Під електронним мікроскопом вони мають вигляд зірчастих утворень з відростками - псевдоподіями. Кількість їх в крові за нормою коливається від 180 • 109 до 320 • 10 в 1 л. Збільшення кількості тромбоцитів називається тромбоцитозом, зменшення - тромбоцитопенією. Термін життя тромбоцитів - 3-5 діб. Тромбоцитам належить важлива роль у процесах зсідання крові та фібринолізу (розчинення кров'яного згустку). Крім того, тромбоцити виконують захисну функцію. Вони склеюють (аглютинують) і фагоцитують мікроорганізми.

Питання7. Нервова система

Нервова система виконує найскладніші функції. Вона об'єднує окремі органи та системи організме в єдине функціональне ціле, узгоджує їх діяльність на основі наявності між ними двобічного кругового зв’язку; здійснює взаємодію організму як цілого з навколишнім середовищем.

Нервова система людини умовно поділяється на соматичну та вегетативну. Соматична нервова система здійснює переважно функції зв'язку з навколишнім середовищем, обумовлюючи його чутливість (за допомогою органів чуттів) та рух. Вона іннервує довільну мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів - язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.

Вегетативна нервова система іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та м'язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо).

Розрізняють дві частини вегетативної нервової системи: симпатичну та парасимпатигчну, які забезпечують регуляцію діяльності внутрішніх органів, судин і потових залоз, а також трофічну інервацію (живлення) скелетної мускулатури, рецепторів і самої нервової системи.

За топографічною ознакою в нервовій системі виділяють центральну нервову систему (головний та спинний мозок) і периферичну нервову систему, яка представлена нервами, що відходять від головного та спинного мозку (черепними спинно-мозковими нервовими корінцями, вузлами, сплетіннями, нервовими закінченнями).

Основним структурним елементом нервової системи є нервова клітина, яка складається з різних за формою та кількістю відростків і називається нейроном, або нейроцитом. Нейрони оточені клітинними елементами нервової тканини - иейроглією (гліоцитами, астроцитами тощо). Нейрони виконують специфічну функцію нервової системи (сприймають подразнення, виробляють імпульси та передають їх), а клітини нейроглії - трофічну, захисну, опорну та секреторну функції.

Макроскопічно спинний та головний мозок складається із сірої і білої речовин. Сіра речовина - це скупчення нервових клітин, біла - нервових волокон (відростків нервових клітин).

Нейрон (нейроцит) - відросткова нервова клітина, що складається з тіла, дендритів, аксона та пресинапгичного закінчення аксона.

Відростки, що відходять від тіла нейрона мають різну довжину - від декількох мікрометрів до півтора метра (наприклад, аксони мотонейронів, що іннервують кінцівки). Короткі відростки, які грають керівну роль у сприйманні нейроном інформації, називаються дендритами. Довгий відросток (він завжди один) називається аксоном, або нейритом. Основною функцією аксона є проведення нервового імпульсу від тіла нейрона на велику відстань, зв'язуючи нейрони один з одним і з робочими органами.

Рефлекс - це причинно зумовлена реакція організму на подразнення із зовнішнього, чи внутрішнього середовища, яка здійснюється за участю центральних і переферичних відділів нервової системи. Шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до ефектора (робочого органа), називається рефлекторною дугою.

У рефлекторній дузі виділяють п'ять елементів:

1) рецептор;

2) чутливе волокно, що несе збудження (нервовий імпульс) до центру;

3) нервовий центр, де відбувається переключення збудження з доцентрового нейрона на відцентровий;

4) рухове волокно, що несе нервовий імпульс від центру до периферії;

5) ефектор - нервове закінчення еферентного нейрона, яке передає нервовий імпульс до робочого органа (м'язу, залози).

Ці елементи пов'язані між собою синаптичними сполученнями. Розрізняють прості та складні рефлекторні дуги.

Спинний мозок - це скупчення нервових клітин, що утворюють центрально розміщену сіру речовину, та нервових волокон, що утворюють білу речовину, яка розміщена зовні. Спинний мозок є вмістом хребтового каналу і починається від великого (потиличного) отвору (І шийного хребця) і доходить до верхнього краю II поперекового хребця. Вгорі (у порожнині черепа) спинний мозок переходить у довгастий мозок, а внизу він закінчується мозковим конусом.

Головний мозок розташований в порожнині мозкового черепа. До його складу входять: 1) передній (кінцевий, проміжний); 2) середній;

3) ромбовидний (задній, довгастий).

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. У мозковому стовбурі розміщені численні ядра, висхідні та низхідні нервові шляхи.

Кінцевий або великий мозок є вищим відділом центральної нервової системи.

Довгастий мозок - це безпосереднє продовження спинного мозку. Має конусоподібну форму, розмінується на схилі черепа. Нижньою межею є місце виходу першої пари шийних спинномозкових нервів, верхньою - нижній край моста.

Задній мозок. До заднього мозку належить міст і мозочок.

Міст розташовується між довгастим і середнім мозком, де є невелике біле підвищення завдовжки 25-27мм.

Від ядер, що розміщені тут, беруть свій початок V-VIII пари черепних нервів.

Середній мозок розташований в основі черепа посередині середньої черепної ямки. До нього відносяться ніжки мозку, ядра III і IV пари черепних нервів, покришка середнього мозку, що виступає у вигляді чотирьох горбиків, червоні ядра та чорна речовина.

Верхні два горбики - це підкоркові центри зору, два нижніх - підкоркові центри слуху.

Червоні ядра та чорна речовина беруть участь у регуляції м'язового тонусу і проявленні рефлексів, які забезпечують збереження положення тіла в просторі. Крім того, чорна речовина бере участь в регуляції вегетативних функцій організму: жуванні, ковтанні, диханні тощо.

Проміжний мозок - частина переднього відділу мозкового стовбура. До проміжного мозку відносяться таламічний мозок та гіпоталамус.

Кінцевий (великий мозок) складається з двох півкуль, покритих мозковим плащем (корою), до яких входять нюховий мозок, базальні або центральні ядра і бокові шлуночки мозку.

Півкулі великого мозку з'єднані між собою мозолистим тілом, яке складається із нервових волокон, що з'єднують ці півкулі.

Кора (мозковий плащ) кожної півкулі - це сіра речовина завтовшки 1,3-4,5 мм. Вона утворює складки. Загальна площа кори у зв'язку з численними звивинами та борознами становить 220-250 тис. мм2. У ній міститься 14-17млрд. різноманітних за формою і функціями нервових клітин, які об'єднані в цілісний апарат регуляції функцій організму. Відростки клітин зв'язують різні відділи кори між собою і з розташованими нижче структурами центральної нервової системи. Кора великого мозку є найважливішим субстратом вищої нервової діяльності.

Головний та спинний мозок оточені трьома оболонками: м'якою, павутинною та твердою. Оболонки головного мозку є продовженнями оболонок спинного мозку. М'яка оболонка мозку покриває поверхню мозку, павутинна розміщена над м'якою, а тверда покриває внутрішню поверхню черепа та хребтового каналу. Тверда оболонка мозку в черепі виконує функцію окістя, а в хребтовому каналі - окістя і охрестя. Оболонки мозку захищають речовину мозку від механічних ушкоджень. Між ними утворюються міжоболонкові простори, в яких циркулює спинномозкова рідина.

Органи чуттів

Розрізняють шість органів зовнішніх чуттів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім цього, є органи внутрішніх відчутів, що відображають рухи окремих частин тіла і стану внутрішніх органів: м'язосуглобне чуття, рівновага, відчуття органів. До цієї групи органів належать пропріорецептори та інтерорецептори, які сприймають нервові імпульси з нутрощів і судин. У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються у свідомості у вигляді відчуттів.

Орган зору

Очне яблуко розміщене в очній ямці (орбіті). Його стінку утворюють три оболонки. У зовнішній фіброзній оболонці розрізняють велику задню частину - склеру і меншу передню частину - прозору рогівку. Рогівка, як годинникове скло, вставлена у передній відділ склери.

У середній судинній оболонці є три відділи: радужка, війкове тіло та власне судинна оболонка. Радужка просвічується крізь рогівку. Вона має вигляд вертикальної пластинки з круглим отвором у центрі, що називається зіницею. Радужка містить пігмент, який визначає колір очей, та два непосмутованих м'язи, що змінюють величину зіниці і виконують роль діафрагми для променів світла, що проникають в око.

Війкове тіло лежить за радужкою. Велику частину його становить війковий м'яз, який бере участь в акомодації3 ока. Пристосованість очей бачити предмети на різних відстанях називається акомодацією. За рахунок власне судинної оболонки відбувається живлення ока.

Внутрішньою оболонкою очного яблука, яка прилягає до судинної оболонки, є сітківка - периферична частина зорового аналізатора. У ній розміщені світлочутливі фоторецептори палички та колбочкоподібш зорові клітини, які сприймають світлові подразнення. Задній відділ сітківки називають дном очного яблука, який має дві невеликі ділянки: жовту пляму з й нейтральною ямкою - місце концентрації колбочкоподібних клітин і найкращого бачення ока та сліпу пляму - місце виходу зорового нерва з очного яблука (ділянка сітківки, яка не чутлива до світла та не дає зорового відчуття.

До складу внутрішнього ядра очного яблука входять: кришталик з його підвішеним апаратом (війковим пояском – циновою зв’язкою), склоподібне тіло та водяниста речовина, яка наповнює передню та задню камери ока, що розміщені спереду між рогівкою і радужкою та кришталиком і війковим тілом.

Кришталик має форму двовипуклої лінзи, яка заломлює промені світла (змінює свою кривизну, стає опуклішою), за рахунок чого і здійснюється акомодація. Склоподібне тіло лежить за кришталиком у вигляді прозорої драглистої маси. Допоміжними органами ока є повіки, м'язи, слізний апарат, фасції та жирове тіло орбіти.

Сприймання світлових подразнень. Світлові промені, що проходять через світлозаломлювальні структури очного яблука, потрапляють на світлочутливі клітини сітківки, що містять у собі зоровий пігмент. У процесі руйнування та відновлення пігменту виникають нервові імпульси, які через зоровий нерв надходять у кору потиличної частини великого мозку (кірковий кінець зорового аналізатора), де здійснюється переробка інформації, та виникають зорові відчуття.

Пристінково-завитковий орган

Пристінково-завитковий орган складається з органу слуху й органу гравітації та рівноваги.

Орган слуху сприймає звукові подразнення (коливання часточок повітря різної частоти, періодичності та амплітуди). Периферична частина його складається із зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Зовнішне вухо складається із вушної раковини, та зовнішнього слухового ходу. У кінці зовнішнього слухового проходу міститься барабанна перетинка.

Середнє вухо розташоване в піраміді скроневої кістки. Воно складається із барабанної перетинки, барабанної порожнини та слухової труби. Середнє вухо від зовнішнього відділене барабанною перетинкою. Вона має форму плоскої лійки, звужена частина якої повернута в бік барабанної порожнини.

Барабанна порожнина – невеликий, заповнений повітрям простір в основі піраміди скроневої кістки. У ній розташовані слухові кісточки (молоточок, коваделко та стремінце), що передають звукові коливання від барабанної перетинки до лабіринту (внутрішнє вухо). Молоточок своєю ручкою зростається з внутрішньою поверхнею барабанної перетинки. Коваделко довгою ніжкою з`єднується з молоточком і стремінцем, яке своєю основою прилягає до мембрани пристінкового (овального) вікна, що розміщене в кістковій (лабіринтній) стінці. Вона відокремлює середнє вухо від внутрішнього. Нижче вестибулярного вікна в цій стінці розміщене вікно завитка (кругле вікно). Ланцюг кісточок виконує дві функції: кісткове проведення звуку та механічну передачу звукових коливань до овального вікна пристінка.

Порожнина середнього вуха з`єднується з носовою частиною порожнини глотки та комірками соскоподібного відростку скроневої кістки. З'єднання порожнини глотки з внутрішнім вухом здійснюється через посередництво слухової труби, яка відкривається глотковим отвором на рівні нижньої носової раковини.

Внутрішнє вухо, або лабіринт, має складну будову і становить периферичний відділ органу слуху та рівноваги. Лабіринт розміщується в товщі піраміди скроневої кістки між барабанною порожниною та внутрішнім слуховим ходом. Розрізняють кістковий та перетинчастий лабіринти. Кістковий лабіринт складається з порожнистих каналів, що з`єднуються між собою: завитка (спіральний кістковий канал), пристінка (невеликої порожнини) і трьох кісткових півколових каналів, які розміщені в різних площинах – сагітальній, фронтальній та горизонтальній.

У завитку знаходиться звукосприймальний апарат – спіральний (кортіїв) орган, в якому міститься велика кількість рецепторних волоскових клітин, що перетворюють звукові коливання на нервові імпульси.

Перетинчастий лабіринт лежить в середині кісткового. Він має складні перетинчасті утворення, найважливішим елементом яких є нервові волокна VII черепного нерва, та містить периферичні відділи аналізаторів слуху та гравітації.

Пристінок та кісткові півколові канали – це апарат, який бере участь у регуляції положення тіла в просторі та підтриманні рівноваги.

На внутрішній поверхні півколових каналів розташовані гребінці – спеціальні чутливі клітини, які здатні сприймати подразнення та передавати імпульси в центральну нервову систему. Вони подразнюються рухами ендолімфи, викликаними переміщенням тіла в просторі. При виникненні рухових реакцій зберігається рівновага, цьому сприяють також зір та м`язово-суглобова рецепція.

Передача звукових коливань відбувається таким чином: звукові хвилі, які збирає вушна раковина, через зовнішній та внутрішній слухові ходи досягають барабанної перетинки і викликають її коливання (вібрацію). Вібрація барабанної перетинки через систему слухових кісточок передається на рідину перетинчастого лабіринту в рецептори (волоскові клітини) спірального органу. У рецепторі механічні коливання ендолімфи перетворюються в електричні. Нервові імпульси, що виникають, через слуховий нерв та провідні слухові шляхи надходять у центральні відділи слухового аналізатора – верхню скроневу звивину кори великого мозку, де сприймаються як звукові відчуття.

Звукові коливання передаються також і кістками черепа (кісткова провідність).

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка