І. С. Зозуля та ін. К., 2002



Сторінка1/6
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.96 Mb.
  1   2   3   4   5   6
ТЕМА № 1:АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ОРГАНІВ І СИСТЕМ ЛЮДИНИ

З навчальної дисципліни: долікарська допомога

Категорія слухачів: курсанти, студенти, слухачі

Навчальна мета: полягає в тому, щоб ознайомити з анатомічною будовою і з функцією різних органів і систем тіла людини.

Виховна мета: співробітника органів внутрішніх справ.

Розвивальна мета: Знання анатомії і фізіології людини важливі для фізичного тренування, розуміння природи окремих захворювань та механізму травмувань.

Навчальний час: 2 години

Навчальне обладнання, ТЗН: таблиці, схеми, муляжі, комп’ютер, мультимедійний проектор.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: безпека життєдіяльності, кримінальне право, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія.
План лекції (навчальні питання):

Поняття про долікарську допомогу, клітину, тканину, орган,

систему органівта організм.

Система органів руху і опори.

Анатомія і фізіологія дихальної системи.

Анатомія і фізіологія системи травлення.

Анатомія і фізіологія сечостатевої системи.

Анатомія і фізіологія серцево-судинної системи.

Анатомія і фізіологія нервової системи і органів чуття.

Будова і функції шкіри.

Будова і функції ендокринної системи.
Література:

Бутилін Ю.П. та ін. Це ви можете без лікаря: Посібник з першої медичної допомоги у невідкладних випадках.– К.: Скарби, 2002.–168 с.

Буянов В.М., Нестеренко Ю.А. Первая медицинская помощь. Учебник для учащихся мед.училищ и колледжей. - М.: Медицина, 2000.

Марчук А.І., Солодкий В.М., Чорний М.В. Долікарська допомога / Підручник – К.: Правові джерела, 2000.

Медицина невідкладних станів. Збірник тестових завдань. / І.С. Зозуля та ін. – К., 2002.

Основи медичних знань / О.Ф. Головко, П.Д. Плахтій, В.О. Головко. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2006. - 291 с.

Основи медичних знань: долікарська допомога та медико-санітарна підготовка: Навч. посіб. / О.В. Чуприна, Т.В. Грищак, О.В. Долинна. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 216 с.: іл. – Бібліогр.: 215 с.

Смирнов В.М. Физиология человека. – М.: Медицина, 2002.

Сумин С.А. Неотложные состояния: Учебное пособие для студентов мед.вузов. 5-е изд. перераб. и допол. – М: МИА, 2005.

Сумин С.А. Неотложные состояния. Учебная литература для студентов медицинских вузов и факультетов / 3-е изд. переработанное и дополненное. – М.: ООО “Медицинское информационное агентство”, 2002.

Бутылин Ю.П., Бутылин В.Ю., Бутылин Д.Ю. Интенсивная терапия неотложных состояний Патофизиология, клиника, лечение. Атлас. – К.: Новый друк, 2003.

Плахтій П.Д. Фізіологія людини : Навч. посіб. з фізіології людини для студ. пед. ун-тів та ін-тів/ П.Д. Плахтій; Кам'янець-Поділ. держ. пед. ун-т. -Кам"янець-Подільський. -2000. -ISBN 5-7763-1951-Х.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Поняття про долікарську допомогу, клітину та тканину, орган, систему органів.

При нещасних випадках, травмах та гострих захворюваннях люди не завжди знають, яку потрібно надати допомогу потерпілому або хворому, як полегшити біль і страждання або попередити негативні для здоров'я та життя наслідки, неминучі при зволіканні в наданні допомоги до прибуття лікаря і доставки потерпілого в лікарню. Від нещасних випадків, травм на виробництві та побуті, гострих захворювань страждають мільйони людей. Важливу роль у збереженні здоров'я відіграє надання правильної і своєчасної першої медичної допомоги.

Перша медична допомога -комплекс екстрених (негайних) медичних заходів, які надаються хворому або потерпілому на місці пригоди та підчас доставки в медичний заклад самим потерпілим чи особою, яка знаходиться
поруч. Перша медична допомога може бути різною, залежно від того, хто її надає. Розрізняють такі види першої медичної допомоги:

1) некваліфіковам допомога, яка надається немедичним працівником, в умовах, коли немає необхідних засобів та інструментів;

2) кваліфікована (долікарська) допомога, яка надається медичним працівником або особами, які пройшли спеціальну підготовку з надання долікарської допомоги;

3) допомога, яку надає лікар, що має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники тощо.

Першої медичної допомоги потребують особи, з якими трапився нещасний випадок або раптово виникли тяжкі, загрозливі для життя захворювання

Щоб уміти кваліфіковано надати першу медичну допомогу при нещасних випадках та гострих захворюваннях, люди мають чітко знати основні ознаки різних ушкоджень, невідкладних станів, чітко уявляти наскільки небезпечними для потерпілого можуть бути ці ушкодження і стани. Цим і пояснюється те, чому до програми навчання у юридичних вузах МВС України введено курс "Перша медична (долікарська) допомога". Перша медична (долікарська) допомога включає такі групи заходів:

1. Негайне припинення дії зовнішніх ушкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, механічні здавлення тощо) і надання допомоги потерпілому (вилучення з води, видалення з палаючого приміщення або приміщення, де накопичились отрути, тощо).

2 Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру і виду травми, нещасного випадку або гострого захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, непрямий масаж серця тощо)

3. Організація швидкої доставки (транспортування) хворого або потерпілого до лікувального закладу.

Поняття про клітину та тканину

Для глибокого розуміння патологічних процесів, які розвиваються в організмі через різні види ушкоджень, знання основ анатомії та фізіології людини має виняткове значення. Анатомія і фізіологія людини - фундаментальні дисципліни в медицині.

Анатомія - це наука, яка вивчає форму та будову організму, органів і тканин людини у процесі їх еволюції. Чітке знання будови тіла людини -обов'язкова умова розуміння життєвих функцій здорового і хворого організму, причин, що спричинили хворобу, вжиття заходів по їх усуненню.

Загальновідомо, що структурною та функціональною одиницею організму є клітина. На сучасному рівні розвитку науки під клітиною розуміють елементарну одиницю, яка є складною біохімічною самовідтворюючою структурною системою. Форма та розміри живих клітин різноманітні і залежать від походження та їх функцій. На основі мікроскопічних досліджень доведено, що основними структурними компонентами клітин є клітинна оболонка, цитоплазма, ядро та органели (лізосоми, мітохондрії, мікротрубочки тощо).

Життєво необхідною частиною клітини є ядро, яке є майже в усіх тваринних і рослинних клітинах. Форма його іноді відповідає формі клітини, але частіше залежить від її функціональних особливостей. В ядрі зосереджена основна маса дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) - носія генетичної інформації. Загальною властивістю всіх живих систем є їх самовідтворення, завдяки чому відбувається процес-росту організму, а також заміщення його відмерлих та ушкоджених тканин. У багатоклітинних організмах клітини розмножуються шляхом поділу. Розрізняють прямий поділ клітини та ядра - мітоз і непрямий - амітоз.

Тканина - це система клітин і неклітинних структур, об’єднаних загальною функцією, будовою і походженням, яка складає морфологічну основу забезпечення життєдіяльності організму. Виділяють чотири типи тканин:

1. Епітеліальна. 2. Сполучна. 3. М'язова. 4. Нервова.

Поняття про орган, систему органів та організм

Під час еволюційного розвитку багатоклітинних тварин утворюються органи, які є морфологічно оформленою і функціонально спеціалізованою частиною організму. У складі органа завжди є кілька тканин, які утворюють складну структуру, що має певну функцію.

Усі сформовані і нормально розвинені органи хребетних тварин і людини побудовані за єдиним планом. Вони складаються з опорної тканини строми, яка, як правило, представлена кількома різновидами сполучної тканини, та паренхіми, що виконує основну функцію органа. Таким чином, строма та паренхіма - це дві групи тканин, об'єднаних для виконання певних функцій. Зовні орган обов'язково вкритий оболонкою. За будовою розрізняють органи постійні і тимчасові.

Сукупність органів одного походження, які мають спільні риси будови, пов'язані анатомічно і топографічно, а також виконують однакову функцію,називають системою органів.

1) опори та руху - утворена кістками, їх сполученнями та м'язами;

2) дихання - складається з органів, що сприяють надходженню в організм кисню і видаленню з нього вуглекислого газу та інших токсичних речовин, які утворилися в процесі обміну;

3) травлення - об'єднує органи, що перетравлюють їжу та утилізують поживні речовини;

4) сечостатева система - сформована з органів, які звільняють організм від продуктів обміну речовин, та органів, що сприяють продовженню виду;

5) серцево-судинна система - забезпечує в організмі постійність внутрішнього середовища, а також переміщення поживних та фізіологічне активних речовин;

6) ендокринних органів - включає залози, які виділяють у кров речовини підвищеної активності (гормони)1;

7) нервова система - об'єднує частини організму в єдине ціле і здійснює його зв'язок з навколишнім середовищем;

8) органів чуттів - забезпечує сприймання інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ організму.

Усі ці анатомо-фізіологічні системи об'єднані в єдину цілісну систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебуває у стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформовану систему називаютьорганізмом.

Питання 2. Система органів руху і опори

Однією з основних пристосувальних властивостей живого організму до навколишнього середовища є рух. У хребетних тварин і людини ця функція здійснюється за допомогою апарату руху, який складається з кісток та зв'язок, що з'єднують кістки, його називають скелетом.

У процесі еволюційного розвитку скелет зазнав низку змін. Так, для нижчих хребетних тварин характерним є зовнішній скелет, що виконує в основному захисну функцію (наприклад, панцир у черепахи). У вищих хребетних тварин та людини його замінив внутрішній скелет, який не тільки є опорою і захистом для життєво важливих органів, а й бере участь в обміні речовин і кровотворенні. Внутрішній скелет поділяють на основний та додатковий.

Основний скелет складається з кісток черепа, хребтового стовпа і грудної клітки, додатковий скелет - з кісток верхньої та нижньої кінцівок.

У дорослої людини нараховується понад 200 кісток, з них 29 кісток формують череп, 26 хребетний стовп, 25 - грудну клітку, 64 - скелет верхніх кінцівок, 62 - скелет нижніх кінцівок.

Скелет виконує функцію опори, руху і захисту_внутрішніх органів. Опорна функція скелета полягає в тому, що він підтримує м'які тканини, які до нього прикріплюються та утворюють стінки порожнин, у яких знаходяться внутрішні органи, надає тілу певної форми і положення в просторі. Кістки скелету виконують функцію руху, обумовлену тим, що при скороченні прикріплених до них м'язів кістки виконують роль важеля. Формуючи порожнини (черепну, грудну, тазову та ін.), кістки захищають внутрішні органи від ушкоджень та інших впливів зовнішнього середовища.

Усі кістки людини та хребетних тварин з'єднуються між собою за допомогою різних засобів у гармонійну систему, що задовольняє дві вимоги - міцність цілого і рухливість окремих його частин.

У скелеті виділяють три види з'єднань кісток:

неперервні з'єднання, в яких між кістками є прошарок з'єднувальної тканини, немає щілини або порожнини (кістки черепа, зуби із щелепами);

2) симфіз - перехідне фіброзне або хрящове сполучення кісток, у товщі якого є щілина. Такі утворення з'єднують деякі кістки грудини (симфіз ручки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). У цих з'єднаннях рух кісток обмежений;

3) суглоби або синовіальне з'єднання; обов'язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні зчленованих кісток, суглобову порожнину та суглобову капсулу; суглобові поверхні найчастіше збігаються одна з одною, або між ними розташовані хрящові пластинки - суглобові диски, які за формою нагадують півмісяць (їх ще називають менісками).

Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром суглобового хряща. Суглобова порожнина ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому, що вона оточена суглобовою капсулою. У порожнині міститься невелика кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє їх ковзанню.

Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільнюється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів зв'язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв'язок відносно суглобової капсули розрізняють зовнішньо-капсульні, капсульні та внутрішньо-капсульні зв'язки.

Осьовий скелет

Скелет голови. Череп - це скелет голови. У ньому розрізняють два відділи: мозковий і лицьовий. У мозковому відділі черепа розташований головний мозок, органи зору, слуху і рівноваги.

Лицьовий череп складається із верхньої і нижньої щелеп, парних небних, виличних, сльозних, носових кісток, нижніх носових раковин і непарних - сошника і під'язикової кістки. Мозковий череп розділяють на склепіння (дах) і основу. Кісткову основу склепіння мозкового черепа утворюють парні - тім'яні та скроневі і непарні - потилична, лобна, клиновидна, ґратчаста кістки.

Хребетний стовп. Він є основою всього тіла і утворюється з 33-34 хребців, з'єднаних між собою рухомими і нерухомими зчленуваннями.

Хребці розділяють на справжні та несправжні. До справжніх відносять 24 хребці, які з'єднуються за допомогою міжхребцевих зчленувань і зв'язок, а до несправжніх - решту хребтів (9-10), що зростаються у крижову та куприкову кістки.

Справжній, нормально розвинений хребець складається з тіла хребця, дуги хребця і семи відростків. Тіло хребця розташоване попереду від інших його частин і має форму низенької колони. Ззаду до тіла хребця приєднується тонка і висока дуга хребця, яка разом із тілом утворює хребцевий отвір. Отвори всіх хребців формують хребтовий канал, де міститься спинний мозок - його оболонка, судини та нерви. Від дуги відходять відростки, які поділяють на поперечні, суглобові та остисті. Розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 4-5 куприкових хребців. Крижовий відділ хребтового стовпа формується з п'яти крижових хребців, які у 17-22 роки зростаються в одну кістку.

Куприковий відділ хребтового стовпа складається з чотирьох або п'яти куприкових хребців, що зростаються між собою у людей середнього віку і утворюють одну кістку - куприк.

Грудна клітка. Утворена грудними хребцями, дванадцятьма парами ребер і грудиною. Порожнина, яка обмежена грудною кліткою і діафрагмою називається грудною порожниною, причому діафрагма відділяє грудну порожнину від черевної.

Ребра, кількість яких дорівнює 12 парам, симетрично розташовані по обидва боки грудного відділу хребтового стовпа. Кожне ребро має вигляд плоскої, довгої, вузької пластинки, що складається з реберної кістки та реберного хряща (за винятком XI та XII ребер).

Реберну кістку поділяють на головку, шийку та тіло. Хрящі семи пар верхніх ребер безпосередньо з'єднуються з грудиною, а хрящі VIII-X ребер приєднуються до хрящів розташованого вище ребра. Ребра, хрящі яких з'єднуються з грудиною, називаються справжніми, а всі інші - несправжніми. Серед останніх виділяють коливні блукаючі ребра, до яких відносять XI та XII пари, що вільно закінчуються в м'язах черевної стінки.

Грудина. Грудина - непарна, плоска, довга, губчаста кістка, що нагадує меч стародавніх римлян. У зв'язку з цим верхня її частина дістала назву -ручка, середня - тіло, а нижній кінець - мечовидний відросток.

Додатковий скелет

У скелеті верхніх і нижніх кінцівок виділяють пояс і скелет вільної кінцівки.

Пояс верхньої кінцівки складається з двох кісток: лопатки та ключиці. Лопатка називається так тому, що своєю формою нагадує плоску, тонку трикутну лопату. Вона прилягає до задньої стінки грудної клітки на рівні II-VII ребер. Розрізняють реберну та спинну поверхні лопатки.

Ключиця - це трубчаста S-подібно зігнута кістка, що розміщується у людини між лопаткою і грудиною майже горизонтально і має два кінці та тіло.

Скелет вільної (верхньої) кінцівки складається з плечової кістки, кісток передпліччя (ліктьової і променевої) та кісток кисті, які у свою чергу включають кістки зап'ястка, п'ясні кістки і фаланги пальців.

Пояс нижньої кінцівки складається з тазових кісток. Тазова кістка утворюється у 20-22 роки внаслідок повного зрощення клубової, сідничної та лобкової кісток. У місці зрощення їх на зовнішній поверхні розташована глибока кульшова западина. Майже вся западина вкрита хрящовою тканиною і служить для зчленування з головкою стегнової кістки. Дві тазові - крижова кістка та куприк, з'єднуючись між собою суглобами і зв'язками в міцне кісткове кільце, утворюють таз.

Скелет вільної нижньої кінцівки складається із стегнової, великогомілкової і малогомілкової кісток, наколінка, кісток заплесна, плесна та пальців.

Питання 3. Система органів дихання

Дихальний апарат об'єднує органи людини, у яких циркулює вдихуване (збагачене киснем) та видихуване (насичене вуглекислим газом) повітря. До дихального апарату належать такі: порожнина носа з приносовими пазухами, носова частина глотки, гортань, трахея, бронхи та легені.

Порожнина носа - початкова частина дихального апарату. Вдихуване повітря, яке потрапляє через ніздрі в порожнину носа, підігрівається, зволожується та очищується від пилу. На бічних стінках порожнини носа є три носових раковини (верхня, середня та нижня). Проміжки між раковинами називаються верхнім, середнім та нижнім ходами носа. У порожнини носа відкриваються отвори приносових пазух. Внутрішня поверхня порожнини носа вкрита ніжною слизовою оболонкою. Зовні слизова оболонка покрита війчастим епітелієм, а в товщі має слизові залози, виділення яких зволожує слизову оболонку. Крім того, у слизовій оболонці є багато венозних сплетінь, що сприяє підігріванню холодного повітря, яке надходить у порожнину носа.

Повітря з носової частини глотки переходить у ротову і далі - в гортань. Крім функції проведення повітря гортань виконує і функцію голосового апарату.

Скелет гортані складають хрящі, які з'єднані між собою суглобами, зв'язками та м'язами. Порожнина гортані майже вся вкрита багатошаровим війчастим епітелієм з великою кількістю дрібних слизових залоз. У середньому відділі порожнини гортані розташовані голосові складки, які утворює слизова оболонка. У товщі голосової складки розміщені голосова зв'язка та голосовий м'яз. Виникнення звуку відбувається в гортані внаслідок коливальних рухів зв'язок, які виникають у результаті скорочення м'язів гортані під час видиху. Ці коливання передаються на струмінь видихуваного повітря. Завдяки органам, які виконують роль резонаторів (глотка, м'яке піднебіння, язик, передаються на струмінь видихуваного повітря. Завдяки органам, які виконують роль резонаторів (глотка, м'яке піднебіння, язик, губи, щоки), звуки стають роздільними.

Крім функції голосоутворення в гортані відбувається очищення, зволоження та підігрівання вдихуваного повітря

Трахея має форму трубки, яка не спадається і завжди зяє. У дорослої людини її довжина 9-15 см, діаметр 1,5-2,7 см. Трахея є безпосереднім продовженням гортані. На рівні IV-V грудних хребців трахея поділяється під кутом близько 70° на два головних бронха - правий та лівий, які йдуть до відповідних легенів. Довжина правого бронха 10-13 мм, а лівого - 40-60 мм. У відповідній легені кожен з бронхів розгалужується на бронхи меншого діаметру, аж до бронхів, які називаються бронхіолами і мають діаметр близько 1 мм. Таке розгалуження називається бронхіальним деревом. Кожна з бронхіол входить в окрему часточку легені.

Ацинус2 - основна структурно-функціональна одиниця легені, яка поділяється на дві дихальні бронхіоли та відповідні їм альвеолярні ходи, мішечки та альвеоли. В одній часточці є 12-18 ацинусів. Легеневі альвеоли мають вигляд круглих випинів діаметром до 0,25 мм. Стінки альвеол побудовані з еластичних волокон, які з боку отвору альвеоли вкриті одношаровим плоским епітелієм. Із зовнішнього боку еластичних волокон розміщені кровоносні капіляри. Через стінку альвеоли, яка має товщину 0,5 мкм, відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров'ю. Кожна легеня покрита плеврою - тонкою блискучою серозною оболонкою, яка складається з двох листків: легеневого та пристінкового. Легенева плевра щільно покриває легеневу тканину, охоплюючи її з усіх боків. Біля воріт легені легенева плевра переходить у пристінкову плевру. Залежно від місця прилягання пристінкову плевру поділяють на три частини: середостінну, реберну та діафрагмальну. Між легеневою та пристінковою плеврою є щілиноподібний простір - порожнина плеври, де міститься незначна кількість серозної рідини, яка зволожує поверхні плеври, обернені одна до одної, і цим зменшує тертя між ними.

Газообмін в легенях і тканинах

Газообмін між повітрям і кров'ю відбувається в альвеолах. У звичайних умовах людина дихає атмосферним повітрям, яке має відносно постійний склад. У видихуваному повітрі завжди менше кисню і більше вуглекислого газу. Зворотне співвідношення спостерігається в альвеолярному повітрі. Газообмін у легенях відбувається внаслідок дифузії кисню з альвеолярного повітря в кров (близько 500 л. на добу) і вуглекислого газу із крові в альвеолярне повітря (близько 450 л на добу) внаслідок різниці між артеріальним тиском цих газів в альвеолярному повітрі і напруженням їх у крові. Парціальним тиском газу називається та частина загального тиску, яка припадає на долю кожного газу в газовій суміші. Якщо газ міститься в розчиненому стані, вживається термін "напруження'. Розчинення газу в рідині триває до появи динамічної рівноваги між кількістю розчинених і таких, що поступають в газове середовище молекул газу. При цьому напруження газу дорівнює парціальному тиску газу над рідиною. Оскільки парціальний тиск кисню в альвеолярному повітрі більший (102 мм рг. ст.), ніж у венозній крові (40 мм рг. ст.), то за законами дифузії він переходить із альвеолярного повітря в капіляри, тобто із середовища з більшим тиском в середовище з меншим тиском. Перехід вуглекислого газу в альвеолярне повітря відбувається завдяки різниці між його напруженням у венозній крові (47 мм. рг. ст.) і парціальним тиском в альвеолярному повітрі (40 мм. рг. ст.).

Газообмін між артеріальною кров'ю капілярів і тканинами відбувається так само, як і у легенях, але при цьому вирішальне значення має різниця напруження кисню в артеріальній крові та тканинах. У тканинах напруження кисню є близьким до нуля, а вуглекислого газу близько 50 мм. рт. ст., внаслідок утворення цього газу в мітохондріях. Таким чином, вуглекислий газ переходить у кров, а кисень - у тканини. Збідніла на кисень кров поступає в легені, де цикл обміну газів повторюється. У тканинах різниця напруження газів підтримується безперервним процесом біологічного окислення.

Питання 4. Система органів травлення

Травна система складається з органів, що механічно і біохімічне обробляють їжу. Всмоктують продукти її розщеплення, а також виводять з організму неперетравлені рештки. Кожен з органів цього апарату одночасно виконує декілька функцій і тісно пов'язаний з іншими органами.

Травна система починається із порожнини рота, складається з глотки, стравоходу, шлунку, тонкої та товстої кишок і закінчується відхідником. Крім цих органів до травного апарату належить також багато залоз, найбільші з яких - це великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза.

Більшість органів травного апарату має трубкоподібну форму і складаються із слизової, м'язової і серозної, або зовнішньої оболонок. Залежно від функції кожна з оболонок має специфічну будову.

Порожнина рота обмежена спереду зубами, з боків – щоками, зверху - піднебінням, а знизу - м'язами діафрагми. Порожнина рота переходить у порожнину глотки. (Порожнина рота при зімкнутих щелепах майже цілком заповнена язиком).

Їжа з порожнини рота потрапляє у глотку. Крім того, через глотку проходить повітря з порожнини носа в гортань і навпаки.

Глотка розміщена перед тілами шийних хребців, а на рівні VI шийного хребця переходить у стравохід.

На передній стінці глотки є отвори, крізь які порожнина глотки сполучається з порожниною носа (хоани), рота (перешийок зіва) та гортані (вхід в гортань). Порожнину глотки умовно поділяють на носову, ротову та гортанну частини. Носова частина глотки за допомогою хоан сполучається з порожниною носа. Ротова частина глотки розміщується від піднебінної завіски до входу в гортань. Крізь зів вона сполучається з порожниною рота. При ковтанні м'яке піднебіння набуває горизонтального положення і їжа не потрапляє в носову частину глотки. Гортанна частина глотки розташована позаду гортані і простягається до нижнього краю перснеподібного хряща, де переходить у стравохід.

Глотка виконує кілька важливих функцій. Так, в її ротовій частині перехрещуються дихальний та травний шляхи. З порожнини носа повітря проходить через хоани в гортань. При цьому м'яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається. Коли їжа, завдяки скороченню м'язів порожнини рота, потрапляє на корінь язика, м'яке піднебіння піднімається і повністю закриває знизу вхід у носову частину глотки. Харчова грудка проштовхується в глотку, а надгортанник закриває вхід до гортані. М'язи глотки послідовно скорочуються і проштовхують їжу у стравохід.

Стравохід - циліндричної форми трубка 25 см завдовжки та 3 см завширшки, яка починається на рівні VI-VII шийних хребців, а на рівні XI грудного хребця переходить у шлунок.

Шлунок - найоб'ємніший відділ травного апарату, в якому білки їжі, що надійшли із стравоходу, розщеплюються та звурджується молоко, а також відбувається переміщування їжі та пересування її в кишківник. Форма, місткість та розміри шлунка коливаються у великих межах. Це залежить від його функціонального стану, а також від віку та статі. Так, у скороченому стані він має незначні розміри і формою подібний до кишки. Шлунок має передню та задню стінки. При середньому наповненні шлунок набуває форми груші або реторти, при цьому середня місткість його у дорослої людини становить близько 3 л. При значному його наповненні обсяг збільшується до 4 л, а сам шлунок опускається до рівня пупка та нижче.

На шлунку розрізняють такі частини – вхідна, яка розміщена біля кінцевої частини стравоходу; дно - випукла догори частина, яка прилягає до лівої половини діафрагми; тіло - наймасивніша частина; пілорус або ворота-нижня частина шлунка, яка переходить у найбільш звужену пілорічну ділянку .

"Шлунок відіграє одну з основних функцій у процесі травлення. Тут відбувається всмоктування води та , розчинених у ній речовин.

Залози дна шлунка продукують соляну кислоту, яка активує дію ферменту шлункового соку - пепсиногену. Пепсиноген, що виробляється залозами пілорічної частини шлунка, у свою чергу сприяє перетравленню білків їжі.

Тонка кишка починається від виходу із шлунку і закінчується у місці впадіння її в товсту кишку. Це найдовша частина травного апарату - 5-7 м, ширина у верхніх відділах - 4-6 см, а в нижніх - 2-3 см. Тонку кишку поділяють на дві частини: порожню та клубову. Початковий відділ порожньої кишки має назву дванадцятипала кишка.

Товста кишка діаметром майже в два рази більша за тонку: довжина її 1,5-2 м. Товста кишка поділяється на три основні частини: сліпу, ободову і пряму кишки.

Сліпа кишка - відрізок завдовжки 6-8 см, від якого відходить червоподібний відросток - рудимент кишки від 3-4 до 18-20 см завдовжки і діаметром 3-10 мм. Просвіт відростка відкривається в сліпу кишку отвором.

Пряма кишка - кінцевий відділ товстої кишки. Верхня межа прямої кишки відповідає Ш крижовому хребцеві, а закінчується кишка в ділянці промежини відхідником. Довжина промежини у дорослої людини 14-20 см.

Підшлункова залоза одна з найбільших залоз тіла людини, довжина якої у дорослої людини сягає 16-22 см, ширина близько 4 см, маса 70-80 г. Розміщена позаду шлунку і має три частини: голівку, тіло та хвіст. Вздовж усієї товщі підшлункової залози розміщена підшлункова протока, в яку відкриваються протоки часточок залози. Вона разом із загальною жовчною протокою відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки. Таким чином, підшлункова залоза виділяє у_отвір дванадцятипалої кишки підшлунковий сік, який містить низку ферментів (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтозу тощо), які розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи. Ця функція залози називається екзокринною.

Крім того, у підшлунковій залозі є особливі скупчення залозистих клітин - острівці підшлункової залози. Секрет цих клітин - інсулін надходить безпосередньо у кров.

Печінка - найбільша залоза тіла людини, її маса у дорослої людини складає в середньому 1500 г, темно-бурого кольору, м'якої консистенції, формою нагадує шапку великого гриба. Розміщена печінка в основному в правому верхньому відділі черевної порожнини під діафрагмою. На внутрішній поверхні печінки в ямці розміщений жовчний міхур, який має форму довгастого мішка, у дорослої людини довжина його сягає 8-12 см, ширина - 3-5 см, а об’єм - 40-70 см3. Він має дно, тіло та шийку. Жовчний міхур - це резервуар, в який надходить через загальну печінкову протоку жовч, що безперервно виробляється печінкою.

Жовч - рідина зелено-бурого кольору, лужної реакції, що має гіркий смак. Перетворюючи жири на емульсію, жовч сприяє подальшому розщепленню їх під впливом ферменту - ліпази (складової частини соку підшлункової залози). Крім того, жовч посилює перистальтику кишківника. У дорослої людини протягом доби печінка виробляє 700-800 см3 жовчі.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка