І. П. Ющук Рідна мова Поглиблене вивчення



Сторінка21/90
Дата конвертації03.04.2017
Розмір5.06 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   90

§ 22. Букви. Правопис

1. Букви ― це лише знаки, якими позначають звуки мови (фонеми) на письмі. При цьому прагнуть, з одного боку, наблизити написання слів до їхньої вимови, а з другого ― не втратити їхнього етимологічного зв’язку з іншими їхніми формами та спорідненими словами. Тому вимова фонем і написання їх не завжди збігаються. Існує чотири принципи позначення звуків на письмі: фонетичний, морфологічний, історичний і розрізнювальний.

Фонетичний принцип полягає в точній передачі звучання слів: пишемо, як чуємо. За цим принципом ми пишемо більшість слів: багато, птаство, товариство, чеський, паризький, міський, чесний, тижневий, сказати, друг, дружба, бій, бойовий і под.

Морфологічний принцип вимагає однакового написання тієї самої морфеми в усіх випадках, незалежно від її звучання. За цим принципом пишемо: легко, бо легенько (вимовляємо [лéхко]), туристський, бо турист (вимовляємо [тури́с΄кий]), просьба, бо просити (вимовляємо [прóз΄ба]), стеляться, бо стелять (вимовляємо [стéл΄ац΄:а]), безжурний, бо є лише префікс без- (вимовляємо [беижжýрний]) і под.

За історичним принципом (його ще називають традиційним) зберігаються давні написання, які не відповідають сучасному звучанню слів. В українській мові за цим принципом вживаються букви я, ю, є, ї, щ, ь, дж, дз: ящик (вимовляємо [йáшчик]), люк (вимовляємо [л΄ук]), єзуїт (вимовляємо [йезуйíт]), джміль (вимовляємо [джм’іл΄]).

Розрізнювальний принцип застосовується для розрізнення на письмі однакових за звучанням, але різних за значенням слів (омонімів). В українській мові це виявляється в написанні слів з малої і великої букв: надія і Надія (ім’я), кривий ріг і Кривий Ріг (місто), чумацький шлях і Чумацький Шлях (скупчення зірок); у розрізненні прислівників і однозвучних поєднань прийменників з різними частинами мови: згори і з гори, назустріч і на зустріч, по-новому і по новому (мосту) і под.

2. Усі голосні фонеми під наголосом, на початку слова і в його абсолютному кінці в літературній вимові чуються виразно (тобто перебувають у сильній позиції), їх ми позначаємо за фонетичним принципом (пишемо, як чуємо): епоха, ефект, серце, жити, дзенькнути, затихнути, таємне, написане, навсидячки.

В літературній вимові завжди чітко звучать голосні фонеми [а], [у], [і], і тому проблем щодо позначення їх на письмі не виникає. Позначаються вони відповідно буквами а, у, і, а після м’яких приголосних та [й] ще буквами я, ю, ї: хата, будова, лікарня, під’їхав, дякую.

Неясно чуються лише ненаголошені фонеми [е] та [и], які в середині слова звучать майже однаково, і тому позначати їх треба за морфологічним принципом ― їхнє написання перевіряємо наголосом: вершина [веирши́на], бо верх; живе [жеиве́], бо жити; зима [зиема́], бо зимонька; неси [ниеси́], бо несений; таємниця [тайеимни́ц΄а], бо таємний. Фонему [е] позначаємо буквою е, а після м’яких приголосних та [й] ще буквою є; фонему [и] позначаємо буквою и.

Ненаголошена фонема [о] перед складом з наголошеною [у] своїм звучанням, особливо в швидкій вимові, наближається до [у]. Для перевірки добираємо таке слово, у якому на сумнівний звук падає наголос або наступна фонема [у] не наголошена: голубка [гоулýбка], бо голуб; зозуля [зоузýл΄а], бо зозуленя; кожух [коужýх], бо кожушок; мотузка [моутýзка], бо мотузок. Фонему [о] завжди позначаємо буквою о.

3. Для приголосних фонем сильною є позиція перед голосними й сонорними, де виразно чуються всі їхні розрізнювальні ознаки. Тут вони пишуться за фонетичним принципом: боротися, легенький, безмежний, злива, слива, двір, твір, Гліб, хліб, брати, прати.

Приголосні сонорні [м], [в], [н], [н΄], [л], [л΄], [р], [р΄], [й], а також губні [п], [б], [ф] в усіх позиціях звучать чітко. Названі тут тверді фонеми незалежно від їхньої позиції однозначно позначаємо відповідними їм буквами м, в, н, л, р, п, б, ф: завтра, обпливти, галка, лампа, президент, фтор. М’якість і пом’якшення цих фонем (як і будь-яких інших приголосних) позначаємо ще буквами ь, я, ю, є, і: нянька, люди, рясніти, пізнє, свято. Сонорний [й] позначаємо п’ятьма буквами ― й, я, ю, є, ї: край, крайовий, краянин, краєвид, країна, розкраювати.

Всі інші приголосні, тобто зубні, піднебінні та задньоротові дзвінкі й глухі [д], [т], [дˆз], [ц], [з], [с], [ж], [ш], [дˆж ], [ч], [ґ], [к], [г], [х], по-різному поєднуючись між собою, можуть набувати інших ознак. Наприклад, вимовляємо [л΄ýдˆз΄кий] ― пишемо за морфологічним принципом людський; [солдáц΄кий] ― солдатський; [рожжувáти] ― розжувати; [прóз΄ба] ― просьба; [кни́з΄ц΄і] ― книжці; [сни́с΄с΄а] ― снишся; [вели́ґдень] ― Великдень; [вóхко] ― вогко; [шіздеис΄áт] ― шістдесят і под.

Апостроф в українському письмі вживається для позначення вимови я, ю, є, ї після твердих приголосних як двох звуків: м’яч [мйач], комп’ютер [компйýтер], з’єднаний [зйéднаний], об’їзд [обйізд], бур’ян [бурйáн], миш’як [мишйáк], Х’юстон [хйýстон].


89. Розгляньте приклади й сформулюйте правила про звукове значення: 1) букв щ, ї; 2) букв я, ю, є; 3) буквосполучень дж, дз; 4) букви ь.

1. Щит [шчит], кущ [кушч], їжа [йіжа], руїна [руйіна], з’їзд [зйізд], Танганьїка [танган΄йіка]. 2. Ляк [л΄ак], нюх [н΄ух], третє [трет΄е]; яр [йар], юний [йуний], Єва [йева], маяк [майак], маю [майу], має [майе], м’яч [мйач], в’юн [вйун], в’є [вйе], пасьянс [пас΄йанс], Нью-Йорк [н΄йуйорк], ательє [ател΄йе]. 3. Джерело [дˆжерело], сиджу [сидˆжу], дзвін [дзв’ін], кукурудза [кукурудˆза]; піджива [п’ід-жива], відзнака [в’ід-знака]. 4. День [ден΄], донька [дон΄ка], льох [л΄ох], каньйон [кан΄йон], альянс [ал΄йанс].


90. Прочитайте текст уголос. Випишіть усі слова, у яких є суттєва розбіжність: 1) між вимовою і позначенням голосних фонем; 2) між вимовою і позначенням приголосних фонем. Чи багато є таких слів? Поясніть, у чому полягають ці розбіжності.

Слово ― наша сутність; воно нас формує, воно ― зав’язь, основа будь-якої кристалізації. Слово формує світ. І в цьому значенні воно одвічне, як одвічний світ. Світ рослинний, світ тваринний, світ духів, світ людини, світ ― всесвіт. І знадобилися колосальні зусилля, щоб перекласти цей світ у слово. Так, світ треба було позначити. І назвати дерево деревом, птаха ― птахом, і об’єднати їх небом.

Це лише здається, ніби ми впливаємо на слово, спотворюючи його сутність. Слово мстиве ― воно неодмінно за це покарає. І якщо переклад світу у слово неадекватний, нам необхідні уточнення ― не синоніми, які народжуються від надміру почуттів: захвату, розчулення, обурення, ― а саме уточнення. Світ індивідуальний неповторний, багатоликий, і слово прагне відобразити його мінливість. При цьому у слові не збільшується кількість елементів, які його складають. Його параметри незмінні: не додається ні голосних, ні приголосних, ― точно так само, як земля, як світ не збільшує своїх параметрів. Сучасна астрономія свідчить про розширення галактик. І слово, подібно до всесвіту, розсовується, розширюється у намаганні вмістити в себе увесь зміст світу. Енергія слова вже не концентрується так, як це було за часів перших перекладів світу понять. Енергія ця не випаровується, не щезає, вона перерозподіляється, розчленовуючись і рухаючись із однієї точки в безліч інших.

Слово перетворює світ, і світ перетворює слово. Спотворене слово спотворює світ. Вада, мовний ґандж раніше чи пізніше відіб’ється на суспільній свідомості. Тому світ повинен бути позначений – перекладений ― точно. (П.Мовчан.)


91. Зробіть висновок про те, чим відрізняються між собою звуки, фонеми і букви.
92. Прочитайте слова вголос. Випишіть їх у дві колонки: 1) повністю записані за фонетичним принципом; 2) з частинами, записаними за морфологічним принципом.

Останній, ближчий, світський, товариство, заводський, флотський, звичка, зненацька, тижневий, аферистчин (від аферистка), Парасчин, (у) звістці, шістнадцять, скатерка, оцупок, студентський, (у) книжці, розсада, зморишся, чеський, туристський, звучний, справдяться, боротьба, острозький, переїзний, просьба, аякже, вдасться, усний, звісно, якби, піщаний, птаство, (у) хустці.



Ключ. З других букв виписаних слів прочитаєте вислів Вольтера.
93. У поданих словах букви и та е пишуться за морфологічним принципом. Слова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленою буквою и; 2) зі вставленою буквою е.

Бл..скавичний, ущ..мити, нов..ліст, тюб..к, зд..вування, обн..сти, зв..селілий, с..нтезований, зн..кати, запл..вти, пов..рнути, зн..силений, вст..гати, стр..жневий, пап..ровий, удал..чінь, звел..чання, пож..витися, сувер..нітет, зм..ртвілий, др..жаки, характ..р, неприм..ренний, кл..пати, гн..луватий, нах..льцем, мар..во.

Ключ. З других букв виписаних слів прочитаєте вислів Б.Паскаля.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   90


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка