І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с



Сторінка1/7
Дата конвертації05.05.2017
Розмір0.98 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

УДК 821.161.2-05

ББК 83.3 (4 УКР = уКР)-8

А16


ISBN 978-966-8246-92-4

Р е ц е н з е н т :

І.О. Кочергін - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету

Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 січня 2009 р., протокол № 2.

Абросимова С. В., Парамонов А. Ф.

Дмитро Яворницький та його родовід. - Харків: Харківський приват­ний музей міської садиби, 2009. - 112 с.

В книзі на значному масиві архівних матеріалів, що вперше вво­дяться до наукового обігу, реконструйовано родовід українського вчено-го-енциклопедиста, видатного дослідника історії запорозького козацтва, фундатора Дніпропетровського історичного музею академіка Дмитра Іва­новича Яворницького (1855 - 1940). Репрезентовані в книзі документи є цінним джерелом для висвітлення маловідомих чи зовсім невідомих ас­пектів в біографії Д. Яворницького, передусім його походження, родинно­го контексту, стосунків вченого з батьками та іншими родичами, впливу цих стосунків на життя та творчість вченого.

Книга пропонується широкому читацькому загалові, усім, хто ці­кавиться історією та культурою України, генеалогією та біографістикою.

© Абросимова В. Л., Парамонов А. Ф., 2009 © Інститут Україніки, 2009

© Харківський приватний музей міської садиби, 2009

Зміст

Передмова 5



Біографія Д. Яворницького в родинному

та дружньому контекстах 7

Істория роду Яворницьких 65

Іменний покажчик 95

Географічний покажчик 105
Передмова

Мабуть, не буде великим перебільшенням сказати, що люди­на насамперед є об'єктом, який складає інтерес історичної науки. В.О. Ключевський писав: «Є імена, які вже втратили хронологіч­не значення, виступили за межі часу, коли жили їх носії. Це тому, що справа, яку зробила така людина, за своїм значенням так далеко виходила за межі свого століття, своїм благотворним впливом так гли­боко захопила життя подальших поколінь, що з постаті, яка її зроби­ла, у свідомості цих поколінь поступово спадало все тимчасове і міс­цеве, і вона з історичного діяча перетворилася в народну ідею, а сама справа її з історичного факту стала практичною заповіддю, запові­том, тим, що ми звикли називати ідеалом». До таких постатей нашої історії можна віднести Д.І. Яворницького, який був людиною надзви­чайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником, вченим-подвижником. З його ім'ям, перш за все пов'язана багаторічна праця із збирання, дослідження й популяризації історії запорізького козацтва. Усе, що вийшло з-під його пера, позначене особливою лю­бов'ю до історії Запорожжя. Його дослідження ґрунтувались на комп­лексному вивченні того чи іншого явища. Свої історичні дослідження він робив на базі узагальнення археологічних, етнографічних, фоль­клористичних, мовознавчих пошуків і знахідок.

Вагомий внесок зробив вчений у становлення історичного крає­знавства. Як збирач і колекціонер старожитностей, архівних джерел, Яворницький був одним з перших в Україні організаторів музейної та архівної справ.

Окремою яскравою сторінкою творчої біографії вченого є його етнографічна та фольклористична діяльність. Всебічно вивчаючи життя й побут українського народу, Яворницький виявив великий інтерес до народного мистецтва, зокрема народного живопису й ви­шивки, кобзарства.

Його творче кредо яскраво відбилося у його ж словах: «Пра­цюй, працюй, не вдивляючись уперед й не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, доки служать тобі руки і доки б'ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь твого народу і на пожиток Батьківщи­ни, яка тобі дорога».

Книга, яка пропонується Вашій увазі це спільний проект му­зейних співробітників, Парамонова А.Ф., людини, що закохана в історію, МГО «Інститут україніки», Державного архіву Харків­ської області.

Дослідження родоводу Яворницького - це цікавий напрям в дослідженнях персонологічного характеру, дає можливість по­глибити наше розуміння його коріння, вплив попередніх поколінь на формування особистості вченого, родинних зв'язків, «пожвави­ти», «олюднити» біографію Дмитра Івановича.

Капустіна Н.І.

Директор Дніпропетровського історичного музею

ім. Д.І. Яворницького Заслужений працівник культури України

С. В. Абросимова

БІОГРАФІЯ Д. ЯВОРНИЦЬКОГО В РОДИННОМУ ТА ДРУЖНЬОМУ КОНТЕКСТАХ

Ім'я академіка Дмитра Івановича Яворницького сьогодні є одним з найвідоміших і найпопулярніших в Україні. Широкій громадськос­ті він відомий передусім як видатний дослідник історії запорозького козацтва і фундатор Дніпропетровського історичного музею. Вченого по праву вважають «енциклопедистом козаччини», «Нестором» За­порозької Січі, неперевершеним збирачем пам'яток старовини. Ши­рочінь наукових зацікавлень Д. Яворницького яскраво демонструє його творча спадщина, що нараховує понад 200 опублікованих праць з історії, археології, метнографії, фольклору, лексикографії, джере­лознавства, археографії, архівної та музейної справи, спеціальних історичних дисциплін, а також художні твори (прозові й поетичні). Великий масив його доробку ще чекає на публікацію.

Д. Яворницькому належить пріоритет у створенні комплексно­го фундаментального дослідження з історії запорозького козацтва. Зібрані й збережені вченим різноманітні колекції є цінним джере­лом у царині гуманітарних наук. Своєю викладацькою, лекційною та екскурсійною діяльністю вчений вельми прислужився справі популяризації історичних знань, пробудженню патріотичних по­чуттів, національної самосвідомості українського народу. Учений-патріот завжди перебував у гущині громадського життя України, брав активну участь в просвітянському русу, в діяльності різних культурно-освітніх, наукових, благодійницьких товариств, підтри­мував широкі творчі й дружні стосунки з багатьма вітчизняними та іноземними діячами.

За своє тривале життя Д. Яворницький зазнав зльотів і па­дінь, радість творчого натхнення і наукових здобутків, обвинува­чень та переслідувань з боку царату і більшовицької тоталітарної системи, матеріальної скрути, моральних та фізичних страждань.

В науці, в дослідницькій роботі бачив він сенс свого життя. Акаде­мік Д. Яворницький до останнього зостався вірним девізові: «Пра­цюй доти, доки б'ється серце!»

Дослідження творчості Д. Яворницького розпочалося ще за його життя. Це були рецензії на його твори в науковій періодиці, ювілейні статті з нагоди 30-річчя науково-педагогічної діяльності (1913 р.) і 70-річчя від дня народження (1925 р.). Проте з моменту обвину­вачення Д. Яворницького в «українському буржуазному націоналіз­мі» і «контрреволюційній діяльності» й вигнання вченого у серпні 1933 р. з музею, його ім'я було в опалі, книги не перевидавалися, нові твори не публікувалися (за мізерним винятком), життєвий і творчий шлях не досліджувалися. Лише у період короткочасної «відлиги» 1960-х рр. побачили світло декілька видань, присвячених Д. Яворницькому. Відзначимо ґрунтовні дослідження І. М. Гапусен-ка1, І.М. Шаповала2 й особливо М. М. Олійник-Шубравської - авто­ра багатьох статей і першої фундаментальної монографії, присвяче­ної дослідженню життя та творчої спадщини видатного історика3. Із закінченням «відлиги» Д. Яворницький знову «опинився» під за­бороною. Лише із здобуттям Україною незалежності (1991 р.) ім'я і книги літописця козаччини повернулися до широкого читача, по­чалося активне дослідження його життя і творчої спадщини. Зна­чно активізувалися ці дослідження внаслідок проведення (на базі Дніпропетровського історичного музею) наукових конференцій, присвячених ювілеям Д. Яворницького4. Останнім часом здобули висвітлення різні аспекти наукової творчості вченого (історіографія, археологія, фольклористика, етнографія, мистецтвознавство, архе­ографія, джерелознавство, музеєзнавство, архівознавство, літерату­рознавство тощо)5. Введення до наукового обігу джерел особового походження (спогадів, щоденників, приватного листування) спри­яли дослідженню безпосередньо й біографії вченого6. Найменшого висвітлення поки що здобуло особисте життя Д. Яворницького. Цей аспект став предметом спеціально дослідження наукових співро­бітниць Дніпропетровського історичного музею І. М. Тимофеєвої7 та К. О. Тележняк8.

В розвідках І. О. Кочергіна, А.Ф. Парамонова, К. О. Тележняк, І.М. Тимофеєвої висвітлюється генеалогія родини Яворницьких9.



До останнього часу було відо­мо лише про молодше поко­ління Яворницьких, старша генерація залишалася не­відомою. На особливу увагу заслуговують дослідження А. Ф. Парамонова, внаслідок кропіткої евристичної праці котрого в Державному архіві Харківської області були ви­явлені унікальні документи, що дозволили певною мірою реконструювати генеалогічне древо родини Яворницьких. В цьому виданні А. Ф. Пара­монов репрезентує результати свого дослідження. У такий спосіб, вчені отримали неоці­ненні джерела для створення фундаментальної наукової бі­ографії видатного українсько­го історика. Це набуває акту­альності у світлі «нової біогра­фічної історії», що передбачає особливу увагу дослідників в тому числі й до таких фактів життя особистості, як-от походження (родовід), родина, родинні та дружні стосунки.

Нижче репрезентуємо стислий біографічний нарис, в якому осно­вні моменти життєвого і творчого шляху Д. Яворницького висвітлю­ються через мікро-контексти, тобто через його стосунки з рідними та друзями. На наш погляд, це дозволить «олюднити» образ Д. Явор-ницького, уявити його у «статусі» сина, брата, дядька, чоловіка тощо.

Майбутній академік Дмитро Іванович Яворницький народився 7 листопада (26 жовтня за ст. ст.)10 1855 р. в селі Сонцівка Харків­ського повіту Харківської губернії (нині с. Борисівка Харківського району Харківської області).

Дмитро Яворницький, офорт Василя Мате.

Село, що дістало назву від прізвища поміщика Сонцева, було розташоване на межі Курщини та Харківщини. Через село протікала невеличка річка Липчик. Поблизу села був чудовий сад. Селяни від­значалися працьовитістю, огрядністю, займалися землеробством, садівництвом і вівчарством. Любов до мальовничої співучої Сон-цівки Дмитро Іванович проніс через усе життя. У шкільному творі «Моя родина» Д. Яворницький так описує рідне село: «Моя роди­на, носящая название Солнцевки, есть небольшое село, отстоящее от г. Харькова на 35 верст. Расположение атого села, как и большая часть сел, не представляет ничего особенного. Не доезжая на пол-верстьі до самого села, вам прежде всего бросается в глаза сад, один из тех прекраснейших садов, какие очень редко встречаются в име-ниях даже самьх богать х помещиков. Внизу атого сада протекает небольшая река, придающая саду прелесть и величие; по левую сто­рону сада находится широкий и не слишком глубокий овраг, на дне которого расстилается обширная долина с озерами и прекрасньми источниками, вьтекающими из боков оврага.

За садом нам представляется в полном величии и блеске неболь-шая деревянная церков... Местность, где расположено село, пред-ставляющее длинную вереницу крестьянских изб, по большей части возвьшена, только северная сторона ее представляет постепенное понижение и, наконец, переходит в небольшую долину, поросшую тенистьми деревьями и густою травою; в конце долинь возвьша-ется небольшая гора, которая служит границею между губерниями Харьковской и Курской.»11.

Батько Д. Яворницького - Іван Якимович Яворницький (1827 -1885) походив із збіднілого дворянського роду, родоначальник яко­го належав до козацької старшини12. За свідченням Д. Яворниць-кого, з діда і прадіда він був панського коліна. Свій родовід вчений виводив від панів з Галичини, які з часом оселилися в Зміївсько-му повіті на Харківщині. У книзі «По следам запорожцев» Дмитро Іванович пояснював, що за гербовником дворянських родів царства Польського, виданому в 1853 р., у Варшаві, відомо вісім панів Явор-ницьких. З Галичини одна гілка цієї фамілії перейшла, мабуть, вже після гетьмана Богдана Хмельницького, у теперішню Харківську гу­бернію і там осіла гніздом поблизу річки Сіверського Дінця, Зміїв­

ського повіту. В новій батьківщині частина цієї фамілії залишилася у дворянському стані, частина перейшла в духівництво, а частина у міщанство13. Дід Дмитра Івановича - Яким Федорович Яворниць-кий - належав до духівництва і володів невеличким хутором «Явор-ницький» в Зміївському повіті Харківської губернії14. Згодом вчений успадкував цей хутір.

До духівництва належав і батько Д. Яворницького Іван Якимо-вич, останнім місцем служби якого було село Сонцівка, де він був дяком. За словами Д. Яворницького, його батько був «грамотій-са-моучка», добра і розумна людина, не вчивсь ні в якій школі, а сам із себе вивчивсь писати і читати. Мати вченого - Ганна Матвіївна Терновська (1830 - 1916) була простою селянкою. Сім'я жила бідно, в простій селянській хаті.

Певні «пригоди» сталися з прізвищем Д. Яворницького, похо­дження котрого він пояснював від «явора» або «яворника». «Дід і батько мій, - читаємо в його листі до письменника і видавця В. Л. Левицького (Василя Лукича), - писались Яворницький, а міні у школі якийсь дурінь причіпив букву «Е» і вийшов я «Еварниць-кий», а воно на ділі «Явор», дерево таке, що здаєтця на клена, тілько листи зеленійш, з зубцями на кінцях, і більше від листа клена»15.

На переважній більшості друкованих праць вченого стоїть пріз­вище «Еварницький». Вперше «Яворницький» зустрічається в стат­тях 1890 р., що були надруковані в «Екатеринославских губернских ведомостях» з подвійним підписом: «Еварницький - Яворницький». Але ще у 1886 р. в листі до редактора першого українського історич­ного журналу «Киевская старина» Ф. Г. Лебединцева Д. Яворниць-кий прохав, щоб його статті підписували саме подвійним прізвищем «Д. І. Еварницький (Д. І. Яворницький)». І пояснював: «Я хочу ска­зати цим, що я не лях, а українець»16. Проте на всіх наступних пра­цях знову стоїть «Еварницький». І лише після 1905 р. вчений вжи­ває або подвійний підпис, або просто «Яворницький» і зовсім рідко «Еварницький». За радянських часів Дмитро Іванович іменує себе тільки «Яворницьким». В листуванні з рідними та друзями прізвище «Яворницький» вчений почав вживати набагато раніше, ніж у дру­кованих працях, ще у 1884 р. Блискучий аналіз феномена «мутації» прізвища Д. Яворницького з перспектив психобіографічної та соціо­

логічної парадигми здійснив дніпропетровський дослідник В. В. Ва-щенко17.

Дитинство Д. Яворницького пройшло у скрутних умовах мате­ріальних нестатків. Проте батько - Іван Якимович, хоча й був мало-освіченою людиною, намагався дати синові освіту, залучаючи його до читання. Тривалими зимовими вечорами, коли сім'я збиралася у маленькій хатинці, батько по складах читав дітям книжки. Мати пряла, а Дмитро з сестрою Горпиною лежали на печі й захоплено слухали батька. Особливе враження справив на маленького Дми­тра безсмертний твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Образ козака Тараса глибоко запав у душу шестирічного хлопчика. Він невтішно ридав над долею козака Тараса Бульби. Пізніше Яворницький зга­дував, що «як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене із очей». Звідтоді й назавжди закохався Дмитро в історію легендарної Запорозької Січі та її сла­ветних лицарів.

Батьківське читання змінювалося піснями, що їх чудово співа­ла мати. Чудовий голос мав і батько майбутнього історика. Музично обдарованим виявився і Дмитро. Згодом він почав записувати пісні в рідній Сонцівці. Саме з цих записів й розпочалася дослідницька діяльність вченого. Але для цього треба було багато вчитися.

Початкову освіту Д. Яворницький здобув у рідному селі, а у 1867 р. почав навчатися в Харківському повітовому училищі, куди він потра­пив випадково, завдяки дружбі із сином власника економії в Сонців-ці. Барчук не хотів їхати вчитися сам, і тоді поміщик разом із сином послав на свої гроші вчитися й Дмитра. Цю версію наводить в сво­їй монографії відома дослідниця життя і творчості Д. Яворницького М. Олійник-Шубравська18. В училищі Д. Яворницький вивчав росій­ську і латинську мови, географію, історію, закон божий та інші пред­мети. Учнів знайомили з літописними творами, давнім епосом, філо­софськими трактатами. Найбільші успіхи Дмитро мав у царині сло­весності. Викладачі відзначали його письменність, «легкість і свіжість у викладанні думок». По закінченні училища він повернувся додому і через деякий час, у 1874 р., за сімейною традицією, поступив до Хар­ківської духовної семінарії. Це сталося за наполяганням батька. Од­нак священицький сан, косність та схоластика, що панували в семіна­

рії, не приваблювали романтичного допитливого юнака, закоханого в історію рідного краю, в народні звичаї та фольклор. Провчившись три роки, Д. Яворницький залишив семінарію й у 1877 р. вступив до історико-філологічного факультету Харківського університету, що свого часу вважався «Слобожанськими Афінами», вславився іде­ями слов'янського відродження, розквітом романтизму, піднесенням зацікавленості до етнографії, фольклору.

Час навчання Д. Яворницького в Харківському університеті (1877 - 1881) припадає на вельми сумний період в історії україн­ської культури. Емський указ 1876 р. значно посилив тиск на україн­ське друковане слово (заборонялися будь-які видання українською мовою). У цей час було небезпечно виявляти симпатії до української мови, літератури, історії, популяризувати її. З іншого боку, це був пе­ріод складання в Російській імперії кризи пануючої системи. Це був час апогею народницького руху, однією з провідних сил якого було студентство. Студентські заворушення призводили до тимчасового закриття університетів і припинення навчання. Такі події відбува­лися й у Харківському університеті.

Вимушені канікули Д. Яворницький намагався проводити вдо­ма, щоб допомогти батькам і відпочити, бо слабкий здоров'ям з ди­тинства він часто хворів. У рідній Сонцівці він не гаяв часу, а збирав фольклорний матеріал, записував пісні, що їх співали мати та одно­сельці. Декілька записаних ним в студентські роки пісень пізніше були опубліковані19 його студентським приятелем, майбутнім про­фесором Харківського університету Михайлом Халанським (1857 -1910), з яким Дмитро Іванович під час навчання мешкав в одній кім­наті і ділив бідну студентську трапезу.

У студентські роки знов сполохнуло «полум'я пристрасті» до за­порозького козацтва», що ще у дитинстві кинуло у серце Д. Яворниць-кого батьківське читання гоголівського «Тараса Бульби». Вже на 2-му курсі Дмитро Іванович визначився з темою дослідження: «Виникнен­ня та устрій Запорозького коша», почав вивчати літературу, шукати джерел, що висвітлювали історію запорозького козацтва.

Становлення Д. Яворницького як вченого відбувалося під впли­вом прогресивних професорів Харківського університету, справ­жніх українських патріотів О. О. Потебні та М. Ф. Сумцова. Гені­

альний український філолог, творець лінгвістичної поетики Олек­сандр Опанасович Потебня (1835 - 1891) залучив Д. Яворницького до участі в студентському гуртку з вивчення історії, побуту та зви­чаїв народу. Між учителем та учнем встановилися теплі стосунки. Д. Яворницький був частим гостем в родині О. Потебні, котрий до­поміг йому влаштуватися на роботу в одну з харківських гімназій.

Видатний український етнограф, фольклорист, про­гресивний громадський діяч Микола Федорович Сумцов (1854 - 1922) згодом став його колегою і другом. Вони радилися, підтримували, допомагали один одному в житті й творчості. їх пов'я­зували спільні наукові інтер­еси, співпадали й їхні до­слідницькі методи. Від своїх вчителів перейняв Д. Явор-ницький захоплення фоль­клором, нахил до збирання, записування та публікації пам'яток усної народної твор­чості. З великою вдячністю та повагою ставився Дмитро Іванович до своїх універси­тетських вчителів. їхні обра­зи він втілив в автобіографіч­ному романі «За чужий гріх»

(1907 р.), а М. Ф. Сумцову

присвятив вірш «Працівнику за Україну», який ввійшов до збірки поезій «Вечірні зорі» (1910 р.).

На момент закінчення університету Д. Яворниць­



Дмитро Яворницький у вбранні запорозького козака, 1890-ті pp.

кий остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме дослі­дженню історії запорозького козацтва. По закінченні університету (1881 р.) він, як винятково обдарований студент, був залишений по­заштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. І вже з перших кроків наукової кар'єри на молодого вченого чекали випробування. Замість вже обраної ним теми, йому запропонували досліджувати історію Фінляндії. Дмитро Іванович згадував, як по­печитель харківського навчального округу генерал-лейтенант Мак­симович у категоричній формі заявив початківцю: «Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію». Проте молодий вчений виявив принциповість, не відмовився від обраної ще в студентські роки теми з історії запорозького козацтва, що належала до крамоль­них і за яку пізніше його було позбавлено стипендії. До цього дода­лася ще й розлука з друзями - Михайлом Халанським та Миколою Липенським, які по закінченні університету поїхали викладати -один у Білгород, другий у Суми.

Залишившись без засобів для існування, Д. Яворницький, за допомогою О. Потебні та інших харківських знайомих, влашту­вався викладачем історії у 3-ю чоловічу гімназію і в жіночу гімназію Н. Григорцевич.

Проте вже ніхто й ніщо не мали змоги відвернути Д. Яворницько-го від дослідження козацької теми. За порадою О. Потебні й М. Сум-цова, він вирушив у Південну Україну, на Катеринославщину та Хер­сонщину, де свого часу існувала Запорозька Січ. Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Д. Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приват­них колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги, неодноразово ламав руку, тонув у Дніпрі, був засипаний землею в кургані. Проте дослідницька захопленість й спрямованість долали усі перепони. З ентузіазмом він писав Ф. Г. Лебединцеву у квітні 1884 р., що він проїхав усі Дніпрові пороги, «от первого до последнего, в лодке, причем едва не поплатил-ся и жизнию . Не забудьте, что я лажу в Запорожье уже три года подряд, что я производил там раскопки, вскрьл 24 могиль, нашел

в них много разньїх вещей, видел много разньїх запорожских портре-тов, вьїкопал запорожца с усами, трубкой и пр.»20

Супутником і приятелем Д. Яворницького в його мандруванні запорозькими землями був історик , фольклорист, археолог і викла­дач з Олександрівська (тепер Запоріжжя) Яків Павлович Новиць-кий (1847 - 1925). В особі Я. Новицького Дмитро Іванович здобув найвідданішого й найщирішого у своєму житті друга, однодумця, колегу. Багато спільного об'єднувало цих подвижників рідної куль­тури. Сенсом життя для обох була наука, в якій, за висловом Д. Явор-ницького, були його життя, його серце, його пристрасть, увесь запал його юності. Визначальним для обох була відданість рідній землі, наполеглива праця на її користь, невичерпна любов до пам'яток си­вої давнини. Д. Яворницький з натхненням писав Я. Новицькому: «Запорожье, запорожцьі, Днепр, пороги, степь! Сколько в атих про­стих, мало сложньїх словах заключается для меня обаятельного, жи­вого увлекательного смьсла! Если бь мог я вместить в своей груди широкую и далекую степь, если бьі мог я сладким поцелуем слиться со своим Днепром, никакого другого наслаждения не хотел бь на земле. Вьіше, глубже атого счастья для меня не существовало бьі».21

Понад 40 років тривала дружба і творча співпраця між Д. Явор-ницьким і Я. Новицьким. Вони постійно радилися, ділилися твор­чими планами, допомагали один одному у дослідженнях, збиранні колекцій, складанні топографічних карт Запорожжя, записуванні фольклору тощо. Надавали один одному матеріальну і моральну під­тримку. З нетерпінням чекали вони зустрічі. Яків Павлович звав друга до Дніпра, до реліктових порогів, у степ, «де пісні та сопілка, куди рветься душа, де підіймається дух й забувається уся мерзота життя». Й Дмитро Іванович відгукувався на заклик приятеля. «Ра­дуйся, мій друже коханий, - писав він Я. Новицькому, буду у тебе, обніму тебе і наговорюсь з тобою, надивлюсь в твої ясні, добрі очі, може, вмісті і чкурнем куди в степ»22.

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка