І майбутнє розуму Переклав з російської: Глушак Д. Д



Сторінка1/42
Дата конвертації22.04.2017
Розмір3.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


Сем Харріс

Кінець віри.

Релігія,

терор


і майбутнє розуму

Переклав з російської: Глушак Д.Д.

2016 р.

Присвячується



моїй
матері

ЗМІСТ
1. Як віра виганяє розум. ………………………………………………………………. 4

2. Звідки беруться уявлення. …………………………………………………………... 31

3. В тіні Бога. ……………………………………………………………………………. 49

4. Проблема ісламу. ……………………………………………………………………... 66

5. На захід від Едему. …………………………………………………………………… 94

6. Наука про добро і зло. …………………………………………………………………105

7. Експерименти з свідомістю. ………………………………………………………… 125

Епілог. ………………………………………………………………………………… 137

Післяслово. …………………………………………………………………………… 140

Бібліографія. ………………………………………………………………………….. 145

Слова вдячності. ………………………………………………………………………. 166

Примітки. ……………………………………………………………………………… 167

1.

Як віра виганяє розум


Бог,

рай,


віра,

гріх.


Юнак сідає в автобус на автовокзалі. Він у пальто. Під пальто захована бомба. Його кишені наповнені цвяхами, кульками від підшипників і щурячою отрутою.

Переповнений автобус прямує до центру міста. Юнак сів позаду літньої пари. Він очікує наступної зупинки. Сидячі перед ним чоловік із дружиною говорять про покупку холодильника. Жінка вже зробила свій вибір, але її чоловікові здається, що це занадто дорога модель. Він показує на інший холодильник у рекламному проспекті, що лежить на її колінах. Автобус зупиняється й відкриває двері. Тут жінці спадає на думку, що модель, обрана її чоловіком, не розміститься під шафками на кухні. Увійшли нові пасажири, і вже не залишилося вільних місць, так що вони стоять у проході. Автобус переповнений. Парубок посміхається. Вона тисне на кнопку – і знищує себе, літнє подружжя й ще близько двадцяти пасажирів. Цвяхи, кульки й щуряча отрута також розлітаються в усі сторони, вражаючи перехожих і навколишні машини. Усе пройшло за планом.



Автобус переповнений.

Молода людина усміхається.

Вона тисне на кнопку,

і знищує себе і ще

навколо двадцять пасажирів.


Через якийсь час батьки юнака довідаються про те, що трапилося з їхнім сином. Незважаючи на біль втрати, вони переповнені гордістю за його вчинок. Вони знають, що їх син відправився на небо й приготував шлях, по якому вони зможуть піти за ним. Крім того, його жертви будуть вічно мучитися в пеклі. Це подвійна перемога. Сусіди батьків юнака вважають, що це урочиста подія, і, вшановуючи данину поваги героєві, приносять їм їжу й гроші.

Це голі факти. Ми більше нічого точно не знаємо про цього парубка. Чи можемо ми робити якісь висновки про нього на підставі його поведінки? Чи користувався він популярністю в школі серед однокласників? Багатий він або бідний? Розумний або не занадто? Його дії про це нічого не говорять. Чи закінчив він коледж? Чи був він інженером-механіком із блискучим майбутнім? Його поведінка не дозволяє відповісти на всі ці питання, як і на безліч інших[1]. Але чому ж при цьому ми можемо з великою – просто з абсолютною – упевненістю сказати, що цей парубок був віруючим?[2]

* * *


Уявлення людини подібна до важеля: варто один раз на нього натиснути, і все в житті кудись зрушується. Ви вчений? Ліберал? Расист? Це просто приклад того, як уявлення перетворюють у дії. Ваші уявлення визначають те, яким ви бачите світ, і впливають на всі ваші вчинки й на те, що ви почуваєте стосовно інших людей. Якщо ви в цьому сумніваєтеся, проробіть уявний експеримент. Уявіть собі, як змінилося б ваше життя, якби ви вірили, що, наприклад:

• вам залишилося жити тільки два тижні;

• ви тільки що виграли в лотереї сто мільйонів доларів;

• інопланетяни імплантували вам у мозок датчик, який дозволяє їм управляти вашими думками.

Усе це просто слова – доки ви в них не повірите. Як тільки ви в них повірите, вони стануть частиною самого вашого розумового апарату й почнуть визначати ваші бажання, страхи, очікування й усю поведінку, яка з них випливає.

Але деякі з найдорожчих нам уявлень про світ породжують проблему: вони неухильно спричинюють прагнення вбивати інших людей. Варто згадати історію або продивитися будь-яку газету, і ми побачимо, що якщо якісь ідеї відокремлюють одну групу від іншої й будять у групі бажання вбивати інших, це напевно ідеї, пов'язані з релігією. І подібне, якщо роду людському коли-небудь удасться позбутися війни, це трапиться не тому, що так написано на зірках, але тому, що так написано в наших книгах. Те, як ми сьогодні звертаємося з такими словами, як «Бог», «рай» і «гріх», визначає наше майбутнє.



Те,як ми сьогодні

поводимося з такими словами,

як Бог,рай,гріх

визначає наше майбутнє.


Ось у якій ситуації ми живемо: більшість людей на землі вірить у те, що Творець всесвіту написав книгу. На жаль, таких книг багато, і кожна претендує на свою винятковість і непогрішність. Люди діляться на групи на підставі того, які із цих претензій вони приймають, – а не на підставі мови, кольору шкіри, місця проживання або народження або інших речей, які створюють племена. Кожна така книга пропонує своїм читачам набір вірувань і практик, серед яких одні гарні, а багато інших ні. Проте, усі вони одностайно згодні в одному: Бог аж ніяк не підтримує «повагу» до інших віровчень або поглядів невіруючих. Хоча в багатьох релігіях є окремі ознаки прагнення до екуменізму, у серці будь-якої релігійної традиції втримується переконання в тому, що всі інші віри – це зібрання помилкових уявлень або, у найкращому разі, що вони глибоко неповноцінні. Таким чином, нетерпимість глибоко властива будь-якій вірі. Коли людина вірить – дійсно вірить – у те, що певні уявлення ведуть до блаженства у вічності або до протилежного стану, вона не може упокоритися з тим, що інші люди, яких вона любить, можуть збитися зі шляху під впливом невіруючих. Тверда віра в інше життя просто несумісна з толерантністю в цьому житті.

Це явище ставить перед нами проблему з тієї причини, що сьогодні наша культура категорично не дозволяє критикувати будь-чию віру. У цьому питанні ліберали й консерватори напрочуд одностайні: релігійні уявлення перебувають просто за рамками раціонального дискурсу. Критикувати будь-чиї уявлення про Бога й загробне життя вважається недоречним, тоді як усі вважають собі, що мають право критикувати його уявлення про фізику або історію. І тому, коли мусульманський терорист підриває себе на вулиці Єрусалима, убиваючи при цьому безневинних людей, ми неминуче занадто недооцінюємо ту роль, яку в цьому зіграла його віра. Ми пояснюємо це політичними, економічними або особистими причинами. Зневірені люди, говоримо ми, роблять жахливі речі незалежно від релігії. Таким чином, ми завжди виправдовуємо віру.


Віра в інше життя

просто несумісна

з толерантністю

в цьому житті.



Але розвиток техніки породжує нові моральні імперативи. Ми настільки вдосконалили техніку військового мистецтва, що тепер релігійні відмінності – а тому й релігійні уявлення – стали загрозою нашому виживанню. Ми вже не можемо відмахуватися від того факту, що мільярди наших близьких вірять у метафізику мучеництва, або буквально розуміють книгу Одкровення, або в якісь фантастичні речі, що заповнюють розуми віруючих протягом тисячоліть, – оскільки наші близькі сьогодні можуть користуватися хімічною, біологічною і ядерною зброєю. Це, безсумнівно, означає, що нам настав час покінчити з нашим легковір'ям. Слова «Бог» або «Аллах» повинні зайняти те ж місце, що й слова «Аполлон» або «Ваал» – інакше вони зруйнують наш світ.

Якщо ми оглянемо думкою історію неправильних ідей, які виявилися на смітнику, ми зрозуміємо, що подібні концептуальні революції можливі. Візьмемо алхімію: вона хвилювала розуми людей протягом тисячі років, але якщо сьогодні хто-небудь заявить, що займається алхімією, мало хто довірить такій людині відповідальність за долі інших людей. Подібне могло б відбутися й з релігійною вірою, її також могли б здати до архіву.


Слова «Бог» або «Аллах»

повинні зайняти те ж місце,

що й слова «Аполлон» або «Ваал» –

інакше вони зруйнують наш світ.



Яка ж у нас існує альтернатива релігії? Виявляється, це питання просто невірно поставлене. Хімія не була «альтернативою» алхімії, вона просто витиснула застаріле неуцтво й замінила його справжнім знанням[3]. Ми побачимо, що говорити про «альтернативу» релігійній вірі настільки ж невірно, як говорити про альтернативу алхімії.

* * *

Зрозуміло люди, що вірують, посідають різні місця в певному континуумі. Одні, хоча й черпають розраду й натхнення в якийсь релігійній традиції, все-таки цілком терпимі до різноманітності думок, тоді як інші готові спалити усю землю вщент заради знищення єресі. Інакше кажучи, існують помірні віруючі й релігійні екстремісти, які відрізняються один від одного своїми прагненнями й учинками. Але у даній книзі я прагну показати, що й помірні віруючі несуть у собі жахливо невірну догму: вони думають, що ми прийдемо до миру, якщо навчимося шанобливо ставитися до ірраціональних вірувань інших людей. Я прагну продемонструвати, що сам ідеал релігійної терпимості – породжений на основі віри в те, що кожна людина вільна вірити в Бога так, як вона прагне, – це одна з тих сил, що штовхають нас у прірву.



Ми не готові визнати, що віра сприяє нелюдському відношенню до інших людей. Наша сліпота природня, адже багато з нас звикли думати, що віра – важлива частина життя людини. Існують два міфи, які оберігають віру від розумної критики, причому ці міфи властиві й помірним віруючим, і екстремістам:

(1) більшість із нас думає, що віра вносить у життя людей гарні речі (наприклад, породжує згуртовані групи, зміцнює моральність, дає духовний досвід), які не можна отримати ніяким іншим шляхом;

(2) багато з нас продовжують думати, що жахливі речі, які робляться в ім'я релігії, породжує не сама віра, але зіпсованість людської природи – такі її прояви, як жадібність, ненависть і страх, – зіпсованість, яка найкраще лікується вірою (або лікується тільки з її допомогою). Ці два міфи надійно охороняють віру від її розумного публічного обговорення.

Багато помірних віруючих відкрито стоять за плюралізм і готові визнати рівну цінність усіх вір, але при цьому вони не звертають уваги на сектантські претензії кожної з них. Доки християнин вірить у те, що тільки його хрещені побратими будуть урятовані в день Страшного суду, він не може «поважати» інші віри, оскільки знає, що ці чужі ідеї підтримують пекельне полум'я, яке готове пожерти всіх прихильників невірних навчань. Звичайно мусульмани й іудеї не зауважують того, за що вони самі борються, але при цьому жагуче вишукують помилки у всіх інших вірах, що триває тисячоріччями. Хоча ці системи віровчень, що змагаються, самі, зрозуміло, міцною стіною обгороджені від критики.

І незважаючи на все це, такі різні мислителі, як Герберт Уеллс, Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Фрімен Дайсон і Стівен Джей Гулд, заявляли, що війна між розумом і вірою залишилася в давній давнині. Інакше кажучи, наші уявлення про світ не повинні складатися в послідовну систему. Хтось може бути благочестивим християнином у неділю й ученим з ранку понеділка, і йому не потрібно віддавати звіт у тому, що, поки він спав, між вірою й наукою в його голові утворювалася міцна стіна. Релігія не заважає йому користуватися розумом. Як ми побачимо з перших розділів цієї книги, така ситуація можлива лише в силу того, що на Заході церкву стримують політичні сили. Але є такі країни, де вченого, що засумнівався в істинах Корану, можуть побити каменями, і тут слова про «союз любові» (Гулд) між вірою й розумом були б повним маренням[4].

Це не виходить, що речі, які турбують віруючих – помірних або радикальних, – тривіальні або неправильні. Не слід заперечувати того, що в більшості з нас є емоційні й духовні потреби, на які відповідають світові релігії – навіть якщо ці відповіді мрячні й за них доводиться дорого платити. І просте розуміння нашого світу – наукове або яке-небудь ще – нездатне задовольнити ці потреби. У нашого існування, безсумнівно, є священний вимір, і людина має право думати, що пізнання цього виміру становить найбільшу мету життя. Але ми побачимо, що для такого пізнання людина повинна бути вільною від віри в неперевірені твердження: скажімо, що Ісус народився від діви, або що Коран є слово Бога.




  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка