І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга



Сторінка28/29
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.58 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

останньою величезною енергійністю бореться за те, щоб устигнути завершити

роботу свого життя. Через боротьбу за звільнення кріпаків він покинув імперську

посаду, страждав від тортур у російській в’язниці, змушений був розлучитися

із сім’єю та друзями. Він успішно протистояв шпигунам та вбивцям, які

півстоліття ганялися за п’ятьма тисячами рублів, що їх тоді давали за його голову.

Сьогодні, намагаючись завершити те, що розпочав більш як 50 років тому, цей

патріархальний спаситель свого народу живе у віддаленому куточку в горах на

території Аламеда, що в Каліфорнії, будучи відділеним від світу, але прагнучи

до свободи».


«Історія його життя – це історія великого призначення та чудового досягнення,

історія зі сміхом, любов’ю та трагедією. Це свідчення морального героїзму без думки


288288


чи надії на овації або ж винагороду; хроніка гідно прожитого життя та неминучої

смерті перед лицем стоїцизму та покори».


«Дух протистоїть, та плоть є слабкою».
«Сан-Франциско Кол» , неділя, 9 квітня, 1911 р.
Передруковано в кафедральному соборі Святої Трійці LIFE, том 6, No. 8,

квітень 1999 р.


Myron B. Kuropas «Ukrainians in America», Lerner Publications Company,

Minneapolis, 1996.


Куропас Мирон. Українці в Америці. – Мінеаполіс: Лернер Паблікейшнс

Кампані, 1996.


[107] ІВАН ВОЛАНСЬКИЙ

С. 25–27


«Шенандоа (штат Пенсильванія) була першою українсько-американською

громадою у Сполучених Штатах. 1884 року перший в Америці український

католицький священик отець Іван Воланський емігрував до США. Він походив

із Галичини – землі, де сильним був дух українського відродження. Воланський

приїхав до Філадельфії, щоб показати власний мандат римо-католицькому

архієпископові Патріку Раяну. Але Раян відмовився зустрітися з Воланським і

запропонував йому, оскільки той був одружений, негайно повернутися в Україну.

Хоча Римо-католицька церква повністю визнавала Українську католицьку

церкву та її одружене духовенство, архієпископ Раян не дозволив одруженому

священикові бути в його єпархії. Воланський проігнорував пропозицію

архієпископа Раяна, обумовивши це тим, що лише його настоятель у Львові може

вимагати від нього повернення назад. Воланський поїхав до Шенандоа й почав

там працювати.
До 1885 року Воланський побудував першу в Сполучених Штатах українську

церкву – церкву Св. Михайла та Архангела в Шенандоа. 1887 року він подорожує

з Нью-Йорка до Мінеаполіса. Дорогою він хрестить дітей, вінчає молодят та

переконує людей у всіх великих українських поселеннях будувати церкви, бо це

стало б першим кроком до створення їхніх громад.
Воланський допомагав в організації Братства Св. Миколи – першого

українського товариства взаємодопомоги, або «поховального товариства».

Товариство надавало гроші для похоронних витрат та позики своїм членам та їхнім

сім’ям. 1886 року Воланський заснував першу в Сполучених Штатах україномовну

газету «Америка». Він організував українську читальну залу, заняття з читання

та письма, хор та кооперативний універмаг, підприємство самодопомоги, яке

належало і було під керівництвом українців. Невдовзі цей магазин мав відділи в

п’яти містах Пенсильванії.


Воланський був також організатором спілок. Коли 1888 року страйк шахтарів

перейшов у насилля, Воланський був, напевне, єдиним католицьким священиком,

який у той час брав активну участь в трудовому русі, допомагав об’єднати

страйкарів у боротьбі проти нечесних умов праці. Його робота для українських

американців закінчилась, коли 1889 року Католицька церква в Україні відкликала

отця Воланського до Львова.


289


До цього часу емігранти-русини не називали себе українцями. Лише з приїздом

отця Воланського деякі русини в Америці почали називати себе українцями. До

1914 року лише приблизно 40 % українських емігрантів, здебільшого з Карпатської

України, називали себе русами. Приблизно 20 % приєдналися до Російської

православної церкви в Америці та називали себе росіянами. Завдяки зусиллям отця

Воланського та його наступників, решта 40 % прийняли назву «українець» як власне

етнічне походження. Вони були найбільш солідарні з Україною та її боротьбою за

незалежність».


С. 52
«Існування української преси у Сполучених Штатах розпочалося 1868 року з

газети отця Агапія Гончаренка «Аляска Геральд». Першою україномовною газетою

у США була «Америка», яку 1886 року вперше опублікував отець Воланський.
Найстарішою в світі україномовною газетою, яка видавалася безперервно, є

«Свобода» (її почали видавати 1894 року). У багатьох аспектах це була газета спілки,

яка підтримувала намагання українських шахтарів покращити власне життя. Тепер,

друкуючись п’ять разів на тиждень, з 1894 року «Свобода» стала офіційною газетою

Української Національної Асоціації».
[108] ЛАВРЕНТІЙ БОГУН та АГАПІЙ ГОНЧАРЕНКО

С. 16–17


«Однак історики вважають, що окремі українці приїжджали до Північної

Америки ще задовго до масових міграцій. В американських історичних записах

XVII та XVIII століть трапляються українські імена. Приміром, англійський колоніст

Джон Сміт подорожував по Україні і в спогадах про цю подорож згадав українця

Лаврентія Богуна. Цей чоловік супроводжував Сміта до Джеймстауна у Вірджинію

1607 року.


Записи часів Американської революційної війни та Громадянської війни подають

перелік українських імен. Також 1809 року Росія створила фортецю та колонію біля

Сан-Франциско в Каліфорнії, яку було названо «Форт Рус» (тепер відома під назвою

«Форт Рос»). Серед ранніх поселенців цієї колонії були українські козаки, яких

російські царі вигнали до Сибіру та Аляски. Однак про цих ранніх емігрантів нам

відомо дуже мало.


Преподобний Агапій Гончареко, американський видавець ХІХ століття,

народився 1832 року біля Києва та закінчив Київську православну богословну

семінарію, школу для православних священиків. Коли Гончаренко став священикомрезидентом

російського посольства в Афінах, він почав виступати проти царя.

Російська таємна поліція арештувала Гончаренка».

290290


ЯПОНСЬКИЙ КЛАСИК ВАСИЛЬ ЄРОШЕНКО
Могутня постать Василя Єрошенка у нас мало вивчена, творчість його недостатньо

популяризована, залишається сподіванка лише на прийдешніх дослідників…


1914 року в Японії члени Мистецької групи «Яра» Вірляна Ткач, Ванда Фіппс

та Ватокук Уенно створили виставу «Сліпий зір». Темою вистави є життя Василя

Єрошенка.
Із відгуків:
«…Як Василь Єрошенко, мистецька група «Яра» шукає світла в житті та

мистецтві для того, щоб перебороти людську «темноту»: расові, культурні та

соціальні упередження» Ірен Міллер, Слов’янська та східно-європейська вистава,

осінь 1993 р.


«Першим українцем, який зробив значний внесок у встановлення

інтеркультурних зв’язків між Україною та Японією, був Василь Єрошенко

(1890–1952) – сліпий письменник та есперантист, який жив у Японії в 1914–

16 та 1919–21 рр., публікував свої роботи в японських наукових та літературних

журналах. Казки та легенди Ярошенко написав японською, яку вивчив, та есперанто,

яку він знав досконало. Ці казки стали добре відомими, а деякі з них були навіть

опубліковані в японських шкільних підручниках». Вієслав Котанські, із виступу на

Міжнародній конференції з вивчення Японії, 19–12 травня 2006 р.


[109] http://miresperanto.narod.ru/pri_esperantistoj/jeroshenko.htm

У передмові до одного з творів Василя Єрошенка Лу-Сінь, китайський класик,

вчений і письменник, написав про українського сліпого літератора таке:

«Наївна краса та реальність його мрії стала для мене зрозумілою. Можливо, ця

мрія була вуаллю, що прикривала трагедію митця? Я також був мрійником, я закликав

автора не розлучатися із його прекрасною дитячою мрією. Я закликав читачів увійти

в цю мрію, побачити справжню веселку та зрозуміти, що ми не лунатики»
1) Лу Сінь писав у передмові до його казок, опублікованими китайською:

«Я зрозумів трагедію людини, котра мріє, щоб люди любили один одного, але не

може здійснити свою мрію. І мені відкрилась його наївна, прекрасна і разом з тим

реальна мрія. Можливо, ця мрія – вуаль, що приховує трагедію художника?» (про

Василя Єрошенка).
[110] http://www.brama.com/yara/blind-review.html

Із відгуків на п’єсу Яра Артс Груп «Сліпий зір» (її створили Вірляна Ткач,

Ванда Фіппс, Ватока Уенно):
«Like Vasyl Eroshenko, the Yara Arts Group is seeking light in life and art with the

aim of overcoming our human «darkness»: racial, cultural and social prejudice». Irene

Miller, Slavic and East European Performance, fall 1993».
[110] «Як і Василь Єрошенко, Яра Артс Груп шукає світло в житті та мистецтві,

аби перебороти людську «темноту»: расові, культурні та соціальні упередження».

291

[111] Ірен Міллер, Слов’янська та Східно-європейська вистава, осінь 1993 р.



«With just such a vision in mind, Tkacz created Blind Sight, based on the true story

of the life of a blind Ukrainian poet named Vasyl Eroshenko, to traveled to Tokyo in 1914

and, writing in Japanese, became a noted author there. «Peter Bejger, American Theatre,

September 1993».


[111] «Маючи таке бачення, Ткач створила «Сліпий зір», який базується на

правдивій історії з життя сліпого українського поета на ім’я Василь Єрошенко, який

1914 року поїхав до Токіо і, пишучи японською, став там відомим автором».

Пітер Бейджер, Американський театр, вересень 1993 року.


[112] http://www.ukrweekly.com/Archive/1999/369915.shtml

In the foreword to one of Vasyl Yaroshenko’s works, Lu Hsun, a Chinese scholar,

wrote about the blind writer from Ukraine:
«His naive beauty and the reality of his dream became clear to me. Perhaps this dreamwas a veil that covered the tragedy of an artist? I also was a dreamer, I called upon the

author not to part with his beautiful childish dream. I called upon the readers to enter thisdream, to see a genuine rainbow and understand that we were not sleep-walkers».


[112] У передмові до однієї з робіт Василя Єрошенка Лу Сінь, китайський

вчений, написав про сліпого письменника з України так: «Його наївна краса

та реальність його мрії стали мені зрозумілими. Можливо, ця мрія була вуаллю,

яка прикривала трагедію митця? Я також був мрійником, я закликав автора не

розлучатися зі своєю прекрасною дитячою мрією. Я закликав читачів увійти в цю

мрію, побачити справжню веселку та зрозуміти, що ми не лунатики».

[113] http://www.suite101.com/article.cfm/esperanto/57396

«The Russian Revolution, which began on October 4th 1917, had serious consequences

for Vasyl Eroshenko, as it did for everyone of Russian nationality. Eroshenko was no longer

able to receive the regular income his parents had provided during his travels. And to add to

his problems, he was expelled from Calcutta by British government officials who regarded

any Russian with great suspicion. It didn’t matter that Eroshenko was as unpolitical an

individual as you could find anywhere: the fact that he was Russian constituted sufficient

grounds for his expulsion and he was obliged to leave India altogether. He made his way

back to Japan and reached Tokyo in July 1919.
Ironically enough, after his return to Japan, Eroshenko did become associated with

the socialist movement. He met and made friends with Takatu Seido (1893-1974) who,

soon after, helped to found the Communist Party of Japan. Takatu introduced Eroshenko

to other young Japanese socialists, one of whom, Kamitika Itiko (1888–1980) helped the

young Russian a great deal. Itiko was a journalist who later became an influential member

of the Japanese Socialist party, and, although neither of them knew it at the time, she laid

the foundation for Eroshenko’s later friendship with the Chinese novelist, Lusin.
Although Eroshenko was able to earn some money by teaching Esperanto and working

as a masseur he needed more. (He does not seem to have been able to derive any income

from his musical talents, which I find rather strange.) And so, helped by Kamitika Itiko,

(and by other Japanese friends too), Eroshenko began to write stories, which he called


292292


«fables» in the Japanese language and to sell them to various journals. These stories had

a certain quality which really appealed to Japanese readers. I’m not sure exactly what it

was, but they certainly also had a lyrical quality to them and that resulted in Eroshenko

being known as the «Blind Poet». In fact, with one exception, Eroshenko does not seem to

have written any poems in any language during his time in Japan. The only poem which

is known is «Antaudiro de la Ciganino» (The Gypsy’s Prophecy), which he recited at

the Japanese Esperanto Conference in 1920. On that occasion, his dramatist friend Akita

Uzyaku translated the poem into Japanese and read out that version to the audience.


But it was as a writer of prose that Eroshenko became known as in Japan and in 1920

his portrait was painted by a short-lived but well-known painter of the modern school,

Nakamura Tune (1888–1924). And as we will see, later his stories also had a strong appeal

to the Chinese temperament».


David Poulson
[113] «Російська революція, що почалась 4 жовтня 1917 року, мала серйозні

наслідки для Василя Єрошенка, як і для будь-кого, хто був за національністю

росіянином. Єрошенко вже не міг отримувати постійний прибуток, який під час

подорожі йому надавали батьки. До того ж британський уряд, який із великою

підозрою ставився до будь-якого росіянина, вигнав його із Калькутти. Не мало

значення те, що Єрошенко був не причетним до політики та індивідуумом, якого

можна знайти будь-де: той факт, що він був росіянином, надавав повні підстави для

вигнання і разом з тим він був змушений покинути Індію. Єрошенко повернувся до

Японії та приїхав до Токіо в липні 1919 року.

За іронією долі, після повернення до Японії його почали асоціювати із рухом

соціалістів. Він познайомився та здружився із Такату Сейдо (1893–1974), який згодом

допоміг заснувати Комуністичну партію Японії. Такату познайомив Єрошенка з іншими

молодими японськими соціалістами, одна з яких, Камітіка Ітіко (1888–1980) ду же

допомогла молодому росіянинові. Ітіко була журналісткою, яка пізніше стала впливовим

членом Японської Соціалістичної партії, і, хоча про це в той час ніхто не знав, вона

заклала підґрунтя пізнішої дружби Єрошенка та китайського письменника Лу Сіна.


Єрошенко міг заробляти викладанням есперанто та працюючи масажистом,

однак йому потрібно було більше грошей. (Він, на мій подив, здавалося, не заробляв

на власних музичних талантах). Отож, з допомогою Камітіки Ітіко (а також інших

японських друзів) Єрошенко почав писати японською мовою історії, які називав

«байками», та продавати їх у різні журнали. Цим історіям була притаманна певна

якість, яка дуже подобалася японським читачам. Я не впевнений, що саме це було,

але вони мали певні ліричні якості, в результаті чого Єрошенка знали як «сліпого

поета». Насправді, за одним винятком, під час перебування в Японії Єрошенко,

здавалося б, не написав жодного вірша жодною мовою. Єдиний вірш відомий

під назвою «Antaudiro de la Ciganino» («Пророцтво циган»), який він декламував

на Конференції есперанто в Японії 1920 року. З такої нагоди його друг-драматург

переклав поему на японську мову та прочитав цю версію перед аудиторією.


Але в Японії Єрошенко прославився саме як прозаїк, а 1920 року його портрет

написав добре відомий художник Накамура Тюн (1888–1924). І, як ми побачимо,

пізніше його історії також мали сильне посилання на китайський темперамент».
Девід Поулсон

293


[114] http://bahai-library.com/east-asia/divine.flag/chapter3.html

«Eroshenko was a Russian Esperantist associated with the School for the Blind. He

knew Mr. Torii, who was a student at the school, and introduced him to Miss Alexander. She

taught the Faith to both of these friends. Eroshenko did not commit himself to becoming

a Baha’i…
In 1915 Mr. Eroshenko translated the Arabic portion of The Hidden Words

(Kakusaretaru Kotoba) into Esperanto and it was printed about 1916. Miss

Alexander read the book to him and he first took it down in English Braille».
Unfurling the Divine Flag in Tokyo: An Early Baha’i History by Barbara R. Sims,

Baha’i Publishing Trust of Japan, 1998.


[114] Єрошенко був російським есперантом, якого асоціювали зі Школою для

сліпих. Він знав містера Торіі, який навчався у Школі та познайомив його із міс

Александер. Вона викладала Віру обом цим друзям. Єрошенко не став Бахаі…

1915 року Єрошенко переклав арабську частину «Прихованих слів» (Какусаретару

Котоба) на мову есперанто, і цей переклад було надруковано десь 1916 року.
Сімс Барбара Р. Розгортання божественного прапора в Токіо: рання історія

Бахаі. – Бахаі: Паблішінг Траст Японії, 1998.


[115] http: //bekkoame.ne.jp/~gensei/ten/ebosu.html

«Blind Russian poet Vasil Eroshenko was born in Russia in 1890. He had been a

healthy and cheerful boy, but lost sight suffering from serious illness at the age of 4. The

dark world had changed his character drastically…


He entered a school for the blinds in Moscow, but completely isolated world under

the strict surveillance injured seriously the sensitive boy, and planted rebellious spirit in

him before long.
In 1909, Eroshenko who returned home, got a job in the orchestra consisting of blind

people and learned the Esperanto which was an artificial international language.


In 1912, while traveling he heard the rumor that Japan was very generous to blinds,

and decided to go to Japan.


After learning Japanese and exchanging letters in Esperanto in Russia, he finally

landed on his longing land of Japan.


In those days, Soma Kokko held a society for the study of Russian Literature at regular

interval.


She met Eroshenko through the introduction of Katayama Shin, a professor of Waseda

Univiesity. She decided to look after him and Eroshenko was so attached to her as to call

her a mother. Eroshenko became a model of painting of Turura Goro or Nakamura Tune.

At the reading circle of scenario, his script was read and the way of cultural exchange

opened before him by the care of Soma Kokko.
On the other hand, he had gradually devoted himself to socialism, and was suspected

of being the member of Bolshevik.


Policemen surrounded the Nakamuraya Bakery, broke into the room of Kokko to

find Eroshenko and forced to take him to a police station.


294294


At this time, the couple of Soma accused of the policemen and forced the head of the

police station to resign the post.


In spite of such a protection, Eroshenko was exiled at the third time of his arresting

in 1921.


Later, Eroshenko was invited by Lu Xun and went to Beijing. He taught at Beijing

University and was engaged in writing a drama.


And he joined the May Day and the international meeting of Esperantist in China as

he had done in Japan.


In 1923, he retuned to Russia and worked for the blind and died in his hometown in

1952».
[115] «Сліпий російський поет Василь Єрошенко народився в Росії 1890 року.

Він був здоровим та веселим хлопцем, але в чотири роки втратив зір через серйозну

хворобу. Світ темряви дуже змінив його характер…

Він вступив у школу для сліпих в Москві, але повністю ізольований світ

під суворим наглядом серйозно травмував чутливого хлопця, і заклав у нього

повстанський дух.
1909 року Єрошенко, повернувшись додому, отримав роботу в оркестрі, до

складу якого входили сліпі, вивчив штучну міжнародну мову есперанто.


1912 року, подорожуючи, він почув плітку про те, що Японія дуже добре

ставиться до сліпих, відтак вирішив туди поїхати.


Після вивчення японської та обміну листами мовою есперанто в Росії, він

нарешті осів на японській землі.


В ті дні Сома Кокко керувала товариством вивчення російської літератури.
Із Єрошенком її познайомив Катяма Шін, професор університету Васеда. Вона

вирішила доглядати за ним, і Єрошенко настільки прв’язався до неї, що почав

називати мамою. Єрошенко став моделлю для картини Турура Горо чи Накамура

Тюн. Його роботи читали в читацькому гуртку, а спосіб культурного обміну відкрився

перед ним за сприяння Соми Кокко.
З іншого боку, він поступово присвятив себе соціалізму, його підозрювали в

тому, що був більшовиком.


Міліціонери оточили пекарню Накамура, увірвалися в кімнату Кокко, щоб

знайти Ярошенка та примусово забрати його до відділку міліції. Саме тоді подружжя

Сом звинуватило міліціонерів та змусила керівника відділку міліції відмовитися від

посади.
Незважаючи на таку протекцію, Єрошенко потрапив у вигнання після третього

арешту 1921 року.
Пізніше на запрошення Лу Сіня Єрошенко поїхав до Пекіна. Він викладав у

Пекінському університеті та писав драматичні твори. Як і в Японії, у Китаї він

приєднався до Мей Дей та міжнародної зустрічі есперантистів.
1923 року він повернувся до Росії, працював для сліпих та помер у рідному місті

1952 року».


Цю інформацію розмістила Йошімура Наохайро.

295


ХІБА ЗУСТРІНУТЬСЯ В ЕНЦИКЛОПЕДІЯХ
[116] «From The History Channel UK comes this shaggy dog story: «During the

Boer War of 1899-1902 in South Africa, the commander of one of the Boer regiments

was the Ukrainian Yuriy Budiak. Winston Churchill, a military journalist, was taken

prisoner by these troops. Budiak himself saved Churchill from execution. Later thanks

to an appreciative Churchill, Budiak entered Oxford University. He later worked in the

government of the Ukrainian People’s Republic, and then he faced Soviet camps and death

in 1943».

[116] «Британський журнал «Гісторі Ченел Юкей» (History Channel UK)

повідомляє таку історію: « Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899–

1902 роках, командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від

розстрілу одного молодого англійського військового журналіста Вінстона Черчілля.

Згодом останній допоміг Ю. Будяку вступити до Оксфордського університету. 1917

року і Ю. Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. 1943 року помирає

в радянському концтаборі».

Літо 2005. Номер 127. Журнал центр Черчілля та громадськості

296296


«КОРОЛЬ АМЕРИКИ»
[117] http://www.ukrweekly.com/Archive/2002/520202.shtml,

Former Canadian Governor General Ramon Hnatyshyn dead at age 68 byChristopher Guly


«Whatever he did, though, «he never forgot his heritage or his people», said Archbishop

Yurij Kalitschuk, head of the Toronto and Eastern Eparchy of the Ukrainian Orthodox

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка